Сегментуючі концентратори

Один із шляхів підвищення продуктивності мережі—поділ робочої групи на кілька сегментів шляхом встановлення сегментуючого концентратора.

За допомогою сегментуючих концентраторів можна обмежити поширення внутрішніх пакетів у межах одного сегмента, не пропускаючи їх за зовнішню лінію, і в такий спосіб мінімізувати міжсегментний мережевий трафік (кількість звернень між діючими станціями, які належать різним сегментам). Аналізуючи пакети і визначаючи адресу їх одержувачів, сегментуючий концентратор передає до міжсегментної лінії тільки ті пакети, які призначені для діючих станцій в інших сегментах. Усі комутуючі концентратори дають змогу «вручну» розподіляти свої порти між сегментами локальної мережі.

Сегментування відбувається шляхом запуску допоміжного керуючого програмного забезпечення. Наявність адаптивної комутації дає змогу сегментуючому концентратору автоматично перемикати порти між різними сегментами для оптимальної продуктивності. Наприклад, якщо користувач, на якого зазвичай припадає невеликий трафік, починає копіювати весь зміст свого вінчестера на сервер, то він автоматично вимкнеться із старого сегмента і йому буде надано окремий сегмент із сервером.

Цікаві також функції безпеки. Оскільки кожний комутуючий концентратор має список адрес під'єднаних до нього пристроїв, то за відсутності підімк-неного вузла у списку концентратор може автоматично розірвати з'єднання з ним. Портів сегментуючого концентратора небагато. Тому якщо потрібно під'єднати в один сегмент багато ПК, діють так: до одного або кількох його портів під'єднують звичайний концентратор, а до нього вже під'єднують ПК.

Комутатор (Swich)

Комутатор — це пристрій, який може одночасно встановлювати з'єднання між кількома парами портів, тобто реалізує віртуальні з'єднання між мережевими сегментами.

Цей пристрій поєднує функції сегментуючого концентратора з висо-кошвидкісною внутрішньою шиною і функціями організації віртуальних каналів для одночасного з'єднання різних пар портів, підтримуючи для цих каналів постійну швидкість обміну. Отже, кожний ПК, під'єднаний до комутатора, має доступ до всієї смуги пропускання. Комутатор, отримуючи циркулярні службові посилання з адресами від усіх під'єднаних до нього ПК, запам'ятовує їх і формує таблицю відповідності цих адрес адресам своїх портів, до яких під'єднано ці ПК. Після отримання пакета з уже відомою йому адресою він надсилає цей пакет тільки у відповідний порт. Якщо ж адреса йому не відома, то пакет надсилається в усі порти. Станція, яка отримала цей пакет, надсилає відправнику підтвердження про його отримання. Комутатор запам'ятовує за цим пакетом відповідність адрес портам і надалі ці пакети надсилатимуться тільки одержувачу. Зазвичай комутатор використовують для об'єднання кількох локальних комп'ютерних мереж в одну загальну мережу або під час інтенсивного передавання великого обсягу графічних чи мультимедійних даних.

 

ПРОГРАМНІ ЗАСОБИ

Операційна система (ОС) — це комплекс програмних засобів і даних, які забезпечують керування роботою апаратної та програмної складових обчислювальної системи, координують їхню взаємодію. Мережева операційна система — це операційна система, що забезпечує приймання та передавання інформації відповідними програмними та апаратними засобами. Кожна мережева операційна система має надавати:

- багатокористувацький режим з одночасною реєстрацією та роботою в системі кількох користувачів;

- багатозадачний режим роботи (виконання багатьох задач непомітне для користувача, який може одночасно з компіляцією програми читати свою пошту). Кожна задача, незалежно від того, чи введена в командному рядку найпростіша команда або програма, що потребує значних ресурсів центрального процесора, запускає один або кілька процесів.

Вимоги до мережевої ОС:

- висока стабільність;

- багатокористувацький режим, що забезпечує одночасну роботу кількох користувачів;

- розподіл програмних, апаратних і обчислювальних ресурсів сервера між робочими станціями;

- забезпечення захисту даних;

- реєстрація користувачів і надання їм прав доступу;

- перевірка прав користувачів на доступ до локальних і мережевих ресурсів;

- розвинуті засоби моніторингу (контролю) мережі;

- облік використання ресурсів.

Залежно від функцій, що виконує мережа, можна розглядати два типи операційних систем:

1) Серверні операційні системи, що забезпечують розподіл мережевих ресурсів для спільного використання. Виділені сервери призначені винятково для керування роботою в мережі. Невиділені сервери водночас можуть функціонувати і як робочі станції.

2) Операційні системи робочих станцій, що дають змогу використовувати певні мережеві ресурси.

Нині найпопулярнішими мережевими операційними системами є Windows NT та версії UNIX систем, зокрема дедалі більше застосовують вільнопоширювану ОС Linux.

Сучасні операційні системи по-різному забезпечують підтримку мережі на рівні ядра системи. Тобто одразу після інсталяції можна отримати мережеву операційну систему. Для операційних систем, що виконуються для процесорів фірми Intel, сімейство іЗ86, Pentium та сумісних з ними (AMD, Cyrix), існує кілька версій мережевих операційних систем:

- Windows 9x (однорангова мережа);

- Windows NT (файл, принт-сервер, сервер прикладних програм, комунікаційний сервер);

- Novell (файл, принт-сервер, комунікаційний сервер);

- Unix (файл, принт-сервер, сервер прикладних програм, комунікаційний сервер);

- Linux (файл, принт-сервер, сервер прикладних програм, комунікаційний сервер).

Наприклад: Windows 9x є мережевою операційною системою. Але Windows 9x — це універсальна операційна система для виконання широкого профілю задач. Тому вона може виконувати функції клієнта, робочої станції або сервера невеликої однорангової мережі з невеликим навантаженням. Використання Windows 9x як сервера, до якого ставлять підвищені вимоги надійності, захищеності, стабільності, є недоцільним.

 

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: