Проблеми інфляції та сучасний стан грошової системи у Великобританії.

Проблеми інфляції та сучасний стан грошової системи у Великобританії.

З 1977 р. позиції фунта стерлінгів відносно зміцнилися у зв’язку з припливом капіталів у країну, обумовленого початком видобутку нафти в Північному морі. Завдяки цьому курс національної валюти зріз майже в 1,5 разу. В жовтні 1979 р. (уперше від 1931 р.) було скасовано всі валютні обмеження.

Для боротьби з інфляцією Банк Англії застосовував різні інструменти. До кінця 70-х років переважав неокейнсіанський підхід До грошово-кредитного регулювання. Використовувалися три методи: зміна процентної ставки Банку Англії, зміна норм резервування та прямі селективні методи контролю за банківськими позиками приватному сектору. Головним інструментом селективного регулювання були так звані кредитні межі, тобто встановлення кількісних лімітів на позики приватному сектору. Відносно високий рівень інфляції у Великобританії в післявоєнний період зумовив зниження курсу фунта стерлінгів до долара США (з 2,02 дол. в 1975 р. до 1,64 дол. у 1998 р.) та інших валют. Останніми роками підвищення курсу фунта стерлінгів стало однією із причин неприєднання Великої Британії до країн, котрі з 1 січня 1999 р. запровадили обіг євро.

Головним видом грошей у В.БР. є депозитні. Готівкові гроші – банкноти та розмінна монета – становлять приблизно 32% всієї грошової маси в обігу. Окрім казначейства, яке випускає монети, емітентами грошей у державі є Банк Англії та декілька комерційних банків. Банк Англії монопольно здійснює випуск банкнот у сумі, що визначається казначейством та затверджується парламентом.

Банкноти, що знаходяться в обігу Банку Англії: 5,10,20,50.

Монети в обігу: 1 фунт стерлінгів, 50 пенсів, 20, 10, 5, 2, 1, 1/2 пенні.

1 фунт стерлінгів = 100 пенсів = 20 шилінгів.

Перелік законних платіжних засобів відповідно до Закону про монети 1970 р.

- Всі банкноти

- Монети:

1. 1 пенс і 2 пенси на суму до 20 пенсів.

2. 5,10,20 пенсів – на суму до 5 фунтів.

3. 50 пенсів – на суму до 10 фунтів.

4. 1 фунт – в будь-якій кількості.

Грошові агрегати і Великобританії:

М0 – готівка в обігу і касові резерви банків;

М1 – М0 + депозити до запитань, за якими не сплачуються відсотки;

М2 – М1 + роздрібні депозити і строкові депозити в ощадних банках;

М3 – М2 + строкові депозити в банках;

М4 – М3 + депозити і акції будівельних товариств.

Основні види банківських установ Великобританії.

Другий рівень банківської системи країни становлять банки. Вони поділяються на "роздрібні" та "оптові". "Роздрібні" банки призначені переважно для задоволення потреб громадян та невеликого бізнесу (прийняття - повернення вкладів, переказування грошей, надання позик).

До роздрібних банків відносять:

1. клірингові банки – до 6 банків.

2. ощадні банки – 11 банків.

Роздрібні банки володіють розгалуженою мережею філій через яку акумулюють фінансові кошти.

Головними "роздрібними" банками є депозитні банки, що мають розгалужену мережу, яка налічує 12 тис. філій та характеризується високим ступенем концентрації та централізації.

Оптові банки філійної мережі не мають, купують ресурси на фінансових ринках і спеціалізуються на різних напрямках їх використання. Вони досить поширені в Англії і мають давні традиції.

Види оптових банків:

- торгові;

- облікові;

- іноземні;

- зарубіжні.

Торгові банки виникли як установи, які спеціалізуються на довгостроковому викупі векселів своїх клієнтів.

Торгові банки:

- Beringbros;

- Roshets;

- Lazats.

Функції торгових банків:

- надання послуг імпортерам та експортерам;

- емісійні консалтингові послуги;

- здійснення портфельних інвестицій;

- здійснення факторингових і лізингових операцій.

Особливістю банківської системи є значна концентрація банківського капіталу, в кінці 60-х рр. формується четвірка банків, яка концентрує майже 90% філій і 80% загальних активів банківської системи.

Четвірка:

- Barcleys

- Lloyd

- Midland

- National Westminster + HSBC.

Рік М1 М2 М3

2000 5,1 3,5 4,1

2001 5,0 6,1 8,0

2002 4,8 5,8 8,2

2003 4,6 6,3 8,7

2004 4,5 6,7 9,1

I етап

З 70-х рр. XIX ст. почався розвитку грошової систем, тривав до першої світової війни – 1914 р. на цьому етапі тип грошової системи – золотий монометалізм, грошова одиниця – марка, існує єдиний емісійний центр Рейхсбанк (імперський). Існують жорсткі умови щодо забезпечення грошової емісії - сума не перевищує більше ніж в 3 рази золотий запас держави.

II Етап.

З 19214-1924 р. На цьому етапі в обігу знаходяться паперові гроші нерозмінні на золото. В якості забезпеченості банкнот дозволено використовувати державні цінні папери, векселі казначейства. 80 банкнотних фабрик до кінця 1923 р надрукували банкноти на суму 456* 10 в 15 степені (квінтильйон). Купівельна спроможність марки впала на 1,6 трильйони разів.

III Етап.

1924-1928 рр. – стабілізація грошової системи.

Грошова реформа 1924 р.:

1. Вводиться грошова одиниця – реєсмарка.

1 реєсмарка = 1 трильйону довоєнної марки.

2. Вводиться золотодивізний стандарт.

Вимоги до забезпечення грошової емісії → на 40% має бути забезпечена доларом і іноземною валютою.

IV Етап.

1929-1948 рр.

1929 р. початок великої депресії. Нестабільна заполітизована грошова система, яка жорстоко регулюється центральним банком. За роки другої Світової війни грошова маса збільшилася в 68 рази, депозитна чекова емісія 64 рази. Крім реєсмарок в обігу знаходяться окупаційні марки.

V Етап.

1948-2002 рр. „етап стабільного розвитку”.

У 1948 р. західні держави провили в Німеччині сепаратну грошову реформу, її автор Людвіг Ерход. Відповідно до цієї реформи з 1948 р. 1.07. стара реєсмарка втрачає силу і вводиться дойчмарка (німецька марка).

23.06.48 р. другу частину сепаратної реформи проводить Радянський Союз у Східній Німеччині.

У травні 1949 р. в новій конституції Німеччини було зафіксовано нову грошову одиницю і її співвідношення до долара, а в кінці вересня цього року була проведена єдина повоєнна девальвація на 20,7%.

У 1953 р. Німеччина вступає до МВФ. В повоєнні роки відчувається посилення німецької марки, з кінця 50-х рр.. темпи економічного розвитку Німеччини випереджають економічний розвиток США і з кінця 50-х початку 60-х рр. німецька марка стає найбільш стабільною валютою світу.

Проблеми інфляції в Німеччині:

- в 50-ті рр. щорічно зростає ціна в середньому 2 % на рік;

- в 60-ті рр. індекс оптових цін збільшується 1%, роздрібних цін 2,7% на рік;

- в 70-ті рр. в Німеччині темпи галопуючої інфляції в середньому збільшуються 7% на рік;

- на початку 80-х рр. економічна криза (5-6% на рік).

Починаючи з середини 80-х рр. в країні спостерігається пожвавлення економіки, підйом і зниження інфляції (1-2%).

VI Етап.

2002 р. – до нашого часу.

Етап існування в межах „євро зони”. Грошова одиниця – євро.

Банкноти – 5,10,20,50,100,200,500.

1 німецька марка = 100 фенінгів.

Німеччина в цілому підтримує ідею ЄВС, водночас не дуже поспішила з реалізацією плану злиття центральних банків, оскільки, маючи найсильнішу валюту, була змушена фактично багато в чому нести відповідальність за стан справ у спільному валютно-фінансовому союзі.

Німецький Федеральний банк.

Головною ланкою банківської системи Німеччини є Німецький федеральний банк, який було створено згідно з "Законом про Німецький Федеральний банк" (1957 р.) шляхом об'єднання центральних банків земель із Банком німецьких земель (1948 р.) та Центральним західноберлінським банком. Основний капітал банку - 230 млн німецьких марок - належить Федерації. Головним завданням банку, визначеним Законом, є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - німецької марки.

З 1 січня 1999 р. Дойче Бундесбанк, виконуючи положення Маастрихтської угоди про створення Європейського валютного та економічного союзу та уніфікації інструментарію грошово-кредитного регулювання, передав значну частину своїх повноважень, особливо що стосується грошово-кредитної політики, спеціально створеному Європейському центральному банку, увійшовши до системи європейських центральних банків (ЄСЦБ).

Банк активно кредитує-комерційні банки.

Основні напрямки реформи Німецького Федерального Банку:

· Централізація управління в новоствореному органі (правлінні), який функціонує з 1.05.03 р. замість попередніх органів – Ради банку, Директорату і 9 правлінь центральних земельних банків. У роботі цього органу усунено ділення на функції підрозділів, відмінено процедуру узгодження рішень Бундесбанку з його територіальними підрозділами і суттєво скорочені адміністративні витрати.

· Центральні земельні банки реорганізували в 9 головних управлінь Бундесбанку, які називаються не за земельними розташуваннями, а відповідно до міст розташування.

· Поступове скорочення мережі територіальних підрозділів Бундесбанку. На початку реформи їх було 200, а на кінець 2007 р. їх буде 45.

· З 2002 р. відбувся перехід з 2-х рівневої структури територіальних підрозділів, філій та відділень до однорівневої.

· Зміни у функція та напрямах діяльності;

З 1 січня 1999 р. Бундесбанк передав свої повноваження у сфері грошово-кредитного регулювання Європейському Центральному банку. Бундесбанк скоротив право на проведення самостійної облікової і кредитної політики, самостійної політики на відкритому ринку, самостійної політики мінімального резервування. Проте, оскільки, система управління Європейського Центрального банку є достатньо децентралізованою, то Бундесбанк може:

1. самостійно слідкувати за виконанням нормативів мінімальних резервів.

2. Здійснювати операції на відкритому ринку.

3. Проводити валютні інтервенції.

Бундесбанк активізував свою діяльність у таких сферах як :

- організація платіжного обороту;

- інформаційне забезпечення банківської системи;

- розробка та просування на ринок нових фінансових інструментів.

В новій редакції закону основні завдання Бундесбанку визначаються таким чином:

Бундесбанк як центральний банк Федеративної Республіки Німеччини є складовою Європейської Системи Центральних Банків (ЄСЦБ). Він бере участь у цій системі, забезпечує цінову стабільність євро та здійснює платежі в країні і за її межами. Бундесбанк як центральний банк проводить спільну монетарну політику ЄСЦБ в Німеччині.

ЄСЦБ визначає спільні принципи монетарного регулювання, які зафіксовані в положенні про ЄЦБ. До цих принципів відносяться :

- стримування інфляції;

- підтриманні стабільності курсу євро;

- прозорість діяльності.

В рамках ЄСЦБ визначено необхідність підтримання індексу споживчих цін на рівні 2% на рік при будь-якій ситуації в економіці.

Зона франка.

Зона франка – зона, в якій французький франк є резервною валютою, - сформувалася за часів колоніальної системи Франції. Франція використовувала франк як знаряддя додаткової експлуатації колоніальних народів.

Франція очолює зону франка, яка виникла у 1939 р. Особливістю її порівняно зі стерлінговою зоною було юридичне оформлення міждержавними угодами та створення централізованого керівного органу - Валютного комітету зони франка. З початку існування зони до неї входили колонії та залежні території. З розпадом колоніальної системи зона франка втратила свою колоніальну базу. Окремі країни покинули зону. Основа сучасної зони франка - незалежні африканські держави. Щоб послабити центробіжні тенденції, які породжуються національно-визвольним рухом, Франція постійно поновлює валютно-фінансовий механізм зони франка.

Грошовою одиницею зони франка є франк КФА (kolonics francaise an Afrique), який випускають два регіональні емісійні банки – Центральний банк країн Західної Африки та банк країн Центральної Африки. Згідно з класифікатором іноземних валют НБУ за 1998 р. франк КФА є вільно конвертованою валютою, що не використовується широко для здійснення платежів за міжнародними операціями і не прдається на основних валютних ринках світу.

Правила зони французького франка забезпечують сприятливі умови для діяльності французького приватного капіталу в периферійних країнах: завищений фіксований курс франка КФА сприяє отриманню додаткового прибутку французькими експортерами та інвесторами при обміні виручки на французькі франки.