Поняття результативності та ефективності публічного адміністрування. Чинники результативності та ефективності публічного адміністрування.

При аналізі поняття ефективності публічного адміністрування доцільно використати розробки економічної науки, в якій його розглянуто найбільш повно та всебічно. Економічна ефективність — це отримання максимуму можливих благ від наявних ресурсів. Для цього постійно мають зіставлятися блага і витрати, тобто обов’язковою умовою ефективності є раціональна поведінка, яка полягає в прагненні до максимального прибутку (результату) за мінімальних витрат. Економічна ефективність здебільшого може бути зведена до фінансових показників. Так само проблема ефективності роботи органів управління в багатьох випадках зводиться до ефективності праці службовців апарату, зміни їх чисельності, якості, затрат часу, а метою науки управління, виходячи з цього, вважають досягнення економічної і технічної ефективності за допомогою наукового спостереження і аналізу. Але за такого вирішення проблеми поза увагою науковців і практиків залишається найважливіша складова управлінської ефективності — соціальна. Незаперечним видається той факт, що система органів державного управління під час своєї діяльності повинна забезпечити позитивну її результативність, передусім в галузі реалізації прав і свобод особи. Під результативністю в літературі розуміється досягнення мети управлінської діяльності.

Соціальна ефективність виявляється в якості часткового критерію ефективності суспільної праці, саме вона переважно є основним показником результативності управлінської діяльності щодо забезпечення реалізації прав людини. Головна складність полягає в тому, що соціальну ефективність у більшості випадків неможливо визначити в кількісних показниках. Співвідношення і співставлення витрат на державне управління та рівня обслуговування ними суспільних потреб і становить зміст ефективності державного управління (публічного адміністрування). Але визначити її можна лише враховуючи всі елементи управління. І якщо визначення витрат на державне управління в більшості випадків не викликає труднощів, то чітких критеріїв визначення соціальної віддачі від державного управління наука не розробила, більшість наукових праць з цієї теми присвячені окремим аспектам проблеми, без врахування їх взаємодії та взаємозалежності.

Зважаючи на те, що в науковій літературі трапляються різні визначення ефективності, обґрунтованим видається з’ясування тих елементів, які, на думку автора, є найсуттєвішими при визначенні даного поняття. По-перше, повне досягнення конкретної мети, при цьому найважливіше — обрати кілька завдань, які стануть важелем впливу на підсистеми, щодо яких вони розробляються. При цьому особливого значення набуває потреба розмежування стратегічних цілей та цілей робочих (або проміжних). Ключові результати, що є складними для досягнення, значно більше залежать від непрогнозованих впливів, тому їх деталізація здебільшого недоцільна, хоча водночас неконкретне, загальне визначення стратегічної мети діяльності позбавить процес управлінської діяльності вектора руху. Рівень досягнення робочих цілей (які мають бути деталізовані) може розглядатися як важливий індикатор ефективності діяльності у досягненні мети стратегічної. При цьому, врешті-решт, ефективність управління в демократичній, соціальній та правовій державі насамперед пов’язана з підвищенням якості життя людини. По-друге, управлінська мета має бути реальною та соціально-корисною, адже характер мети значною мірою впливає і на ефективність діяльності, оскільки будь-які зусилля можуть виявитися марними, якщо мета за існуючих умов є об’єктивно недосяжною або якщо мета реальна, але є соціально-шкідливою, тобто такою, що не відповідає загальносвітовій тенденції до прогресивного розвитку суспільства, є антидемократичною. За таких умов оцінка ефективності видається сумнівною, оскільки порушується головний критерій — соціальна ефективність управління. Третя складова – мінімальні витрати ресурсів та управлінської енергії — розглядалася в багатьох як управлінських, так і економічних наукових дослідженнях. Цілком справедливо зазначив В.В. Цвєтков, що "соціально-економічний розвиток можна забезпечити лише при зростаючому використанні управлінських ресурсів", тому хибною видається позиція тих вчених та практиків державного управління, які основний потенціал щодо підвищення ефективності державного управління вбачають у скороченні видатків на функціонування апарату держави, доцільніше прагнути до випереджаючого темпу зростання соціального ефекту управління порівняно з ресурсними та енергетичними витратами на його функціонування. Наступний елемент — це оптимальний (у значенні "найбільш сприятливий") строк досягнення мети. Своєчасність є важливою умовою ефективності управлінських рішень, а зрештою й управлінської діяльності загалом. Зважаючи на це, своєчасність має розглядатися одночасно й як принцип адміністративної реформи. Оптимальний термін досягнення мети не повинен ототожнюватися зі швидкістю досягнення результатів. Адже не завжди швидке досягнення мети є оптимальним з огляду як суб’єкта, так і об’єкта управлінського впливу. Тому оптимальність терміну як елемента ефективності управління, на думку автора, краще розглядати у значенні своєчасності, відповідності вимогам історичного періоду. Останнім елементом вважаємо врахування зовнішніх і внутрішніх обставин, в яких здійснюється управління, зокрема державне. Ефективність системи суб’єктів державного управління залежить не лише від організаційної побудови цієї системи, ресурсного забезпечення, від професійності державних службовців або їх кількості та інших внутрішніх обставин (внутрішнього середовища), а й від врахування чинників зовнішнього середовища, які можуть бути не підконтрольними суб’єктам управління і тому значною мірою впливатимуть на ефективність управлінської діяльності.

Враховуючи викладене, ефективність управління може бути визначена як "повне досягнення реальної та соціально-корисної конкретної управлінської мети за мінімальних витрат ресурсів та управлінської енергії в оптимальний термін з урахуванням обставин зовнішнього та внутрішнього характеру".

Отже, ефективність у найзагальнішому розумінні — це ступінь досягнення мети або відношення досягнутого результату до поставленої мети. Є необхідним включення до аналізу ефективності державного управління висвітлення умов, за яких може бути досягнуто максимальний збіг результату та цілі, орієнтуючись при цьому на "ідеальний" стан системи, до якої вона повинна постійно прагнути. Оцінюючи ефективність системи органів державного управління, маємо постійно враховувати єдність і взаємозалежність суб’єкта і його компонентів та об’єкта управління. Іншою принциповою ознакою раціонального державного управління є якість функціонування системи, тобто ступінь відповідності діяльності співробітників цієї системи встановленим правилам.

Погодившись із тим, що ефективність — це ступінь досягнення мети, слід наголосити на тому, що одна й та сама мета може бути досягнута шляхом виконання різних сукупностей завдань та функцій, що у свою чергу серед іншого визначається умовами, в яких доводиться функціонувати тій чи іншій системі (економічні, політичні, правові, та ін.) і які можна умовно розглядати як зовнішні стосовно системи органів державного управління. З іншого боку, поряд з умовами, в яких функціонує система, існують умови, що характеризують безпосередньо рівень забезпечення її функціонування (кадрові, організаційні, правові та ін.). Отже, на ефективність державного управління впливає комплекс економічних, кадрових, організаційних, правових, політичних умов [1].

За сучасних умов ефективність державного управління слід розглядати як цінність морального порядку поряд з такими чинниками, як раціональність, продуктивність, демократизм, справедливість, професіоналізм та ін. Слід подолати обмежену логіку однобічного економізму, яка зумовлює ототожнення системної трансформації суспільства і ринкових перетворень економіки, коли ефективність управління визначається співвідношенням досягнення мети за найменших фінансових затрат. Суто економічна ефективність може не тільки не збігатися з ефективністю державного управління як цілісною характеристикою функціонування політико-правової системи, а й принципово суперечити їй. Соціально ефективне управління повинне враховувати рівень продуктивності праці, темпи і масштаби приросту національного багатства, рівень життя населення згідно зі стандартами розвинених країн, стабільність суспільних відносин [2].

 

 

⇐ Предыдущая23242526272829303132Следующая ⇒

Поделиться: