Проблемні аспекти в управлінні земельними ресурсами України

Найбільш гострими проблемами державного управління земельними ресурсами в Україні є: відсутність необхідних нормативно-правових актів щодо врегулювання земельних відносин та невиконання повною мірою прийнятих законів; незаконне надання у власність і користування земельних ділянок, яке здійснюється за безпосередньої участі відповідних органів виконавчої влади або за їх сприяння; розвиток ринку земель сільськогосподарського призначення та підготовка включення в оборот земель сільськогосподарського призначення в умовах недостатньої законодавчої бази; нерозвинута інфраструктура такого ринку; недостатня реалізація одного з головних завдань земельної реформи – раціональне використання та охорона земель; украй незадовільно державне фінансування проведення земельної реформи та фундаментальної землевпорядної науки; наявність грубих порушень земельного законодавства при використанні земель, «насамперед, це стосується незаконного відчуження земельних ділянок особливо цінних земель, заповідників, курортів, цінних лісових масивів під будівництво тощо; районів, міст, селищ, сіл не відповідними землевпорядними, планово-картографічними, ґрунтовими, землеоціночними, екологічними матеріалами; невстановленість меж більшості населених пунктів, що призводить до конфліктних ситуацій при сплаті земельного податку та наданні земельних ділянок громадянам і юридичним особам; дефіцит високопрофесійних кадрів.

Організаційно-адміністративний механізм державного регулювання земельних відносин в Україні сьогодні характеризується відсутністю цілісного й системного підходу. У ході земельної реформи не відбувалось формування економічних методів управління та форм державної регуляторної політики у сфері земельних відносин, адаптованих до сучасних умов розвитку суспільства. Дублювання обов’язків з регулювання земельних відносин між численними міністерствами й відомствами сформували в цілому неефективний механізм державного регулювання та контролю у сфері землекористування.

Головною причиною наростання негативних тенденцій у сфері державного регулювання земельних відносин є критичне зниження ефективності державного управління за використанням та охороною земель. Рівень роботи Дерземагентства України не дає змоги подолати серйозні негативні тенденції й досягти суттєвого поліпшення ситуації у сфері земельних відносин.

В умовах ринкової економіки та роздержавлення права власності на землю важливим є поєднання економічного стимулювання раціонального використання й охорони земель з методами адміністративного впливу на суб’єктів земельних правовідносин. За цих умов важливого значення набувають відповідні функції управління в галузі використання та охорони земель, зокрема землеустрій, контроль, кадастр, моніторинг земель. Відповідні функції становлять зміст державного регулювання використання й охорони земель.

Обов’язком держави є забезпечення дієвого та ефективного контролю за раціональним використанням землі. Але існуюча система контрольних органів потребує впорядкування. Так, на сьогодні державний контроль за використанням та охороною земель здійснюють багато контрольних органів. При цьому функції зазначених органів дублюються, що не сприяє забезпеченню достатньої ефективності та результативності контролю.

Для забезпечення дієвого контролю з боку держави за раціональним використанням земель необхідно створити єдину цілісну систему моніторингу всіх категорій земель (у тому числі й земель сільськогосподарського призначення). Саме тому до складу контрольного органу необхідно передати Державний технологічний центр охорони родючості ґрунтів Мінагрополітики України та його територіальні органи, на які покладено здійснення моніторингу тільки земель сільськогосподарського призначення. При цьому контроль за охороною родючості ґрунтів повинен бути однією з функцій контрольного органу.

Формування ринку земель є одним із пріоритетних напрямів розвитку ринкової економіки в України. Сьогодні розвиток ринку земель несільськогосподарського призначення та підготовка до включення в оборот земель сільськогосподарського призначення здійснюються в умовах недостатньої законодавчої бази, в першу чергу відсутності закону України «Про ринок землі». Нерозвинутою є інфраструктура такого ринку. Недостатньо врегульовано процедуру продажу земель, проведення земельних аукціонів і конкурсів, не створюються земельні банки. За цих умов для України важливо не стільки визнання доцільності земельного ринку, скільки вибір відповідних шляхів і методів його формування. Тому державне регулювання ринку земель в Україні має забезпечувати прозоре функціонування механізму ринку землі, здійснення контролю за виконанням державного земельного законодавства, реєстрації та обліку торгівлі землею, ліцензування організацій, що будуть проводити оцінку землі та організовувати торгівлю нею, координувати діяльність органів, які будуть організовувати проведення ринкових операцій із землею, стимулювальної й фіскальної політики стосовно землекористування.

 

7. Напрями вдосконалення державного регулювання та управління земельними ресурсами в Україні

 

Основними механізмами державного регулювання земельних відносин повинні бути:

• організаційно-правовий – з метою розроблення та вдосконалення нормативно-правової бази тощо;

• організаційно-адміністративний – з метою реалізації державної політики щодо використання та охорони земель тощо;         

• організаційно-економічний – з метою економічного стимулювання раціонального використання земель, економічних гарантій власникам землі та економічної відповідальності землекористувачів тощо;

• організаційно-координаційний з – метою координації проведення земельної реформи, діяльності державних органів земельних ресурсів тощо; організаційно-методичний – з метою обґрунтування раціональної системи землеробства, наукового супроводу тощо;

• організаційно-інформаційний – з метою формування національного, регіональних та місцевих банків даних про стан земель і ґрунтів, формування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру України й системи реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них тощо.

Удосконалення організаційно-правового механізму повинно проходити шляхом доповнення нормативно-правової бази щодо відчуження земельних ділянок права приватної власності такими положеннями: гарантування викупу земельних ділянок для суспільних потреб за згодою власника (власників) земельної ділянки та попереднього відшкодування викупної ціни, а у випадку примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності (потреб) – з наступним відшкодуванням належної компенсації; визначення викупної вартості за відчужену земельну ділянку як ринкової вартості, а також зазначення альтернативного способу розрахунку вартості землі (або надання еквівалентної заміни), де немає ринку земель; встановлення обов’язків і відповідальності відповідних органів влади у випадку викупу та примусового відчуження земельних ділянок права приватної власності; встановлення вимог до виконавчих органів влади чітко визначати мету і процедуру викупу та примусового відчуження земельних ділянок; прийняття чіткої процедури і стандартних форм щодо рішення та повідомлення про викуп або примусове відчуження земельних ділянок; забезпечення можливості для землевласників брати участь у підготовчому процесі й прийнятті рішень, що передують викупу земельної ділянки, або після примусового відчуження; встановлення мінімальних термінів виплати компенсації у випадку примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.

Для вдосконалення організаційно-економічного механізму стимулювання раціонального використання та охорони земель необхідно: надати податкові й кредитні пільги громадянам і юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними й регіональними програмами використання та охорони земель; виділити кошти з державного або місцевого бюджету громадянам і юридичним особам для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини; звільнити від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з державними та регіональними програмами тощо.

Сьогодні велика увага приділяється питанням розробки та функціонування реєстраційної системи, яка б відповідала новим суспільним потребам. Йдеться, насамперед, про те, що роль реєстрації землі та нерухомості на ній значно зростає за умови приватної власності, коли вона має бути товаром, предметом купівлі-продажу, укладення земельно-правових угод.

Важливим елементом ринку землі є інститут оцінки. У ринкових умовах ціна землі, як і будь-якого товару, залежить від попиту та пропозиції. Але за відсутності ринку важливого значення набуває інститут оцінки. Головна мета оцінки земель – надати праву власності на землю грошового значення. Таким чином, практично процедури оцінки земель створюють зв’язок між правами власності на землю та вартістю цього активу.

Пріоритетними напрямами державного регулювання ринку землі повинні бути такі: організація ринку землі на основі нормативів, визначених відповідним законом та підзаконними актами, тобто встановлених юридично-правових засад; визначення суб’єктів інфраструктури ринку землі; визначення механізмів набуття й відчуження прав на земельні ділянки; регулювання цінової, податкової, митної політики та захист прав суб’єктів ринку землі; визначення повноважень органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування у сфері діяльності на ринку землі; визначення особливостей обороту земельних ділянок сільськогосподарського призначення; встановлення запільної площі земель, які громадяни та юридичні особи можуть набути у власність; визначення можливого місця проживання власника землі; кваліфікаційні вимоги до покупців земельних ділянок; порядок продажу й купівлі земельних ділянок; умови виходу земельного власника із загального масиву агроформування тощо; встановлення порядку підготовки земельних ділянок до продажу; визначення способів переходу земельних ділянок від одного власника до іншого (земельні торги у формі аукціону або конкурсу, викуп, прямі переговори) і відповідних процедур; визначення порядку оскарження та відшкодування збитків на ринку землі, прав і відповідальності покупців земельних ділянок; встановлення виключних прав держави та територіальних громад на ринку землі.

Таким чином, удосконалення ринку земель в Україні можливо шляхом визначення загальноприйнятих організаційних засад та механізмів проведення земельних торгів щодо продажу земельних ділянок, права на їх оренду, речових прав на земельні ділянки, встановлення норм поведінки та взаємодії учасників земельних торгів з метою вдосконалення процедури набуття об’єктів земельних торгів відповідно до земельного законодавства України. Тому Держземагентству сьогодні необхідно працювати над організацією прозорого ринку земель і законодавчим врегулюванням продажу земельних ділянок на земельних аукціонах.

 

⇐ Предыдущая1234567

Поделиться: