Національний університет «Одеська юридична академія»

Криворізький факультет

Кафедра кримінально-правових дисциплін

К.О.Нестеренко

«АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»

Навчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання

 

 

Кривий Ріг

2014 р.

 

Розробила: к.ю.н.,викладач кафедри кримінально-правових дисциплін, Нестеренко Катерина Олександрівна.

Навчально-методичний посібник для студентів денної форми навчання з «Адміністративного права». Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри кримінально-правових дисциплін.

Протокол №____________

Від__ ______ _____ 2014р.

Рецензенти:  ст..викладач Зубаков П.М.

                  к.ю.н., ст. викл. Павліченко Є.В.

 

Рекомендовано Навчально-методичною радою Національного університету «Одеська юридична академія».

Протокол №                                            від             2014 р.

 

Навчально-методичний посібник підготовлено на основі програми з курсу Адміністративного права  НУ «ОЮА». . Посібник підготовлено на основі  5 річного досвіду викладання автором навчальної дисципліни у Криворізькому факультеті НУ «ОЮА» і з урахуванням збільшення навчального навантаження. Ставиться на мету полегшити студентам вивчення та аналіз досить об’ємного теоретичного і практичного матеріау, надати допомогу у підготовці до семінарських занять, та самостійному оволодінні навчальною дисципліною.

Зміст

І.ПЕРЕДМОВА………………………………………………………….……4

ІІ. ТЕМИ І ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ……………………......8

ІІІ.САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ……………………………….355

IV . ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА СТУДЕНТІВ…………………………..356

V . СИСТЕМА ПОТОЧНОГО ТА ПІ ДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ…………………………………………………………366

VI . Перелік питань для підсумкового контролю знань, умінь та навичок……………………………………………………....371

VII . РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА………………………………….377

 

І.Передмова

 

У системі юридичних наук та юридичної освіти адміністративне право є самостійною науковою та навчальною дисципліною . Знання фактичного матеріалу при вивченні адміністративного  права  необхідне і обов’язкове. Головна мета семінарського заняття з курсу «Адміністративного права » є опанування студентами навчальної дисципліни, забезпечення глибокого і всебічного аналізу та колективного обговорення основних проблем курсу, навчання їх елементам творчого застосування отриманих знань на практиці.

Основами завданнями семінарських занять з курсу є:

· закріплення у студентів як теоретичних так і практичних знань;

· оволодіння ними науковим апаратом, навичками усного і письмового викладання навчального матеріалу;

· залучення їх до науки, наукових досліджень;

· прищеплення навичок творчого мислення, самостійного формування та висловлення власних думок, а також захисту висунутих наукових положень і висновків;

· формування в них правового світогляду, здатності вирішувати практичні завдання пов’язані  з вимогами повсякденної практиці державно – правового будівництва.

Студентам необхідні відвідувати кожне семінарське заняття.

Пропуск семінару позбавляє студента можливості усвідомити, закріпити та отримати цілісне уявлення по тій чи іншій темі. Крім того, це створює значні труднощі при підготовці до підсумкового контролю.

Слід зазначити, що готуватись до семінарського заняття потрібно не безпосередньо перед його проведенням, а за декілька днів. Справа в тому, що багато часу займає робота в бібліотеці. Крім того, останній день може мати різні несподіванки, і підготовка буде неповною і неякісною.

Розроблений навчально – методичний посібник покликан надати допомогу студентам КФ НУ «ОЮА» органічно поєднувати лекційну форму навчання з систематичною роботою над підручниками з адміністративного права, збірниками документів, законами, додатковою літературою, особливо при підготовці рефератів та доповідей. Викладачу треба навчити студента працювати з науковою літературою, вказати вірний напрямок у виборі основного серед величезної кількості юридичного матеріалу для того, щоб він зміг самостійно аналізувати багатогранні суспільно-правові процеси.

Успішне вивчення студентом курсу «Адміністративного права» залежить також від того, чи буде він звертатися до законів та підзаконних нормативно правових актів, до праць видатних юристів та науковців. Але неможливо досягнути істини, користуючись тільки чужими думками і висновками щодо правових подій та процесів, не маючи при цьому своїх власних, через відсутність інформації з першоджерел.

Навчально - методичний посібник, ставить за мету надати студентам допомогу у самостійному оволодінні навчальним курсом та підготовці до семінарських занять,  контрольних робіт та підсумкового контролю знань. Деякі аспекти тем, які достатньою мірою висвітлюються в опублікованих джерелах, зокрема підручниках та посібниках, пропонується студентам вивчити та опрацювати самостійно. З цією метою до тем запропоновані запитання, відповіді на які студенти мають знайти в інших джерелах і які бажано було б законспектувати. Важливо також максимально використати конспекти лекцій. У поєднанні з викладеним у методичці матеріалом самостійно опрацьовані документи, правові джерела нададуть можливість комплексно вивчити та висвітлити програмні запитання.

Кращому засвоєнню матеріалу навчального курсу сприятиме термінологічний словник.

Наведені в кінці кожної теми запитання і завдання для самоконтролю та повторення сприятимуть глибокій та об’єктивній самооцінці отриманих знань, визначенню рівня підготовленості студента до рубіжного та підсумкового контролю знань.

Пропоновані навчально – методичний посібник містить комплекс необхідних даних для проведення семінарських занять, а саме:

- тематику семінарських занять;

- теми рефератів;

- методичні рекомендації до вивчення кожної теми;

- словник маловживаних та невідомих термінів.

До тематики семінарських занять увійшли найбільш проблемні й актуальні теми курсу.

Теми рефератів включають ті питання, які залишилися за межами семінарського заняття, але доповнюють його.

Посібник підготовлений з урахуванням того що  дисципліна «Адміністративне право» вивчається студентами другого курсу впродовж двох семестрів. Передбачені різні форми теоретичного навчання (лекції, семінари, самостійні роботи тощо), проведення поточного контролю знань, підсумкового залікового та екзаменаційного контролю рівня засвоєння вивченого матеріалу.

Рекомендується наступний порядок підготовки до семінарського заняття.

 

 

Тож нехай цей посібник стане вашим надійним другом, мудрим порадником, невичерпним джерелом пізнання, а самостійна робота з ним буде для вас основним видом навчальної діяльності з курсу «Адміністративне право України».

 

ІІ. ТЕМИ І ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ .

Семінарське заняття 1.

Поняття , місце та роль адміністративного права в системі права України.                                                                  (2 год.)

Питання для обговорення.

1. Історичний аспект виникнення і розвитку адміністративного права.

2. Поняття адміністративного права. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.

3. Поняття і сутність предмету адміністративного права.

4. Метод адміністративного права.

5. Співвідношення адміністративного права і адміністративного законодавства.

6. Роль і значення адміністративного права в умовах побудови демократичної, правової, соціальної держави Україна.

 

Джерела :

основні: 2,3,8,11,12,13,14. додаткова: 20,21,26,33,36,40,41,42,49,57,58, 63,76,79,92,100,

Практичне завдання:

1. Перевірка основних понять та категорій.

2. Навчальні та контролюючі тести.

Методичні вказівки.

Адміністративне право, як і конституційне право, опосередковує функціонування публічної влади в державі, тобто воно є правом державного управління, що передбачає владний вплив держави, в особі державних органів і посадових осіб, на різноманітні суспільні відносини. Одночасно, метою адміністративного права є закріплення таких форм і напрямків діяльності зазначених органів, їх посадових осіб, які б забезпечували повсякденний демократичний режим цих відносин на основі непорушності конституційних прав і свобод людини і громадянина. Конституційна вимога щодо переходу від пануючої у минулому ідеології „домінування держави” над людиною до нової ідеології „служіння держави” людині повинна стати основним принципом адміністративного права і пройти через весь його зміст. Особливу увагу слід звернути на те, що при визначенні адміністративного права необхідно враховувати єдність трьох головних функцій, а саме: а) управлінської (тобто регулювання управлінської діяльності); б) право реалізаційної (реалізація прав і свобод гро­мадян); в) правозахисної (захист порушених прав і свобод грома­дян). Саме в межах третьої функції передбачено створення адміністративної юстиції як форми спеціалізованого судового захисту прав і свобод громадян від порушень з боку органів виконавчої влади. Адміністративне право має давню історію. Перші адміністративні норми появилися у правових системах Стародавнього Сходу та античного Заходу (кодекс Хаммурапі, публічне право Стародавнього Риму). Як самостійна галузь права адміністративне право бере свій початок у XVIII столітті. Саме у Франції сформувалося спочатку поліцейське законодавство, потім поліцейське право, яке переросло в „право управління” (друга половина XIX ст., Німеччина), а пізніше стало базою для розвитку адміністративного права. Слід зазначити, що в колишньому Радянському Союзі адміністративне право двічі заборонялося як галузь права і навчальна дисципліна (1917-1921 рр., 1928-1937 рр.). У 1938 р. воно було реабілітоване за умови його розвитку тільки на марксистсько-ленінській ідеології, що передбачало неприйняття адміністративної юстиції як складової адміністративного права. Одночасно, в ході дискусії 1938-1941 рр. був визначений предмет адміністративного права суспільні відносини у сфері державного управління, поняття і сутність якого використовується в теорії адміністративного права до цього часу.

Проведення адміністративної реформи в Україні викликало об’єктивну необхідність переосмислення предмету цієї галузі і розгляду його як:

· відносини державного управління у сфері економіки, соціально-культурної та адміністративно-політичної діяльності;

· управлінські відносини в системі та в структурі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (включаючи відносини державної та муніципальної служби);

· управлінські відносини, що складаються в процесі внутрішньої організації та діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату судів, Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України тощо), а також в адміністраціях державних підприємств, установ, організацій;

· управлінські відносини, пов’язані із реалізацією функцій та повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям та іншим недержавним інстанціям;

· відносини у зв’язку із забезпеченням органами виконавчої влади та місцевого самоврядування реалізації та захисту прав і свобод громадян, а також надання їм різноманітних управлінських послуг;

· відносини у зв’язку з організацією та діяльністю адміністративних судів (тобто у сфері адміністративної юстиції);

· відносини у зв’язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності фізичних та юридичних осіб.                                                                          При вивченні методу адміністративного права слід звернути увагу на те, що в ньому використовуються як загальні методи правового регулювання: імперативний і диспозитивний, які реалізуються шляхом: а) використання приписів, б) встановлення заборон, в) на­дання дозволів; так і спеціальні, притаманні тільки цій галузі: субординації, координації, ре ординації, адміністративного договору, реєстрації, стимулювання, інвестицій та ін.      У розв’язанні завдань адміністративної реформи вирішальну роль має зіграти адміністративне право, оскільки воно органічно пов’язане з виконавчою владою, являючи собою, з одного боку, її правові засади, а з іншого важливий засіб, інструмент її здійснення. Оскільки адміністративне право відстає від вимог сьогодення, неповно і суперечливо регулює суспільні відносини, не забезпечує утвердження пріоритету прав і свобод людини у її стосунках з державою, виникла нагальна потреба реформування адміністративного права.

 Реформа адміністративного права має на меті:

· переосмислити принципові науково-методологічні засади цієї фундаментальної галузі права з урахуванням наслідків руйнування колишньої тоталітарно-державної системи і утвердження нових політико-ідеологічних та соціально-економічних орієнтирів історичного розвитку українського суспільства;

· трансформувати зміст і систему чинного адміністративного за­конодавства відповідно до потреб якісної зміни ролі адміністративного права у регулюванні взаємовідносин між державою і людиною, а також більш ефективного здійснення державного управління в різних сферах суспільного життя; сприяти більш ефективному використанню адміністративного законодавства як основи правового супроводження самої адміністративної реформи. При вивченні даної теми необхідно звернути увагу на проект Концепції реформи адміністративного права України

Ключові терміни.

 

Адміністративне право, галузь права, галузь законодавства, навчальна дисципліна, галузь правової науки, предмет адміністративного права, метод адміністративного права, субординація, реординація, координація, публічна адміністрація, галузь публічного права, система адміністративного права, адміністративно-правовий інститут.

Питання для самоконтролю:

1. Предмет і метод адміністративного права.

2. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.

3. Розвиток науки адміністративного права: характеристика етапів.

4. Система адміністративного права.

5. Адміністративне право як галузь публічного права.

6. Адміністративне право як навчальна дисципліна.

Тести-тренінги

 

1. Які відносин покликане врегульовувати адміністративне право:

 

A) майнові відносини та пов'язані з ними немайнові відносини;    

         Б) відносини між роботодавцем та робітником;

B) відносини, що визначають засади існування держави, гілок влади;

Г) відносини, пов'язані із притягненням винної особи до кримінальної відповідальності;

Д) відносини у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку

2. Адміністративне право слід вважати складовою:

A) приватного права;

        Б) публічного права;

B) приватного права з елементами публічного; 

         Г) публічного права з елементами приватного.;

         Д) взагалі немає правильної відповіді.

3. Які з ознак характеризують адміністративне право:

A) це найстабільніша галузь;

          Б) найдосконаліша галузь права;

B) це найоб' ємніша галузь;

         Г) це наймобільніша галузь;

         Д) це найскладніша галузь.

4. До джерел адміністративного права можна віднести:

A) Кримінальний кодекс України;

Б)Конституцію Українип;

B) укази та розпорядження Президента України;

Г) Кодекс адміністративного судочинства України;

Д) Господарсько-процесуальний кодекс України.

5. Система адміністративного права включає:

A) Загальну та Спеціальну частини;

          Б)Загальну та Особливу частини

B)  Загальну, Особливу та Спеціальну частини;                              

Г) немає правильної відповіді.

6. Як можна визначити місце адміністративного права в системі
національного права:

A) воно є підгалуззю права; Б) воно є інститутом права;

B) воно є самостійною галуззю права;

Г) взагалі не входить до системи національного права;

Д) займає особливе місце.

Завдання на порівняння:

- адміністративне право і кримінальне право;

- адміністративне право і конституційне право;

- адміністративне право і цивільне право;

- адміністративне право і трудове право;

- адміністративне право і фінансове право;

 

Продовжить думку:

1. Адміністративне право - це сукупність правових норм, які регулюють ...

2. Загальна частина адміністративного права об'єднує норми, які визначають (регулюють) ...

Завдання 1.

Громадянин К. звернувся до відділу соціального забезпечення із заявою про призначення пенсії; громадянин Н. оскаржив до суду накладене на нього адміністративне стягнення; громадянка В. звернулася до прокуратури із скаргою на несвоєчасну виплату заробітної плати; громадянин А. звернувся до директора підприємства із заявою про звільнення за власним бажанням.

Які правовідносини виникли у вищезазначених випадках? Надайте їх характеристику.

Завдання 2.

Громадянин К. звернувся до органів внутрішніх справ із проханням видати паспорт громадянина України; на громадянина С. було накладено штраф за безквитковий проїзд у громадському транспорті; Міністерство юстиції України зареєструвало політичну партію; на підприємстві працівниками податкової служби було проведено позапланову податкову перевірку.

Чи регулюються дані суспільні відносини нормами адміністративного права? Обґрунтуйте відповідь. Проаналізуйте вид та структуру даних адміністративно-правових відносин.

Семінарське заняття 2.

Механізм адміністративно – правового регулювання. (2 год.).

                                 Питання для обговорення.

1.Поняття і елементи механізму адміністративно-правового регулювання.

1. Поняття, структура і види адміністративних норм.

2. Види і структура адміністративно-правових норм.

3. Реалізація адміністративно-правових норм.

4. Дія адміністративних норм в часі, в просторі, за колом осіб.

5. Джерела адміністративного права, їх види та система. Адміністративний договір як джерело адміністративного права.

Практичне завдання:

1. Перевірка основних понять та категорій.

2. Тести,ситуації для перевірки знань з теми.

Джерела :

Основні : 1,2,7,11,12,13,14. Додаткова:18,21,26,33,36,49,56,58,59,63,92,

Методичні вказівки.

Обов’язковим елементом механізму адміністративно-правового регулювання виступають адміністративно-правові норми, тобто правила поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою і є обов’язковими для виконання. Адміністративно-правові норми займають особливе місце в системі права не тільки України, але й інших держав, оскільки вони регулюють особливі суспільні відносини у сфері державного управління, тобто забезпечують організацію і діяльність державного апарату, взаємовідносини людини і держави та ін. Слід особливу увагу звернути на те, що в умовах адміністративної реформи адміністративно-правові норми повинні відіграти важливу роль в утвердженні конституційного постулату: у взаємовідносинах людини з державою, в особі державних органів центральною постаттю виступає людина.Слід мати на увазі, що адміністративно-правові норми досить різноманітні, їх можна класифікувати на різні види в залежності від підстави класифікації, зокрема:               за змістом - матеріальні; процесуальні;

за часом дії - постійні і тимчасові;

за юридичною силою - норми законів і норми підзаконних нормативних актів; за адресатами такі, що регулюють діяльність державних органів і їх службовців, недержавних утворень, громадян; за методом дії на заборонні, зобов’язуючі, рекомендаційні, сти­мулюючі, уповноважуючи;за дією в просторі загальні і місцеві; .за дією за колом осіб загальні і спеціальні та ін.

Вивчення сутності адміністративно-правових норм неможливе без уяснення їх структури, тобто внутрішньої побудови, яку складають: гіпотеза, диспозиція, санкція. Слід мати на увазі, що гіпотеза це такий елемент адміністративно-правової норми, в якому зазначаються умови, обставини у сфері державного управління, з настанням яких норма реалізується. Особливістю адміністративних норм, в частині структури, є те, що гіпотеза в них часто відсутня.

 Гіпотеза може бути абсолютно визначеною або відносно визначеною, простою або складною.

 Диспозиція це основна частина норми, в якій зазначаються права або обов’язки учасників адміністративно-правових відносин. Характерною особливістю диспозиції є те, що вона має імперативний характер, тобто встановлене правило поведінки не може бути змінене за згодою учасників управлінських відносин. Диспозиція може мати посилковий (коли необхідно звернутися до іншого нормативного акту) і дозвільний (коли законодавець дозволяє учасникам відносин вста­новлювати правила поведінки у сфері державного управління) ха­рактер і може мати абстрактну або казуїстичну форму.

Санкція являє собою таку частину норми, в якій зазначаються заходи адміністративно-правового примусу у разі невиконання учас­никами управлінських відносин своїх обов’язків (див. статтю 24 КпАП України). Джерела адміністративного права являють собою зовнішню форму виразу адміністративних норм. Слід зазначити, що з чотирьох відомих джерел права (правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт) основним джерелом адміністративного права, проте не єдиним, є нормативно-правовий акт, який може бути у формі: закону (Конституція України, кодекси (КпАП, Митний, Повітряний та ін.), Основи законодавства Україні про культуру, Основи законодавства України про охорону здоров’я, закони); підзаконного нормативного акту ( укази та розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні накази, інструкції центральних органів виконавчої влади, нормативні акти місцевих органів державної виконавчої влади, нормативні акти органів місцевого самоврядування з питань делегованих повноважень, нормативні накази керівників державних підприємств, установ та організацій). Крім того, відповідно до статті 9 Конституції України міжнародні договори, що містять норми адміністративного права, також є джерелом адміністративного права. Одним із засобів удосконалення механізму адміністративно-правового регулювання є систематизація адміністративного законодавства, направлена на впорядкування чинних інститутів даної галузі права, усунення протиріч у змісті правових норм, вилучення застарілих та створення нових норм права, які відповідатимуть потребам суспільного розвитку. Основними формами систематизації виступають: кодифікація, інкорпорація, консолідація. Нині адміністративне законодавство кодифіковане лише частково. При вивченні даної теми студентам слід звернути увагу на форми реалізації адміністративно-правових норм, а саме: використання, виконання, дотримання, застосування. Застосування, на відміну від інших форм, є державно-владною діяльністю, яка здійснюється при наявності певних умов і не залежить від бажання уповноваженого суб’єкта, як це має місце при використанні, дотриманні, виконанні.

Ключові терміни.

адміністративно-правова норма, реалізація адміністративно-правових норм, виконання, використання, додержання, застосування, адміністративне законодавство, джерела, систематизація, кодифікація, тлумачення адміністративно-правових норм, акт застосування, правозастосовча діяльність.

Питання для самоконтролю:

1. Джерела адміністративного права: види, характеристика.

2. Особливість систематизації адміністративного законодавства.

3. Адміністративно-правові норми: поняття, структура, види.

Тести-тренінги

1. До джерел адміністративного права можна віднести:

C) Кримінальний кодекс України;

Б)Конституцію Українип;

D) укази та розпорядження Президента України;

Г) Кодекс адміністративного судочинства України;

Д) Господарсько-процесуальний кодекс України.

 

                              2.     Для адміністративно-правових відносин обов'язковою є наявність:

А) взаємної згоди сторін;

Б) владного суб’єкту

В) неправомірного юридичного факту;

Г) кодифікованого акту, який би визначав засади їх виникнення;

3. Що із визначеного можна віднести до методів адміністративного

права:

A) координацію;

          Б) субординацію;

B) планування

          Г)контроль.

Д) прогнозування.

4. Для адміністративного законодавства є характерною

A) повна кодифікація;

Б) роздільна кодифікація матеріально-правових та процесуальних норм;

B) відсутність жодного кодифікованого акту;
Г) часткова кодифікація.

Д) немає правильної відповіді.

 

5.      Норми, які визначають засади адміністративної
відповідальності, входять до системи адміністративного права як
складова:

A) Загальною частини; Б) Особливої частини;

B) Спеціальної частини;

Г) взагалі не входять до системи адміністративного права;

Д) займають своє особливе місце.

Завдання на перерахування:

- норми, які входять до Загальної частини адміністративного права;

- джерела адміністративного законодавства;

- кодифіковані акти адміністративного   законодавства, які були підготовлені і набрали чинності протягом ХХ-ХХІ ст.ст.;

- складові елементи адміністративно-правової норми;

- функції адміністративно-правових норм;

- особливості адміністративно-правових норм;

- види тлумачення адміністративно-правових норм;

- види адміністративно-правових норм за наступними критеріями:

- за спрямованістю змісту;

- за функціональним призначенням;

- за формою припису;

- за адресатом;

- за змістом;

- за межами дій

- за ступенем загальності;

- за повнотою викладення змісту;

- за юридичною силою нормативних актів, в яких вони зафіксовані;

- форми реалізації адміністративно-правових норм;

- особливості адміністративно-правових відносин;

- види адміністративно-правових відносин за наступними критеріями:

- за функціональним призначенням;

- за адміністративно-правовим статусом суб' єктів;

- за способом регулювання;

- за майновою належністю;

- за характером взаємодії;

- за галузевою належністю;

- за змістом;

- за галузевою діяльністю;

- за спрямованістю;

- за механізмом захисту

 

Завдання на порівняння:

- систематизація і кодифікація адміністративного законодавства;

- матеріальні і процесуальні адміністративно-правові норми;

- відсильні і бланкетні адміністративно-правові норми;

- регулятивні і правоохоронні адміністративно-правові норми;

- заборонні і дозвільні адміністративно-правові норми; виконання і використання адміністративно-правових норм;

- додержання і застосування адміністративно-правових норм;

- гіпотеза і диспозиція адміністративно-правової норми;

- диспозиція і санкція адміністративно-правової норми;

- дії та події як юридичні факти, що породжують, змінюють або припиняють адміністративно-правові відносини.

Продовжить думку:

1.Джерела адміністративного права - це ...

2.За спрямованістю змісту адміністративно-правові норми поділяються

на:

3.    Кодекс адміністративного судочинства України був прийнятий
набрав чинності ...

3. За змістом адміністративно-правові норми поділяються на: ...

4. Гіпотеза адміністративно-правової норми - це ...

5. Застосування адміністративно-правових норм - це ...

Семінарське заняття 3.

Адміністративні правовідносини. (2 год.)

Питання для обговорення.

1. Поняття адміністративно – правових відносин.
2. Особливості адміністративно – правових відносин.
3. Види адміністративно – правових відносин.
4. Склад адміністративно – правових відносин.
5. Адміністративно – правові відносини та юридичні факти.

Практичне завдання :

1.Перевірка основних понять та категорій.

                    2. Тести, ситуації для перевірки знань з теми.

 

Джерела:

Основні: 1,2,7,8,11,12,13,14. Додаткова:20,21,26,33,36,49,56,58,59,78,92,99.

Методичні вказівки.

Адміністративно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративного права, суб' єкти яких наділені правами і обов' язками у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку.

 

 Особливості адміністративно-правових відносин:

1) вони виникають у сфері виконавчої тобто владно-організаційної
діяльності;

2) ці відносини виникають у зв'язку з діяльністю органів виконавчої

влади;

3) для них характерною є наявність обов'язкового суб'єкта - органа виконавчої влади;

4) цей обов'язковий суб'єкт діє завжди владно, отже відносини є публічно-владними;

5) відносини можуть виникати з ініціативи будь-якої із сторін, при цьому згода іншої сторони не є обов' язковою;

6) відносини між учасниками відносин розглядаються, як правило, у позасудовому порядку;

7) у випадку порушення однією із сторін вимог адміністративно-правових норм, вона відповідає перед державою у особі її органів (як правило, органів виконавчої влади).

Види адміністративно-правових відносин:

1) залежно від функцій, які виконуються:

- регулятивні;

- правоохоронні;

2) за адміністративно-правовим статусом суб'єктів, що беруть
участь у правовідносинах:

- між вищестоящими і нижчими суб' єктами (вертикальні);

- між непідпорядкованими суб' єктами управління (горизонтальні);

 

- між органами виконавчої влади і підпорядкованими підприємствами, установами, організаціями;

- між органами виконавчої влади і непідпорядкованими підприємствами, установами, організаціями.

- між органами виконавчої влади і структурами місцевого самоврядування;

- між органами виконавчої влади і об' єднаннями громадян;

- між органами виконавчої влади і громадянами;

3) залежно від галузевої залежності:

- матеріальні;

- процесуальні;

4) за змістом:

- у сфері загального управління;

- у сфері галузевого управління;

- у сфері міжгалузевого управління;

5) за галузевою діяльністю:

-  у галузі економіки;

- у галузі адміністративно-політичній;

- у галузі соціально-культурній.

6) за направленістю:

- зовнішні;

- внутрішні;

7) за механізмом захисту:

- що захищаються у судовому порядку;

- що захищаються у адміністративному порядку;

8) за способом регулювання:

- функціональні;

- територіальні;

9) за майновою належністю:

- майнові;

- немайнові;

10) за характером взаємодії суб'єктів відносин:

- субординації;

- координації тощо.

Для виникнення адміністративно-правових відносин потрібна наявність юридичних фактів. При цьому юридичні факти як підстава виникнення адміністративно-правових відносин, поділяються на:

- за наслідками, що настали: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприприняючі;

- за наявністю або відсутністю зв'язку факту з волею суб'єкта - дії (правомірні та неправомірні)та події.

Адміністративно-правові відносини традиційно складаються із: суб' єктів, об' єктів та змісту, як сукупності прав та обов' язків сторін.

Запитання і завдання.

1. Назвіть основні елементи механізму адміністративно – правового регулювання.

2. Як класифікуються види адміністративно – правових норм?

3. Назвіть основні елементи структури адміністративно – правових норм.

4. Що являється одним із засобів удосконалення механізму?

5. Назвіть основні форми реалізації адміністративно – правових норм.

6. Що таке адміністративно – правові відносини і їх класифікація?

7. Структура адміністративно –правових відносин.

Теми рефератів                                 

1. Поняття, види, структура адміністративно-правових норм і їх дія

2. Адміністративний договір: вимога сьогодення

3. Верховенство закону як принцип сучасного адміністративного права України

 

Завдання на перерахування:

- особливості адміністративно-правових відносин;

- види адміністративно-правових відносин за наступними критеріями:

- за функціональним призначенням;

- за адміністративно-правовим статусом суб' єктів;

- за способом регулювання;

- за майновою належністю;

- за характером взаємодії;

- за галузевою належністю;

- за змістом;

- за галузевою діяльністю;

- за спрямованістю;

- за механізмом захисту

 

Завдання на порівняння:

- дії та події як юридичні факти, що породжують, змінюють або припиняють адміністративно-правові відносини.

 

Продовжить думку:

1. Для виникнення адміністративно-правових відносин потрібна
наявність ...

2. Адміністративно-правові відносини традиційно складаються із ...

 

Семінарське заняття 4.

Суб’єкти адміністративного права ( 4 год.) .

Питання для обговорення.

1. Поняття і ознаки суб’єкта адміністративного права. Фактори, що впливають на коло суб’єктів адміністративного права.

2. Адміністративно-правовий статус громадян України.

3. Адміністративно-правовий статус іноземних громадян, осіб без громадянства, біженців.

4. Адміністративно правовий статус органів державної виконавчої влади: Кабінету Міністрів України, міністерств, відомств, інших центральних органів зі спеціальним статусом, місцевих державних адміністрацій.

5. Особливості адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування.

 

6. Адміністративно-правовий статус підприємств, установ і організацій.

7. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права.

8. Особливості адміністративно-правового статусу релігійних організацій.

 

Методичні вказівки.

При вивченні даної теми слід з’ясувати, що бути суб’єктом адміністративного права означає мати права та обов’язки у сфері державного управління. На коло суб’єктів впливають такі фактори, як: політичні, економічні, ідеологічні. Коло суб’єктів адміністративного права досить багато чисельне і різноманітне. Суб’єктів адміністративного права можна розділити на два види: індивідуальні та колективні. В адміністративній науці їх часто називають фізичні та юридичні особи. Варто мати на увазі, що сам підхід до класифікації є досить вдалим, однак сутності адміністративного права більше відповідає саме перша класифікація.До індивідуальних суб’єктів належать: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці; до колективних органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування; підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; громадські організації, релігійні організації та ін.Адміністративно-правовий статус індивідуального суб’єкту це правове положення особи у її відносинах з державними органа­ми, врегульоване нормами адміністративного права. Складовими цього статусу є адміністративні право і дієздатність. Адміністративна правоздатність це здатність мати права і обов’язки, закріплені нормами адміністративного права. Вона наступає з моменту народження і закінчується смертю особи. Адміністративна дієздатність це здатність особи своїми діями здійснювати права, виконувати обов’язки і нести відповідальність згідно з нормами адміністративного права. Слід мати на увазі, що адміністративна дієздатність буває повна, часткова, обмежена. Особа також може бути визнана у судовому порядку недієздатною.Адміністративно-правовий статус громадян України визначається Конституцією України, законами України: „Про державну службу”, „Про громадянство України”, „Про звернення громадян”, „Про свободу совісті та релігійні організації”, „Про об’єднання громадян”, „Про захист прав споживачів”, „Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, „Про альтернативну (не­військову) службу”, „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” та ін. Обсяг адміністративних прав та обов’язків іноземців, осіб без громадянства та біженців вужчий ніж громадян України: вони не мають права на участь у державному управлінні, на дер­жавну службу, військову службу та ін. їхній правовий статус передбачається Конституцією України, законами України „Про правовий статус іноземців”, „Про біженців”, Постановою КМУ „Про навчання іноземних громадян в Україні”, Положенням про статус біженця, Положенням про прийом іноземців та осіб без громадян­ства на навчання до вищих навчальних закладів, Правилами в’їзду іноземців в Україну, їхнього виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, міжнародними угодами, іншими нормативно-правовими актами. На відміну від громадян України їхня адміністративна правосуб’єктність виникає з моменту прибуття в Україну і закінчується в момент залишення її території.

Серед колективних суб’єктів адміністративного права слід, в перше чергу, виділити органи виконавчої влади, їх можна класифікувати на різні види в залежності від критерію класифікації, а саме:              а) від обсягу і характеру компетенції: загальної компетенції (КМУ, РМ АРК, місцеві державні адміністрації), галузевої компетенції (Міністерство оборони, Міністерство освіти і науки та ін.), спеціальної компетенції (Міністерство економіки, Міністерство фінансів та ін.);      б) від порядку вирішення питань: єдиноначальні (міністерства, комітети та ін.) та колегіальні (КМУ, РМ АРК та ін.); в) від предмета спрямованості компетенції: органи управління економічною сферою; органи управління соціально-культурною сферою; органи управління адміністративно-політичною сферою;    г) від обсягу повноважень по території: центральні (КМУ, міністерства, комітети) та місцеві (державні адміністрації); д) від характеру повноважень: міністерства; державні комітети (державні служби), центральні органи виконавчої влади зі спеці­альним статусом.

Серед суб’єктів адміністративного права підприємства, установи та організації посідають особливе місце, оскільки через їхню діяльність держава здійснює свої функції та завдання, їх правосуб’єктність проявляється, в першу чергу, у взаємовідносинах з державними органами. Чинне законодавство встановило основи таких взаємовідносин, а саме: порядок здійснення державної реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності, сертифікації; здійснення оперативного та бухгалтерського обліку; ведення статистичної звітності та ін. При вивченні даного питання необхідно звернути увагу на те, що підприємство це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (див. закони України: „Про підприємства в Україні”, „Про власність”, „Про підприємництво”, „Про господарські товариства”, „Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування”, „Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину”; укази Президента: „Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб’єктів у сфері природних монополій”, „Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”, „Про запровадження єдиної держав­ної регуляторної політики у сфері підприємництва”; постанови КМУ: „Про порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності”, „Про деякі питання управління казенними підприємствами” та ін. (див. рекомендовану літературу).

Установи це колективні утворення, які мають права юридичної особи, виконують соціально-культурні та адміністративно-політичні функції (див.: Основи законодавства України про культуру, Основи законодавства України про охорону здоров’я, закони України: „Про національний архів і архівні установи”, „Про музеї та музейну справу”, „Про професійно-технічну освіту”, „Про освіту”, „Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності, „Про бібліотеки та бібліотечну справу” та ін. (див. рекомендовану літературу).

Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян визначається сукупністю прав та обов’язків, які реалізуються у правовідносинах, що виникають між ними і суб’єктами виконавчої влади. Цей статус визначається Конституцією України та законами України „Про об’єднання громадян”, „Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності”, „Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Указом Президента „Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму” та ін.            Особливу увагу слід звернути на питання легалізації об’єднань громадян, зокрема: установчі документи; органи, що проводять реєстрацію; вимоги до засновників об’єднань громадян; встановлені державою обмеження на їх створення та діяльність; державний контроль за їх діяльністю; відповідальністю за порушення чинного законодавства (див. вищевказані закони).                                                                                                              При з’ясуванні адміністративно-правового статусу релігійних організацій необхідно звернутися до статті 35 Конституції України, Закону „Про свободу совісті та релігійні організації”, Положення про Державний комітет у справах релігії, Типового положення про управління у справах релігії Київської міської державної адміністрації, відділ у справах релігії обласної та Севастопольської міської державної адміністрації і мати на увазі, що взаємовідносини держави та релігійних організацій будуються на засадах: по-перше: держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються у релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вони не порушують законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких державних функцій;по-друге: держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості і поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійних організацій та право віруючих на відправлення релігійних культів та ритуальних обрядів, здійснює, державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації;по-третє: релігійні організації позбавлені права втручатися у справи держави, брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади; разом з тим вони мають право на участь у суспільному житті та використання засобів масової інформації нарівні з об’єднаннями громадян.Особливу увагу слід звернути на питання державної реєстрації релігійних організацій, їхню адміністративної відповідальності (див. Закон „Про свободу совісті та релігійні організації”).

 

 

Практичне завдання :

1. Перевірка основних понять та категорій.

2. Тести,ситуації для перевірки знань з теми.

Джерела:

Основні: 1,2,7,8,11,12,13,14. Додаткова:20,21,26,33,36,49,56,58,59,78,92,99.

Ключові терміни:

 

Суб'єкт адміністративного права, суб'єкт адміністративно-правових відносин, органи виконавчої влади України, міністерство, державний комітет, центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, орган місцевого самоврядування, повноваження, компетенція, делеговані повноваження, Кабінет Міністрів України, Секретаріат Президента України, адміністративно-правовий статус, адміністративна правоздатність, адміністративна дієздатність, адміністративна правосуб'єктність, адміністративна деліктоздатність, адміністративна трансделіктоздатність, права, обов'язки, законні інтереси, гарантії, громадянство, іноземний громадянин, особа без громадянства, біженець, об'єднання громадян, громадська організація, політична партія, підприємство, установа, організація.

 

Питання для самоконтролю:

1. Складові адміністративно-правового статусу особи та їх характеристика.

2. Система суб'єктів адміністративного права України: елементи та їх характеристика.

3. Особливості адміністративно-правового статусу Президента України.

4. Кабінет Міністрів України як суб'єкт адміністративного права України: структура, повноваження.

5. Центральні органи виконавчої влади та їх адміністративно-правовий

статус.

6. Особливості адміністративно-правового статусу іноземних громадян та осіб без громадянства.

7. Особливості адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування.

8. Підприємства, установи в системі суб'єктів адміністративного права України; особливість правового статусу.

9. Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян.

10. Громадянин України як суб'єкт адміністративного права: характеристика правового статусу.

 

Тести-тренінги:

 

1. Адміністративна дієздатність - це:

а) здатність своїми діями (або бездіяльністю) набувати та реалізовувати
права, створювати для себе або інших суб'єктів обов'язки і їх виконувати;

б) здатність укладати адміністративно-правові договори та нести
відповідальність за їх виконання;

в) здатність нести адміністративну відповідальність;

г) правильної відповіді немає

 

2. Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра
України вносить:

а) Верховна Рада України;

б) Президент України;

в) олігархи України;

г) правильної відповіді немає

 

3. Кабінет Міністрів України - це:

а) єдиноначальний орган загальної компетенції;

б) колегіальний орган спеціальної компетенції;

в) колегіальний орган загальної компетенції;

г) правильної відповіді немає

 

4. Міністр має статус:

а) політичного діяча;

б) державного службовця;

в) політика;

г) правильної відповіді немає

 

5. Голови місцевих державних адміністрацій:

а) призначаються Прем' єр-міністром України;

б) призначаються Президентом України;

в) обираються територіальною громадою

г) правильної відповіді немає

6. Права, реалізація яких залежить не тільки від волевиявлення
громадян, але також від наявності фактичних можливостей для їхньої
реалізації в даному місці і на даний час є:

а) абсолютними;

б) відносними;

в) умовно-абсолютними;

г) правильної відповіді немає

 

7. Особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не
вважає своїм громадянином є

а) біпатридом;

б) іноземцем;

в) туземцем;

г) правильної відповіді немає

 

8. Іноземці та особи без громадянства на території України
користуються:

а) обмеженими правами;

б) режимом найбільшого сприяння;

в) національним режимом;

г) правильної відповіді немає

 

9. Видворення за межі України застосовується до:

а) олігархів;

б) іноземців;

в) громадян України;

г) правильної відповіді немає

 

10. Рада національної безпеки і оборони України створюється при:

а) Президенті України;

б) Міністерстві оборони України;

в) Верховній Раді України;

г) правильної відповіді немає.

 

Завдання на перерахування:

 

основні характеристики адміністративної правоздатності; органи виконавчої влади України; органи місцевого самоврядування в Україні; складові елементи адміністративної правосуб'єктності; елементи адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України; центральні органи виконавчої влади України; міністерства України;центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом; державні комітети України; повноваження Кабінету Міністрів України; функції Кабінету Міністрів України;склад колегії центрального органу виконавчої влади України; нормативні акти, які приймає Кабінет Міністрів України; нормативні акти, які приймають центральні органи виконавчої влади України; повноваження міністерств; основні завдання місцевих державних адміністрацій; повноваження Президента України; повноваження Президента України у сфері виконавчої влади; повноваження Секретаріату Президента України; повноваження Ради національної безпеки і оборони України; обмеження для іноземців та осіб без громадянства.

 

Завдання на порівняння:

- адміністративна правоздатність і адміністративна деліктоздатність;

- міністерство і державний комітет;

- повноваження Кабінету Міністрів України та Президента України;

- структуру міністерства та державного комітету України;

- повноваження першого віце-прем'єр-міністра та  віце-прем'єр-міністра України;

- повноваження Прем'єр-міністра України та Президента України;

- адміністративно-правовий статус громадянина України та іноземного громадянина;

- адміністративно-правовий статус громадянина України та особи без громадянства;

- адміністративно-правовий статус підприємств та установ;

- адміністративно-правовий статус підприємств та об'єднань громадян.

 

Продовжить думку:

1. Адміністративна дієздатність - це ...

2. Закон передбачає можливість обмеження дієздатності осіб ...

3. Адміністративна деліктоздатність осіб виникає з ...

4. Стаття ... Конституції України визначає місце Кабінету Міністрів України в системі органів виконавчої влади.

5. Кабінет Міністрів України - ... орган ... компетенції.

6. Центральні органи виконавчої влади - міністерства ...

7. Склад місцевих державних адміністрацій формують ...

8. Президент України є ... держави, ... державного суверенітету, ...

9. Абсолютні обов'язки громадянина - це ...

10. Статус біженця втрачається, якщо особа ...

 

 

Семінарське заняття 5.

Державна служба та державні службовці. (2 год.) .

Питання для обговорення.

1.Поняття публічної служби.

2.Види публічної служби.

3.Поняття державної служби і державного службовця.

4.Поняття посади і посадової особи.

 5.Проходження державної служби.

6.Класифікація посад державних службовців. Ранги державних службовців. Особливості адміністративно-правового статусу державних службовців.

 7.Адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність державних службовців.

8.Права державних службовців у сфері публічного управління. Адміністративно-правові обов’язки державних службовців.

9.Види і характеристика обмежень щодо державних службовців. Підстави припинення державної служби.

10.Управління державною службою.

11.Служба в органах місцевого самоврядування.

Практичне завдання :

1. Перевірка основних понять та категорій.

2. Навчальні та контролюючі тести.

Джерела

Основні: 1,2,7,8,11,12,13,14. Додаткова:20,21,26,33,36,49,56,58,59,78,92,99.

Методичні вказівки

При вивченні даної теми слід мати на увазі, що державна служба є невід’ємною складовою механізму державного управління. Вона виникла за часів первісного суспільства і має багатовікову історію свого розвитку, її можна розглядати як вид суспільної діяльності, комплексний правовий інститут, правовий інститут адміністративного права, навчальну дисципліну. В Україні поки що не існує офіційно визнаної самостійної галузі права про державну службу як систему теорій, ідей, уявлень про правове регулювання державно-службових відносин. Разом з тим, можна стверджувати, що по мірі розвитку законодавства про державну службу, державно-службових відносин та методів їх регулювання, відбувається становлення нової комплексної галузі права службового права.Вперше на законодавчому рівні визначення поняття „державна служба” закріплене у статті 1 Закону України „Про державну службу”, згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Державна служба характеризується такими ознаками: а) професійна діяльність; б) діяльність у державних органах та їхньому апараті; в) заробітна плата за рахунок державних коштів.Студентам слід знати, що під функціями державної служби слід розуміти основні напрями практичної реалізації правових норм інституту державної служби, які сприяють досягненню відповідної мети правового регулювання державно-службових відносин і вико­нанню державною службою своєї соціальної ролі і державно-пра­вового призначення. Принципи державної служби це основоположні ідеї, настано­ви, що виражають об’єктивні закономірності та визначають науково обґрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державної служби, повноваження державних службовців, їх можна класифікувати на конституційно-правові та організаційно-функціональні.

Вивчаючи питання про види державної служби, слід мати на увазі, що на законодавчому рівні це питання не врегульоване. Немає єдиної думки з цього приводу і в науці. Найчастіше державну службу класифікують на такі види, як:

а) службу в органах законодавчої, виконавчої та судової влади;

б) цивільну та мілітаризовану (воєнізовану) службу;

в) цивільну (в органах законодавчої, виконавчої влади) та спе­ціалізовану (військову, дипломатичну, митну, в правоохоронних орга­нах та ін.).Органи управління державною службою — це спеціальні дер­жавні органи або підрозділи державних органів, до компетенції яких відноситься забезпечення і розвиток системи державної служби. При цьому слід мати на увазі, що серед них можна виділити органи забезпечення державної служби та органи управління державною службою. Органом управління державною службою є Головне управління державної служби України, правовий статус якого визна­чається вище зазначеним законом, указами Президента України та Положенням про Головне управління державної служби України.

Особливу увагу студентам слід звернути на з’ясування сутності державного службовця. На законодавчому рівні визначення поняття „державного службовця” дається в ст. 1 Закону України „Про державну службу” через визначення самої державної служби, тобто державний службовець це особа, яка здійснює професійну діяльність, займаючи посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів.

Немаловажне значення для уяснення статусу державного службовця має питання класифікації державних службовців, їх можна класифікувати на різні види в залежності від:

· розподілу державної влади: державних службовців органів законодавчої, виконавчої, судової влади;

· характеру державної служби: цивільні та спеціалізовані державні службовці;

· обсягу посадових обов’язків: посадові особи і особи, що не є посадовими;

· характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі у здійсненні державно-владних функцій: керівники, спеціалісти, технічні виконавці.

Під час вивчення даної теми студенту необхідно уяснити, що юридична відповідальність виступає важливим елементом правового статусу державного службовця і може бути визначена як передбачений санкцією правової норми засіб державного примусу, у якому виявляється державний осуд службовця, винного у споєнні правопорушення і який повинен понести покарання особистого чи майнового характеру. Державний службовець може притягуватися до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової відповідальності. Особливу увагу, при цьому, слід звернути на адміністративну відповідальність державних службовців за коруп­цію і корупційні діяння, передбачену Законом України „Про бо­ротьбу з корупцією”.

При вивченні питання про проходження державної служби не­обхідно звернутися до таких нормативно-правових актів, як: зако­ни України „Про міліцію”, „Про прокуратуру”, „Про державну по­даткову службу”, „Про державну виконавчу службу”, „Про загаль­ний військовий обов’язок і військову службу”, Положення про по­рядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад держав­них службовців, Порядок ведення особових справ державних служ­бовців в органах виконавчої влади, Порядок розгляду питань, пов’я­заних з призначенням на посади та звільненням з посад керів­ників, заступників керівників центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та ін. (див. реко­мендовану літературу).

Основними особливостями дисциплінарної відповідальності є те, що вона застосовується в межах службової підлеглості, а її підста­вою може виступати дисциплінарний проступок, адміністративний проступок або порушення морального характеру. Вона регламен­тується Законом України „Про державну службу” і КЗпП Украї­ни. Щодо окремих видів державних службовців зазначений вид відповідальності встановлюється виключно адміністративно-право­вими нормами, закріпленими в статутах і положеннях про дисципліну (службовців органів внутрішніх справ, Збройних Сил України, органів прокуратури та ін.).

Розбудова державності України має супроводжуватися відповід­ним розвитком та удосконаленням державної служби. Метою ре­формування цього інституту є становлення високоефективної, ста­більної, авторитетної державної служби, підготовка управлінської еліти (див. Концепцію реформування адміністративного права).

При вивченні даної теми слід звернутися до навчально-методич­ного посібника „Організація державної служби в Україні”.

Запитання і завдання

1. Розкажіть багатовікову історію розвитку державної служби.

2. Що таке державна служба і її ознаки?

3. Назвіть завдання державної служби.

4. Принципи і функції державної служби.

5. Управління державною службою.

6. Поняття та види державних службовців.

7. Проходження державної служби.

8. Відповідальність державних службовців.

 

Теми рефератів

1. Поняття державно-службових відносин та їхня правова природа.

2. Державна служба – інститут адміністративного права.

3. Порядок проходження державної служби ї юридична відповідальність державних службовців.

4. Закони побудови та функціонування системи державної служби.

5. Соціальний захист деяких категорій державних службовців, визначення його поняття

6. Співвідношення понять „посадова особа” і „службова особа” в адміністративному праві.

 

Ключові терміни:

 

Державна служба, державний службовець, посадова особа, представник влади, політична посада, посада, чин, ранг, категорія, службова кар'єра, конкурс, корупція, корупційне діяння, відставка, дипломатична служба, цивільна служба, мілітарізована служба, служба в органах місцевого самоврядування, патронатна служба, стажування, підвищення кваліфікації, державний кадровий резерв.

 

Питання для самоконтролю:

1. Поняття, моделі державної служби.

2. Принципи державної служби в Україні.

3. Поняття, види державних службовців.

4. Права та основні обов'язки державного службовця в Україні.

5. Обмеження, що передбачені законодавством України, щодо державних службовців.

6. Відповідальність державних службовців.

7. Протидія корупції в Україні: суб'єкти, заходи, правове регулювання.

8. Особливості проходження служби   в органах місцевого самоврядування.

9. Основні етапи проходження державної служби.

10. Державна політика у сфері державної служби в Україні: зміст, правове регулювання.

 

 

Тести-тренінги:

 

1. Підставами для просування державних службовців по службі є:

А)Не притягнення до юридичної відповідальності

Б)Підвищення кваліфікації

В)Здобуття другої вищої освіти

Г)Тимчасове виконання повноважень керівника

 

2. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно,
але не менше одного разу на:

A) 3 роки Б) 5 років

B) 4 роки

Г) Кожного року

 

3. Державно-службові відносини не припиняються у випадку:

A) Звільнення

Б) Відкриття кримінальної справи

B) Відставки

Г) Відсторонення від виконання повноважень за посадою

 

4. Випробувальний термін при прийняття на державну службу
може тривати максимально:

A) 6 місяців Б) 2 місяці

B) 1 місяць Г) два тижні

Д) на розсуд керівника

 

5. Граничний вік перебування на державній службі становить:

A) 60 років для чоловіків і 55 років для жінок Б) 50 років для жінок та 60 років для чоловіків

B) це питання вирішується в залежності від категорії посади

Г) законодавством не обмежується та залежить від стану здоров'я

 

6. Підставами для відставки державного службовця є:

A) Досягнення граничного віку перебування на посаді

Б) Принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової

особи

B) Етичні перешкоди для перебування на державній службі

Г) Стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень Д) Державні службовці І та ІІ категорії мають право подавати у відставку не мотивуючи своє рішення

 

7. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії
посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній
посаді на протязі:

A) Одного року;

Б) Двох років;

B) П'яти років;

Г) Цей термін залежить від категорії посади, однак не менше двох років;

Д) Законодавством не встановлено

 

8.        Окрім звільнення та догани до державних службовців
можуть бути застосовані наступні заходи дисциплінарного впливу:

A) Попередження Б) Сувора догана

B) Штраф

Г) Попередження про неповну службову відповідність;

Д) Тимчасове відсторонення від займаної посади

З) Затримання до одного року у присвоєнні чергового рангу чи у призначенні на вищу посаду

 

9. Законом "Про державну службу" встановлено:

A) Сім категорій посад державних службовців й 15 рангів.

Б) Шість категорій посад державних службовців та 12 рангів

B) Десять категорій посад державних службовців та 15 рангів

 Г) Правильної відповіді немає

 

10. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу
регулюється:

A) Указом, що видається Президентом України

Б) Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України

B) Інструкцією, що затверджується Головним управлінням державною
службою при Кабінеті Міністрів України

Г) Виключно Законом „Про державну службу"

 Д) Правильної відповіді немає

 

Завдання на перерахування:

- принципи на яких грунтується державна служба;

- види державних службовців за:

 

- характером та обсягом службових повноважень;

- характером та обсягом владних повноважень;

- за видами служби, на якій особи перебувають;

- за розподілом державної влади;

 

- типи посад;

- права державних службовців;

- основні обов'язки державних службовців;

- обмеження загального та спеціального характеру, які передбачені стосовно державних службовців;

- заходи відповідальності, що можуть застосовуватись до державних службовців;

- заходи заохочення, що можуть застосовуватись до державних службовців;

- категорії державних службовців;

- ранги державних службовців;

- підстави відставки державного службовця;

- принципи, на яких базується служба в органах місцевого самоврядування;

- особливості дипломатичної служби;

- особливості служби в органах місцевого самоврядування;

- види посад в органах місцевого самоврядування;

- види корупційних порушень (діянь);

- способи вступу на державну службу;

- вимоги, що пред'являються до претендента на державну службу;

- етапи проходження державної служби;

- підстави припинення державної служби;

- ознаки державної служби;

- обмеження, пов'язані з прийняттям на службу в органах місцевого самоврядування.

 

Завдання на порівняння:

- посадові особи і представники влади;

- цивільна та мілітарізована державна служба;

- державна служба та служба в органах місцевого самоврядування;

- політичні та адміністративні посади;

- адміністративні та патронатні посади;

- обмеження загального та спеціального характеру, передбачені стосовно державних службовців.

 

Продовжить думку:

1. У світі існують ... моделі державної служби.

2. Представник влади - це ...

3. Штат - це ...

4. В органах державної влади виокремлюються такі три типи посад: політичні, ...

5. За порушення правових норм державні службовці несуть ... відповідальність.

6. Окрім дисциплінарних стягнень, передбачених КЗпП України, до державних службовців можуть застосовуватися ...

7. Підвищення кваліфікації державних службовців відбувається постійно, але ...

8. Рішення про прийняття відставки приймається у ... строк.

9. Граничний вік перебування на державній службі становить ...

10. Правовий статус державного службовця нерозривно пов'язаний із ...
і визначає такі його аспекти ...

 

Задачі

 Завдання 1

Начальник управління охорони здоров'я обласної державної адміністрації громадянин К., маючи вік 60 років і стаж державної служби 25 років та медичний висновок про незадовільний стан здоров' я, що перешкоджає виконанню службових повноважень, подав письмову заяву про відставку.

Надайте правову оцінку даній ситуації. Обґрунтуйте відповідь, посилаючись на норми чинного законодавства.

 

Завдання 2

Громадянин Б. подав документи до конкурсної комісії на зайняття посади консультанта Секретаріату Верховної Ради України. Конкурсна комісія відмовила громадянину Б., мотивуючи своє рішення тим, що громадянин Б. не подав відомості про доходи і зобов' язання фінансового характеру, про нерухоме та цінне рухоме майно, а також про вклади в банках, належні йому та членам його сім' ї.

Надайте оцінку законності даного рішення. Обґрунтуйте відповідь, посилаючись на норми чинного законодавства

Семінарське заняття 6.

Поняття, сутність, принципи та функції державного управління. (2 год.) .

Питання для обговорення :

1.Поняття та сутність державного управління.

2.Принципи державного управління та їх характеристика.

3.Функції і види форм державного управління.

4.Поняття та класифікація актів державного управління.

5.Поняття та сутність адміністративного договору.

Практичне завдання:

1. Перевірка  основних понять та категорій.

2. Тести, ситуації для перевірки знань з теми.

Джерела:

Основна:3,7,8,11,12,13,14.Додаткова:18,21,26,33,36,48,49,58,59,63,69,77

Методичні вказівки

При вивченні даної теми слід уяснити, що управління це цілеспрямований вплив на складну систему. Управління може бути соціальним, технічним, біологічним. Соціальне управління, як особли­вий вид управління, являє собою вплив одних людей на інших з метою упорядкування соціальне важливих процесів, забезпечення стійкого розвитку соціальних систем. Воно характеризується таки­ми ознаками, як:

· проявляється через спільну діяльність людей, організує їх для такої діяльності у відповідні колективи та організаційно оформлює;

· має на меті упорядкування спільної діяльності шляхом забезпечення погоджених індивідуальних дій учасників такої діяль­ності через вплив на їх поведінку (волю);

· виступає в ролі регулятора управлінських взаємовідносин, що виникають між суб’єктом та об’єктом у процесі реалізації функцій соціального управління;

· є владним, оскільки базується на підпорядкуванні волі учасників управлінських відносин;

· має особливий апарат реалізації через організаційно оформлені групи людей.

Державне управління є видом соціального управління. В адміністративно - правовій науці немає єдиного визначення поняття дер­жавного управління. Найбільш поширеним є таке визначення: державне управління це самостійний вид державної діяльності, що має підзаконний, виконавчо-розпорядчий характер органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій та завдань держави в процесі регулювання економічною, соціально-культурною та адміністративно-політичною сферами.

Функції державного управління являють собою основні напрямки діяльності державних органів для виконання завдань державно­го управління.

Слід мати на увазі, що в юридичній науці немає єдиної думки з приводу видів функцій державного управління, їх можна класифі­кувати:

а) в залежності від направленості і місця впливу: соціально-організаційні (вплив державних органів на об’єкти управління) і внутрішньо організаційні (управління усередині державного управ­лінського апарату);

.6) за змістом, характером і обсягом впливу: на загальні, спе­ціальні, допоміжні.

До загальних функцій відносяться: організація (визначення організаційних положень, що встанов­люють порядок управління, регламентів, нормативів, вимог, відпо­відальності та ін.); планування (визначення мети, необхідних ресурсів, способів, строків, форм і методів поетапного контролю за діями об’єкту); прогнозування (наукове передбачення, систематичне досліджен­ня стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів); регулювання (через нормативно-правові акти, державний бюд­жет, державні контракти, податкову систему, стандарти, митні та­рифи, визначення пріоритетів розвитку галузей та ін.); координація (забезпечує узгодження діяльності систем управлін­ня); контроль (направлений на забезпечення законності, дисциплі­ни).

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб’єкту (Президента України, КМУ, місцевих державних адмініст­рацій та ін.) чи об’єкту управління (економічна, соціально-куль­турна, адміністративно-політична сфери).

Допоміжні функції сприяють процесам реалізації загальних та спеціальних функцій. До них можна віднести: стратегічне та по­точне планування; фінансування, стимулювання, кадрове забезпе­чення, керування, діагностування та ін.

Форми державного управління можна класифікувати на пра­вові (які тягнуть за собою певні юридичні наслідки) і не правові (які не зумовлюють настання юридичних наслідків).  У правовій формі управління виділяють:

прийняття правових актів управління;

укладення договорів;

здійснення інших юридичне значимих дій.

До не правової форми управління відносяться проведення орга­нізаційних заходів і здійснення матеріально-технічних операцій.

Акт державного управління являє собою підзаконний, офіцій­ний юридичний документ, прийнятий суб’єктом державного управ­ління, оформлений у відповідності до норм права, який передбачає одностороннє владне волевиявлення і тягне за собою певні юридичні наслідки.

Важливе значення для уяснення сутності актів державного уп­равління має їх класифікація на види, а саме:

 а) за юридичним змістом: нормативні і індивідуальні; б) за суб’єктами: акти органів виконавчої влади; акти громадсь­ких організацій, яким делеговані державою владні повноваження; в) за формою: письмові, усні, конклюдентні; г) від порядку прийняття: колегіальні ( постанови КМУ та ін.) і єдиноначальні (укази Президента України та ін.); д) від об’єкту управління: рішення щодо охорони здоров’я, освіти, оборони, агропромислового комплексу, національної безпеки та ін.

При вивченні даного питання слід звернути увагу на умови ефек­тивності актів державного управління: їх якості, організації вико­нання, стабільності обстановки, кваліфікації кадрів та ін. Основни­ми вимогами ефективності є доцільність (тобто, їх корисність для публічних інтересів) та законність. Остання обумовлюється: а) на­явністю компетенції у суб’єкта управління; б) його відповідністю закону по суті; в) відповідністю меті закону; г) його прийняттям у передбачений законом строк; д) дотриманням процесуальних пра­вил видання акту. Акти державного управління, які не відповідають вимогам, що висуваються до них, признаються дефектними: нікчемними або за­перечними. Нікчемні акти — це незаконні акти, які не породжують ніяких правових наслідків. Заперечні акти мають певні недоліки, які не позбавляють їх законної сили, але вони можуть бути оскар­жені зацікавленими особами у встановленому порядку.Адміністративний договір це один із видів публічно-правових договорів. Він являє собою засновану на підставі норм адміністративного права і добровільної згоди волі двох або більше суб’єктів адміністративного права, один із яких завжди виступає суб’єктом державної волі, угоду, яка започатковує, змінює і припиняє взаємні права і обов’язки його учасників.  Важливо уяснити функції адміністративного договору, зокрема:

· структурно-організаційну;

· соціального компромісу;

· забезпечувальну;

· орієнтаційно-стимулюючу;

· демократизації виконавчої влади;

· виховну;

· охоронну.

 

Ключові терміни:

 

Соціальне управління, державне управління, принцип державного управління, функція державного управління, форма державного управління, метод державного управління, правова форма державного управління, неправова форма державного управління, адміністративний метод, економічний метод, нагляд, контроль, переконання, примус, правовий акт державного управління, дефектний акт державного управління, нікчемний акт державного управління, оспорюваний акт державного управління, організаційні дії, матеріально-технічні операції, адміністративний договір, адміністративні (управлінські) послуги, ревізія, перевірка, виконавча влада.

 

Питання для самоконтролю

1. Ознаки, принципи державного управління.

2. Співвідношення державного управління, соціального управління і виконавчої влади.

3. Характеристика функцій державного управління.

4. Форми державного управління: поняття, види, характеристика.

5. Методи державного управління.

6. Поняття, види правових актів державного управління.

7. Вимоги, що передбачені для правових актів державного управління.

8. Види та характеристика дефектних правових актів державного управління.

9. Процедура прийняття правових актів державного управління.

10. Дія правових актів державного управління у просторі, часі, за колом осіб

 

Тести-тренінги:

 

1. Особливостями методів державного управління є:

A) Реалізуються у процесі державного управління.
Б) Виражають керівний вплив на об' єкти управління.

B) У методах державного управління завжди містяться різні форми
адміністративного примусу.

Г) Використовуються суб'єктами державного управління як засіб реалізації закріпленої за ними компетенції.

Д) У них завжди міститься керівна воля держави.

 

2. Методи державного управління застосовуються для того, щоб
забезпечити:

A) Цілеспрямованість управлінської діяльності.

Б) Правомірність поведінки учасників управлінських відносин.

B) Функціонування і захист режиму, встановленого державою.

Г) Нормальні взаємовідносини усіх учасн7иків управлінських відносин. Д) Правильним є все наведене.

 

3. Визначте основні властивості правових актів державного
управління:

A) Юридичні акти державного управління є формою державного
управління.

Б) Це волевиявлення органів державного управління.

B) Необхідність і своєчасність.
Г) Державний владний характер.
Д) Їх безстрокова дія.

 

4. До основних властивостей правових актів державного
управління належать:

A) Приймаються винятково повноважними суб' єктами державної
управлінської діяльності.

Б) Визначають правила належної поведінки у сфері державного управління.

B) Це одностороннє волевиявлення повноважного суб' єкта державного
управління.

Г) Їх дія обмежена певним часом.

Д) Діють на певній території держави.

5. Критеріями класифікації правових актів державного
управління є:

A) Юридична властивість.

Б) Межі дії.

B) Компетентність органів, які приймають такі акти.

Г) Положення органів, що видають такі акти, за ієрархією.

Д) Правильним є все наведене.

 

6.За межами дії правові акти державного управління
поділяються на такі, що діють:

A) На всій території України без обмежень у часі.

Б) На всій території України протягом певного часу.

B) На частині території України протягом певного часу.

Г) На частині території України без обмежень у часі.

 Д) Без обмежень в просторі і часі.

 

7.Чи відповідають дійсності наступні твердження:

A) Президент України видає укази і розпорядження.

       Б) Кабінет Міністрів видає постанови і розпорядження.

B) Міністерства, держкомітети видають накази та інструкції.

       Г) Державні адміністрації наділені правом приймати рішення.

 

8.До принципів державного управління можна віднести:

A) економічні,організаційні, адміністративні;

Б) загальні, організаційні принципи побудови органів виконавчої влади й функціонування відповідних органів;

B) загальнотеоретичні, політичні, соціальні;
Г) правові та неправові

 

9.До функцій державного управління слід віднести:

A) контроль;

Б) прогнозування;

B) роботу з кадрами;
Г) єдиноначальність
Д) координацію

 

10.Контроль можна віднести до :

A) форм державного управління;

 Б) методів державного управління;

B) актів державного управління;

Г) принципів державного управління.

 

Завдання на перерахування:

- специфічні риси державного управління;

- принципи державного управління;

- соціально-політичні державного управління;

- організаційні принципи побудови апарату державного управління;

- організаційні принципи функціонування апарату державного управління;

- форми державного управління;

- правові форми державного управління;

- неправові форми державного управління;

- функції державного управління;

- методи державного управління;

- ознаки методів державного управління;

- правові акти державного управління;

- вимоги, що пред' являються до правових актів державного управління;

- стадії прийняття правових актів державного управління;

- види дефектних актів правовий акт державного управління.

 

 

Завдання на порівняння:

- соціально-політичні та організаційні принципи побудови апарату державного управління;

- основні та допоміжні принципи державного управління;

- організаційні принципи побудови та функціонування апарату державного управління;

- правові та неправові форми державного управління;

- адміністративний та трудовий договір;

- адміністративний та цивільно-правовий договір;

- організаційні дії та матеріально-технічні операції;

- структура та процесуальна форма управління;

- регулятивна та правоохоронна форма управління;

- контроль і нагляд;

- адміністративні та економічні методи управління;

- методи прямого та непрямого впливу;

- загальні та спеціальні методи управління;

- ревізія і перевірка;

- переконання і примус;

- нормативні, індивідуальні і змішані акти державного управління;

- нікчемні та оспорювані акти управління;

- державне управління і виконавча влада.

-

 

Продовжить думку:

1. Адміністративний договір - це ...

2. Соціальне управління прийнято розділяти на: ...

3. Методи державного управління поділяються на: наукові і ... ,
демократичні і ... , прямого і ... впливу, загальні і ...

4. До економічних методів державного управління належать: ...

5. Переконання - це ...

6. Нормативні акти державного управління - це ...

7. Презумпція законності ак4ту - це ...

8. Дефектні акти державного управління поділяються на: ...

9. Прийняття актів державного управління - це стадійна діяльність, яка
включає ...

10. Нагляд - це ...

 

Задачі Завдання 1.

Під час складання проекту правового акту, який визначає права та обов' язки одного з міністерств, виникло питання про найменування такого акту. Зокрема, пропонувалося назвати його Положенням, Інструкцією, Статутом або просто Наказом про права та обов'язки міністерства.

Яке найменування найбільш вдало відповідає в даному випадку змісту правового акту управління? Які вимоги висуваються до такого роду правових актів державного управління?

 

Завдання 2.

Голова районної державної адміністрації своїм розпорядженням відмінив рішення сільської ради про виділення земельної ділянки.

Надайте оцінку законності даного правового акту управління.

Семінарське заняття 7.

Методи державного управління . (2 год.) .

Питання для обговорення.

1.Поняття і види методів державного управління.

2.Переконання як метод державного управління.

3. Стимулювання як метод державного управління.

4. Методи прямого і непрямого адміністративного впливу.

Практичне завдання :

1. Навчальні та контролюючі тести.

2. Перевірка основних понять та категорій.

 

Джерела:

Основні : 1,2,7,8,11,12,13,14. Додаткова:20,21,25,26,33,36,38,44,46,47,48,49,54,58,59,63,72,80,82,89,90,91,92,94,101,

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ.

Адміністративно-правові методи це способи та прийоми безпосереднього і цілеспрямованого впливу органів державного управління (посадових осіб) на підпорядковані їм об’єкти управління. Методи досить різноманітні, однак вони мають загальні риси, а саме: способи впливу органів державного управління на підпорядковані їм об’єкти управління;вираження державного публічного інтересу;засоби досягнення мети; способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають в процесі спільної діяльності;способи реалізації компетенції.В юридичній науці виділяють такі види адміністративно-правових методів, як: переконання, заохочення, примусу; прямого і непрямого впливу; нагляду, регулювання, керівництва та ін. Переконання це один із основних адміністративно-правових методів, який проявляється в різних роз’яснювальних, виховних, організаційних заходах для формування волі підвладного. Способами такого методу є навчання, пропаганда, роз’яснення, обмін досвідом та ін.

Примус як адміністративно-правовий метод (див. тему    ).

Заохочення — це такий спосіб впливу, який через інтереси, свідомість направляє волю людей на здійснення корисних, з точки зору суб’єкту управління, справ. Правовою основою застосування даного методу є Указ Президента „Питання Комісії по державних нагородах України при Президентові України”, „Про заснування відзнаки Президента України „Іменна вогнепальна зброя” та ін. Даний метод характеризується такими ознаками, як: фактичною підставою для нього є заслуга, діяння, яке позитивно оцінюється суб’єктами влади;воно пов‘язане з оцінкою уже здійснених дій;

· воно персоніфіковано, застосовується у відношенні окремих індивідуальних або колективних суб’єктів;

· воно проявляється у моральному схвалені, наділенні правами, пільгами, матеріальними цінностями та іншими благами. Метод прямого впливу характеризується наступними ознаками:

· прямий вплив на волю;

· дефективність, наказовий характер;

· однозначність команди, яка, як правило, не дає виконавцям можливості вибору варіанту поведінки;

· наявність великого адміністративного апарату, контролюючого виконання команди і наділеного повноваженнями застосовува­ти примусові заходи за невиконання. Для методу непрямого впливу характерно:

· вплив на волю здійснюється через створення ситуації, яка зацікавлює в необхідній поведінці через інтереси, запити виконавця;

· у виконавця є право вибору відповідного варіанту поведінки;

· нормами права передбачається діючий механізм стимулювання (одержання прибутку, пільги та ін.).

·

·

Дозвільна система це урегульована нормами права сукупність суспільних відносин суб’єктів державного управління з громадянами і організаціями з приводу видачі дозволу на зайняття певними видами діяльності з наступним наглядом за дотриманням правил і умов здійснення дозвільної діяльності. Вона включає в себе чотири основних елементи:

1)   наявність відносної заборони (займатися певною діяльністю можна тільки при наявності дозволу на це);

2)   діяльність щодо видачі дозволу, здійснювана суб’єктами державного управління у відношенні громадян, організацій організаційно їм не підвладних (ліцензій, прав на управління транспортним засобом, допуск до державної таємниці та ін.);

3)   нагляд за дотриманням правил і умов особами, що одержали дозвіл на певну діяльність;

4)   застосування примусових заходів щодо припинення порушення правил, умов здійснення діяльності і притягнення винного до відповідальності.

Правову основу здійснення дозвільної системи визначають закони та підзаконні нормативні акти (див. закони: „Про підприємництво”, „Про господарські товариства”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні”; укази Президента: „Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб’єктів у сфері природних монополій”, „Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності”, „Про запровадження єдиної регуляторної політики у сфері підприємництва”, „Про порядок ліцензування підприємницької діяльності”; постанову КМУ „Про затвердження Положення про дозвільну систему України” та ін. (див. рекомендовану літературу).

 

«Важливою складовою дозвільної системи є дозвільне проваджен­ня, яке включає в себе наступні стадії:

1)   порушення дозвільної справи;

2)   прийняття рішення;

3)   виконання рішення;

4)   нагляд за дотриманням особами, які одержали дозвіл, вста­новлених правил та умов;

5)   атестація, акредитація дозвільної діяльності;

6)   переоформлення, продовження дозволу;

7)   застосування заходів примусу за допущення порушень пра­вил і умов.

Слід мати на увазі, що останні три стадії є факультативними.

 

З апитання і Завдання

1. Назвіть форми державного управління.

2. Назвіть основні ознаки і юридичне значення правових актів управління.

3. Реєстрація і офіційне оприлюднення чинності правових актів управління.

4. Поняття та ознаки методів державного управління?

5. Які функції здійснюються за допомогою методів державного управління?

6. Назвіть основні ознаки методів державного управління?

7. В чому проявляється сутність методу управління?

8. Від чого залежить вибір того чи іншого методу державного управління?

9. Види методів державного управління?

10. Якими ознаками характеризуються метод заохочення?

11. Якого впливу бувають методи управління?

Теми рефератів

1. Поняття і види форм державного управління.
2. Правові акти управління.

3. Види методів державного управління.

4. Методи прямого і непрямого адміністративного впливу.

5. Адміністративне право та адміністративно-правовий захист.

6. Дозвільна система в Україні

1. Провадження ліцензування підприємницької діяльності.

Ключові терміни:

 метод державного управління, адміністративний метод, економічний метод, нагляд, контроль, переконання, примус, адміністративні (управлінські) послуги, ревізія, перевірка, виконавча влада.

 

Питання для самоконтролю

11. Ознаки, принципи державного управління.

12. Співвідношення державного управління, соціального управління і виконавчої влади.

13. Характеристика функцій державного управління.

14. Форми державного управління: поняття, види, характеристика.

15. Методи державного управління.

16. Поняття, види правових актів державного управління.

17. Вимоги, що передбачені для правових актів державного управління.

18. Види та характеристика дефектних правових актів державного управління.

19. Процедура прийняття правових актів державного управління.

20. Дія правових актів державного управління у просторі, часі, за колом осіб

 

Тести-тренінги:

 

1. Особливостями методів державного управління є:

A) Реалізуються у процесі державного управління.
Б) Виражають керівний вплив на об' єкти управління.

B) У методах державного управління завжди містяться різні форми
адміністративного примусу.

Г) Використовуються суб'єктами державного управління як засіб реалізації закріпленої за ними компетенції.

Д) У них завжди міститься керівна воля держави.

 

2. Методи державного управління застосовуються для того, щоб
забезпечити:

A) Цілеспрямованість управлінської діяльності.

Б) Правомірність поведінки учасників управлінських відносин.

B) Функціонування і захист режиму, встановленого державою.

Г) Нормальні взаємовідносини усіх учасн7иків управлінських відносин. Д) Правильним є все наведене.

 

Завдання на перерахування:

- методи державного управління;

- ознаки методів державного управління;

 

Завдання на порівняння:

- адміністративні та економічні методи управління;

- методи прямого та непрямого впливу;

- загальні та спеціальні методи управління;

- ревізія і перевірка;

- переконання і примус;

- державне управління і виконавча влада.

 

Продовжить думку:

 

1. Соціальне управління прийнято розділяти на: ...

2 . Методи державного управління поділяються на: наукові і ... ,
демократичні і ... , прямого і ... впливу, загальні і ...

3  . До економічних методів державного управління належать: ...

4.Переконання - це ...

5. Нагляд - це ...

 

Семінарське заняття 8.

 Адміністративно правові режими . (2 год.) .

Питання для обговорення

1. Поняття, особливості і види спеціальних адміністративно-правових режимів. 

2. Змістовна і формальна сторони спеціальних адміністративно-правових режимів.

3. Правовий режим надзвичайного стану. 

4.  Правовий режим воєнного стану.

5. Правовий режим охорони Державного кордону України.

6. Правовий режим секретності.

7.Спеціальні митні режими.

Практичне завдання :

1. Навчальні та контролюючі тести.

2. Перевірка основних понять та категорій.

3. Вирішення практичних завдань.

ДЖЕРЕЛА:

Основні : 1,2,7,8,11,12,13,14. Додаткова:20,21,25,26,33,36,38,44,46,47,48,49,54,58,59,63,72,80,82,89,90,91,92,94,101,

Методичні вказівки

При вивченні даної теми слід мати на увазі, що поняття „режим” ( від лат. гegimen окремих регіонах або місцях (напр. режим прикордон­ної зони);правління) може застосовуватися в таких значеннях, як: а) державний лад, спосіб правління; б) точно встановлений розпорядок життя, праці, відпочинку та ін.; в) система правил, законів, запроваджуваних для досягнення мети; г) умови діяльності, існування. Правовий режим являє собою сукупність правил, закріплених юридичними нормами, які регулюють певну діяльність людей. Адміністративно-правовий режим це поєднання адміністративно-правових засобів регулювання, що проявляється в централізованому порядку, імперативному методі правового впливу та юридичній нерівності суб’єктів правовідносин. Адміністративно-правові режими досить різноманітні. В юри­дичній літературі їх класифікують на такі види, як:

а) за територією: загальнодержавні (напр. секретності) і такі, що діють в окремих регіонах або місцях (напр. режим прикордон­ної зони); б) за часом дії: постійні (напр. паспортний режим), тимчасові (напр. режим надзвичайного стану), ситуаційні (режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи); в) за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій: звичайні та спеціальні; г) за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб’єктивних прав: пільгові та обме­жуючі; д) за окремими об’єктами: режим заповідників, вогнепальної зброї, отрути та ін.; є) за видами діяльності: режим оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності та ін. Правовою основою спеціальних адміністративно-правових режимів є закони: „Про правовий режим території, що зазнала радіо­активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, „Про державний кордон України”, „Про виключну (морську) економічну зону України”, „Про правовий режим надзвичайного стану”, „Про правовий режим воєнного стану”, „Про захист населення і тери­торій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру”; укази Президента: „Про деякі питання захисту банків­ської таємниці”, „Про затвердження Положення про Державний комітет у справах охорони державного кордону України”, „Про по­садових осіб органів державної виконавчої влади, на яких покладається виконання функцій державного експерта з питань таєм­ниць”; постанови КМУ: „Про прикордонну смугу”, „Про затверд­ження Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” та ін. (див. рекомендовану літературу).

Надзвичайний стан це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи „можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону „Про правовий режим надзвичайного стану” повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Питання умов і порядку введення надзвичайного стану, строку його дії, діяльності державних органів і органів місцевого самовря­дування в його умовах передбачені в Законі „Про правовий режим надзвичайного стану” (від 16.03.2000.). Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. При вивченні питань щодо порядку введення, строків воєнного режиму, діяльності органів державної влади в його умовах, змісту правового режиму воєнного стану та ін. необхідно звернутися до Конституції України та Закону „Про правовий режим воєнного стану” (від 6.04.2000.)Режим надзвичайної екологічної ситуації вводиться при наявності великомасштабної катастрофи, яка займає значну територію України і створює надзвичайно небезпечну для життя, здоров’я і навколишнього середовища обстановку (див. закони „Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внас­лідок Чорнобильської катастрофи”, „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”).Основними нормативними актами, що регулюють питання режиму державної таємниці є Конституція України, закони „Про інформацію”, „Про державну таємницю” (від 21.09.1999), Указ Президента „Про посадових осіб органів державної виконавчої влади, на яких покладається виконання функцій державного експерта з пи­тань таємниць”. Державна таємниця це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому вище вказаним Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.При вивченні питання про режим державного кордону студентам слід звернутися до Конституції України, Закону „Про державний кордон України”, Положення про Державний комітет у спра­вах охорони державного кордону України, постанов КМУ: „Про прикордонну смугу”, „Про затвердження Правил оформлення та видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасової затримки та вилучення”, „Про затвердження Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”, „Про прикордонний режим” та ін. (див. рекомендовану літературу).

Запитання і завдання

1. Поняття, риси і види адміністративно правових режимів.

2.Назвіть характерні ознаки адміністративно –правових режимів.

3.Правовий режим надзвичайного стану.

4. Назвіть перелік умов, за наявності яких може вводитися надзвичайний стан.

5. Назвіть три групи введення надзвичайного стану.

6. Назвіть ряд гарантій законності передбачення чинним законодавством в умовах надзвичайного стану.

7. Правовий режим воєнного стану.

8. Які заходи здійснює військове командування разом із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування?

9. Режим державної таємниці.

10. Яка інформація належить до державної таємниці? Згідно із яким законом?

Теми рефератів

1. Поняття і види адміністративно правових режимів.

2. Режим державного кордону.

3. Режим про державну таємницю і інформацію.        

 

Семінарське заняття 9.

   Адміністративні послуги . (2 год.).

Питання для обговорення.

 1. Поняття та правова природа адміністративних послуг.

2.Класифікація адміністративних послуг.

3. Характеристика законодавства про адміністративні послуги.

4. Процедура щодо надання адміністративних послуг.

Практичне завдання :

1. Навчальні та контролюючі тести.

2. Перевірка понять та категорії.

 

Джерела :

Основні: 1,2,8,11,12,13,14. Додаткова:18,20,21,24,26,33,36,37,44,46,49,54,58,59,63,72,80,89,90,92,93,94,99,103,105,108, 119,131,132,133,142,144,145,150,152,153.

Методичні вказівки.

Важливо усвідомити ,що адміністративні послуги – це новий правовий інститут в системі адміністративного права України. Його виникнення та розвиток обумовлені проведенням адміністративної реформи,створенням дієвого єфективного механізму реалізації прав,свобод та законних інтересів фізичних осіб. Адміністративні послуги — це ті публічні (тобто державні та муніципальні) послуги, що надаються органами виконавчої влади, виконавчими органами місцевого самоврядування та іншими уповноваженими суб'єктами, і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень.

ОЗНАКИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ:

1. Адміністративна послуга надається за зверненням фізичної або юридичної особи.

2. Надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням юридично значущих умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної приватної особи.

3. Адміністративні послуги надаються виключно адміністративними органами через реалізацію владних повноважень.

4. Право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідне повноваження адміністративного органу має визначатися лише законом.

5. Результатом адміністративної послуги є адміністративний акт — рішення чи юридично значуща дія адміністративного органу, яким задовольняється звернення особи.

Адміністративні послуги є провідним засобом реалізації прав громадян у сфері виконавчої влади, адже абсолютна більшість справ, що вирішуються органами публічної адміністрації, ініціюються самими громадянами і стосуються їхніх суб'єктивних прав.

Види адміністративних послуг:

1. За рівнем встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та видом правового регулювання процедури їх надання:

— адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Кабінету Міністрів);

— адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування);

— адміністративні послуги зі "змішаним" регулюванням (коли має місце одночасно і централізоване, і локальне регулювання).

2. За критерієм платності:

— платні послуги;

— безоплатні послуги.

3. За змістом публічно-службової діяльності щодо надання адміністративних послуг:

— реєстрація;

— надання дозволу (ліцензії);

— сертифікація;

— атестація;

— верифікація;

— нострифікація;

— легалізація;

— встановлення статусу тощо.

4. За предметом (характером) питань, щодо вирішення яких звертаються приватні особи:

— підприємницькі (господарські) послуги;

— соціальні послуги;

— земельні послуги;

— будівельно-комунальні послуги тощо.

Правовою основою адміністративних послуг є : Указ Президента України від 03.07.2009 р. «Про заходи із забезпечення додержання прав фізичних та юридичних осіб щодо одержання адміністративних (державних ) послуг»; постанови КМУ : від 27.05.2009 р.,18.05.2011;,23.05.2011;,29.06.2011 р.та ін..

Слід звернути увагу на процедуру щодо  надання адміністративних послуг, яка є різновидом адміністративної процедури   і складається з таких стадій: подання заяви та прийняття її до розгляду державним органом або посадовою особою; розгляд заяви ,вибір відповідних матеріальних норм; винесення рішення; оскарження рішення; виконання рішення.

Важливим є питання щодо створення організаційно-правових засад для оцінювання якості адміністративних послуг.виокремлення критеріїв такого оцінювання. Узагальнення різних точок зору з приводу критеріїв оцінювання якості адміністративних послуг дає змогу виокремити такі: результативність.своєчасність.доступність,зручність,відкритість,повага до особи, простота, оперативність.

При вивченні цієї теми слід звернутись до дисертації Г.М.Писаренко «Адміністративні послуги: організаційно-правові аспекти.»

 Теми рефератів.

1. Принципи державної політики в сфері надання адміністративних послуг.

2. Основні вимоги до регулювання надання адміністративних послуг в сфері правоохоронної діяльності

3. Права і обов’язки суб’єктів надання адміністративних послуг в сфері правоохоронної діяльності.

 4. Вимоги щодо якості надання адміністративних послуг.

 5.Законодавче регулювання адміністративних послуг в зарубіжних країнах.

      6. Суб’єкти-звернення за наданням адміністративних послуг: його права та обовязки

Ключові терміни:

Адміністративна послуга ,Ознаки адміністративних послуг. Класифікація адміністративних послуг: Реєстр адміністративних послуг. Реєстр державних функцій.,апостиль на офіційних документах,Поняття, ознаки, особливості контролю з боку державних органів щодо надання адміністративних послуг;Поняття, ознаки, особливості контролю з боку громадськості щодо надання адміністративних послуг; Стандарти надання адміністративних послуг.

Питання для самоконтролю

 

1. Адміністративні послуги, що надаються в сфері освіти.

2. Адміністративні послуги, що надаються в сфері науки.

3. Адміністративні послуги, що надаються в сфері охорони здоров’я.

4. Адміністративні послуги, що надаються в сфері культури.

5.Адміністративні послуги в сфері оборони та безпеки України

6. Адміністративні послуги в сфері юстиції

7. Адміністративні послуги в сфері внутрішніх справ

8.Поняття, ознаки, особливості контролю з боку державних органів щодо надання адміністративних послуг.

9. Поняття, ознаки, особливості контролю з боку громадськості щодо надання адміністративних послуг.

10. Стандарти надання адміністративних послуг.

11.Субєкти надання адміністративних послуг.

12. Строки надання адміністративних послуг.

13. Адміністративні послуги в зарубіжних країнах.

14. Процедура надання адміністративних послуг.

Самостійне опрацювання наступних законодавчих актів. Законспектуйте основні положення:

Закон України «Про адмінітстративні послуги»;Постанови Кабінету Міністрів України, що визначають та регулюють певні питання в сфері надання адміністративних послуг.Закон України «Про Кабінет Мністрів України»;Закон України «Про центральні органи виконавчої влади»;Указ Президента України «Про схвалення концепції адміністративної реформи»;Указ Президента «Про оптимізацію системи органів виконавчої влади» (з наступними змінами та доповненнями).

123456Следующая ⇒

Поделиться: