Кількість навчальних годин: 2

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ ДО ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ ЗІ СТУДЕНТАМИ

III курсу медичного факультету

Тема: Десмургія.

Кількість навчальних годин: 2

І. Актуальність теми.

Десмургія, як розділ загальної хірургії вивчає пов’язки, призначені для різної мети, головним чином де закріплення або утримання на необхідний термін перев’язувального матеріалу на рані або ділянці пошкодження. Знання десмургії необхідні лікарю будь-якого фаху для надання першої медичної допомоги потерпілим.

ІІ. Навчальні цілі заняття.

Знати:

- види перев’язувального матеріалу в залежності від призначення;

- функціональне положення кінцівки;

- класифікацію пов’язок.. (α-ІІ)

Вміти:

- накладати різні м’які пов’язки;

- накладати шини та гіпсові пов’язки. (α-ІІІ)

ІІІ. Матеріали доаудиторної самостійної роботи:

3.1. Міждисциплінарна інтеграція.

Дисципліна	Знати	Вміти
Попередні
Анатомія	Анатомічну будову скелету, м‘язових тканин, органів грудної клітки, живота.	Визначити анатомічне розміщення кісток та суглобів.
Фармакологія	Знеболюючі, протишокові засоби.	Застосовувати різноманітні лікарські засоби протишокової терапії.
Майбутні
Травматологія та ортопедія	Класифікацію, патогенез та клінічні ознаки переломів та вивихів.	Діагностувати переломи та вивихи, надавати першу допомогу, визначати план лікування.
Факультетська та госпітальна хірургія	Клінічні ознаки різноманітних ушкоджень м‘яких тканин, грудної клітки і черевної порожнини.	Діагностувати і надавати першу допомогу постраждалим з травмами.
Внутрішньопредметні
Асептика і антисептика	Правила асептики і антисептики.	Накласти асептичну пов'язку.
Кровотечі	Принципи зупинки кровотечі.	Зупинити кровотечу.
Рани	Клінічну картину і першу допомогу при ранах.	Ревідувати рану, надати першу допомогу.
Передопера-ційний період	Правила підготовки хворого з травмою до операції.	Підготувати хворого з травмою до операції.
Післяопера-ційний період	Особливості догляду за хворими після операції.	Доглядати за хворим після операції.

3.2.Зміст теми заняття.

Пов’язки розрізняють: м’які та тверді нерухомі (фіксуючі) пов’язки

Нерухомі пов’язки - іммобілізуючі та коригуючі - пов’язки з витяжінням, використовуються в основному для лікування хворих з пошкодженнями і захворюваннями опорно-рухової системи. До них відносяться гіпсові пов’язки, шини та апарати.

М’які пов’язки складаються з перев’язувального матеріалу, який накладається безпосередньо на рану та із засобу його фіксації.

Розрізняють просту м’яку (захисну і лікарську), давлючу (гемостатичну) пов’язку та окклюзійну пов’язку, що накладається при пораненнях грудної клітини.

Накладання пов’язок звичайно проводиться в перев’язочній.

Під перев’язкою. Розуміють лікувально-діагностичну процедуру, яка складається із зняття старої пов’язки, виконання профілактичних, діагностичних і лікувальних заходів в рані та накладання нової пов’язки.

Для фіксації перев’язочного матеріалу використовують марлевий, трикотажний трубчатий бинт, сітчато-трубчатий медичний бинт “Ретеласт”, косинки з бавовнянопаперової тканини, клеол, колодій, лейкопластир.

Накладання м’яких і твердих пов’язок:

а) Накладання клейових, клейово-пластирних, клеолових пов’язок

Клейові пов’язки.

Для пов’язок – наклейок застосовується колодій, клеол, клей БФ-6, пластубол, ліфузол, та ін.

Колодій є розчином колоксиліна в ефірі і в спирті. При випаруванні розчинників колодій зсихається в тверду плівку, яка міцно прилипає до шкіри.

Досить широко колодійні пов’язки застосовуються для закриття операційних ран, коли використовуються колодійні наклейки, які економлять перев’язочний матеріал і не обмежують рухів хворого.

На рану накладають кілька шарів стерильної марлі, поверх якої вкладають розвернуту марлеву серветку, яка виходить за її краї. Вільні краї марлевої серветки змочують колодієм. До недоліків колодійної пов’язки відносяться неприємні відчуття в результаті стягування шкіри на місці змазування колодієм, особливо при повторному його застосуванні, тому після кожного знімання наклейки місця, які змазані колодієм, необхідно протерти спиртом чи ефіром, а потім насухо витерти серветкою.

Клеол – складається з 45 частин подрібненої каніфолі, 1 частини рослинної олії, 37 частин етилового 95% спирту і 17 частин ефіру. Він не стягує і не подразнює шкіру.

Шкіру навколо накладеної пов’язки змазують ватним тампоном, змоченим клеолом і чекають 1-2 хвилини, поки клеол трохи підсохне, після чого всю змазану ділянку прикривають натягнутою марлевою серветкою, яку міцно притискають до покритої клеолом поверхні шкіри. Вільні краї серветки, які не прилипли до шкіри, підрізають ножицями чи загинають зверху пов’язки, якщо потрібно доповнити клеолову наклейку бинтуванням.

Клей-БФ-6 – запропонований Школьніковим, використовують для змазування дрібних ушкоджень, переважно пальців рук, краще після попередньої обробки рани настойкою йоду для попередження розвитку ранової інфекції. Після висихання клею утворюється еластична плівка, яка не потребує додаткової перев’язки, що особливо важливо на промислових підприємствах, де мають місце дрібні виробничі травми.

Для прикривання лінії швів після операцій і захисту шкірних покривів використовується плівкоутворюючий розчин акрилату – пластубол, який наносять шляхом розбризкування. Після висихання утворюється захисна плівка.

Ліфузол - аерозольний плівкоутворюючий препарат. Наносять розпилюванням з балону протягом 2-3 сек. Через 30 секунд на шкірі утворюється міцна прозора еластична плівка. Розпилювання повторюють 2-3 рази з паузами по 15-30 секунд для підсихання кожного шару. Плівка залишається на шкірі протягом 6-8 днів і може бути видалена ацетоном, ефіром, хлороформом чи спиртом. Перевагою ліфузолу є простота нанесення, швидкість накладання, можливість спостереження за станом рани без зміни пов’язки, водонепроникненість плівки, яка дозволяє мити хворих.

Лейкопластирні пов’язки

Перев’язочний матеріал на рані утримується за допомогою липкого пластиру, причому ці смужки переходять на непокриту шкіру з обох сторін пов’язок і міцно приклеюються до неї, утримуючи пов’язку на рані.. Звичайно накладають кілька смужок липкого пластиру паралельно один одному на тій чи іншій відстані в залежності від величини пов’язки. Малі лейкопластирні пов’язки можна робити з хрестоподібно чи зірко-подібно накладеного пластиру.

Лейкопластирну пов’язку можна також застосовувати для зближення країв гранулюючої рани, для лікування переломів кістки методом постійного витяжіння, особливо у дітей..

б) Накладання бинтових пов’язок:

Пов’язки з бинта найбільш розповсюджені, оскільки вони є простими та надійними, тому бинти є обов’язковим атрибутом медичних закладів будь-якого рівня.

Бинт може бути скатаний з одного кінця (одноголовий бинт), при цьому скатана чистина носить назву головки, а та що не скатана – початку бинта. Бинт, скатаний з двох кінців до середини називається двухголовим бинтом. Тильна сторона бинта , яка повернута до бинтованої частини тіла називається спинкою, а протилежна - черевком, причому під час бинтування черевко повинно бути повернуте назовні, щоб бинт легко та вільно міг розкатуватися по поверхні бинтованої ділянки тіла. Бинт при перев’язці тримають в правій руці під кутом і повертають у напрямку до того, хто бинтує (рис.2). Бинт намотується під легким натисненням, але пов’язка не повинна бути дуже тугою, щоб не викликати здавлення тканин і порушення кровообігу у забинтованій кінцівці.

Основою будь-якої пов’язки є виток або тур, який виникає коли обмотують будь-яку частину тіла. Перший виток накладається дещо навкоси, щоб можна було притримати кінець бинта, а наступні витки його накрили.

Правила накладання пов’язок:

1.Під час перев’язки потрібно стояти обличчям до хворого, наскільки це можливо.

2.З самого початку перев’язки необхідно стежити за тим, щоб перев’язувана частина тіла знаходилась у правильному положенні.

3.Напрямок витків повинен буди однаковим у всіх шарах пов’язки.

4.Ширину бинта слід підбирати так, щоб вона дорівнювала або була більше діаметра перев’язуваної частини тіла.

Рис. 1. Правильно вибрана ширина бинта

5.Бинт необхідно тримати в руці так, щоб вільний кінець складав прямий кут з рукою, в якій знаходиться рулон бинта.

6.Перев’язку потрібно починати з накладання простого кільця таким чином, щоб один кінчик бинта дещо виступав з-під наступного витка, який накладається у тому ж напрямку. Підігнувши, і накривши кінчик бинта наступним витком, його можна зафіксувати, що суттєво полегшує подальші маніпуляції (див.рис. 3).

Рис. 2. Правильне співвідношення бинта та руки того, хто перев’язує.

7.Перев’язку слід починати з найбільш вузького місця, поступово переходячи до більш широкого. (див. Рис.1. )

8.Перев’язку закінчують круговим витком і закріплюють її таким чином: 1)кінець бинта надрізають ножицями в повздовжньому напрямку, обидва кінця перехрещують і зав’язують, причому ні перехрест, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню, 2) кінець бинта приколюють до попередніх турів англійською шпилькою, 3) кінець бинта підгинають за останній круговий хід. Рис. 3 Початковий виток пов’язки.

Пов’язка “чепець” (рис .4)

Відрізок бинта біля 1 м довжиною симетрично накладається на тім’я з вільно звисаючими по бокам голови кінцями. На рівні надбрівних дуг і потиличного бугра іншим бинтом Рис.4. Пов’язка “чепець”

накладається перший циркулярний виток під вільними кінцями відрізка. При кожному наступному витку робиться петля навкруги вільного

кінця, потім бинт направляється на потилицю, переходить на іншу сторону голови, де знову виконується петля навкруги вільного кінця, і бинт по лобно-тім’яній частині голови переходить до вільного кінця. Зміщуючи бинт при кожному наступному витку, формують пов’язку, яка повністю закриває поверхню голови. На закінчення вільні кінці зав’язуються під підборіддям.

Пов’язки на пахову ділянку

Можуть використовуватися для прикривання як пахвинних ділянок, так і промежини. Накладання пов’язки завжди починається з циркулярних витків навколо живота на рівні талії. Потім бинт ведеться по передній поверхні живота косо вниз в пахвинну ділянку, огинаючи стегно іншої ноги позаду, і по передній поверхні живота вертається у вихідну точку. Далі бинт обводиться навколо тулуба позаду, і по передній поверхні таза, косо спускаючись у пахвинну ділянку, симетрично повторюючи попередній виток. Пов’язка закінчується циркулярним витком на талії (рис.14).

Рис.14. Колосоподібна пов’язка на промежину

Рис. 15. У-подібна пов’язка на промежину та пов’язка на пахвинну ділянку

Черепашача (черепицеподібна) пов’язка на ліктьовий та на колінний суглоби (рис.16)

Пов’язка накладається при фізіологічному положенні ліктьового суглобу як та, що сходиться і та, що розходиться. У першому випадку вона починається з фіксуючого витка під ліктем, потім бинт косо проводиться по ліктьовій ямці на плече, яке обвиває позаду. Потім 8-подібними витками, які сходяться до відростка ліктьової кістки і закривають весь суглоб, посередині якого накладається останній фіксуючий виток.

При пов’язці, яка розходиться перший фіксуючий виток накладається поверх відростка ліктьової кістки і потім 8-подібними витками розходяться від середини, поступово закриваючи ліктьовий суглоб. Перехрест бинта виконується по передній поверхні бинтованої кінцівки.

Рис. 16. Черпицеподібна пов’язка ліктьового суглобу: а – що сходиться; б – що розходиться.

Пов’язка “лицарська рукавичка” (рис.17)

Необхідність в таких пов’язках виникає тоді, коли необхідно перев’язувати кисть, залишаючи вільними пальці, коли необхідно почергове бинтування всіх пальців (при шкірних захворюваннях, при опіках). Пов’язка починається з першого фіксуючого витка на зап’ястя, далі бинт проводиться по тильній стороні кисті, проводиться через основу пальців і знову вертається на зап’ястя. На лівій руці таку пов’язку починають з 5-го пальця, а на правій – з першого нешироким бинтом (2-3 см) в стані пронації кисті (долонею вниз). Бинт розкатують по тилу кисті до п’ятого пальця, спіральними ходами прикривають п’ятий палець, починаючи від його кінчика. Далі бинт направляють по тилу кисті на зап’ястя, перехрещують попередній, і, зробивши круговий виток, зі долонної сторони зап’ястя переводять по тильній поверхні на четвертий палець. Пов’язку закінчують циркулярними ходами навколо зап’ястя. Для закріплення пов’язки необхідно при переводі бинта з пальця на палець також виконувати кругові ходи навколо зап’ястя.

Рис. 17. Пов’язка “лицарська рукавичка”.

Пов’язки на палець (спіральна, колосоподібна)

Пов’язка на палець (рис.18) починається з кільцевого витка у основи пальця, потім бинт проводиться на тильну поверхню кисті до зап’ястя, навколо якого виконують фіксуючий виток, і вертається назад до основи пальця. У міру бинтування пальця від кінчика (остання фаланга) вниз використовується техніка спіральної пов’язки, а при підході до основи пальця і переході на тильну частину кисті вона заміняється на колосоподібну, формуючи неповну “рукавичку”.

Рис.18. а) Колосоподібна пов’язка на палець, б) Пов’язка на великий палець

Накладання шини Крамера

В клінічній практиці користуються стандартними універсальними металічними шинами, які виготовлені із заліза, сталі чи алюмінію у формі решіткових конструкцій і називаються шинам Крамера. Вони легкі, мають велику міцність і гнучкість, що дозволяє придавати їм будь-яку форму (рис.27).

Шини Крамера бувають двох розмірів (110х10 см і 60х10 см). Внаслідок простоти і легкості накладання вони незамінні для тимчасової іммобілізації при переломах, а іноді й для лікувальної іммобілізації.

Для транспортної іммобілізації при пошкодженнях плеча доцільно користуватися шиною Крамера розміром 60х10 см. Іноді доводиться замість однієї шини застосовувати 2 і більше, зростивши їх відповідно до пошкодженої кінцівки.

При наданні першої допомоги потерпілим з переломом плечової кістки необхідно враховувати, що правильне положення уламків буде досягнуто при відведенні плеча від тулуба з витяганням його по вісі центрального уламка. Це необхідно взяти до уваги при вкладанні кінцівки на драбинчату шину, яку попередньо моделюють на собі чи на здоровій кінцівці потерпілого, якщо дозволяє його стан. Шину обкладають ватою, яку фіксують бинтом. До верхнього кінця шини прив’язують в марлеві стрічки довжиною по 75 см. Шиною необхідно укріпити і плечовий і ліктьовий суглоби.

Шину моделюють таким чином: на відстані, яка дорівнює довжині передпліччя потерпілого, її згинають під прямим кутом, потім іншою рукою беруть за другий кінець шини, пригинають її до спини і, обпершись на стіл, надають шині необхідну форму. Після цього шину притуляють до пошкодженої кінцівки такими чином, щоб рука була зігнута в ліктьовому суглобі під прямим кутом, в плечовому суглобі вперед приблизно на 30 ° від фронтальної площини, кисть знаходилась у стані тильного згинання в променево-зап’ястковому суглобі. В пахвинну впадину рекомендується покласти ватно-марлевий валик, який необхідно укріпити бинтом через здорове надпліччя. В долоню потерпілої руки необхідно вкласти ватну кульку, щоб надати пальцям напвзігнутого положення.

Кінці марлевої стрічки, прив’язаної до верхнього кінця шини, прив’язують до протилежного кінця шини на передпліччя. Закінчують шинування додатковими ходами бинта навколо тулуба і кінцівки чи вкладанням руки на косинку.

При відкритих переломах кінцівок з пораненням м’яких тканин спочатку необхідно накласти на рану асептичну пов’язку, а потім – шину.

При переломах нижньої третини плеча чи кісток, які утворюють ліктьовий суглоб, шина повинна захвачувати плече, передпліччя і кисть до п’ястно-фалангових суглобів. Руку підвішують на косинку.

При локалізації пошкодження в ділянці верхньої чи середньої третини передпліччя шину Крамера накладають по зовнішній (розгинальній) поверхні від середини плеча до п’ястно-фалангових суглобів. Внутрішню поверхню шини попередньо вистилають ватою. Верхня кінцівка повинна бути зігнута в ліктьовому суглобі під прямим кутом, а передпліччя знаходитися в стані, середньому між пронацією і супінацією; кисть повинна бути повернута долонею до живота в положенні легкого розгинання. Шину прибинтовують до кінцівки бинтами, і руку підвішують на косинку.

Рис.27. Шина Крамера для транспортної іммобілізації верхньої кінцівки.

При пошкодженні черепа і шийного відділу хребта голову і шию можна фіксувати також з допомогою шини Крамера. Необхідної іммобілізації досягають з допомогою двох крамеровських шин. Одна шина покриває обидва плеча, вушні раковини і тім’я. Інша шина проходить по спині між лопатками по потилиці, перехрещується з першою на тімені і закінчується на лобі. Обидві шини зв’язуються між собою бинтовими пов’язками.

Для транспортної іммобілізації при пошкоджені нижніх кінцівок при відсутності шини Дітеріхса можна використовувати добре відмодельовані шини Крамера.

При переломах стегна беруть 3 драбинчаті шини, розміром 110х10 см, 2 з яких зв’язують так, щоб утворилась одна шина, яка дорівнює по довжині відстані від пахвової впадини до внутрішнього краю ступні пошкодженої кінцівки (довга шина). Цю шину вигинають від зовнішнього краю ступні через підошву. Другу шину (коротку) накладають від сідничної складки до кінчиків пальців на задню поверхню пошкодженої кінцівки до п’ятки, де загинають під підошву під прямим кутом і підхвачують згином довгої шини, як скобою. Для більшої міцності можна накласти ще третю шину Крамера по внутрішній поверхні кінцівки від промежини до внутрішнього краю ступні. Перед накладанням шини ділянки суглобів і кісткові виступи необхідно покрити товстим шаром вати, яка закріплюється бинтом. У такому стані шини фіксують бинтами чи косинками до тулуба та стегна і стопу прибинтовують під прямим кутом до вісі кінцівки 8-подібними ходами бинта.

При переломах кісток гомілки шину Крамера з м’якою ватною прокладкою, добре модельовану по згинам кінцівки, накладають на задню поверхню стегна і гомілки від сідничної складки до п’яти; потім її перегинають під прямим кутом на підошву (вона доходить до кінчиків пальців). По бокам можна добавити дві фанерні шини, і весь пристрій потім фіксувати спіральною марлевою пов’язкою. Сітчасті шини краще накладати по зовнішній та внутрішній поверхні кінцівки у вигляді стремен, а щоб стопа не відвисала донизу, до підошви прикладають дощечку, яку шина охвачує у вигляді скоби.

При переломі однієї з кісток гомілки іммобілізація також необхідна, щоб зменшити біль, але тут можна обійтись однією драбинчастою шиною, яка накладається по задній поверхні кінцівки.

При переломах кісток стопи шина Крамера накладається на гомілку та стопу.

Накладання шини Дітеріхса (рис.28)

Стандартна шина Дітеріхса складається з двох дерев’яних рійок, які містять упори, дві надставки до них, які об’єднані торцевою планкою, підстопник з дротяною скобою і палички-закрутки. На закруглених кінцях пластин насаджені дерев’яні штирі для з’єднання і закріплення пластин з надставками на задньому рівні в залежності від росту хворого. Надставки мають на верхніх кінцях металеві скоби, з допомогою яких вони з’єднуються з пластинами. На обох надставках є отвори під штирі до рійок. Надставки на нижньому кінці з’єднуються між собою поперечною планкою, яка закріплена шарніром до внутрішньої надставки. В центрі поперечної планки є отвір діаметром 2,5 см, а збоку – виріз. Підстопник, до якого прибинтовують стопу потерпілого, на задній поверхні ближче до п’яти має дротяну рамку-скобу, яка виступає по обидва боки у вигляді “вушок”, в які вдягають надставки з обох сторін. Від підстопника, який прибинтований до підошви, в отвір поперечної планки протягують подвійний шнур, який закручують з допомогою палички-закрутки, щоб створити необхідне витягання кінцівки. В зовнішній рейці є 2 пари прорізей, одна на верхньому кінці під упором, інша дещо нижче. У внутрішній пластині зроблена одна пара прорізей під упором.

Рис.28. Накладення шини Дітеріхса

Шина Дітеріхса звичайно накладається зверху одягу і взуття. Її збирають таким чином. Нижні кінці рійок вводять в скоби надставок і з допомогою штирів, які є на кінцях пластин, скріпляють з надставками у відповідності з ростом потерпілого так, щоб упор зовнішньої милиці впирався у пахву, а внутрішньої у промежину і щоб нижні кінці надставок виступали за підошву на 10-15 см. Поверхню обох упорів необхідно обернути ватою і закріпити її бинтом. Через прорізі у верхніх частинах обох рійок продівають широкий бинт довжиною 1,5 м (чи ремінь), а через металеві скоби підстопника – подвійний шнур чи стрічки бинта довжиною біля 1 м.

Зібравши шину, її накладають таким чином. Помічник утримує стопу пошкодженої кінцівки однією рукою зверху за тил, а іншою - знизу, за п’яту. Фіксують дерев’яний підстопник до підошви ступні (поверх взуття) марлевим бинтом 8-подібною пов’язкою, особливо міцно укріплюючи задній відділ підстопника, так як на цю частину приходиться основна сила тяги. Потім вздовж тулуба прилагоджують зовнішню рейку і надставку від пахвової ділянки до щиколоток, виводячи нижній кінець надставки через бокове “вушко” металевої скоби підстопника. Упор милиці фіксують під пахвою марлевою стрічкою, яка попередньо продіта через верхню пару щілин, і зав’язують на протилежному надпліччі, тобто на здоровому боці. Упор внутрішньої милиці фіксують на промежині марлевою стрічкою, яка продіта через прорізі рейки, кінці якої перекидають на стегно (один спереду, а інший позаду), протягають через прорізі зовнішньої рейки і туго зав’язують. Наклавши обидві рейки з надставками і скріпивши їх між собою прибинтовують зовнішню рейку до тулуба. Шину поки що не фіксують, а приступають до витяжіння. Встановивши обидва нижніх кінці шини (надставки), виведені через “вушка” підстопника на 10-15 см від останнього, перекидають поперечну планку з нижнього кінця внутрішньої підставки на виступаючий кінець зовнішньої надставки. Витяжіння проводять ручним способом після ін’єкції знеболюючого (1 мл наркотичного анальгетика). Обережно потягнувши руками стопу по вісі кінцівки на себе, поки упори не упруться під пахву і промежину, а довжина пошкодженої кінцівки буде дорівнювати довжині здорової. Подальше витяжіння досягається закручуванням шнура, який прикріплений до підстопника паличкою, яку потім закріпляють на нижній перекладині шини. Витяжіння не повинно спричиняти болі потерпілому. Для уникнення провисання ноги назад і придання положення легкого згинання в колінному суглобі в підколінну ямку необхідно вкласти грудку вати. Між рейками і щиколотками, мищелками стегна і великим вертелом підкладають ватно-марлеві подушечки, після чого шину міцно фіксують з допомогою бинта, накладаючи спіральну пов’язку від щиколоток до пахвової ділянки. Можна фіксувати шину в окремих місцях (вище щиколоток, навколо гомілки, вище місця перелому, нижче місця перелому, навколо тазу). При одночасному переломі щиколоток і кісток стопи накладення шини Дітеріхса протипоказано.

Недоліком шини Дітеріхса є відсутність іммобілізуючої деталі, яка йде по задній поверхні стегна, внаслідок чого може виникнути провисання уламків назад

Пневмошини (рис.29)

Для іммобілізації кисті, передпліччя, гомілки, стопи, колінного суглоба використовють також пневмошини.

Рис.29. Медичні пневматичні шини для кисті та передпліччя (а), стопи та гомілки (б), колінного суглоба (в)

Проби на якість гіпса

1. Гіпс і воду у співвідношенні 1:1 змішують і виготовляють кульку; через 7-10 хвилин вона повинна затвердіти і не розбиватися при падінні з висоти 1м.

2. Готується гіпсова кашка із суміші гіпса з водою консистенції рідкої сметани, яку розмазують тонким шаром на блюдечку, при цьому доброякісний гіпс твердіє через 5-6 хвилин; при притисненні пальцем застигнувша маса не повинна роздавлюватися і на її поверхні не повинна виступати волога.

3. Накладають на кисть чи передпліччя виготовлену з 2-3 шарів нагіпсованого і змоченого водою бинта лонгету: доброякісний гіпс твердіє через 5-7 хвилин, і при знятті з руки така шина не крошиться, зберігаючи надану їй форму.

4. Гіпс насипають у металевий посуд і підігрівають на електричній плитці. Над гіпсом тримають дзеркальце. Якщо дзеркальце запітніло – з гіпсу виділяється водяна пара. Такий гіпс для використання непридатний, бо містить вологу.

5. Невелику частину гіпсу змішати з водою і визначити запах гіпсу. Якщо гіпс має запах тухлих яєць – він виділяє сірководень і не придатний до використання.

6. При стисканні гіпсового порошка у кулаці він повинен вільно проходити між пальцями і при розтискуванні кулака на долоні повинна залишатися незначна кількість гіпсу. При такій пробі він вважається придатним для використання.

При намочуванні гарячою водою гіпс твердіє швидше, холодною – повільніше. Звичайно для змочування гіпсових бинтів використовують воду температури +30-35°С.

А – ножиці Штиллє, б – щипці для відгинання країв гіпсових пов’язок; в – щипці для розведення країв гіпсових пов’язок; г – ножиці Купера; д – ножиці для розрізання марлі; е – ножі для гіпсових робіт; ж-з - пили для розсічення гіпсових пов’язок.

Накладання гіпсової лонгети

Якщо пов’язка накладається з підкладкою, кінцівку на всьому протязі обкладають тонким рівномірним шаром вати. Якщо пов’язка накладається без підкладки, на місця кісткових виступів накладають ватні подушечки, а волосисту частину змащують вазеліном.

По здоровій кінцівці за допомогою марлевої смужки (з бинта) відміряють довжину ділянки, на яку буде накладатися гіпсова лонгета і залишають її на робочій поверхні. На поверхні столу розгортають фабричний гіпсовий бинт (або саморобний пухко скатаний гіпсовий бинт) на довжину виміряної стрічки бинта. Роблять 6-8 шарів, регулюючи ширину гіпсової смужки. Скочують гіпсову смужку нещільно з кінців до середини. Тримаючи гіпсову смужку з двох боків двома руками, занурюють її у таз з водою і тримають доти, поки не припиниться виділення пухирців повітря. Після того, як бинт повністю просочився водою, його двома руками за кінці виймають з води і легким натисканням до середини віджимають. Віджатий гіпсовий бинт кладуть на робочу поверхню столу, розвертають головки і кілька разів розгладжують правою рукою, щоб утворилася гладка, однакової товщини поверхня. Підготовлену гіпсову лонгету беруть за кінці, прикладають до іммобілізованої частини, надають кінцівці фізіологічного положення і розгладжують зовнішню поверхню гіпсової пов’язки. Краї загладжують, загинають назовні і роблять їх округлими. Гіпсову пов’язку після висихання прибинтовують марлевим бинтом.

Знімання гіпсових пов’язок

Для знімання гіпсових пов’язок використовується спеціальний інструментарій: ножиці для гіпса, електропила, кусачки Вольфа, розширювач. У процесі зняття гіпсової пов’язки іммобілізована частина тіла повинна залишатися нерухомою. Гіпс знімається поступово із співробітництвом хворого.

Підготовка до застосування шини Белера

Рис.31. Шина Белера для нижньої кінцівки.

Використовується для скелетного витяжіння, для іммобілізації нижньої кінцівки при операціях на судинах нижньої кінцівки.

Перед використанням шина обмотується тканиною чи бинтом для запобігання контакту шкіри з металом.

Рис. 32. Шина Белера для пальця.

Дротяна шина Белера для пальця використовується для скелетного витяжіння і фіксації пальця при переломах фаланг. Фіксується з допомогою бинта.

3.3. Рекомендована література.

Основна:

1. Загальна хірургія // Під ред. С.П.Жученко, М.Д.Желіби, С.Д.Хіміча. – 1999, Київ.

2. Общая хирургия. Петров В.С. – С.-Петербург, 1999. – 667с.

Додаткова:

3. Казинкий В.М., Корж Н.А. Десмургия.3-е издание, перераб. и дополн. – К.: “Здоровье”, 1986. – 74с.

4. Юрихин А.П. Десмургия. – Л.: Медицина, 1984. – 117с.

3.4. Орієнтовна карта для самостійної роботи з літературою за темою: «Десмургія».

Основні завдання	Вказівки	Відповіді
Вивчити
Класифікація	Скласти класифікацію пов‘язок та видів перев‘язувального матеріалу
Види, клінічні ознаки закритих та відкритих пошкоджень	Назвати види травматичних ушкоджень, охарактеризувати основні клінічні прояви при різних видах ушкоджень
Об‘єми надання першої медичної допомоги постраждалим з різноманітними травматичними ураженнями та способи їх транспортування	Назвати об‘єми першої медичної допомоги постраждалим з ушкодженнями

3.5. Матеріали для самоконтролю.

А. Питання для самоконтролю.

1. Назвати види перев’язувального матеріалу в залежності від призначення.

2. Яке функціональне положення кінцівки?

3. Назвати класифікацію пов’язок.

4. Як накладати різні м’які пов’язки?

5. Як накладати шини та гіпсові пов’язки?

6. Техніка накладання пов‘язок на голову.

7. З чого виготовляється клеол? Для чого він використовується?

8. Які види турів бинта ви знаєте?

9. Яка різниця між спіральною та циркулярною пов‘язками?

10. Якими методами проводиться стерилізація перев‘язочного матеріалу?

11. Назвати помилки, які можуть виникнути при накладанні пов‘язок.

Б. Тести для самоконтролю.

1) Вкажіть правило, яке повинно бути виконано при бинтуванні:

A. знаходитися позаду хворого;

B. дивитися на обличчя хворого та бинтувати;

C. дивитися тільки на ту частину, де бинтують;

D. слідкувати за діями помічника та бинтувати;

E. дивитися на обличчя хворого та на ту частину, яку бинтують

2) Перев’язувальний матеріал повинен задовольняти всім вимогам, крім:

A. гігроскопічності;

B. еластичності;

C. можливості стерилізації без втрати якостей;

D. подразнюючої дії на тканини;

E. капілярності.

3) Для того, щоб зняти присохлу до рани пов’язку використовують:

A. ефір;

B. перекис водню;

C. спирт;

D. хлорамін;

E. клеол.

В. Задачі для самоконтролю:

1. Хворому Ц., проведено розтин з приводу гнійного бурситу колінного суглобу. Порожнина гнояка промита розчином антисептика, дренована турундою, змоченою гіпертонічним розчином натрію хлориду, прикрита марлевою серветкою. Як ви закріпите перев’язувальний матеріал?

2. Ви – лікар швидкої допомоги. Вас визвали до хворого з проникаючим пораненням грудної клітки справа. Стан хворого тяжкий. При огляді рани визначається засмоктування повітря через неї в момент вдиху, а при видосі повітря з шумом виходить з неї. Ваші дії?

3. Після вправлення травматичного вивиху плеча у потерпілого необхідно провести іммобілізацію правої верхньої кінцівки в середньому на 1-1,5 тижні. Яку бинтову пов’язку Ви накладете хворому?

4. У хворого перелом ключиці. Як провести іммобілізацію в даному випадку?

5. У хворого забійна рана тім‘яної частини голови. Які види пов‘язок можна накладати на цю ділянку?

6. У хворого проникаюче поранення грудної клітки з розвитком відкритого пневмотораксу. Яку пов‘язку необхідно накласти? У чому її особливість?

ІV. Матеріали для аудиторної самостійної роботи.

4.1. Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати на практичному занятті:

- оволодіти технікою накладання різноманітних м‘яких та гіпсових пов‘язок, провести курацію хворого;

- провести диференційну діагностику закритих та відкритих пошкоджень;

- скласти план лікування хворого з різноманітними травматичними ураженнями;