Фармакокінетичні параметри

1. Константа швидкості абсорбції (всмоктування) Кої - швидкість
надходження препарату з місця введення в системний кровообіг при несу-
динному способі введення за одиницю часу.

2. Константа швидкості елімінації Кел або Кы - швидкість зник­нення препарату з організму шляхом екскреції чи біотрансформації за оди­ницю часу.

3. Період напіввиведення (Тут, розмірність - год, хв) - час елімінації ч організму половини введеної і всмоктаної дози препарату. Період напів-елімінації однозначно залежить від константи швидкості елімінації; як пра-шшо, Ті/2=0,693/Кел.

4. Період напівабсорбції (напіввсмоктування) (ti/2,a; розмірність год., хв.) - час, необхідний для абсорбції з місця введення в системний кровообіг і юловини введеної дози. Параметр використовується при несудинному вве­денні препарату і однозначно залежить від константи швидкості всмокту­вання препарату: ti/2,a= 0,693/Koi.

5. Стаціонарна концентрація препарату (Cs, розмірність -
ммоль/л, мкг/мл) - концентрація, яка встановлюється в плазмі крові при
надходженні препарату в організм з постійною швидкістю (наприклад, при
имутрішньовенному крапельному вливанні).

• 21 ■

6. Об'єм розподілу препарату (Vd або V, розмірність - л, мл) - сту­пінь захвату препарату тканинами з плазми крові. Часто об'єм розподілу відносять до одиниці маси тіла хворого (g, кг) і одержують питомий об'єм розподілу (A d; л/кг; мл/кг: Д d= Vd/g).

7. Загальний кліренс препарату (CLt або CLm; розмірність - мл/хв, л/грд) - швидкість очищення організму від ліків. Відповідає тій частині об'­єму розподілу, яка очищається від препарату за одиницю часу: CLt= Vd Кел.

8. Біодоступність (F) визначають кількістю лікарської речовини, що надходить до загального кола кровообігу і взаємодіє з тканинними рецепто­рами. Біодоступність виражають у відсотках і при введенні безпосередньо в кров приймають за 100%.

9. Нирковий кліренс (СЬщц або СЬнир.; розмірність - мл/хв, л /год) -параметр, який визначає швидкість очищення організму від препарату шля­хом його екскреції з сечею.

-22-

6.1. Всмоктування ліків

Процес всмоктування препарату крізь шлунково-кишковий тракт, шкіру, органи дихання забезпечується в основному 4-ма типами біологіч­них мембран. В основі абсорбції лежать такі процеси: пасивна дифузія, по-іцч 11 ієна дифузія, активний транспорт, піноцитоз.

Найчастіше зустрічаються мембрани першого типу, які являють со­бою 2 мономолекулярних шари ліпідів, по обидва боки якого знаходяться по одному шару молекул білка. Функціонують такі мембрани по типу про­ стої дифузії чи пасивного транспорту і характеризуються такими ознака­ми:

а) молекули ліків переміщуються з області з високою концентрацією
Ь і ібласть з низькою концентрацією;

б) швидкість транспорту пропорційна градієнтові концентрації по
оОпдва боки мембрани:

в) транспорт досягає стану рівноваги, коли концентрація препарату
по обидва боки мембрани зрівнюється.

Шляхом пасивної дифузії проникають електроліти, слабкі органічні кислоти, спирт етиловий, ліпофільні речовини.

Мембрани другого типу (полегшена дифузія) вміщують речовини -специфічні носії, які забезпечують транспорт тільки окремих речовин. Но­сі її з'єднується з ліками легко оборотним зв'язком і перемішується між крайніми шарами мембрани. Перенесення речовин відбувається за градієн-іом концентрації і не пов'язане з затратами енергії. Швидкість такої дифузії мисока, енерговитрати мінімальні. Прикладом може бути транспорт у клі­пи іу пурінових і піримідинових основ і нуклеїнових кислот.

У мембранах третього типу всмоктування ліків протікає по типу ак­ тивної дифузії зі споживанням енергії. Причому, транспорт може відбува-їмся і проти градієнта концентрації. Забезпечується це також наявністю но­сім, який у процесі транспорту молекули лікарського препарату змінює єною структуру, що і потребує споживання енергії. Лікарська речовина надходить у середину клітини, а носій повертається до зовнішньої поверхні мембрани за новою частиною лікарської речовини. Цей механізм отримав і іазву біологічного насоса.

Мембрани четвертого типу характеризуються особливостями бу­дови: у мембрані утворюються пори. Через такі мембрани вільно проходить мода і ліки, неелектроліти. Шляхом піноцитозу здійснюється транспорт у клітину, в основному, макромолекул (білків), а також жирних кислот, жи­ророзчинних вітамінів.

Мембрани четвертого типу локалізуються в клубочках нирок; у ка-і іальцях нирок функціонують мембрани першого типу з ділянками другого і і ретього типу. У шлунково-кишковому тракті переважна частина мембран першого типу. Широка сітка капілярів має властивості мембран першого і шгу, в яку вставлені ділянки пористих мембран.

На шляху всмоктування ліки долають гістогематичні бар'єри, ге­матоенцефалічний та плацентарний. Гематоенцефалічний бар'єр - це біологічні мембрани, які відокремлюють тканину мозку і спинномозкову рідину від крові. Особливістю гематоенцефалічного бар'єра є те, що при проходженні речовин з плазми, вони повинні проникати через павутинну оболонку. Здатність ліків проходити через гематоенцефалічний бар'єр зале­жить від їх розчинності в ліпідах: якщо речовина розчиняється в жирах, то інша швидко проникає в мозок і спинномозкову рідину. У дітей молодшого піку через недорозвиненість гематоенцефалічного бар'єра ліки швидше, ніж

-23-

у дорослих, проходять через нього. Це обумовлює високу чутливість дітей до багатьох препаратів (снодійні, морфін, антигістамінні засоби, резерпін).

Маючи здатність проникати крізь плацентарний бар'єр, ліки потрап­ляють з крові матері у кров ембріона. Проникнення грунтується на тих са­мих механізмах, які визначають швидкість всмоктування речовин через усі біологічні мембрани. Речовини з молекулярною масою менше 500 швидко проходять крізь плацентарний бар'єр; для речовин з молекулярною масою більше 1000 плацента практично непроникна. Показником проникності плацентарного бар'єра служить час, необхідний для встановлення рівноваги між концентрацією його в крові матері і плода.

Більшість ліків в організмі плода не піддається хімічним перегворен-ням взагалі, тому після зниження їх концентрації в крові матері (за рахунок метаболізму і екскреції) вони можуть крізь плаценту надходити назад в ор­ганізм жінки. Якщо препарат введено незадовго до пологів, то він може за­лишитися в організмі плода і негативно впливати на стан новонародженого. Тому, призначаючи ліки вагітним, слід враховувати період часу, який зали­шився до завершення пологів.

При токсикозі вагітності, гіпоксії, кровотечі, ендокринних порушен­нях проникність плаценти зростає. Через неї можуть проникати такі речо­вини, які в звичайних умовах не проникають через плаценту. Проникність ліків через плаценту є причиною токсичної (тератогенної) дії ліків.

6.2. Розподіл ліків в органЬмі

Процес розподілу препарату в організмі значною мірою визначається здатністю зв'язування його інгридієнтами крові по обидва боки мембрани. Універсальним способом зв'язування препаратів є зв'язування їх на поверх­ні білкових молекул (головним чином альбуміну), яке реалізується за раху­нок гідрофобної взаємодії і тому характеризується швидкою оборотністю. Зв'язування препарату білками обмежує його поширення в організмі, ос­кільки лише вільна форма ліків здатна дифундувати крізь біологічні мем­брани. Це призводить до депонування препарату в крові.

Процесе зв'язування ліків істотно впливає на прояв специфічної ак­тивності ліків. Відомо, що великі молекули, до яких відносяться альбуміни, не здатні проникати крізь напівпроникні мембрани, наприклад, ендотелій капілярів. Вміст препаратів у тканинах, як правило, обернено пропорційний величині зв'язування білками сироватки крові. Швидкість дифузії речовини пропорційна концентрації молекул вільного препарату, який стикається з мембраною.

Крім альбуміну у зв'язуванні препаратів беруть участь і у - глобулі­ни, а також ліпопротеїни і гепарин. При цьому ліпопротеїни адсорбують усі лікарські препарати, що мають властивості основ. Лікарські речовини кон­курують між собою за зв'язування з білками плазми крові.

Як правило, розподіл ліків залежить від складу тканин. Головну роль у депонуванні ліків відіграють жири, білки, мукополісахариди. Ліки, добре розчинні в жирах, відкладаються в нервовій тканині (ефір). Йод депонується щитоподібною залозою. Вміст аміназину у 80 разів вище в мозку, ніж у крові і легенях. Антибіотики відкладаються в кістках і зубах. Багато речо­вин мають властивість вибірково накопичуватися в місцях специфічної дії: вітамін Ві2 - у кістковій тканині, серцеві глікозиди - в серцевому м'язі, жі­ночі статеві гормони - в матці. Часто місце накопичення ліків і фармаколо­гічна дія їх не збігаються. Це пояснюється тим, що дія ліків залежить не просто від накопичення в тканинах, а від її взаємодії з рецепторами.

-24-

6.3 Біотрансформація лікарських препаратів

(основні шляхи метаболізму ліків)

Біотрансформація - процес утилізації, перетворення ліків у мета­боліти, які добре розчиняються у воді і екскретуються нирками.

Більшість препаратів в організмі терплять біотрансформацію. Одні препарати - на декілька процентів від дози, інші - повністю перетворюються и метаболіти (в один або в десятки). Метаболіти можуть екскретуватися з організму, а можуть зазнавати подальших метаболічних перетворень, які нідбуваються в декілька стадій.

Біотрансформація ліків здійс­нюється, в основному, за участю фер­ментів печінки, а також ферментів ки­шечника, легень, нирок, крові, плацен­ти.

Перші кроки у вивченні шляхів перетворення ліків в організмі зробле­но ще в XIX ст. на прикладі кон'югації з гліцином бензойної кислоти, однак, основні шляхи біотрансформації ліків у людини виявлені за останні ЗО років.

Умовно метаболічні процеси розділяються на дві фази. У першій фазі внаслідок окислення, відновлення чи гідролізу відбувається зміна моле­кули ліків з утворенням функціональ­них угруповань з активними атомами водню - оксигруп, первинних чи вто­ринних аміногруп, карбоксигруп і т.д. У другій фазі з участю цих функціона­льних угруповань проходить кон'юга­ція з високополярними кислотними за­лишками глюкуронової і сірчаної-кис­лот та деяких амінокислот. Як наслідок зростає гідрофільність лікарської речо­вини і вона швидко виводиться з се­чею (рис. 5).

Біотрансформація, як правило, призводить до зниження або зник­нення фармакологічної активності (до інактивації ліків). Однак, у ряді випад­ків може відбуватися утворення акти­вних або токсичних метаболітів. На-

самперед це стосується попередників ліків - пролікш (prodrugs). Попередни­ки ліків - це введені в організм неактивні речовини, які в процесі метаболіз­му перетворюються на активні. Як приклад можна привести "салазопрепарати", які під дією ферменту азоредуктази в кишечнику зазна­ють відновного розщеплення, утворюючи антибактеріальний сульфаніламід і 5-аміносаліцилову кислоту з протизапальною дією.

У деяких випадках у процесі метаболізму препарату утворюються токсичні метаболіти, обумовлюючи побічний або токсичний ефект ліків. І Іаприклад, при метаболізмі амідопірину утворюється канцерогенна речо-

-25-

вина диметилнітрозамін. Необхідно пам'ятати, що утворення фармакологі­чно активних чи токсичних метаболітів - це швидше виняток, ніж правило.

Метаболізм ліків визначає час циркуляції препарату в організмі і, як наслідок, тривалість лікувального ефекту, а значить - схему дозування пре­парату.

Явище індукції та інгібірування метаболізуючих ферментів (основне значення у цих реакціях має цитохром Р-450) впливає на швидкість мета­болічного перетворення ліків і може мати суттєвий вплив на ефективність і безпеку фармакотерапії. Зараз відомо близько 250 речовин, здатних викли­кати індукцію метаболічних ферментів. Індуктори цитохрому Р-450: фено­барбітал, фенітоїн, карбамазепін, дифенгіранін, хлоропірамін, нікетамід, пе-роральні протидіабетичні засоби, стероїдні гормональні препарати та ін. При застосуванні цих лікарських засобів зменшується ефективність тих препаратів, біотрансформація яких відбувається за участю цитохрому Р-450.

Індукція метаболічних ферментів - оборотний процес. Через деякий час після припинення доступу індукторів в організм активність ферментів знижується, досягаючи вихідного рівня.

Зменшення величини ti/2 ліків при індукції ферментів призводить до зниження стаціонарного рівня препарату в крові і зменшення фармакологі­чного ефекту. Навпаки, після відміни препарату - індуктора величина ti/2 одночасно призначених з ним препаратів збільшується, стаціонарний рівень їх зростає. Внаслідок цього можна чекати небезпечного посилення фарма­кологічного ефекту цих препаратів при введенні їх у терапевтичних дозах.

Наприклад, призначення фенобарбіталу на фоні приймання антикоа­гулянта призводить до зменшення для останнього ti/2 його стаціонарного рі­вня концентрації і, відповідно, зниження ефекту, тобто до підвищення зсі­дання крові. Після відміни фенобарбіталу величина ti/2 антикоагулянта зро­стає, створюючи реальну небезпеку виникнення кровотеч.

До інгібіторів цитохрому Р-450 належать солі важких металів, лево­міцетин, метронідазол, олеандоміцин, еритроміцин та ін.

6.4. Виведення ліків з організму

Основними шляхами екскреції (виведення) лікарських препаратів є виведення з сечею і калом. Поряд з цим препарати можуть виводитись з ор­ганізму з повітрям, що видихається, з секретом молочних, потових і слин­них залоз.

Таблиця 2
______________ Основні шляхи виведення ЛЗ з організму_____________

 

Для оцінки швидкості виведення ліків з сечею застосовують спеціа­льний параметр - нирковий кліренс (Сінщ,).

Кліренс ліків визначає кількість плазми (сироватки), яка очищається від ліків за одиницю часу.

Так, якщо нирковий кліренс препарату дорівнює 100 мл/хв, то це означає, що весь препарат, який міститься в 100 мл сироватки, переходить у сечу за 1 хв.

На швидкість фільтрації лікарських засобів нирками, як і на об'єм розподілу ліків в організмі, великий вплив справляє процес зв'язування з бі­лками плазми крові. Оскільки мембрани ниркових клубочків непроникні для білка, в клубочках фільтрується лише вільна частина препарату.

Встановлено, що лужна реакція сечі підвищує виведення саліцилатів, сульфаніламідів, кисла - хініну, фенаміну, кофеїну, папаверину.

У зв'язку з високою пористістю мембран клітин печінки багато ліків легко проникають у жовч шляхом простої дифузії і містяться в жовчі в кон­центрації, близькій до плазматичної. З жовчі речовини виділяються за до­помогою активного транспорту.

З фекаліями виділяються лікарські засоби, які не всмоктались у ки­шечнику. Деякі лілофільні лікарські засоби після всмоктування у кишечни­ку частково секретуються з жовчю, утворюючи таким чином ентерогепати-чний кругообіг (морфіну гідрохлорид, фенолфталеїн та ін.).

Ліки можуть також виділятися з секретом підшлункової залози з пла­зми крові в просвіт кишечника. Виведення летких рідин і газів з повітрям, що видихається, слиною, потом, статевими секретами складають порівняно невеликий процент від загального об'єму виведення ліків.

З слиною і потом виводиться йод, броміди, барбітурати, саліцилати, сульфаніламіди.

Таблиця З
_________________ Ліки, які виводяться з молоком___________________

Сльозовими залозами екскретуються деякі антибіотики, сульфаніламіди. Легенями виводиться з організму бензин, скипидар, камфора, етанол, газо­подібні речовини (циклопропан, карбоген). Деякі речовини, що мають міс-цевоподразнювальні властивості, проходячи крізь легені, можуть викликати їх запалення або набряк.

-27-

7. Комбінована дія ліків

Лікарські засоби комбінують для ослаблення небажаних ефектів фа­рмакотерапії або щоб запобігти їм, підвищення терапевтичного ефекту, скорочення терміну лікування.

Якщо дві речовини діють в одному напрямі, таке явище називають синергізмом (грец. synergos — діючий разом). При прямому синергізмі спо­стерігається переважно сумарна дія, коли лікарські речовини діють на одні й ті самі рецептори (наприклад, норадреналін і адреналін). Якщо кінцевий результат застосування двох лікарських речовин більший від суми ефектів кожної речовини окремо - це потенціювання (англ. Potentiate - посилюва­ти). Потенціювання властиве переважно для непрямого синергізму, коли речовини мають різний механізм дії і впливають на різні рецептори.

Якщо внаслідок взаємодії двох речовин ефекти однієї з них зменшуються або втрачаються, таке явище називають антагонізмом (грец. anti - проти­лежний і agon — боротьба). Антагонізм широко використовують для усу­нення негативної дії ліків, а також при отруєннях.

Розрізняють антагонізм фізичний, хімічний і функціональний. Фізичний анатагонізм спостерігається при адсорбції різних токсичних речовин сорбе­нтами. Хімічний антагонізм - це якщо між речовинами відбуваються хіміч­ні реакції з утворенням неактивних сполук. Функціональний антагонізм -це якщо лікарські речовини діють на одні й ті самі рецептори, але у проти­лежному напрямку.

8. Фактори, що впливають на фармакокінетику і фармакодинаміку ліків

Усю багатогранність факторів, здатних впливати на фармакокінетику і фармакодинаміку ліків, можна розділити на дві групи.

1. Екзогенні фактори, не зв'язані з організмом хворого: хімічна будова ліків, фізичні властивості, лікарська форма і шляхи її введення, доза ліків, режим харчування, стан зовнішнього середовища (циркадний ритм, атмос­ферний тиск, температура повітря).

2. Ендогенні фактори, зв'язані з організмом хворого.: маса тіла, стать, вік, фізіологічний (вагітність, гіподинамія, температура тіла) і патологічний (захворювання щитовидної залози, шлунково-кишкового тракту, ал­коголізм) стани організму.

Зараз накопичено достатньо даних про залежність характеру фармаколо­гічної активності від хімічної будови ліків. Ліки, близькі за хімічною будо­вою, мають, як правило, подібні фармакологічні властивості. Як правило, збільшення розмірів молекули пов'язане з блокуючими ефектами, якщо при цьому не збільшується кількість іонізуючих груп. Відомо, що одноатомні спирти справляють наркотичну дію, а багатоатомні - ні. Включення галоге­ну в молекулу метану обумовлює наркотичну дію (хлороформ); закисні форми заліза і арсену більш активні, ніж окисні; окис вуглецю більш токси­чний, ніж вуглекислота. Усунення будь-якої функціональної групи з моле­кули лікарської речовини може значною мірою змінити її дію. Нарешті, практичне значення залежності "структура-дія" полягає в тому, що знаючи цю залежність, можна синтезувати ліки з заданими фармакологічними вла­стивостями.

Для взаємодії лікарської речовини з рецепторами клітин дуже важливою є просторова відповідність функціональних груп молекул речовини функці­ональним групам макромолекул рецептора, тобто наявність комплемента- рності. Чим більша комплементарність, тим більшу спорідненість має лі-

-28-

мірський засіб з відповідними рецепторами і тим більша його фармакологі­чна активність.

Для процесу всмоктування вирішальне значення має агрегатний стан лі­ки і. Так, газоподібні ліки швидко всмоктуються через дихальні шляхи і імиидко виявляють свою дію. Далі за швидкістю всмоктування ідуть рідини, потім тверді речовини. При цьому швидкість прояву ефекту і токсичності прямо залежить від факторів розчинності. Саме цей фактор, а також вид лі­карської форми і шлях введення забезпечують біодоступність ліків. Пра­ні ільне використання фактора розчинності при виборі лікформи і шляху її ішсдення підвищує біодоступність ліків.

Фармакологічна активність полярних і неполярних сполук різна. Полярні сполуки погано проникають крізь біологічні мембрани: шкіру або слизову оболонку, а з крові - погано або взагалі не надходять до тканин. Такі ліки часто мають меншу активність і токсичність при резорбтивній дії, ніж непо-пирні сполуки. Неполярні сполуки легко розчиняються в ліпідах і тому про­ходять крізь шкіру, слизову оболонку, гематоенцефалічний бар'єр.

Знання розчинності та фізико-хімічних властивостей лікарських речовин має велике значення для правильного вибору лікарської форми, шляху вве­дення і дози препарату, а також дає змогу уникати деяких побічних ефектів.

Вивченням впливу лікарської форми на фармакодинаміку і фармакокіне­тику ліків займається біофармація. Вона вивчає всі види залежності фар­макологічних активностей ліків від технологічних показників виготовлення їх лікарських форм.

Склад і кількість їжі впливає, насамперед, на кінетику надходження ліків у організм і особливо при прийманні їх крізь шлунково-кишковий 'факт. Крім конкурентних відношень при всмоктуванні відіграють роль і можливі хімічні взаємодії. Тому рекомендаціям приймання ліків, до чи після їди, має приділятися велика увага. Необхідно враховувати також характер їжи, що споживається.

Призначення резерпіну до їди протипоказане у зв'язку з подразнюваль­ною дією його на слизову оболонку травного каналу. Під час голодування прискорюється транспорт речовин з травного каналу, пригнічується дезін­токсикація речовин і може посилюватися токсична дія деяких лікарських речовин. Наявність їжі в шлунку й кишках запобігає подразнювальній дії деяких лікарських речовин на слизову оболонку травного каналу при вжи-ианні їх усередину (саліцилати, тетрациклін, індометацин, диклофенак-патрій, резерпін та ін.).

У клінічній практиці важливо враховувати вплив температурного чинни­ка на фармакодинаміку ліків. Реакція організму на той чи інший лікарський і ірепарат у період акліматизації може суттєво змінюватися.

На фоні гіпоксії організму лікарські речовини можуть діяти не властивим для них чином в умовах норми. При гіпербаричній гіпоксії ефект деяких лікарських речовин, як правило, суттєво підвищується. При гіпоксії підви­щується токсичність серцевих глікозидів, симпатоміметичних амінів, барбі­туратів.

Під впливом іонізуючого випромінювання змінюється фармакодинаміка і фармакокінетика лікарських речовин. Це зумовлено тим, що під впливом іонізуючого випромінювання змінюються процеси обміну, функція імунної системи тощо.

Залежністю фармакологічного ефекту від добової періодичності, а також впливу хронофармакологічних особливостей лікарських речовин визнача­ться і період максимальної активності (у людей - в день, у нічних тварин -у темний період доби). Наркотичні, знеболювальні засоби ефективніші на і гочатку другої половини дня, ніж вранці або вночі. Пік терапевтичної акти-

-29-

вності снодійних, серцевих глікозидів, навпаки, припадає на вечір. Антигі-пертензивні засоби краще призначати о 15-17 год, враховуючи можливе підвищення артеріального тиску о 18-20 год.

Віковий фактор є одним з провідних ендогенних факторів успіху ліку­вання. Це пов'язано з тим, що в різні вікові періоди неодШовий рівень фу­нкціонування біохімічних процесів, фізіологічних і морфологічних струк­тур в організмі.

Таблиця 4
_____ Препарати, протипоказані для приймання в дитячому віці

Особливу вікову групу являють собою діти: виведення ліків у новонаро­джених іде значно повільніше, ніж у дорослих. Але протягом перших років життя процес цей різко перевищує останній у дорослих, потім уповільнуєть-ся, досягаючи стабільності у віці 20 років. У похилому віці розподіл ліків значно гальмується, що позначається на всіх кінетичних характеристиках. Як у дитячому, так і в похилому віці це пов'язано з відсутністю або порушенням постійності внутрішнього середовища, недосконалістю бар'єрної функції і функції центральної нервової системи, недостатністю ферментативних про­цесів.

У статевій реакції на ліки особливої різниці не встановлено. Однак у жі­нок спостерігається знижена екскреція ліків, пов'язана з високим вмістом жирової тканини, яка відіграє роль депо. Жінки більш вразливі до дії стрих­ніну, нікотину, менше - до дії алкоголю. Такі фізіологічні стани жінок, як ва­гітність, лактація і менструальний період підвищують чутливість до ліків. У період вагітності деякі лікарські речовини викликають снотворні реакції, під час менструації підвищується чутливість до капіляроактивних речовин. При цьому необхідно постійно пам'ятати про можливість стимулюючої дії на ма­тку і тератогенну дію ліків.

Зменшення або збільшення фізичного навантаження змінює об'єм цирку­люючої крові, швидкість кровообігу, тиск, концентрацію білків у плазмі, ни­рковий кровообіг. Усі ці фактори суттєво впливають на кінетику ліків, при­скорюючи чи уповільнюючи її.

Найбільша ефективність застосування ліків досягається при патологічних станах. Так, жарознижуючі, анальгезуючі, гормональні лікарські препарати, серцеві глікозиди, речовини, що стимулюють і заспокоюють центральну не-

-30-

puoity систему, діють при відповідних захворюваннях. Разом з тим, такий па-іоііогічний стан, як алкоголізм створює серйозну перепону для застосування нікім: токсичність барбітуратів зростає на 50% при одночасному вживанні шікоголю. Алкоголь спотворює дію гіпотензивних, снодійних, заспокій-ніших, антигістамінних, антикоагулянтних лікарських препаратів. З алкого­лем не можна сполучати протисудомні ліки. Алкоголь порушує всмоктуван­ий інсуліну і вітамінів, провокує кровотечі при прийманні аспірину (табл. 5).

Таблиця 5 Ефекти, що спостерігаються при одночасному прийманні алкоголю та ліків

9. Механізм дії ліків

Для фармакологічного ефекту лікарська речовина повинна вступити у ш'язок з молекулами клітин організму. Зв'язок ліків з біологічним субстра­том - лігандом може відбуватися за допомогою хімічної, фізичної, фізико-х і мічної взаємодії.

Спеціальні клітинні структури, що забезпечують взаємодію між лікарсь­кою речовиною і організмом, називаються рецепторами. При взаємодії лі­карських сполук з рецептором виникають численні ефекти, при цьому від­буваються біохімічні та фізіологічні зміни у багатьох органах і системах. ()станні можна звести до типових механізмів взаємодії ліків і рецептора.

1. Лікарський препарат, маючи структурну подібність до метаболіту (медіатора), взаємодіючи з рецептором, спричиняє його збудження (імітую­чи дію медіатора). Препарат називають агоністом. Міцність зв'язування лі­ків з певними рецепторами обумовлюється їхньою структурою і познача­єшся терміном "афінітет".

2. Лікарський препарат, подібний до метаболіту, але й не дає можливо­сті метаболіту зв'язуватися з рецептором. Ліки називають антагоністами.

3. Ліки (діючи на рецептори) можуть поєднувати властивості і агоніс-
l тів, і антагоністів. У такому разі їх називають агоністами-антагоністами.

4. При взаємодії з алостеричнйм центром рецептора ліки спричиняють конформаційні зміни в структурі рецептора, у тому числі активного центру, змінюючи його чутливість до метаболітів організму - модулюючий ефект.

5. Ефект ліків може реалізуватися за рахунок звільнення метаболітів від зв'язків з білком або іншими субстратами, активації чи інактивації фермен­тів.

Названі варіанти механізму дії ліків не вичерпують усіх можливостей взаємодії ліків з рецептором. Не для всіх ліків встановлено механізм дії.

-31 -

П. СПЕЦІАЛЬНА ФАРМАКОЛОГІЯ КЛАСИФІКАЦІЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ*

*— Класифікацію складено на основі довідників «Лікарські засоби» М.Д. Машковського 2000 p., «Компендіум - лікарські препарати» і «Лікарські препарати». Відаль -2001-2002р. ⇐ Предыдущая123 Поделиться:

Последнее изменение этой страницы: 2019-04-19; Просмотров: 408; Нарушение авторского права страницы