Література Києво-Могилянської академії

  Ки́ єво-Могиля́ нська акаде́ мія - стародавній навчальний заклад в Києві, який проіснував від 1632 до 1817 р. Декілька сучасних вищих навчальних закладів претендують на наслідування традиції Києво-Могилянської академії, серед них насамперед Національний університет «Києво-Могилянська академія», [1] а також Київська духовна академія і семінарія та Київська Православна Богословська Академія. Викладання в академії мало народний характер. Однак в 18 ст. під впливом освітніх реформ в Росії, в академії поширилося викладання народних дисциплін. Із загальноосвітнього закладу поч. перетворюватися в духовно-навч. Заклад. Книгозбірня академії налічувала понадтис.томів. в стінах академії творив Прокопович.

Вірші Івана Величковського

Іва́ н Величко́ вський (*близько 1630 (? 1651) — †1701? (1726)) — український письменник, поет, священик.

Біографічні відомості

На початку 1680-х років належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича; трохи пізніше, в середині 1680-х років, оселився в Полтаві, де зайняв посаду пресвітера, а потім протопресвітера Свято-Успенської церкви. На цій посаді і помер 1726 року.

Яскравий представник стилю бароко в українській поезії. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, пере­кладач, теоретик фігурного віршування. Усі відомі на сьогодні його твори видано у кн.: Величковський Іван. Твори. К., 1972.

 

Творчість

Більшість творів Івана Величковського збереглася у рукописах (зокрема рукописні «книжиці» «Зегар з полузегарком» та «Млеко»), повністю їх було видано лише 1972 року.

Писав здебільшого польською і давньоукраїнською мовою.

Автор перших в українській літературі паліндромів (називав їх раками літеральними).

З останнього десятиліття поетового життя маємо дві підписані його іменем книжечки віршів. Першу з них — «Зеґар з полузеґарком» — автор датує 1690-м роком, другу — «Млеко» — роком 1691-м.

Вірші «Зеґара з полузеґарком», звичайно, могли бути створені й раніше. Але коли року 1690-го архімандрит Києво-Печерської лаври Варлаам Ясинський обирається митрополитом, Іван Величковський, прагнучи відзначити цю подію, оформляє їх у «книжицю» і офірує її «новоконсекрованному пастыре※. За давньою книжною традицією поет пише у посвяті: «Да не явлюся пред преосвященством Вашим, паном и пастиром моим, тощ, два пекторалики — єдин цЂлый, а другій полузеґаровый — приношу преосвященству Вашему, ясне в богу преосвященный архієрею. В правдЂ, не зе злота, a нЂ з сребра, але з подлого ума моєго, нЂбы з твердого желЂза, составленныє».

Видимо, Іван Величковський офірує свої вірші новому митрополитові не з обов’язку і не з бажання звернути на себе увагу та заслужити прихильність найвищого церковного начальства. Він керується якимись іншими, не офіційними і не меркантильними міркуваннями.

У посвяті поет звертається до митрополита як до свого «великого добродія», називаючи його «мнЂ велице милостивим паном». У нього, отже, були якісь підстави саме так іменувати Варлаама Ясинського, Це підтверджується аналізом другого зшитка Софійського збірника, З листів, які в ньому записані, видно, що у поета було двоє братів — Віктор і Лаврентій, обидва ченці. Ієродиякон Віктор жив у Чернігові і був улюбленцем Лазаря Барановича. Він помер до 1673 року 2. Чернець Лаврентій, намісник святомикільського монастиря на Пивах, залежного від київського Микільсько-Пустинного монастиря, а, отже, і від Києво-Печерської лаври, був у дружніх стосунках з Лазарем Барановичем і Варлаамом Ясинським. 1673 року Лаврентій помер, і Варлаам Ясинський, тоді ігумен київського Братського монастиря і ректор Києво-Могилянської колегії, прийняв його смерть близько до серця. Він повідомляє Лазаря Барановича про цю сумну подію, наголошуючи на останній просьбі Лаврентія — подбати про його рідного брата Івана.

Відома нам літературна спадщина Івана Величковського відбиває певну його ідейну еволюцію. В 60 — 70-і роки він набагато мирськіший, вільнодумніший, ніж у 80 — 90-і роки. У ранній період творчості Іванові Величковському імпонує афористична заява Джона Овена про те, що він пише вірші і для духовних і для світських читачів. Прагне задовольнити і тих і других і сам Іван Величковський, з однаковим успіхом розробляючи як релігійну, так і суто світську тематику, іноді навіть вільнодумно трактуючи деякі традиційні християнські мотиви, а то й впадаючи у зовсім погансько-фривольний тон. Деякі положення християнського віровчення Іван Величковський трактує дуже сміливо, в дусі ранньохристиянського демократизму, ренесансного гуманізму, здорового посполитого світорозуміння.

Цілком світський характер має більшість епіграм, переспіваних Іваном Величковським за Джоном Овеном. Дуже цікаві щодо цього вірші «власної праці» Івана Величковського «Ліствиця Іаковля» чи «Пиворізові».

У 80 — 90-і роки настрої Івана Величковського помітно змінюються. Тепер поета раз у раз опановує благочестивий молитовний ліризм, прагнення до каяття за свої людські слабості, за свою нестійкість перед життєвими спокусами. Це дуже характерний, наскрізний мотив його зрілої лірики. Один з найпримітніших ідейних настроїв у поезіях із зшитка I — настрій каяття за колишні прогрішення, за негідну християнина минулу поведінку.

Отже, навіть побіжні, первісні «проби» ідейно-тематичного «грунту» віршів Івана Величковського приводять до висновку, що ці вірші багаті на думки, злободенні для поетової сучасності, але приховані від нас специфікою тодішнього сприймання і розуміння соціальної дійсності. Придивившись уважніше, переконуємося, що змістовною, актуальною, історично прогресивною була і сама «гіпертрофія форми», властива нашому поетові, оскільки вона об’єктивно вела до секуляри. зації літератури від теології, до осягнення іманентної цінності для суспільства і для індивідууму естетичного, до емансипації поетичної творчості як самостійної галузі суспільної свідомості, до самоствердження красного письменства у новочасному розумінні цього явища.

⇐ Предыдущая12131415161718192021Следующая ⇒

Поделиться: