Опозиційний рух 70-80-х рр. ХХ ст.

Поверхова і непослідовна за своїм змістом хрущовська «відлига» принесла українській національно свідомій інтелігенції великі сподівання і гіркі розчарування. Передова молодь, що відчула смак свободи, не хотіла зупинятися, а прагнула справжньої демократизації суспільства.

З середини 60-х - у 80-і рр., з відходом влади від політики лібералізації, в республіці посилилося відверте ігнорування правлячою компартійною верхівкою конституційних прав людини.

Закономірним наслідком цих процесів стала поява руху захисту прав людини. Його представники, як і учасники вже традиційних опозиційних груп культурницького та самостійницького спрямування, також жорстоко переслідувалися владою.

Ще одним новим різновидом опозиційного руху стала боротьба за свободу совісті, свободу віросповідання, яку вели, як правило, представники забороненої в 1946 р. Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Таким чином, основними напрямами опозиційного руху в Україні 60-80-х рр. були:

–              самостійницька течія, репрезентована нелегальними групами і організаціями;

–              національно-культурницька, представлена колишнім шістдесятництвом;

–              правозахисна, учасники якої виборювали права людини;

–              релігійно-захисна, що виступала за реабілітацію репресованої УГКЦ.

Наприкінці 70-х років учасники опозиційного руху починають поступово переходити на нелегальне становище, створюючи таємні групи й організації.

Одна з таких груп (взявши собі назву «Український національний фронт») діяла в Івано-Франківській області. Члени цієї групи займалися просвітницькою діяльністю і намагалися продовжити випуск «Українського вісника». Але розгорнути активну роботу їм так і не вдалося. В 1980 р. всі вони були заарештовані і засуджені на різні строки ув’язнення

У цей же час робилися спроби створити незалежні профспілки. Зокрема, в 1978 р. донецький інженер Володимир Клебанов підготував і розповсюдив статут Асоціації вільної профспілки захисту робітників.

У цю робітничу спілку записалося близько 200 чоловік. Особливість її полягала втому, що Асоціація стала першою на той час альтернативною організацією офіційним профспілкам, що перебували піл контролем правлячої партії.

Але зазначене об'єднання не було профспілкою в чистому вигляді. В статуті Асоціації проголошувалося, що її фундатори хотіли б допомогти тим, чиї права попрані. Звернення Асоціації до світової громадськості, а також її програмні завдання свідчать, що вона намагалася поєднати функції профспілки та правозахисної групи.

Внаслідок арештів і переслідувань Асоціація вільної профспілки припинила свою діяльність через три місяці після виникнення.

 

 

Розпад СРСР та проголошення незалежності України.

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: