Характеристика природних умов району проектування

Зміст

1. Зміст…………………………………………………………………………..

2. Вступ………………………………………………………………………….

3. Характеристика природних умов району проектування………………….

4. Основні технічні норми на проектування автомобільної дороги………..

5. Відомість прями, колових і перехідних кривих для варіантів траси…….

6. Опис варіантів траси, порівняння і вибір основного………………………

7. Визначення керівної робочої відмітки земляного полотна і контрольних точок для проектування червоної лінії поздовжнього профілю………………………………………………………………………

8. Гідравлічний розрахунок водо перепускних труб………………………..

9. Розрахунок елементів плану і поздовжнього профілю:………………….

- мінімальний радіус кривих в плані;

- радіус вертикальної кривої з умов освітленості дороги світлом фар;

- параметри перехідних кривих, поширення проїзної частини;

- віддалі видимості поверхні дороги, зустрічного автомобіля;

- видимість на кривій малого радіусу в виїмці;

- мінімальні радіуси вертикальних угнутих і опуклих кривих;

- граничні поздовжні похили дороги;

- ширина узбіч, проїзної частини, земляного полотна;

- пропускна здатність дороги.

10. Опис поздовжнього профілю основного варіанту……………………..

11. Опис поперечних профілів земляного полотна…………………………

12. Список літератури…………………………………………………………

Вступ

Автомобільні дороги – важлива ланка загальної транспортної системи країни, без якої неможливе функціонування жодної галузі народного господарства. Рівень розвитку та технічний стан мережі автомобільних доріг впливає на розвиток країни в цілому та її окремих регіонів, характеризує економічний стан країни та соціальне становище населення, визначає майбутнє країни та її життєздатність в умовах ринкових відносин, оскільки надійні транспортні мережі сприяють підвищенню ефективності використання усіх видів ресурсів, зменшенню затрат часу на здійснення перевезень пасажирів та вантажів, а отже, підвищенню продуктивності праці.

Дорожня мережа – національний скарб країни, який потрібно берегти, збільшувати та ефективно використовувати.

В теперішньому часі дорожнє господарство України знаходиться в критичному стані, оскільки дорожня мережа у переважній більшості розвинена на всій території країни, але в умовах недостатнього фінансування дорожнім організаціям потрібно підвищувати технічний стан та експлуатаційні якості існуючих доріг до рівня європейських країн, що потребує їх реконструкції та більш якісного утримання.

В теперішній час неухильно зростає кількість швидкісних автомобілів, що призводить до росту швидкостей руху на дорогах.

Підвищення швидкостей руху потребує впровадженню на дорозі надійних засобів організації дорожнього руху, розробки нових схем дорожнього руху, нових методів розрахунку, аналізу й прогнозування дорожнього руху, за допомогою яких можливо звести до мінімуму аварійність на дорозі та підвищити безпеку руху.

Забезпечення безпеки дорожнього руху слід розглядати як важливе соціально – економічне завдання. Дорожньо – транспортні пригоди завдають значних збитків країні, викликають серйозні ускладнення у роботі автомобільного транспорту, представляють загрозу для життя й здоров’я людей.

У теперішній час автомобільним транспортном щорічно перевозится вантажів і пасажирів у де кілько раз більше, ніж іншими видами транспорта разом узятими.

У народном господарстві усі види транспорту створюють єдину транспортну систему та процюють у взаємній ув’язці. Транспорт являєтся невід’ємним елементом будь-якого виробництва, забезпечуя зв’язок між помисловими, сільськогосподарьськими та іншими отрослями народного господарства; впливає на усі процеси розвитку економіки нашей держави, на розмішенення продуктових сил, освоєння нових районів та природніх богатств; сприяє підвишенню життєвого рівня народу і його культури, має величезне значення в укріплюванні обороносдатності. Особливо значну роль автомобільного транспорту в освоїнні малонаселених районів та нових сільскогосподарських теріторій, у разробці великих родовищ корисних копалин.

Перед проектувальниками автомобільних доріг ставятся питання особливой значимості по визначенню найбільш ефектифних технічних рішень, направлених на зниження капіталовкладень і трудомістких будівельних та ремонтних робіт. Зменшення потрібності дефіцітних будівельних матеріалів, можливість механізації та індустріалізації дорожно-будівельних робот і продовження строків будівельного виробництва. Пошук цих рішень засновуєтся на широкому використанні місцевих дорожно-будівельних матеріалів та промислових відходів, а також інших передових досягнень дорожної науки.

Корисні копалини

Волинська область порівняно небагата на родовища корисних копалин. Тут відомі кам'яне вугілля, торф, сировина для випалювання вапна, цементу, цегельно-черепична сировина, будівельні та баластні піски, гончарні глини тощо. Виявлено у області ряд структур, перспективних на відкриття нафтових та газових родовищ.
Кам'яне вугілля залягає у південно-західній частині області. Тут розташоване Нововолинське родовище Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну. Перші шахти басейну були закладені у 1950 р.
У надрах Волині виявлені запаси торфу, пов'язані переважно із заплавами та першими надзаплавними терасами Прип'яті, Стоходу, Турії, Стиру та їх приток.
Цементна сировина та сировина для випалювання вапна спостерігаються у Волинській області у вигляді крейдово-мергельних порід верхньої крейди.
Як цегельно-черепична сировина на Волині використовуються еолово-делювіальні леси (м. Горохів, смт. Локачі, м. Нововолинськ та ін.), алювіальні лесовидні породи з прошарками та лінзами пісків (міста Луцьк, Берестечко та ін.), озерно-льодовикові суглинки та супіски (м. Ковель) та інші генетичні типи порід. Основна кількість запасів цегельно-черепичної сировини розташована у південній частині області, де майже всюди на поверхні залягають леей та лесовидні породи.
Будівельні та баластні піски дуже поширені у північній (поліській) частині області. їх родовища пов'язані переважно з водно-льодовиковими відкладами (озами, зандрами), які розташовані у багатьох районах області і інтенсивно розробляються.
3.2. Підземні води

Волинська область розташована в межах Волино-Подільського артезіанського басейну, в якому поширені прісні і мінералізовані підземні води. їх формування і територіальне поширення обумовлюється геологічною будовою і геохімічною обстановкою надр. Водоносними є відклади палеозою, мезозою і кайнозою, серед яких виділяється декілька самостійних водоносних горизонтів.
У східній частині області водоносний горизонт утворюють тріщинуваті пісковики рифею-кембрію. Прикривається він товщею порід верхньокрейдового і верхньочетвертинного віку. Розкритий горизонт багатьма свердловинами на глибині 50-175 м. Горизонт напірний. Закладені свердловини в понижених ділянках рельєфу в річкових долинах переважно самовиливають з дебітом 12-20, 40-60 м куб/год. У окремих випадках їх дебіт зростає до 100-150 м куб/год, що свідчить про високе водозбагачення горизонту.
Води цього горизонту прісні, гідрокарбонатно-кальцієвого складу з добрими смаковими якостями. На них базується водопостачання м. Маневичі. У сусідній Ровенській області води цього горизонту є основним джерелом водопостачання міст Ровно, Клевань, Костопіль, Здолбунів тощо.
Розвідувальні свердловини у західній частині області, зокрема в районі Турійська і Туропина на глибині 250-300 м виявили кембрійський водоносний горизонт. Горизонт має напірні властивості, а статичні рівні вод у свердловинах встановлюються неглибоко від поверхні. В загальному води цього горизонту вивчені поки що слабо.

Кристалічні тріщинуваті вапняки силуру утворюють водоносний горизонт, який поширений у південно-східній частині області. Горизонт напірний, водозбагачення його зростає з глибиною, наприклад, дебіт свердловин у с. Ставок Ківерцівського району, що розкрила цей горизонт на глибині 46 м, становив 9 м куб/год і зріс до 12 м куб/год на глибині 60-80 м. Максимальний приплив води (25 м куб/год) зафіксований у цій свердловині з глибини 150 м. У свердловині с. Годомичі Маневицького району, що розкрила відклади силуру, приплив води в інтервалі 73- 79 м становить 18 м куб/год при самовиливі і збільшується до 30 м куб/год на глибині 123 м.
Все це свідчить про те, що відклади силуру містять водоносний горизонт прісних вод, водозбагачення якого тісно пов'язане з тріщинуватістю та кавернозністю порід. Цей горизонт вивчений поки що недостатньо і для потреб водопостачання майже не використовується.
Відклади девону у Волинській області розкриті такими свердловинами, у яких виявлено два водоносних горизонти. Найбільш водо-збагачені відклади нижнього девону. Цей горизонт пов'язаний з тріщинуватими вапняками і має напірні властивості. На глибині 80-96 м він розкритий свердловиною в районі м. Ківерці, дебіт якої досягає 59,8 м куб/год при зниженні рівня на 4,3 м. Дещо далі на південний схід від згаданого водопункту в м. Дубно Ровенської області дебіт свердловини при самовиливі коливається в межах 19-23 м куб/год. Неоднакову водозбагаченість нижньодевонського горизонту можна пояснити мабуть різним ступенем тріщинуватості водоносної товщі. Води цього горизонту гідрокарбонатно-кальцієвомагнієві з мінералізацією меншою від 1 г/л.
Водоносними виявляються також вапняки і доломіти середнього девону. Згідно з даними, одержаними зі свердловин, що закладені в м. Луцьку, с. Верба Дубнівського району Ровенської області та ст. Несвіч-Волинський, середньодевонський водоносний горизонт залягає на глибині 116-125 м. Він має напірні властивості, але статичний рівень встановлюється дещо нижче від поверхні суші.
Верхньодевонський горизонт на території Волинської області відсутній.
У західній частині Волинської області поширені відклади карбону. Встановлено, що товща карбону має шарувату будову, в якій чергуються пісковики і вапняки з пластами вугілля. Відклади візейського і намюрського ярусів утворюють горизонт тріщинно-пластового типу.
Водоносний горизонт візейського ярусу пов'язаний з тріщинуватими вапняками і пісковиками, які перешаровуються проверстками глинистих сланців та алевролітів. Розкритий він свердловинами в районі Володимира-Волинського, а також Іваничів на глибині 284-440 м. Горизонт водозбагачений слабо і дебіт свердловин коливається в межах 0,2-5,4 м куб/год. Для цих вод характерна підвищена мінералізація, вони мають хлоридно-натрієвий склад і гірко-солоний смак. Із мікрокомпонентів у них виявлено бром (50-70 мг/л). У водах розчинений азот, вуглекислота і метан. На метан припадає максимальна кількість (70-90%). Для потреб водопостачання води цього горизонту непридатні.
Намюрський водоносний горизонт утворюють тріщинуваті кварцові пісковики, які чергуються з глинистими і вуглистими сланцями, алевролітами і прошарками вугілля. Поширений цей горизонт у південно-західній частині Волинської області і залягає на глибині 300-380 м. Горизонт напірний, п'єзометричні рівні встановлюються близько денної поверхні. Дебіти свердловин 3-5 м куб/добу. Зростає водозбагачення го-ризоту в зоні поширення «сріблястих» пісковиків, де дебіт свердловин досягає 7 м куб/год.
За хімічним складом і величиною мінералізації води намюрського горизонту дуже різноманітні і непостійні. У північній частині басейну вони слабосолонуваті, у центральній – солоні, а у південній – дуже солоні, їх мінералізація зростає до кільканадцяти грамів на літр.
Четвертинні відклади на території Волинського Полісся представлені флювіогляціальними пісками з домішкою гальки з гравію, алювіальними глинистими пісками, суглинками та моренами. Разом з корою вивітрювання верхньої крейди вони утворюють перший від денної поверхні водоносний горизонт. Він залягає на глибині 2,5-8 м від поверхні.

На рівнинних майже нерозчленованих ділянках Волинського Полісся (район Камінь-Каширська, Ратне та інші), підземний стік дуже сповільнюється, місцевість заболочується. У хімічному складі ґрунтових вод з'являються сполуки окису азоту у підвищеній кількості (до 20 мг/л) та залізо болотного походження. Типово поліські умови позначаються і на фізичних властивостях цього горизонту. Вода у криницях мутна, жовтого відтінку з неприємним присмаком.
Води четвертинного водоносного горизонту Волинської області взагалі, за винятком заболочених ділянок, мають порівняно задовільні фізичні властивості. Вони м'які, гідрокарбонатно-кальцієво-магнієвого складу з мінералізацією до 1 г/л. Неглибоке залягання горизонту дозволяє сільському населенню використовувати підземні води цього горизонту для побутових потреб.

3.3. Температурний режим

У зв'язку з рівнинним характером поверхні Волинської області тут не спостерігається значних контрастів у розподілі по території температури повітря. Зниження температури повітря відмічається взимку в напрямку з заходу на схід. Із зимових місяців найтеплішим є грудень, середньомісячна температура якого становить по області -1,9…-2,6°С. (табл. 3).

Найхолоднішим зимовим місяцем є січень, причому найнижчі середньосічневі температури повітря -5,1°С. спостерігаються на сході області.
Липневі температури по області коливаються в межах 18,4-18,8°С. Інколи в липні трапляються відхилення від середньої багаторічної.
Середньорічні температури повітря в межах області становлять 7,0-7,5°С, а амплітуда річних коливань – від 23 до 24,9°С (табл. 3). Величини річної амплітуди збільшуються на схід у зв'язку зі зростанням континентальності клімату області в цьому напрямі.
Характеристика термічного режиму області буде неповною, якщо не зважати на екстремальні температури: найнижчі (абсолютний мінімум) і найвищі (абсолютний максимум). Крайні значення температур характеризують ступінь денного нагрівання повітря і нічного охолодження.
Найнижчі температури повітря в області спостерігаються при вторгненнях континентального арктичного повітря. Тільки три літні місяці: червень, липень і серпень – мають додатний абсолютний мінімум (0-5°С), дев'ять місяців – від'ємне значення абсолютного мінімуму. В окремі роки абсолютні мінімуми коливаються в широких межах, особливо в січні і лютому, коли вони досягають -31…-39°С. Такі абсолютні мінімуми температури повітря спостерігаються приблизно один раз на 50 років. Низьким температурам сприяють форми рельєфу. В лютому 1929 р. у Володимирі-Волинському, який розташований у долині р. Луги, була зафіксована дуже низька температура -39°С і в той же час на станціях, розташованих на більш підвищених місцях, абсолютні мінімуми температури повітря становили -34…-36°С.
Абсолютний максимум температури повітря спостерігається в області з приходом теплих повітряних мас з Атлантичного океану або з Малої Азії. При таких умовах циркуляції взимку температура повітря може підніматися до 10-14°С, а влітку до 30-39°С
Важливою характеристикою термічного режиму є суми температур, якими визначаються потреби рослин в теплі.
Суми температур за період зі стійкими температурами, вищими від 5°С, тобто за вегетаційний період, досягають по області 2840-2930°С, а кількість тепла, яку одержують рослини в області за період активної вегетації (суми температур за період з температурами, вищими від 10°С), становить 2495-2580°С.
Глибина промерзання грунту в області незначна і в середньому становить 20-25 см. Навіть у найсуворіші зими промерзання грунту не перевищує 110 см, але в окремі роки він не промерзає і сніг випадає на мокрий грунт.

Режим зволоження

Вологість повітря Волинської області залежить від особливостей атмосферної циркуляції, температури повітря, температури та вологості грунту.
Абсолютна вологість повітря перебуває в прямій залежності від температури повітря (мінімум у січні, максимум у липні). Найменші значення абсолютної вологості за місяць спостерігаються взимку (4-5 мб), найбільші – влітку (14-15 мб). За рік середня абсолютна вологість повітря становить 9 мб з таким розподілом за місяцями в м. Луцьку:

Проте найбільш вживаною характеристикою є відносна вологість повітря – показник «сухості» повітря (дощі переважно випадають при відносній вологості 80-100%).
Відносна вологість повітря є найбільшою взимку, навіть у полудень вона перевищує 80%. Улітку відносна вологість повітря досягає 65-70%. Отже, відносна вологість повітря обернено пропорційна його температурі.
Надмірно вологих днів (відносна вологість повітря о 13 год – 80% і більше) за теплий період року в області налічується від 30 до 32. Найбільше надмірно вологих днів у жовтні. Посушливих днів, коли відносна вологість о 13 год становить 30% і менше, у теплий період року в Волинській області мало (п'ять-шість), причому найбільше їх у травні.

Річні суми опадів у Волинській області становлять 550-600 мм. Найбільше опадів спостерігається в червні, липні та серпні (до 80-90 мм за місяць), найменше – у січні 24-32 мм (табл. 4). Отже, протягом року опади розподіляються нерівномірно (рис. 9). Приблизно 70% всієї їх кількості випадає в теплий період року (з квітня по жовтень) і тільки 30% – в зимовий.
На Волині буває по два-три бездощових періоди в теплу половину року, які тривають до 10 днів. Бездощові періоди тривалістю понад 20 днів у Волинській області спостерігаються не кожний рік. Значно рідше – один раз на десять років відсутні опади протягом 30-36 днів.
Взимку всю територію області вкриває сніговий покрив, який з'являється в кінці другої декади листопада – на початку грудня (табл. 5).

Висота снігового покриву протягом усієї зими невелика. Середня з максимальних декадних висот за зиму становить 11-13 см. Найбільші декадні висоти спостерігаються в лютому. Сніговий покрив на території області наростає нерівномірно в зв'язку з частими відлигами, під час яких сніг осідає або й зовсім тане .

3.5. Поверхневі води і річкова мережа

Волинська область багата на поверхневі води: ріки, озера, ставки. Ріки області переважно належать до басейну р. Прип'яті. Найбільшими ріками області є р. Прип'ять з притоками Турія, Стохід і Стир.
Вздовж західної межі області протікає р. Західний Буг з притокою Лугою. Більшість рік області бере початок за її межами. Тільки деякі з них (Турія, Стохід, Вижівка та ін.) не виходять за межі області. Ріки протікають по території області в основному з півдня на північ, мають повільну течію, що пов'язане з незначним зниженням поверхні області на північ. У поліській частині області ріки мають невеликий похил 0,27-0,40 м/км, розширені заплави, в яких навесні після повені залишаються тимчасові озера. Особливість рік поліської частини – дуже повільна течія 0,1-0,2 м/сек.
У межах Волинської області до басейну р. Прип'ять належать 59 рік довжиною від 10 до 50 км, чотири – від 50 до 100 км і чотири (Прип'ять, Турія, Стохід, Стир) – понад 100 км. До басейну Західного Бугу відносяться в межах області 11 рік довжиною від 10 до 50 км, одна з них (Луга) – понад 50 км (табл. 8).

Середня густота річкової сітки в басейні р. Прип'ять коливається в межах 0,25-0,47 км/км кв, а в басейні Західного Бугу – 0,22- 0,35 км/км кв.
Річки Волинської області за своїм режимом належать до рівнинного типу, переважно снігового живлення. В середньому за рік талі снігові води в річному стоці займають близько 60-70%, решта стоку має дощове і підземне походження, причому підземне живлення становить 12-32% річного стоку. Характер живлення рік області обумовлює їх рівневий режим і режим стоку.

Річному ходу рівнів рік області властива яскраво виражена висока весняна повінь і низька межень, яку порушують літні і зимові паводки.
Весняна повінь починається в першій половині березня (часом у кінці лютого), закінчується – у другій половині квітня або на початку травня. Весняна повінь триває півтора-два місяці і залежить від довжини ріки і заліснення басейну. Високі рівні, як правило, пов'язані з весняною повінню і спостерігаються в кінці березня – на початку квітня.

Найбільш раннє підвищення рівнів води припадає на період сніготанення, тобто на початок лютого (1939, 1950, 1957, 1966 pp.), найпізніші – на початок весняної повені – перші числа квітня (1939, 1952, 1956, 1962 pp.).
Найвищі рівні спостерігаються під час весняної повені, в кінці березня – на початку квітня. Проте під час повені інколи наявні два або три піки. У весняну повінь заливаються водою заплави, частково надзаплавні тераси.
Під час літньої межені бувають невеликі дощові паводки, які тривають від п'яти-восьми до 10-12 днів. Рівні дощових паводків значно нижчі від високих рівнів весняної повені, але в окремі роки (1948, 1955, 1956, 1958) на деяких ріках влітку під час паводків можуть спостерігатися високі рівні води, які за величиною наближаються до рівнів весняної повені або й перевищують їх.

Грунти

Розміщення грунтового покриву Волинської області чітко підпорядковане певним географічним закономірностям. У межах Волинської височини, вкритої лесовидними суглинками, утворилися грунти, властиві для лісостепу: чорноземи типові, чорноземи опідзолені та сірі, лісостепові опідзолені грунти. У поліській частині області переважають азональні та гідроморфні грунти, пов'язані з її низинним рельєфом і поширенням піщаних та супіщаних відкладів (легкого механічного складу), які представлені дерново-підзолистими, дерновими, лучними і болотними грунтами та торфовищами. У місцях виходів на денну поверхню крейди та мертелів утворилися перегнійно-карбонатні грунти.

Охорона природи

Охорона природи і раціональне використання природних ресурсів мають величезне значення для дальшого розвитку народного господарства нашої країни, підвищення добробуту радянських людей, поліпшення умов їх життя, охорони здоров'я та відпочинку. Бурхливий розвиток промисловості та інтенсифікація сільського господарства зумовлюють більш активну експлуатацію природних ресурсів, глибоко впливаючи на навколишнє середовище.

Пропускна здатність дороги

Р = = = 3157 авт/год.

де, V – швидкість руху потоку, приймається залежно від класу магістралей.

L – величина динамічного габариту.

Література

1. ДБН В 2.3-4:2007

2. Антонов Н.М. Проектирование и разбивка вертикальных кривых на автомобильных дорогах.- М.: Транспорт,1968.-468с.

3. Білятинський О.А. та ін.. Проектування автомобільних доріг. – Т.1-й – М. Транспорт, 1987. -367с.

4. Бабков В.Ф., Андреев О.В. Проектирование автомобильных дорог, ч.1.-М.:Транспорт,1987.-367с.

5. Автомобильные дороги. Примеры проетирования. /Под ред.. В.С.Порожнякова. – М.: Транспорт, 1983. - 304с.

6. Проектирование и строительство автомобильных дорог. Справочник/ В.И.Заворицкий, В.П.Старовойда. _К.:Техника, 1996. – 379с.

7. Красильщиков И.М., Елизаров Л.В. - Проектирование автомобильных дорог. – М. Транспорт, 1986. -214 с.

8. Митин Н.А. Таблицы для розбивки горизонтальних и вертикальных кривих. М.: Надра, 1961. – 470с.

9. Бойчук В.С. Довідник дорожника. – К.: Урожай. 2002.