Життя і творчість Дмитра Туптала

ТУПТАЛО Данило Савич (Димитрій Ростовський, Туптало Данило, Туптало Дмитро) (грудень 1651, Макарів, Київщина - 28 жовтня ст. ст. 1709, Ростов) - святий, митрополит Ростовський та Ярославський, церковний діяч, вчений, письменник і проповідник. Український письменник, історик, богослов і релігійний діяч.

Народився в родині сотника Київського полку.

Навчався у Києво-Могилянській академії (тоді колеґіум) (1662-1665). Після постригу 9 липня 1668 р. Т. Д. жив у Київському Кирилівському монастирі. З 1675 по 1700 р. Т. Д. - ігумен і проповідник різних українських монастирях (Густинський, Чернігівський, Батуринський, Києво-Печерській Лаврі) і недовгий час у Вільні та Слуцьку, жив в єпископа Теодосія Василевича). 1677 року Д. Р., будучи кафедральним проповідником при Лазарі Барановичу в Чернігові, написав за велінням останнього " Руно орошенное" (1680), перший з дішедших до нас його творів, що був збірником сказань про чудеса чудотворного образу Богоматері в Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі (7 видань до 1702 р.). З 1679 р. — імовірно, придворний проповідник гетьмана Івана Самойловича у Батурині. 1680 р. обраний ігуменом Київського монастиря Св. Кирила, проте залишається у Батурині. 1681 р. стає ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського, а через півроку — Батуринського Крупицького Миколаївського монастиря.

У 1684 р. Т. Д. за запрошенням Варлаама Ясинського приїздить до Києва і стає проповідником у Києво-Печерській Лаврі. Тут Т. Д. прийняв на себе послух - складання Четій Міней, що прославили його ім'я. Над Четіями Мінеями Т. Д. трудився понад двадцять років і закінчив їх лише в Ростові в 1705 р. Використовуючи у своїй роботі як руські джерела (у тому числі і Великі Мінеї Четьї), так і латинські, грецькі, польські, автор не просто збирав їх воєдино і займався добором, багато з житій, складених Т. Д., можуть вважатися ориґінальними агіографічними творами. Видання Міней затяглося на багато років: у 1689 р. у Києво-Печерській Лаврі була надрукована перша частина (вересень- листопад), а робота над четвертою - останньою - частиною тривала до 9 лютого 1705 р. У зв'язку з приїздом до Московії змінюється погляд Т. Д. на завдання і цілі його праці: за спостереженнями дослідників, він вже в Москві, а потім і в Ростові приділяє усе більше уваги пам'ятникам московської агіографії, крім великоросійських житій Т. Д. включає в Мінеї деякі повісті і розповіді місцевого - ростовського - походження (наприклад, Житіє Димитрія царевича). Друге видання Міней вийшло в 1711-1716 рр. (було надруковано у трьох частинах). Пізніше праця Т. Д. перевидавалася ще кілька разів.

Ще в Україні Т. Д. став відомим проповідником. Його проповіді, написані в стилі бароко, знаходяться в одному ряді з творами найвідоміших у XVII ст. проповідників Йоаникія Галятовского, Антонія Радивіловського та ін. Для них характерний надлишок риторичних питань, вигуків, алегорій тощо.

1701 року Петро I призначив Т. Д. митрополитом Тобольську. У 1702 р. з уваги на слабке здоров’я Т. Д. призначається митрополитом Ростовським та Ярославльським, де Т. Д. розвив широку адміністративну діяльність. Найголовнішим його починанням було відкриття в 1702 р. школи для священнослужителів. Туди приймалися не тільки діти священиків, а й особи інших станів, усього за час існування школи в ній навчалося 200 чоловік. Школа Т. Д. була загальноосвітньою, а не спеціальною. У школі викладалися граматика, латинська і давньогрецька мови, нотний спів, віршування, риторика. Навчання було побудовано за тогочасними українськими принципами. Ростовська школа проіснувала до 1705 р.

Для учнів школи Т. Д. у перший же рік перебування в Ростові написав " Рождественську драму", поставлену 24 грудня 1704 р., драма і дотепер йде на сучасній сцені. Інша п'єса Т. Д. - до свята Успіння Богородиці - " Успенська драма" була написана, на думку дослідників, в Україні наприкінці XVII ст. для виконання ченцями і переписувачами в монастирі Д. Р., імовірно, написав і інші п'єси, але тексти до нас не дійшли. Інтерес Т. Д. до театру був викликаний і чисто практичні цілями: прищеплюючи смак і інтерес до спектаклів, митрополит здійснював морально-виховну програму.

Серед богословських творів " Зерцало православного исповедания" (вид. 1805 р.), " Діаріуш, каталог кіевских митрополитов". Мова богословських праць - церковнослов’янська з українізмами, проповідей - близька до народної.

Проповіді Т. Д. ростовського періоду стають логічніше, коротше, жвавіше, загальдоступніше, яскрава і виразна їх мова. Важливе місце в літературній спадщині Т. Д. займає " Келійний літописець" - праця, заснована на докладному вивченні Біблії, праць батьків Церкви, творів європейських хроністів і новітніх церковних письменників. Спочатку Т. Д. мав тільки список Хроніки Псевдо-Дорофея Монемвасійського і Літописець Еллінський і Римський; матеріалу, що міститься в цих джерелах, було йому недостатньо, тому митрополит за допомогою купця Ісакія Ванденбурґа через Архангельськ виписував іноземні книги, звертався по допомогу до свого друга солепромисловця Г.Д.Строганова. Окремі місця " Літописця" Т. Д. майже дослівно збігаються з проповідями митрополита. Як відзначають дослідники, Т. Д. обережно натякає і на діяльність Петра І, піддаючи критиці " сущих на владетельствах", які " вельми согрѣ шают и безгрѣ шных осужают вмѣ сто грѣ шных", в той час коли царю мають бути властиві " милость, кротость и незлобие". Перше видання " Келійного літописця" здійснено у 1784 р.

Робота над " Літописцем" була перервана через необхідність писати нову працю - знаменитий твір про розкол " Розыск о раскольнической брынской вѣ рѣ ". Створюючи " Розыск", Т. Д. думав, що " надлежит простыми словесы увещание простерти ко уклонящимся в раскольные заблуждения". Твір був закінчений у березні 1709 р. (1-е вид., 1745). Трактат складається з 3 частин, у яких автор намагається пояснити походження розколу і різко виступає проти його адептів. Розкол він розглядає, головним чином, як плід неуцтва.

У 1757 р. Т. Д. був канонізований. У Ростовському кремлі знаходиться портрет митрополита кисті В.Л.Боровиковського, написаний у 1790 р. для Ростовського Спасо-Яковлівського монастиря, він списаний, певно, з одного прижиттєвих зображень Д. Р., що не збереглися.

За заповітом митрополита чернетки, що залишилися після нього, були покладені в труну при похованні, а при розкритті гробниці вони виявилися зотлілими, тому автографів Т. Д. залишилося небагато - це особисті листи, підписи до офіційних документів, деякі чорнові матеріали, виправлення тих чи тих рукописних чи друкованих творів.

У Т. Д. була досить велика, хоча і типова, бібліотека церковного письменника, що тяжів до історичної тематики. За деякими даними, вона нараховувала 288 книг, з них значна кількість іноземними мовами.

Рукописи Т. Д. мали широке поширення не тільки в Російські імперії, але також у Болгарії, Сербії, почасти в Румунії.

 

Т. Д. — типовий представник барокової доби. Його філософські погляди поєднали в собі елементи середньовічної патристики, схоластики і новітньої філософії (Ренесансу, Реформації, раннього просвітництва). Сфера філософських інтересів Т. Д. — етична та антропологічна проблематика з переважною увагою до розв’язання завдань практичної етики. У своєму вченні про людину Т. виходить із традиційної для укр. думки концепції двонатурності людини — її поділу на внутрішню і зовнішню. Можливість подолання цієї подвійності мислитель пов’язує з самопізнанням, з проникненням людини у свою, закладену в неї Богом, сутність, що у свою чергу передбачає процес єднання людини з Богом — переображення, обожнення. Останнє Т. Д. розуміє не в гностичному, а в етичному сенсі, тобто через активну суспільну діяльність, що усвідомлюється як наслідування Христу в земному житті. В системі моральних цінностей виокремлює любов, яку розуміє як принцип діяльності, що визначає ставлення людини до Бога та інших людей і уможливлює спасіння діючого суб’єкта. Християнську етику розглядав як підґрунтя суспільної моралі; церкву вважав формою містичного єднання людей і суспільною інституцією, покликаною через священиків здійснювати моральний суд і забезпечувати належний освітній рівень суспільства. Запропонував просвітницьку концепцію державного управлінь, згідно з якою державою управляє освічений монарх, що керується принципами християнської моралі.

 

Твори митрополита Т. Д. добре були відомі кільком поколінням російських письменників і в епоху Просвітництва, і в " золотий" для російської літератури вік: О.С.Пушкіну, М.В.Гоголю, Т.Г.Шевченку, О.І.Герцену, Л.М.Толстому, М.С.Лєскову та ін.; мали вплив на творчість Квітки-Основ’яненка; багато хто з них мав книги Т. Д. у своїх бібліотеках, виховувалися на них, а пізніше використовували перероблені ним джерела і сюжети у своїх художніх творах.

Руно орошєнное... — Чернігів, 1683 (те саме: 1689, 1696) Книга житія святых... На три мѣ сяцы первыя: септемврій, октоврій и ноемврій, — К., 1689 Книга житія святых... На три мѣ сяцы вторыя: декемврій, іануарій і февруарій. — К., 1695 Книга житія святых... На три мѣ сяцы третій: март, апріль, маій. — К., 1700 Апологія в утоленіе печали человѣ ка сущаго в бѣ дѣ, гоненій и озлобленій, вкратцѣ сложенная по совѣ ту святаго апостола Павла глаголющаго: утѣ шайте друг друга и созидайте каждого ближняго... — Чернігів, 1700     Книга житія святых... На три мѣ сяцы четвертая: июнь, іюль, август. — К., 1705 Рассуждение о образе Божий и подобий в человеце. — М., 1714

⇐ Предыдущая13141516171819202122Следующая ⇒

Поделиться: