Україна – як суверенна європейська держава в системі міжнародного співробітництва

Проголошення в серпні 1991 р. Акту про незалежність України і проведення республіканського референдуму докорінно змінило її міжнародний статус. Україна стала незалежною державою, що володіє повним суверенітетом у здійсненні зовнішньої політики. Тепер же Україна - рівноправний суб'єкт міжнародних відносин.

 Підкреслюється, що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Україна неухильно дотримуватиметься норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією Прав Людини, Міжнародними пактами про права людини, що їх Україна ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами. Україна, одна з держав-засновниць Організації Об'єднаних Націй, в повній відповідності з метою і принципами Статуту ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру та безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права. Забезпечення національних інтересів України, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку держави - головна мета зовнішньої політики України. Проводячи відкриту, чесну, принципову зовнішню політику, Україна ґрунтується на принципах і нормах міжнародного права. Україна підкреслює, що встановить з іншими державами дипломатичні відносини і будуватиме двосторонні стосунки і зв'язки із ними на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності та непорушності існуючих кордонів. Україна вважає свою територію неподільною і недоторканою й не має жодних територіальних домагань ані до однієї держави. Країни світу активно підтримали вступ незалежної України в міжнародне співтовариство. В середині 90-х років Україну визнали де-юре і де-факто більше 140 держав, з них близько 70 вже встановили з Україною дипломатичні відносини, відкрили посольства і консульства. Розгортається дедалі ширше сприятлива смуга міжнародного визнання незалежної, самостійної України.

Для повноцінної інтеграції України в світовий та європейський політичний і економічний простір необхідно, насамперед, формування демократичної громадянсько-правової держави, де забезпечуються політичні, соціальні та духовні інтереси і права всіх її членів на основі використання можливих і досяжних в сучасних умовах матеріальних благ. Існування України як суверенної держави вимагає надійного захисту власних інтересів, гарантованого самозабезпечення і прогресивного розвитку в сприятливому зовнішньому середовищі. Враховуючи тісний зв'язок і навіть залежність життєдіяльності соціальної і економічної сфери України від її ближнього географічного оточення колишніх радянських республік, і, насамперед, Росії, виходу з кризи і ключі до вирішення проблем природно і доцільно шукати у взаємодії із ними, при цьому головним партнером безумовно є Росія. Використовуючи різноманітні аргументи, а частіше спираючись на емоції, супротивники встановлення зв'язків з Росією та ближнім зарубіжжям обвинувачують керівництво України в «невизначеності зовнішньополітичної стратегії», в «прозахідній» або «проруській» орієнтації тощо. Не менш гостро стоять питання зовнішнього забезпечення національної безпеки України. Вирішувати проблеми Україні потрібно в умовах, яким немає аналогу в світовій практиці: добровільної відмови від ядерної зброї і просування по шляху придбання без'ядерного статусу.

 «Східний вектор» інтеграційного руху України - це Співдружність незалежних держав. Враховуючи економічні, геополітичні та воєнно-стратегічні аспекти проблеми, доцільно усвідомлювати, що Україна зацікавлена у відновленні традиційних і в налагодженні нових економічних зв'язків з країнами Співдружності і, насамперед, з Росією, але на рівноправних, взаємовигідних умовах. Та справа в тому, що Україна ще не досягла такого рівня спільних національних економік, що дозволяють швидко інтегруватися в європейський економічний простір. Пояснюється тим, що, якщо на Заході - діючі ринкові структури, новітні технології і порівняно стабільний прогрес, то на Сході - необхідність налагодження традиційних економічних зв'язків, формування ринку збуту і ліквідація технологічної відсталості. Для України з її унікальним геополітичним становищем надмірний погляд в той або іншій бік означає повний відрив від реальної ситуації або віддалитися від інтегрованої Європи. А це викликало уповільнення реформування соціально-економічної структури і поступове входження в європейський і світовий економічний простір.

*Анархіз́м— суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів (союзи громад). Мета анархізму — створення вільної організації суспільства з інститутами громадського самоуправління, яке обходиться без влади людини над людиною.

*Менталіте́т - те саме що Ментальність - система переконань, уявлень і поглядів індивідууму або суспільної групи, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь. Ключовими словами в визначенні менталітету є картина світу, набір духовних цінностей, не завжди усвідомлена система життєвих координат та підсвідомих стереотипів. Найчастіше слово вживається в контексті саме соціальної спільності (нація, народ, етнос

 

Білет №18

Липинський і Міхновський

Український консерватизм ґрунтувався на засадах пріоритетності держави, нації над правами особи; монархічної форми державного правління; територіального патріотизму; провідної ролі аристократії у державотворчому процесі; непорушності приватної власності як основи господарювання, вирішальної ролі моральних, релігійних чинників у суспільному поступі; українського історичного легітимізму.

Думки М. Міхновського про потребу рішучого відмежування України від Росії, акцент на силових методах досягнення національно-визвольної мети, а також проголошення виключно етнічного принципу формування нації (Україна для українців) лягли в основу націоналістичної ідеології. Погляди М. Міхновського ґрунтувалися на консервативному, національно-державницькому й націоналістичному ідеологічних напрямах.

В. Липинський ґрунтовно висвітлив концепцію політики у праці "Листи до братів хліборобів". Він вбачав повноцінний розвиток української нації в розбудові власної держави. Така держава має існувати у формі монархічного правління, що відповідає державницькій традиції, започаткованій Б. Хмельницьким. За В. Липинським ця монархія повинна ґрунтуватися на таких п'яти підвалинах: аристократія, класократія, територіальний патріотизм, український консерватизм, релігійний етос.

Гетьман як спадковий монарх репрезентує державу, уособлює її авторитет. Разом з гетьманом управління державними і суспільними сферами здійснює аристократія — кращі представники усіх класів і станів: промислового (фабриканти, інженери, робітники); хліборобського (поміщики, селяни, сільські робітники); фінансового і купецького (всі, хто живе з обміну продуктами); комунікаційного (залізничники, шофери), інтелігенція.

Територіальний патріотизм В. Липинський розумів як солідаризацію усіх мешканців України на ґрунті любові до рідної землі, незалежно від етнічного походження, соціально-класової належності, віросповідання.

В. Липинський(1882-1931рр.) є одним із авторів доктрини українського консерватизму, суть якої зводиться до таких основних положень:

- політичним ідеалом для України є спадкова монархія, очолювана гетьманом як символом української національної ідеї;

- суть класократії полягає у пануванні активної меншості (аристократії), що складається із кращих (за духом, здібностями, активністю) людей;

- реалізація доктрини консерватизму детермінується поширенням консервативної ідеології, християнської релігії;

- в центрі доктрини є концепція хлібороба-власника, з якої випливає, що монархія - це трудова держава, оперта на організацію трудових, продукуючих класів, насамперед, на хліборобський клас.

Політичне кредо В. Липинського - "до української нації через українську державу". Держава для нього - це найдосконаліша, найвища форма організації всіх духовних і матеріальних сил нації.

Консерватизм, за В. Липинським, — це утвердження серед громадян України організованих сил авторитету, дисципліни, правопорядку, політичної культури, здатних приборкати анархію і свавілля, і, нарешті, релігійний етос — основа становлення морального порядку, без якого неможливо сформувати націю, збудувати державу.

Форму державного правління вчений вбачав у дуалістичній конституційній монархії, за якої:

— гетьман як суверен української нації, голова кабінету міністрів зосереджує в своїх руках виконавчу владу;

— законодавчу владу утворюють дві палати: територіальна (нижня), до якої входять представники місцевих земельних рад (по 3—4 від кожної землі на підставі загального, рівного, таємного виборчого права), і трудова (вища), до якої делегують своїх представників професійні спілки всіх класів і соціальних верств.

Націоналістичний напрям був започаткований Братством тарасівців, а також уже згадуваними ідеями М. Міхновського. Він включав такі основні принципи:

— нація як етнічна спільність — основний чинник державного і суспільного життя;

— волюнтаризм — один зі світоглядних принципів;

— національна диктатура — перехідна форма державного будівництва;

— активна меншість — віддані національній ідеї патріоти організовують і ведуть пасивну масу на боротьбу за українську державу;

— національна революція — основний засіб досягнення державності.

⇐ Предыдущая30313233343536373839Следующая ⇒

Поделиться: