Соціально-педагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку.

Соціально-педагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку.

 До шкільного віку відносяться діти від 6-7 до 17-18 років. Відповідно до існуючої системи загальної освіти, цей віковий період ділиться на 3 етапи: молодший, середній і старший. На останньому завершується навчання в загальноосвітніх школах різного типу або ж здійснюється перехід у ліцеї, коледжі, медичні, педагогічні й інші спеціальні училища. У наш час склалася науково обґрунтована система фізичного виховання, розрахована на залучення до фізичної культури всього підростаючого покоління. Основа цієї системи - обов'язковий курс фізичного виховання, здійснюється за державною програмою. Він взаємопов’язаний з різноманітними формами фізичної культури в режимі навчального дня й домашнього побуту, з епізодичними масовими й регулярними фізкультурними заняттями за особистим вибором учнів у своєму колективі 10 фізичної культури, у дитячо-юнацьких спортивних школах і інших позашкільних установах. Функціонування системи фізичного виховання забезпечується матеріально-технічними засобами, педагогічними кадрами, фінансовими ресурсами й іншими умовами. Соціально-педагогічне значення використання засобів фізичної культури в шкільному віці полягає в наступному: •створюється фундамент гармонічного фізичного розвитку, зміцнення здоров'я, виховання, накопичуються передумови для успішного оволодіння виробничо-трудовими, військовими й іншими спеціальними руховими діями; •підтримується поточна фізична й розумова працездатність, що забезпечує успішність у навчальних заняттях, а в перспективі - ефективність будь-якої суспільно-корисної діяльності; •раціонально організовується дозвілля дітей, елементи фізичної культури впроваджуються в побут поступовим залученням до спортивної діяльності; •послідовно підвищується моральна, інтелектуальна, естетична і трудова культура підростаючого покоління. Важлива та обставина, що система використання засобів фізичної культури в шкільному віці забезпечує тривале (протягом 10-12 років) планомірне й регулярне фізичне виховання підростаючого покоління, досягнення ними досить високих рівнів загальної фізичної підготовленості до суспільно корисної діяльності, а також базової професійно-прикладної й спортивної підготовленості. Рухова активність - природна потреба зростаючого організму, умова фізичного розвитку, зміцнення здоров'я й підвищення опірності організму несприятливим умовам. Однак спеціальні дослідження змісту загального рухового режиму школярів переконливо свідчать про недостатнє задоволення цих потреб. Недолік осмисленої рухової активності (гіподинамія) неминуче приводить до непоправних втрат у фізичному розвитку, ослабленню захисних сил організму й серйозних порушень здоров'я. Досвід шкіл, які 11 добре організовують використання засобів фізичної культури, дозволяє судити про реальну можливість успішного рішення проблеми гіподинамії.

Класифікація форм занять в школі

Види занять фізичними вправами у режимі навчального дня в школі.

Програма фізичного виховання у школі.

Особливості навчання руховим діям школярів.

Структура процесу навчання

Процес навчання руховим діям можна умовно розділити на три етапи, які тісно пов’язані між собою:

1. Етап початкового розучування вправи.

2. Етап поглибленого розучування.

3. Етап закріплення та вдосконалення вправи.

Етап початкового розучування вправи

Основна мета цього етапу полягає у вивченні основ техніки рухової дії. Перед вчителем стоять декілька завдань:

– створити попередню уяву про вправу;

– правильно й доступно поставити перед учнем рухове завдання;

– допомогти учневі створити програму дій, тобто полегшити пошук основного варіанту вирішення завдання;

– навчити виконувати частини (фази, елементи) техніки основної дії, котрі не були засвоєні раніше;

– сформувати загальний ритм рухової дії;

– попередити або усунути непотрібні рухи і грубі викривлення (спотворення) техніки руху.

Вирішуючи завдання, що полягає в створенні попередньої уяви про вправу, слід враховувати, що уява відіграє програмну функцію. Перш за все учитель повинен назвати вправу. Це дасть можливість зосередити увагу учнів на матеріалі, який вивчається.

Наступним кроком учителя є демонстрація вправи. Назвавши вправу, учитель пропонує подивитись, як вона виконується. Показ вправи дає можливість у більшому об’ємі доповнити уявлення про просторово-часові параметри рухів.

Практика роботи показує, що демонстрування вправи в цілому на початку навчання дає кращі результати, ніж показ частинами. Свої дії вчитель має супроводжувати поясненнями.

Пояснення стає дохідливішим лише тоді, коли його доповнюють відповідними наочностями.

Уявлення про нову рухову дію можуть бути повними лише тоді, коли ознайомлення з нею включає реальне “відчуття” рухів. Для цього в практиці роботи застосовується безпосереднє виконання вправи.

Характерним для етапу початкового розучування є те, що в перших спробах виконання вправи спостерігаються початкові прояви майбутньої помилки. Тому успіх у засвоєнні раціональної техніки виконання вправи багато в чому залежить від умілого і своєчасного попередження і виправлення (ліквідації) помилок.

Основними причинами грубих викривлень рухових дій на початковому етапі їх розучування є: 1. Невиконання окремих дій у вправі. 2. Несвоєчасне виконання окремих дій в вправі. 3. Неправильний напрям руху. 4. Недостатня фізична підготовка. 5. Боязнь виконання вправи.

Не слід багаторазово повторювати вправу з помилкою. Якщо ж помилка закріпилась, то для її виправлення можна застосувати такі прийоми:

1. Зупинити на деякий час виконання вправи, щоб загальмувати непотрібні умовно-рефлекторні зв’язки, а лише після цього знову приступити до розучування, акцентуючи увагу на тих фазах, де зафіксувалась помилка в минулому.

2. Перевчити вправу (якщо це можливо, враховуючи особливості техніки) в іншу сторону.

3. Скористатись прийомом “від важкого до легкого”. Зупинити виконання вправи, в котрій фіксується помилка, і вивчати вправу важчу, але подібну за структурою.

4. Посилити страхування, додатково покласти м’які поролонові мати, щоб зменшити негативну дію рефлексу самозахисту, котрий заважає правильному оволодінню технікою вправи.

5. Застосовувати словесний звіт і самооцінку про пророблену роботу. Висловлюючи усно всі деталі техніки у відповідній послідовності, учень краще усвідомить суть окремих дій, продумає їх і внесе відповідні корективи в свої дії, а це дасть можливість швидше ліквідувати помилки.

План-конспект уроку.

Написання плану-конспекту уроку передбачає певну послідовність дій.

На першому етапі обирається тема уроку. Як зазначалося вище, тема визначається на основі програми.

На другому етапі визначається мета уроку. Згідно із традиційними підходами, мета має три основних компоненти: навчальний (дидактичний), розвивальний, виховний.

Навчальна мета визначається на основі змісту програми (ліва частина програми). В ній спроектовано дидактичні завдання уроку.

Розвивальна мета уроку визначається за допомогою державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів (права частина програми). В кожній темі передбачено розвивальний блок завдань. У розвивальній меті фіксуються ті завдання, що пов'язані з формуванням умінь та навичок (певних компетенцій).

Виховна мета визначається на основі змісту навчального матеріалу, прийомів і методів, загальної організації навчального процесу. В ній прогнозується (передбачається) виховний потенціал — те, що виховує, формує змістом або окремими засобами, методами, прийомами, впливає на емоційний стан, розвиває морально-етичні засади.

На третьому етапі визначаються засоби навчання — обладнання уроку. Перелік засобів навчання включає основний інструментарій уроку: підручники, посібники, роздатковий матеріал, технічні засоби навчання тощо.

Окремі вчителі в плані-конспекті уроку виділяють як окремий компонент понятійний апарат. Здебільшого це нові поняття і терміни теми або ті, що варто повторити, узагальнити, систематизувати. Вважаємо, що поняття і терміни не є обов'язковим компонентом структури плану-конспекту. Роботу з понятійним апаратом варто планувати в ході самого уроку.

На четвертому етапі визначаються тип та форма уроку: тип — на основі дидактичної мети, а форма — за домінуючими методами навчання. Згідно із класифікацією, яку пропонують О. Пометун та Г. Фрейман, розрізняють такі уроки: засвоєння нового навчального матеріалу; формування і вдосконалення вмінь та навичок; закріплення та застосування знань, умінь та навичок; узагальнення та систематизації знань; контролю і корекції знань, умінь і навичок; комбіновані. В. Мисан, автор іншої класифікації, пропонує дещо спрощену типологію уроків: вивчення нового матеріалу; формування умінь та навичок; перевірки знань, умінь та навичок (урок тематичної атестації); узагальнення та систематизації знань, умінь та навичок; комбіновані. Що ж до визначення форми уроку, то тут є декілька підходів. Один із них — визначення форми за допомогою домінуючих методів навчання. Завдяки такому підходу уроки за формою класифікують так: словесні, наочні, ігрові, словесно-наочні, словесно-ігрові, наочно-ігрові. Форму уроку можна визначати за видовою організацією (індивідуальними проявами) або нетрадиційними формами: урок-турнір, урок-телеміст, кіноурок, відеоурок, телеурок, урок-дискусія, урок «КВК», урок-суд, урок пам'яті, урок-прес-конференція, урок-конференція, урок «Що? Де? Коли?», урок-гра, урок-презентація тощо. Визначення форми уроку є не менш важливим, ніж типу уроку, оскільки саме вона вказує на домінуючі методи та прийоми навчання.

На п 'ятому етапі відбувається планування ходу уроку. Хід уроку — своєрідний сценарій, згідно з яким реалізуються мета та основні завдання. О. Пометун та Г. Фрейман пропонують обов'язкові структурні компоненти уроку, набір яких у кожному типі уроку буде різним.

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів, або підготовка школярів до сприйняття нової теми.

3. Мотивація навчальної діяльності.

4. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

5. Вивчення нового матеріалу (його первинне сприйняття).

6. Осмислення нових знань і вмінь.

7. Систематизація й узагальнення нових знань і вмінь на перетворюючому і творчому рівнях.

8. Підбиття підсумків уроку.

9. Інструктаж з домашнього завдання.

10. Перевірка знань і вмінь.

В. Мисан визначає три основних елементи уроку: підготовчий, основний, заключний. Кожен із цих етапів для різного типу уроку має специфічні складові. Незалежно від того, прихильником якої структури уроку є вчитель, варто пам'ятати, що хід самого уроку планується з обов'язковим дотриманням всіх його елементів.

Окремо варто звернути увагу і на планування навчального часу на уроці математики. Складовою ефективності кожного з етапів є чіткий розподіл навчального часу.

Див пит..32

Освітні - //-

Виховні - //-

Мета фізичного виховання дітей дошкільного віку – зміцнення здоров’я, правильний фізичний розвиток, виховання навичок здорового способу життя.

Мета фізичного виховання розкривається та конкретизується в загальних завданнях, які вирішуються залежно від особливостей вікового розвитку дитини.

Дошкільний період має велику пластичність та сприйнятливість до засобів фізичної культури. У цей час створюються найсприятливіші умови для реалізації освітніх, оздоровчих та виховних завдань.

Оздоровчі завдання – спрямовані на охорону життя, зміцнення здоров’я, загартування та удосконалення функцій організму дітей, підвищення фізичної та розумової працездатності, розвиток рухових якостей, формування правильної постави та профілактики плоскостопості.

Оздоровчі завдання дітей дошкільного віку –підвищити опір дитячого організму несприятливим впливам оточуючого середовища; сприяти своєчасному і гармонійному розвитку усіх систем організму, розширювати його функціональні можливості; сприяти розвитку рухових якостей; укріплювати ОРА, формувати правильну поставу і повноцінний взвод стопи.

 

 

Освітні завдання– спрямовані на формування рухових вмінь, навичок та ігрових дій; на здобування доступних знань про користь занять фізичною культурою та іграми, про основні гігієнічні вимоги та правила.

Освітні завдання дітей дошкільного віку – прививати навички особистої та суспільної гігієни; формувати вміння в життєво необхідних діях (ходьба, біг, стрибки), а також рухах, які складають основу для подальших занять ФК; формувати першочергові знання, які пов’язані із заняттями фізичними вправами та цікавість до них.

Виховні завдання – спрямовані на формування позитивних моральних і вольових рис характеру дитини засобами фізичної культури.

Виховні завдання дітей дошкільного віку – виховувати морально-вольові якості (чесність, рішучість, сміливість, наполегливість); сприяти розумовому, моральному, естетичному та трудовому вихованню.

У процесі фізичного виховання дітей необхідно враховувати вікові періоди та анатомо-фізіологічні особливості розвитку дитячого організму. Тільки з врахуванням цих особливостей необхідно будувати процес навчання та розвитку дітей.

Основна група учнів

До основної групи належать учні без відхилень у фізичному розвитку та стані здоров'я, а також з незначними відхиленнями функціонального характеру, але мають достатню фізичну підготовленість. Заняття з фізичного виховання з ними проводять за шкільною програмою в повному обсязі. Вони здають контрольні нормативи з диференційованою оцінкою. Додатково їм рекомендують заняття різними видами спорту.

Підготовча група учнів.

До підготовчої групи входять діти з незначними відхиленнями у фізичному розвитку, без істотних функціональних змін і без достатньої фізичної підготовленості. Сюди ж належать і часто хворіють. Заняття з фізичного виховання ця група відвідує разом з основною, але з частковими обмеженнями в бігу, стрибках, роботі на снарядах. Дітям рекомендують додаткові оздоровчі фізичні вправи для підвищення рівня фізичної підготовленості. Школярі, які перенесли захворювання, у тому числі ГРЗ, до занять з фізичної культури допускаються відповідно до термінів, зазначених лікарем у спеціальній довідці, із зазначенням обмежень у вправах і фізичному навантаженні.

Порушення нервової системи

Профілактика порушення зору

Спортивні свята у школі

Секційна робота у школі

Для уч. Середнього віку

Соціально-педагогічне значення фізичної культури дітей шкільного віку.

 До шкільного віку відносяться діти від 6-7 до 17-18 років. Відповідно до існуючої системи загальної освіти, цей віковий період ділиться на 3 етапи: молодший, середній і старший. На останньому завершується навчання в загальноосвітніх школах різного типу або ж здійснюється перехід у ліцеї, коледжі, медичні, педагогічні й інші спеціальні училища. У наш час склалася науково обґрунтована система фізичного виховання, розрахована на залучення до фізичної культури всього підростаючого покоління. Основа цієї системи - обов'язковий курс фізичного виховання, здійснюється за державною програмою. Він взаємопов’язаний з різноманітними формами фізичної культури в режимі навчального дня й домашнього побуту, з епізодичними масовими й регулярними фізкультурними заняттями за особистим вибором учнів у своєму колективі 10 фізичної культури, у дитячо-юнацьких спортивних школах і інших позашкільних установах. Функціонування системи фізичного виховання забезпечується матеріально-технічними засобами, педагогічними кадрами, фінансовими ресурсами й іншими умовами. Соціально-педагогічне значення використання засобів фізичної культури в шкільному віці полягає в наступному: •створюється фундамент гармонічного фізичного розвитку, зміцнення здоров'я, виховання, накопичуються передумови для успішного оволодіння виробничо-трудовими, військовими й іншими спеціальними руховими діями; •підтримується поточна фізична й розумова працездатність, що забезпечує успішність у навчальних заняттях, а в перспективі - ефективність будь-якої суспільно-корисної діяльності; •раціонально організовується дозвілля дітей, елементи фізичної культури впроваджуються в побут поступовим залученням до спортивної діяльності; •послідовно підвищується моральна, інтелектуальна, естетична і трудова культура підростаючого покоління. Важлива та обставина, що система використання засобів фізичної культури в шкільному віці забезпечує тривале (протягом 10-12 років) планомірне й регулярне фізичне виховання підростаючого покоління, досягнення ними досить високих рівнів загальної фізичної підготовленості до суспільно корисної діяльності, а також базової професійно-прикладної й спортивної підготовленості. Рухова активність - природна потреба зростаючого організму, умова фізичного розвитку, зміцнення здоров'я й підвищення опірності організму несприятливим умовам. Однак спеціальні дослідження змісту загального рухового режиму школярів переконливо свідчать про недостатнє задоволення цих потреб. Недолік осмисленої рухової активності (гіподинамія) неминуче приводить до непоправних втрат у фізичному розвитку, ослабленню захисних сил організму й серйозних порушень здоров'я. Досвід шкіл, які 11 добре організовують використання засобів фізичної культури, дозволяє судити про реальну можливість успішного рішення проблеми гіподинамії.

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: