Підстави виникнення представництва у цивільному процесі. Види представництва у цивільному процесі

Для виникнення правовідносин процесуального представництва необхідний юридичний склад: процесуальні факти та матеріально-правові факти. Процесуальні факти спричиняють виникнення процесуальних представницьких відносин лише за наявності матеріально-правових фактів, які визначають зв'язок між представником і довірителем.

Процесуальними юридичними фактами, що породжують та змінюють представницькі правовідносини, є дії представників і суду (судді). Ці дії вчиняються у визначеній послідовності, яка передбачена цивільним процесуальним законодавством, та з додержанням відповідної процесуальної форми. Так, представник може, подавши до суду заяву (скаргу), тим самим порушити цивільний процес або вступити в уже розпочатий. Разом із тим представник повинен пред'явити суду документ, що підтверджував би його повноваження. У свою чергу суд повинен перевірити документ, що підтверджує повноваження представника, щодо його змісту та правильності оформлення і вирішити питання про допуск до участі у справі того чи іншого представника.

Представництво може виникати і з огляду на такі процесуальні факти, як усна заява довірителя в суді про надання повноважень представникові на участь у процесі.

Матеріально-правові факти знаходяться за межами цивільного процесу.

Якщо особа, яку представляють, є дієздатною, представництво у суді може виникнути, насамперед, тільки за наявності волевиявлення з боку цієї особи про ведення справи через представника, а з іншого боку — згоди представника представляти інтереси цієї особи в суді. Волевиявлення зазначених осіб дістає вияв у договорах, які належать до типу договорів, в яких одна особа зобов'язується виконувати дії на користь та за рахунок іншої особи (доручення, трудовий договір, агентський договір тощо).

У більшості випадків (крім уповноваження адвокатів) договір доручення не є документом, що уповноважує представника діяти від імені того, кого він представляє, і легітимує представника як такого перед судом. Таким документом є довіреність. Тому на підставі зазначеного договору представникові, як правило, видається довіреність для участі у процесі.

Недієздатні та обмежено дієздатні особи, які не можуть особисто вести свої справи в суді, не можуть за власним волевиявленням обирати собі представника. Підставою виникнення правовідносин представництва є прямий припис закону. В таких випадках матеріально-правовими підставами виникнення процесуального представництва можуть бути: сімейні правовідносини між дітьми та їх батьками, усиновлювачами, а також факт встановлення в порядку, передбаченому законом, опіки чи піклування над недієздатними, обмежено дієздатними особами. Опіка може встановлюватись і на підставі норм цивільного права (над майном померлої або безвісно відсутньої особи). Юридичним фактом, що є необхідним для виникнення процесуального представництва, буде адміністративний акт органів опіки або піклування.

Підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що юридичний склад, що становить основу виникнення процесуальних правовідносин між судом та представником, є комплексним складом, до якого входять різнорідні факти з різних галузей права: цивільного і процесуального, сімейного і процесуального, трудового і процесуального тощо.

Правостворюючий склад для виникнення процесуального представництва завершується процесуальним фактом — допуском представника до участі у справі, і з цього моменту він може вчиняти всі процесуальні дії, надані йому законом та не обмежені особою, яку він представляє.

Можна проводити класифікацію представництва за такими критеріями: 1) за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво; 2) за ознаками осіб, які здійснюють представництво; 3) за ступенем заміщення особи, яку представляють; 4) за підставами виникнення; 5) за способами виникнення.

Підстави виникнення представництва можна звести до 2 — закон і договір, що дозволяє визначити 2 види представництва залежно від підстави виникнення представництва: законне і договірне представництво. В одному випадку представництво може виникнути тільки за наявності договірних відносин між особою, яку представляють, і представником, в інших для виникнення представництва укладання договору не потрібно. Відносини довірчого порядку тут передбачаються лише на основі обставин, що раніше виникли, які породжують загальний обов'язок представляти інтереси певної особи, не пов'язаний з представництвом у конкретній цивільній справі (наприклад, визначення походження дітей, усиновлення, призначення тощо).

Класифікація за способом виникнення представництва розрізняє: добровільне (факультативне) та необхідне (обов'язкове) залежно від юридичної значущості волевиявлення осіб, яких представляють, для виникнення представництва. Часто 2 останні класифікації ототожнюють, називаючи договірне представництво добровільним, і навпаки. На нашу думку, особливої помилки тут немає, оскільки зміст як добровільного та договірного, так і необхідного та законного представництва близький, оскільки особливості способу виникнення зумовлюють особливості підстав виникнення представництва.

Так, воля недієздатної особи не має юридичного значення, тому представництво може бути тільки необхідним, обов'язковим. Підстави виникнення необхідного представництва зазначені в законі (наприклад, сімейне законодавство чітко визначає, що інтереси дітей захищають їх батьки, вони є їх законними представниками — ст. 154 СК), тому таке представництво є одночасно законним. Основою добровільного представництва є добровільно висловлене бажання особи, яка бере участь у справі, мати визначеного представника своїх інтересів. Своє волевиявлення ця особа виявляє у договорі доручення з певною особою чи у довіреності, наприклад, виданій юрисконсульту. Тобто частіше договірне представництво є одночасно добровільним.

Процесуальне законодавство не розмежовує договірних представників і добровільних, оскільки як для одних, так і для інших для вступу в цивільний процес необхідна довіреність.

Виходячи зі ст. 42 ЦПК, можна здійснити класифікацію залежно від документів, що посвідчують повноваження представників: представництво за довіреністю фізичної особи, за довіреністю юридичної особи, за документами, що посвідчують статус законних представників; представництво за ордером, виданим адвокату відповідним адвокатським об'єднанням, або договором; за усною заявою фізичної особи, яка заноситься до журналу судового засідання.

Виходячи зі ст. 38 ЦПК, можна здійснити також класифікацію представництва залежно від процесуального статусу осіб, яких представляють, сторін, третіх осіб, осіб, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявників та інших заінтересованих осіб у справах окремого провадження.

Класифікацію представництва можна здійснити і за ознаками осіб, які здійснюють представництво, адвокатами; юрисконсультами; працівниками юридичних осіб; членами громадських організацій; одним із співучасників за дорученням інших; батьками, усиновлювачами, опікунами і піклувальниками та іншими особами. Але сучаснішою буде класифікація за таким критерієм як професіоналізм представника: професійне, що здійснюють адвокати, юрисконсульти та інші представники-юристи, та непрофесійне, яке здійснюють всі інші представники за довіреністю.

За ступенем заміщення особи, яку представляють, процесуальне представництво можна класифікувати на: І) ведення справ у суді через представників, що передбачає заміну особи, яку представляють; 2) спільну участь у судовому засіданні особи, яку представляють, і представника; 3) субпредставництво, за якого законні представники доручають вести справи у суді добровільним представникам'.

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: