НАУКОВІ ОСНОВИ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА

Безперервний розвиток агрономічної науки і вдоскона­лення сільськогосподарської техніки були і залишаються головними критеріями землеробства і всього сільськогосподарського виробни­цтва. Довгочасні досліди і практика показали, що в основі земле­робства, як і інших наук, лежать закони, які відображають об'єктивні процеси, що проходять в природі землеробства. Вони розкривають шлях практиці, попереджують багато помилок і допо­магають продуктивніше використовувати не тільки землю, а й ма­шини, знаряддя та інші засоби виробництва.

За часом відкриття і загальним значенням у біології і агроно­мії перше місце необхідно віднести закону автотрофності рос­ лин . Він об'єднав теорію фотосинтезу і мінерального живлення рослин. Зелені рослини, використовуючи енергію сонячного сві­тла і поглинаючи з повітря вуглекислий газ, а з грунту воду і мі­неральні речовини, синтезують всі необхідні їм органічні речо­вини в кількостях, які забезпечують новий розвиток і високу продуктивність рослин. Такими основними принципами відо­бражається сутність цього закону. Відповідно до цього одним з найважливіших принципів при створенні врожаю повинно бути швидше нарощування оптимальної асимілюючої поверхні листя, здатної з найкращим ефектом засвоювати сонячну енергію для синтезу цукрів, амінокислот, білків, ферментів та інших клітин протоплазми, тканин і органів рослинного організму.

У межах сучасних моделей біологічного землеробства можна одержати відповідну кількість чистої продукції, проте реалізува­ти стратегічне завдання рослинництва — забезпечення високої урожайністю і найбільш високим рівнем використанням сонячної енергії та інших природних ресурсів в інтересах усіх живих орга­нізмів повною мірою неможливо. Біологічне землеробство забез­печує якість продукції, довготермінове підтримування потенціа­лу родючості землі і зниження енерговитрат. Перспективним і найбільш ефективним буде виважене поєднання його з грунтово-кліматичними умовами, попитом на таку продукцію, технічною оснащеністю, вимогами екології та економіки.

Одним з найважливіших в агрономії законів, що визначає умови життя рослин, є закони незамінності і рівнозначності фак­торів їх життя. Ці закони були сформульовані академіком В.Р. Вільямсом.

Завдяки багаторічним дослідженням переважно в області фізі­ології рослин та агрохімії достатньо повно встановлені потреби рослин у факторах життя, які становлять їх матеріальну і енерге­тичну основу. Умови зовнішнього середовища (грунт та атмос­фера) помітно впливають на використання рослинами води і еле­ментів мінерального живлення. Серед умов життя рослин основними є агрофізичні та агрохімічні властивості ґрунту, склад ґрунтового та приземного повітря, наявність у ґрунті життєздат­ного насіння бур'янів, збудників хвороб і шкідників та ін. Від умов зовнішнього середовища ґрунту та атмосфери в значній мірі залежить регулювання і використання рослинами факторів життя.

Для росту й розвитку будь-якої зеленої рослини необхідні дві групи факторів:

1 — космічні — світло та тепло;

2 — земні — вода, повітря і поживні речовини.

На ріст і розвиток рослин впливають не лише фактори життя, а й умови, за яких проявляється дія факторів життя. Умови сере­довища поділяються на три групи:

1 -— ґрунтові (будова орного шару, структура, кислотність ґрунту та ін.);

2 — фітологічні (на­явність бур'янів, шкідників і хвороб);

3 — агротехнічні (своєчас­ність і якість проведення польових робіт).

Взаємодія факторів життя рослин під час їх росту і розвитку надзвичайно складна, багатогранна і протягом тривалого часу є предметом вивчення біологічних наук.

Суть закону незамінності і рівнозначності факторів життя ро­слин полягає в тому, що всі фактори життя рослин незамінні й абсолютно рівнозначні. Ні один із них не може бути замінений іншим, навіть при надлишку останнього.

Дійсно, не можна замінити воду світлом або азот фосфором, оскільки кожний фактор життя виконує певну фізіологічну фу­нкцію. Поняття рівнозначності слід розуміти так, що немає го­ловних і другорядних факторів життя навіть тоді, коли для ро­слин будь-який із них необхідний у незначній кількості, серед яких окремі частини спектру сонячного променя, наявність у повітрі кисню, азоту, вуглекислоти, температура в певних ін­тервалах, різноманітні біологічно важливі елементи живлення та ін.

Наступне важливе значення в практичному землеробстві має закон мінімуму (закон обмежувальних факторів). Суть його зводиться до того, що величина врожаю визначається фактором, який знаходиться в мінімумі і буде в міру задоволення ним зрос­тати доти, поки не буде обмежений іншим фактором.

На ріст культурних рослин впливає не один фактор життя, а сукупність факторів життя і умов середовища. Дослідами та практично встановлено, що змінюючи лише один фактор життя, без прямого впливу та інші, приріст урожаю поступово знижу­ється, а потім і зовсім припиняється від однакових додаткових доз фактора. Причина цьому — обмежуючий вплив інших факто­рів життя, оскільки при цьому вступає в дію закон мінімуму або обмежуючого фактора.

Близький до закону обмежувальних факторів широко відомий закон мінімуму, максимуму і оптимуму . Він був вперше сформу­льований Ю.Саксом. Зміст його пролягає в тому, що найбільш високий врожай може бути одержаний при оптимальній наявнос­ті фактора, а в міру збільшення або зменшення останнього уро­жай зменшується.

Академік В. Р. Вільямс дав йому більш чітке визначення: «Найбільший урожай реалізується при середній «оптимальній» наявності фактора; при найменшій (мінімальному) і найбільшій (максимальному) наявності фактора урожай нереальний (дорів­нює нулю)».

Виключно велике значення в землеробстві має закон сукупної дії факторів життя рослин. Основу цього закону сформулював ще в кінці XIX ст. німецький дослідник Лібшер. Суть його поля­гає в тому, що для одержання високого врожаю необхідна наяв­ність усіх факторів життя в оптимальному співвідношенні.

У дослідах Лезера в Індії при вирощуванні льону і пшениці на різних фонах удобрення повним мінеральним добривом в 1, 5—2 рази знизились транспіраційні коефіцієнти в порівнянні з неудобреним фоном або удобреним лише азотним добривом.

Важливою практичною особливістю закону сукупної взаємо­дії факторів життя рослин є те, що в позитивному напрямі він проявляється лише в тих випадках, коли кількісні зміни діючих факторів підібрано правильно у відповідності з потребами і особ­ливостями вирощуваних культур і сортів. Вирішення цього пи­тання складає одне з найважливіших завдань сучасної агрономіч­ної науки, тому що показники оптимуму і максимуму факторів життя при комплексному їх використанні помітно і безперервно змінюються.

Найстарішим, але постійно актуальним, є закон повернення речовин в ґрунт, відкритий в середині XIX ст. одним із основопо­ложників агрохімії Ю.Лібіхом. Зміст його зводиться до того, що всі речовини, які використовуються при створенні урожаю, по­винні бути повністю повернуті в фунт з добривами. Порушення цього закону, за твердженням Ю. Лібіха, рано чи пізно призведе до втрати ґрунтом ґрунтової родючості.

Одним з показників раціонального ведення землеробства в межах окремого господарства і в цілому в державі відповідно до закону повернення зазвичай є баланс таких дефіцитних, біологіч­но важливих елементів в ґрунті, як азот, фосфор і калій.

Баланс поживних речовин, за твердженням багатьох вчених, у землеробстві протягом довгого часу порушувався і складався як від'ємний, тобто з помітним дефіцитом. З ґрунту бралось більше, ніж поверталось йому. Повернення азоту і калію в ґрунту в 30— 40-х рр. складало третину, а в недалекому минулому — не більше половини. В сучасних умовах економічної кризи в Україні і не­стабільності в сільськогосподарському виробництві в цілому цей дефіцит зріс до непомірних величин.

При розробці і освоєнні системи землеробства велике значен­ня має закон плодозміни . Ще в 1838 р. професор М.Г. Павлов ви­знавав його як закон природи. Він стверджував, що кожний агро­технічний захід більш ефективний при плодозміні, ніж при беззмінному посіву.

В основі цього закону — загальнобіологічний закон єдності та взаємозв'язку рослинних організмів і умов середовища. Не­обхідність періодичної зміни різних культур в посіві обумов­люється не тільки різним виснаженням ґрунту елементами жи­влення і неоднаковим розміщенням та накопиченням корене­вих пожнивних решток, а бобовими — азоту, а й тим, що в пе­ріод росту культури по-різному впливають на ґрунт і в цілому на оточуюче середовище. По-різному змінюється щільність, твердість, гранулометричний стан і вологість ґрунту у верти­кальному профілі, а також кількісний склад мікрофлори та інтенсивність розвитку окремих груп мікроорганізмів, у тому числі патогенних. Підтвердженням важливості дотримування закону плодозміни можна бачити постійно у виробничих умо­вах, а також численних довгострокових дослідах, проведених в Англії (Ротамстед), Данії (Аснов), США (Огайо), Росії (ТСГА), Україні (Полтавська, Харківська, Миронівська дослідні стан­ції) та в інших країнах.

Плодозміна може здійснюватись те тільки при вирощувані зо­всім різних груп культур (колосові, просапні, бобові та ін.), а та­кож в межах різних родин однієї групи, а інколи і видів однієї родини. Плодозміна не виключає і наявність чистого пару. На підставах, що виходять з цього закону, основані в сучасний час принципи побудови сівозмін.

Великою групою видатних вчених кінця XIX — першої поло­вини XX ст.: В. І. Вернадським, О. П. Виноградовим, В. Р. Вільямсом, К. П. Гедройцем, П. А. Костичевим, Д. М. Прянішніковим, П. А. Власюком, О. О. Ничипоровичем було незаперечно дове­дено, що внаслідок життєвих процесів збільшуються запаси аку­мульованої сонячної енергії на землі, що знаходить накопичення в грунті органічних речовин і всіх біологічно важливих елементів живлення, створюються нові, тільки сприятливі умови для росту і розвитку зелених рослин і мікроорганізмів.

Таким чином проявляється реальне існування закону природи — закону підви­ щення родючості грунту .

Для загального закону природи підвищення родючості ґрунту проявляється в землеробстві, коли дотримуються інші закони зе­млеробства, особливо повернення, так як значна частина створе­ної органічної маси виноситься з урожаєм.

Спрямоване використання законів землеробства при проекту­ванні і освоюванні систем землеробства, в спрямованості на підви­щення родючості ґрунту і одержання високих урожаїв, має виріша­льне значення в практиці сільського господарства. Висока культура землеробства передбачає не тільки високоякісне і своєчасне вико­нання усіх польових робіт, а в цілому при веденні господарства на основі та дотриманні законів землеробства й рослинництва. Відпо­відно до цих законів і на їх базі створюються різні теорії, що обґру­нтовують практичні заходи по освоєнню систем землеробства.

 

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: