СОЦІАЛЬНА РОБОТА З КЛІЄНТАМИ РІЗНОГО ВІКУ

 

Вікова структура населення і проблема вікової типології соціальної роботи; соціальна робота з дітьми; соціальна робота з молоддю, соціальна робота з людьми зрілого віку; соціальна робота з людьми літнього віку

ВІКОВА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ І

ПРОБЛЕМА ВІКОВОЇ ТИПОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

 

Вікова структура

Населення

Вікова типологія соціальної роботи ґрунтується на соціологічних характеристиках вікової структури населення [27,550], під    якою розуміється співвідношення чисельності різних вікових груп населення, що створює базу для всіляких розрахунків як демографічного, так і соціального, економічного характеру. Вікова структура населення формується під впливом природнього й механічного руху населення, людських втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів.

Вікова типологія

Соціальної роботи

Існують різні класифікації       віку. У статустиці, наприклад, найбільш часто використовують класифікацію віку Б.Урланіса: 0-2 роки - ясельний вік; 3-6 років –дошкільний вік дитинства; 7-15 років - шкільний вік дитинства; 16-24 роки - юність; 25-44 - зрілість; 45-59 років – повна зрілість; 60-69 років - літній вік; 70-79 років - рання старість, 80-89 років - повна старість, 90 років і більше -глибока старість.

Для вивчення взаємозв'язку росту населення і його вікової структури тут застосовується і класифікація шведського демографа Г. Сундберга, що розбив населення на 3 вікові групи: діти - 0—14, батьки - 15-49, прабатьки -50 років і більше.

У соціальній педагогіці вікова періодизація зазвичай співвідноситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А.Мудрика, досить зручною із соціально-педагогічної точки зору є наступна вікова класифікація: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 років), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 років) вік, молодість (23-30 років), рання зрілість (30-40 років), пізня зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-75 років), довголіття (понад 70 років) [18, СЮ].

У геронтології [45,19] з погляду процесів старіння в онтогенезі людини поширена наступна хронобіологія (вікова періодизація), що була прийнята в 1963р. у Києві на семінарі геронтологів і Всесвітньої організації охорони здоров'я:

молодий вік                        18-44 роки

середній вік                        45-59 років

літній вік                            60-74 роки

старечий вік                       75-90 років

довголіття                          старше 90 років

Крім того, у геронтології для оцінки віку окремих людей і суспільства в цілому звичайно використовують наступну рольову (функція виробництва) статевовікову схему:

 

допродуктивний вік	0-17 років
продуктивний вік	18-64 роки — чоловіки 18-59 років — жінки
післяпродуктивний вік	старше 65 років чоловіки старше 60 років — жінки
старість	65—79 років — чоловіки  60-79 років - жінки
глибока старість	старше 80 років

 

Наявність численних підходів до класифікації віків і численність їх типологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторонності самого феномена «вік». Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах практичний соціальний працівник , повинен спиратися на власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань своєї діяльності.                        У межах цього підручника автори дотримуються наступної логіки.

Завдання вікового

Розвитку

На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить її оообистісний розвиток, особиста "доля".

Віковий підхід у соціальній роботі повинен будуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення цих завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства. Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом на базі вікового підходу йому повинна надаватися конкретна допомога по вирішенню завдань (проблем), які перед ним стоять.

З тією чи іншою мірою умовності можна виділити три групи завдань кожного віку:

-природньо-культурні (досягнення на кожному віковому етапі визначеного рівня біологічного дозрівання, фізичного й сексуального розвитку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіонально-культурних умовах);

-соціально-культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), які специфічні для кожного віку в конкретному соціумі і які, з одного боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого боку—існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко суперечачи;

-соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в актуальному житті й на перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх вирішення.

Якщо якесь завдання залишається невирішеним, то це або затримує розвиток особистості, або робить його недосконалим, або спотворює особистість. Можливий і варіант, коли те чи інше завдання, не розв'язане в певному віці, зовні не виявляється в розвитку особистості, але через якийсь період часу воно "спливає", що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості.

 

СОЦІАЛЬНА РОБОТА З

ДІТЬМИ

 

Категорія діти

 До вікової категорії "діти (дитина)" ми відносимо осіб, які не досягли вісімнадцятиліття.

У цю вікову категорію з визначеною умовністю можна включити періоди:

-дошкільного дитинства (дитинство, молодший

дошкільний вік (1-3 роки) і старший дошкільний

(3-6 років) віки;

-молодшого шкільного дитинства (6-10 років);

-підліткового дитинства (11-14 років);

-ранньої юності (15-17 років).

 

Вікова характеристика

Дитинства

Коротко позначимо вікові характеристики дитинства (А.Мудрик,       В.Сластьонін, М .Михайленко),

Дошкільне дитинство

Вікові завдання: природньо-культурні (формування рухових навичок, здатності до прямоходіння, сенсорний розвиток); соціально-культурні (оволодіння мовою, предметно-маніпулятивною діяльністю, розвиток образної й елементарної логічної форм мислення, довільності поведінки, оволодіння первинними способами співробітництва й кооперації); соціально-психологічні (становлення "образу Я" і самооцінки, статева ідентифікація, знаходження несвідомого почуття "базової довіри" до зовнішнього світу, почуття автономії, ініціативи).

Інститути й агенти соціалізації: родина, дитячі ясла і садки, ЗМК (телебачення, радіо, книги), батьки чи дорослі, які їх заміняють, інші старші члени родини, найближчі сусіди, вихователі, однолітки (з 3-х років).

Безпосередньо-емоційне спілкування дитини з дорослими як головний фактор її розвитку в дитинстві. Госпіталізм.

Спілкування з дорослими як провідний фактор розвитку дошкільника: позаситуативно-пізнавальна й позаситуативно-особистісна форми спілкування. Криза 3-х років.

Спілкування з однолітками. Дитяча субкультура: ігри, мовотворчість.

Небезпеки: хвороби і фізичні травми, безграмотність і (чи) аморальність батьків, убогість, занедбаність, антигуманність вихователів дитячих установ.

Основні напрямки діяльності соціальних працівників: освіта й консультування батьків, організація сімейних дитячих ясел-садків, ігрових груп і групових занять; патронаж неблагополучних родин.

 

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: