Розділ 2. Людвіг фон Мізес як один із основоположників неолібералізму.

Людвіг фон Мізес - австрійський економіст, основоположник неолібералізму, засновник австрійської школи економіки, "останній лицар класичного лібералізму". Послідовний критик економічної бази соціалізму, глибокий аналіз культури ринкових відносин якого став основою класичної ліберальної перспективи політичної економії та правової держави. У 1909—1934 Людвіг фон Мізес — економічний радник, пізніше головний економічний радник Австрійської торгівельної палати. Вчений — один з тих, хто врятував Австрію від гіперінфляції на початку 20-х років ХХ століття, створив Інститут досліджень економічних циклів, директором якого призначив Фрідріха Хайєка — свого колишнього учня, майбутнього лауреата Нобелівської премії. У ці ж роки організував відомі приватні економічні семінари, в роботі яких брали участь кращі молоді європейські економісти і з якого вийшла ціла плеяда майбутніх видатних знавців економіки. З 1940 — Людвіг фон Мізес у США. У США Людвіг фон Мізес не досяг тої популярності й розуміння, які мав у Європі, викладаючи у Відні та Женеві. Його ідеї не завжди підтримувалися. Проте вчений і в Америці займався викладацькою діяльністю і був одним з найстаріших професорів США.

Основні твори - "Розвиток відносин між панськими та селянськими господарствами у Галіції у 1772-1842 рр." (1902), "Теорія грошей та обігових засобів" (1912), "Суспільне господарство: дослідження соціалізму" (1922), "Лібералізм" (1927), "Бюрократія" (1944), "Людська діяльність: трактат по економічній теорії" (1949).

Основні принципи і доктрини неолібералізму за вченням Мізеса:

· Головним принципом і висхідним пунктом формування економічної стратегії держави вважав індивіда з його потребами і засобами їх задоволення;

· Теорія господарства: він розробив теорію циклів підприємницької діяльності ( бізнес-циклів ) і концепцію неможливості раціонального ведення господарства і здійснення економічного розрахунку в умовах планово-централізованої економіки. За умов такої моделі господарювання, на думку Л. Мізеса, неможливий економічний розрахунок, оскільки ціни не віддзеркалюють попиту й пропозиції і перестають служити вказівником того, в якому напрямі необхідно розвиватися виробництву, щоб забезпечити належну економічну рівновагу . Тому держава в даному разі не володіє інституційними можливостями для регулювання економічними процесами, і «регульована економіка соціалізму» насправді перетворюється на царство свавілля творців плану. Тобто вона стає запланованим хаосом. Якщо не існує вільного ринку — не існує й механізму цін, а отже — не має й методологічних основ для здійснення економічного розрахунку;

· Л. Мізес піддав гострій критиці політику державного інтервенціонізму як державного втручання в господарське життя. В наукових працях «Лібералізм», «Критика інтервенціонізму» він розвиває тези про те, що найбільш раціональною і зваженою державною політикою може бути лише лібералізм, надання цілковитої свободи суб'єктам ринкових відносин, оскільки абсолютними основами цивілізації є розподіл праці, приватна власність і вільний обмін ресурсами;

· У своїх роботах "Соціалізм" (1951), "Антикапіталістичний психоз" (1956) та інших Мізес проголошував капіталізм системою, яка повністю відповідає природній природі людини;

Ринкова економіка — єдина форма організації, що гарантує свободу особи як в економічному плані, так і в політичному. Свободі не суперечить те, що держава стягує податки для фінансування силового апарату, тому що останній забезпечує захист суспільства від зовнішньої агресії чи внутрішньої несправедливості. "Ринкова економіка є єдиною системою економічної організації суспільства, що може функціонувати і яка довела це на практиці. Ринкова економіка функціонує як демократія: кожна витрачена грошова одиниця є тим механізмом, який споживач використовує для того, щоб виразити свої переваги і зорієнтувати економічну діяльність виробників.

На його думку, в умовах відсутності ринку і, отже, відсутності цін на вироблені товари, неможливо здійснити економічний розрахунок. В умовах відсутності підприємців, що ризикують власними капіталами, а також за відсутності приватної власності, не може бути ринку, цін, економічного розрахунку.

Мізес стверджує, що соціалізм — це "знищення економічної раціональності", "система запланованого хаосу". Цей лад поєднує безмежне марнотратство ресурсів через відсутність їх ринкової оцінки та господарську безініціативність внаслідок значної бюрократизації. Соціалістична система "противиться" технічному прогресу через відсутність механізмів і стимулів для впровадження інновацій, а тому не в змозі забезпечити довгострокового економічного зростання та підвищення рівня добробуту населення.З іншого боку, відсутність зворотного впливу споживачів на структуру виробництва в умовах централізованого встановлення цін не забезпечує відповідності структури виробництва та структури суспільних потреб.

Мізес вказує на несумісність ринкової економіки із соціалістичною: змішана економіка не може функціонувати — вона може бути або ринковою, або плановою, щось середнє неможливе.

Теорія людської діяльності: Саме Мізес ввів до широкого вжитку в економічній науці термін "праксеологія", який раніше був надбанням винятково біології. Науковець зазначає, що категорії праксеології є незалежними та незмінними, відповідно до незмінної структури людського мислення. На базі праксеології вчений визначає принципи, що обумовлюють той чи інший вибір людини, та здійснює спробу створити універсальну економічну теорію. Для дослідження економічних змін фон Мізес пропонує застосовувати науку каталлактику, яка виходить з того, що людина діє, аби позбавитись відчуття неспокою. Такі дії, на думку дослідника, матимуть виключно раціональний характер та передбачають для людини здатність обирати з можливих альтернатив найбільш привабливу.

Точність наукових передбачень Л. фон Мізеса забезпечили його ідеям непроминальну цінність. Критика антикапіталістичної ментальності, всіх форм шовінізму та фашизму в їхніх зв'язках з економікою тоталітарних держав, запропонована Л.фон Мізесом та його учнем Ф. Хайєком — лауреатом Нобелівської премії, актуальна й сьогодні. Австрійський вчений зробив фундаментальний внесок в область світової соціально-політичної науки та епістемології (гносеології). Пропаганда ідей Л.фон Мізеса триває й сьогодні. Італійські вчені Д. Антисері та Л. Інфантино видали антологію найвідоміших праць Л. Фон Мізеса «Індивід, ринок та правова держава», яка відкриває широким колам читачів зміст ліберальних традицій двох останніх століть.

 

Висновок

Отже, неолібералізм - напрям в економічній науці і практиці управління господарською діяльністю, прихильники якого відстоюють принцип саморегулювання економіки, вільної від зайвої регламентації.
Традиції економічного лібералізму
     Сучасні представники економічного лібералізму слідують двом традиційним положенням. По-перше, вони виходять з того, що ринок як найбільш ефективна форма господарювання створює найкращі умови для економічного зростання.
     По-друге, вони відстоюють пріоритетне значення свободи суб'єктів економічної діяльності. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де відсутні ці умови.
      До неолібералізму зазвичай відносять три школи: чикагську (Мілтон Фрідмен); лондонську (Фрідріх фон Хайек); Фрайбурзького (Вальтер Ойкен, 1891-1950; Людвіг Ерхард, 1897 - 1977). Сучасних лібералів об'єднує спільність методології, а не концептуальні положення. Неоліберали, наприклад Н. Беррі, А. Лернер, виступають не тільки проти кейнсіанства, а й проти монетаризму, звинувачуючи ці школи в захопленні макроекономічними проблемами на шкоду мікроекономіки.
Представники сучасного неолібералізму мають неабиякий вплив на економічну політику. Теоретичні постулати неолібералів були використані при формуванні економічних курсів, названих «рейганомікою» і «тетчеризму». У них робився наголос на обмеження державної участі в економічному житті, створення максимально сприятливих умов для розвитку конкуренції - найважливішого регулюючого механізму,
      Прихильники економічного лібералізму ведуть мову не про відмову від державного регулювання, а про його вдосконаленні, ефективності. Дискусії, теоретичні розробки, рекомендації залишаються в рамках традиційної проблеми - оптимального поєднання державного регулювання та стихійного функціонування ринкового механізму - стосовно конкретних умов і можливостям національних економік. На жаль, вітчизняні ліберали, в тому числі з владними повноваженнями проявили себе як погані наслідувачі і невдачливі реформатори.

 

 

⇐ Предыдущая1234

Поделиться: