Теорія держави та права в системі правових наук.

Розділ І

Теорія держави та права в системі правових наук.

Юриспруденція – комплексна наука про об’єктивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави та права, спрямована на пошук шляхів удосконалення, регламентації діяльності суспільства.

Теорія держави і права — методологічна, базова наука відносно галузевих юридичних наук, її висновки, загальнотеоретичні положення є підґрунтям для вирішення спеціальних питань галузевих наук. Виробляючи свою галузеву теорію, ці юридичні науки керуються методологічними положеннями теорії держави і права.

Отже, місце теорії держави і права в системі юридичних наук визначається тим, що вона:

1) є загальнотеоретичною, методологічною, базовою щодо інших юридичних наук;

2) об'єднує і використовує дані і висновки юридичних наук з метою більш глибоких загальнотеоретичних узагальнень;

3) досліджує (змальовує, аналізує, пояснює) основні закономірності розвитку держави і права в цілому;

4) виробляє загальні поняття, принципи, на які спираються інші юридичні науки.

Функції теорії держави та права.

Функції теорії держави і права – головні напрямки і сторони діяльності держави.

· гносеологічна

· методологічна – виражається у формуванні поняттєвого апарату системи юридичних наук, створенні універсальної юридичної мови, що забезпечує однаковість у класифікації та оцінці явищ фахівцями різних галузей права.

· Ідеологічна – полягає у розробці фундаментальних ідей про шляхи прогресивного розвитку держави і права, що впливають на правову свідомість громадян і суспільства (наприклад, ідея про демократичну, соціальну правову державу).

· евристична – (евристика — мистецтво знаходження істини) -виражається як у глибинному пізнанні основних закономірностей державно-правового життя, так і в з'ясовуванні їх тенденцій, відкритті нових закономірностей, збагаченні новими знаннями про розвиток держави і права («нарощення» знань).

· Прогностична – виражається в передбаченні («погляд у майбутнє») подальшого розвитку держави і права на основі адекватного відображення його об'єктивних закономірностей. Наприклад, визначення шляхів подальшого вдосконалення законодавства і практики його застосування. Істинність гіпотез, висунутих теорією держави і права, перевіряється практикою.

· Політична – виражається у впливі на формування політичного курсу держави, політичної системи суспільства та у забезпеченні їх науковості.

· прагматична

· дидактична

Теорія природного права.

(Сократ, Аристотель, Томас Гоббс, Гуго Горацій, Джон Локк, Лейбніц, Кант, Фріхте, Вольтер, Жан-Жак Руссо, Олександр Радіщев)

Зародилася в давній Греції, розвивалась в Римі

Ідеї природного права:

· право має духовне начало, воно – частина людської природи, дана кожному від народження

· право нетотожне закону і є вищим за закон, оскільки закон лише втілює ідеї права

· право виникає природним шляхом, незалежно від законів, котрі в різних країнах різні

· історично право з’явилося раніше від держави та законодавства.

· право покликане захищати свободу і вірність людей, їхні невід’ємні права

· основою права є загальнолюдське уявлення про справедливість, про те, що є благом, а що погано, про те, що є благом, а що шкодою

· право є всезагальним, вічним і незмінним, воно існуватиме стільки, скільки існуватиме людство.

Лібертарна теорія права

(В. С. Нерсесянц)

В юридично-лібертарної класифікації праворозуміння розрізняють два діаметрально протилежні підходи до визначення права через юридична ( лат. ius - право) і легістскім ( лат. lex - закон) праворозуміння.

Легістське праворозуміння. Відповідно до даного підходу право являє собою продукт діяльності держави, що встановлюється державною владою і охороняється силою державного примусу. У цьому випадку право і закон - суть одне і те ж. З цієї точки зору, владна примусовість є єдиною відмінною особливістю права. Показовим у даному є висловлення Гоббса Т. -

"Правова сила закону полягає тільки в тому, що він є наказом суверена".

Такі уявлення в XIX столітті розвивали Дж. Остін , Ш. Амос , Г. Ф. Шершеневич та ін

З легістской точки зору, визначення права можна сформулювати наступним чином: Право - це система формально-визначених, встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил поведінки (норм права), що регулюють суспільні відносини, що забезпечуються можливістю державного примусу.

Юридичне праворозуміння. Для юридичного типу праворозуміння характерна та чи інша версія відмінності права і закону. При цьому під правом мається на увазі щось об'єктивне, не залежне від волі, розсуду або сваволі законоустанавлівающей влади, то є певна, відмінне від інших соціальне явище.

У рамках юридичного праворозуміння серед інших існують:

Природно-правовий підхід.

З точки зору природно-правового підходу, право - це право, ззовні віддане людині і пріоритетне до людських звичаями.

Лібертарно-юридичний підхід, розроблений Нерсесянц В. С.

Відповідно до даного підходу під правом розуміється нормативне вираження принципу формальної рівності, під яким, в свою чергу, мається на увазі єдність трьох компонентів:

рівною для всіх норми і заходи

свободи

справедливості

Соціологічна теорія права

(Леон Дюгі, Євген Ерліх, Роско Паунд, Сергей Муровцев)

Ідеї:

· право – це продукт суспільної життєдіяльності

· суть права не полягає не стільки в їх реалізації

· справжнє (живе) право – це усе те, за допомогою та на основі чого регулюються конкретні правові відносини. Право охоплює судові органи, систему державного управління, юридичну практику, правосвідомість і правову культуру осіб, уповноважених вирішувати юридичні справи, правові звичаї, реально діючі юридичні норми

· право твориться шляхом прийняття судових та управлінських рішень у конкретних юридичних справах

· значення закону, як джерела права є другорядним. Закон є “мертвим правом”, котре стає реальним тільки в тому разі його практичного застосування

· право розвивається незалежно від волі законодавця. Законодавець не створює правових норм, він лише фіксує та систематизує їх після того, як вони склалися на практиці

Розділ ІІІ

Соціальні норми

· Релігійні норми

· Моральні норми

· Звичаєві норми

· Естетичні норми

· Корпоративні норми

· Правові норми

Загальнолюдські права і свободи

Суб’єктивні права

Види суб’єктивних прав:

· залежно від сфери реалізації суб’єктивне право поділяється на:

- політичні

- економічні

- соціальні

- службові

- трудові

- майнові

- сімейні

- господарські

· за статусом суб’єктів-носіїв права:

- права фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства)

- права юридичних осіб (органи влади, їх посадові особи, підприємства, установи, організації, заклади та інші організовані структури, здатні вступати у правовідносини)

· за здатністю зазнавати обмеження:

- права, які підлягають обмеженню

- права, які не можуть бути обмежені (право змінювати громадянство, шлюб)

· за формою реалізації:

- суб’єктивне право вимагати

- суб’єктивне право діяти

· відповідно до здатності реалізовуватись поза правовідносинами:

- абсолютні (права, які можуть реалізовуватись як у рамках конкретних правовідносин так і поза ними)

- відносні (права які реалізуються виключно в рамках конкретних правовідносин)

· залежно від типу суспільних відносин в яких вони реалізуються:

- приватні та публічні

Приватні реалізуються в приватних рамках (господарських, майнових, особистих немайнових відносинах)

Публічні реалізуються у сфері державного управління та місцевого самоврядування.

- процесуальні та матеріальні

процесуальні реалізуються в рамках конкретних процедур (процедури розгляду звернень громадян, розслідувань кримінальних справ, вирішення)

матеріальні реалізуються за межами юридичної процедури (право на материнство, батьківське піклування)

· залежно від свого функціонального призначення:

- права безпосередньої дії

- забезпечуючи права

- охоронні права

Галузеві правові науки

· публічно-правові науки – вивчають галузі права, котрими регламентуються відносини у сфері публічних і державних інтересів. (Конституційне право, Кримінальне право, Цивільне право, Адміністративне право)

· приватно-правові науки – вивчають галузі, якими регламентуються відносини з приводу приватних майнових та особистих немайнових інтересів фізичних і юридичних осіб (цивільне, сімейне, господарське, трудове, комерційне, торговельне)

· комплексні правові дисципліни – досліджують проблематику, пов’язану з функціонуванням комплексних галузей права (банківське право, транспортне право, морське право, екологічне право, аграрне право)

· процесуально-правові науки – науки, спрямовані на вивчення тих галузей, які врегульовують процедуру розгляду та вирішення юридичних справ (цивільно-процесуальне)

· міжнародно-правові науки – вивчають сучасний стан та закономірності розвитку міжнародного права, організацію діяльності міждержавних інтересів, практику творення і застосування міжнародного законодавства (міжнародне право, дипломатичне право, космічне право, атомне право, міжнародне морське право, міжнародне економічне право, міжнародне кримінальне право)

Джерела права

· Нормативно-правовий акт;

· Правовий прецедент;

· Правовий (санкціонований звичай);

· Договір (у тому числі Нормативний договір, Міжнародний договір);

· Релігійні тексти (Коран, Сунна).

Релігійні правові системи

класифікація релігійних джерел права залежно від віровчення: джерела християнського, мусульманського, іудейського та індуїстського права.

Джерела християнського права – це передусім Біблія, вчення Апостолів, канони помісних соборів, вчення св. отців церкви, зведення церковних правил.

Релігійними джерелами мусульманського права слугують священні тексти проповідей Магомета (Коран), описання його діянь і рішень (Суна), а також колегіальні висновки провідних знавців ісламу з правових питань.

Основними джерелами іудейського права (галахи) виступають: тора, талмуд. Талмуд включає в себе тору та гемару (зведення зведення аналізів і дискусій законовчителів іудейського народу з приводу тексту тори)

Індуське право (смріті – священні писання індуїзму, дхармашастри, ну банд хази – коментарі дхармашастрів)

Юридичних прецедентів

· за суб’єктом видання прецеденти поділяють на судові та адміністративні

· за ступенем обов’язковості виділяють зобов’язуючий та переконуючий прецеденти . Зобов’язуючий є обов’язковим для врахування при вирішенні юридичних справ. Переконуючий застосовується тільки на розсуд суду.

· За характером регламентованих ними правовідносин прецеденти класифікуються на процесуальні та матеріальні. Процесуальні стосуються процедури розгляду юридичних справ. Матеріальні являють собою зразок для вирішення справи по суті.