Міжнародний механізм реалізації міжнародного права.Поняття, значення , структура.

Реалізація — це втілення норм міжнародного права в поведінці та діяль-ності держав й інших суб’єктів міжнародного права, це практична реалізація нормативних приписів, що містяться в цих нормах. В офіційних документах ООН та міжнародній практиці здобув розповсюдження термін «імплемен-тація».

Можна виділити такі форми реалізації:

Дотримання. В такій формі реалізуються норми-заборони. Суб’єкти утримуються від здійснення дій, які заборонені нормами міжнародного пра-ва. Наприклад, при дотриманні Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. одні держави (ядерні) не передають будь-кому іншому ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю, а інші (неядерні) держави не виробляють та не придбавають ядерну зброю чи інші ядерні вибухові пристрої. В таких ситуаціях пасивність суб’єктів свід-чить про те, що норми виконуються.

Виконання. Ця форма передбачає активну діяльність суб’єктів із здій-снення норм. Виконання характерне для норм, що передбачають конкретні обов’язки, що пов’язані з конкретними діями. В такому вигляді сформульо-вані, наприклад, норми Пактів про права людини 1966 р. Ст.21 Міжнародно-го пакту про громадянські та політичні права, зокрема, говорить, «кожна дер-жава, що бере участь у цьому Пакті, зобов’язується поважати і забезпечувати всім особам, що знаходяться в межах її території і під її юрисдикцією, права, що визнані в цьому Пакті…».

Використання. В цьому випадку мається на увазі здійснення наданих можливостей, що містяться в нормах міжнародного права. Рішення про ви-користання нормативних положень приймаються суб’єктами самостійно. В цій формі реалізуються так звані уповноважуючі норми. На відміну від пер-ших двох випадків, тут немає жорсткого припису до конкретної поведінки (дії або утримання від неї). Так, в ст. 90 Конвенції ООН з морського права йдеться, «кожна держава незалежно від того, чи є вона прибережною чи не має виходу до моря, має право на те, щоби судна під її прапором плавали у відкритому морі».

Оскільки норма міжнародного права існує і діє в системі норм, реалізація завжди передбачає здійснення певної сукупності норм, взаємопов’язаних за предметом регулювання або за спільними цілями — норм договору (або ін-шого акту), інституту, галузі чи права в цілому.

Процес реалізації міжнародного права в цілому, тобто з урахуванням тих особливостей, які притаманні реалізації окремих договорів чи інших

 

Міжнародне публічне право

міжнародно-правових актів та норм, включає два види діяльності: 1) безпо-середню фактичну діяльність, що відповідає вимогам відповідних норм; 2) правове та організаційне забезпечення фактичної діяльності. Воно передба-чає діяльність певних органів з метою створення правової бази для здійснен-ня діяльності, що відповідатиме нормам міжнародного права.

Важливу роль при здійсненні обох цих видів діяльності має механізм реалізації (імплементації) норм міжнародного права. Він являє собою су-купність нормативних та інституційних (організаційно-правових) засобів, що використовуються суб’єктами міжнародного права на міжнародному та національному рівнях, з метою виконання своїх зобов’язань за міжнародно-правовими нормами, обов’язковими для них. Відтак, цей механізм як комп-лекс засобів та інститутів, що використовуються суб’єктами міжнародного права для забезпечення реалізації міжнародно-правових норм, складається з двох взаємопов’язаних елементів — міжнародного правового (конвенційно-го) та міжнародного організаційно-правового (інституційного) механізму.

Міжнародно-правовий (конвенційний) механізм включає:

1)    нормотворчість — передбачає наявність двох аспектів: а) попередня нормотворчість, що передбачає створення «пробних» норм права, які переду-ють створенню основних норм, реалізацію яких вона покликана забезпечити, що дозволяє визначити рівень ефективності майбутніх норм, виявити їх не-доліки з метою запобігання їх негативної дії в майбутньому; б) конкретизація, що здійснюється або одночасно зі створенням первинних, основних норм, або в процесі їх реалізації. Конкретизація винятково необхідна, оскільки висо-кий ступінь узагальнення в первинних нормах часто ускладнює їх подальшу реалізацію. Так, ст. 2 Статуту ООН лише перелічує принципи, якими пови-нні керуватися держави у зносинах між собою. Однак конкретне їх змістове наповнення дається лише в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., в Заключному акті НБСЄ 1975 р. та багатьох інших. В них стверджу-ється, що розвиток змісту принципів сприятиме забезпеченню більш ефек-тивного їх застосування. Конкретизація також необхідна, щоби врахувати особливості окремих держав та інших учасників міжнародного права, їх спе-цифічні інтереси, в разі існування такої потреби, а також для створення га-рантій, за якими держави виступатимуть гарантами якого-небудь договору, в зв’язку з чим бере на себе зобов’язання підтримувати конкретне положення міжнародно-правового характеру.

2)    тлумачення — може здійснюватися як в процесі нормотворчості, так і в процесі правозастосування. Без тлумачення немислима конкретизація, більше того тлумачення саме часто перетікає в конкретизацію.

3)    міжнародний контроль — здійснюється шляхом співставлення інфор-мації про діяльність держави (чи інших суб’єктів) або шляхом порівняння ді-яльності з вимогами норм права на предмет їх відповідності. В основні контр-олю лежать збір та оцінка інформації. Збір інформації ведеться, як правило, шляхом інспектування, моніторингу чи обміну інформацією, що міститься в спеціальних доповідях. Контроль здійснюється, як правило, шляхом вико-ристання міжнародного інституційного механізму, міжнародних органів, ор-ганізацій, комісій, комітетів тощо (Комітет з прав людини, Комітет з контр-олю за наркотиками та ін.), недарма значна кількість міжнародних договорів

 

Модуль 2. Норми, принципи та джерела міжнародного права

особливу увагу приділяє правилам процедури таких органів, їх функціями та повноваженням.

4) правозастосування. Являє собою засновану на нормах міжнародного права індивідуальну чи колективну діяльність держави чи інших суб’єктів із забезпечення реалізації норм в конкретних ситуаціях. Правозастосовна діяльність необхідна, як правило, тоді, коли відбувається збій у нормально-му процесі реалізації, що вимагає додаткових зусиль з боку уповноважених правозастосовних органів. Правозастосування починається зі з’ясування і встановлення фактичних обставин. Для цього, як правило, запрошуються місії експертів компетентних міжнародних організацій чи робочі групи, що складаються з делегатів окремих договірних держав. Ці органи не здійсню-ють міжнародний контроль (якщо одночасно не є контрольними), а лише використовують інформацію, отриману в ході розслідування, для надання відповідних висновків зацікавленим сторонам.

Так, наприклад, в ст.20 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покаран-ня 1984 р. йдеться, що якщо Комітет проти катувань вважатиме за доцільне провести розслідування, він призначає одного чи кількох своїх членів для проведення такого розслідування та негайного подання Комітету відповід-ної доповіді за його результатами. Розслідування може включати відвідання території відповідної держави, з її на те дозволу, зрозуміло. Повноваження з проведення розслідувань в більшості випадків покладаються на Раду безпе-ки ООН. В ст.34 Статуту ООН визначено, «Рада Безпеки уповноважується розслідувати будь-який спір чи ситуацію, яка може привести до міжнарод-них дебатів чи викликати спір, для визначення того, чи не може продовжен-ня цього спору або ситуації загрожувати справі підтримання міжнародного миру та безпеки».

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: