Пізнання та його філософське тлумачення.Види пізнання.

Філософська теорія пізнання (гносеологія) вивчає проблеми природи пізнавальної діяльності та її можливостей, відношення знань до реальності, визначає умови достовірності та істинності знань, аналізує форми та методи пізнання.

Пізнання — це процес взаємодії об'єкта і суб'єкта, сутністю якого є перетворення предметного змісту у зміст мислення (отримання знань), а кінцевою метою — досягнення істини. Предмет теорії пізнання-знання в цілому, яке служить людству в його практичній діяльності.

Умовою і об'єктивною основною пізнання є суспільно-практична діяльність. Теоретико-пізнавальна функція практики полягає в тому, що вона служить основою пізнання (дає матеріал пізнанню, визначає характер його засобів, рівень і особливості відображення дійсності, обумовлює формування об'єкта і суб'єкта), його метою, а також критерієм істинності знань. Практика не лише породжує пізнавальні здібності людей, але й створює ту соціальну атмосферу, що сприяє отриманню знань, їх накопиченню, забезпечує передачу їх інших поколінням. На основі практики розвивається потреба в подальшому розвитку знань. Із практичної потреби виникають теоретичні науки (математика, астрономія, фізика тощо). Отже, практика з початку і до кінця обумовлює пізнання, надає йому суспільного характеру.

 «Суб'єкт» у загальному розумінні —- це той, хто діє, впливає на об'єкт. Людина не є суб'єктом сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом тільки в процесі предметної діяльності і спілкування. Під суб'єктом потрібно розуміти людину як історичну істоту, індивідуальне втілення людського суспільства, як відбиток суспільної здатності до пізнання. Логічний склад мислення, система понять і категорій, форми і методи пізнання — все це формується і розвивається всередині суспільства, має суспільно-практичний характер.

Процес пізнання як взаємозв'язок і взаємодія суб'єкту і об'єкту має опосередкований характер. У якості посередників виступають засоби пізнання як матеріального характеру (знаряддя праці, прилади, інструменти, ЕОМ тощо), так і ідеального (поняття, категорії, художні образи, моральні норми, наукові теорії, концепції тощо).Види пізнання1)життєво – досвідне постає безпосереднім, прямо вписа­ним у процеси повсякденної людсь­кої життєдіяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;2) мистецьке пізнання окрес­лює реальність не відсторонено, а
через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір проявам уяви, фантазії, суб 'єктивним схильностям людини. Завдяки цьому ху­дожнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво;3) наукове пізнання культивується спеціально через усвідом­
лення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організо­ваним, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання4) релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх
відомостей як божественне об'явлення, особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого використання,
немає сенсу заперечувати особливу значущість для людини того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; сама історія людства переконливо це доводить;5) екстрасенсивне пізнання, інтерес до якого особливо зріс наприкінці XX ст., також залишається для нас багато в чому не­зрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасенси, контакт ери мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують у су­спільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла

Пізнання – це особливий прояв свідомості, одна зз її важливих здатностей, що приводить до необхідності гносеологічного аналізу свідомомсті. Епістемологія виникла в ХХст. в рамках неопозитивізму і розглядається спочатку як дослідження лише наукового знання, але поступово стає синонімом гносеології. Гносеологія розглядається як більшою мірою характерна для класичної філософії, а епістемологія як для некласичної. Теорія пізнання досліджує можливості, умови, механізми, принципи пізнавальної діяльності людини. Пізнання – це органічна складова людської діяльності. Специфічна взаємодія між суб’єктом і об’єктом в якій людина отримує, обробляє і використовує інформацію про світ і саму себе. Багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення в різних видах пізнання:

1) буденне, повсякденне, життєво досвідне – це втілення пізнавального процесу в повсякденне життя людей, результати якого виступають як життєва мудрість, здоровий глузд.2)Практичне пізнання – це набуття досвіду в певних видах практичної діяльності.3) Ціннісне пізнання

 

 

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться: