Проблемні аспекти зведеного виконавчого провадження

http: //yur-gazeta.com/publications/practice/vikonavche-provadzhennya/problemni-aspekti-zvedenogo-vikonavchogo-provadzhennya.html

У зв’язку з початком роботи нового суб’єкта примусового виконання (приватних виконавців) почали з’являтися проблемні питання, які стосуються виконання рішень судів та інших органів різними виконавцями (державними та приватними) щодо одного й того ж боржника.

Виконавче провадження допускає наявність кількох виконавчих документів щодо одного боржника. Наприклад, на одне рішення суд може видати кілька виконавчих документів, які стосуються стягнення основної заборгованості або судового збору. В більш складних ситуаціях одне рішення суду допускає наявність кількох стягувачів (як правило, солідарних). Однак на практиці найчастіше трапляються випадки, коли щодо одного боржника існує кілька рішень судів або інших органів, за якими стягнення здійснюється на користь кількох стягувачів.

Із цим питанням не виникає жодних проблем, якщо виконання здійснюється одним виконавцем. Закон України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) визначає, що виконання рішення здійснюється за місцем знаходження (проживання) боржника чи його майна або за місцем його роботи. При цьому право вибору місця виконання належить стягувачу. Враховуючи можливість одночасного перебування майна боржника в кількох територіальних юрисдикціях або його проживання чи роботи, на практиці виникають ситуації, коли виконавчі провадження щодо одного боржника відкриваються різними виконавцями за вибором стягувачів.

У зв’язку з цим законодавець створив правило зведеного виконавчого провадження, відповідно до якого виконавчі провадження про стягнення з одного й того ж боржника повинні бути об’єднані у зведене.

Яка мета існування інституту зведеного виконавчого провадження? По-перше, процесуальна економія, зокрема звернення стягнення на майно боржника відбувається в обсязі, необхідному для виконання всіх виконавчих документів. По-друге, дотримання принципу черговості та пропорційності розподілу стягнутих з боржника сум.

Однак залишилися методично недопрацьованими питання щодо того, чи в усіх випадках доцільно об’єднувати у зведене виконавче провадження декілька виконавчих документів (наприклад, про звернення стягнення на предмет іпотеки) та виконавчих документів про стягнення на користь стягувачів п’ятої черги. Адже якщо коштів, які надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача – заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернено стягнення на заставлене майно, це виконавче провадження підлягає закінченню (ст. 51 Закону).

При цьому неприпустимим є випадок повернення боржнику надмірно стягнутих коштів за одним виконавчим провадженням, коли він продовжує залишатися боржником за іншим провадженням.

Також існує думка деяких фахівців, що у разі наявності двох і більше стягувачів у виконавчому провадженні взагалі має розпочинатися конкурсний процес, тобто провадження у справі про банкрутство. Проте на сьогодні законодавством, яке регламентує банкрутство юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, цього не передбачено. До того ж інститут банкрутства фізичних осіб у нас до цього часу так і не запроваджений.

Донедавна у разі наявності єдиного суб’єкта примусового виконання (державного виконавця) закон визначав єдиний порядок проведення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні – арешт накладається з урахуванням всіх виконавчих документів. Тобто стягнення відбувалося одночасно за всіма виконавчими документами.

Вибір за стягувачем?

Однак згідно з ідеологією нової системи (так званої змішаної моделі виконання), тепер під час виконання певних категорій рішень стягувачі мають право вибору – звертатися за примусовим виконанням рішення до державних або приватних виконавців.

Чинна редакція Закону (ст. 30) визначає, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, в межах зведеного виконавчого провадження. Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у межах зведеного виконавчого провадження.

Зі змісту зазначеної норми одразу вбачається, що у разі надходження на виконання кількох виконавчих документів щодо одного боржника в органах державної виконавчої служби формується своє зведене виконавче провадження, враховуючи правила «першого державного виконавця, який відкрив виконавче провадження», а у приватного виконавця – своє зведене провадження, які фактично «не перетинаються», незважаючи на те, що мова може йти про одного й того ж боржника.

Якщо у системному зв’язку із Законом спробувати проаналізувати ще й Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затверджену Наказом Міністерства юстиції 02.04.2012 р. №512/5 (далі – Інструкція) яка не може йому суперечити, то можна зовсім заплутатися. Так, п. 15 розд. III зазначеної Інструкції, який мав би регламентувати об’єднання виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника у зведене виконавче провадження та приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження приватним виконавцем, містить лише посилання на п. 14, в якому йдеться про об’єднання виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби.

Таке викладення норми у відсильній формі є вкрай невдалим, оскільки надає широке поле для її тлумачення. Чи діє тут «правило першого приватного виконавця», адже про нього в законі немає ні слова?! Чи зобов’язаний державний виконавець передавати своє виконавче провадження (виконавчий документ) приватному виконавцю для приєднання до зведеного, враховуючи, що порядок передачі виконавчого провадження саме в цьому випадку взагалі не передбачений Інструкцією. Запитань багато, а ось відповідей немає.

Відомий адвокат Я. Зейкан нещодавно писав про те, що є простий тест на відповідність високій культурі написання правових норм: «Якщо Ви прочитали статтю і все одразу зрозуміли – це відмінно. Якщо змушені були прочитати 2-3 рази – це задовільно. Якщо доводиться читати кілька разів та звертатися до думок інших юристів та науковців – юридична техніка такої норми на низькому рівні...». На нашу думку, на жаль, ми маємо справу саме з останнім випадком.

 

Питання без відповіді

Крім того, Закон залишає без відповіді, мабуть, основне питання – зміст терміну «зведене виконавче провадження» (на відміну від попередньої редакції Закону). Інструкція також не відповідає на це питання, незважаючи на амбітну мету її авторів врегулювати всі аспекти роботи виконавця. Таким чином, мова може йти лише про загальноприйнятне розуміння зведеного виконавчого провадження. Загальноприйнятні юридичні поняття, які однаково розуміються всіма суб’єктами правозастосування, можуть не потребувати окремого визначення. Наприклад, використання того ж терміну «норма» однаково розуміється як встановлене правило поведінки, хоча жоден нормативно-правовий акт не визначає його змісту.

Якщо йдеться про зведене виконавче провадження, звичайно, під ним розуміється провадження щодо одного боржника за кількома виконавчими документами. Розбіжності можуть стосуватися лише питання про те, чи входять до цього поняття інші виконавчі документи, окрім виконавчих документів про стягнення. Нинішня редакція Закону не дає відповіді на це питання (тобто загальноприйняте поняття терміну «Зведене виконавче провадження» може охоплювати як виконавчі документи про стягнення, так і виконавчі документи немайнового характеру).

Однак загальноприйняте розуміння поняття зведеного виконавчого провадження було «поховане» нинішньою редакцією ст. 25 Закону. Зокрема, зазначена стаття визначає, що у разі наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення (якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито в кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, підпорядковані різним органам державної виконавчої служби), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Звертає на себе увагу розшифрування обставин, які ускладнюють виконання рішення: якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби. Саме під таким випадком розуміється зведене виконавче провадження.

Однак законодавець має інше розуміння цього терміну, оскільки після обставин, що ускладнюють виконання рішення, як підставу для утворення виконавчої групи, закон визначає можливість наявності зведеного виконавчого провадження.

Якщо зведене виконавче провадження є не тим, в якому відбувається стягнення коштів з одного боржника, то що тоді вклав законодавець у поняття «зведене виконавче провадження» у ст. 25 Закону? Наявність пунктуаційного і змістового розмежування та окремого розшифрування термінів виключають можливість законодавчої тавтології. Має бути щось інше. Однак що?

Таким чином, закон визначив незрозумілий термін «зведене виконавче провадження», який додатково ускладнює застосування ст. 30 Закону. Однак на цьому законодавець не зупинився. Зміст вказаної норми відкриває несподівані проблеми під час виконання кількох рішень щодо одного боржника.

Закон обумовлює зведене виконавче провадження наявністю кількох рішень. Відповідно до ст. 1 Закону, рішенням вважається судове рішення та рішення інших органів (посадових осіб). Однак виконавчі документи визначаються як такі, що були видані на підставі рішень (ст. 3 Закону). Отже, якщо на виконані перебуватиме кілька виконавчих документів щодо одного боржника, виданих на одне рішення суду, такий випадок, виходячи з буквального тлумачення, жодним чином не підпадає під визначення ст. 30 Закону.

Окрім того, визначаючи необхідність фактичної передачі виконавчих проваджень на виконання до державного виконавця, який відкрив перше виконавче провадження щодо боржника, проблемою є визначення першого державного виконавця. Чи мається на увазі той державний виконавець, який перший в історії діяльності боржника відкрив щодо нього виконавче провадження (немає значення, чи є воно завершеним чи залишається відкритим), або перший державний виконавець виконавчих проваджень, які залишаються незавершеними. Також законодавець залишив без відповіді питання про те, чи стосується це правило лише виконавчих проваджень про стягнення коштів, чи виконання рішень немайнового характеру.

 

⇐ Предыдущая1234567Следующая ⇒

Поделиться: