Визначення вартості інформації для організації

Відповідно до семіотичної теорії інформацією є повідомлення чи знання, що змінюють невизначеність. Але оскільки всієї інформації необхідної в тій чи іншій конкретній ситуації інформації, як правило. керівник не має, потрібна її купі ля. У зв’язку з цим постає питання про вартість інформації. Слід відзначити, що коли говоримо про вартість інформації, то маємо на увазі: по-перше, грошовий вираз, по-друге, та ціна, яка їй на даний момент притаманна.

Розглянемо підходи до визначення вартості інформації, які використовуються в системах управління за пропозиціями американського економіста Дж. Кантера.

Приклад 1. Система стратегічного планування. Ціною інформації буде вартість її придбання на стороні. А за граничну вартість інформації приймається величина економії, отримана від її застосування.

Приклад2. Складські системи. Деяка інформація дозволила створити систему, що дає економію на товарних запасах обсягом 200 тис.дол США. Витрати на функціонування системи складають 15% загальних витрат на зберігання. Вартість інформації в цьому випадку визначається як 0,15·200000=30000 дол.

М.Бронников вважає, що підхід до визначення вартості нової інформації для управління компанії з точки зору оцінки можливого прибутку чи економії від її використання недостатньо обґрунтований, і може застосовуватися лише в деяких випадках.

На практиці ж більшість компаній підходить до оцінки витрат на інформацію, виходячи перш за все з своїх реальних можливостей і ціни на послуги “продавців” інформації, наприклад, компаній, що проводять маркетингові дослідження. Якщо підходити до потреби системи в інформації як до функції від здатності до її переробки, то поняття “вартість інформації” і відповідно “ціна інформації” набувають іншої суті. Ціною інформації буде той параметр, який характеризує її важливість для споживаючої системи. Критерієм важливості в даному випадку виступає не економія від використання добутої інформації, не додатковий прибуток від її застосування, а те, настільки вона ефективно може бути перероблена в системі. Такий критерій задається самою системою, тим, настільки вона добре пристосована до переробки інформації.

Розширення сфери застосування нових технологій стає можливим завдяки інноваціям, що збільшують невизначеність майбутнього. Оскільки більшість наслідків їх практичного застосування є несподіваними та не передбачуваними, це підвищує роль релевантної інформації, здатної зменшити неозначеність та підняти значущість індивідуальної поведінки в нестандартній ситуації.

Важлива роль у функціонуванні інфраструктури підтримки інновацій, забезпечення руху до інформаційного суспільства і його стійкого розвитку відводиться приватному капіталу. Як показує досвід країн з розвинутою економікою, нову мультимедія-систему формулює не уряд, а бізнес. Масштаби інвестицій в інфраструктуру не дозволяють будь-якому уряду вирішити цю проблему самостійно через великі капітальні вкладення. У зв’язку з цим органам влади на державному і регіональному рівнях доцільно сконцентрувати увагу на розробці і реалізації заходів стимулювання і підтримки вітчизняного виробника в інформаційній сфері, передусім компаній, що створюють високотехнологічну та наукомістку продукцію, а також підприємств, що реалізують інновації і надають інформаційні послуги.

Однією з провідних задач інформаційного забезпечення підприємств з кінця 90-х років було створення й підтримка технологічної основи, що відкриває можливість для багатофункціональних систем щодо обслуговування потреби організаційної спільноти, що об’єднана в мережі. Такою основою є інфраструктура інформаційних технологій (ІТ). У міру того, як дедалі більша кількість організацій стає залежною від інтеграції технічних засобів, програмного забезпечення, інформації та засобів комунікації для внутрішньої інтеграції з постачальниками і споживачами, формування ресурсів інфраструктури стає стратегічною необхідністю.

На сьогодні існують декілька визначень інфраструктури ІТ. Так Т.Девенпорт і І.Ліндер визначають її як “частина потенціалу організації, призначена для загального користування. Вона включає всі тротуари, алеї і магістралі, за допомогою яких обробляються електронна інформація, стандарти його ефективного використання, навички застосування як технології, так і інформації” . Компоненти відповідної інфраструктури наведено в схемі Модель інфраструктури ІТ (дивись Додатки “Схема4”).

Узагальнюючи різні підходи до визначення інфраструктури ІТ, можна вважати її інтегрованим набором технічних компонентів у сукупності з людськими здібностями, що формує спільно використовувану основу для забезпечення внутрішніх і зовнішніх ділових функцій організації.

Л.Прейзер подає інфраструктуру ІТ як сполучення двох рівнів – внутрішньо організаційного та міжорганізаційного.

Управління людськими ресурсами на підприємстві починається з оцінки внутрішнього і зовнішнього середовища, тобто ефективно і правильно організованої роботи з відповідною інформацією. Зокрема, менеджери повинні знати, як досліджувати соціальні та економічні фактори, такі як мотивація співробітників, бажання клієнтів, ефективність власних зусиль тощо.

Система досліджень має розподілятися на рівні:

1. Збір інформації. Для цього необхідно спочатку виділити об’єкти дослідження, наприклад, пов’язані з ринком; організацією в цілому; відділом, в якому працює менеджер; співробітниками та власною діяльністю.

2. Документація – повинна об’єктивно відображати процеси, які спостерігаються (за рахунок правильного вибору об’єктів дослідження та їх опису). Для фіксації кількісних даних з метою виявлення тенденції застосовують контрольну карту.

3. Аналіз – статистичний аналіз, метод порівняння; аналіз якісних вимірювань. Фокусування на покращенні параметрів – головний принцип аналізу.

Інформація про хороші результати підвищує рівень мотивації співробітників і корпоративну культуру. Окрім того, якщо співробітники знають про ключеві фактори успіху, вони краще розуміють свою роль в організації.

 

Комунікаційний процес

Комунікаційний процес (або просто комунікація) — це обмін інформацією між двома або більше суб’єктами. Термін “комунікація” походить із латинської мови — “робити щось спільно” (порівняти — українське “спілкування”). Прикладами комунікації можуть слугувати усні бесіди, публікації, повідомлення електронних ЗМІ тощо.

Комунікаційному процесу притаманні два аспекти — формальний і змістовний. Аналіз обох цих аспектів має принципове значення для організації інформаційної діяльності у сфері управління. Причому перш за все із формально-логічним підходом до вивчення комунікації пов’язаний прогрес в області передачі повідомлень за допомогою сигналів.

 

Завдання, вправи, тести

Завдання 1:

1. Стиль керівництва – це:

а) незвична манера поведінки керівника стосовно підлеглих;

б) незвична манера поведінки підлеглих відносно керівника;

в) манера поведінки керівника з підлеглими;

г) правільної відповіді немає.

2. Види стилю керівництва (3 відповіді):

а) комуністичний;

б) демократичний;

в) лояльний;

г) тоталітарний;

д) соціальний;

е) жорсткий;

є) ліберальний;

ж) еталонний;

з) автократичний.

3. Керівник, який має достатній обсяг влади, щоб нав’язати свою волю підлеглим, – це:

а) автократ;

б) демократ;

в) комуніст;

г) ліберал;

д) соціал-демократ;

е) соціал-ліберал;

є) деспот;

ж) правільної відповіді немає.

4. Керівник, який надає своїм підлеглим майже повну волю у виборі завдань та контролю за своєю роботою, – це:

а) автократ;

б) демократ;

в) менеджер;

г) ліберал;

д) соціал-демократ;

е) соціал-ліберал;

є) деспот;

ж) бізнесмен;

з) депутат;

и) комуніст;

і) підприємець;

ї) правильної відповіді немає.

5. Позитивні риси при автократизмі (2 відповіді):

а) відданість роботі;

б) оперативно виконує завдання;

в) надмірна централізація влади;

г) особисте вирішення дрібних питань;

д) справедлива оцінка зусиль;

е) формальне проведення нарад.

6. Позитивні риси демократичного керівника (4 відповіді):

а) справедлива оцінка зусиль підлеглих;

б) оперативно виконує завдання;

в) формальне проведення нарад;

г) централізація влади;

д) повага до підлеглих; турбота про них;

е) відсутність ініціативи;

є) сприймання конфліктів як позитивного явища;

ж) часте застосування адміністративних стягнень;

з) свідоме обмеження контактів з підлеглими;

и) легко роздає нереальні обіцянки;

і) легкість впливу оточуючих;

ї) максимальне обгрунтування рішень, які приймаються;

й) нетерпимість до заперечень і думок підлеглих;

к) примушення працювати підлеглих у позаурочний час.

7. Організаційні комунікації – це:

а) комунікації між двома або більше організаціями;

б)обмін інформацією, який забезпечує взаєморозуміння між відправником та одержувачем інформації;

в) комунікації між двома або більше особами;

г) комунікації з урахуванням ієрархії влади в організації.

8. Комунікація – це:

а) обмін інформацією між двома або більше особами;

б) передавання інформації однієї особи іншій;

в)обмін інформацією, який забезпечує взаєморозуміння між відправником та одержувачем інформації;

г) вірна відповідь відсутня.

9. Комунікаційна мережа являє собою:

а) сукупність каналів комунікації;

б) сукупність методів комунікації;

в) форму поєднання індивідуумів, які беруть участь в процесі комунікації;

г) сукупність засобів комунікації.

10.  Мережа неформальних комунікацій називається:

а) розкладеною мережею;

б) ланцюговою мережею;

в) “виноградною лозою”;

г) кільцевою мережею.

11.  Письмове повідомлення постачальника про зміну умов поставки являє собою:

а) вербальну комунікацію;                      г) горизонтальну комунікацію;

б) висхідну комунікацію;                      д) неформальну комунікацію.

в) нисхідну комунікацію;

⇐ Предыдущая21222324252627282930Следующая ⇒

Поделиться: