Державні документи про дошкільну освіту та Міжнародні документи про дитинство.

Стандарти освіти па всіх рівнях освітніх установ визначені стосовно дошкільних навчальних закладів у «Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні» Метою розробки цього документа є визначення вимог до змісту, рівня та обсягу дошкільної освіти, встановлення норм, які узгоджують інтереси дитини й потреби суспільства щодо освіченості особистості.

Закон України «Про охорону дитинства» (2001) окреслює систему державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення пов ноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

ПЛАНУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ЗГІДНО З НОРМАТИВНИМИ АКТАМИ:

- Закон України «Про дошкільну освіту»

- Державний стандарт - Базовий компонент дошкільної освіти в Україні

-Базова програма розвитку дитини дошкільного віку “Я у Світі”

-«Організація освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах у 2009-2010 навчальному році»

-«Планування роботи в дошкільних навчальних закладах»

-«Про організацію та зміст навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах.

Отже, Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»), Концепція дошкільного виховання в Україні, Базовий компонент дошкільної освіти в Україні, Закон «Про дошкільну освіту» визначили стратегію розвитку дошкільного виховання. Вона ґрунтується на національних та наукових засадах. Провідними принципами є демократизація, гуманізація, етнізація педагогічного процесу, творчий розвиток особистості.

 

 

Школа і педагогіка в Стародавньому Римі.

Римське виховання переслідує практичні цілі. Діти з простих сімей отримували практичну трудову підготовку, а дітей привілейованих громадян готували до активної державної діяльності. Першочерговою справою було вироблення такої якості як відданість батьківщині.

В освітньо-виховній системі Риму знаходиться місце i для бідного, але вільного населення. Для дітей плебеїв були доступні початкові школи. Школи були спочатку приватними та платними i тільки в епоху імперії поступово перетворились на державні.Елементарні (початкові) школи існували ще у III ст. до н. е. Вони обслуговували вiльнонароджене з середнім достатком населення. Тут навчали читати, писати i рахунку. Заможні римляни надавали перевагу домашньому початковому навчанню своїх дітей.

У середині II ст. до н. е. виникають граматичні школи для дітей найбільш заможного населення. Сюди поступали хлопчики 12-рiчного віку, які отримали попередню домашню підготовку, i вчились тут до 16 років. Вивчали грецьку i латинську мови, теорію словесності, грецьку літературу й історію.Важливе досягнення пов’язане з розвитком жіночої освіти: у I-II cт. поряд з чоловічими граматичними школами виникають і жіночі, що для історії педагогіки було новим.

У другій половині республіканської епохи виникають риторичні школи, які були вищим ступенем шкільної освіти. Вони готували юнаків із найбільш заможних сімей до майбутньої державної діяльності. Отже, у римських школах всіх типів з обов’язкового переліку повністю виключене фізичне виховання i майже відсутня музика.

 Педагогіка представлена передусім Квiнтiлiаном. Марк Фабiй– видатний римський педагог. Протягом 20 років утримував відкриту ним риторичну школу, яка стала першою державною риторичною школою у Римі. Основоположник педагогічної літератури. Він написав перший в історії трактат з педагогіки, який називається “Про виховання оратора“. Кінцеву мету виховання Квінтіліан вбачає у підготовці високоосвіченого оратора: кожна вільна людина повинна вести активне громадське життя, а це можливо тільки за умови оволодіння ораторським мистецтвом.

 

 

⇐ Предыдущая123Следующая ⇒

Поделиться: