Соціальної роботи із сім'єю

До таких принципів. насамперед відносять: принцип об'єктивності у двох, у крайньому разі, значеннях цього поняття: у широкому (соціальному) і вузькому (на рівні практики соціальної роботи). У широкому соціологічному аспекті принцип об'єктивності припускає об'єктивний підхід до проблем сім'ї на теоретичному й державно-організаційному рівні. Сьогодні соціальна робота в країні характеризується відсутністю об'єктивного підходу до офіційної фіксації кризи сім'ї як соціальної проблеми, що, у свою чергу, заважає мобілізації суспільно-державних ресурсів на її дозвіл.

У вузькому розумінні принцип об'єктивності вимагає від фахівця в галузі сімейних стосунків придушення всіх проявів аберації (перекручувань у результатах соціального спостереження й технологічного вибору), що виявляються в' результаті дії чинників, унесених самим соціальним працівником. У взаємодії із сім'єю це непросто: кожний має певний досвід власної сім'ї або сім'ї своїх батьків, близьких, знайомих і т.ін. Саме через його соціальну первинність, нативність існує спокуса вважати цей свій досвід  загальнозначущим,  поширити  його на життєдіяльність і спілкування всіх інших сімей. З іншого боку, щось нове, чого, не було в індивідуальному досвіді соціального працівника, може викликати реакцію “цього не може бути" або, гірше того, “цього не повинно бути" [42,163].

Таке прирівнювання власного життєвого знання до практики соціальної роботи із сім'єю є серйозною методологічною помилкою, що може спонукати соціального працівника, який не володіє навичками постійної саморефлексії, надавати своїм уявленням про сім'ю нормативну значимість і нав'язувати їх сім'ї клієнтів.

Принцип системності. З точки зору зазначеного принципу, сім'я - це:

- органічна єдність, що складає складну систему структурних елементів і функціональних взаємодій. Тому, вичленовуючи для розв'язання того або іншого спеціального завдання впливу на сім'ю той або інший відокремлений елемент цієї системи, варто пам'ятати, що таке вичленування умовно й тимчасово і служить для конкретних цілей визначеної потреби;

- цілісність сім'ї не статична, а динамічна. Активність   сім'ї   залежить   від   типу   її структуроутворюючих зв'язків, що повинний знати і враховувати практичний соціальний працівник у своїй діяльності із сім'єю. Так, наприклад, солідарна сім'я, що володіє високим рівнем організації, гнучко реагує на суспільні обурення й переструктурується відповідно до нових вимог, не гублячи глибини й якості зв'язків. Дезорганізована сім'я має зв'язки "на межі розриву", що при слабкій зміні залишаються конфліктними, а при сильній - розриваються. Псевдосолідарна сім'я відрізняється ригідною жорстокістю своїх стосунків, при яких члени сім'ї "липнуть" один до одного, хоча це функціонально неефективно й психологічно болісно. Потенціал адаптивності такої сім'ї відносно невисокий;

-система по задоволенню вітальних і емоційних потреб (у захисті, визнанні, приналежності і т.ін.) своїх членів. Якщо істотні потреби сім'ї систематично не задовольняються, наступає дезорганізація сім'ї або хоча б деяких її зв'язків. За винятком ряду екстремальних ситуацій зовнішні чинники впливу на сім'ю роблять непрямий вплив на її стабільність порівняно з внутрішніми причинами. Соціальний працівник повинний тут ураховувати, що зміна в статусі, характері, засобі взаємозв'язку в одному елементі сім'ї викликає відповідну трансформацію в інших. Тому сама методика впливу на сім'ю повинна бути системною, тобто містити систему системних методів і дослідницьких процедур, адекватних визначеним сторонам і зв'язкам процесу життєдіяльності сім'ї і її конкретних проблем.

Фамілієцентристський принцип (або принцип фамілісцентризму) потребує, щоб у процесі організації соціальної роботи на всіх її рівнях права й інтереси сім'ї стояли на першому місці, маючи пріоритет перед правами й інтересами держави, товариства і т.ін. Ті або інші політичні, економічні, соціальні заходи й рішення позначаються на житті сім'ї опосередковано. Соціальна ж робота із сім'єю - система безпосередньої допомоги, коли суспільний ефект її позначається в першу чергу в зміні соціального самопочуття сім'ї, і тільки опосередковано - у демографічних, економічних і т.ін. наслідках.

Наслідування принципу фамілісцентризму викликає теоретично не дозволене, але постійно актуальне питання про співвідношення прав сім'я і прав особистості в сім'ї. У цьому розумінні сім'ї - не сукупність суверенних особистостей, а якась нова якість. Можна припустити, що ця нова якість характеризує шлях перетворення кожного члена сім'ї "із мети для себе" у "мету для всіх".

Безпосередньо до практики соціальної роботи належать два конкретних тлумачення даного принципу. Відповідно до першого сім'я має право охороняти своє внутрішнє життя від зовнішнього вторгнення, за винятком випадків, визначених законом. Друге значення цього принципу суверенності сім'ї розкривається у визнанні права сім'ї удавати або не вдаватися до допомоги соціального працівника, залежно від власних уявлень і оцінок стану сімейних справ, приймати або не приймати цю допомогу.

Показові в цьому відношенні такі приклади[42,170]: Якщо подружжя думає, що в шлюбі їх повинні зв'язувати тільки ділові стосунки і побут і щиро вважають свою сім'ю нормативною, за всіма об'єктивними ознаками емоційної дезорганізації, утручання сімейного терапевта безтямно. Якщо внутрішньосімейне насильство і грубість є взаємоприйнятим структурним елементом стосунків і оцінюються за стародавнім правилом "б'є - виходить, кохає", спроба втручання може бути вороже зустрінута обома партнерами, що будуть відстоювати свою систему взаємин, і виявитися неефективною. Не можна нав'язати індивіду або групі свою систему цінностей або уявлень. Проте, мабуть, автоматичним стимулом для втручання повинно служити будь-яке, не тільки брутальне, насильство стосовно дитини.

Загальнопрофесійні принципи конфіденційності й толерантності. Ці принципи відбивають основний зміст роботи соціального працівника по наданню допомоги сім'ї, що полягає в тому, щоб підвести сім'ю і її членів до розуміння, усвідомлення своєї проблеми, що, як правило, закрита зовнішніми неочевидностями й довгостроковими самообманами, і далі допомогти їм визначити ту "ціну", яку вони спроможні й бажають "заплатити" за вирішення иієї проблеми. Сімейний соціальний працівник разом із членами сім'ї розглядає сценарії розвитку їхніх сімейних ситуацій у результаті тих або інших дій, а також бездіяльності. Таким чином, у компетенцію соціального працівника входить можливість допомогти сімейному клієнту оцінити, що він у змозі змінити у своїх обставинах, і психотерапія з приводу того, що він змінити не в силах. Перевищення "повноважень" у межах позначеної компетенції призводить до помилок типу "життя втрьох", коли сімейний соціальний працівник якби стає членом сім'ї і бере на себе переструктурування внутрішніх стосунків у ній і, звичайно, усю відповідальність за подальшу долю конкретної сім'ї. Це, природно, неприйнятно і з точки зору фахової етики соціальної роботи, і з точки зору особистісних ресурсів соціального працівника.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: