Проблема смерті та безсмертя в духовному досвіді людства

Одним із могутніх, можна сказати майже абсолютних, обме­жень для людини постає смерть. Вона лякає людину (і це при­родно), здається всемогутньою, але, як і в питанні про свободу, важливо зрозуміти: межі життя надають йому певного змістовно­го наповнення. Лише при намаганні зрозуміти смерть не тільки у негативному плані, окреслюється і таємниця безсмертя. Людина тому і є людиною, що смертна, і прагне безсмертя, бо знає, що смертна.

Для людини питання про безмежність постає, як ми це вже бачили при роз­гляді проблеми свободи, не в плані відсутності будь-яких меж, а в плані існу­вання можливостей для їх подолання та розширення. Якби ми були безсмертні, то могли б спокійно відкладати кожен свій вчинок на безмежний час. Але пе­ред обличчям смерті як абсолютного й неминучого кінця, як межі наших мож­ливостей, ми зобов'язані максимально використати відведений нам час, не втратити жодної можливості наповнити життя сенсом і змістом. У підвалинах сенсу людського існування лежить принцип незворотності, він накладає на людину відповідальність за свою долю, робить цю відповідальність непов­торною.

Людина знає про існування смерті, але водночас у ній живе прагнення безсмертя, яке свідчить про те, що не лише смерть, а й безсмертя постає реальним моментом і чинником людського жит­тя. Це значить, що людське життя набуває завершеності та сенсу через смерть, але ця завершеність передбачає існування зв'язків, що виводять це ж обмежене життя за його власні межі, у певну неперервність та тривалість вищого та ширшого плану. Наведене міркування дозволяє розглядати смерть та безсмер­тя у органічній єдності, і, окрім того, розглядати їх на різних рівнях та в різних проявах.

1) По-перше, слід мати на увазі те, що смерть не постає зовнішнім у відно­шенні до життя явищем, яке, як інколи здасться, раптово та ззовні вривається у життя; вмирати може лише те, що живе, а тому все людське життя супро­воджується моментами незворотності та вмирання

2)По-друге, навіть біологічно ми стикаємося не лише зі смертю, а й з мо­
ментами безсмертя, оскільки ми майже безсмертні генетично (гени не зника­
ють доти, доки існує даний вид живих істот), частково безсмертні у своїх дітях,
а частково - взагалі у всякому живому, органічному процесі

3) по-третє, питання про смерть та безсмертя обертається для нас
питанням про природу та долю в нашому єстві того, що перевершує фізичне.
Тобто, йдеться про безсмертя душі. В традиціях християнства (як і більшості
інших релігій) розрізняють душу та дух: духом називають частку вищої, боже­
ственної сутності, що нам дарована ще при створенні людини, і що, звичайно,
є принципово безсмертною. Душа ж постає тою сутністю, що з'єднує дух та
тіло: за формою вона споріднена тілесному, а за суттю -

4) По-четверте, незрівнянно повніше індивідуальне існування увічню­ється у творіннях культури, де творець проявляється з усіма особливостями свого мислення, почуттів, світосприйняття, темпераменту, переплетіння свідо­мого та

 Окрім цього можна назвати ще й такі виявлення безсмертя:

1)історичне, яке внаслідок незворотності минулого робить унікальним те місце, що його займає кожна людина в історично­му процесі життя;

«соціальне, що постає як реальність впливу життя людини на думки і вчинки своїх сучасників і прийдешніх поколінь.

Смерть та безсмертя перебувають у єдності, а саме:1)все люд життя супроводжується моментами незворотності а вмиранням 2)біологічне безсмертя пов’язане із збереженням люд генотипу і життя як такого 3)в ідеї безсмертя душі 4)культурне безсмертя – зв’язок людей в рамках культури

Отже, людина є єдністю вічного і тлінного, скінченого і нескінчен­ного. Як жива істота людина не може не жахатися смерті, не відчувати страху перед нею, проте реальне осмислення феномену людини дозволяє стверджувати, що смерть не постає для людини явищем ви­ключно негативним.

 

⇐ Предыдущая14151617181920212223Следующая ⇒

Поделиться: