Міжнародна примирлива процедура: слідчі і погоджувальні комісії

До дипломатичних засобів вирішення міжнародних спорів відно­сяться також слідчі та погоджувальні комісії. Вони полягають у призна­ченні спільних органів держав-сторін спору, які називаються слідчими або погоджувальними комісіями. Ці комісії можуть бути постійними органами або створюватись ad hoc . Слідчі та погоджувальні функції можуть виконувати також міжнародні організації.

У склад комісії входять представники сторін, а також так звані ней­тральні примирителі,участь яких гарантує неупередженість діяльності комісії. У практиці є також випадки призначення одного примирителя замість комісії. Рішення комісії приймаються більшістю голосів та не є обов'язковими для сторін спору.

Завданням слідчої комісії є з'ясування фактичних обставин, якщо між сторонами спору виникли різні підходи щодо цього. Результати слідства не є обов'язковим для сторін з міжнародно-правової точки зору, але можуть сприяти розв'язанню спору.

Завдання погоджувальної комісії є більш широкими, ніж слідчої комісії, і полягають у погодженні взаємних претензій та наданні про­позиції сторонам спору щодо його вирішення. Ініціювання погоджу­вальної процедури відбувається за поданням обох сторін сцору,якщо тільки міжнародна угода не передбачає таку можливість за ініціативою однієї зі сторін. Спосіб створення комісії, а також те, що на її діяльність мають надати згоду обидві сторони, наближують її до арбітражу, про­те принципова різниця між цими двома методами полягає в тому, що рішення погоджувальної комісії не є обов'язковим для сторін. На від­міну від посередництва, погоджувальна комісія самостійно формулює свої пропозиції.

 

42. Міжнародний арбітраж як засіб мирного вирішення між­народних спорів. Постійна палата третейського суду

До судових засобів вирішення міжнародних спорів відносять­ся два інститути: арбітраж та міжнародне правосуддя (у вузькому значенні). їх спільною рисою є те, що вони остаточно вирішую^ міжнародний спір.

Згідно з І Гаазькою конвенцією про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1907 p., арбітраж, або примирення, полягає у «вирішенні спорів між державами суддями за їх вибором і на підставі поваги до права» (ст. 37). Звернення до арбітражу тягне за собою обов'язок добровільно підкоритися його рішенню. Угода про арбітраж може мати форму арбітражного застереження (згода ante hoc ) або спеціальної угоди, що називається компромісом (згода post hoc ). В такій угоді сто­рони спору визначають його предмет, спосіб призначення арбітрів та їх компетенцію, а також процедуру розгляду спору. Рішення арбітражу є обов'язковим для сторін спору.

Арбітраж відрізняється від постійного міжнародного правосуддя тим, що сторони спору мають можливість врегулювати процедурні питання, а також можуть обрати арбітрів (таку можливість не надають постійні міжнародні суди).

У міжнародній практиці найчастіше створюється арбітражній трибунал як колегіальний орган, що складається з непарної кількості осіб (трьох або п'яти), рішення якого приймаються більшістю голосів. До складу трибуналу входять представники сторін, а також нейтраль­ний арбітр, участь якого забезпечує неупередженість рішення. Інколи вирішення спору покладається на одного арбітра, обраного серед відомих знавців міжнародного права або осіб із загально визнаний авторитетом.

Спробою інституалізації арбітражу було створення Постійної палати третейського суду на підставі положень Гаазьких конвенції 1899 р. і 1907 р. Палата проте не має сталого суддівського складу, єди­ним постійним її органом є Секретаріат з місцезнаходженням у Гаазі. В Палаті є список арбітрів, з яких держави можуть обрати собі арбітрів для розгляду та вирішення справи. При цьому кожна сторона спору визначає не більше чотирьох арбітрів, які складають так звану національну групу. Згідно зі Статутом Міжнародного Суду ООН, кандидати у члени цього суду висуваються не державами, а «національними групами Постійної палати третейського суду», тобто групами суддів Палати, які представляють одну й ту саму державу.

 

43. Структура і компетенція Міжнародного Суду ООН

Міжнародний Суд ООН є головним судовим органом ООН і найважливішим міжнародним судом. Організацію і функціонування Суду визначає його статут, який є інтегральною частиною Статуту ООН. Усі держави-члени ООН ipso facto є сторонами Статуту Міжнародного Суду.

Міжнародний Суд складається з 15 суддів, «обраних незалежно від їх громадянства, з числа осіб високих моральних якостей, які від­повідають вимогам, що пред'являються в їх країнах для призначення на вищі судові посади, або які є юристами з визнаним авторитетом у галузі міжнародного права» (ст. 2 Статуту Суду). Судді обираються строком на 9 років та можуть бути переобрані. Кожні три роки від­бувається переобрання 1/3 складу Суду (ст. 13 Статуту Суду). Судді обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки абсолютною кількістю голосів серед кандидатів, які пропонуються національними групами арбітрів Постійної Палати Третейського Суду (ст. 4 Статуту). При обранні суддів Генеральна Асамблея та Рада Безпеки мають ви­ходити з положення, що склад суддів в цілому повинен забезпечувати представництво «основних правових систем світу» (ст. 9 Статуту). У складі Суду не може бути двох громадян однієї й тієї ж держави.

Міжнародний Суд діє у повному складі. Для кворуму достатньо-дев'яти суддів (ст. 25 Статуту). Статут Суду передбачає також можли­вість створення камер у складі трьох або більше суддів для розгляду певної категорії справ (ст. 26 Статуту). Справи заслуховуються і вирішуються камерами на прохання сторін. Всі питання вирішуються більшістю голосів присутніх суддів. У випадку поділу голосів порівну, голос Голоти або судді, що його заміщує, є переважним.

Міжнародний Суд виконує дві функції: судову і консультативну.

Судова функція Міжнародного Суду полягає у розв'язанні спорів між державами. Тільки держави мають процесуальну дієздатність перед Міжнародним Судом. Суд є відкритим для держав-сторін Статуту Суду. Крім того, на умовах, визначених Радою Безпеки, Суд є відкритим для інших держав.

Юрисдикція Суду є факультативною, але держави можуть визнати її обов'язковою для себе. Таке визнання може бути виражено різними способами, а саме:

1) держави вносять на розгляд Суду вже існуючий спір шляхом спеціальної угоди (компромісу);

2) держави-сторони міжнародного договору включають до нього застереження про визнання юрисдикції Міжнародного Суду щодо ви­конання або тлумачення цього договору;

3) держави можуть у будь-який час заявити, що вони визнають на підставі взаємності ipso facto юрисдикцію Міжнародного Суду з усіх правових спорів, що стосуються: а) тлумачення договору; Ь) будь-якого питання міжнародного права; с) наявності факту, який, якщо він буде встановлений, являє собою порушення міжнародного зобов'язання; d) характеру та розмірів відшкодування, яке належить за порушення міжнародного зобов'язання (п. 2 ст. 36 Статуту Між­народного Суду ООН).

Спори, що стосуються юрисдикції Суду, вирішує сам Суд. Рішення Міжнародного Суду є остаточним і оскарженню не підлягає. Рішення є обов'язковим лише для сторін, які беруть участь у справі, і лише у цій справі. Відповідно до ст. 94 Статуту ООН «Кожен член Організації зобов'язується виконати рішення Міжнародного Суду по тій справі», якій він є стороною. У випадку, якщо яка-небудь сторона у справі не виконає зобов'язання, покладене на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки,яка може,якщо визнає це необхідним, зробити рекомендації або прийняти рішення про застосування заходів приведення рішення до виконання».

Консультативна функція Міжнародного Суду полягає у наданні консультативного висновку з питань міжнародного права. Статут ООН уповноважує Генеральну Асамблею та Раду Безпеки на звернення до Міжнародного Суду за консультативним висновком з будь-якого юридичного питання (ч. 1 ст. 96 Статуту ООН). Крім того,Генеральна Асамблея може уповноважити інші органи та спеціалізовані установи ООН на запит консультативного висновку Суду з юридичних питань, які виникають в межах сфери їх діяльності. Таке повноваження отрима­ла, наприклад, Економічна та Соціальна Рада ООН. Держави не можуть звертатися до Суду за консультативним рішенням.

Консультативні висновки Міжнародного Суду не мають обов'язкового характеру, проте вони є значним фактором у розвитку міжнародного права і можуть також тлумачитись як доказ існування звичаєвої норми міжнародного права ( opinio juris ).

⇐ Предыдущая19202122232425262728Следующая ⇒

Поделиться: