Поняття та загальна характеристика правоохоронних органів

Поняття та загальна характеристика правоохоронних органів

Термін «правоохоронні органи» увійшов спочатку до суспільно-політичного, а потім — і до наукового обігу понад п'ятдесят років тому. Але й досі в науці не існує чітких критеріїв визначення системи правоохоронних органів, яка б була загальновизнаною. Серед усього розмаїття позицій виділяються дві, які складають принципово різні підходи.

Відповідно до першого підходу правоохоронна функція держави зосереджена на виконанні завдань із забезпечення законності та правопорядку, на боротьбі зі злочинністю, корупцією та іншими правопорушеннями. Тому до правоохоронних органів слід відносити ті, які займаються забезпеченням законності, громадського порядку, громадської безпеки. Засобами виконання цієї функції є виявлення, припинення злочинів, встановлення та викриття винних, убезпечення невинних від необґрунтованої підозри та обвинувачення. До цих засобів також відносять запобігання та профілактику правопорушень шляхом цілеспрямованого впливу на криміногенні фактори з метою їх усунення, послаблення та нейтралізації.

Однак така позиція обмежує систему правоохоронних органів лише тими, які займаються боротьбою зі злочинністю та іншими правопорушеннями та їх профілактикою. Недарма прихильниками цього підходу така система названа «силові правоохоронні органи» (адаптація американського терміну «Law enforcing agencies» — органи, що силою забезпечують виконання закону)1.

Другий підхід розширює перелік правоохоронних органів, включаючи до них усі органи, що певною мірою займаються забезпеченням правопорядку, підтриманням громадського порядку, контролем за проведенням масових заходів, забезпеченням охорони вищих посадових осіб тощо.

Обидва підходи не можна вважати науково обґрунтованими, оскільки перший з них обмежує зміст правоохоронної діяльності боротьбою зі злочинністю, другий використовується для визнання невиправдано широкого кола органів правоохоронними. Саме другий підхід отримав своє нормативне закріплення в Законі України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» — Так, Закон України від 23 грудня 1993 р. до них відносить органи:

· прокуратури;

· внутрішніх справ;

· служби безпеки;

· Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

· митні;

· охорони державного кордону;

· державної податкової служби;

· органи і установи виконання покарань;

· державної контрольно-ревізійної служби;

· рибоохорони;

· державної лісової охорони;

· інші органи, які здійснюють правозастосовні або право
охоронні функції.

Які саме "інші органи", які уповноважені здійснювати правозастосовні або правоохоронні функції, у Законі не зазначається. Не містять таких роз'яснень й інші законодавчі акти, що почасти призводить до різного тлумачення системи правоохоронних органів.

Функції та система « СПО »

Онтологічна- пізнати і пояснити значення суду і право ох. Органів.

Ідеологічна – відбувається народження нових ідей про розвиток судових інстанцій та правоохоронних органів.

Практично-прикладна – конкретне пізнавальне значення для підвищення професіоналізму юристів.

Система дисципліни "Судові та правоохоронні органи України" — це сукупність розділів, упорядкованих певним чином, які характеризують діяльність органів, що виконують правоохоронні функції держави. Систему дисципліни утворюють органічно пов'язані між собою вчення (системні знання) про забезпечення законності в діяльності суду, правоохоронних і правозахисних органів, а також проблеми щодо змісту повноважень і компетенції правоохоронних органів, їх підпорядкованості та державного керівництва. В межах курсу ми розглянемо загальнотеоретичні питання про зміст і призначення судової, правозахисної та правоохоронної діяльності, а також конкретні питання про компетенцію вповноважених державних органів, їх структуру, підпорядкованість і взаємодію, статус службових осіб цих органів.

Розділ І "Загальні положення". Містить характеристику поняття, особливостей, ознак та функцій правоохоронної діяльності, характеристику системи правоохоронних органів. Послідовно викладаються основні джерела дисципліни, а також дається поняття предмету та системи дисципліни "Судові та правоохоронні органи України".

Розділ II "Організація судової влади в України" включає питання, що характеризують поняття, ознаки, функції судової влади й основні напрями діяльності судової системи України (КСУ та судів загальної юрисдикції). У розділі аналізується діяльність міжнародних та міждержавних установ юстиції, дається порівняльна характеристика сучасних судових систем світу. Завершується викладення питань судової влади характеристикою демократичних :»асад правосудця.

Розділ III "Конституційний Суд України" містить характеристику інституту конституційного контролю, який було започатковано ще у 1803 році у США. Поряд з висвітленням організації, діяльності та статусу органів конституційної юрисдикції України, у розділі аналізується діяльність органів конституційної юрисдикції інших країн (Австрія, Алжир, Єгипет, США).

Розділ IV "Система судів загальної юрисдикції". Розділ знайомить із системою судів загальної юрисдикції, які поділяються на загальні (місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, ВСУ) та спеціалізовані (господарські та адміністративні суди). Сучасній демократичній державі, якою є Україна, дуже важливо мати добре організовану судову систему, що спроможна забезпечити громадянам доступ до неупередженого суду та відповідну судову процедуру, де право людини визначалося б виключно на підставі доведених фактів і норм закону. При визначенні ролі суду в захисті прав і свобод людини та громадянина слід усвідомлювати, що світове співтовариство визнає судовий захист найвищою формою гарантії прав людини. Це підтверджується не тільки свідомістю громадян демократичного суспільства, а й побудовою апарату держави, до якого входить судова система.

Розділ V "Професійні судді, народні засідателі та присяжні". У розділі дається характеристика правового статусу судді, народного засідателя та присяжного. Визначені підстави та порядок застосування заходів заохочення та дисциплінарного стягнення до суддів. Розділ також містить детальний огляд організації та діяльності Вищої ради юстиції. Вона визнана колегіальним і незалежним органом, який відповідає за формування кваліфікованого суддівського корпусу, за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції — про їх дисциплінарну відповідальність.

Розділ VI "Правові основи забезпечення діяльності судів". Розділ містить детальну характеристику правових засад організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою.

Розділ VII "Органи юстиції України" містить характеристику основних напрямів діяльності органів та установ юстиції, їх структуру й основні завдання як центрального органу виконавчої влади. Також аналізуються організаційні структури юстиції: органи нотаріату, органи реєстрації актів цивільного стану, органи державної виконавчої служби та науково-дослідні інститути судових експертиз. Розділ включає напрями діяльності органів нотаріату, питання організації, повноважень працівників нотаріату і вимог, які ставляться до кандидатів на посаду нотаріусів.

Розділ VIII "Прокуратура України" докладно характеризує завдання, функції органів прокуратури. Аналізуються акти прокурорського реагування, основні повноваження прокурора при здійсненні правоохоронної діяльності, питання заохочення та дисциплінарної відповідальності працівників органів прокуратури, а також заходи щодо їх правового і соціального захисту.

Розділ IX "Служба безпеки України " включає принципи і завдання органів служби безпеки, основні права й обов'язки службовців СБУ, а також вимоги до кадрового складу її працівників.

Розділ X "Органи внутрішніх справ України" містить характеристику всіх структурних підрозділів ОВС і їх ролі у запобіганні та протидії злочинності. Також в окремому розділі аналізується участь М ВС в діяльності Інтерполу.

Розділ XI "Адвокатура України"Укладається з характеристики історичних етапів розвитку адвокатури, основних елементів гарантії адвокатської діяльності і підстав дисциплінарної відповідальності адвоката

6) Місце дисципліни "Суд, правоохоронні та правозахисні органи" серед інших юридичних дисциплін

У курсі конституційного права висвітлено питання місця та значення правоохоронних органів у загальнодержавному механізмі, конституційні засади їх діяльності, охарактеризовано специфіку застосування норм Конституції як акта прямої дії. Важливе значення мають конституційні норми, що визначають права, свободи та обов'язки людини й громадянина (розділ II Конституції), основні конституційні засади діяльності прокуратури (розділ VII), правосуддя (розділ VIII).

Теорія держави і права є методологічною серед правових дисциплін; їй притаманний найвищий рівень теоретичних узагальнень, її поняття мають глобальний зміст і значення. Для навчальної дисципліни про суд, правоохоронні та правозахисні органи дуже актуальне вчення про функції держави й права, про норми права та їх реалізацію, правову й протиправну поведінку, а також вчення про правове регулювання та про юридичний процес. Сказане не означає, що інші розділи (вчення) теорії держави і права не мають значення для цієї дисципліни. Важливо відзначити загальнотеоретичне та світоглядне значення теорії держави і права, її вплив на відродження української ідеї, ідейне збагачення процесу становлення громадянського суспільства та формування правової держави.

Кримінологія вивчає закономірності, стан, динаміку та географію злочинності, її причини й умови, а також особу злочинця. Кримінологія дає поштовх правоохоронним органам для вивчення антисоціальних явищ, пошуку запобігання злочинності, розкриття й попередження злочинів як на рівні суспільства, так і на рівні середніх і малих соціальних груп, а також на індивідуальному рівні. Зв'язок між кримінологією й навчальною дисципліною про суд, правоохоронні та правозахисні органи має методологічне значення, оскільки саме кримінологія є джерелом знань про негативні соціальні тенденції, зародження або посилення конфліктних ситуацій, небажаних відносин. Кримінологія орієнтує правоохоронну діяльність і правоохоронні органи в напрямах посилення боротьби зі злочинністю, активізації правовиховної роботи серед осіб, які перебувають під впливом правоохоронної діяльності.

Кримінальне право виконує охоронну функцію всіх правовідносин у випадку суспільне небезпечного посягання на них. Воно вивчає норми кримінального закону, а також практику застосування цих норм правоохоронними органами та судом, тобто їх дію. В результаті дії кримінально-правової норми правоохоронний орган або суд стає носієм відносин у правоохоронній сфері, в якій, з одного боку, постає держава в особі правоохоронного органу або суду, а з іншого - суб'єкт злочину, тобто особа, яка його вчинила.

Дисципліна "Суд, правоохоронні та правозахисні органи України" тісно пов'язана з навчальною дисципліною "Кримінальний процес", яка вивчає процесуальні аспекти діяльності судових, правоохоронних і правозахисних органів та організацій з провадження у справах про злочини. В процесі провадження у кожній конкретній справі суб'єкт правоохоронної діяльності виступає як процесуальна особа (з відповідними правами й обов'язками), інтереси якої відображено в кримінальній справі (потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, слідчий, суддя, прокурор, захисник, свідок тощо) або вони (інтереси) можуть локалізуватися участю в конкретній дії у справі (експерт, перекладач, фахівець тощо). Кримінальний процес дає уявлення про послідовність проведення посадовими особами судових або правоохоронних органів процесуальних дій у конкретній справі в напрямах обвинувачення або виправдання та розв'язання інших питань за суттю розслідуваної кримінальної справи.

Адміністративне право вивчає функції та завдання органів виконавчої влади. Його норми створюють правову основу виконання правоохоронної функції як одного з напрямів державного управління, оскільки будь-яка державна діяльність, у тому числі й аналізована, потребує впорядкування та організації. За допомогою адміністративно-правового регулювання встановлюють організаційні та правові засади функціонування правоохоронних органів, зокрема органів юстиції та органів внутрішніх справ, формують регламентацію таких взаємовідносин між громадянами, за якими кожній людині має бути гарантовано захист її прав і свобод у разі їх порушення.

Дисципліна, що розглядається, щільно стикається з цивільним процесом і господарським процесом. У курсі цивіль-ного процесу переважно вивчається діяльність суду по розгляду цивільних справ, а в курсі господарського процесу — порядок розгляду спорів у господарських судах. У цивільному процесуальному законодавстві розвинуті положення Закону України «Про судоустрій України», які стосуються реалізації принципу права на судовий захист, гласності, верховенства права, законності тощо, деталізуються питання суддівського складу, участі народних засідателів у судовому процесі тощо.

Територіальність

Принцип територіальності (ч. 1 ст. 125 Конституції України) означає розбудову судової системи судів загальної юрисдикції відповідно до адміністративнотериторіального устрою, закріпленого у ст. 133 Конституції України. Він обумовлений потребою здійснення судової влади на всій території України й доступності її для всього населення. Визначальна вимога принципу територіальності полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративнотериторіальні одиниці України. Із цього логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні однаково співвідноситися з адміністративнотериторіальними одиницями, на які поширюється їх юрисдикція. Цей принцип побудови судової системи забезпечує територіальне розмежування юрисдикції однорідних судів, тобто визначає мережу судового округу. Найбільшого значення дія принципу територіальності набуває при визначенні мережі місцевих судів, тобто судів першої інстанції, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися до судової установи для вирішення своєї справи по суті.

Таким чином, принцип територіальності полягає:

а) у відсутності територій, на які не поширювалася б юрисдикція суду;

б) у територіально зручному розміщенні судів;

в) в існуванні достатньої чисельності судів і суддів на території держави.

Інстанційність

Ця засада прямо не згадується ні в Конституції України, ні в жодному іншому акті законодавства. Однак вона безпосередньо зумовлена необхідністю забезпечити конституційне право на апеляційне й касаційне оскарження судових рішень, що передбачено Основним Законом (п. 8 ч. 3 ст. 129). Під інстанційністю розуміють організацію судів відповідно до необхідності забезпечити право на перегляд судового рішення судом вищого рівня. Судовий порядок розв’язання спорів є найбільш складним і тривалим. Формалізованість судового процесу є виправданою, наскільки це потрібно для створення гарантій ухвалення правосудного судового рішення. В умовах ускладнення суспільних відносин, а отже, і їх правового регулювання навіть з досягненням реальної незалежності суду не можна говорити про непогрішність судових рішень. Інстанційна побудова судової системи дає можливість невдоволеній судовим рішенням стороні звернутися до вищої судової інстанції з вимогою про його перегляд.

Інстанційна система має особливе значення, оскільки вона є гарантією високої якості судочинства, що дозволяє суддям вищої інстанції з більшим досвідом, авторитетом і компетентністю виправляти можливі помилки суддів нижчої інстанції.

Моделі інстанційної побудови судової системи різняться відповідно до національних традицій певної країни. Однак міжнародні стандарти в цій сфері (п. 5 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.; ч. 2 ст. 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод) наполягають на необхідності створення принаймні двох інстанцій: першої, яка розглядає справи по суті, і другої, яка переглядає рішення першої в іншому процесуальному режимі. Українське законодавство йде далі й передбачає дві інстанції з перегляду рішення суду першої інстанції — апеляційну і касаційну. Апеляційна інстанція наділена повноваженнями перевіряти правильність застосування нижчим судом закону, а також повноту й об’єктивність установлення фактичних обставин справи. Касаційна інстанція обмежена лише переглядом питань права.

Принцип незалежності суддів

Суд як носій судової влади виконує свою діяльність незалежно від законодавчої чи виконавчої влади. Судді під час здійснення судочинства незалежні та підкорюються лише закону. Їх гарантії незалежності можна класифікувати на процесуальні, правові, організаційні й матеріальні.

Процесуальні гарантії: 1) передбачена законом процедура здійснення судочинства; 2) таємниця прийняття судового рішення й заборона її розголошення. Вони закріплені у процесуальному законодавстві.

Правові гарантії: 1) заборона під загрозою відповідальності за втручання у справляння судочинства; 2) відповідальність за неповагу до судді чи суду; 3) недоторканність суддів.

Організаційні гарантії: 1) установлений законом порядок формування суддівського корпусу, призначення і звільнення суддів з посади; 2) право судді на відставку; 3) суддівське самоврядування.

Матеріальні гарантії: 1) стабільна й висока матеріальна винагорода за роботу; 2) заборона зменшення рівня матеріальної винагороди суддям і вимога переглядати її рівень у зв’язку з рівнем соціальноекономічного розвитку держави; 3) належне соціальне, медичне, побутове, житлове забезпечення суддів.

Принцип незалежності суддів передбачає незалежність: (а) від впливу й думки різних органів державної влади й управління, посадових осіб, громадських організацій, партій чи рухів, засобів масової інформації, окремих громадян; (б) від вищих судів; (в) від висновків слідчого, прокурора та інших осіб; (г) у самому суді, зокрема, незалежність народних засідателів і присяжних від суддів, а суддів — від головуючого (тобто можливість кожного з суддів і народних засідателів вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за своїм переконанням, їх непідзвітність будькому); (д) суддя не зобов’язаний давати будьякі пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться у його провадженні, а також давати їх будькому для ознайомлення не інакше як у випадках і порядку, передбачених законом.

Принципи правосуддя

Правосуддя — це правозастосовча діяльність, що здійснюється судами загальної юрисдикції на підставі й у точній відповідності із законодавством України, міжнародними договорами й угодами.

Ланки судової системи

Ланка судової системи – це сукупність судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову, повноваження й у більшості випадків діють у межах територіальних одиниць, прирівняних за адміністративним статусом.

Судами першої (низової) ланки є місцеві суди, другої ланки – апеляційні суди, третьої – вищі спеціалізовані суди та ВСУ, який одночасно є найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;

3) Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

1) місцеві господарські суди;

2) апеляційні господарські суди;

3) Вищий господарський суд;

4) Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

Судова інстанція

(лат. — безпосередня близькість, наполег ливість) — це судовий орган, що наділений відповідними процесуальними повноваженнями, які залежать від стадії судового процесу, щодо розгляду, вирішення або перегляду цивільних, кримінальних, господарських та інших справ.

В Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Конституцією до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень. Визначимо поняття апеляційного та касаційного оскарження.

Апеляція) — це спосіб оскарження судового вироку чи рішення, які не набрали чинності відповідно до процесуального законодавства, до апеляційного суду з метою перевірки їх законності та обгрунтованості. Касація (лат. — скасування, знищення) — це спосіб оскарження судових рішень, які вже набрали чинності у визначеному законом порядку, до вищого спеціалізованого суду або до ВСУ.

Суд першої інстанції — це суд, що уповноважений приймати рішення по суті у тих питань, що є основними в судовій справі.

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчості їм цивільних справ називаються підсудністю. Існує два види підсудності: 1) функціональна (разова); 2) територіальна. Функціональна – це підсудність, яка визначає компетенцію окремих ланок судової системи на підставі виконуваних ними функцій. Як підвид цієї системи – разова – визначає компетенцію різних ланок судової системи, як суд першої інстанції. Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами. Загальне правило про визначення підсудності закріплено в ст.123 ЦПК – всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства розглядаються районними судами, крім тих, що законом віднесені до компетенції інших судових органів (обласні, міжрайонні, військові, суди касаційної і наглядової інстанції). Існує така особливість, що підсудність справи визначається залежно від того, дії яких посадових осіб і органів оскаржуються.
Територіальна підсудність підрозділяється на такі підвиди: 1) загальна; 2) альтернативна; 3) договірна; 4) виключна; 5) по зв‘язку справ. ЦПК – позови пред‘являються за місцем проживання відповідача, тобто загальна підсудність визначає компетенцію суду залежно від знаходження відповідача. Перелік таких справ є вичерпним. Право вибору місця розгляду справи законодавець віддав позивачеві. Виключна підсудність встановлює, що пред‘явлення позову можливе лише у точно визначеному у законі суді. Правила закріплені в ст.130 ЦПК. Виключної є підсудність відносно справ, де розглядаються питання, що пов‘язані з нерухомим майном (земельні ділянки, будівлі, багаторічні насадження). Ці справи будуть розглядатися в судах за місцем знаходження нерухомого майна або ж за місцем відкриття спадщини. Договірна підсудність встановлюється за згодою сторін. ЦПК – сторонам надається право встановлювати договірну територіальну підсудність. Особливість полягає в тому, що сторони обмежуються в укладенні угод і визначенні підсудності відносно тих справ, які можуть бути розглянуті тільки за виключною підсудністю (ст.130 ЦПК). По зв‘язку справ позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться у різних місцях, пред‘являються по місту знаходження одного з відповідачів (вибір до якого суду позивати позовну заяву закріплений законом за позивачем). Якщо по справі подається зустрічна позовна заява, вона розглядається в тому суді, де була розглянута первинна позовна заява. Якщо порушена кримінальна і суд виділив ї в окреме провадження, то в обласному суді кримінальні судді спроможні розглядати цивільні справи, а в більшості випадків ці цивільні позови пред‘являються в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності.
Передача справ з одного суду в іншій суди може бути здійснена лише у межах держави. Питання про зміну підсудності можуть вирішувати: голова ВС, його заступники, голови ВС АРК, голови обласних судів, міст Києва та Севастополя, міських судів, голови військових судів регіонів і військово-морських сил. Суб‘єктами оскарження є: заінтересовані особи або особи, які беруть участь у розгляді справи. За ініціативою суду питання про зміну підсудності вирішується: 1) якщо суд визнає, що даний конкретний позов зручніше вирішувати за місцем проведення найголовніших дій по справі, які підлягають перевірці; 2) суд змінює підсудність, якщо відповідач, місце проживання якого не відомо, доведе суду, що справу доцільно розглядати за дійсним місцем його проживання. Підсудність може змінюватись і в тому випадку, якщо після відводу судді або його відсторонення від справи, немає в цьому суді суддів, які б могли розглянути справу, тобто справи про зміну підсудності направляються до вищестоящого суду. Питання про підсудність справи вирішується суддею одноособово при прийнятті позовної заяви. Якщо суд не приймає позовну заяву у зв‘язку з непідсудністю справи суду, він зобов‘язаний згідно ст.132 ЦПК повернути заяву з мотивованою ухвалою суду. Вона може бути оскаржена в 10 денний термін. Якщо позовна заява подається поштою або суддя дізнався про її непідсудність значно пізніше, ніж вона була прийнята, то суд зобов‘язаний переслати заяву з мотивованою ухвалою до того суду, який зможе розглянути справу з мотивованою ухвалою судді.

Стаття 8. Право на повноважний суд
1. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
2. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

Необхідність запису

Реалізація принципу гласності судочинства забезпечується наданням можливості повного його фіксування технічними засобами (п.7 ч.3 ст. 129 Конституції).

Повний і точний запис судових процесів є необхідним не тільки суддям для справедливого вершення правосуддя, а й для кожного громадянина, який стикається з правосуддям, коли його справа слухається в суді. Якщо у громадянина можуть виникати сумніви щодо повноти та правильності ведення протоколу секретарем судового засідання, який пише його від руки, часто не встигаючи зафіксувати обставини, які мають важливе значення під час винесення рішення за справою, то запис судового процесу звукозаписувальним пристроєм такі сумніви унеможливить. Довіра до суду значно зросте, водночас набагато покращиться і культура ведення судових засідань.

Ведення журналу

Спеціаліст не тільки слідкує за записом слухань, а й веде, як зазначалося вище, записи в спеціальному журналі, що є частиною офіційного запису судового процесу і використовується під час розшифрування запису на касеті.

Єдиний для всіх судів зразок журналу, що ведеться спеціалістом (у нас його вестиме секретар судового засідання), затверджується уповноваженим на це органом.

Записи в журналі мають містити такі відомості:

початок роботи суду, перерви, відкладення, повернення справи із зазначенням часу та метражу плівки;

точні показання лічильника аудіоплівки;

номер касети, номер сторінок журналу, прізвище, ім'я та по батькові секретаря судового засідання;

категорію, номер справи;

вид, модель, тип і серійний номер спеціального технічного засобу та відповідні характеристики носіїв інформації, на яких здійснюється ведення протоколу судового засідання;

позначку про рік, місяць, число, місце, час початку судового засідання, назву та склад суду (прізвище, ім'я та по батькові судді);

інформацію про повну і точну назву учасників судового розгляду та інших осіб, які беруть участь у справі;

яка справа розглядається;

примітка про роз'яснення процесуальних прав особам, які беруть участь у розгляді справи;

послідовність дій суду в тому порядку, в якому вони відбувалися та розпорядження головуючого;

інформацію про подані в судовому засіданні письмові й речові докази, а також аудіо- і відеозаписи в алфавітному порядку, перебіг дослідження доказів, а якщо ці докази не додаються до справи, - номер, дату, зміст письмових доказів, а також ознаки і властивості речових доказів, аудіо- і відеозаписів;

послідовність і час виступів учасників судового розгляду та їхні прізвища;

вказівки на незвичайні ситуації, незвичні імена чи прізвища;

час початку і кінця проголошення рішення суду;

інформацію про прослуховування секретарем судового засідання звукозапису із зазначенням перших і останніх кількох послідовних слів;

інформацію про пошкодження аудіоплівки або неможливість прослуховування чи продовження запису на даній аудіокасеті із зазначенням місця пошкодження і номера іншої касети;

інформацію про всі номери, адреси, вік та інші точні дані, що зазначаються під час судового засідання;

зазначення показань лічильника після завершення судового розгляду;

позначку про сертифікацію судового запису секретарем судового засідання, відповідального за ведення запису (з датою й підписом на першій сторінці журналу).

Місцеві суди

Стаття 21. Види і склад місцевих судів
1. Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.
2. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
3. Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом.
4. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначаються голова та заступник голови суду. У місцевому суді, кількість суддів в якому перевищує п’ятнадцять, може бути призначено не більше двох заступників голови суду.

41. Принцип розподілу обов’язків між суддями. Повноваження судді місцевого суду

Стаття 23. Суддя місцевого суду
1. Суддя місцевого суду здійснює судочинство в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.

Розподіл праці у колективі державного органу, установи вимагає відокремлення різних видів діяльності, при якому кожний з працівників виконує певну окрему, суворо визначену частину праці обсягу загальної роботи.

Під функціональним розподілом праці у суді розуміється чітке визначення і розмежування завдань та функцій між його структурними підрозділами та функціональних обов’язків працівників суду. В свою чергу функціональні обов’язки – це повноваження, передбачені законом, трудовим договором, які обумовлені посадою або виконуваною роботою.

Під функціональними обов’язками судді розуміють можливість вчиняти різні процесуальні дії та здійснювати організаційні заходи, спрямовані на забезпечення розгляду справи. Вид та міра функціональних повноважень судді визначається функцією судової влади та встановлюються законодавством.

Необхідність функціонального розподілу праці знаходить своє відображення у організаційній структурі управління.

Визначити коло обов’язків кожного працівника необхідно для того, щоб він їх знав, виконував та відповідав за їх виконання.

Що стосується суддів, то враховуючи їх специфічний статус як носіїв судової влади, їх повноваження згідно з законодавством поділяються на : 1) професійні; 2) функціональні та 3) процесуальні.

Професійні обов’язки суддів обумовлені їх статусом. До них належать : обов’язок дотримувати Конституції та законів України при здійсненні правосуддя; забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків та інші обов’язки, закріплені у статтях 5 і 6 Закону України “Про статус суддів”.

Функціональні обов’язки суддів містяться у Законі України “Про судоустрій”. Вони в свою чергу поділяються на: 1)судові; 2) організаційно-розпорядчі; 3) аналітичні; 4) методичні та 5) контрольні.

Так, суддя місцевого суду відповідно до ст. 23 Закону України “Про судоустрій” здійснює :

1) правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;

2) процесуальні та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду справи;

3) контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням;

4) інші передбачені законом повноваження.

Процесуальні повноваження суддів закріплені у процесуальному законодавстві.

Голова суду не тільки визначає обсяг обов’язків свого заступника (заступників), але й розподіляє судові справи між суддями місцевого суду.

Статус суддів та голови КСУ

Статус судді Конституційного Суду України визначається Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України» Судді КСУ мають в принципі однаковий статус з суддями загальної юрисдикції з окремими особливостями, обумовленими специфікою конституційної юрисдикції.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше десяти років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою. Суддя КСУ призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Судді цього суду, як й інші судді, не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші плачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу крім наукової, викладацької та творчої. Заступає суддя на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України.

Складає присягу суддя на засіданні Верховної Ради України, яке відбувається за участі Президента України, Прем'єр-міністра України,"Голови Верховного Суду України або його заступника, не пізніш як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України.

Повноваження судді Конституційного Суду України та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Суддя КСУ здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ. Окрім того, він має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України.

Суддя КСУ має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді України, лише щодо тих справ, у яких цим судом прийнято рішення чи наданий висновок.

Суддя-доповідач у справі вивчає порушені в конституційному поданні, конституційному зверненні питання та готує матеріали на розгляд Колегії суддів Конституційного Суду України.

Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі:

1. закінчення строку призначення;

2. досягнення суддею 65-річного віку;

3. неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4. порушення суддею вимог, передбачених ч. 2 ст. 16 Закону «Про Конституційний Суд України»;

5. порушення суддею присяги;

6. набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

7. припинення його громадянства;

8. визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

9. подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті

Глава 4. Гарантії діяльності суддів Конституційного Суду України

Стаття 27. Незалежність суддів Конституційного Суду України

Судді Конституційного Суду України при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції України та керуються цим Законом, іншими законами України, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду України.

Стаття 28. Недоторканність особи судді Конституційного Суду України

Особа судді Конституційного Суду України є недоторканною.

Суддя Конституційного Суду України не може бути затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України до винесення обвинувального вироку судом.

Судді Конституційного Суду України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом України.

Конституційне звернення

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

У конституційному зверненні зазначаються:

1) прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

2) відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

3) статті (окремі положення) Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України;

4) обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України;

5) дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

6) перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне звернення, документи та інші матеріали до нього подаються у трьох примірниках.

Суб'єкти права на конституційне звернення з питань офіційного тлумачення Конституції України та законів України

Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадку, передбаченому пунктом 4 статті 13 цього Закону, є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Порядок прийняття конституційних подань та конституційних звернень, їх попередня перевірка
1. До розгляду в Конституційному Суді України приймаються конституційні подання від визначених у статті 150 Конституції України , статтях 40, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" суб'єктів права на такі подання та конституційні звернення від передбачених у статті 43 цього Закону суб'єктів права на такі звернення. 2. Конституційні подання та конституційні звернення за формою і змістом повинні відповідати вимогам, встановленим у статтях 38, 39, 42 Закону України "Про Конституційний Суд України"
3. Конституційні подання та конституційні звернення надходять до Конституційного Суду України поштою або безпосередньо до Секретаріату Конституційного Суду України. Їх реєстрацію здійснює Служба документального забезпечення Секретаріату Конституційного Суду України, обов'язково вказуючи дату надходження.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України , конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.

Стаття 40. Суб'єкти права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України

Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених пунктом 1 статті 13 цього Закону, є Президент України, не менш як сорок п'ять народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

51) Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов’язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках передбачених законом присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні.

Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов’язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом. Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України ( наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

Судді мають для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України, наприклад вчиняють процесуальні дії з метою ефективного та швидкого розгляду справ тощо.

Окрім цього у своїй професійній діяльності судді зобов’язані:

1) при здійсненні правосуддя дотримуватись Конституції і Законів України, забезпечувати повний, всебічний і об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом термінів;

2) дотримуватись політичного нейтралітету, не займати інші оплачувані посади, а також додержуватись службової дисципліни і розпорядку роботи суду;

3) Не розголошувати дані, що становлять державну, військову, службову, комерційну і банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян й інші відомості, про які вони довідалися при розгляді справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийняте рішення про закрите судове засідання; у Кодексі професійної етики судді ( затверджено V з’їздом суддів України 24.10. 2002р.) зазначається, що суддя не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

4) Не допускати вчинків і будь - яких дій, що ганять звання судді і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості і незалежності. Суддя не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи інтересах інших осіб, суддя повинен підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні; при здійсненні правосуддя суддя повинен виявляти тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Отже слід відзначити, що єдність вимог до кандидатів на посаду судді характерна для суддів однієї судової ланки, тобто скажімо для суддів місцевих судів існують одні єдині вимоги щодо віку, стажу роботи, для апеляційних суддів вже висуваються інші вищі вимоги щодо віку, стажу роботи, але єдині для суддів апеляційних судів.

Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону є найважливішою засадою правосуддя і передумовою їх об’єктивності і неупередженості.

Гарантії незалежності і самостійності суддів забезпечуються:

- особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів.

- незмінюваністю суддів та їх недоторканістю;

- порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення;

- забороною втручання у здійснення правосуддя;

- відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;

- особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

- належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

- функціонуванням органів суддівського самоврядування;

- визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Призначення на посаду судді

Стаття 66. Порядок призначення на посаду судді вперше

1. Призначення на посаду судді вперше здійснюється виключно в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі стадії:

1) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму веб-порталі оголошення про проведення добору кандидатів на посаду судді з урахуванням прогнозованої кількості вакантних посад суддів та опублікування такого оголошення в газетах "Голос України" або "Урядовий кур'єр"; 2) подання особами, які виявили бажання стати суддею, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України відповідної заяви та документів, визначених цим Законом;
3) здійснення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на основі поданих кандидатами на посаду судді документів перевірки відповідності осіб вимогам, установленим до кандидата на посаду судді, та організація проведення стосовно них спеціальної перевірки в порядку, визначеному законом;
4) складення особами, які відповідають установленим вимогам до кандидата на посаду судді, іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на виявлення рівня загальних теоретичних знань у галузі права;
5) направлення кандидатів, які успішно склали іспит та пройшли необхідні перевірки, для проходження спеціальної підготовки;
7) допуск кандидатів, які успішно пройшли спеціальну підготовку, до складення кваліфікаційного іспиту перед Вищою кваліфікаційною комісією суддів України;
8) визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України рейтингу кандидатів на посаду судді за результатами складення кваліфікаційного іспиту, зарахування їх до резерву на заміщення вакантних посад судді;
9) оголошення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у разі відкриття вакантних посад суддів конкурсу на заміщення таких посад серед кандидатів, які перебувають у резерві;
10) проведення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, виходячи з рейтингу кандидата відповідно до кількості наявних вакантних посад судді добору серед кандидатів, які взяли участь уконкурсі, та внесення рекомендації Вищій раді юстиції про призначення кандидата на посаду судді;

11) розгляд на засіданні Вищої ради юстиції відповідно до рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України питання про призначення кандидата на посаду судді та внесення в разі прийняття позитивного рішення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді;

12) прийняття Президентом України рішення про призначення кандидата на посаду судді.

Припинення повноважень.

(ст.126 КУ) Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Звільнення судді з посади у разі закінчення строку, на який його призначено
1. Вища рада юстиції вносить подання Президентові України про звільнення судді з посади в разі закінчення строку, на який його призначено, якщо: 1) суддя за повідомленням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України своєчасно не подав без поважних причин заяву про обрання його на посаду судді безстроково;
2) щодо судді Вищою кваліфікаційною комісією суддів України прийнято рішення про відмову у рекомендуванні його для обрання на посаду судді безстроково.

2. Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді з посади у зв'язку з закінченням строку призначення із зазначенням дати, з якої суддя має бути звільнений.
3. Суддя звільняється з посади Президентом України.

4. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може виконувати свої повноваження із здійснення правосуддя з наступного дня після закінчення строку, на який його було призначено.

Звільнення судді з посади за віком
1. Суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років.
2. Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного у частині першій цієї статті, зобов'язана повідомити Вищу раду юстиції про наявність підстави для звільнення судді.
3. Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв'язку з досягненням ним шістдесяти п'яти років до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п'ятнадцять днів до дня, зазначеного у частині першій цієї статті.
4. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.
Звільнення судді з посади за станом здоров'я
1. Суддя звільняється з посади у разі неможливості здійснювати повноваження за станом здоров'я за наявності медичного висновку, що надається медичною комісією, утвореною спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я, або за рішенням суду про визнання судді обмежено дієздатним або недієздатним, яке набрало законної сили.
2. Визнавши, що стан здоров'я не дає змоги судді протягом тривалого часу або постійно здійснювати свої повноваження, Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді до органу, який його обрав або призначив.

Звільнення судді з посади у разі порушення ним вимог щодо несумісності
1. Суддя звільняється з посади у разі порушення ним вимог щодо несумісності за поданням Вищої ради юстиції, яке вноситься до органу, який обрав або призначив суддю, в порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду юстиції" .
Звільнення судді з посади у разі порушення ним присяги
1. Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв'язку з порушенням ним присяги судді.

2. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.
3. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "ПроВищураду юст."
4. На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає указ про звільнення судді з посади.
5. На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
Звільнення судді з посади у разі набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього
1. Суд, який ухвалив обвинувальний вирок щодо судді, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

2. У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо судді Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції, яка вносить подання про звільнення судді
з посади.

3. Суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає передбачені законом гарантії незалежності і недоторканності судді,
право на грошове та інше забезпечення.

Звільнення судді з посади у разі припинення його громадянства
1. Суддя звільняється з посади за поданням Вищої ради юстиції у разі припинення його громадянства відповідно до Закону України "Про громадянство України" .

2. Суддя з моменту припинення його громадянства не може продовжувати здійснювати свої повноваження.

Звільнення судді з посади у разі визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим
1. Суд, який ухвалив рішення про визнання судді безвісно відсутнім або оголосив його померлим, негайно повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України. У разі набрання таким
рішенням законної сили Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції, яка вносить подання про звільнення судді з посади.

Вища Рада Юстиції

Стаття 131(КУ). В Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.
Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних
закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.
До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Статус і повноваження ДСА

Стаття 145. Статус Державної судової адміністрації України

1. Державна судова адміністрація України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

2. Державна судова адміністрація України підзвітна з'їзду суддів України.
3. Територіальні управління Державної судової адміністрації України утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
4. Посадові особи Державної судової адміністрації України, її територіальних управлінь є державними службовцями.

5. Державна судова адміністрація України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державного
казначейства України.

6. Положення про Державну судову адміністрацію України затверджується Радою суддів України.
Стаття 146. Повноваження Державної судової адміністрації України
1. Державна судова адміністрація України:
1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом;

2) забезпечує належні умови діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;

3) вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення;

4) вивчає кадрові питання апарату судів, прогнозує потребу у спеціалістах, здійснює замовлення на підготовку відповідних спеціалістів;
5) забезпечує необхідні умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створює систему підвищення кваліфікації;
6) організовує роботу з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контролює стан діловодства у судах загальної юрисдикції;
7) готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів;
8) організовує комп'ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативного забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування автоматизованої
системи документообігу в судах; забезпечує суди необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування
відповідних судів;

9) забезпечує функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

10) забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та службових осіб;

11) взаємодіє з відповідними органами та установами, в тому числі інших держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів;
12) організовує діяльність служби судових розпорядників;
13) затверджує положення про бібліотеку суду;
14) здійснює інші повноваження, визначені законом.

57) Місце прокуратури в системі органів державної влади
Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний лад, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками владиї. "Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів. Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України "Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено:
- підтримання державного обвинувачення в суді;
- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;
- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
- нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Діяльність органів прокуратури спрямовано на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку й має своїм завданням захист від неправомірних посягань на:
1) закріплені Конституцією України незалежність республіки, суспільний і державний лад, політичну та економічну системи, права національних груп і територіальних утворень;
2) гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права й свободи людини та громадянина;
3) основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад, органів самоорганізації населення.
Пріоритетним напрямом діяльності прокуратури є захист прав і свобод людини. Для цього прокуратура має обмежити неправомірну або таку, що межує з правопорушенням, дію певного кола державних органів і посадових осіб передбаченими законом засобами. При цьому органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права й свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.
Оскільки в Україні визнається й діє принцип верховенства права, то цілком природно, що функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковано тільки нормативно-правовим актам. Принцип верховенства права передбачає визначальну, провідну роль права в співвідношенні права й політики, права та ідеології, права й економіки.
Слід зазначити, що неправомірні рішення, дії чи бездіяльність прокурорів можуть бути оскаржені в судовому порядку. Суд не може відмовити в правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважає, що її права й свободи порушено чи порушуються, створено перепони для їх реалізації чи мають місце утиски прав і свобод (у тому числі з боку органів прокуратури).

У Законі України "Про прокуратуру" (ст. 6) закріплено принципи організації та діяльності прокуратури, де зазначено, що органи прокуратури України:
1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня вищому;
2) здійснюють свої повноваження на основі додержання Конституції України та чинних на території нашої держави законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;
3) захищають у межах своєї компетенції права й свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;
4 ) вживають заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;
5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.
Суть принципу єдності полягає в тому, що кожний орган прокуратури, її посадові особи діють у межах своєї компетенції, виступаючи як представники єдиної системи прокурорських органів.
Сувора підпорядкованість органів прокуратури по вертикалі, яка ґрунтується на принципі централізації прокурорської системи, є не лише фактором виконавської дисципліни, що само по собі важливо в діяльності прокуратури. Вона гарантує, що будь-який акт прокуратури має відповідати закону, наказам Генерального прокурора. Для скасування незаконного, необґрунтованого рішення, що його прийняв прокурор нижчого рівня, відповідному керівникові органу прокуратури надано право одноособове розв'язати це питання.
Незалежність прокуратури означає, що всі прокурори здійснюють свої повноваження незалежно від органів державної влади й самоорганізації населення, політичних партій і громадських об'єднань.

Принцип гласності в діяльності прокуратури характеризується тим, що органи прокуратури виконують покладені на них завдання гласно, інформуючи громадян, а також органи державної влади про результати своєї роботи, про стан і додержання законів органами й установами, щодо яких прокуратура здійснює наглядові функції. Цим прокуратура зміцнює правовий порядок, запобігає порушенню прав і свобод людини, сприяє формуванню громадської думки щодо засудження правопорушень і осіб, які їх скоїли, впливає на правосвідомість громадян, підвищуючи їх правову культуру.
Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом..
Передбачені законом повноваження прокурора брати участь у засіданнях органів законодавчої і виконавчої влади, а також органів самоорганізації населення є одним із важливих проявів особливого статусу прокуратури в здійсненні наглядових функцій. Разом з тим встановлено заборону прокурору входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних радами або їх виконавчими органами.
Отже, посідаючи не підпорядковане місце в системі поділу державної влади, прокуратура всю свою діяльність спрямовує на захист передбачених законом прав і свобод громадян та інтересів держави від неправомірних посягань, утвердження принципу верховенства права.

Державні виконавці

Відповідно до цього Закону державними виконавцями є начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники відділів примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, їх заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці відділів примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного

управління юстиції.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено

на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Стаття 8. Вимоги, що пред'являються до державних виконавців Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, головним державним виконавцем, старшим державним виконавцем, державним виконавцем районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби може бути громадянин України, який має юридичну освіту, володіє державною мовою і здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки.

Начальником відділу примусового виконання рішень, заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головним

державним виконавцем, старшим державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальником відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, його заступником, головним державним виконавцем, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, заступником начальника районного, районного у місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління

юстиції - начальником відділу державної виконавчої служби, його заступником призначається громадянин, який постійно проживає на території України не менш як п'ять років, має вищу юридичну освіту і стаж юридичної роботи не менш як три роки.

Директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, його заступником, заступником начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі - начальником управління державної виконавчої служби, його заступником призначається громадянин, який постійно проживає на території України не менш як п'ять років, має вищу юридичну освіту і стаж юридичної роботи не менше п'яти років, з яких не менш як три роки в органах державної виконавчої служби.