Тема 1. Загальна характеристика фінансів-економічної діяльності підприємств

Загальні положення

Навчально-аудиторна робота здійснюється при відвідуванні лекцій, виконанні практичних занять та в позаурочний час. Вона включає:

· вивчення відповідного теоретичного матеріалу у відповідності з програмою дисципліни;

· виконання індивідуальних завдань;

· здачу підсумкових модулів.

Модульний контроль за навчально-аудиторною роботою виконується за такими правилами:

1. Оцінка за модулі навчально-аудиторної роботи (НАР) складається із суми балів, отриманих за поточну успішність (ПУ) і балів за підсумковий модульний контроль (ПМК).

2. Бали за поточну успішність (ПУ) студент отримує під час поточного контролю на практичних заняттях. Оцінювання здійснює викладач, який проводить ці заняття.

3. Підсумковий модульний контроль (ПМК) проводить лектор за графіком навчального процесу встановленого деканом факультету.

4. ПМК за першим модулем охоплює весь теоретичний і практичний матеріал за цим модулем. ПМК за другим модулем охоплює весь теоретичний і практичний матеріал за цим модулем, а також повторює узагальнює систематизовані знання з першого модуля.

Тема 1. Загальна характеристика фінансів-економічної діяльності підприємств

1. Програмні питання дисципліни

Економічна суть фінансів підприємств.

Функції фінансового механізму господарських формувань (розподільча, контрольна).

Фонди грошових засобів та фінансові ресурси.

Суть та структура фінансових ресурсів суб’єктів господарювання та джерела їх формування.

Організація та зміст фінансової роботи на підприємстві.

Сфера фінансово-економічних відносин господарських формувань (в тому числі землевпорядних) включає в себе відносини:

- між підприємством і його засновниками, що пов’язані з формуванням статутного фонду (наприклад, одержання коштів з державного бюджету, випуск акцій, надходження пайових внесків, тощо.;

- між підприємством і державою, що пов’язані із створенням відповідних державних ресурсів та централізованих фондів у межах законодавства про оподаткування, соціального страхування та пенсійного забезпечення;

- у середині підприємства, що пов’язані з утворенням та використанням виручки, валового і чистого доходу, прибутку та фондів;

- між підприємством та його постачальниками і покупцями з приводу розрахунків та виконання господарських договорів і зобов'язань;

- між підприємством і його працівниками з приводу створення фонду оплати праці та фондів економічного стимулювання;

- між суб’єктами підприємницької діяльності у зв’язку з інвестуванням в статутні фонди інших підприємств та у цінні папери і одержанням від цих операцій доходів у вигляді відсотків, дивідендів;

- між підприємством і банками у зв’язку з проведенням розрахунків з постачальниками, покупцями, бюджетом і позабюджетними фондами, одержанням і погашенням кредитів, сплатою відсотків за них;

- між підприємством і страховими компаніями при сплаті страхових внесків та одержанням страхових відшкодувань за різними видами страхування.

Фінансово-економічна діяльність підприємств це відповідна система розрахунково-грошових відносин, які об’єктивно виникають при утворенні та витрачанні грошових ресурсів, що використовуються для обслуговування кругообігу засобів у процесі виробництва і реалізації продукції та здійснення контролю за господарською діяльністю.

Характерні ознаки фінансів:

· Фінанси, як грошова категорія;

· Фінанси, як розподільча категорія;

· Фінанси як ресурсоутворююча категорія

Функції фінансів

розподільча

контролююча

виконуються одночасно

Рис.1

Розподільча функція фінансів підприємств виявляється у формуванні, розподілі й використанні фінансових ресурсів для забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, суб’єктами господарювання. Основне призначення даної функції полягає в тому, щоб через процес розподілу новоствореної вартості активно впливати на розвиток підприємств. (Так, наприклад, з допомогою даної функції фінансів здійснюється розподіл грошової виручки одержаної від реалізації продукції, робіт і послуг тобто відбувається первинний розподіл виручки)

Зростання ролі розподільчої функції фінансів проходить шляхом встановлення більш обгрунтованих пропорцій в інтересах комплексного розвитку окремих галузей сільського господарства і промисловості, стимулювання за допомогою фінансових важелів росту сільськогосподарського виробництва, підвищення якості і зниження собівартості продукції.

Вдосконалення функціонування розподільчої функції органічно зв’язано із заходами уряду по найбільш повному використанню товарно-грошових відносин. Основні шляхи підвищення ролі розподільчої функції фінансів це дальший розвиток і зміцнення госпрозрахункових основ їх організації.

Правильне і своєчасне утворення фінансових ресурсів, їх цільове, раціональне і ефективне використання забезпечується через контрольну функцію фінансів. При цьому контрольна функція фінансів тісно пов’язана з розподільчою.

Контрольна функція фінансів полягає в тому, що при її допомозі здійснюється контроль за господарською і фінансовою діяльністю підприємств, внаслідок чого досягається ефективне і економічне використання їх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Через дану функцію постійно контролюється виконання планів зниження собівартості продукції, одержання прибутку, формування і використання основних і оборотних фондів. Тому контрольна функція фінансів сприяє підвищенню ефективності використання засобів в господарствах шляхом мобілізації внутрішніх ресурсів і цільового їх використання.

Фінансовий механізм - це кровоносна система кожного підприємства, яка забезпечує життєдіяльність підприємницької діяльності. Вона функціонує через рух коштів підприємств. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кругообіг засобів підприємства.

Фінансові ресурси підприємства формуються при заснуванні підприємства; за рахунок власних і прирівняних коштів, мобілізуються на фінансовому ринку та поступають в порядку розподілу грошових надходжень.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Як відомо, фінансові ресурси формуються за рахунок власних, залучених і позичених джерел.

Від фінансово-економічної діяльності залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарського механізму та виконання фінансових зобов'язань перед державою, постачальниками, та підрядчиками, покупцями, своїми працівниками.

Фінансова робота повинна бути спрямована на:

- забезпечення процесу виробництва фінансовими ресурсами;

- виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;

- забезпечення фінансовими ресурсами розширеного відтворення, розвиток соціальної інфраструктури та матеріального стимулювання;

- раціональне використання основних та оборотних активів;

- підвищення ефективності виробництва;

- зміцнення фінансового стану;

- залучення додаткових фінансових ресурсів та інвестування їх з найбільшим ефектом;

- здійснення контролю за дотриманням фінансової дисципліни.

Фінансова робота на великих підприємствах організовується фінансовим відділом. У невеликих підприємствах фінансову роботу організовує головний бухгалтер.

Фінансова робота здійснюється за такими напрямками:

· фінансове прогнозування та планування;

· аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

· оперативна фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. В цьому напрямку проводиться складання відповідних таблиць фінансового плану в яких визначається загальна потреба у грошових засобах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та реальна можливість одержання таких засобів. Для цієї мети складається фінансовий план, в якому балансується надходження і використання фінансових ресурсів.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємства є виручка від реалізації продукції, робіт і послуг. Тому реальне планування її величини має особливо актуальне значення. В даному напрямку на підставі маркетингових досліджень вирішуються питання асортименту та кількості виробництва товарів, робіт і послуг; напрямків використання виробленої продукції та каналів реалізації; укладання договорів з конкретними покупцями продукції (робіт і послуг). На даному етапі планування важливо також визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції.

Результативним показником фінансової діяльності є прибуток. Для його планування, крім виручки необхідно визначити величину витрат, що зв’язана з виробництвом і реалізацію, тобто повну собівартість. Важливим є також оптимально розподілити прибуток спрямовуючи його на першочергові платежі у бюджет у вигляді податків, розширене відтворення, соціальний розвиток та матеріальне стимулювання, адже від оптимального розподілу прибутку в наступному залежить мотивація розвитку виробництва, а звідси можливість подальшого збільшення прибутку.

Відомо, що процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюються всі три стадії кругообігу капіталу (придбання сировини, виробництво, реалізація). Потреба у фінансових ресурсах виникає на кожній із цих стадій. Фінансова служба повинна оптимально перерозподілити фінансові ресурси між стадіями кругообігу, адже вкладені ресурси переходячи із однієї функціональної ланки в іншу вивільняються в грошовій формі після реалізації продукції.

Фінансове планування повинно бути направлене на фінансове забезпечення капітальних вкладень. Тому фінансова служба повинна чітко спланувати власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизацію і прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів, а також потребу в довготермінових кредитах.

Всі вище перелічені показники взаємно пов’язуються при фінансовому плануванні та прогнозуванні. При цьому складаються перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів і витрат, а оперативний у формі платіжного календаря.

Фінансово-економічна робота спрямовується на фінансове забезпечення підприємницької діяльності підприємства відповідними ресурсами, а також на організацію своєчасних розрахунків з постачальниками, підрядчиками, замовниками, покупцями, податковими органами та з позабюджетними фондами, банком.

Організація фінансово-економічної роботи діяльності вимагає опрацювання значного масиву інформації, як бухгалтерської так і нормативної. Тому вдосконалення фінансової роботи і поглиблення на цій основі контролю за раціональним використанням фінансових ресурсів відбувається на базі впровадження електронно-обчислювальної техніки, моделювання фінансових процесів і створення автоматизованих систем управління фінансами(АСУ). АСУ фінансами створює умови для різкого скорочення обсягу технічної роботи, підвищення оперативності, точності і якості управлінських рішень із фінансових питань.

Ефективна організація роботи в землевпорядних підприємствах можлива лише, якщо її фахівці швидко і кваліфіковано орієнтуються не тільки у земельних питаннях але й у фінансово-правових. Тому землевпорядній службі необхідно систематично вивчати правові документи, що регулюють діяльність господарства у всіх сферах.

2. Грошові розрахунки підприємства

Підприємство у процесі купівлі та реалізації продукції, надання послуг, а також виконання кредитних зобов'язань виконує різні розрахунки та платежі, зазвичай, грошовими коштами. Грошові розрахунки проводяться через установи банку і здійснюються як у готівковій, так і в безготівковій формі. Віддають перевагу, як правило, безготівковим грошовим розрахункам. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення.

Грошові кошти - це кошти у вигляді грошей, які перебувають у касі підприємства, на рахунках у банках, в акредитивах, у підзвітних осіб та ін. Готівкову форму розрахунків використовують для виплати заробітної плати, дивідендів, пенсій, матеріальної допомоги, надання коштів на відрядження тощо.

Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються шляхом перерахування грошових коштів з рахунку платника на рахунок постачальника або отримувача коштів відповідною установою банку. Ці розрахунки банк здійснює на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Між готівковою та безготівковою формами розрахунків є тісний зв'язок.. Одержуючи виручку за реалізовану продукцію у безготівковій формі, підприємство має отримати в установленому порядку в банківській установі готівку для виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли у безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі.

Залежно від об'єктів платежів безготівкові розрахунки поділяють на розрахунки за товарними і нетоварними операціями. Розрахунки за товарними операціями пов'язані з оплатою одержаної продукції, придбанням товарно-матеріальних цінностей та отриманням послуг. До розрахунків за нетоварними операціями належать платежі до бюджету, з соціального майнового страхування, зі сплати пені, штрафів та ін.

Оплата - це перерахування банком коштів з рахунку платника у сумі, вказаній у платіжному документі, та зарахування їх на рахунок одержувача.

Залежно від місця здійснення платежу і перебування платника, розрахунки поділяються на місцеві та міжміські. Місцеві розрахунки здійснюються між підприємствами та організаціями, яких обслуговує одна або кілька місцевих установ банку. Міжміські - це розрахунки між підприємствами та організаціями, яких обслуговують установи банку, що знаходяться у різних населених пунктах. Поділ розрахунків на місцеві та міжміські має важливе значення для правильного дотримання документообігу і строків платежів.

У системі безготівкових розрахунків застосовуються такі форми: розрахунки платіжними дорученнями; розрахунки платіжними вимогами-дорученнями; розрахунки із застосуванням чеків; розрахунки акредитивами; розрахунки векселями; інші форми розрахунків.

Форми безготівкових розрахунків у господарському обігу регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України (НБУ) є методичним центром розробки форм і засобів розрахунків у національному господарстві, правил документообігу, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.

Організація безготівкових розрахунків активно сприяє вирішенню таких завдань:

- удосконаленню комерційного розрахунку на підприємстві;

- підвищенню відповідальності підприємств за своєчасне здійснення платежів в повному обсязі за усіма зобов'язаннями;

- зміцненню договірної дисципліни;

- прискоренню обігу оборотних коштів.

Кожній формі безготівкових розрахунків відповідають певні види розрахункових документів, на основі яких банк виконує доручення про платежі.

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунку перерахувати відповідну суму зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів. У безготівковому обороті платіжні доручення використовуються переважно у місцевих розрахунках, а також міжміських розрахунках для здійснення практично усіх видів товарних і нетоварних операцій. Вони забезпечують оплату товарно-матеріальних цінностей та послуг; платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками; прискорюють обіговість оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості у покупців.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунку на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (одержувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів) у разі згоди оплатити товар (роботи, послуги) заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовують переважно у міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не використовують для розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони є результатом реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Розрахунковий чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунку пред'явнику чека відповідну грошову суму. Розрахунковий чек - це документ стандартної форми, у якому чекодавець (юридична або фізична особа, яка підписує чек і видає його постачальнику в оплату за отримані від нього товари та послуги) переказує своєму банку здійснити оплату пред'явнику чека (чекотримачу). Чекотримач - підприємство або фізична особа, що отримали чек і мають право на отримання коштів з рахунку чекодавця в оплату за відпущені товари, послуги. Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек платник передає чекотримачу безпосередньо під час здійснення господарської операції.

Є кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і не лімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку. Грошові чеки використовують тільки для отримання готівки підприємствами зі своїх рахунків у банківських установах.

Акредитив - це розрахунковий документ з дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар. Акредитивна форма застосовується тільки при немісцевих розрахунках з одним постачальником. Документи постачальника оплачує банк на умовах, передбачених в акредитиві покупця.

Використовуючи акредитивну форму розрахунків, оплату документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюють або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, задепонованих для цієї мети, або в банку платника (так званий гарантований акредитив). Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Цю форму розрахунків застосовують за наявності угоди між постачальником і платником про таку форму розрахунків.

Постачальник подає в банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів (власних або залучених). Чинність акредитива, зазвичай, не перевищує 15 днів з моменту відкриття. Мінімальна сума, на яку може бути відкритий акредитив, не обмежується. Платнику надано право змінювати умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого дня зараховуються на рахунок постачальника.

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (одержувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем. Вексель - цінний папір встановленої форми, що містить письмове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити визначену у векселі суму у відповідний строк і у відповідному місці власнику векселя (векселеотримувачу).

Векселі, які застосовують у господарському обігу як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі розрізняють за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками.

До інших форм безготівкових розрахунків належать платіжні вимоги, інкасові доручення та ін.

Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача грошових коштів їх платнику про сплату певної суми коштів через установи банку. Платіжна вимога виписується отримувачем грошових коштів за наявності у нього рішення арбітражного суду про беззаперечне стягнення або безакцептне списання певної суми з рахунку платника.

У випадках невчасної сплати платниками відповідних податків до бюджету, вони стягуються податковими органами у беззаперечному порядку з нарахуванням пені за прострочення платежу. Стягнення здійснюється інкасовими дорученнями встановленої форми. При оформлені інкасового доручення обов'язково зазначається сума недоїмки відповідного податку та сума нарахованої пені за прострочення сплати податку з посиланням на відповідний законодавчий акт.

Безготівкові розрахунки займають найбільшу частку в розрахунково-платіжному обороті суб'єктів господарювання.

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства залежить значною мірою від системи організації розрахунків. Вона ґрунтується на таких принципах:

- обов'язкове зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі);

- надання підприємствам права вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку;

- самостійний (без участі банків) вибір підприємствами форм розрахунків та закріплення їх у відповідних угодах;

- кошти з рахунка підприємства списуються тільки за розппорядженням його власника на підставі розрахунково-платіж них документів типової форми;

- поточні рахунки підприємствам як суб'єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу;

- момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг;

- платежі здійснюються у межах залишків коштів на рахунках платника або у межах наданого банківського кредиту за цільовим призначенням.

Дотримання зазначених принципів є обов'язковим як для постачальника, так і для покупця.

Таким чином, усі грошові кошти, що надходять до підприємства, зберігаються на відповідних рахунках в установах банку. Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках за власним вибором та згодою цих банків. Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунки у національній валюті та рахунки в іноземній валюті. У межах ліміту, встановленого банком, грошові кошти можуть зберігатися й у касі підприємства.

Порядок зберігання, використання грошових коштів та ведення касових операцій на підприємстві регламентується Законом України "Про підприємства в Україні", Цивільним кодексом України, рішеннями уряду та інструкціями, затвердженими постановами НБУ, і поширюється на всі підприємства незалежно від форм власності та виду діяльності, а також на фізичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності (крім банків і підприємств зв'язку).

Зберігання грошових коштів у касі підприємства допускається протягом трьох днів під час виплати заробітної плати, в інші дні встановлюється ліміт каси.

Готівку з поточного рахунку отримують з використанням грошового чека. Виписуючи грошовий чек, підприємство тим самим дає розпорядження банку видати уповноваженій особі зазначену в чекові суму готівки. В оформленому чеку не має бути виправлень, які можуть поставити під сумнів його достовірність.

Розрахунки готівкою підприємствами усіх видів діяльності та форм власності проводяться з оформленням таких документів: податкових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факти діяльності, які підлягають оплаті.

Розрахункова дисципліна передбачає зобов'язання суб'єктів господарювання дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій. Розрахункова дисципліна базується на виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків. Дотримання розрахункової дисципліни сприяє прискоренню кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства, а також скрутного фінансового становища підприємств.

Платіжна дисципліна передбачає здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями у повному обсязі та у встановлені строки. Отже, забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни залежить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їхній фінансовий стан. За порушення підприємствами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути вжиті певні санкції. Залежно від того, які санкції застосовуються, вони поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати штрафу, який визначається у відсотках до суми невиконаного зобов'язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни: за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; за порушення планових строків уведення об'єктів, ні які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Перед застосуванням кредитних санкцій банк може виставити вимогу підприємству ліквідувати недоліки і порушення, виявлені у процесі аналізу діяльності підприємства та проведення поточних кредитних і розрахункових операцій.

Платники грошових коштів, які не дотримувалися встановлених строків платежів, за прострочення платежу сплачують на користь одержувача пеню у розмірі, встановленому в договорі сторін або у законі про відповідний платіж до бюджету чи до центрального фонду. Наприклад, згідно з договором за невчасну оплату отриманих товарів платник оплачує на користь постачальника 0,4 % пені за кожний день прострочення з суми недоїмки, а за несвоєчасну сплату податку на прибуток сплачується пеня у розмірі 120 % облікової ставки Національного банку України (НБУ) за кожний день прострочення з суми недоїмки.

Фінансові санкції застосовуються за порушення суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Їх застосовують державні органи, податкові адміністрації.

3. Формування та розподіл прибутку

Прибуток як економічна категорія відображає частину вартості додаткового продукту і є основним узагальнюючим результатом господарської діяльності підприємства. Реально прибуток на підприємстві формується в міру реалізації продукції. На формування прибутку впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності, обчислення собівартості продукції (робіт, послуг), загальногосподарських витрат, визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Сума отриманого прибутку - це той показник, який характеризує результативність роботи підприємства, а чистий прибуток (збиток) є кінцевим результатом фінансової діяльності підприємства. Прибуток від реалізації продукції залежить від здійснення основної діяльності підприємства і є частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначають лише за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до Положення (стандарту) "Звіт про фінансові результати" доходи підприємства поділяються на:

- дохід (виручку) від реалізації продукції;

- інші доходи від операційної діяльності;

- інші фінансові доходи.

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) наданих знижок та відповідних податків з продажу (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Валовий прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції і собівартістю продукції. Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат. Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як сумма прибутку від основної діяльності, доходів від участі у капіталі та інших доходів, фінансових та інших витрат.

При цьому до складу доходів від участі в капіталі зараховують дохід, отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства. До складу інших доходів відносять дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій.

Інші фінансові витрати відображають витрати на сплату відсотків за користування кредитами. Втрати від участі у капіталі враховують збитки, що спричинені інвестиціями у асоційовані, дочірні або спільні підприємства. Інші витрати включають: собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства. Після цих операцій прибуток від звичайної діяльності оподатковується податком на прибуток.

Результат (прибуток, збиток) від надзвичайних подій визначається у вигляді різниці між доходами, що надійшли на відшкодування завданих стихійним лихом втрат та збитків. При цьому до складу надзвичайних доходів включають страхове відшкодування, отримане за втрачене від стихійного лиха, пожежі, техногенної аварії майно, та інші надзвичайні доходи. До складу надзвичайних витрат зараховують невідшкодовані збитки від втрати майна в результаті стихійного лиха, пожежі, техногенної аварії; витрати на заходи з попередження стихійного лиха. Збитки від надзвичайних подій відображаються за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від звичайної діяльності внаслідок цих збитків.

Чистий прибуток (збиток) розраховується як сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку. Загальним показником, що характеризує фінансовий результат діяльності підприємства за будь-який період, є прибуток вІд звичайної та надзвичайної діяльності.

Абсолютна величина прибутку, отримана підприємством, у тому числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливим показником, але для характеристики ефективності господарювання цього показника недостатньо. За інших однакових умов більший прибуток отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і уречевленої праці, більше виробляє та реалізує продукції (робіт, послуг). Щоб визачити рівень ефективності роботи підприємства, потрібно прибуток порівняти з витратами. Це співвідношення характеризує таке поняття, як рентабельність.

Рентабельність - це показник ефективності виробництва, який означає прибутковість або дохідність виробництва реалізованої продукції (робіт, послуг) чи окремих її видів. У практиці господарювання розраховуються такі показники рентабельності: - виробництва, - продукції, - виробничих фондів,

- інвестицій, - активів та ін.

Рентабельність виробництва є найбільш узагальнюючим, якісним показником економічної ефективності виробництва:

Р = —— 100%,

Ф + О

де П — сума прибутку, грн;

Ф — вартість основних фондів, грн;

О — вартість оборотних коштів, грн.

Рентабельність продукції (Р_п) розраховується як відношення валового прибутку, отриманого від продажу продукції, до її собівартості:

В_п

Р_п = —— 100%,

С_п

де В_п — валовий прибуток, отриманий від продажу продукції, грн;

С_п — собівартість проданої продукції, грн.

За цією формулою можна розрахувати рентабельність виробництва і продажу окремих видів продукції. Для цього враховуються відповідні показники кожного виду продукції. Показник рентабельності реалізованої продукції характеризує ефективність поточних витрат і дохідність від проданої продукції, тобто скільки прибутку отримує підприємство на одну гривню затрат, вкладених у виробництво цієї продукції.

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Об'єктом розподілу є загальна сума прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді від звичайної та надзвичайної діяльності. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Другий етап — це розподіл і використання чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету. Підприємство самостійно визначає напрямки використання тієї частини прибутку, яка залишилась у його розпорядженні.

Відповідно до Цивільного кодексу України порядок використання прибутку визначає власник (власники) підприємства або уповноважений ним орган згідно зі статутом підприємства та чинним законодавством. При цьому державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.

Чистий прибуток підприємства може розподілятися та використовуватися за такими напрямами:

- формування фінансових резервів у розмірах, рекомендованих чинним законодавством (фінансовий резерв підприємства, для державних підприємств - відрахування до централізованого резерву, що формується у міністерствах);

- спрямування частини прибутку на виплату дивідендів (для акціонерних товариств за рішенням зборів акціонерів) і плати до державного бюджету (для державних підприємств та їх об'єднань);

- поповнення статутного капіталу за рахунок фінансування об'єктів виробничого і невиробничого призначення, що вводяться в експлуатацію (придбання техніки, обладнання та інших основних засобів);

- фінансування витрат, пов'язаних із розвитком виробництва (витрати на технічне переозброєння виробництва, науково-дослідні роботи, розробку і освоєння нових видів продукції, технологій, модернізацію обладнання);

- спрямування частини прибутку на соціальний розвиток (на утримання об'єктів соціальної інфраструктури, які перебувають на балансі підприємства; придбання путівок робітникам до будинків відпочинку та санаторіїв; на проведення культурно-масових і оздоровчих заходів серед працівників підприємства);

- відрахування від прибутку на матеріальне заохочення працівників підприємства (виплата одноразових премій, матеріальна допомога робітникам і службовцям у разі виходу на пенсію, на оздоровлення);

- інші напрямки (фінансування благодійних заходів, фінансування приросту власних обігових коштів, представницькі витрати, утримання органів, вищих за рангом).

За рахунок прибутку, який направляється на інші цілі, покриваються суми штрафів і пені, що сплачуються підприємствами за порушення податкового законодавства з платежів до бюджету, за порушення нормативно-законодавчих актів стосовно охорони праці та навколишнього середовища, відсотки за прострочені кредити тощо.

4. Оподаткування підприємств

Податкова система - один із важливих складників механізму державного регулювання. Податки виконують як фіскальну, так і стимулюючу функції, які сприяють або заважають розвитку виробництва, посилюють або зменшують інвестиційно-інноваційну діяльність підприємства. Вводячи одні та скасовуючи інші податки, змінюючи умови оподаткування, податкові ставки, надаючи податкові пільги, держава створює умови для прискорення розвитку пріоритетних галузей та виробництв, сприяє вирішенню актуальних для суспільства проблем.

Система оподаткування України - це сукупність передбачених законодавством загальнодержавних та місцевих податків до бюджетів усіх рівнів, принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень у сфері оподаткування та здійснення податкового контролю, прав і обов'язків суб'єктів оподаткування та органів, що здійснюють податковий контроль. В основі економічних взаємовідносин держави з суб'єктами господарювання та громадянами основне місце займають податки.

Податки - це обов'язкові, безповоротні платежі, що вносяться до відповідних бюджетів в порядку, розмірах та у строки, визначені законодавством України та іншими нормативно-правовими актами з питань оподаткування.

Сутність податків полягає в обов'язковому перерозподілі національного доходу з метою формування державних фінансових фондів. Відповідно до чинного законодавства України підприємства як суб'єкти господарювання є платниками загальнодержавних і місцевих податків, платежів, зборів та відрахувань.

До загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) належать:

- податок на додану вартість; - акцизний збір; - податок на прибуток підприємств; - податок на доходи фізичних осіб; - мито; - державне мито; - податок на нерухоме майно (проект); - плата (податок) за землю; - рентні платежі; - податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; - збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету; - збір за спеціальне використання природних ресурсів; - збір за забруднення навколишнього природного середовища; - збір на обов'язкове соціальне страхування; - збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; - збір на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; - плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; - збір на розвиток виноградарства, садівництва, хмелярства; - інші збори.

До місцевих податків і зборів належать: - податок з реклами; - комунальний податок; - збір за паркування автотранспорту; - ринковий збір; - збір за видачу ордера на квартиру; - курортний збір; - збір за право використання місцевої символіки; - збір за право проведення кіно- і телезйомок; - збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; - збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг тощо.

Оподаткування юридичних і фізичних осіб пов'язане з використанням таких ключових термінів і понять, як суб'єкт, об'єкт і ставка оподаткування, одиниця виміру, податковий період. Суб'єкт оподаткування або платник податку — це юридична або фізична особа, на яку згідно з законами України покладено обов'язок нараховувати та сплачувати відповідні податки, збори та обов'язкові платежі. Об'єктами оподаткування є доходи, прибуток, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені чинним законодавством. Кожний податок має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається відповідно до чинного закону. Податкова ставка - це законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкту оподаткування. Податковий період (період оподаткування) - це період, за який відбувається оподаткування. Види податків, їх платники, об'єкт оподаткування, ставка, порядок розрахунку і сплати встановлюються державою і місцевими органами влади.

Підсистема оподаткування юридичних осіб передбачає поділ податків і зборів на три групи: непрямі податки, прямі податки та інші збори і платежі. Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги у вигляді надбавок і включаються до їх ціни. Джерелом сплати є ціни або тарифи, оплачені кінцевим споживачем товарів або послуг. До непрямих податків відноситься: податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Податок на додану вартість - це непрямий податок, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у вигляді надбавки до ціни. Сутність цього податку полягає у тому, що він є частиною знову створеної вартості, яка стягується з покупців у цінах на товари і послуги, а сплачується до бюджету продавцями цих товарів, робіт, послуг.

Платниками ПДВ є підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання, і в яких обсяг оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за останні 12 календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Підприємства, які сплачують єдиний податок у розмірі 10 % від обсягу продажу продукції (робіт, послуг) за мінусом акцизного збору, не є платниками податку на додану вартість.

Об'єктом оподаткування є операції платника:

- з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізінгу);

- ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, враховуючи операції з ввезення (пересилання) майна за угодами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

- вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання послуг для споживання за межами митної території України.

Отже, об'єктом оподаткування є операції, пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг) на території держави. Для розрахунку цього податку застосовують дві ставки: нульову або ставку 20 %. Нульова ставка оподаткування застосовується при виконанні операцій з продажу товарів платником податків за межі митної території України.

Для визначення суми податку на додану вартість (ПДВ) застосовується така формула:

Б₀

ПДВ = —— ,

100

де К - ставка податку у %;

Б₀ - база оподаткування (у грн), яка визначається за формулою

Б₀=(С + Л) + А + М + І_П,

де С – собівартість;

П – прибуток;

А -- акцизний збір;

М – мито і митні збори;

І_п інші податки.

Загальна сума податку на додану вартість, нарахована платником податку в податковому періоді, становить податкове зобов'язання. Податковий (звітний) період для платника податку дорівнює календарному місяцю або кварталу.

Акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари, який включається в ціну товару, що продається, у вигляді надбавки. Є дві основні причини стягування акцизних зборів — збільшення надходжень до бюджету (фіскальна функція збору) та створення перешкод у споживанні шкідливих товарів.

Платниками податку в бюджет є суб'єкти підприємницької діяльності - виробники або імпортери підакцизних товарів (спирту, алкогольних напоїв, пива солодового, тютюнових виробів, нафтопродуктів, транспортних засобів).

Об'єктом обкладання акцизним збором є:

- обсяги з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (роботи, послуги), безоплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою;

- обсяги з реалізації товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім обсягів з реалізації), а також для продажу своїм працівникам;

- митна вартість імпортних підакцизних товарів, придбаних за іноземну валюту, в порядку товарообмінних операцій, отриманих без оплати.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою України. При цьому ставки акцизного збору встановлюються або у відсотках до обороту з продажу, або у твердих величинах з одиниці товару, що продається, і є єдиними на усій території України, як для вітчизняних, так і для імпортних товарів. Обчислення акцизного збору проводиться платниками самостійно на основі обсягів проданих товарів (оподатковуваного обороту) і встановлених ставок. Акцизний збір сплачується до бюджету в терміни, визначені відповідним законом.

Мито є непрямим податком, який стягується з товарів, що пересуваються через митний кордон країни, а саме — ввозяться, вивозяться або йдуть транзитом. Упровадження мита має кілька цілей: фіскальні, економічні, політичні. До того ж фіскальний аспект, на відміну від інших податків, при вилученні мита не переважає, першорядну роль відіграє необхідність формування раціональної структури імпорту та експорту. Впровадження мита, зазвичай, має на меті здійснення економічного тиску на відповідні держави або надання режиму найбільшої сприятливості.

Платниками мита є юридичні та фізичні особи. Сплата податку здійснюється під час перетину митного кордону. Реальними платниками мита на імпорт (ввізне мито) є споживачі товарів, що імпортуються. Однак під час перетину митного кордону мито сплачує суб'єкт господарювання за рахунок своїх оборотних коштів, що, зрозуміло, впливає на його фінансовий стан. На період від сплати ввізного мита до реалізації споживачам товарів, що імпортуються, відбувається відволікання (іммобілізація) оборотних коштів імпортерів.

Об'єктом оподаткування є митна вартість товару, що переміщується через митний кордон. Стягнення мита провадиться за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України: у відсотках до митної вартості (адвалорне мито); у твердих сумах з одиниці товару (специфічне мито); шляхом поєднання цих двох видів мита (комбіноване мито).

Мито на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, нараховується на основі їхньої митної вартості, з урахуванням країни походження товарів та предметів, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті.

Від сплати мита звільняються: транспортні засоби, що здійснюють міжнародні перевезення вантажів і пасажирів; валюта України, іноземна валюта, цінні папери; предмети матеріально-технічного призначення для промислової переробки на українських підприємствах тощо.

До об'єктів оподаткування в Україні застосовуються такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне.

Митні збори - це вид митних платежів, які сплачуються за відвантажену митну декларацію суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Платниками митних зборів є юридичні особи, які здійснюють митне оформлення вантажів. Митні збори нараховуються у відсотках до митної вартості або у вигляді ставки збору і сплачуються у національній валюті.

Прямі податки - це податки, які встановлюються на доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів. До них належать такі податки, які сплачують юридичні особи: - на прибуток, - за землю, - з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, - рентні платежі. Джерелом сплати прямих податків можуть бути: - дохід (малі суб'єкти підприємницької діяльності), - прибуток (валовий, отриманий від звичайної і надзвичайної діяльності), - амортизація або - частка майна за відсутності власних фінансових ресурсів.

Податок на прибуток сплачують суб'єкти підприємницької діяльності й інші підприємства, установи, організації, які здійснюють діяльність спрямовану на отримання прибутку.

Оподатковуваний прибуток підприємства у звітному періоді розраховують вилученням із суми скоригованого валового доходу валових витрат і нарахованих амортизаційних відрахувань, який оподатковується за ставкою 25 %.

Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальнім формах як на території України, так і за її межами.

Розрахунок скоригованого валового доходу здійснюється шляхом зменшення сукупного валового доходу на суми, які подальшому не підлягають оподаткуванню, і коштів, які виключаються з метою оподаткування за ставкою 25 %.

До валових витрат виробництва належать суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що закуповуються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Валові витрати підприємства з метою оподаткування коригуються на суму витрат, пов'язаних з діяльністю за межами митної території України, на суму продажу інноваційного продукту, спеціальних продуктів, дитячого харчування, а також на суму перевищення балансової вартості купованих матеріалів на початок (кінець) звітного періоду над їх вартістю на кінець (початок) періоду. Зменшення оподатковуваного прибутку також досягається через збільшення суми амортизаційних відрахувань, які вилучаються зі скоригованого валового доходу.

Сума валових доходів, валових витрат та амортизації для розрахунку прибутку, який підлягає оподаткуванню, визначається за даними податкового обліку і відображається у декларації про прибуток підприємства та у відповідних додатках до неї. Податок за звітний період сплачується платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квар-ального податкового періоду. Оподаткування дивідендів здійснюється за таких умов:

- платником податку на дивіденди в бюджет є акціонерне вариство (емітент корпоративних прав);

- джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка спрямовується на їх виплату; отже, на суму вказаного податку зменшується сума дивідендів, які одержать власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

- виплата дивідендів у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних прав від сплати податку на дивіденди;

- підприємству-емітенту відшкодовується сума сплаченого одатку на дивіденди через відповідне зменшення нарахованоподатку на прибуток;

- одержані юридичними особами дивіденди не включаються до їхнього оподатковуваного прибутку; дивіденди, одержані фізичними особами, не враховуються при оподаткуванні їх сукупного річного доходу.

Платежі за ресурси. Виробничо-господарська діяльність суб'єктів господарювання пов'язана із залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використання безпосередньо впливає на результати фінансово-господарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсів зацікавлене й суспільство в цілому. З метою ефективнішого використання ресурсів, що перебувають у розпорядженні або у власності суб'єктів господарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі.

До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавством України для суб'єктів господарювання, можна віднести: - плату (податок) за землю; - податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; - податок на нерухоме майно (нерухомість); - збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); - збір за забруднення навколишнього середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів, якщо їх здійснюють за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо зазначені платежі віднесено на собівартість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що врешті-решт також збільшує величину прибутку.

Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Земельний податок сплачується власниками землі та землекористувачами. Орендна плата сплачується орендарями. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка. Ставки земельного податку для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення визначаються з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області. Підставою для нарахування є дані державного земельного кадастру. Обсяг цього податку не залежить від господарської діяльності власників землі та землекористувача. Підприємства самостійно обчислюють суму земельного податку і сплачують його щоквартально до 15-го числа наступного за звітним кварталом місяця. Відповідальність за правильність нарахування і своєчасну сплату податку несуть його платники.

Величина, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі між орендодавцем (власником) і орендарем.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин. Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичні особи) - власники транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти, вітрильні судна, моторні човни та катери. Не є об'єктами оподаткування: трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні машини; транспортні засоби (підйомні й самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах для перевезення вантажів на малі відстані). Податок сплачується перед реєстрацією (перереєстрацією) або технічним оглядом транспортних засобів. Податок може сплачуватись рівними частинами чотири рази на рік.

Збори на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Платниками таких зборів є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхні об'єднання, організації, філії, інші відокремлені підрозділи та фізичні юсоби.

За об'єкт збору приймаються фактичні витрати на оплату праці, які враховують витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших видів заохочень і виплат на основі тарифних ставок; премії, заохочення, у тому числі у натуральній формі, що підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб.

Для обчислення збору не беруть у розрахунок витрати на виплату доходів у вигляді дивідендів, інші витрати, що не враховуються для обчислення середньомісячної зарплати з метою призначення пенсій. Сума збору враховується у валових витратах, відноситься до собівартості продукції і впливає на доходи підприємства.

Джерела та порядок здійснення платежів і резервування коштів, строки сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Наповнення відповідних страхових фондів відбувається за рахунок як роботодавців, так і найманих працівників.

Таблиця. Види та розміри внесків загальнодержавного соціального страхування

Вид державного соціального страхування	Роботодавці, у % від фонду оплати праці	Наймані працівники, у % від нарахованої заробітної плати	Разом
Пенсійне страхування	32,3	2,0	34,3
Соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності	2,9	0,5—1,0	3,4—3,9
Соціальне страхування на випадок безробіття	1,6	0,5	2,1
Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві	1,9 (середній)		1,9 (середній)
Загалом	38,7	3,0—3,5	41,7

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються Верховною Радою України з кожного виду страхування, зазвичай, на календарний рік у відсотках: для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян; для фізичних осіб - до сум оподаткованого доходу (прибутку).

Роботодавцем вважається власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю. Сплата внесків на загальнообов'язкове державні соціальне страхування відбувається одночасно з отриманням коштів на заробітну плату в установах банків. Роботодавці - суб'єкти підприємницької діяльності зараховують страхові внески на валові витрати. Суми страхових внесків виключаються з доходів працівників, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується до Пенсійного фонду України у таких розмірах: для підприємств незалежно від форм власності та господарювання - 32,3 % від об'єкта оподаткування; на підприємствах, де працюють інваліди, ставку збору диференційовано: на заробітну плату й інші виплати інвалідам, які є об'єктом оподаткування, збір нараховується у розмірі 4 % та за ставкою 32,3 % від об'єкта оподаткування для інших працівників такого підприємства.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван ня у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на витрати, зумовлені народженням та похованням, сплачується до Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності у розмірі 2,9 % від об'єкта оподаткування.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван ня на випадок безробіття сплачується до Фонду соціального страхування України на випадок безробіття у розмірі 1,6 % від об'єкта оподаткування.

Збір на загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворюван ня, які спричинили втрату працездатності, сплачується до Фонду соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Сума страхових внесків залежить від класу професійного ризику виробництва (всього 67 класів). Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства провадиться відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найманих працівників.

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

Єдиний податок. Платниками єдиного податку можуть бути юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які самостійно обрали єдиний податок як спосіб оподаткування отриманих ними доходів і одержали відповідне свідоцтво від органу державної податкової служби.

Об'єктом оподаткування для юридичних осіб є сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, а також податку на додану вартість залежно від рішення платника єдиного податку щодо ставки.

Юридична особа самостійно вибирає одну з таких ставок єдиного податку: 6 % від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору в разі сплати податку на додану вартість; 10 % від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за винятком акцизного збору, в разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Платники єдиного податку не сплачують такі види податків і зборів: - ПДВ, окрім випадку, коли діє схема за ставкою 6 %; податок на прибуток підприємства; - податок на доходи фізичних осіб; - плату за землю; - збір за спеціальне використання природних ресурсів; - збір на обов'язкове соціальне страхування; - комунальний податок; - податок на промисел; - збір на обов'язкове пенсійне страхування; - збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; - внески до Фонду соціального захисту інвалідів; - внески до Фонду соціального страхування України на випадок безробіття; - плату за патенти.

Тема 2. Особливості фінансово-економічної діяльності підприємств

2. Програмні питання дисципліни

Основні напрями фінансової діяльності підприємств.

Формування фінансових ресурсів підприємств, їх склад і характеристика.

Витрати і доходи підприємства, їх класифікація

Загальне ознайомлення з принципом функціонування фінансового механізму у фермерських господарствах.

Загальні положення

Самостійна робота студентів спрямовується на засвоєння знань та опрацювання окремих питань теми.

Самостійна робота здійснюється при виконанні індивідуальних завдань на практичних заняттях та в позаурочний час.

Самостійна робота з предмету «Фінансово-економічна діяльність» включає наступні етапи опрацювання даної дисципліни:

· висвітлення відповідних теоретичних питань використовуючи рекомендовану літературу у відповідності з програмою дисципліни, конспект лекцій, інші джерела.

· самопідготовку до занять

· самостійне вивчення окремих розділів, тем та окремих питань (можливо, задано індивідуально);

· підготовку до написання підсумкового модульного контролю (ПМК).

Самостійна робота виконується і оцінюється за такими правилами:

1. Для опрацювання рекомендованої літератури і самостійної підготовки теоретичних питань необхідно завести окремий зошит, в якому висвітлювати зміст цих питань.

2. Оцінювання самопідготовки до занять здійснюється під час поточного контролю.

3. Оцінювання самостійного вивчення окремих тем та питань виноситься в окремий модуль.

4. Виконання всіх видів самостійної роботи передбаченої цими вказівками є необхідною передумовою допуску студента до підсумкового модуля.

Тема 1. Загальна характеристика фінансів-економічної діяльності підприємств

І. Перелік тем для самостійного вивчення .

1. Суть і значення фінансово-економічної діяльності.

2. Якими факторами соціально-економічного життя було зумовлено виокремлення фінансів у окрему науку?

3. Висвітлити загальну теорію фінансово-економічної діяльності в працях представників західної фінансової науки.

Рекомендована література до теми №1: 1, 2, 5, 7, 8, 9,15, 19, 20.

Тема 2. Особливості фінансово-економічної діяльності підприємств

Перелік тем для самостійного вивчення .

1. Сутність та зміст фінансового менеджменту.

2. Що собою являє організація фінансово-економічної діяльності підприємств?

3. На які сфери можна поділити підприємницьку діяльність і якими мають бути завдання фінансового менеджменту за цими сферами?

4. Які рішення має приймати фінансовий менеджмент для розв’язання стратегічних завдань підприємства?

Рекомендована література до теми №2: 5, 7, 8, 11,12, 13,15, 19.

Загальні положення

Індивідуальна робота повинна активізувати засвоєння знань, набуття вмінь та навичок студентами для успішного застосування їх у подальшій практичній діяльності.

Індивідуальна робота з предмету «Фінансово-економічна діяльність» включає:

· Виконання індивідуальних завдань в після урочний період у випадку невиконання їх на лабораторно-практичних заняттях;

· Написання контрольних робіт.

Контрольна робота виконується в варіантах в залежності від фамілії студента :

- від “А” до “Г” - питання № 1; 9;

- від “Д” до “Ж” - питання № 2; 10;

- від “З” до “Ї” - питання № 3. 11;

- від “Й” до “М” - питання № 4; 12;

- від “Н” до “Р” - питання № 5; 13;

- від “С” до “Ф” - питання № 6. 14;

- від “Х” до “Ч” - питання № 7; 15;

- від “Ш” до “Я” - питання № 8; 16;

Контрольна робота повинна бути написана на державній мові в зошиті на 12(24) аркуша і складатись з :

- вступ ;

- теоретичної частини ;

- висновків ;

- списку використаної літератури .

План роботи і список використаної літератури є загальним до всієї контрольної роботи.

Загальні положення

· вивчення відповідного теоретичного матеріалу у відповідності з програмою дисципліни;

· виконання індивідуальних завдань;

· здачу підсумкових модулів.

Модульний контроль за навчально-аудиторною роботою виконується за такими правилами:

Тема 1. Загальна характеристика фінансів-економічної діяльності підприємств

1. Програмні питання дисципліни

Економічна суть фінансів підприємств.

Функції фінансового механізму господарських формувань (розподільча, контрольна).

Фонди грошових засобів та фінансові ресурси.

Суть та структура фінансових ресурсів суб’єктів господарювання та джерела їх формування.

Організація та зміст фінансової роботи на підприємстві.

Характерні ознаки фінансів:

· Фінанси, як грошова категорія;

· Фінанси, як розподільча категорія;

· Фінанси як ресурсоутворююча категорія

Функції фінансів

розподільча

контролююча

виконуються одночасно

Рис.1

Фінансова робота повинна бути спрямована на:

- забезпечення процесу виробництва фінансовими ресурсами;

- виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;

- раціональне використання основних та оборотних активів;

- підвищення ефективності виробництва;

- зміцнення фінансового стану;

- залучення додаткових фінансових ресурсів та інвестування їх з найбільшим ефектом;

- здійснення контролю за дотриманням фінансової дисципліни.

Фінансова робота здійснюється за такими напрямками:

· фінансове прогнозування та планування;

· аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

· оперативна фінансово-економічна робота.

2. Грошові розрахунки підприємства

Організація безготівкових розрахунків активно сприяє вирішенню таких завдань:

- удосконаленню комерційного розрахунку на підприємстві;

- зміцненню договірної дисципліни;

- прискоренню обігу оборотних коштів.

До інших форм безготівкових розрахунків належать платіжні вимоги, інкасові доручення та ін.

Дотримання зазначених принципів є обов'язковим як для постачальника, так і для покупця.

3. Формування та розподіл прибутку

Відповідно до Положення (стандарту) "Звіт про фінансові результати" доходи підприємства поділяються на:

- дохід (виручку) від реалізації продукції;

- інші доходи від операційної діяльності;

- інші фінансові доходи.

- інвестицій, - активів та ін.

Р = —— 100%,

Ф + О

де П — сума прибутку, грн;

Ф — вартість основних фондів, грн;

О — вартість оборотних коштів, грн.

В_п

Р_п = —— 100%,

С_п

де В_п — валовий прибуток, отриманий від продажу продукції, грн;

С_п — собівартість проданої продукції, грн.

Чистий прибуток підприємства може розподілятися та використовуватися за такими напрямами:

4. Оподаткування підприємств

До загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) належать:

Об'єктом оподаткування є операції платника:

Для визначення суми податку на додану вартість (ПДВ) застосовується така формула:

Б₀

ПДВ = —— ,

100

де К - ставка податку у %;

Б₀ - база оподаткування (у грн), яка визначається за формулою

Б₀=(С + Л) + А + М + І_П,

де С – собівартість;

П – прибуток;

А -- акцизний збір;

М – мито і митні збори;

І_п інші податки.

Об'єктом обкладання акцизним збором є:

- платником податку на дивіденди в бюджет є акціонерне вариство (емітент корпоративних прав);

- виплата дивідендів у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних прав від сплати податку на дивіденди;

Таблиця. Види та розміри внесків загальнодержавного соціального страхування

Вид державного соціального страхування	Роботодавці, у % від фонду оплати праці	Наймані працівники, у % від нарахованої заробітної плати	Разом
Пенсійне страхування	32,3	2,0	34,3
Соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності	2,9	0,5—1,0	3,4—3,9
Соціальне страхування на випадок безробіття	1,6	0,5	2,1
Соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві	1,9 (середній)		1,9 (середній)
Загалом	38,7	3,0—3,5	41,7

Тема 2. Особливості фінансово-економічної діяльності підприємств

2. Програмні питання дисципліни

Основні напрями фінансової діяльності підприємств.

Формування фінансових ресурсів підприємств, їх склад і характеристика.

Витрати і доходи підприємства, їх класифікація

Загальне ознайомлення з принципом функціонування фінансового механізму у фермерських господарствах.

12 3 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-11; Просмотров: 179; Нарушение авторского права страницы