Класифікація і структура конфліктів

Соціальний конфлікт

План.

 1. Конфлікт як соціальне явище. 2.Класифікація і структура конфліктів

Як довела наука, конфлікти існують стільки, скільки існує людське суспільство.

Прояви конфліктів різноманітні: вони можуть виникати між окремими особистостями в межах од­ного колективу і між колективами, між релігійними сектами і партійними фракціями, це можуть бути страйки і революції, жорстокі масові битви чи міжнаціональні зіткнення.

Що ж та­ке конфлікт? Чи можна дати йому однозначне визначення?

Конфлікт — це результат соціального напруження, яке виникає через незадоволення базових потреб людей і со­ціальних груп.

Конфлікт також результат соціальної нерів­ності між людьми (П. Сорокін). Конфлікт — це і результат незбіжності цілей та інтересів людей (Дюркгейм, Парсонс).

Соціальний конфлікт існує, коли дві або більше сторін впев­нені, що їхні інтереси, цілі діяльності несумісні.

Що є предметом і об'єктом конфлікту?

Під предметом, як правило, розуміють наявну об'єктивну чи уявну проблему, що і є причиною незгоди між сторонами.

Кожна зі сторін за­цікавлена у розв'язанні цієї проблеми на свою користь.

Пред­метом конфлікту є та основна суперечність, через яку і задля вирішення якої суб'єкти вступають у протиборство. Це може бути проблема влади, володіння цінностями, проблема пер­шості чи сумісності.

Об'єкт конфлікту — це матеріальні чи духовні цінності, во­лодіти чи використовувати які намагаються обидві сторони.

Конфлікт може й не мати явного об'єкта. Існують так зва­ні безоб'єктні конфлікти. Вони не базуються на взаємних прагненнях до контролю над чим-небудь.

Наприклад, кон­флікт може статися через те, що перехожий зробив заува­ження хулігану. Розгортається суперечка, може статися бій­ка — конфлікт відбувся. Але тут немає об'єкта, володіти яким хотіли б обидві сторони. Просто один порушив мо­ральні уявлення іншого.

Щоб зрозуміти природу конфлікту і відрізнити його від схожих явищ, необхідно визначити його межі, тобто зовніш­ні рубежі у просторі й часі.

У визначенні меж розрізняють три аспекти:

- просторовий,

- часовий,

- внутрішньосистемний.

Просторові межі визначаються територією, на якій відбу­вається конфлікт.

Вони можуть бути мінімальними (кухня), але можуть бути і всесвітніми (наприклад світова війна).

У міжнаціональних конфліктах теж важли­во визначити територіальні рубежі для здійснення превен­тивних заходів, забезпечених правовими актами.

Часові межі — це тривалість конфлікту, його початок і кі­нець.

Від того, чи вважати конфлікт розпочатим, продовженим або закінченим, часто залежить юридична оцінка дій учасників у той чи інший момент часу.

Особливо це важливо для того, щоб правильно оцінити ролі учасників конфлікту і тих, хто при­єднався до нього у певні проміжки часу розгортання конфлікту.

Щоб визнати конфлікт розпочатим, потрібні як мінімум три умови:

а) перший учасник свідомо й активно діє на шкоду другому;

б) другий учасник усвідомлює, що ці дії спрямовані проти нього та його інтересів;

в) у зв'язку з цим він і сам починає активно протидіяти першому учасникові.

Тобто поки діє лише один учасник або однією чи всіма сто­ронами проводяться розумові операції (планування дій, протидій тощо), конфлікту як такого ще немає.

Навіть агре­сивні дії, але однієї сторони, це теж ще не конфлікт. Кон­флікт починається як двостороння чи багатостороння пове­дінка.

. Закінчу­ється конфлікт неоднозначно:

- він може бути вичерпаний або

-  припинений (докладніше зупинимося на цьому при розгляді динаміки конфлікту).

Що являє собою внутрішньосистемний аспект у визначен­ні меж конфлікту? Будь-який конфлікт відбувається у певній системі — сім'я, група співробітників, держава тощо.

Визначення внутрішньосистемних меж кон­флікту тісно пов'язане з чітким визначенням конфліктуючих сторін по всьому колу його учасників.

Таким колом (іншими словами — елементами системи) є:

а) безпосередньо проти­діючі сторони,

б) підбурювачі,

в) пособники,

г) організатори конфлікту,

д) радники,

є) прихильники або противники конфліктуючих сторін,

з) третейські судді.

І тепер доведено, що конфлікт — невід'ємна частина життя суспільства і не завжди він має руйнівний характер.

Перш за все конфлікт є плідним грунтом для вивчення со­ціальних змін. Якщо люди незадоволені умовами свого жит­тя або політикою, вони повинні вступити в боротьбу з існую­чим порядком, інакше їм не добитися змін на краще.

Майже кожен новий закон у цивілізованих країнах приймається в парламентах після тривалих дебатів і перехресного тиску груп з опозиційними інтересами.

Другою позитивною функцією соціальних конфліктів є те, що за їх допомогою вдається примирити законні інтереси людей.

Більшість конфліктів не закінчується тим, що одна сторона виграє, а інша — програє.

А якби, бажаючи уникнути конфліктів, люди не висували своїх вимог, навряд чи можна було б плідно вирі­шити важливі питання.

З цієї точки зору конфлікт можна розглядати як творчу силу.

Третьою позитивно функцією конфлікту є те, що конфлікт об'єднує групу.

Отже, голов­ними характеристиками позитивних функцій конфлікту є вирішення проблем між сторонами, що протидіють.

Соці­альний конфлікт, який перебуває під контролем, допомагає уникнути напруження у громадському житті, дає змогу вста­новити рівновагу та моральні відносини між людьми.

До позитивних належать також комунікативно-інформа­тивні та організаційні характеристики конфлікту.

У ході зі­ткнення, протистояння люди краще пізнають одне одного, йдуть на зближення на спільній платформі.

Але конфлікт має не тільки позитивні функції. Він може призвести суспільство до хаосу:

- на грунті конфліктів розпа­даються сім'ї,

- через конфлікт розпадаються колективи,

- через міжнародні та міжособистісні конфлікти гинуть люди.

Конфлікти не­гативно впливають на необхідні зміни влади, сприяють роз­колу в групах, класах та інших спільнотах.

Тому всі гілки вла­ди повинні розробляти заходи щодо запобігання конфлік­там, ретельно має працювати правова система для подолан­ня конфліктів.

І важко буває радіти позитивним результатам конфлікту, як­що він виливається у взаємні образи, погрози, насилля.

Відповідно до двох основних сфер суспільного життя кон­флікти можуть бутиматеріальними та духовними.

Матеріальні функції проявляються у тому, що всі вони, в тому числі і юридичні, пов'язані з економічною стороною суспільного життя.

Це матеріальний інтерес, вигода, втрата, тому конфлікт сприяє перегрупуванню соціальних сил, су­спільному прогресу (або регресу), розвиткові (або стагнації) матеріального виробництва.

Духовна функція конфлікту про­являється у вигляді стимулятора швидких і глибоких змін у духовному житті.

У процесі соціальних конфліктів руйнують­ся норми, ідеали, цінності, що склалися раніше, відбувається радикалізація суспільної свідомості.

Ще є :

- сигнальна,

- інформаційна,

- диференціююча

- динамізуюча функції.

Сигнальна функція полягає в тому, що вона немовби дає заявку на необхідність прийняття термінових заходів, сигналізуючи суспільству про соціальне напруження, спонукає його і перш за все керівні та правові органи до уважного вив­чення ситуації, перегляду нормативної бази тощо.

Інформа­ційна функція близька до сигнальної, але вона ширша, ніж проста констатація про соціальне неблагополуччя.

Кон­флікти завжди дають цінну інформацію про причини, що їх породили. Інформація стає важливим засобом пізнання су­спільних процесів.

Диференціююча функція полягає в тому, що конфлікт призводить до соціальної диференціації.

Наслідком соціального конфлікту є зміна соціальної струк­тури суспільства, яка розвивається за звичною схемою: спо­чатку це гостра поляризація протилежних протиборчих сил, далі інтеграція розрізнених сил і, нарешті, виникнення нових спільнот.

Особливості динамізуючої функції полягають у тому, що в кожному соціальному конфлікті закладена можливість швидшими темпами розвивати суспільство, здійснювати соціальні зміни.

Соціальний конфлікт

План.

 1. Конфлікт як соціальне явище. 2.Класифікація і структура конфліктів

Як довела наука, конфлікти існують стільки, скільки існує людське суспільство.

Прояви конфліктів різноманітні: вони можуть виникати між окремими особистостями в межах од­ного колективу і між колективами, між релігійними сектами і партійними фракціями, це можуть бути страйки і революції, жорстокі масові битви чи міжнаціональні зіткнення.

Що ж та­ке конфлікт? Чи можна дати йому однозначне визначення?

Конфлікт — це результат соціального напруження, яке виникає через незадоволення базових потреб людей і со­ціальних груп.

Конфлікт також результат соціальної нерів­ності між людьми (П. Сорокін). Конфлікт — це і результат незбіжності цілей та інтересів людей (Дюркгейм, Парсонс).

Соціальний конфлікт існує, коли дві або більше сторін впев­нені, що їхні інтереси, цілі діяльності несумісні.

Що є предметом і об'єктом конфлікту?

Під предметом, як правило, розуміють наявну об'єктивну чи уявну проблему, що і є причиною незгоди між сторонами.

Кожна зі сторін за­цікавлена у розв'язанні цієї проблеми на свою користь.

Пред­метом конфлікту є та основна суперечність, через яку і задля вирішення якої суб'єкти вступають у протиборство. Це може бути проблема влади, володіння цінностями, проблема пер­шості чи сумісності.

Об'єкт конфлікту — це матеріальні чи духовні цінності, во­лодіти чи використовувати які намагаються обидві сторони.

Конфлікт може й не мати явного об'єкта. Існують так зва­ні безоб'єктні конфлікти. Вони не базуються на взаємних прагненнях до контролю над чим-небудь.

Наприклад, кон­флікт може статися через те, що перехожий зробив заува­ження хулігану. Розгортається суперечка, може статися бій­ка — конфлікт відбувся. Але тут немає об'єкта, володіти яким хотіли б обидві сторони. Просто один порушив мо­ральні уявлення іншого.

Щоб зрозуміти природу конфлікту і відрізнити його від схожих явищ, необхідно визначити його межі, тобто зовніш­ні рубежі у просторі й часі.

У визначенні меж розрізняють три аспекти:

- просторовий,

- часовий,

- внутрішньосистемний.

Просторові межі визначаються територією, на якій відбу­вається конфлікт.

Вони можуть бути мінімальними (кухня), але можуть бути і всесвітніми (наприклад світова війна).

У міжнаціональних конфліктах теж важли­во визначити територіальні рубежі для здійснення превен­тивних заходів, забезпечених правовими актами.

Часові межі — це тривалість конфлікту, його початок і кі­нець.

Від того, чи вважати конфлікт розпочатим, продовженим або закінченим, часто залежить юридична оцінка дій учасників у той чи інший момент часу.

Особливо це важливо для того, щоб правильно оцінити ролі учасників конфлікту і тих, хто при­єднався до нього у певні проміжки часу розгортання конфлікту.

Щоб визнати конфлікт розпочатим, потрібні як мінімум три умови:

а) перший учасник свідомо й активно діє на шкоду другому;

б) другий учасник усвідомлює, що ці дії спрямовані проти нього та його інтересів;

в) у зв'язку з цим він і сам починає активно протидіяти першому учасникові.

Тобто поки діє лише один учасник або однією чи всіма сто­ронами проводяться розумові операції (планування дій, протидій тощо), конфлікту як такого ще немає.

Навіть агре­сивні дії, але однієї сторони, це теж ще не конфлікт. Кон­флікт починається як двостороння чи багатостороння пове­дінка.

. Закінчу­ється конфлікт неоднозначно:

- він може бути вичерпаний або

-  припинений (докладніше зупинимося на цьому при розгляді динаміки конфлікту).

Що являє собою внутрішньосистемний аспект у визначен­ні меж конфлікту? Будь-який конфлікт відбувається у певній системі — сім'я, група співробітників, держава тощо.

Визначення внутрішньосистемних меж кон­флікту тісно пов'язане з чітким визначенням конфліктуючих сторін по всьому колу його учасників.

Таким колом (іншими словами — елементами системи) є:

а) безпосередньо проти­діючі сторони,

б) підбурювачі,

в) пособники,

г) організатори конфлікту,

д) радники,

є) прихильники або противники конфліктуючих сторін,

з) третейські судді.

І тепер доведено, що конфлікт — невід'ємна частина життя суспільства і не завжди він має руйнівний характер.

Перш за все конфлікт є плідним грунтом для вивчення со­ціальних змін. Якщо люди незадоволені умовами свого жит­тя або політикою, вони повинні вступити в боротьбу з існую­чим порядком, інакше їм не добитися змін на краще.

Майже кожен новий закон у цивілізованих країнах приймається в парламентах після тривалих дебатів і перехресного тиску груп з опозиційними інтересами.

Другою позитивною функцією соціальних конфліктів є те, що за їх допомогою вдається примирити законні інтереси людей.

Більшість конфліктів не закінчується тим, що одна сторона виграє, а інша — програє.

А якби, бажаючи уникнути конфліктів, люди не висували своїх вимог, навряд чи можна було б плідно вирі­шити важливі питання.

З цієї точки зору конфлікт можна розглядати як творчу силу.

Третьою позитивно функцією конфлікту є те, що конфлікт об'єднує групу.

Отже, голов­ними характеристиками позитивних функцій конфлікту є вирішення проблем між сторонами, що протидіють.

Соці­альний конфлікт, який перебуває під контролем, допомагає уникнути напруження у громадському житті, дає змогу вста­новити рівновагу та моральні відносини між людьми.

До позитивних належать також комунікативно-інформа­тивні та організаційні характеристики конфлікту.

У ході зі­ткнення, протистояння люди краще пізнають одне одного, йдуть на зближення на спільній платформі.

Але конфлікт має не тільки позитивні функції. Він може призвести суспільство до хаосу:

- на грунті конфліктів розпа­даються сім'ї,

- через конфлікт розпадаються колективи,

- через міжнародні та міжособистісні конфлікти гинуть люди.

Конфлікти не­гативно впливають на необхідні зміни влади, сприяють роз­колу в групах, класах та інших спільнотах.

Тому всі гілки вла­ди повинні розробляти заходи щодо запобігання конфлік­там, ретельно має працювати правова система для подолан­ня конфліктів.

І важко буває радіти позитивним результатам конфлікту, як­що він виливається у взаємні образи, погрози, насилля.

Відповідно до двох основних сфер суспільного життя кон­флікти можуть бутиматеріальними та духовними.

Матеріальні функції проявляються у тому, що всі вони, в тому числі і юридичні, пов'язані з економічною стороною суспільного життя.

Це матеріальний інтерес, вигода, втрата, тому конфлікт сприяє перегрупуванню соціальних сил, су­спільному прогресу (або регресу), розвиткові (або стагнації) матеріального виробництва.

Духовна функція конфлікту про­являється у вигляді стимулятора швидких і глибоких змін у духовному житті.

У процесі соціальних конфліктів руйнують­ся норми, ідеали, цінності, що склалися раніше, відбувається радикалізація суспільної свідомості.

Ще є :

- сигнальна,

- інформаційна,

- диференціююча

- динамізуюча функції.

Сигнальна функція полягає в тому, що вона немовби дає заявку на необхідність прийняття термінових заходів, сигналізуючи суспільству про соціальне напруження, спонукає його і перш за все керівні та правові органи до уважного вив­чення ситуації, перегляду нормативної бази тощо.

Інформа­ційна функція близька до сигнальної, але вона ширша, ніж проста констатація про соціальне неблагополуччя.

Кон­флікти завжди дають цінну інформацію про причини, що їх породили. Інформація стає важливим засобом пізнання су­спільних процесів.

Диференціююча функція полягає в тому, що конфлікт призводить до соціальної диференціації.

Наслідком соціального конфлікту є зміна соціальної струк­тури суспільства, яка розвивається за звичною схемою: спо­чатку це гостра поляризація протилежних протиборчих сил, далі інтеграція розрізнених сил і, нарешті, виникнення нових спільнот.

Особливості динамізуючої функції полягають у тому, що в кожному соціальному конфлікті закладена можливість швидшими темпами розвивати суспільство, здійснювати соціальні зміни.

Класифікація і структура конфліктів

Існують різні крите­рії, за якими можна таку класифікацію здійснити:

- за сферами прояву конфлікти можуть бути економіч­ними, політичними, соціальними (у вузькому розумінні), ет­нічними, релігійними, побутовими, культурними тощо;

- за суб'єктами та рівнем організації суспільного життя розрізняють конфлікти між індивідами, соціальними група­ми, класами, державами;

- за об'єктом;

- за зонами й сферами їх прояву — внутрішні та зовнішні;

- за ступенем радикалізації намічених змін у певній сфе­рі є конфлікти приватні (часткові), які беруть до уваги зміни в окремих структурах, і радикальні, які мають своїм витоком корінні інтереси й основні цінності протиборчих сил і в ре­зультаті яких відбувається злам у житті суспільства;

- за рівнем суспільного поля розглядають конфлікти на вищому державному рівні, регіональному та місцевому;

- за кількістю учасників конфлікти можуть бути локаль­ними чи глобальними;

- за рівнем гостроти суперечностей у протиборстві є ан­тагоністичні та неантагоністичні конфлікти;

- за часом конфлікти бувають короткочасними та довго­тривалими;

- за об'єктивністю конфлікти бувають дійсними, що спричинені об'єктивними суперечностями між інтересами та цілями;

випадковими, умовними — вони діють доти, доки цей стан не усвідомлюється учасниками;

змішаними — при­чини їх лише опосередковано пов'язані з об'єктивними при­чинами;

приписаний конфлікт, тобто конфліктують зовсім не ті, що дійсно перебувають у протиборстві;

удаваний кон­флікт, який не має реальних причин;

- за функціями виділяють конфлікти позитивні та нега­тивні;

матеріальні та духовні;

сигнальні, інформаційні,

дифе­ренціюючі та динамізуючі.

Що являє собою політичний конфлікт?

Перш за все це протиборство, зіткнення політичних суб'єктів, зумовлене протилежністю їх політичних інтересів, цінностей, думок і поглядів.

Це результат конкурентної взаємодії двох або біль­ ше сторін, які виборюють одне в одного владні повноваження і ресурси.

Якісна відмінність політичного кон­флікту від усіх інших полягає в тому, що в ньому взаємодіють різні суб'єкти з приводу обов'язкових для усіх громадян інте­ресів і державної влади.

Об'єктом і предметом політичного конфлікту є державна влада, володіння нею, устрій владних інститутів, політичний статус соціальних груп, цінності, сим­воли політичної влади.

Політичний конфлікт, як і будь-який соціальний (у широ­кому розумінні), має об'єктивну і суб'єктивну сторони.

Об'єк­тивною виступає суперечність між політичноюсистемою як певною єдністю і нерівністю включених до неї індивідів і груп, які виражені в ієрархії політичних статусів. У цьому витоки й основа політичного конфлікту.

Суб'єктивна сторона політичного конфлікту проявляється,

- по-перше, в усвідом­ленні суб'єктами об'єктивних суперечностей;

- по-друге, в оформленні організованості конфліктуючих сторін;

- по-тре­тє, в тому, що він має нормативно-ціннісний вимір: політич­ні цінності, закріплені в юридичних нормах, які визначають правила гри політичних агентів;

- по-четверте, суб'єкт політич­ного конфлікту формується у процесі політичної боротьби, а не даний об'єктивно.

123Следующая ⇒

Поделиться: