Етапи виконавчого провадження при стягненні аліментів

3.1

Щомісячне обчислення розміру заборгованості зі сплати аліментів

ч. 4 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження»

Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів

щомісячно

3.2

Долучення до матеріалів виконавчого провадження квитанцій (або їх завірених копій) про перерахунок аліментів, у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно

пункт 21 розділу Х Інструкції з організації примусового виконання рішень

-//-

У день надходження квитанцій або їх завірених копій

3.3

Виклик боржника з приводу виконання рішення про стягнення аліментів 

п. 14 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження»

Виклик державного виконавця

За необхідності

3.4

Привід боржника, який без поважних причин не з’явився на виклик державного виконавця.

Привід боржника здійснюється органами Національної поліції України на підставі ухвали суду про привід боржника

стаття 438 ЦПК України, пункт 14 частини 3 статті 18 Закону «Про виконавче провадження»

Подання до суду про привід боржника

Невідкладно після встановлення факту неявки боржника за викликом державного виконавця

3.5

Оголошення розшуку боржника у разі відсутності відомостей про його місце проживання чи перебування.

стаття 438 ЦПК України, частина 1 статті 36 ЗУ «Про виконавче провадження»

Подання до суду про винесення ухвали про розшук боржника

Невідкладно після встановлення факту відсутності відомостей про місце проживання чи перебування боржника

3.6

Заходи, що вживаються державним виконавцем у разі якщо сукупний розмір заборгованості боржника зі сплати аліментів перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці (три місяці у виняткових випадках) з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання

Якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, постанови, зазначені у пунктах 1-4 частини 9 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», виносяться державним виконавцем за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці.

3.7.1

Встановлення тимчасових обмежень боржника у праві:

виїзду за межі України,

керування транспортними засобами (крім випадків,

визначених ч. 10 статті 71 Закону);

користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії;

полювання

Постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України

Постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами

Постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії

Постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання

Питання без відповіді

Крім того, Закон залишає без відповіді, мабуть, основне питання – зміст терміну «зведене виконавче провадження» (на відміну від попередньої редакції Закону). Інструкція також не відповідає на це питання, незважаючи на амбітну мету її авторів врегулювати всі аспекти роботи виконавця. Таким чином, мова може йти лише про загальноприйнятне розуміння зведеного виконавчого провадження. Загальноприйнятні юридичні поняття, які однаково розуміються всіма суб’єктами правозастосування, можуть не потребувати окремого визначення. Наприклад, використання того ж терміну «норма» однаково розуміється як встановлене правило поведінки, хоча жоден нормативно-правовий акт не визначає його змісту.

Якщо йдеться про зведене виконавче провадження, звичайно, під ним розуміється провадження щодо одного боржника за кількома виконавчими документами. Розбіжності можуть стосуватися лише питання про те, чи входять до цього поняття інші виконавчі документи, окрім виконавчих документів про стягнення. Нинішня редакція Закону не дає відповіді на це питання (тобто загальноприйняте поняття терміну «Зведене виконавче провадження» може охоплювати як виконавчі документи про стягнення, так і виконавчі документи немайнового характеру).

Однак загальноприйняте розуміння поняття зведеного виконавчого провадження було «поховане» нинішньою редакцією ст. 25 Закону. Зокрема, зазначена стаття визначає, що у разі наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення (якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито в кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, підпорядковані різним органам державної виконавчої служби), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Звертає на себе увагу розшифрування обставин, які ускладнюють виконання рішення: якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби. Саме під таким випадком розуміється зведене виконавче провадження.

Однак законодавець має інше розуміння цього терміну, оскільки після обставин, що ускладнюють виконання рішення, як підставу для утворення виконавчої групи, закон визначає можливість наявності зведеного виконавчого провадження.

Якщо зведене виконавче провадження є не тим, в якому відбувається стягнення коштів з одного боржника, то що тоді вклав законодавець у поняття «зведене виконавче провадження» у ст. 25 Закону? Наявність пунктуаційного і змістового розмежування та окремого розшифрування термінів виключають можливість законодавчої тавтології. Має бути щось інше. Однак що?

Таким чином, закон визначив незрозумілий термін «зведене виконавче провадження», який додатково ускладнює застосування ст. 30 Закону. Однак на цьому законодавець не зупинився. Зміст вказаної норми відкриває несподівані проблеми під час виконання кількох рішень щодо одного боржника.

Закон обумовлює зведене виконавче провадження наявністю кількох рішень. Відповідно до ст. 1 Закону, рішенням вважається судове рішення та рішення інших органів (посадових осіб). Однак виконавчі документи визначаються як такі, що були видані на підставі рішень (ст. 3 Закону). Отже, якщо на виконані перебуватиме кілька виконавчих документів щодо одного боржника, виданих на одне рішення суду, такий випадок, виходячи з буквального тлумачення, жодним чином не підпадає під визначення ст. 30 Закону.

Окрім того, визначаючи необхідність фактичної передачі виконавчих проваджень на виконання до державного виконавця, який відкрив перше виконавче провадження щодо боржника, проблемою є визначення першого державного виконавця. Чи мається на увазі той державний виконавець, який перший в історії діяльності боржника відкрив щодо нього виконавче провадження (немає значення, чи є воно завершеним чи залишається відкритим), або перший державний виконавець виконавчих проваджень, які залишаються незавершеними. Також законодавець залишив без відповіді питання про те, чи стосується це правило лише виконавчих проваджень про стягнення коштів, чи виконання рішень немайнового характеру.

Чужий досвід

Наприклад, у Литовській республіці, де виконання здійснюється виключно приватними виконавцями, якщо кілька виконавчих проваджень щодо одного й того ж боржника знаходяться у кількох виконавців, це питання вирішується у такий спосіб. Пріоритет стягнення надається тому виконавцю, який перший виявив майно боржника та розпочав процес звернення на нього стягнення. Інші виконавці можуть приєднатися своїм виконавчим провадженням до провадження виконавця, який має пріоритет. Останній – зобов'язаний врахувати у своєму провадженні ще одного або кількох стягувачів, а також витрати й винагороду колег. При цьому 75% винагороди отримує «пріоритетний» виконавець, 25% – виконавець, який приєднався до його провадження. Таким чином, не порушується черговість і пропорційність для всіх стягувачів, незалежно від того, веде їх справу один виконавець чи декілька. Однак такого приєднання може і не відбуватися, якщо майна боржника вистачає для задоволення всіх стягувачів, виконавчі провадження яких знаходяться у різних виконавців.

У Казахстані, де існує змішана система (тобто працюють державні та приватні виконавці), як при стягненні державним, так і при стягненні приватним судовим виконавцем стягнута з боржника сума надходить на задоволення вимог стягувачів, у тому числі за виконавчими документами, що знаходяться в інших судових виконавців, у межах адміністративно-територіальної одиниці.

В Україні існує технічна можливість для імплементації досвіду інших країн. Так, Україні функціонує автоматизована система виконавчого провадження (далі – АСВП), яка об'єднує в собі всю інформацію щодо кожної виконавчої дії за всіма виконавчими провадженнями.

Наприклад, якщо електронному виконавчому документу під час його видачі присвоювати черговість стягнення та налаштувати АСВП таким чином, щоб вона не пропускала стягнення «поза чергою», а також щоб при арешті коштів враховувалися всі стягнення, що знаходяться на виконанні, теоретично проблему можна було б вирішити.

Отже, з використанням міжнародного досвіду або шляхом пошуку власного шляху, існує нагальна потреба вирішити проблемні питання зведеного виконавчого провадження, розподілу стягнутих сум між стягувачами, а також справедливого розподілу виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця.

Олександра Чігріна

Як виконуються рішення українського суду на території іншої держави?

http: //yur-gazeta.com/publications/practice/vikonavche-provadzhennya/yak-vikonuyutsya-rishennya-ukrayinskogo-sudu-na-teritoriyi-inshoyi-derzhavi.html

Останнім часом все більше постає питання щодо визнання та виконання рішень українських судів на території інших держав. Їх виконання за кордоном у цивільних або сімейних справах є дуже поширеною процедурою серед громадян України.

Визнання та виконання цих рішень регулюється на підставі міжнародних договорів між Україною та іноземними державами. До таких договорів можна віднести Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 21.01.2006 р. та Інструкцію про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах, зокрема щодо визнання і виконання судових рішень від 29.01.2016 р.

Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах надає можливість визнання та виконання судових рішень, ухвалених у цивільних і сімейних справах, а також вироків у частині цивільного позову. Вона діє у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменістаном.

Громадяни Договірних Сторін, а також особи, які проживають на території країн-учасниць Конвенції, користуються таким самим правовим захистом, як і громадяни інших Сторін Конвенції.

Громадяни країн-учасниць Конвенції мають право на звернення до суду та інших державних органів, до компетенції яких відносяться цивільні, сімейні та кримінальні справи, за захистом своїх прав та інтересів на таких самих умовах, як і громадяни Договірної Сторони. Коли рішення потребує примусового виконання на території країни-учасниці Конвенції, необхідне проходження спеціальної процедури визнання та допуску до виконання рішення українського суду.

Заінтересована особа або орган можуть звернутися з клопотанням про визнання і виконання рішення українського суду безпосередньо до відповідного суду держави, де необхідно виконати судове рішення.

Вимоги до клопотання встановлюються переважно міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Клопотання про визнання та виконання рішення оформлюється відповідно до зразка, наведеного в додатках 5 та 6 до Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах, та викладається чітким машинописним текстом.

Клопотання про примусове виконання рішення іноземного суду подається у письмовій формі і повинно містити:

• ім’я (найменування) особи, що подає клопотання, зазначення її місця проживання (перебування) або місцезнаходження;

• ім’я (найменування) боржника, зазначення його місця проживання (перебування), його місцезнаходження чи місцезнаходження його майна в Україні;

• мотиви подання клопотання;

• назву суду, що виніс рішення, дату винесення рішення, номер справи та резолютивну частину цього рішення.

Згідно ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, клопотання та пакет документів повинні бути належним чином засвідчені судом (підписом судді та гербовою печаткою суду) та перекладеними на мову Договірної Сторони або на російську мову, що передбачено ст. 17 вищезгаданої Конвенції.

Своє клопотання з пакетом документів зацікавлена особа може подати через канцелярію Міністерства юстиції України, яке виконує функції центрального органу України щодо виконання цієї Конвенції, або направити клопотання разом з документами, передбаченими Конвенцією, безпосередньо до компетентного суду держави, де необхідно виконати рішення (за місцем майбутнього виконання), якщо адреса суду відома. В останньому випадку клопотання подається через суд, який виніс рішення у першій інстанції, з метою передачі за допомогою територіального головного управління юстиції до Мін’юсту.

Клопотання про визнання і виконання третейського суду подається безпосередньо до іноземного суду за місцем виконання, якщо інше прямо не встановлено міжнародним договором України.

Міністерство юстиції України надсилає одержані документи до Міністерства юстиції іншої договірної країни, яке вживає заходів щодо передачі клопотання для розгляду питання про визнання і виконання судового рішення компетентному суду своєї держави.

Якщо відповідним міжнародним договором України не визначено перелік документів, що додаються до клопотання про дозвіл примусового виконання рішення, судом України надаються:

• рішення або його засвідчена копія, а також офіційний документ про те, що рішення набуло законної сили і підлягає виконанню, або про те, що воно підлягає виконанню до набуття законної сили, якщо це не випливає із самого рішення (додаток 7 до Інструкції);

• документ, з якого випливає, що сторона, проти якої було винесене рішення, що не прийняла участі в процесі, була в належному порядку і вчасно викликана в суд, а у випадку її процесуальної недієздатності була належним чином представлена (додаток 9 до Інструкції);

• документ, що підтверджує часткове виконання рішення на момент його пересилання (додаток 8 до Інструкції);

• документ, що підтверджує угоду сторін по справах договірної підсудності.

Довідки друкуються на чистих аркушах паперу (без використання штампів суду), засвідчуються підписом судді та скріплюються гербовою печаткою суду України. Складання та оформлення документів, що додаються до клопотання, покладається на суд України, який ухвалив рішення.

Отже, у разі дотримання усіх вимог, що передбачені процедурою визнання та допуску до виконання рішення українського суду, і безпідставності для відмови у визнанні рішення, суд виносить ухвалу про допущення рішення українського суду до примусового виконання та видає виконавчий документ до виконання на своїй території. Якщо зацікавленій особі було відмовлено у визнанні та виконанні українського судового рішення, вона має право оскаржити це рішення в суді вищої інстанції згідно з внутрішнім законодавством держави, на території якої розглядалося подане клопотання.

Етапи виконавчого провадження при стягненні аліментів

https: //ukrogis.com/statti/etapi-vikonavchogo-provadzhennja-pri-stjagnenni-alimentiv.html