Стаття 348. Вихідна допомога

1. У випадках, коли законодавством про працю встановлено строк попередження працівника про наступне припинення трудових правовідносин з ініціативи роботодавця, за згодою працівника йому може бути виплачена вихідна допомога у розмірі щонайменше його середнього заробітку замість попередження про наступне звільнення. Конкретний розмір цієї допомоги визначається за згодою сторін трудових правовідносин з урахуванням вимог цієї статті.

2. У разі припинення трудових правовідносин з підстав скорочення штату (стаття 156 цього Кодексу) роботодавець зобов’язаний виплатити вихідну допомогу працівнику, який має безперервний стаж роботи в даного роботодавця:

до п’яти років - у розмірі середньомісячної заробітної плати;

до десяти років - у розмірі двомісячної середньої заробітної плати;

більше десяти років - у розмірі тримісячної середньої заробітної плати.

3. У разі припинення трудових правовідносин з підстав виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі (стаття 158 цього Кодексу), нез'явлення працівника на роботу більше чотирьох місяців унаслідок тимчасової непрацездатності (стаття 159 цього Кодексу), поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (стаття 160 цього Кодексу), смерті працівника (стаття 173 цього Кодексу), порушення правил прийняття на роботу (стаття 174 цього Кодексу) не з вини працівника, не обрання виборного працівника на новий строк (стаття 174 цього Кодексу), роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові вихідну допомогу в розмірі не менше середньомісячного заробітку.

4. У разі припинення трудових правовідносин із підстав: призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (стаття 167 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше двомісячного середнього заробітку з подальшим відшкодуванням понесених витрат роботодавцем за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України.

5. Працівникам, що виконують роботу на умовах, встановлених статтею 114 цього Кодексу, вихідна допомога у разі припинення з ними трудових правовідносин виплачується у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, а також у випадку припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 114 цього Кодексу - в розмірі не менше двотижневого середнього заробітку, а у випадках призову або вступу на військову (альтернативну) службу (стаття 167 цього Кодексу) – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше місячного середнього заробітку.

6. Сезонним працівникам (стаття 115 цього Кодексу) вихідна допомога у разі припинення з ними трудових правовідносин виплачується у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, а також у випадку припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 статті 117 цього Кодексу - в розмірі не менше двотижневого середнього заробітку, а у випадках призову або вступу на військову (альтернативну) службу (стаття 167 цього Кодексу) – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше місячного середнього заробітку.

7. У разі не виконання роботодавцем законодавства про працю та про охорону праці, колективного договору чи умов трудового договору (пункт 7 частини другої статті 152 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

8. У разі припинення трудових правовідносин у зв’язку з переходом працівника на пенсію чи на пенсію по інвалідності працівникові виплачується (крім вихідної допомоги, визначеної частинами першою – шостою цієї статті) вихідна допомога у зв’язку з виходом на пенсію у розмірі не менше місячного середнього заробітку, якщо законом України чи колективним договором не передбачено більший її розмір.

Працівник, якому виплачено зазначену допомогу не може знову отримати на неї права.

 

⇐ Предыдущая21222324252627282930Следующая ⇒

Поделиться: