Народна педагогіка про гру як метод навчання дітей

Тоді наші предки жили в тісних зв'язках із природою і їх господарські заняття та світогляд єдналися з явищами природи. Вони щиро вірили, що є такі боги, які правлять світом, і особливо шанували тих, від кого сподівались добра та щастя. Прихід весни зустрічали веснянками (гаївками), в яких тісно поєднувались хорові пісні з іграми й танцями. Поворот Сонця з літа на осінь знаменувало свято Івана Купала - день «великого очищення вогнем». Ігри присвячувались Матері-Землі, богу, який посилає грім і блискавку, - Перуну, богу сонця - Ярилі. Уславлення божеств піснями, танцями та іграми мало під собою практичну основу - задобрити оточуючу природу й таким чином забезпечити собі достаток і благополуччя.

Із часом обрядові дійства наших предків утратили своє ритуальне значення й від них лишились тільки молодіжні та дитячі забави. Будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стріль ба з лука, кулачні бої, метання спису, а жінки та діти водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумніву й недовіри до своїх сил. Час вносить зміни у зміст ігор, створює багато різних варіантів, тільки їх рухлива основа залишається незмінною. Гра включає всі види природних рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи з предметами, а тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже різноманітний: рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні, імітаційні, групові, ігри-естафети, ігри-забави, ігри-змагання тощо. Народна педагогіка вимагає, щоби батьки, учителі, вихователі піклувались про фізичний розвиток дітей, всіляко заохочували їх до рухів.

«Як дитина бігає і грається, так їй здоров'я усміхається», - стверджує прислів'я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте й розвивається. Народні рухливі ігри за змістом і формою прості та доступні дітям різного віку. Вони є універсальним засобом у фізичному вихованні молоді. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. Макаренко писав: «Гра має важливе значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба: яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча насамперед відбувається у грі». Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров'я.

Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв'язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості - швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.

Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.

Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу, які донедавна були забуті та викоріненні зі свідомості українців. Одним із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців. Народні рухливі ігри - неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. У результаті життя й побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які шліфувались і перевірялись досвідом людей багатьох поколінь. У них як у дзеркалі відображаються звичаї нашого народу, їх побут й уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості.

Народну гру високо цінували видатні педагоги минулого (К. Ушинський, С. Фусова, В. Сухомлинський та ін.). Наукові дослідження в галузі педагогіки виявили, що найсильніше бажання в дитини - це бажання рухатись. У гру дитина вкладає всю свою енергію, бо це зміст її життя. У жодній порі свого життя людина не виявляє стільки рухливості, як під час забав у дитячому віці.

Важко переоцінити значення ігор і забав у справі формування фізично здорового, етично стійкого й інтелектуально розвиненого майбутнього члена суспільства. Завдяки народним іграм можна виховати в дитині всі ті властивості, котрі ми шануємо в людей і котрі нам би хотілось прищепити дітям різними оповіданнями, бесідами та навчанням.

Граючись, дитина зосереджує увагу, а це вже є початком виховання сильної волі. Захоплена грою дитина загартовується в терпінні, бо ніколи не скаржиться на біль, якщо впаде чи вдариться ненароком. Від такого болю за інших обставин вона би пролила чимало сліз. Граючись, дитина легко схоплює, розуміє та запам'ятовує гру, а ці якості, постійно розвиваючись, у свою чергу полегшують виконання складніших завдань.

На жаль, за роки існування Радянського Союзу багато народних ігор було розгублено й забуто. Особливе занепокоєння нині викликає відсутність у більшості юнацтва усвідомлення себе як частини свого народу, співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації. Зарадити справі може створення такої системи освіти, яка би виховувала національно свідомих громадян України.

Дослідження науковців переконливо доводять, що дитина повинна перебувати під постійним виховним впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Це потрібно насамперед для найповнішого розкриття природних здібностей дитини, розвитку її талантів, виявлення етнопедагогічних особливостей. Тому система освіти загалом і процес фізичного виховання зокрема мусять бути саме національними. З огляду на це підвищення ефективності фізичного виховання тісно переплітається з проблемами впровадження у практику елементів народної фізичної культури, які мають виховну, розвивальну культурну цінність.

Народна фізична культура включає ті види рухової активності та методи їх використання, які історично склались як наслідок непрофесійної діяльності з метою фізичного, психічного та фізіологічного впливу на розвиток людини, адекватного пристосування до умов навколишнього середовища, підготовки до трудової діяльності та військової справи. У цьому плані слід указати на педагогічну значущість народних ігор, основні компоненти яких (зміст, форма, методичні особливості) роблять їх одним з ефективних засобів, що можуть застосовуватись у всіх ланках системи фізичного виховання.

Гра - це не просто забава, у ній мудрість народу. «У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості», - казав великий український педагог В. Сухомлинський. Тому нам усім треба по крупинці зібрати цей безцінний скарб, щоб разом скласти веселу азбуку дитинства.

Гра формує наш характер. Яким би багатим не було все наступне життя, спогади дитинства та ігри з ровесниками не можна порівняти ні з чим. Усі ми так чи інакше повертаємось у дитячі роки, намагаємось відновити моральні джерела для іншого життя.

І найбільш яскравим спогадом при цьому випливають народні ігри, яких ми навчаємо наших дітей. Але іноді можна спостерігати зовсім іншу картину. Навіть там, де є гарний, обладнаний майданчик, часто ніхто не грається. У чому ж причина? Не може бути й думки, щоб діти не любили бавитись. Існують дві причини: діти або не мають часу, або не знають жодної народної гри й через це позбавлені радості, яку б відчували від ігор, якби їх знали. Ці причини - тяжкий докір вихователя, батькам, учителям. Дитина мусить мати час на ігри, а справа їх поширення цілком знаходиться в руках вихователів, батьків: це їх ній обов'язок, яким не можна нехтувати.

Добір українських народних ігор для фізичного виховання. Гра доволі рано входить у життя дітей - уже на першому році дитини. «Дитина граючись живе, - писав Т. Лубенець, - і живучи грається». Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Але не можна абсолютно, раз і назавжди, установити постійні схеми, але в загальних рисах треба добре обдумати, яку саме гру можна проводити з дітьми того чи іншого віку, маючи на увазі дитячу психіку, що з роками змінюється, як і самі захоплення й бажання дитини.

Народні ігри поділяють на групи: насамперед це сезонно-обрядові ігри типу «Кривий танець», «Горішок», «Подоляночка». У давні часи такі ігри проводились у певні пори року, у дні календарних свят і супроводжувались обрядовими піснями та хороводами. Де які з них починались магічними звертаннями-закличками до сил природи, птахів. У побутових народних іграх відображено працю українського народу (землеробство, тваринництво, ковальство, мисливство, рибальство): «Гуси», «Нема пана вдома», «Коваль». Ігри-ловітки («Піжмурки», «Латка», «Квач») - безсюжетні ігри, в яких удосконалюються навички швидкого бігу. Серед народних ігор можна також виділити ігри-забави та ігри-атракціони. Вони мають естафетний характер з елементами змагань: стрибки на одній нозі, закидання м'ячів у рухому ціль, перетягування каната, ходьба на низьких ходулях, підстрибування та ловіння ласощів (бублика, цукерки) зубами - «Бій півнів», «Перетягування бука», «Пес», ігри комічного характеру «Ледачий Гриць», сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру, ліплення снігової баби тощо.

Народні ігри також поділяються на сюжетні та безсюжетні, великої, середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження). Ігри з ходьбою, бігом, лазінням (за ознакою руху, що переважає). Так, наприклад, А. Цьось поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави зі співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, швидкості тощо).

Обдумуючи, які ігри запропонувати дітям, слід ураховувати природні умови. Скажімо, гуляючи в лузі, доречно пограти в «Гусей», «Віночок», «Подоляночку»; біля водойми - у «Міст», «Качок і рибалок», «У річку гоп»; у лісі - у «Грибок» «Горішок» тощо.

Використання народної гри на сучасному етапі. Усі народні ігри проводяться відповідно до вікових можливостей дітей. Так, наприклад, із дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри-забавлянки (або з двома-трьома дітьми): «Кую, кую чобіток», «Мишечка-скреботушечка», «Дибки-дибки», «Печу, печу хлібчик», «Тосі, тосі», «Сорока-ворона», «Зайчику, зайчику, де ти бував?», «Котику сіренький», «Ой чук, чук».

Із досвіду можна сказати, що з дітьми третього-четвертого року життя народні ігри бажано проводити на прогулянці. Текст слів у іграх простий, це переважно заклички: «Дощику, дощику», «Вода холодна», «Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди, сонечко», «Гайку, гайку», «Ой ходила Марусенька»; рухливі хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Подоляночка»; ігри парами: «Моталки», «Дрібу-дрібу-дрібушечки».

Дітям п'ятого року життя доступні і складніші ігри: «М'яч сусідові», «Не лови ґав», «Хто швидше», «У навбитки», «У кидка» (розвиток окоміру, спритності, сили, координації рухів). Окрім цих ігор пропонуються хороводи, але вже з різними атрибутами - віночком, хусточкою, стрічкою.

Перш ніж запропонувати дітям певну народну гру, треба ознайомити їх з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в давнину. Наприклад, як можна ознайомити дітей з давньою традицією святкування Івана Купала (гра «Горю дуб»). Напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами, стрічками.

Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і хлопців парах із дівчатами перестрибували через нього. Уважалося, що в такий спосіб відбувається очищення вогнем. Із давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого й наділяє силою та здоров'ям. Саме то му цей обряд проводили перед жнивами.

Діти з цікавістю слухають про те, що стрибала через вогонь тільки доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву, адже так безпечніше. А якщо кропива все-таки когось і жалила, то це було на користь. Варто ознайомити дітей із символікою вінкоплетіння - пояснити значення квітів і кольорів стрічок.

Перед грою «Кривий танець» можна знайомити дітей з історією гри. Ось одна із версій. Гра виникла дуже давно, у ті часи, коли на нашу країну нападали татари. Батьки тоді вчили дітей остерігатись ворога й у разі небезпеки заплутувати свої сліди, щоб чужинці по них не потрапили в село. У танку імітується саме такий рух -- по кривій. Діти водили «кривий» хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з особливою шаною ставились до цього свята, коли «Бог благословляє всі рослини».

Тому працювати в цей день вважалося завеликий гріх. Існувало повір'я, що на Благовіщення навіть птах не в'є собі гнізда. А на свято вранці діти виходили в поле до бузька (лелеки), показували йому освячений хліб і промовляли: «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а ти нам - жита копу».

Таку інформацію треба добирати до кожної гри, а також підшуковувати уривки оповідань, народних казок, влучні загадки та прислів'я (наприклад, ось таку загадку доречно запропонувати перед грою «Коза»: «Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться»). Перед проведенням гри часто співаємо народні пісеньки, наприклад, перед грою «Сірий кіт» - колискову про котика, а перед грою «Зайчик сіренький» - пісеньку про зайчика.

Дітям дуже подобається, коли їм розповідають про виготовлення атрибутів до народних ігор в давнину. Наприклад, м'яч колись робили з бичачої вовни, яку скачували між долонями, а щоб м'яч був пружнішим, його змочували водою. Такий м'яч називався повстяним, і грались ним переважно старші діти або дорослі, бо він був надто важкий. А спеціально для малят вовну скачували в кульку й обшивали зверху шкірою. Такий м'яч був легкий і називався ремінним. Замість вовни використовували також пір'я, пух, волоски очерету.

У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку. Із малими формами фольклору можна знайомити дітей як перед початком ігор, так і розучуючи їх безпосередньо під час гри, оскільки вони досить ритмічні й легко запам'ятовуються. Прислів'я та приказки використовуються і для підбиття підсумку гри: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно - не буде сутужно» тощо. Такий лаконічний виховний підсумок, на мою думку, справляє на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.

Майстерність дорослих і чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг забезпечать не тільки виховний, а й пізнавальний та оздоровчий ефект, сприятимуть залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності, зроблять їхнє дозвілля веселим та яскравим.

Народна гра - це не тільки активний рух і весела розвага. Це змога для кожного малюка реалізувати власне «Я» і заразом відчути себе учасником спільних дій. Не виконавцем, а саме активним учасником! Тому педагог має бути особливо уважним до того, що саме цікавить дітей, які вони висловлюють зауваження та пропозиції. Нехай малі веселяться та граються так, як їм любо.

 

 

73. Поняття про зміст освіти

 

Зміст освіти З головний засіб цілеспрямованого навчання. Це категорія історична, бо навчальний зміст З своєрідна модель вимог суспільства щодо підготовки людських поколінь до життя. У змісті освіти

враховуються не лише актуальні й перспективні потре-

би суспільства, а й освітні запити окремих особистостей.

Що ж таке зміст освіти? Існують різні визначен-

ня цієї найважливішої категорії дидактики. У більшості

підручників він характеризується як система знань,

умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує розвиток

розумових і фізичних здібностей школярів. Однак цього

не досить.Повнішими є такі характеристики: "Під змістом осві-

ти... розуміють систему знань про навколишній світ, су-

часне виробництво, культуру і мистецтво, узагальнених

інтелектуальних і практичних умінь, навичок творчого

розвязання практичних і теоретичних проблем, систе-

му етичних норм, якими повинні оволодіти учні"1.

"Зміст освіти З один з компонентів процесу навчан-

ня. Це З система наукових знань, умінь і навичок,

оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розу-

мових і фізичних здібностей школярів, формування-

світогляду, моралі і поведінки, підготовку до суспільного

життя, праці. До змісту освіти включаються всі елементи

соціального досвіду, нагромадженого людством" .

Розуміння змісту освіти як відображення всіх

елементів соціального досвіду З результат тривалого

розвитку теорії змісту освіти.

Наприкінці XVIII З на початку XIX століття у пе-

дагогіці зявилися теорії "формальної" і "матеріаль-

ної" освіти. Прихильники першої вважали найголов-

нішим не зміст, а "гімнастику розуму", тому надавали

перевагу класичній освіті, вивченню мов, математики.

Прихильники матеріальної освіти підходили до визна-

чення змісту з погляду її користі для людини в майбут-

ній діяльності. Вони перебільшували значення обся-

гу знань та недооцінювали цілеспрямований розвиток

мислення.

КД.Ушинський критикував ці теорії як однобокі,

вузькі з точки зору розвитку особистості, вважаючи,

що розвиток без знань З це мильна бульбашка. Ї в

сучасних теорії і практиці навчання ці підходи у заву-

альованому вигляді протистоять один одному. Відомі

дидактики-академіки РАО (Російська Академія Освіти)

М.М.Скаткін, І.ЯЛернер обЄрунтували необхідність по-

єднання в змісті шкільної освіти формального і мате-

ріального підходів і показали, що шкільна освіта має

бути особливою формою відображення матеріальної і

духовної культури людства. Але ці галузі діяльності без-

межні за обсягом і складністю. Що з них має ввійти до

змісту шкільної освіти?

Зростання ролі гуманістичних цінностей у демокра-

тичному суспільстві вимагає посилення культуроло-

гічної спрямованості освіти.

Культура, як відомо, грунтується не тільки на здо-

бутих людством знаннях, життєвому досвіді та способах діяльності, а й на здатності створювати нове.Найголовніше призначення культури З культивувати,плекати все, що полегшує, облагороджує життя лю-

дини, робить її щасливою, створювати в суспільстві гу-

манну атмосферу, гуманізувати і гуманітаризувати

освіту.

Культурологічна функція шкільної освіти в новій си-

туації розвитку передбачає передусім оновлення змісту

на засадах його гуманітаризації, цілеспрямованого

використання надбань національної культури. Реалі-

зація культуротворчої функції загальноосвітньої підго-

товки потребує розуміння її як процесу, в якому цілі

навчання поєднуються з виховними, що має на меті

виявлення і розвиток творчих здібностей усіх дітей.

Пріоритетна роль у гуманітаризації шкільної освіти

належить словесності, естетичній освіті, людинознавчим

і суспільствознавчим курсам, завдяки яким діти краще

пізнають свою країну, її історію, світ людей і себе,

вчаться самоорганізації і саморегуляції поведінки.

Але не тільки гуманітарні предмети утверджують гу-

маністичні цінності. Природничо-математичний цикл,

різноманітні технології розкривають цілісність світу,

взаємозвязок людини з природою, її відповідальність за

збереження планети.

Для реалізації такого підходу важливе розуміння ці-

лісності людської особистості, яка поєднує в собі

природне, соціальне і культурне. Школа завжди праг-

нула прискорити соціальний розвиток учнів, ставила

його над усе. Цей перекіс багато в чому зумовив ви-

ховання прагматичного мислення, нерозвинену духов-

ність, зневажання національної культури.

Щоб виховати у людини культуру, треба якнай-

повніше використовувати засоби мистецтва в духовному

збагаченні школярів, зокрема у вихованні емоційної

культури дітей, ритму, гармонії, смаку, культури по-

чуттів.

Розглянемо складові елементи змісту шкільної освіти

на дидактичному рівні.

"В аналізі соціального досвіду можна виділити чо-

тири спільних елементи: а) уже здобуті суспільством

знання про природу, суспільство, мислення, техніку й

способи діяльності; б) досвід здійснення відомих спо-

собів діяльності, що втілюється в уміннях і навичках

особистості, яка засвоює цей досвід; в) досвід творчої,

пошукової діяльності у розвязуванні нових проблем, що

виникають перед суспільством; г) досвід ставлення до

світу, один до одного, тобто система емоційної, вольо-

вої, моральної, естетичної вихованості"1.

Відповідно до такої моделі соціального досвіду в

змісті шкільної освіти правомірно виділити знання,

вміння, навички, які відображають досвід репродук-

тивної і творчої діяльності, а також емоційно-ціннісних

відносин.

Розглянемо структуру змісту шкільної освіти. Його

визначальним елементом є знання.

Знання З це результат пізнавальної діяльності

людини. Вони перевіряються суспільно-історичною

практикою і знаходять своє відображення у свідомості

людини у вигляді уявлень, понять, фактів, термінів,

суджень, теорії. Знання можуть бути життєві, побутові,

які грунтуються на спостереженнях, здоровому глузді,

і наукові, які набуваються внаслідок цілеспрямованого

навчання і самонавчання.

Знання утворюються у формі слів, ними вони уза-

гальнюються і переважно передаються, хоча є й інші

засоби передачі інформації З знаками, звуками, кольо-

рами, жестами тощо. Найважливіша вимога до знань,

які вивчаються, З науковість і водночас доступність для

дітей даного віку.

Знання є складовою умінь людини діяти. "На тісний

звязок умінь із знаннями вказує значення самого слова

"уміння" (від рос. ум З розум). Без знань немає вмінь.

Але вміє той, хто не тільки знає, а й може застосовувати

свої знання на практиці, користуватися ними у змі-

нюваних ситуаціях. Можна сказати, що вміння З це

знання людини в дії"2.

Уміння виявляються в різних видах діяльності. За

участю мислення в процесі пізнання обєктів вони по-

діляються на дві великі групи: розумові і практичні;

за характером діяльності людини вміння З найрізнома-

нітніші. У школярів поступово формується велика кількість загальнонавчальних, мовленнєвих, ігрових, тру-

дових, мистецьких, спортивних, побутових та інших

умінь. Кожне загальне вміння, як правило, включає

кілька окремих. Скажімо, загальне вміння самоконтро-

лю залежить від рівня сформованості окремих умінь: аналізувати завдання, зіставляти свій спосіб виконання

з правилом чи зразком, добирати приклади, робити

висновок, виправляти помилку тощо.

Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають навичками

діяльності. Зауважимо, що є вміння, передусім загаль-

ні, які ніколи не перетворюються в навички. Скажі-

мо, вміння розвязувати задачі, особливо нестандартні,

завжди потребують осмисленої діяльності, часто в дещо

змінених умовах, на відміну від обчислювальних на-

вичок, спосіб дії яких лишається незмінним.

Для сформованих навичок характерні швидкість

і точність відтворення. Міцні навички відтворються

значною мірою автоматично. Наприклад, у першому

класі систематично формується найважливіша навич-

ка З правильного і швидкого читання. Це здійснюється

на основі групи вмінь: виконувати звуковий і звуко-

буквений аналіз слів, членувати речення на слова, сло-

ва З на склади; читати слова з відкритими складами

всіх видів, склади з різними збігами приголосних зву-

ків. Якість читання школяра характеризується ще ви-

разністю і свідомістю. Ці ознаки не перетворюються у

навички, а залишаються вміннями. Адже кожного разу,

щоб прочитати новий текст виразно, не наслідуючи

чиєсь читання, а осмислено, його треба проаналізувати,

зрозуміти мотиви поведінки дійових осіб, ставлення

автора, настрій твору тощо.

 Ступінь автоматизації навички залежить від її склад-

ності. Спостереження за учнями, в яких навички чи-

тання, письма, лічби тільки формуються, показує, що в

разі виникнення труднощів у них мимоволі починається

процес деавтоматизації навички. Важке для читання

слово дитина починає вимовляти поскладове або по-

буквено, у складному випадку додавання прилічує по

одиниці тощо.

 Знання, вміння й навички молодших учнів мають

формуватися в тісній взаємодії. Наприклад, формуван-

ня в дітей поняття про натуральне число й арифметичні

дії із самого початку відбувається у звязку теорії і

практики. На основі усвідомлення способу виконан-

ня дії поступово автоматизується навичка. Початкова

школа традиційно вважалася школою вмінь і навичок.

Її головне завдання протягом століть обмежувалося на-

вчанням дітей читати, писати, лічити.

Сучасна початкова школа, крім цих завдань, має

розвязувати як обовязкові й інші, не менш важливі З

розвитку і виховання школярів. Розвивальний вплив

змісту навчання реалізується через засвоєння шко-

лярами відомих способів діяльності (їх відтворення у

вправляннях різної складності) і набуття досвіду творчої

діяльності шляхом розвязування творчих завдань. Чим

менший вік учнів і обмеженіша їхня попередня під-

готовка, тим більша роль у змісті належить образним,

конкретним знанням.

Зміст початкової освіти включає як спеціаль-

ний компонент З оволодіння загальнонавчальни-

ми вміннями й навичками, які мають міжпредметний

характер. Цей компонент нормативно представлений

у спеціальному розділі, який передує програмам з нав-

чальних предметів для початкових класів.

Істотним компонентом змісту початкової школи є

включення до його складу предметів або курсів ці-

леспрямованого виховного впливу (ознайомлення з

навколишнім, народознавство, українознавство, валео-

логія, етика), які допомагають сформувати в дітей якості

громадянина, основи здорового способу життя, культу-

ру поведінки.

Таким чином, зміст початкової освіти багатоком-

понентний. Він включає систему знань, умінь, навичок

з окремих предметів, а також міжпредметні загально-

навчальні уміння й навички, засвоєння способів по-

ведінки та емоційно-ціннісних ставлень до інших людей

і світу.

Багатокомпонентність змісту З передумова реаліза-

ції у процесі навчання трьох цілей: освітньої, роз-

вивальної, виховної.

Зміст освіти конкретизується в нормативних до-

кументах: навчальних планах, програмах, підручниках,

навчальних посібниках для учнів. Усі ці матеріали по-

будовані з використанням поняття навчальний пред-

мет. Саме навчальний предмет є спеціально скон-

струйованою формою змісту, яка адаптує основи

певної науки до потреб шкільного навчання. Адап-

тація зумовлена метою навчального предмета, віко-,

вими особливостями учнів, кількістю часу на його

вивчення, взаємозвязком цього навчального предмета з

іншими.

У навчальному предметі виділяють основну функ-

цію З зміст дисципліни, заради якої він вивчається

в школі, й супровідну. Наприклад, основна функція

предмета читання З навчити дітей самостійно читати.

Але поряд з цим учні засвоюють доступні естетичні,

етичні й світоглядні знання, уявлення про зображу-

вальні засоби мови тощо. Це З супровідна функція.

Отже, кожний навчальний предмет поліфункціональ-

ний.

У початковій школі навчальні предмети переважно

не відображають одну галузь знань, хоча кожний ви-

конує свою самостійну функцію, наприклад: навчання

грамоти, музика, трудове навчання, фізичне виховання,

образотворче мистецтво, природознавство, ознайомлен-

ня з навколишнім.

У більшості предметів початкової школи провід-

ним компонентом змісту є застосуваннязастосуваннях способів

діяльності, тобто широкого кола різноманітних умінь

і навичок. Однак вони базуються на усвідомлених знан-

нях про те, чому і як їх треба виконувати. Наприклад,

ознайомлення з навколишнім, етика і культура пове-

дінки, валеологія переважно формують досвід емоційно-

ціннісних відносин дитини: гуманні почуття, потреби,

позитивний досвід спілкування і поведінки.

Навчальні предмети мають різні співвідношення між

зазначеними елементами соціального досвіду, оскіль-

ки кожний виконує свою роль у навчально-виховному

процесі. Так, у навчанні грамоти, у фізичному вихован-

ні способи діяльності завжди будуть провідним компо-

нентом, а оволодіння вміннями і навичками З головною

метою навчання. Такі предмети, як природознавство,

ознайомлення з навколишнім, а також предмети шкіль-

ного компонента З краєзнавство, народознавство,

українознавство З мають кілька рівнозначних функцій.

Їх мета З формування знань, світоглядних уявлень,

оцінних суджень, способів діяльності.

Таким чином, зміст сучасної шкільної освіти ба-

гатокомпонентний. Він включає знання, різнома-

нітні вміння й навички, досвід творчої діяльності,

емоційно-ціннісного ставлення людини до природи,

до себе та інших людей. Формою відображення

змісту є навчальні предмети, інтегровані курси, які

мають відповідати рівню підготовки учнів і цілям

 їх вивчення.

Білет № 74

⇐ Предыдущая19202122232425262728Следующая ⇒

Поделиться: