СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ ТА ТЕРМІНІВ

Абсентеїзм – (від лат. absentis - відсутній) – ухилення виборців від участі у виборах до органів публічної влади або від участі у референдумі.

Автономія – (від гр. аutonomia, від autos – сам + nomos - закон ) –право самостійного здійснення певних функцій державної влади або управління, яке надано конституцією якій-небудь частині держави.

Багатопартійна система – різновид партійної системи, яка передбачає можливість більше двох партій приймати участь у виборах і в роботі виборних органів влади. 

Білль – (від лат. bulla – документ із печаткою) – у Великобританії, США, Канаді та ін. англомовних країнах - законопроект, який вноситься на розгляд до законодавчих органів, а також назва деяких конституційних актів, наприклад, Білль про права у США.

Вето – (від лат. veto – забороняю) – безумовна (абсолютна) заборона або обмежена (відкладальна) заборона глави держави на введення в дію законопроекту парламенту.

Вотум – (від лат. votum – бажання). Вотум довіри або вотум недовіри – рішення парламенту з приводу схвалення або не схвалення діяльності уряду або міністра.

Гільйотина – процедура у парламенті, яка застосовується за пропозицією уряду, щодо обмеження часу обговорення законопроекту.  

Глава держави – вища посадова особа, яка вважається носієм верховної влади та верховним представником держави в середні країни та на міжнародному рівні. У монархіях - монарх (від грец. monos – один + archos – правитель) – спадковий глава держави (цар, імператор, король, фараон, султан, емір, падішах). У республіках – (від лат. praesidentis – той, що сидить попереду) – виборний глава держави. 

Голова уряду – керівник вищого виконавчого і розпорядчого органу влади (прем’єр – міністр, голова уряду, голова ради міністрів, канцлер тощо).

Делегування повноважень – (від лат. delegare – призначати, надсилати) – передача повноважень від одних органів до інших, зокрема делегування законодавчих повноважень.

Департамент – 1) адміністративно-територіальна одиниця у Франції та ін. країнах; 2) назва міністерства, відомства.

Депутат – (від лат. deputatus – посланий) – виборний представник населення в органах публічної влади.

Депутатський мандат – (від лат. mandatum – повноваження, наказ, доручення) – документ, який свідчить про обрання особи депутатом.

Дискреційна влада – (від фран. discretionnatis – той, що діє за власним розсудом) – право вищих органів влади, посадових осіб діяти за власним розсудом.

Імунітет депутата – (від лат. immunitatis – визволення від чого-небудь) – недоторканість особи депутата від арешту, притягнення до відповідальності без згоди на те відповідного представницького органу.

Імпічмент – (від англ. impeachment – підвергати сумніву) – особливий порядок та встановлена у законодавстві процедура притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави.  

Індемнітет – (від лат. indemnitas – відшкодування збитків) – 1) звільнення депутата від відповідальності за голосування у парламенті або за висловлювання, які пов’язані з його професійною діяльністю; 2) грошова винагорода, яку отримує депутат парламенту за свою професійну діяльність з метою забезпечення його матеріальної незалежності.

Інтерпеляція – (від лат. interpellatio – перебиття розмови, скарга до суду) – особливий вид депутатського запиту до уряду або до окремого міністра з приводу їх професійної діяльності. Правовими наслідками інтерпелляції може бути формулювання вотуму недовіри або відмова у довірі.

Конституційний закон – це нормативно-правовий акт, за допомогою якого вносяться зміни і доповнення до конституції. Органічний закон – нормативно-правовий акт, прийняття якого передбачено у конституції, що деталізує конституцію, при цьому не змінюючи її основних принципів.

Конституційний контроль – процедура перевірки на відповідність конституції актів і дій органів та посадових осіб публічної влади, а також громадських об'єднань, що здійснюють публічні функції

Конституційний лад — це встановлений Основним Законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантуються, забезпечуються і регулюються законами, прийнятими відповідно до Конституції. За своїм змістом конституційний лад постає як системне політико-правове явище, складовими елементами якого є державний і суспільний лад. До основ державного ладу належать вихідні принципи організації і діяльності держави та її інститутів.

Конституційно-правові засади суспільного ладу – це система конституційно-правових норм, що закріплюють основні принципи економічної, політичної, соціальної та духовно-культурної сфер життя суспільства в їх органічній єдності та взаємозалежності та мають базову, визначальну значущість в даній державі.

Конституція – (від лат. constitutio - встановлення) – нормативно-правовий акт (сукупність нормативно-правових актів і інших джерел), що закріплює основи конституційного ладу, форму держави, статус людини й громадянина, порядок організації та діяльності органів влади у центрі та на місцях, основні принципи правосуддя й ін.

Контрасигнатура, контрасигнація – (від лат. contra – проти + signare – підписувати) – скріплення підписом голови уряду або відповідального міністра акту глави держави, яка означає перенесення відповідальності за дію акту на голову уряду або відповідного міністра.

Легіслатура – (від лат. legis – закон + latus – встановлений) – 1) строк повноважень, а також період діяльності законодавчого органу; 2) назва законодавчих органів у деяких зарубіжних країнах.

Лобі – (від англ. lobby – критий майданчик для прогулянок, коридори) – вплив на членів парламенту, який чиниться особами з метою прийняття вигідного для них рішення.

Метрополія – (від лат. meter – мати + polis – місто) – держава, яка має колонії.

Мер – (від лат. major – великий) – виборний глава муніципалітету міста.

Монархія –(від гр. monarchia – єдиновладдя) – форма правління, за якою верховна влада зосереджена у руках єдиновладного глави держави – монарха та, як правило, передається ним за спадщиною.

Муніципія – назва адміністративно-територіальної одиниці в країнах Латинської Америки.  

 Октроювання – (від фран. octroi – дарування) – дарування монархом конституції, прав, привілеїв тощо.

Омбудсман – (від швед. ombudsman – представник інтересів) – спеціальна посадова особа, яка спостерігає за законністю та за дотриманням прав людини у сфері діяльності органів публічної влади.

Ордонанс – ( від фр. ordonnance - наказ) - найменування урядового акту в країнах Західної Європи.

Панашування – (від фран. panacher – змішувати одне з іншим) – у зарубіжних країнах право виборців голосувати за кандидатів із різних партійних списків.

Парламент – (від фран. parler – говорити) – загальнонаціональна представницька установа держави, яка здійснює законодавчі, установчі, контрольні, судові і інші повноваження.

Парламентаризм – система організації та функціонування верховної державної влади, яка характеризується провідним становищем парламенту.

Плебісцит – (від лат. plebis – народ + scitum – рішення, постанова) – форма загального голосування з найважливіших питань державного життя, зокрема з приводу визначення становища відповідної території.

Плюральний вотум – (від лат. pluralis – множинний) – право виборців користуватися декількома голосами в залежності від майнового, освітнього та ін. цензів.

Праймеріз – (від англ. primary – первинний) – 1) первинні збори виборців (як правило за участю прихильників одної партії), які утворюються для висування кандидатів на виборні посади, а також сам процес голосування на таких зборах; 2) вибори делегатів на партійний з’їзд.

Преференційне голосування – (від лат. praeferens – перевага, симпатія) – можливість виборця визначити своє ставлення до кожного кандидата з партійного списку.

Республіка – (від лат. res publica – суспільна справа) – форма правління, за якою глава держави обирається громадянами або представницькою установою.

Сецесія – (від лат. secedo – уходжу) – вихід зі складу держави його частини.

Спікер – (від англ. speaker – оратор) – голова палати парламенту в англомовних країнах.

7. ПОТОЧНИЙ (МОДУЛЬНИЙ) ТА ПІДСУМКОВИЙ

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

Опис предмета курсу

Курс	Напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчального курсу (структура залікового кредиту)
Кількість кредитів ECTS: 3,5     Модулів: 3   Змістовних модулів: 3     Загальна кількість годин: 126     Тижневих годин: 4	0304 "Право"     6.030401 "Бакалавр"	Обов’язкова     Модуль І Лекції: 48   Практичні заняття: 20   Модуль ІІ Індивідуальна робота: 12   Модуль ІІІ Самостійна робота: 46     Вид контролю. Поточний модульний контроль. Іспит

 

Навчальна дисципліна "Державне (конституційне) право зарубіжних країн" складається з 3 змістовних модулів:

 

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: