Експериментальні дослідження пізнавальної сфери

 

Запам’ятовування завершених і незавершених дій

за Левин К. Динамическая психология: Избранные труды. — М.: Смысл,

2001. — 572 с.

Б. В. Зейгарник вивчала особливості запам’ятовування завершених та

незавершених дій. Експерименти проводились в Берлінському університеті.

Загальна вибірка — 164 особи віком від 13 до 65 років. Експерименти прово-

дились з кожним учасником індивідуально.

Учасникам пропонувалося виконати серію завдань (18–22), половину з яких

не давали довести до завершення. В інструкції зазначалося, що усі завдання слід

виконувати із максимальною швидкістю та якістю. По завершенню експеримен-

ту учасники писали самозвіт, в якому мали описати свої переживання пов’язані із

роботою, перерахувати завдання, які вони виконували, а також описати ці завдан-

ня як цікаві чи нецікаві, приємні чи неприємні для виконання. Окрім того реєс-

трувалися усі спонтанні реакції учасників під час виконання завдань.

Завершені та незавершені завдання давалися у випадковій послідовності

і були різними за змістом: записати вірш, виліпити з пластиліну тваринку,

проколоти дірочки у картоні, нанизати намистинки тощо. Одним учасникам

давали змогу завершити одні завдання, а іншим інші.

У результаті було встановлено, що краще запам’ятовуються завдання,

завершити які немає можливості. Учасники не лише краще пригадували такі

завдання, а й називали їх першими у переліку. З незавершеними завданнями

були переважно пов’язані негативні емоції: бажання продовжувати роботу,

незадоволення, що збили із завдання тощо.

 

Особливості пригадування подій

  за Хок Р. 40 исследований, которые потрясли психологию. Секреты

выдающихся экспериментов. — СПб.: ПраймЕврознак, 2003. — 416 с.

Е. Лофтус досліджувала особливості пригадування подій залежно від

формулювання питань. У експерименті взяли участь 150 студентів універси-

тету, які не були повідомлені про реальну мету дослідження.

Усім учасникам продемонстрували відеофільм про автомобільну аварію, в

якій зіткнулися 5 машин. Причиною аварії було те, що водій однієї з машин (А)

не помітив стоп-сигнал. Після демонстрації учасники отримали опитувальники

по 10 питань в кожному. Для однієї половини учасників (група А) перше питан-

ня було сформульовано так: «Як швидко рухалась машина А, коли вона проїз-

дила стоп-сигнал?», для іншої (група В) — так: «Як швидко їхала машина А, ко-

ли вона звернула направо?». Інші питання були відволікаючими і не цікавили

дослідника, окрім останнього: «Чи бачили Ви стоп-сигнал для машини А?».

Фільм демонструвався учасникам у невеликих групах по 20–30 осіб.

Опитувальник роздавався відразу після перегляду відеофільму, кожен учас-

ник відповідав в окремому приміщенні, до заповнення опитувальника учасни-

ки не контактували між собою і не мали змоги поділитись враженнями.

У результаті цього та серії схожих експериментів були отримані значи-

мі результати про те, що попередня інформація (про наявність стоп-сигнала)

спрацьовує як установка: 53% учасників групи А відповіли, що бачили стоп-

сигнал, тоді як лише 35% учасників групи В відповіли, що бачили його в

переглянутій стрічці.Результати цих досліджень часто використовуються у кримінальній

практиці.

 

   Мислене тренування

    за Готтсданкер Ф. Основы психологического эксперимента: Учеб. по

   собие / пер. с англ. — М.: Издво Моск. унта, 1982. — 464 с.

Д. Пратер — психолог академії військових сил Америки, висунув гіпо-

тезу про те, що при виконанні звичайних тренувальних програм в уяві — мис-

лено, у курсантів покращаться навички по виконанню посадки літака Т–37. В

експерименті взяло участь 23 курсанти, відібраних випадковим чином. Всі во-

ни були не достатньо досвідченими, тобто мали незначний досвід польотів як

на реальних машинах, так і роботи на тренажерах.

 Учасники контрольної групи В (10 осіб) проходили тренування в тради-

ційному режимі. Учасники експериментальної групи А (13 осіб) здійснювали

ще і мислені тренування: чотири рази за період навчання, курсанти поміщали-

ся в макет кабіни літака, через навушники їх подавалася детальна інформація

про виконання всіх необхідних операцій щодо посадки літака, учасники мали

в усіх деталях представляти собі процес посадки. Кожне з мислених тренувань

тривало 11–15 хвилин і здійснювалося після четвертого, п’ятого, шостого і

сьомого вилетів.

Після проведення експерименту вміння курсантів саджати літак оціню-

валось експертами за семибальною шкалою, окремо за знання операцій (на-

скільки добре розумів курсант, що саме має роботи) і за техніку їх виконання

(успішність виконання операцій).

В результаті експерименту гіпотеза підтвердилася: мислене тренуван-

ня покращує навички садіння літака. Середній бал за знання операцій учас-

ників групи А — 4,53, за техніку — 4,26; учасників групи В — 4,21 і 3,89

відповідно.

Експериментальні дослідження емоційно‑вольової сфери та по‑

Ведінкових реакцій

 

Експеримент з лялькою Бобо

за Хок Р. 40 исследований, которые потрясли психологию. Секреты

выдающихся экспериментов. — СПб.: ПраймЕврознак, 2003. — 416 с.

В експерименті, проведеному А. Бандурою і колегами, вивчалися особли-

вості імітації моделей агресивної поведінки дорослих дітьми. Дітям (3–5-річним

хлопчикам та дівчаткам із дитячого садочка при Стенфордському університеті,

які були розподілені у групи випадковим чином) демонстрували агресивне став-

лення дорослих до великої іграшки Бобо — ляльки схожої на людину. Ляльку

били у різні місця, штовхали, сідали верхи тощо. Агресивна поведінка демонс-

трувалась у різний спосіб: одні діти безпосередньо спостерігали агресивну по-

ведінку дорослих; інші — у відеозапису; треті — дивилися мультфільм «Кіт

Герман», у якому агресивна поведінка демонструвалася по відношенню до

мультиплікаційної ляльки Бобо. Дітям із контрольної групи агресивна поведін-

ка не демонструвалась. Після перегляду дітей запрошували у кімнату обладна-

ну дзеркалом Геззела, де було багато іграшок, серед яких і лялька Бобо.

Експериментаторів цікавили особливості імітаційної поведінки дітей за-

лежно від способу демонстрації агресії, також порівнювалися результати

хлопчиків та дівчаток.

Ляльки підбиралися відповідно до зросту та фізичної сили дітей і дорос-

лих: лялька, з якою гралися діти, була 3 фути заввишки; та, до якої демонстру-

валася агресія дорослими — 5 футів. Дітей усіх груп перед початком гри із

лялькою навмисне роздратували: дали погратися з цікавими іграшками, які

через деякий час забрали.

Основними результатами експерименту стали надійні показники того,

що діти, які бачать демонстрацію агресивної поведінки, — наслідують її, при-

чому не має значення спосіб, у який агресія демонструється. Хлопчики за всіх

умов поводяться агресивніше, ніж дівчатка, з більшим запалом б’ють та штов-

хають ляльку.

⇐ Предыдущая123Следующая ⇒

Поделиться: