КУЛЬТ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО

Хоча Володимир Великий ще за свого життя мав славу хрес­тителя і просвітителя Руси, все-таки після смерти його ім'я довгий час не було внесене до списку святих, і він не мав свого празника. Головною причиною було те, що при його гробі не діялися чуда, які є необхідною умовою канонізації. Монах Яків у своїй Похвалі захищає Володимира: " Не дивуймося, любі, коли він не творить чудес після смерти, бо багато святих праведних не ділали чудес, а вони святі". І за святим Йоаном Золотоустим він повторює, що " святу людину можна пізнати за її справами, а не за чудесами".

Невідомий автор Похвали в честь Володимира з середини XII ст. скаржиться на своїх сучасників, бо Володимир не тільки не має празника в день своєї смерти, але навіть молитви не виголо­шують за нього.

Іпатіївський літопис під 1229 роком, згадуючи Володимира, називає його " Великий" і тим дає знати, що тоді його ще не почитали, як святого. Ні в одних синодиках, тобто списках святих, домонгольського періоду нема імени Володимира.

Відзначення дня смерти Володимира було встановлене десь після 1240 року, але не в Києві, а в Новгороді. Новгородський літопис під 1240 роком говорить, що 15 липня, тобто в день смерти Володимира, князь Олександр Невський здобув визначну перемогу над шведами на ріці Неві. Якщо б тоді Володимира уже почитали як святого, то літописець певно згадав би його і ту перемогу приписав би його заступництву. А тим часом він пише, що князь Олександр переміг шведів " силою святої Софії і молитвами Влади­чиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, в 15 день місяця липня, в день святих Кирика і Юліти, в неділю Собору 630 святих Отців, що в Халкедоні".

І якраз з тієї нагоди, що князь Олександр Невський переміг шведів у день смерти Володимира Великого, у Новгороді 15 липня встановили його празник.

У Новгороді не могло бути мови про чуда при його гробі, тому треба вважати, що його празник установлений не як чудотворцеві, але як рівноапостольному Хрестителеві Руси. Іпатіївський літопис під 1254 роком уже називає Володимира святим. А Лаврентіївський літопис під 1263 роком згадує про празнування його пам'яти як святого. У 1311 році новгородський архиєпископ Давид збудував церкву в честь святого Володимира Великого на одній з брам свого Софійського кремля.

Мощі святого Володимира Великого спочивали в мармуровому саркофазі під руїнами Десятинної церкви від 1240 року аж до часів київського митрополита Могили. У 1635 році, відбудовуючи Деся­тинну церкву, митрополит знайшов у її руїнах мощі. Голову святого Володимира митрополит П. Могила дав до Києво-Печерської церк­ви. Дещо з мощей послав у дар московському цареві Михаїлові, а останній передав її до Успенського Собору в Москві. А кисть руки П. Могила залишив у соборі святої Софії в Києві.

Історик М. Чубатий подає дуже влучну характеристику особи святого Володимира Великого. " Особа святого Володимира Вели­кого, — каже він, — мабуть, єдина перейшла з усіма варіянтами його життя в усну народну словесність як надзвичайна постать Володаря двох облич. Володимир — сильний, справедливий воло­дар Руської Держави, що при допомозі своїх лицарів-помічників і героїв береже в державі лад, винищує всякі злочини та порушення права і справедливости. Це оборонець батьківщини перед зовніш­німи ворогами. В усній словесності є теж другий Володимир, свя­тий, богоугодний і милосердний, друг бідного народу. Цей другий Володимир — " сонечко ясне", батько всього народу, овіяний духом Євангелія не на словах, а на ділі. Він винищує нужду та вбожество у своїй країні. Це соціяльний реформатор не на засаді ненависти людини до людини, не на теорії боротьби кляс без основ християн­ської любови, це соціяльний реформатор, що усуває нужду, вбогість та недостаток у своїй країні задля Бога та в ім'я справедливости і євангельського братолюбія" (Історія християнства на Руси-Україні, Τ. І, с. 287).

⇐ Предыдущая47484950515253545556Следующая ⇒

Поделиться: