|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
|
|
Архитектура Аудит Военная наука Иностранные языки Медицина Металлургия Метрология Образование Политология Производство Психология Стандартизация Технологии |
Лікарські засоби, які впливають на функції
ШКТ 276 V 6.1. Противиразкові засоби 276 6.2. Гепатопротектори 282 6.3. Проносні засоби 289 -4- 7.1. Серцеві глікозиди 293 7.2. Антиангінальні засоби 301 7.3. Протиаритмічні засоби 313 і 7.4. Антигіпертензивні засоби 319 • 7.5. Діуретичні засоби 336 #Я. Хіміотерапевтичні лікарські засоби 352 8.1. Антибіотики 352 8.1.1. Пеніциліни 354 8.1.2. Інші (3-лактамні антибіотики 360 8.1.3. Цефалоспорини 362 8.1.4. Тетрацикліни 368 8.1.5. Макроліди 372 8.1.6. Аміноглікозиди та глікопептиди 375 8.1.7. Антибіотики різних груп 379
8.2. Фторхінолони 386 8.3. Сульфаніламідні засоби 390 8.4. Протитуберкульозні засоби 400 8.5. Антигельмінтні засоби 404 8.6. Протигрибкові засоби 409 8.7. Противірусні засоби 417 8.8. Протималярійні засоби "^ .» с_.Т" 423 8.9. Протисифілітичні засоби 428 • 8.10. Антисептики та дезінфікуючі засоби 431
Всезростаючий обсяг інформації з фармакології потребує застосування більш прогресивних методів пізнання ліків, які дозволять скоротити час засвоєння матеріалу, вільно в ньому орієнтуватися, а головне - професійно використовувати набуті фармакологічні знання в конкретних ситуаціях. Даний уніфікований підручник-довідник допоможе засвоїти матеріал з фармакології не методом запам'ятовування, а шляхом формування фармакологічної логіки, фармакологічного мислення, фармакологічної інтуїції. Великий обсяг інформації про сучасні ліки представлений у лаконічній, наглядній та зручній формі (більш 260 таблиць, рисунків та схем). Кожна фармакологічна група побудована в уніфікованій та логічній послідовності, що полегшує сприйняття, засвоєння та використання матеріалу. Усі підрозділи підручника-довідника викладені в обсязі, необхідному для чіткого розуміння суті дії, ефективного та безпечного застосування ліків. Підручник-довідник базується на найновіших даних по класифікації, механізму дії, фа-рмакодинаміці, показаннях, побічній дії та протипоказаннях до застосування ліків. Особливу увагу приділено порівняльній характеристиці ліків у кожній фармакологічній групі, умовам раціонального застосування ліків для їх оптимального вибору, взаємозамінення та фармакобезпеки. Номенклатура препаратів подається з урахуванням інформації про нові ліки та ліки, зняті з виробництва. Для всіх препаратів представлені міжнародні назви та їх синоніми. Представлена не тільки номенклатура зареєстрованих в Україні ліків, але широко використовуваних у світі. Вперше представлені фармакомаркетинг та фармакобезпека кожної фармакологічної групи ліків. Використовуючи матеріали довідника-підручника, можна: - працювати з номенклатурою лікарських засобів, розподіляти препарати за фармакологічними групами; - оперативно знаходити нові лікарські препарати і визначати їх особливості у порівнянні з відомими зарубіжними і вітчизняними аналогами; - розрізняти міжнародні назви ліків та їх торговельні марки; - успішно проводити індивідуальну фармакотерапію; - орієнтуватися в питаннях взаємної заміни ліків; - робити раціональний вибір оптимального лікарського препарату в конкретній клінічній ситуації. У підручнику-довіднику враховано тридцятирічний досвід викладання фармакології на кафедрі фармакології Національної фармацевтичної академії України. Автори сподіваються, що підручник-довідник буде корисним для лікаря, провізора та студента. -6-
і.Фармакологія та її основні напрямки Фармакологія в дослівному перекладі означає вчення про ліки. І 'harmakon (грецьке слово) - ліки, яд; logos (лат. слово) — вчення. У минулому фармакологія охоплювала всі відомості про ліки і яди: про її іаходження, одержання, склад, спосіб приготування і дію їх на організм. Н теперішній час фармакологія є комплексною наукою, яка вивчає дію ліків на здорові і хворі організми, наукою про цілеспрямований пошук нових лікарських засобів та їх раціональне використання. Вона з'ясовує вплив лікарських препаратів на різноманітні організації біологічних систем: молекули, клітини, тканини, органи, функціональні системи і організм в цілому. Фармакологія, вивчаючи дію лікарських речовин, створює для хіміків і провізорів гіпотези і теорії цілеспрямованого пошуку нових лікарських засобів, лікарям дає міцний теоретичний фундамент раціонального застосування ліків, а біологам допомагає з'ясувати хімічну і біофізичну сутність життєвих явищ. Вона знаходиться на межі багатьох наук: хімії, біології, фармації, медицини, біофізики і є їх складовою частиною. Фармакологія в практичному і організаційному відношеннях ділиться на декілька напрямків. Хіміко-фармацевтична фармакологія вивчається у фармацевтичних вузах. Основними її завданнями є: пошук нових лікарських засобів і початкове нивчення характеру і механізму їх дії на тваринах, складання початкових схем їх використання; фармакологічний контроль якості і безпеки використання лікарських засобів; навчання майбутніх провізорів умінню контролю-иати лікарські рецепти, виправляти помилки, які в них трапляються, та давати поради лікарям і населенню з різноманітних питань раціонального використання готових і екстемпоральних лікарських засобів. Вивчення дії фармакологічних речовин в умовах експериментальної патології проводиться за міжнародними стандартами, що отримали назву GLP (good laboratory practice). Медико-біологічна фармакологія викладається на медичних факультетах. У курсі її викладання проводиться подальше вивчення механізму дії фармакологічних препаратів, раціонального їх використання. Студенти і іавчаються правильному виписуванню лікарських рецептів. Клінічна фармакологія вивчає особливості впливу нових і вже існуючих певний час лікарських препаратів на здорових і хворих з використанням усього арсеналу методів дослідження, які можливо застосовувати до людей. Вона уточнює схеми використання лікарських засобів, їх дозування та інші обставини, що забезпечують максимальну лікувальну ефективність препарату при мінімумі негативного впливу на людину. Фармакотерапія — наука про лікування за допомогою лікарських засобів. Одним з найважливіших її принципів є індивідуальний вибір препаратів, їх доз і схем використання. При складанні індивідуального плану лікування лікар враховує стадію і тяжкість захворювання, вік хворого, особливості його організму, переносимість ліків і багато інших факторів життя і праці, які впливають на дію лікарських засобів. Тому фармакотерапія вима-і ао: від лікаря та провізора професійної майстерності. Ветеринарна фармакологія вивчає механізми дії лікарських; засобів на сільськогосподарських тваринах. її завданням є розробка теоретичних ос-і юв вживання цих засобів здоровими і хворими тваринами. Дані, одержані у процесі досліджень, дуже цінні для експериментальної фармакології. -7-
Сьогодні біохімічна фармакологія вивчає зміни біохімічних процесів під впливом ліків і їх роль у лікувальному ефекті. БіофЬичіш фармакологія вивчає зміни біофізичних процесів і їх роль у механізмі дії лікарських засобів. Клітинна фармакологія вивчає реакції клітини на ліки. Молекулярна фармакологія виявляє зміни біомолекул у живих клітинах під дією лікарських препаратів. 2. Основні етапи історії фармакології Лікознавство ще в глибоку давнину перебувало у тісному зв'язку з філософією, природознавством і загальною культурою людства. Первісними причинами розвитку фармакології були інстинкти самозбереження людини, які дозволили в тяжких муках емпіричної практики виробити вміння встановлювати зв'язок між випадково використаними речовинами і користю від них. Згодом люди почали аналізувати дію ліків і, нарешті, в наш час стали керувати діяльністю організму за допомогою лікарських засобів. Найдавнішим джерелом вивчення лікознавства є Аюрведа - священна книга індусів. В Аюрведі проаналізовано понад 1000 лікарських рослин та засобів тваринного походження. Видатні лікарі минулого, філософи узагальнювали народний досвід і створювали науку про лікарські рослини, про їх застосування в медицині. Першим зробив спробу систематизувати розрізнені відомості про лікарські рослини видатний лікар і мислитель стародавньої Греції - Гіппократ (460-377 роки до н. е.). Гіппократ прагнув звільнити медицину від баласту повір'їв. Взявши за основу свій досвід і спостереження за станом хворого біля його ліжка, він написав книгу про хвороби і приготування ліків. Гіппократ одержав загальне визнання і був названий "батьком медицини". Послідовником Гіппократа став римський вчений Клавдій Гален. Його праці з фармації вважаються вершиною античної післягіппократової медицини. Гален удосконалив і розробив способи одержання лікарських препаратів з рослин, які дійшли до наших днів під назвою ' 'галенові засоби''. У середні віки на розвиток лікознавства значно вплинула арабська культура, яка була відображена у багатотомних працях Авіценни (Абу Алі Ібн-Сіна, 980-1037), таджика за національністю. Авіценна одержав всебічну природничу і філософську освіту. Джерелом знань Авіценна вважав дослід, спостереження, порівняння. Він безкоштовно лікував хворих і досліджував на людях дію засобів народної медицини, ліків китайського і індійського походження, а також препаратів, одержаних хімічним шляхом. Авіценна запозичив позитивне з вчення Гіппократа і його послідовника Галена. Його праці були джерелом знань у країнах Заходу, являли собою енциклопедію про здоров'я, ліки і хвороби, а за кількістю видань успішно конкурували з Біблією (видавалися більше 40 разів, навіть у XVI столітті більше 20 разів). Праці Авіценни в галузі фармакології, фармації є найбільш повним і осмисленим переказом усього попереднього досвіду в медицині. Вчений запропонував юіасифікацію лікарських засобів, яка в своїх загальних рисах схожа на сучасну. Спочатку він розподілив ліки за хворобами, потім за дією (послаблюючі, сечогінні та ін.). Складні ліки Авіценна включив у фармакопею, що стала попередником державних фармакопеи європейських країн, які -8-
У середні віка зусилля вчених були спрямовані на розширення асортименту лікарської сировини, способів її обробки, на складання комбінованих ііїсобів. Із стародавніх і середніх віків у наукову медицину прийшли, голошиїм чином, лікарська сировина і рослини (опій, іпекакуана, хінна кора, камфора, блекота, рицинова олія, смоли), окиси металів, солі і попіл рослин. Реформи Петра І в усіх сферах життя вивели медицину Росії на одне з перших місць у світі. Було заборонено торгівлю ліками на ринках. У 1755 році був відкритий Московський університет і при ньому органі-•юнано медичний факультет, де розпочалося викладання "лекарственного неществославия" - комплексного предмета, що включав фармацію, рецептуру, фармакологію, токсикологію, фармакотерапію, вчення про мінеральні моди. Відкриття Петербурзької медико-хірургічної академії (1799), Віденського (1803), Казанського (1804) і Харківського (1805) університетів сприяло розвитку фармакології і фармації. У першій чверті XIX століття розпочав наукову діяльність видатний вчений фармакології і фармації А М. Нелюбін (1785-1858). Будучи енцикло-і ісдично освіченим вченим, А. М. Нелюбін уявляв фармакологію як систему точних знань, що грунтується на вивченні хімічних і фізичних властивостей лікарських засобів, методів синтезу, приготування лікарських форм і дії ліків у залежності від стану організму. У 1827 р. він видав "Керівництво з фармакології", яке витримало п'ять видань. Вперше застосував змішану фармакологічну класифікацію лікарських засобів, яка в основному використо-пусться і зараз в усьому світі. А. М. Нелюбін був основоположником хіміко-фармацевтичного напрямку у фармакології, суть якого полягає у вивченні фармакологічної дії різних засобів у залежності від їх хімічної будови, способу приготування ліків. Праці А. М. Нелюбіна започаткували розвиток фармакології як науки про фармакокінетику і фармакодинаміку (дію ліків). Становленню експериментальної фармакології сприяли успіхи фармацевтичної хімії, представники якої на початку XIX ст. розробили методи ниділення індивідуальних речовин з лікарських рослин. У середині ХГХ ст. були виділені з рослин і увійшли в медицину відомі зі стародавнього періоду її розвитку алкалоїди: морфін (1806); аметин (1817); кофеїн (1819); хінін (1820); атропін (1833). Виділені алкалоїди мали таку ж лікувальну дію, як і нідповідні рослини. Тому в мисленні фармацевтів і лікарів сформувалися уявлення про діючі речовини, які знаходяться в сировині. Ці відкриття дозволили фармакологам вивчати механізм дії чистих речовин. Засновником гомеопатії (homois - подібний; pathos - хвороба) вважається німецький лікар Самуїл Ганеман (1755-1843). У 1810 р. він опублікував сноє вчення, назване ним гомеопатією. Гомеопатія базувалася на таких ос-і ювних положеннях: 1. Закон подібності - подібне слід лікувати подібним. Наприклад, головний біль мав лікуватися ліками, які самі викликають головний біль. 2. Для встановлення дії ліків потрібно дослідити їх дію у великих дозах на здорових людях і враховувати при цьому тільки відчуття хворого. 3. Використовувати подібні ліки необхідно в надзвичайно малих дозах, оскільки при такому їх застосуванні у більшій мірі визволяється лікувальна сила, що в них міститься. Сучасні гомеопати використовують методи дослідження наукової медицини й приймають малі, але достатні дози ліків порядку 1:10"18 -1: 10"'°. -9-
Більше 100 років тому І. П. Павлов так писав про значення фармакотерапії: "... потрібно визнати, що перший за універсальністю прийом лікування є введення лікарських речовин у людський організм. Адже який би випадок не був, навіть акушерський, хірургічний, майже ніколи не обходиться без того, щоб разом зі спеціальними прийомами не були введені в організм лікарські речовини". До кінця XIX ст. фармакологія на основі хімічного вивчення лікарських засобів і встановлення їх дії на тваринах стала точною наукою і заклала науковий фундамент під фармакотерапію. Основоположником патологічної фармакології є видатний вчений і педагог М.П. Кравков, який завідував кафедрою фармакології Військово-медичної академії після І.П. Павлова. У 1905 р. був виданий ним підручник "Основи фармакології" у двох частинах, який перевидавався 11 разів за життя і три рази після його смерті. Учнем і послідовником М.П. Кравкова був проф. М.П. Ніколаєв. Продовжуючи розробку ідей свого вчителя, М.П. Ніколаєв теоретично об грунтував і експериментально розробив патологічну фармакологію, яка рекомендувала проводити вивчення лікарських препаратів на тваринах з викликаними у них патологічними станами, моделюючими хвороби у людини. До середини XX ст. закінчилося формування фармакології як точної науки. У цей період у фармакологію міцно увійшло синтетичне мислення, з науки, що пояснює явища, фармакологія перетворилася на науку про регуляцію діяльності організму за допомогою лікарських засобів. Велика роль у розвитку радянської фармакології належить професорам О.М. Кудріну, Г.П. Першину, М.Д. Машковському, О.І. Черкесу, Я.Б. Максимовичу, Г.О. Батраку та ін. Зараз в усьому світі використовується близько 6000 оригінальних лікарських препаратів. Близько 80% цього числа становлять препарати, одержані за останні 30-35 років. Для порівняння: у ХП-XVIII ст. за 100 років було відкрито лише 5 лікарських засобів, у кінці XIX ст. людство одержало близько 2 препаратів на рік. Недарма період кількох останніх десятиліть XX ст. називали "фармакологічним вибухом", "лікарською революцією". В останні 10-20 років фармакологічні дослідження спрямовані, в основному, на розробку лікарських засобів для лікування вірусних хвороб, раку, серцево-судинних захворювань, атеросклерозу, інфекційних захворювань (включаючи лікарські засоби для їх профілактики), лікарські засоби проти старіння, для лікування аутоімунних захворювань, ревматизму, порушень обміну речовин, СНІДу. Зараз практично немає такого розділу фармакології, якого б не торкнулись досягнення прогресу, чи то у вигляді доповнення арсеналу більш сильних засобів напівсинтетичного чи синтетичного походження, чи то створення нових, раніше незнаних ефективних ліків. - 10- 3. Види дії ліків Лікар та провізор повинні чітко розуміти смислове значення загальних іі-рміпів, якими позначаються ліки, і зміни в організмі, що відбуваються при ї\ мііеденні. Ліки (лікарський засіб, лікарський препарат) - фармакологічний засіб, доми шєний МОЗ України до застосування з метою лікування, запобігання або лі;іі поетики захворювання. Лікарська речовина - індивідуальна хімічна сполука або біологічна речо-иі і на, дозволена до застосування. Фармакологічна речовина - індивідуальна речовина з фармакологічною і і м 11 вністю, яка досліджується. Фармакологічний препарат - фармакологічна речовина в лікарській формі, яка досліджується. Решта назви ліків: фізіологічно, біохімічно активна речовина, медикамент, медичний або фармацевтичний препарат - є невдалими або нераціональними синонімами слова "ліки". Ліки, введені в організм, взаємодіють з рецепторами клітини, внаслідок чого посилюються ( збуджуються) або пригнічуються (гальмуються) функції клітин. Посилення або пригнічення біофізичних, біохімічних та фізіологічних процесів у клітині під дією ліків називається фармакологічною ре акцією. Фармакологічний ефект - результат послідовних змін у функціях органів та систем організму. Комплекс змін (фармакологічних ефектів), які розвиваються в організмі під впливом ліків, називається фармакодшшмікою. (їюсоби, за допомогою яких досягаються фармакологічні ефекти ліків, є механізмом їх дії Для аналізу складних і різноманітних явищ фармакодинаміки виділяють декілька видів дії ліків. Під місцевою (пререзорбтивною) дією розуміють сукупність явищ, які розвиваються на місці застосування ліків. Місцева дія виявляється, коли ліки наносять на ту або іншу тканину людини: шкіру, слизові поверхні. Але слід пам'ятати, що місцеву дію не можна розглядати окремо від реакції іісього організму. Місцева дія характеризується в'яжучим, подразнюючим, припікаючим, місцевоанестезуючим ефектом речовин. Для місцевої дії застосовують мазі, гелі, розчини, присипки, порошки, пасти, лініменти, плас-тири. Резорбтивна дія виникає тоді, коли ліки всмоктуються в кров. При ре-зорбтивній дії процеси відбуваються в органах і тканинах, з якими ліки безпосередньо взаємодіють. Пряма дія - коли ефект зумовлений безпосереднім впливом речовини па орган-мішень. Мають місце також процеси, які виникають вторинно в інших тканинах і органах і є результатом прямої дії ліків. Пряма дія завжди первинна, непряма - завжди вторинна. Проявом прямої дії ліків є вибіркова дія - вплив ліків тільки на обмежену групу клітин, органів. Вибірковість прямої дії пояснюється тим, що тканини і клітини організму відрізняються одне від одного не тільки морфологічною структурою, але і характером біохімічних процесів. Вибіркова (селективна) дія - це наслідок втручання ліків у біохімічні процеси. Вибірковість дії найбільш чітко виявляється при иведенні в організм порівняно малих доз ліків. На цій підставі термін "вибіркова дія" інколи замінюється терміном "переважна дія". Важливо, щоб -11 -
Добре виражена вибіркова дія у хіміотерапевтичних препаратів. Прикладом вибіркової дії є дія серцевих глікозидів на серцевий м'яз, адреналіну та атропіну на еферентні нерви, алкалоїдів ріжків на м'язи матки. Розрізняють ще головну і побічну дії ліків. Головна - це бажана дія, її називають ще позитивною дією. Побічна (негативна дія), як правило, не потрібна для досягнення мети терапії і перешкоджає головній дії. Оборотна та необоротна дії. Якщо зміни в організмі, що виникли внаслідок дії ліків, протягом певного часу проходять безслідно, то ліки мають оборотну дію. У протилежному випадку має місце необоротна дія. Одні і ті ж ліки можуть викликати оборотну і необоротну дії в залежності від дози. Такими, наприклад, є припікаючі та в'яжучі речовини, кислоти, солі важких металів, сполуки арсену, фенолу. Необоротна дія настає від неправильного застосування ліків: перевищення доз, тривалого вживання, при індивідуальній несумісності ліків і організму. Рефлекторна дія: непряма дія ліків, у механізмі дії яких беруть участь рефлекси. У рефлекторній дії особливу роль відіграють рефлексогенні зони, які містять багато чутливих нервових закінчень. Такі зони знаходяться в слизовій ШКТ, верхніх дихальних шляхах, на поверхні шкіри, в судинній системі. Рефлекторна дія здійснюється на відстані і є наслідком збудження закінчень аферентних нервів. Прикладом рефлекторного виду дії є дія нашатирного спирту на дихання. Гірчичники, банки, скипидар, крім місцевої, мають ще й рефлекторну дію. Місцева, резорбтивна і рефлекторна дії ліків - умовні поняття, вони взаємозв'язані в цілому організмі. Дія ліків ще поділяється на фармакотерапевтичну і негативну. Перша визначає, на яку ланку захворювання (причину, патогенез, симптоми) діють ліки, друга використовується для характеристики безпечного застосування препаратів. Сучасна фармакотерапія використовує ліки з етіотропною, патогенетичною, симптоматичною і стимулюючою діями. Етіотропиа (причинна, каузальна) фармакотерапія стала можливою після того, як було з'ясовано причини багатьох захворювань. З метою етіо-тропної терапії застосовують хіміотерапевтичні, протиглистні, вітамінні препарати, антидоти та інші. Етіотропна фармакотерапія є радикальною, але не завжди при її застосуванні настає повне одужання. Розвиток будь-якого захворювання - це ланцюг причинно-наслідкових відношень. Усуваючи причину (ліками етіотропної дії), ми не завжди можемо ліквідувати наслідок, тобто функціональні і структурні порушення в організмі, що вже виникли. Тому необхідно призначати ліки з патогенетичним видом дії, тобто такі, що усувають або знижують функціональні і структурні порушення, які виникають у процесі розвитку (патогенезу) захворювання. З метою патогенетичної терапії застосовують протизапальні, протигістамінні, седативні препарати, серцеві глікозиди. "Найстарішим" видом фармакотерапії є симптоматична. Такий вид лікування є паліативним (лат. pallio - прикривати, згладжувати). За сучасних умов препарати симптоматичної дії застосовують у комплексній фармакотерапії після встановлення діагнозу, оскільки симптоми - це "палаюча свічка" при встановленні діагнозу. Але є симптоми, небезпечні для життя, які необхідно швидко усувати (сильний біль, різкий спазм, судоми, високий AT, гіпертермія, важка депресія). Препарати симптоматичної дії: анальгетики, снодійні, жарознижуючі, проносні та ін. -12-
У медичній практиці найчастіше використовують лікарські засоби, які спрямовані на усунення причини хвороби, пригнічення механізмів її розвитку, ліквідацію основних симптомів. Негативні види дії ліків При комплексній фармакотерапії потрібно враховувати небезпечність по-) і і і ірагмазії (політерапії). Остання є однією з причин негативної дії ліків. Дійсну частоту уражень здоров'я внаслідок застосування ліків важко встановити. Вважають, що ураження від ліків зустрічаються приблизно у 10-15% хворих. Відомо близько 500 наіменувань ліків, які викликають ураження печінки, стільки ж - нирок, органів кровотворення. Але ускладнення лікарської терапії не мають чіткої номенклатури. Застосовуються терміни: лікарська хвороба, ятрогенні захворювання, хвороба прогресу медицини, і ісгативна, токсична, побічна, небажана дія ліків. Які основні негативні види дії ліків? Розрізняють негативні види дії ліків, пов'язані з фармакодинамікою (морфін пригнічує дихання, атропін викликає сухість у роті; ульцерогенна, гепатотоксична, нейротоксична, нефроток-сична дія ліків), з передозуванням (саліцилати, стрептоміцини викликають пірату слуху) та повторним їх введенням (ейфорія, залежність, звикання, і ахіфілаксія, абстиненція, кумуляція, алергія). Передозування ліків часто виникає при ураженні печінки, нирок. Звикання (син. стійкість, толерантність, резистентність, виносливість) - стан, коли при повторному введенні ліків зменшується їх ефективність. Пристрасть (залежність) характеризується непереборним бажанням регулярного вживання ліків. Пристрасть, як правило, виникає до ліків, які викликають ейфорію (наркотичні анальгетики). Механізм цього явища пов'язаний з систематичним введенням ліків, які залучаються до біохімічних процесів, що відбуваються в організмі. Створюється новий, відмінний від звичайного, метаболізм в організмі. Кумуляція (лат. cumulatio - нагромадження) викликається накопиченням в організмі активної речовини (матеріальна кумуляція) або сумацією її ефектів (функціональна кумуляція). Інколи явище кумуляції використовують, щоб досягти належного терапевтичного ефекту лікарських речовин (антибіотиків, серцевих глікозидів). Кумуляція найчастіше має не терапевтичне, а токсикологічне значення. Особливо легко інтоксикація лікарськими речовинами виникає при недостатності функції печінки і нирок. Лікарська алергія найчастіше виникає на 7-12 день від початку вживання препарату при повторному курсі терапії. Вона спостерігається у 15-30% осіб і різноманітна за своїм характером і тяжкістю: від легких проявів на шкірі до смертельного анафілактичного шоку. Побічні явища, що виникають при застосуванні протимікробних засобів, особливо антибіотиків, спостерігаються дуже часто. Одним з найчастіших небажаних наслідків лікування антибіотиками є поява стійких патогенних мікроорганізмів і розвиток дисбактеріозу - порушення нормального співвідношення мікрофлори шкіри та слизових оболонок. Аномалії розвитку плода - тератогенна (від грец. teratos - потворність) дія розвивається з 3 до 10-го тижня вагітності. Тератогенна дія ліків характерна для антибіотиків, вітамінів А, Д, К, цитостатиків і інших.ліків, які застосовуються у великих дозах тривалий час. -13- За ступенем небезпеки для ембріона лікарські засоби поділяють на три групи: - Найнебезпечніші лікарські засоби з високим ступенем ризику тератогенного ефекту: цитостатичні, імунодепресанти, протипухлинні антибіотики, андрогени, талідомід. -Засоби з меншим тератогенним ефектом: протиепілептичні, сечогінні (діакарб), антидіабетичні (глібенкламід, гліпізид), непрямі антикоагулянти, спирт етиловий. -Засоби, які порівняно мало небезпечні для плода. Це велика кількість препаратів різних фармакологічних груп. їх можуть приймати вагітні жінки. Структурні і функціональні дефекти розвитку в період ембріогенезу виникають, як правило, в перші три місяці розвитку вагітності. Приблизно у 2-4% новонароджених відмічається явне та приховане каліцтво. Близько 76% з них зумовлені вживанням ліків під час вагітності. Функціонально-структурні порушення формування органів плода під впливом ліків, що здатні проникати крізь плаценту, у ПІ триместрі вагітності називають фе- тотоксичним ефектом. Ембріотоксична дія розвивається у перші два тижні від початку запліднення. Вона є наслідком токсичної загальноплазматичної дії спочатку на опліднену яйцеклітину, а потім на ембріон. Внаслідок цього розвиток ембріона, процес імплантації (1-2 тижні) і плацентація (3-6 тижнів) порушуються, і вагітність не розвивається, настає аборт. Це відбувається при тривалому або у великих дозах вживанні ліків. Якщо ембріотоксична дія не закінчилася абортом, то це початок тератогенної дії. Ембріотоксичні властивості можуть виявляти протипухлинні, сечогінні засоби. Особливості впливу лікарських речовин на плід від 24 тижнів до пологів і на новонародженого вивчає спеціальний розділ фармакології - перинатальна фармакологія. Мутагенна дія (генетична) може виникнути від вживання ліків та інших хімічних засобів жінкою, а інколи і чоловіком, у період гонадогенезу і ембріогенезу. Мутагенні ефекти лікарських речовин є стійко закріпленими у біологічному відношенні. Бластомогенна (канцерогенна ) дія лікарських засобів практично виключається, оскільки ліки, як правило, застосовуються протягом нетривалого часу (для утворення пухлини необхідні роки). Але ліки можуть стимулювати розвиток пухлин. Синдром відміни (загострення хвороби) розвивається при тривалому застосуванні і раптовій відміні трициклічних антидепресантів, нейролептиків, інсуліну, барбітуратів, кортикостероїдів, антикоагулянтів, клофеліну, бло-каторів різних рецепторів. Щоб запобігти синдрому відміни, ці засоби відміняють поступово. Наведені небажані наслідки, які витікають з негативної дії сучасних ліків, ні в якому разі не є аргументом проти фармакотерапії. Умови їх виникнення слід добре знати і прагнути до їх максимального усунення. 4. Принципи дозування ліків Дозою називають ту кількість ліків, що надійшла в організм. Кількість введеної в організм лікарської речовини є одним з важливих чинників, що визначають швидкість, характер, силу і тривалість дії ліків. Дози ліків, які можуть служити для лікування і не викликають патологічних відхилень у життєдіяльності організму, називають лікувальними або -14-
Мінімальна терапевтична доза (порогова) викликає мінімальний тера-і ісвтичний ефект, вона у 2-3 рази менша, ніж середня терапевтична доза. Середня терапевтична доза викликає помірний терапевтичний ефект. І Іайчастіше вона застосовується у медичній практиці. Фармацевтична промисловість випускає середню терапевтичну дозу ліків, як правило, в одній одиниці лікарської форми (в ампулі, таблетці). Це зручно, оскільки забезпечує умови для меншого передозування ліків. Максимальна терапевтична доза викликає найбільший ефект ліміто-ііаної терапевтичної дії. Для отруйних і сильнодіючих ліків Державним фармакологічним центром МОЗ України встановлюється максимальна терапевтична доза (разова і добова). Максимальною терапевтичною дозою користуються в тяжких випадках при отруєннях. Наприклад, при отруєнні барбітуратами призначають максимальні дози аналептиків. Крім лікувальних існують токсичні дози, при застосуванні яких спостерігаються патологічні явища. Мінімальні дози, що викликають побічні явища, називаються мінімальними токсичними. Мінімальна доза, яка викликає смерть, називається мінімальною смертельною дозою (летальною).
Вивченням отруйної дії речовин на організм займається токсикологія, с іачення якої зростає у зв'язку з широкою хімізацією. Цілком зрозуміло, що в лікувальній практиці можуть бути використані лише ті дози лікарських речовин, які лежать у діапазоні мінімальної терапе-ііінчної і мінімальної токсичної доз. Цей діапазон називається широтою терапевтичної дії лікарських речовин, (рис. 1). Чим більша терапевтична широта дії, тим ліки більш безпечні. Для характеристики безпечності пре- -15- парату застосовують ще терапевтичний індекс (ТІ), визначення якого проводять також за дозами. Терапевтичний індекс - це відношення середньої летальної дози до середньої терапевтичної.
де ЛД50 - доза, яка викликає загибель 50% тварин, ЕД50 - доза, яка викликає фармакологічний ефект у 50% тварин. В анотаціях до препаратів вказується курсова, добова і разова дози. Разова доза призначається на один прийом, добова - на цілий день, курсова - на декілька днів. Як правило, вищі добові дози в три рази перевищують разові. Наприклад, вища разова доза анальгіну для дорослого -1,0, вища добова - 3,0. Вирішальне значення для інтенсивного фармакологічного ефекту має не абсолютна величина прийнятої дози лікарської речовини, а її концентрація в крові Дозу виражають у грамах або частках грама. Для точнішого дозування кількість речовини розраховують на 1 кг маси тіла. Деякі лікарські засоби (антибіотики, гормони тощо) прийнято дозувати в одиницях Дії (ОД). Індивідуальний вибір дози (адекватної для певного хворого) залежить від тяжкості і характеру захворювання. Загальне правило зводиться до того, що при захворюваннях легкого або помірного ступеню спочатку вводять поро-гову дозу, потім її підвищують до одержання бажаного лікувального ефекту. Індивідуальний підбір доз особливо необхідний для отруйних і сильнодіючих ліків. Дитяча доза (А) розраховується за формулою: Ті
де Б - доза дорослої людини а - вік дитини В - вага дитини Тактика дозування хіміотерапевтичних ліків відрізняється від вибору доз інших препаратів. Цю групу ліків вводять у максимально переносимих дозах, коли ліки діють на мікроорганізм, але не токсичні для організму людини. Починають з ударної дози з метою утворення високої концентрації ліків у крові і тканинах для отримання швидкого лікувального ефекту. Потім встановлюють режим введення ліків підтримуючою дозою. Слід пам'ятати, що найважливіша якість ліків - не "сила" їх дії, а ефективність безпечної дози. Причина багатьох терапевтичних уражень полягає у складності передбачення індивідуальної різниці між дозою ліків і концентрацією, якої вони досягають у крові. 5. Шляхи введення ліків Всі шляхи застосування ліків можна умовно розподілити на ті, що застосовуються з метою місцевої і з метою резорбтивної дії. Стратегія місцевого застосування ліків переслідує мету тривалого перебування їх молекул на місці нанесення. Для місцевої дії застосовують ліки -16-
при хворобливих процесах на шкірі, слизовій оболонці очей, носа, ШКТ, сечового міхура, плеври, черевини. На шкіру з цією метою ліки наносяться у вигляді мазі, гелю, пластирів, розтирок, примочок, компресів. Непошко-джений епідерміс шкіри є майже непрохідним бар'єром для речовин, розчинних тільки у воді. Добре всмоктуються речовини, що розчиняються в жирах (наркозні, фенол, гірчичне масло). Через пошкоджену поверхню ліки значно краще всмоктуються, ніж через непошкоджену. Через шкіру можна вводити ліки також за допомогою постійного струму (іонофорезу). Деякі речовини мають високу ліпофільність, можуть частково проникати крізь шкіру та надходити у кров. У медичній практиці застосовують також пряму місцеву дію на внутрішні органи. Для цього вводять ліки внутрішньоплеврально, внутрішньосуг-лобно, у спинномозковий канал, в артерію органу, в матку, міокард, у порожнину гнійника, якщо навколо утворилась капсула. Шляхи введення ліків з метою резорбтивпої дії діляться на ентеральний і парентеральний. Ентеральний шлях - введення ліків через шлунково-кишковий тракт (enteron - кишка) включає приймання їх sub lingua, per os, per rectum. Ці способи розташовані відповідно до швидкості дії ліків в організмі. Найшвидше діють ліки при введенні їх під язик. Парентеральний шлях - введення ліків поза шлунково-кишковим трактом. По швидкості дії ліків способи парентерального введення розташовуються таким чином: внутрішньошкірний, підшкірний, внутрішньом'язовий, інгаляційний, внутрішньовенний, внутрішньоартерішіьний. Позитивним при введенні ліків per os є те, що це найбільш зручний спосіб введення, рідше виникає негативний ефект (оскільки існує "біологічна фільтрація"), не потрібна апаратура, участь медичного персоналу і інструментів, можна вводити рідкі і тверді лікарські форми, та цей спосіб введення ліків має і недоліки, що лімітують його застосування. Основним недоліком є те, що багато речовин у ШКТ руйнуються, взаємодіють з їжею. Цей спосіб непридатний для надання швидкої допомоги (дія ліків настає повільно). Швидкість всмоктування ліків значною мірою залежить від ступеня наповнення шлунка і якості їжі. Ліки, в основному, всмоктуються в тонкому кишечнику. Найбільш сприятливими для вживання ліків всередину є час за 30-40 хвилин до їжі, або через 3-4 години після їжі. При патологічних станах ШКТ змінюється швидкість і повнота всмоктування ліків. Усі ліки, що всмоктуються у ШКТ, потрапляють у печінку, де зазнають хімічних перетворень та інактивації. Але досить часто ліки негативно діють на печінку. Оральний шлях непридатний для утворення в крові точної концентрації ліків. Ліки, що транспортуються зі шлунка й кишок, потрапляють через систему ворітної вени у печінку, де починають інактуватися ферментами -ефект первинного проходження. Дози деяких препаратів при застосуванні їх усередину мають бути значно більшими, ніж при введенні парентерально. Крізь пряму кишку вводять ліки тоді, коли неможливо ввести їх per os,: при непритомному стані хворого, при рвоті, захворюваннях шлунка, психічним хворим. Що стосується дітей, то ректальний спосіб введення ліків залишається одним з раціональних у педіатрічній практиці. За швидкістю дії цей спосіб прирівнюється до внутрішньом'язового, дія настає через 5-15 хвилин. При цьому ліки не руйнуються в печінці, оскільки з прямої кишки надходять у кров не через воротню вену, а системою нижньої порожнистої вени, минаючи печінку. При цьому ліки проходять надійну біологічну фільтрацію, виключається негативна дія на печінку. Доза ліків при введенні per rectum більш точна, і її можна зменшити на І/З у порівнянні з оральним -18-
Особливо добре всмоктуються лікарські речовини з під'язичної обійсті. При введенні під язик (сублінгвально) і защічно (суббукально) ліки циоть швидко, обминаючи печінковий бар'єр, не вступають у контакт з соня пою кислотою шлунка і ферментами травного каналу. Проте такий спосіб ішедення ліків може бути застосований лише для сильнодіючих речовин, а 111 кож для препаратів, які руйнуються під дією ферментів І1ІКТ. Парентеральний спосіб введення поширений у сучасній медицині, має характерну перевагу перед ентеральним: більш швидке та повне надходження ліків у кров (точне дозування). Можливе введення ліків хворому и непритомному стані, ліки не руйнуються в печінці і ШКТ. Негативні моменти парентерального способу введення ліків: необхідна сувора асептика, участь медичного персоналу, наявність інструментарію (шприців), неможливість введення у вену олійних розчинів, суспензій, ліків, які викликають гемоліз, тромбоз, перехід гемоглобіну в метгемоглобін, які містять повітря, небезпека інфікування, введення лікарських засобів часто супроводжується болем. І (одночас позитивним є те, що внутрішньовенно можна вводити ліки, які при підшкірному і внутрішньом'язовому введенні викликають подразнюючу дію (кальцію хлорид, строфантин, сульфаніламіди). Внутрішньовенно ішодять тільки стерильні розчини лікарських речовин. Таблиця 1 Характеристика основних парентеральних шляхів уведення лікарських ________________________ речовин___________________________
-19- Швидкість введення у вену несильнодіючих ліків - 2-4 мл/хв, а сильнодіючих - 1-2 мл/хв. При внутрішньовенному введенні ліків відсутня біологічна фільтрація. Найраціональиішим є крапельне введення розчинів. Починають з 10-15 крапель за 1 хв, максимальна швидкість введення - 80-100 крапель за 1 хв. Внутрішньошкірний спосіб введення ліків застосовують рідко, зокрема, для проведення діагностичної проби на наявність алергії до ліків. Підшкірно вводять водні та олійні розчини ліків (камфора), суспензії (пролонговані форми інсуліну). У підшкірній клітковині утворюється депо препарату. Лікувальна дія при цьому способі введення розпочинається швидше, ніж при пероральному, але повільніше, через 10-30 хв., ніж при внутрішньом'язовому введенні. Депо-препарати підшивають під шкіру, і вони діють протягом декількох місяців або декількох років (пролонговані форми дисульфіраму для лікування алкоголізму). При шокових, колаптоід-них станах всмоктування ліків з підшкірної клітковини різко сповільнюється. Внутрішньолі'язовий спосіб введення ліків забезпечує надходження речовини у загальне коло кровообігу через 10-15 хв. Коли в м'яз вводять олійний розчин або суспензію, треба завжди перевірити, чи не потрапила голка в судину. У шприці не повинна з'являтися кров. Об'єм однієї внутрі-шньом'язової ін'єкції не Повинен перевищувати 10 мл. Не вводять під шкіру і в м'яз речовини, що можуть викликати некроз тканин (кальцію хлорид) або мають значну подразнюючу дію. При інгаляційному способі введення ліки впливають, в основному, на бронхи (ізадрин при бронхоспазмі). Інгаляційно вводять ліки, які добре всмоктуються через слизову альвеол і проявляють системну дію (засоби для інгаляційного наркозу). Швидкість транспорту залежить від об'єму дихання, площі активної поверхні альвеол, проникності їх стінки, розчинності речовин у ліпідах, інтенсивності течії крові. Лікарські речовини, які погано проникають крізь гематоенцефаліч-ний бар'єр, вводять під оболонки мозку - субарахноїдально, субдурально, субокципітально (антибіотики у випадках інфекційного ураження тканин головного мозку). Для уникнення або зменшення негативної дії ліків лікарю і провізору слід завжди пам'ятати, що правильний вибір дози, способу введення ліків, одночасне застосування препаратів етіотропної, патогенетичної і симптоматичної дії є важливою умовою фармакотерапії будь-якого захворювання. 6. Фармакокінетика ліків Фармакокінетика (pharmakon - лікарський засіб і kinetikos - те, що стосується руху) вивчає транспорт, розподіл, перетворення (біотрансфо-рмацію) ліків в організмі та виведення (екскрецію, елімінацію) їх з організму. Фармакокінетика ліків складається з взаємопов'язаних етапів: вивільнення лікарської речовини з лікарської форми; проникнення лікарської речовини крізь біологічні мембрани в судинне русло і тканини до специфічних рецепторів; розподіл лікарської речовини в біологічних рідинах, органах і тканинах; біотрансформація - біохімічне перетворення (метаболізм) лікарської речовини і утворення метаболітів, які виводяться з організму; виведення лікарської речовини або її метаболітів з організму. -20-
|
Последнее изменение этой страницы: 2019-04-19; Просмотров: 243; Нарушение авторского права страницы
До уваги лікарів, провізорів, студентів!
І. ЗАГАЛЬНА ФАРМАКОЛОГІЯ
Фітофармакологія - галузь фармакології, яка вивчає механізми дії хімічних засобів, що використовуються для профілактики і лікування хвороб у рослин.
рочпочали складати в XVII-XVIH ст. У працях Авіценни описано 764 лікарські засоби.
З 1890 до 1896 pp. кафедрою фармакології Військово-медичної академії керував великий російський вчений І. П. Павлов (1849-1936), який значно вплинув на розвиток фізіологічного мислення у фармакології нервової, серцево-судинної та системи травлення. Пізніше у фізіологічних лабораторіях академіка І. П. Павлова в 1910-1936 pp. методом умовних рефлексів уперше було дано експериментальне обгрунтування дії на кору мозку бромідів, багатьох наркотичних і збуджуючих речовин, що поклало початок сучасній психофармакології.
препарати володіли вибірковою дією. Завдання фармакологів, хіміків, провізорів полягає в тому, щоб створювати селективні засоби.
Стимулююча фармакотерапія спрямована на підвищення захисних сил (процесу саногенезу) і стимуляцію компенсаторних механізмів організму. І [с найменш роздроблений вид лікарської терапії. Стимулюючу дію мають шікцини, аналептики, загальнотонізуючі препарати.
терапевтичними. Терапевтична доза ділиться на разову, добову, курсову. Разова та добова дози поділяються на порогову, середню, максимальну та 11 а вищу разову, вищу добову.
і'ііособом введення. Недоліками способу введення ліків через пряму кишку г незручність приймання лікарської форми (свічки, клізми 40-45 мл), а також те, що всмоктуються лише ті речовини, що розчиняються у воді і жирах; жири, білки і вуглеводи самі не всмоктуються і не розпадаються на менші молекули.
