Тема 2. Показники розвитку міжнародної торгівлі 10

Міжнародна торгівля

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Львів - 2011

Укладач: Дідович І.І., к.е.н., доцент, доцент

ЗМІСТ

Тема 1. Предмет і завдання вивчення дисципліни "міжнародна торгівля". Сутність, етапи розвитку та правова база міжнародної торгівлі 6

Тема 2. Показники розвитку міжнародної торгівлі 10

Тема 3. Форми міжнародної торгівлі 26

Тема 4. Методи міжнародної торгівлі 54

Тема 5. Торгівля товарами на міжнародних біржах 62

Тема 6. Міжнародні товарні аукціони, тендери, виставки/ярмарки 71

Тема 7. Теоретичні основи міжнародної торгівлі послугами 76

Тема 8. Послуги міжнародного транспорту 83

Тема 9. Формування та особливості дії ринку туристичних послуг 90

Тема 10. Інформаційні, рекламні, страхові та освітні послуги 94

Тема 11 Регулювання міжнародної торгівлі 101

Тема 12 Основні види міжнародних операцій купівлі-продажу товарів, система міжнародних комерційних контрактів, укладання міжнародних комерційних контрактів 111

Тема 13 Обґрунтування цінових умов контракту купівлі-продажу товарів платіжні умови контракту купівлі-продажу товарів. 125

Тема 14 Основні умови контракту купівлі-продажу товарів. Регулювання виконання міжнародних комерційних контрактів 130

Тема 15 Особливості контрактів з торговельними посередниками 142

Тема 16 Методи та методика техніко-економічної оцінки ефективності зовнішньоторговельних операцій 145

ВСТУП

Міжнародна торгівля є найстарішою формою міжнародних економічних відносин. Світова торгівля товарами та послугами тісно пов’язані між собою. Виходячи з цього, конспект лекцій поділено на дві частини: міжнародну торгівлю товарами та міжнародну торгівлю послугами.

В першій частині висвітлено сутність та етапи розвитку міжнародної торгівлі, показники розвитку міжнародної торгівлі, форми міжнародної торгівлі, методи міжнародної торгівлі, торгівлю товарами на міжнародних біржах, ярмарках, виставках, тендерах та аукціонах.

Друга частина містить інформацію про міжнародну торгівлю послугами, а саме: теоретичні основи міжнародної торгівлі послугами, послуги міжнародного транспорту та міжнародного туризму, інформаційні, рекламні, освітні та страхові послуги.

Головною метою створення даного конспекту лекцій є допомога студентам у вивченні особливостей та пріоритетів розвитку міжнародної торгівлі (товарами та послугами), визначення її ролі у розвитку світового господарства.

При написанні даного конспекту лекцій використовувалися наукові публікації, підручники та навчальні посібники з міжнародних економічних відносин, міжнародної економіки, міжнародної торгівлі різних авторів. В основі підготовленого конспекту лекцій покладено: навчальний посібник “Міжнародна торгівля” авторів Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В.,навчальний посібник “Міжнародна торгівля послугами” авторів Румянцев А.П., Коваленко Ю.О. та навчальний посібник „Міжнародна торгівля” автор Дахно І.І.

Тема 1. Предмет і завдання вивчення дисципліни "міжнародна торгівля". Сутність, етапи розвитку та правова база міжнародної торгівлі

Метою вивчення даної дисципліни є засвоєння студентами необхідних теоретичних основ та теоретико – прикладних знань про сучасну роль, функціональне наповнення та інструментарій міжнародної торгівлі у високо конкурентному середовищі ,набуття системних знань та навичок про планування та організацію міжнародної торгівлі.

Тема 2. Показники розвитку міжнародної торгівлі

Група обсягових індикаторів

Сукупність показників розвитку міжнародної торгівлі можна поділити на сім груп: обсягові (абсолютні), результуючі, структурні, інтенсивності, ефективності, динаміки та зіставлення. Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

1.1. Експорт (від. лат. exportare – вивозити) – вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. виключних прав на них, з митної території країни за кордон зобов'язання їх зворотного ввезення. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону, надання послуг і права на результати інтелектуальної діяльності. Як експорт може зараховуватися продаж товарів і послуг іноземним особам, фірмам, організаціям та спільним підприємствам без вивезення їх за кордон.

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт – це вивезення з країни товарів:

4) вироблених, вирощених або добутих у країні;

5) раніше ввезених з-за кордону та:

- перероблених на митній території;

- перероблених під митним контролем;

6) реекспорт – вивезення (експорт) товарів:

- раніше ввезених, але не перероблених у країні (з міжнародних товарних аукціонів, товарних бірж, консигнаційних складів тощо);

- з територій вільних зон;

- з приписних складів.

1.2. Імпорт (від лат. importare– ввозити) – ввезення робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

За визначенням статистичної комісії ООН, імпорт – це завезення до країни товарів:

1) іноземного походження з країни-виробника або країн посередника з метою:

- кінцевого споживання;

- переробки для вивезення або для кінцевого споживання;

2) для переробки під митним контролем;

3) з територій вільних зон і приписних складів;

4) реімпорт – ввезення товарів, раніше вивезених, але не перероблених.

Статистична комісія ООН рекомендує при обліку країн-контрагентів користуватися методом «країна виробництва – країна споживання», а якщо це неможливо, то методом «відвантаження – поставка». Ця концепція ґрунтується на тому, що абсолютна більшість вантажів у міжнародній торгівлі відвантажується з тих країн, де вони виробляються, до тих, де вони споживатимуться.

До складу товарного експорту та імпорту не включаються:

- поставки, що здійснюються на безоплатній основі (гуманітарна допомога, дари тощо);

- товари, що поставляються в рахунок внесків до фонду технічної допомоги ООН та інших міжнародних економічних організації"

- вартість транзитних товарів;

- особистий багаж фізичних осіб та посилки приватного характеру)

Фактично обсяги експорту та імпорту є основою для розрахунку інших показників розвитку міжнародної торгівлі. Джерела інформації про ці обсяги за певний період та на певну дату є дані митної статистики та платіжного балансу країни, які дещо відрізняються за моментом обліку та типом ціни.

1.3. Зовнішньоторговельний обіг – сума вартості експорту та імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО=Е+І,

де ЗТО – зовнішньоторговельний обіг;

Е – обсяг експорту (у вартісних одиницях);

І – обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Світовий товарообіг – сума вартості експорту та імпорту у країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3–6%) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB<СІF).

1.4. Генеральна (загальна) торгівля – прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

ГТ=Е+І+Т,

де ГТ – генеральна (загальна) торгівля;

Е – вартість експорту;

І – вартість імпорту;

Т – вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

У міжнародній торгівлі транзит умовно поділяють на два види: прямий та опосередкований. Прямий транзит – це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої без складування. Товари прямого транзиту в підсумки зовнішньої торгівлі не включаються, але обліковуються:

- за видами транспортних засобів;

- за кількістю перевезеного вантажу;

- за країнами відправлення та призначення.

Опосередкований транзит – це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої з розміщенням їх на митних складах. Він обліковується як реекспорт та включається до загального імпорту та експорту.

Транзит вантажів як пересування товарів під митним контролем між країнами, в т. ч. через територію іноземних держав здійснюється на основі багато- і двосторонніх угод між зацікавленими країнами. Такі угоди регулюють порядок та умови транзиту, маршрути руху, гарантії щодо вантажів, транспортних засобів і супроводжуючих осіб. Транзитний рух звільнюєте від мита, податків і зборів, за винятком зборів, які стягуються за конкретні послуги, що надаються при транзиті. Загальною є вимога, щоб транзитні товари залишалися в незмінному стані на час транспортування, крім змін внаслідок природного зносу, збитків за нормальних умов збереження та транспортування, а також не використовувались у будь-яких інших цілях, крім транзиту.

Сучасне міжнародне право не містить безумовної норми, щодо вільного транзиту. Кожна держава дає дозвіл на транзит через свою суверенну територію, керуючись національними законам, постановами та нормами. Будь-яка держава має право відмовити в транзиті через територію, не обґрунтовуючи це рішення жодними причинами. Однак для внутрішньоконтинентальних країн існує право вільного транзиту через територію сусідньої країні що має вільний вихід до моря (океану). Така норма існувала раніше у вигляді торговельного звичаю, а згодом була зафіксована в декількох міжнародних документах: Хартії економічних прав обов’язків держав (ООН, 1974 р.), Конвенції щодо транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних країн (1964 р.) та Конвенції ООН з морського права (1982 р.).

1.5 Спеціальна торгівля – експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі

- спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

- загальної системи, що застосовується до всіх товарів.

Спеціальний експорт включає:

- національний експорт;

- перевезення товарів після переробки під митним контролем;

- націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та імпорту.

Спеціальний імпорт включає:

- товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки;

- товари, ввезені для переробки під митним контролем;

- товари, ввезені для переробки на приписних митних складах.

Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості товарів, що знаходяться на приписних складах.

1.6. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі – оцінка експорту та імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін. Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

Результуючі показники

До результуючих показників належать.

2.1. Сальдо – (від італ. saldo – розрахунок, залишок) – різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

2.1.1. Сальдо торговельного балансу:

С_т= Е_т-І_т,

де С_т – сальдо торговельного балансу;

Е_т – вартість товарного експорту;

І_т – вартість товарного імпорту.

Якщо експорт (надходження) перевищує імпорт (платежі), то сальдо додатне, а торговельний баланс активний. Якщо ж експорт (надходження) менший за імпорт (платежі), то сальдо від’ємне, а торговельний баланс пасивний. Рівність експорту та імпорту утворює нульове сальдо балансу, а сам баланс у таких випадках називається чистим, або нетто-балансом. Аналогічно розраховуються й інші показники.

2.1.2. Сальдо балансу послуг:

С_п = Е_п - І_п,

де С_п – сальдо балансу послуг;

Е_п – вартість експорту послуг;

І_п – вартість імпорту послуг.

2.1.3. Сальдо балансу поточних операцій:

С_по = Е_по - І_по,

де С_по – сальдо балансу поточних операцій;

Е_по – надходження за статтями балансу поточних операцій;

І_по – платежі за статтями балансу поточних операцій.

2.2 Індекс ”умови торгівлі” – відношення експортних цін країни до її імпортних цін. Якщо розглядати випадок, коли країна експортує та імпортує один товар, то умови торгівлі показують, яку кількість товару А отримує країна за кожну одиницю проданого товару В.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

Аналогічно розраховується й індекс імпортних цін:

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

де І_ут–індекс “умови торгівлі”;

Р_х – індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти);

Р_м – індекс імпортних цін.

На індекс “умови торгівлі” не впливає валюта, що була обрана для розрахунку індексів середніх цін, тому індекси різних країн світу порівнянні між собою. Значення індексу коливається коло одиниці:

І_ут = 1 – умови торгівлі залишились незмінними;

Р_х > 1 – умови торгівлі поліпшились порівняно з базовим періодом;

Р_м < 1 – умови торгівлі погіршились порівняно з базовим періодом.

Індекс "умови торгівлі" є одним з показників, що характеризують зміну положення країни в світовій торгівлі. Самі умови торгівлі, в свою чергу, залежать від коливань попиту на світовому та внутрішньому ринках, від змін в умовах виробництва, від ступеня монополізації окремих товарних ринків. Але розмір виграшу який отримує країна від зовнішньої торгівлі, залежить не тілі від цін, а й від фізичних обсягів експорту та імпорту. Тому завжди не коректно робити висновок про зміну добробуту країни тільки на підставі змін умов торгівлі. Так, якщо зниження цін на продукцію, що експортується, зумовлене підвищенням ефективності її виробництва, то при достатньо еластичному попиті на світовому ринку країна зможе збільшити фізичні обсяги свого експорту та отримати більший виграш, хоча умови торгівлі для неї погіршились.

Однак слід брати до уваги і так звану проблему руйнівного зростання, коли розширення експорту призводить до такого погіршення умов торгівлі, що добробут нації знижується. Така ситуація може виникнути для багатьох країн, що розвиваються, в яких можливості економічного піднесення зумовлені розширенням видобутку та експорту сировини. Оскільки попит на сировину характеризується, як правило, низькою еластичністю, то швидке нарощування експорту призводить до такого падіння світових цін на сировину, яке перекриває позитивний ефект від збільшення експорту. У даному разі збільшення експорту може стати невигідним.

Таким чином, індекс "умови торгівлі" дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.

2.3. Індекс концентрації експорту (індекс Хіршмана) – застосовуються у світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (за методологією ООН), він має вигляд:

де H_j - індекс концентрації експорту країни j (j – індекс країни);

239 кількість видів продукції за класифікацією OOН;

i – індекс товару (від 1 до 239);

x_i – вартість експорту i-х - товарів країною j;

x – загальна вартість експорту країни j, яка розраховується за

формулою:

Значення коефіцієнта розміщують у межах:


Позитивне значення	Негативне значення
країна експортує широкий спектр товарів	країна експортує переважно обмежену групу товарів

Найменші (позитивні) значення цього показника мають індустріально розвинуті країни: Італія – 0,056, Франція – 0,057 Австрія – 0,06 та ін.

Найбільші (негативні) значення за показником концентрації експорту мають найменш розвинуті країни (Габон – 0,82; Гвінея – 0,84; Уганда – 0,86; Нігерія – 0,95) та країни-експортери нафти (Об'єднані Арабські Емірати – 0,83; Саудівська Аравія • 0,78; Ірак – 0,78; Кувейт – 0,6).

2.4. Коефіцієнт імпортної залежності країни – відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.

Коефіцієнт імпортної залежності (Z_ij) розраховується за формулою

де I_ij – обсяг імпорту i-го товару в країну j;

P_ij – обсяг споживання (реальна місткість ринку) i-го товару в країні j.

Обсяг споживання, в свою чергу, розраховується за формулою

P_ij=Q_ij+I_ij-E_ij,

де Q_ij – обсяг виробництва i-го товару в країні j;

I_ij – обсяг імпорту i-го товару в країну j;

Е_ij – обсяг експорту i-го товару з країни j.

Значення коефіцієнта розміщують у межах:

0	1
Позитивне значення	Негативне значення
імпортна незалежність (країна задовольняє потребу у товарі і самостійно)	велика імпортна залежність (країна задовольняє потребу в товарі і повністю за рахунок імпорту)

Крім того, показник імпортної залежності країни може використовуватися в міжнародному маркетингу при прийнятті та обґрунтуванні рішень щодо вибору цільового зарубіжного ринку. Для цього прогнозований обсяг попиту (Q_ij), (D_ij) помножується на коефіцієнт імпортної залежності по даному товару (Z_ij).

2.5 Індекс чистої торгівлі – показує по кожному з товарів (або товарній групі) рівень перевищення експорту над імпортом (при позитивному значенні індексу) або рівень перевищення імпорту над експортом (при від'ємному значенні індексу):

де NT – показник чистої торгівлі;

E_i – експорт товару i;

I_i – імпорт то вару j.

Значення індексу розміщують у межах:

0	1
Негативне значення	Позитивне значення
товар тільки ввозиться	товар тільки вивозиться

Значення «-1» та «+1» відповідно є екстремальними. Інші від'ємні значення демонструватимуть ступінь перевищення імпорту над експортом, а інші позитивні – відповідно ступінь перевищення експорту над імпортом.

Міжнародні товарні аукціони

Міжнародні товарні аукціони є спеціально організованими, періодично діючими у певних місцях ринками, на яких шляхом публічних торгів у заздалегідь обумовлений час і в спеціально призначеному місці проводиться продаж попередньо оглянутих покупцем товарів, які переходять в його власність за умов пропозиції найвищої ціни.

Таким чином, поняття аукціон у міжнародній торгівлі має три значення:

- як спеціально організований товарний ринок, на якому здійснюється процес продажу-купівлі товару, що складається з певних етапів – підготовки, огляду товару, аукціону (торгу), оформлення контракту;

- як безпосередній торг за товар, який відбувається між аукціоністом (особою, що проводить торг і представляє інтереси організаторів і продавців) та покупцями;

- як комерційна структура, що організовує, готовить і провадить продаж товарів за допомогою торгу.

Аукціони як комерційні організації можна класифікувати за такими критеріями: джерела отримання прибутку, функціональна спрямованість, форма організації торгівлі.

Аукціони, джерелами отримання прибутку яких є різниця в цінах, скуповують за свій рахунок у виробників товари, диктуючи, як правило, закупівельні ціни, і перепродають їх оптовим посередникам або безпосередньо споживачам. Інший тип аукціонів здійснює перепродаж товарів незалежних від них виробників на комісійних засадах. Поширеною в міжнародній практиці є змішана модель діяльності, коли аукціонна фірма виконує одночасно як операції з перепродажу, так і комісійні.

За функціональною спрямованістю переважаюча більшість аукціонів є суто торговими фірмами, які мають відповідні приміщення, обладнання, кваліфікований персонал. У той же час деякі великі аукціони мають власне виробництво, на якому завершується процес підготовки товару до продажу (наприклад, виділка сирих шкурок, що скуповуються у заготівельників, або сортування та пакування овочів, фруктів, квітів). Такі аукціони можна класифікувати як торговельно-виробничі.

Залежно від форми організації торгівлі аукціони поділяються на відкриті, з безпосередньою участю самих покупців, та закриті, в яких самі продавці і покупці не беруть участі, а їх доручення в межах визначених повноважень виконують брокери.

Організація аукціонної торгівлі має певні особливості залежно від товару і практики, яка склалася в торгівлі конкретними аукціонними товарами. Залежно від характеру діяльності всі фірми, що здійснюють аукціонну торгівлю, умовно можна поділити на три групи:

1. Спеціалізовані фірми займаються організацією аукціонів і продажем на них аукціонних товарів як за свій рахунок, так і на комісійних засадах. Такі фірми беруть на себе виконання всіх функцій з підготовки й проведення аукціонів. Частіше за все вони видають продавцям позички під їх товари, передані аукціонній фірмі для продажу. Прикладом таких фірм є спеціалізовані хутряні фірми, що є торговими монополіями.

2. Брокерсько-комісійні фірми дістали поширення у торгівлі хутряними виробами, вовною, чаєм, тютюном. Вони організують аукціони і продають на них на комісійних засадах товари за дорученням своїх клієнтів. Брокерська фірма, що проводить аукціони, як правило, може виступати одночасно представником як покупця, так і продавця, отримуючи від них комісійну винагороду. В її обов'язок входить продаж визначеної кількості товарів у межах повноважень комітента (власника товару), переданих комісіонеру (посереднику) і встановлених у договорі комісії. Всі взаємні права і обов'язки виникають далі між покупцем і брокерською компанією. Власник товару не отримує безпосередньо жодних прав і не несе жодних зобов'язань стосовно покупця.

3. Аукціонні фірми, які належать кооперативам або спілкам (асоціаціям) виробників, набули поширення в Скандинавських країнах. Так, у кожній з них (Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії) є по одній фірмі, що посідає монопольне положення в аукціонній торгівлі хутром у своїй країні.

Міжнародні аукціони належать до добровільних і регулярних форм організації торгівлі на зовнішньому ринку, що мають публічний характер, тобто надають можливість усім заінтересованим експортерам та імпортерам брати участь у торгових операціях.

Переваги міжнародних аукціонів полягають у тому, що вони дозволяють створювати відкриту конкуренцію, виявляти ціну товару та швидко його реалізовувати у великих обсягах. З урахуванням цього на міжнародних товарних аукціонах частіше за все превалює пропозиція товарів з боку великої кількості продуцентів, переважно потужних представників індустріальне розвинутих держав. Великі торгові фірми виступають як брокери з продажу. Покупцями ж є обмежена кількість компаній, в основному роздрібної та оптової торгівлі і переробної промисловості, що використовують надмірну пропозицію в своїх інтересах і зацікавлені в заниженні цін.

Техніка проведення аукціонів по окремих товарах має свої специфічні особливості, що визначаються насамперед характером товару. Проте сам порядок проведення аукціонів приблизно однаковий і включає чотири стадії: підготовка аукціону, перед аукціонна демонстрація товарів, аукціонний торг, оформлення і виконання аукціонної угоди .

Міжнародний тендер.

Міжнародний тендер є методом міжнародної торгівлі, сутність якого полягає в конкурентному відборі зарубіжних постачальників і підрядників через організований товарний ринок шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати пропозиції від зарубіжних і національних постачальників та підрядників, проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги імпортерів-замовників.

Посередником між покупцем і продавцем при цьому методі торгівлі є тендерний комітет, який утворюється імпортером. Основною функцією його є організація надходження замовлень на участь у торгах та робота з ними. Слід також мати на увазі, що термін «тендер» включає п'ять основних понять. Так, тендер – це:

1. повідомлення про проведення торгів;

2. комплект тендерної документації – умови проведення торгу;

3. проформа пропозиції, складена організатором торгів і включена до комплекту тендерної документації (проформа тендеру є формуляром, що підлягає заповненню оферентом, якщо він є згодним з умовами проведення торгу та готовий взяти на себе обов'язки з виконання робіт);

4. власне оферта;

5. власне торг як процедура.

Найпоширенішими об'єктами тендерів у міжнародній торгівлі є: підряди на спорудження підприємств, будівель і споруд виробничого І невиробничого призначення, в т. ч. тих, що споруджуються «під ключ»; виконання комплексів будівельних і монтажних робіт та їх окремих видів; виконання комплексу пусконалагоджувальних робіт; постачання комплектного устаткування; концесії на розробку корисних копалин; імпортні закупівлі; проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями;

Тендери виконують такі функції:

- цінову (як механізм пошуку відповідності між ціною та рівнем вартості проекту чи партії товару та інструмент мінімізації Їх кінцевої (контрактної) ціни);

- фінансову (як механізм оптимізації витрат на реалізацію проекту чи закупівлю товарів не тільки за допомогою ціни, а й шляхом отримання кредитів і раціоналізації системи розрахунків);

- маркетингову (як можливість вибору найкращого партнера, адаптації ціни до власних можливостей і впливу на ефективність каналів надходження товарів (послуг) у країну – з одного боку, і можливість створення позитивного іміджу країни та відповідного замовника (імпортера) як серйозного та надійного партнера – з іншого);

- регулятивну (як інструмент впливу на обсяги, динаміку, ціни та національне походження імпорту).

Міжнародні тендери слід розрізняти за такими критеріями: національний склад учасників, мета організаторів, юридичний статус учасників, предмет торгівлі, свобода доступу до участі в тендері, фінансові умови, відкритість інформації щодо учасників і переможців тощо З точки зору особливостей міжнародної торгівлі торги являють собою один з різновидів угод з використанням механізму пропозиції та акцепту. На відміну від двосторонніх угод, де ці два акти є не тільки необхідними, а й достатніми для укладання та здійснення угоди, практика проведення міжнародних торгів включає в себе чотири етапи, на кожному з яких відбувається складання та підписання відповідних документів.

Класифікація послуг

Офіційна статистика платіжного балансу, у якій вказується щорічний оборот по статті «Послуги», не може дати точного уявлення про масштаби міжнародної торгівлі послугами. Відповідно до деяких експертних оцінок, зокрема, Американського бюро оцінки технології, фактичний обсяг зовнішньоекономічного обміну послугами, наприклад, в офіційних довідниках США занижений на 45-100%. Заниженими виявляються розрахунки витрат туристів, бізнесменів, дипломатів, студентів під час їх перебування за кордоном. Досить складно розрахувати величину заробітної платні, яка виплачується іноземним робітникам і переводиться ними в свою країну. Складність підрахунку пов'язана з тим, що, як правило, послуги надаються в комплекті з товарами. При цьому, вартість послуги часто складає значну долю ціни товару. Послуги часто фігурують у внутрішньо фірмовому обміні. У такому випадку виразити і визначити їх вартість виявляється неможливим, оскільки на ці види послуг взагалі немає ринку. В деяких випадках відокремлення послуги від товару виявляється неможливим (на приклад, лікування хворого за допомогою ліків). Із статистичного обліку випадають також доходи по банківським та страховим операціям, якщо вони реінвестовані в тій країні, в якій були отримані.

Для спрощення врахування послуг використовується їхня класифікація, що дає змогу віднести серію послуг одного виду до визначеної категорії і розрахувати відсоткове співвідношення цієї категорії в загальному обсязі послуг.

Послуги складають 6 груп (4-9 категорії офіційної класифікації товарів міжнародної торгівлі):

1) Комунальні послуги і будівництво;

2) Оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі, туристичні бази і кемпінги;

3) Транспортування, збереження і зв'язок, фінансове посередництво;

4) Оборона та обов'язкові соціальні послуги;

5) Освіта, охорона здоров'я та суспільні роботи;

6) Інші комунальні, соціальні та особисті.

До особливого виду послуг, що включаються до міжнародного обміну, відносяться також інформаційні та консалтингові послуги.

В аналітичних цілях величезне розмаїття послуг за звичай групують за різноманітними ознаками. У Світовому банку, наприклад, прийнятий розширений підхід до послуг, у число яких включається і рух прибутку. Так, послуги поділяються на:

- факторні – платежі, що виникають у зв'язку з міжнародним рухом факторів виробництва, перш за все, капіталу і робочої сили (прибутки на інвестиції, роялті і ліцензійні платежі, зарплата, виплачена нерезидентам);

- нефакторні – транспорт, подорожі та інші не фінансові послуги. Цей розподіл є особливо важливим для обговорення проблем регулювання міжнародної торгівлі послугами в рамках COT, що концентруються переважно на не факторних послугах.

Очевидно також, що надання послуг у більшості випадків відбувається одночасно з продажем товару або здійсненням інвестицій в ту або іншу країну. Тому, відповідно до засобів доставки по слуг споживачу, послуги поділяються на:

- послуги, пов'язані з інвестиціями – банківські, готельні і фахові послуги;

- послуги, пов'язані з торгівлею – транспорт, страхування;

- послуги, пов'язані одночасно з інвестиціями і торгівлею – зв'язок, будівництво, комп'ютерні й інформаційні послуги, особисті, культурні і рекреаційні послуги.

Існує корисний з аналітичної точки зору розподіл міжнародних угод про послуги залежно від характеру поводження продавця і по купця послуг (табл. 2).

Як ми бачимо, дана класифікація включає не тільки послуги в традиційному значенні, а й рух факторів виробництва, що є носіями цих послуг. Вона дозволяє виділити 4 типи угод, що укладаються між експортерами та імпортерами послуг. До них належать:

- угоди, у яких для надання послуги виробник рухається до споживача;

- угоди, у яких відбувається зворотній рух;

- угоди, у яких відбувається рух як продавця, так і покупця;

- угоди, у яких виробник і споживач не змінюють свого місцезнаходження.

Іноземні спеціалісти класифікують послуги також за ознакою можливої участі в міжнародному обміні. У такий спосіб їх можна підрозділити на три групи: першу складають послуги, що можуть бути об'єктом зовнішньої торгівлі. На їхню частку припадає приблизно 8% загального обсягу послуг, що надаються. Йдеться, насамперед, про повітряні і морські перевезення пасажирів і вантажів, зв'язок, міжнародні кредитні і страхові угоди. До другої групи відносяться послуги, що за своєю природою взагалі не можуть бути предметом експорту. Це всі види індивідуальних, соціальних, державних, інфраструктурних послуг. І, нарешті, існує третя велика група по слуг, що можуть вироблятися як для внутрішніх потреб, так і на експорт. Відповідно, потреби в послугах цього типу можуть задовольнятися як за рахунок внутрішніх джерел, так і за рахунок імпорту.

На жаль, відсутність чітких критеріїв розмежування товарів і послуг, національні розходження в підходах до регулювання цієї сфери нерідко стають причиною виникнення конфліктних ситуацій. Подолання теоретичних розбіжностей і розробка єдиного методологічного підходу дозволять закласти фундамент нового механізму регулювання міжнародної торгівлі послугами.

Рекламні послуги

Реклама відіграє значну роль у міжнародній торгівлі, оскільки на світових товарних ринках зараз діє велика кількість різних фірм, яким необхідно рекламувати свою продукцію. У той же час реклама з придатка до торгівлі перетворилася в самостійну, дуже прибуткову сферу бізнесу. Сьогодні для ринку реклами характерний процес концентрації рекламної діяльності, поглинання великими реклам ними агентствами і засобами поширення реклами більш дрібних. Росте вплив на рекламну сферу найбільших рекламодавців, вони все більше втручаються в ділову активність рекламних агенцій і засобів розповсюдження реклами, контролюючи їх діяльність або скуповуючи їх. Монополізуючи ринок рекламних послуг, промислові фірми отримують монополію на збут товарів, які вони виробляють.

Особливості регулювання рекламної діяльності

Система структуру:

- стихійне ринкове регулювання;

- регулювання, здійснюване власне фірмами;

- державне регулювання.

У США, наприклад, закони в сфері реклами приймаються і діють на загальнодержавному рівні, рівні штатів і окремих муніципалітетів. Існує більше 20 центральних відомств, що регулюють рекламну діяльність (Федеральна торгова комісія; Управління по контролю за якістю харчових продуктів, медикаментів і косметичних засобів; Відділ податків на спиртні напої і тютюнові вироби; Комісія з цінних паперів і біржових операцій і т.д.).

Створюються також рекламні асоціації, що контролюють рекламну діяльність своїх членів. Вони захищають їхні професійні інтереси, але в той же час слугують сполучною ланкою між рекламними фірмами й урядовими закладами, що займаються питаннями реклами. Як правило, рекламні асоціації є авторитетними організаціями, що впливають на ринок реклами. Ці асоціації займаються також стандартизацією й уніфікацією рекламної діяльності.

Крім національних існують міжнародні асоціації (Міжнародна рекламна асоціація, Європейська і Міжнародна асоціації рекламодавців і т.д.), що контролюють рекламну діяльність у рамках світового ринку. Самими активними членами, що субсидують подібні асоціації, стають МНК, що зацікавлені в розвитку організацій, що обмежують рекламну діяльність.

Однак сьогодні посилюється втручання держави в рекламну діяльність, оскільки в рекламних асоціаціях, як і в будь-яких організаціях на суспільних засадах, відсутній налагоджений механізм регулювання рекламної діяльності має триярусну виконання прийнятих рішень і покарання за порушення цих рішень. Країни відрізняються також за рівнем обмежень на реклам ну діяльність. В багатьох країнах існують закони, які обмежують кількість грошей, які компанія може витратити на рекламу, використання засобів розповсюдження, сутність рекламних висловів та інші аспекти рекламної програми. Скажімо, в Греції по телебаченню заборонено рекламувати іграшки, у Франції заборонена реклама алкогольних напоїв по телебаченню та на спортмайданчиках. У промислове розвинутих країнах згідно законодавства не можна рекламувати товари, що представляють потенційну небезпеку для споживачів, насамперед в галузі фармацевтики, санітарії і гігієни. Крім того, у ряді країн регулюються взаємини конкурентів (наприклад, у Німеччині забороняються порівняння з конкуруючими то варами). Таким чином, різноманітні правові норми примушують рекламодавців адаптувати свої рекламні кампанії в різних країнах.

Страхові послуги

Міжнародна торгівля як товарами, так і послугами, переміщення людей і рух капіталу в даний час немислимі без страхування, що є невід'ємною частиною міжнародних торгових контрактів. Під час перевезення вантажів, постачанні промислового устаткування, інвестуванні чи звичайній поїздці за кордон необхідно мати захист від ризиків, непередбачених обставин. У зв'язку з цим виникає необхідність формування спеціального фонду для покриття збитків, тобто страхового фонду.

Існує кілька класифікацій страхування. Ми розглянемо наступні його види: особисте, майнове, страхування відповідальності перед третьою особою. При особистому страхуванні об'єктами страхування є життя, здоров'я, працездатність людини. Страхувальник укладає договір страхування визначеної особи, якою може бути або сам страхувальник, або третя особа. В особистому страхуванні виділяють страхування життя, від нещасливих випадків, на випадок хвороби та ін.; При майновому страхуванні, об'єктом якого є різні види власності юридичних і фізичних осіб, завжди необхідна точна страхова оцінка майна і збитку. Майно страхувальника знаходиться при цьому в його володінні, розпорядженні і/чи користуванні. Страхове відшкодування не повинне перевищувати страхової суми, а страхова сума – страхової оцінки.

Страхування відповідальності перед третіми особами. Така відповідальність виникає при здійсненні неправильних дій страхувальником або його бездіяльності і являє собою його обов'язок відшкодувати збиток визначеним юридичним і фізичним особам. На відміну від майнового страхування в цьому випадку об'єктом страхових відносин є не власність, якій може бути нанесений збиток, а економічний інтерес у його грошовому виразі. Метою страхування відповідальності є компенсація витрат, що страхувальник повинен понести згідно закону чи рішенню суду на користь осіб, яким нанесений збиток чи шкода. Страхова сума не може бути оцінена до страхового випадку, наприклад страхування відповідальності власників автотранспортних засобів. Крім суми відшкодування збитку третім особам можуть бути відшкодовані і витрати страхувальника, пов'язані із судочинством.

Особливим видом страхування є страхування ризиків яке окремо розглядається у ризик-менеджменті.

Освітні послуги

Ринок освітніх послуг являє собою сферу обігу або систему економічних відносин з приводу купівлі-продажу освітніх послуг. Для цього виду ринку обов'язкові три компоненти: покупець, продавець і товар. Кожен з них пов'язаний з категоріями попиту, пропозиції і ціни. За своєрідністю реалізованого товару цей ринок безпосередньо відноситься до ринку послуг, але тісно пов'язаний і взаємодіє з іншими видами ринку: робочої сили, інформації, товарів і т.д.

Послуги освіти відносяться до товарів дорогих, що обумовлено цілим рядом обставин. Вони виробляються висококваліфікованою педагогічною працею з застосуванням сучасного учбово-лабораторного устаткування. В них досить висока частка постійних витрат, особливо оплата праці. Так, у розвинутих країнах ринкової економіки майже 70% загальної суми витрат у вищій освіті припадає на зарплату. Пояснюється це тим, що незважаючи на збільшення кількості устаткування, одним з головних факторів розвитку освіти, як і раніше, залишаються розумові здібності викладачів, їхній інтелект. Високі ціни на освітні послуги значною мірою пов'язані з їх граничною корисністю, унікальністю. Деякі з них мають монопольну ціну.

Сьогодні варто розрізняти два види цін (тарифів) на освітні послуги. Одні тарифи встановлюються і регулюються державою для всіх освітніх закладів за їхні послуги в рамках державних освітніх програм і стандартів. На освітні ж послуги недержавних навчальних закладів, викладачів, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, додаткові освітні послуги державних закладів за звичай застосовуються вільні (ринкові) тарифи.

Інші види послуг

Функціонування ринку фінансових послуг

Ринок фінансових послуг – це особлива, притаманна лише ринковій економіці сфера економічних взаємовідносин, де здійснюється купівля-продаж, розподіл і перерозподіл фінансових активів країни між сферами економіки. В умовах розвиненої ринкової економіки, де гроші протягом століть формувались і розвивались як товар, подібний до будь-якого іншого, ринок фінансових послуг має розвинену інфраструктуру. Сьогодні фінансові послуги мають не менше значення, ніж виробництво. Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, яка пов'язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування. Платність фінансових послуг обумовлена самим характером послуги, що є вільною і ніби прихованою в товарі.

У світовому експорті послуг експерти ООН виділяють три їх основні групи:

- найбільш «видимі» (перевезення, іноземний туризм та ін.);

- надходження від «роялті»;

- інші послуги (брокерські, фінансові, управлінські, бухгалтерські, архітектурні, лізинг, професійні та ін.). Фінансові послуги мають комплексний характер, тому вони включені до третьої - групи.

Фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Умови надання фінансових послуг. Фінансовими вважаються такі послуги:

- випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення роз рахунків;

- довірче управління фінансовими активами; діяльність з обміну валют;

- залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

- фінансовий лізинг;

- надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

- надання гарантій та поручительств;

- переказ грошей;

- послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

- торгівля цінними паперами;

- факторинг;

- інші операції.

6. Особливості надання інжинірингових послуг

Інжиніринг – сфера діяльності, що включає розробку питань створення об'єктів промисловості, інфраструктури тощо у формі надання на комерційній основі різних інженерно-консультаційних послуг з використання науково-технічних, технологічних та управлінських розробок. У цьому полягає його відмінність від ліцензійної торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є сама технологія в широкому розумінні. Тобто інжиніринг – це опосередкована форма передачі технології, оскільки надаються послуги з використання технологічних та інших науково-технічних розробок. Сторонами контракту при купівлі-продажу інжинірингових послуг вис тупають замовник і виконавець.

У міжнародній практиці до інжинірингу належать різноманітні види інтелектуальної діяльності, що спрямовані на отримання най кращих (оптимальних) результатів від капіталовкладень або інших витрат, пов'язаних з реалізацією проектів різного призначення, за рахунок найраціональнішого підбору та ефективного використання наявних ресурсів, а також методів організації та управління, на основі новітніх науково-технічних досягнень та з урахуванням конкретних умов і чинників, що впливають на здійснення проектів. Сучасний інжиніринг ґрунтується на сукупності принципів, що забезпечують зацікавленість замовника у послугах інжинірингової фірми, а останньої – у сталих прибутках. Основними з цих принципів є:

- системний, комплексний, міждисциплінарний підхід до здійснення проектів (виконання завдань замовника);

- багатоваріантність технічних, технологічних та економічних проробок (варіантів виконання проекту), їх фінансової та маркетингової оцінки з вибором оптимального для замовника варіанта;

- розробка проектів з урахуванням можливості застосування прогресивних технологій, обладнання, конструкцій і матеріалів з різних альтернативних джерел, що найкращим чином відповідають конкретним умовам та особливим вимогам замовників;

- використання сучасних методів організації та управління всіма стадіями здійснення проектів.

Інжиніринг як особлива форма виробничої діяльності має специфічні особливості, які полягають у наступному:

- інжинірингові послуги мають виробничий характер внаслідок того, що вони спрямовані на створення об'єктів (як виробничих, так і невиробничих), поліпшення їх використання, збільшення обсягів реалізації продукції тощо;

- послуги типу «інжиніринг» мають комерційний характер, тобто стають об'єктом купівлі-продажу з усіма особливостями та характерними рисами цього процесу;

- інжинірингові послуги втілюються не в матеріальній формі продукту, а в певному корисному ефекті, який може мати матеріальний носій (документи, креслення, розрахунки тощо), а може і не мати матеріального носія (управління процесом будівництва, навчання спеціалістів тощо);

- інжинірингові послуги можуть відтворюватися, тобто тиражуватися на відміну від ліцензій і ноу-хау (на ринку інжинірингових послуг діють сотні операторів, що пропонують аналогічні послуги, а ціна на них визначається суспільне необхідними витратами часу на їх надання).

Внаслідок своєї універсальності інжиніринг застосовується при реалізації проектів найрізноманітнішого характеру: науково-дослідних, проектно-будівельних, виробничих, збутових тощо. Однак найбільшого поширення послуги типу «інжиніринг» набули в проектах капітального будівництва, де основною метою є оптимізація інвестицій.

Усю сукупність інжинірингових послуг можна поділити на дві групи: пов'язані з підготовкою виробничого процесу та пов'язані із забезпеченням нормального процесу виробництва і реалізації продукції.

Контрольні запитання

1. В чому полягає специфіка світового ринку інформаційних послуг?

2. Дайте характеристику міжнародної рекламної діяльності, як складової світового ринку послуг.

3. В чому полягають особливості надання освітніх послуг?

4. Виділіть умови фінансових послуг.

5. В чому полягають особливості надання інжинірингових послуг?

Не тарифне регулювання

Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі відносяться до нетарифних обмежень. У нетарифних методах фінансові інструменти застосовуються для державного регулювання експорту, приховані - для імпорту; а з кількісних: квотування - для імпорту, “добровільні” обмеження - для експорту, а ліцензування - для експорту та імпорту.

Кількісні обмеження - це адміністративна форма регулювання торгового обороту шляхом встановлення кількості і номенклатури товарів дозволених для експорту чи імпорту.

Квотування (контингентування) - це обмеження у вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період часу. Квоти бувають:

- за напрямом дії - експортні, імпортні;

- за охопленням - глобальні, індивідуальні.

Ліцензування - передбачає видачу імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну.

Ліцензії бувають:

- генеральна - дозвіл на ввезення або вивезення певного товару протягом року без обмеження кількості угод;

- глобальна - дозвіл завезти або вивезти певний товар без обмеження у будь-яку країну протягом визначеного проміжку часу;

- автоматична - дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки на товар, яка не може бути відхилена органом державної влади.

“Добровільні” обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, базоване на зобов’язанні одного із партнерів добровільно обмежити або не збільшувати обсяг експорту товару на певний період часу в обумовлених угодами розмірах.

Серед нетарифних методів регулювання важливе місце посідають приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Їх є дуже багато, за деякими даними до декількох сотень. Але основними з них є:

- внутрішні податки і збори;

- технічні бар’єри;

- вимоги про вміст місцевих компонентів.

Політика в рамках державних закупівель - це прихований метод торгової політики, згідно з яким від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише від національних фірм, навіть якщо вони дорожчі за імпортні.

Внутрішні податки і збори - це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а значить і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони можуть бути прямими (податок на додану вартість, акцизний податок тощо) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо).

Технічні бар’єри - це введення таких національних, адміністративних, технічних та інших норм і правил, які не перешкоджають ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо.

Вимоги про вміст місцевих компонентів - законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку.

Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Для стимулювання експорту використовуються фінансові методи торгової політики, серед яких найсуттєвіші наступні:

- субсидії;

- кредитування;

- демпінг.

Субсидії - це грошові виплати, скеровані для підтримки національних товаровиробників. За характером виплат вони поділяються:

- прямі - безпосередні виплати експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом зразу ж після здійснення експортної операції;

- непрямі - це приховане дотування експортерів шляхом надання пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, позик за ставками нижчими за ринкові тощо;

- внутрішні субсидії - це метод, який передбачає бюджетне фінансування виробництва товарів, які реально конкурують з імпортними;

- експортні субсидії - це метод стимулювання експорту шляхом бюджетних виплат національним експортерам, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за цінами нижчими, ніж на внутрішньому ринку.

Експортне кредитування - це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у формах:

- кредитів національним експортерам від державних банків під ставку відсотку, нижчу за ринкову;

- державних кредитів іноземним імпортерам, при дотриманні ними зобов’язань купувати товари лише у фірм країни;

- страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.

Одним з методів субсидування експорту є демпінг - вивезення товарів за цінами нижчими, ніж на внутрішньому та на світовому ринку. Демпінг може здійснюватись за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм. Демпінг може мати одну з таких форм:

- епізодичний демпінг - це епізодичний продаж надлишкових товарів на зовнішній ринок за зниженими цінами;

- спеціальний демпінг - експорт товарів за цінами нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку або навіть нижчими, ніж витрати виробництва;

- постійний демпінг - постійний експорт товарів за заниженими цінами;

- зворотній демпінг - завищення цін на експорт у порівнянні з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку;

- взаємний демпінг - зустрічна торгівля двох країн одним і тим же товаром за заниженими цінами.

Серед нетарифних засобів регулювання міжнародної торгівлі є правові інструменти, які детально вивчаються міжнародним правом, але тісно пов’язані з міжнародною економікою. Серед них виділяють торгові угоди та правові режими.

Торгові угоди укладаються між урядами країн і ратифікуються парламентами. Вони укладаються здебільшого на 5-10 років і за рішенням сторін можуть переглядатися і продовжуватися.

З правових режимів найчастіше використовуються режим найбільшого сприяння та національний режим. Особливості першого з них розглянуто раніше. Національний режим - це режим економічних відносин між державами при якому кожна з сторін надає іноземним фізичним та юридичним особам режим, аналогічний як і для своїх юридичних і фізичних осіб.

Контрольні запитання

1. В чому полягає суть державного регулювання міжнародної торгівлі?

2. Дайте характеристику інструментів торгової політики.

3. Дайте характеристику понять мито, митни тариф, митні збори і податки.

4. В чому полягають особливості не тарифного регулювання?

Рис. Зовнішньоторгові операції

Крім поділу ЗЕКО на основні та забезпечувальні, існує їх класифікація на три групи залежно від їх змістовної суті, тобто залежно від об'єкта угоди:

1. Операції купівлі-продажу товарів у матеріально-речовій формі

2.Операції купівлі-продажу послуг

3. Операції купівлі-продажу результатів творчої діяльності

Бартерний контракт.

Товарообмінна (бартерна) операція – це один із видів експортно-імпортних операцій між суб’єктами ЗЕД , що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якому поєднанні , не опосередкований рухом грошових коштів у готівковій чи безготівковій формі. При складанні тексту товарообмінного контракту використовують ті ж статті що в договорі купівлі-продажу, але існує певна відмінність, зокрема [12]:

предмет контракту – у розділі зазначаються два списки назви товарів однієї та другої сторони, оскільки кожна із сторін виступає в ролі постачальника . Кабінетом Міністрів затверджений перелік товарів за якими забороняється здійснення товарообмінних операцій;

терміни поставки – звичайні товари, імпортовані за бартерним договором, підлягають увезенню на митну територію України не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення; у разі експорту високоліквідних товарів терміни ввезення на митну

територію України не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації. Перевищення зазначених термінів дозволено тільки для бартерних договорів, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, тощо;

ціна контракту – ціни встановлюються суб’єктами ЗЕД на договірних засадах з врахуванням попиту та пропозиції, але на деякі види експортованої продукції встановлюються індикативні ціни; обов’язково зазначається загальна вартість експортованих, імпортованих товарів (робіт, послуг).

Контракт комісії.

Особливістю цього виду контракту є те, що комісіонер здійснює здійснює угоди від свого імені за дорученням комітента і за його рахунок. Разом з цим право власності на майно, що надійшло комісіонерові від комітента, до комісіонера не переходить. Так само як і грошові суми, отримані комісіонером за проданий товар. Перерахування комісіонером іноземної валюти резиденту – комітенту не потребує ліцензії НБУ. Митне оформлення, як правило входить до обов’язків комісіонера, який за наявності свідоцтва на право здійснення декларування займається цим особисто, а за відсутності - укладає договір на проведення митного декларування із третьою особою – митним брокером, що передбачується в контракті комісії. Також до обов’язків входить сплата ПДВ. Надання послуг здійснюється на платній основі за винагороду, яка може встановлюватися не тільки у вигляді відсотків чи фіксованої суми, але й у вигляді різниці між призначеною комітентом ціною і тією вигіднішою ціною , за якою комісіонер здійснює угоду. Під час виконання контрактів комісії відповідальність за здійснення розрахунків лежить на комісіонерові, який зобов’язаний вжити всіх заходів для того, щоб валютна виручка за експортовані товари (роботи, послуги) своєчасно надійшла на його валютні рахунки.

Договір поручництва.

Поручництво оформляється договором, внаслідок якого поручник зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов’язання повністю або частково. Угода поручництва повинна обов’язково укладатись у письмовій формі разом з основним договором або після його укладання , але не раніше. Поручник нарівні з основним боржником відповідає перед кредитором як солідарний боржник у тому обсязі, який зазначений у договорі поручництва. Поручництво припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання терміну виконання зобов’язань не пред’явить поручникові позов або коли поручник виконав зобов’язання за договором, погасивши заборгованість боржника. У цьому випадку у поручника виникає право вимоги до боржника в розмірі погашеної заборгованості. Ліцензія НБУ не потрібна поручникові під час здійснення ним платежу в іноземній валюті. Якщо поставка продукції була здійснена нерезидентом до оплати її вартості резидентом, то для поручника, який буде розраховуватися за боржника, установлені терміни значення не мають.

В останні роки з’явились нові форми зовнішньоекономічної діяльності, пов’язані з управлінням, будівництвом тощо. Однією з найбільш розповсюджених форм є контракти на управління.

Одним з найважливіших активів фірми є талановиті менеджери. Незважаючи на великі капіталовкладення та прогресивні технології, багато державних підприємств країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою мають труднощі через недостатньо кваліфікованих керівників. Передача мистецтва управління на міжнародному рівні залежить, перш за все, від іноземних інвестицій, які забезпечують спрямування в інші країни менеджерів та спеціалістів. Контракти на управління є засобом, за допомогою якого фірми можуть скерувати частину свого управлінського персоналу, надати підтримку фірмі в іншій країні чи виконувати спеціалізовані управлінські функції протягом певного періоду за встановлену плату.

Контракти на управління укладаються при виникненні ситуацій трьох типів. У ситуації першого типу іноземні інвестиції експропрійовані країною-реципієнтом, а колишньому власнику пропонують продовжити управління

підприємством, поки навчаться місцеві менеджери. У цьому випадку організаційна структура управління може залишитись в основному попередньою, але зміниться склад правління фірмою. Деякі вигоди від укладення управлінського контракту у подібних ситуаціях подано на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Основні вигоди від укладення контракту на управління

Ситуацію другого типу створюють контракти на управління новим комерційним проектом, у цьому випадку фірма-підрядник може продавати підприємству значну частину свого обладнання.

У ситуаціях третього типу іноземній фірмі пропонують взяти на себе управління з метою підвищення ефективності функціонування підприємства.

З точки зору країни-реципієнта, контракти на управління знижують потребу у прямих інвестиціях як обов’язковому засобі отримання управлінської допомоги. З точки зору фірми, що надає управлінські послуги, контракти допомагають уникнути ризику втрати капіталу, коли прибуток на інвестиції достатньо малий, а капітальні вкладення достатньо великі. Контракт на управління може стати засобом придбання іноземного досвіду постачальником, завдяки чому зростає потенціал інтернаціоналізації його діяльності.

Контракти на управління потребують вирішення ряду майбутніх проблем, наприклад, навчання конкурентів. Крім того, якщо фірма змінює свою політику, неефективно працює у початковий період або не може швидко навчити місцевих менеджерів, стосунки замовника та фірми різко псуються. Хоча підрядник несе відповідальність за управління, часом він не має змоги контролювати співробітників, особливо на державних підприємствах. Контракти на управління, звичайно, укладаються на термін від трьох до п’яти років, як правило, з фіксованою оплатою або оплатою, яка залежить від об’ємів виробництва, а не від розмірів прибутку.

Іншою контрактною формою зовнішньоекономічної діяльності є контракти “під ключ”. Проекти “під ключ” передбачають укладення контракту на будівництво та обладнання підприємства, яке передається за визначену плату власнику, коли досягнута його повна готовність до початку експлуатації. Фірми, що реалізують проекти ”під ключ”, часто є виробниками промислового обладнання, вони ж постачають частину обладнання за проектом. Такими проектами переважно займаються будівельні фірми. Інколи у цій ролі виступають консалтингові фірми або виробники обладнання, які не знаходять в країні іншого об’єкту для інвестування.

Замовниками часто виступають державні установи, які вирішили виготовляти певний вид продукції на місці під своїм керівництвом. Як і у випадку управлінського контракту, фірма, що будує об’єкт “під ключ”, може власними руками створити майбутнього конкурента. Проте багато фірм готові проектувати та будувати об’єкти й в інших країнах, особливо, коли існують обмеження на іноземну власність. Останнім часом майже всі великі проекти такого роду були здійснені у країнах експортерах нафти, які прискореними темпами розвивали інфраструктуру та промисловість. Звичайно не кожен проект “під ключ” пов’язаний з появою нових конкурентів. Це стосується, зокрема, будівництва аеропортів та морських портів.

Сумарний обсяг подібних контрактів – один із показників, що змушує вирізнити дану форму діяльності від інших операцій міжнародного бізнесу. Багато контрактів укладаються на сотні мільйонів доларів, часто зустрічаються контракти в декілька мільярдів доларів, це означає, що ринок цих контрактів поділений між небагатьма потужними фірмами.

Рис. 1.5. Найважливіші умови контракту “під ключ”

Найважливіші умови контракту “під ключ” представлено на рис. 1.5.

Ще однією контрактною формою зовнішньоекономічної діяльності є колективні контракти. Компанії, які колись прагнули до вертикальної інтеграції через прямі інвестиції у видобуток корисних копалин в інших країнах, тепер часто стикаються зі зростаючим бажанням місцевих власників отримати у повну власність усі етапи процесу видобування. Оскільки місцеві власники часто потребують ресурсів, якими володіють іноземні фірми, вони можуть пропонувати контракти на продаж сировини за активи іноземних фірм.

Одним із секторів ринку колективних контрактів, що найбільш бурхливо розвивається, стали проекти, завеликі для однієї компанії.

Контрольні запитання

1. В чому полягає суть основних принципів міжнародних комерційних контрактів ?

2. Дайте характеристику основних видів міжнародних операцій купівлі-продажу товарів

3. . Як здійснюється організація зовнішньоторгових контрактів ?

4. Дайте характеристику основним етапам організація зовнішньоторгових контрактів .

5. Виділіть особливості окремих видів зовнішньоекономічних контрактів

Зовнішньоторгові ціни

Ціна у контракті може бути встановлена за:

- визначену кількісну одиницю (чи за визначене число одиниць) товару, зазначену в одиницях виміру (ваги, довжини, площі, обсягу, штук, комплектів і т.д. чи в рахункових одиницях – сотні, дюжина), які звичайно прийняті у торгівлі даним товаром;

- вагову одиницю, виходячи з базисного вмісту основної речовини в товарі (для таких товарів, як руди, концентрати, хімікалії й ін.);

- вагову одиницю залежно від коливань натурної ваги, вмісту сторонніх домішок і вологості.

Базис ціни встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські й інші витрати по доставці товару в ціну товару. Ціна у контракті може бути виражена у валюті країни-експортера або імпортера, у валюті “третьої країни”. При виборі валюти ціни на масові товари велике значення мають торговельні звичаї, що існують у торгівлі цими товарами.

Експортер, як правило, прагне зафіксувати ціну у відносно більш стійкій валюті, а імпортер, навпаки, зацікавлений у тому, щоб встановити ціну у валюті, яка знецінюється.

Роль експортерів й імпортерів у формуванні ціни у контракті неоднакова, тому що вони мають різні інтереси. Тому в контрагентів зовнішньоторговельної операції існує різна специфіка підходу до визначення ціни й обліку окремих ціноутворюючих факторів.

Основні методи встановлення ціни експортером

на базі витрат виробництва

виходячи з рівня попиту

Комісійні операції. Суть даних операцій полягає у здійсненні одною стороною, названої комісіонером, за дорученням другої сторони, названої комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер не купляє товарів комітента, а лише укладає угоди по купівлі-продажу товарів за рахунок комітента. Це означає, що комітент залишається власником товару до його передачі в користування кінцевого споживача. Взаємовідносини між комітентом і комісіонером регулюються договором комісії. Механізм здійснення комісійної угоди полягає в наступному: посередник, що добре знає ринок, підписує договір комісії (комісійний договір) з комітентом про поставку товару на реалізацію, знаходить покупця і укладає з ним договір купівлі-продажу. Одержаний платіж від покупця за розрахунком комісійної винагороди на протязі вказаного в договорі періоду переводиться на рахунок комітента. Таким чином, комісіонер являється посередником тільки з погляду комітента. Для третьої особи (покупця), з якою він за дорученням комітента укладає угоду, комісіонер являється стороною договору купівлі-продажу. При укладенні договорів купівлі-продажу комісіонер повинен дотримуватися узгоджених з комітентом умов продажу товарів, особливо відносно ціни, умов платежу, терміну поставки. За свої послуги комісіонери одержують винагороду, зазначену в договорі. Різновидом комісійних операцій являються операції консигнації. Суть їх полягає в тому, що експортер (консигнант) доручає посереднику (консигнатору) реалізацію товару із складу на протязі встановленого періоду. Консигнатор не купляє цей товар у свою власність, а продає його від свого імені і здійснює платежі консигнатору в силу реалізації зі складу товару покупцеві. Консигнаційна форма продажу використовується при слабкому освоєнні ринку або ж при поставці нових товарів, мало відомих місцевим покупцям. На умовах консигнації реалізуються в основному товари масового серійного виробництва, автомобілі, трактори, запасні частини, інструменти і т.п.

Контрольні запитання

1. Виділіть вид торгово-посередницьких операцій.

2. В чому суть операції по перепродажу ?

3. В чому суть комісійних операцій ?

4. Чим відрізняються агентські операції ?

5. Суть брокерської діяльності.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закони України:

"Про зовнішньоекономічну діяльність".

"Про іноземні інвестиції".

"Про митну справу".

"Про єдиний митний тариф".

1. Александрова А.Ю. Международный туризм. – М., 2001.

2. Асатуров А.К. Экономическая природа образовательной услуги и формы ее реализации в рыночных отношениях. – СПб., 1996. 2І-;

3. Балабанов И.Т. Финансовый менеджмент. – М., 1998.

4. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма. – M., 2000.

5. Василів С. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності / Торгівля, комерція, підприємництво: Збірник наукових праць Львівської комерційної академії. Львів: видавництво „Коопосвіта” ЛКА, 1998.- 290с.

6. Вічевич А.М., Нікітченко О.В . Аналіз зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник – Львів, 2004. – 140с.

7. Газман В.Д. Рынок лизинговых услуг. – М., 1998.

8. Георгіаді Н.Г., Князь С.В. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. – Львів: Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2004. -196 с.

9. Гіл, Чарлз В. Л. Міжнародній бізнес: Конкуренція на глобальному ринку: Пер. з англ. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. –856 с.

10. Гойко Л.М. Организация финансового рынка. – Киев, 1996.

11. Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник. –К., 1996.

12. Гуляев В. Г. Туристские перевозки. – М., 1998.

13. Даниэльс Д., Хардеба Ли X. Международный бизнес. – М., 1994.

14. Дахно І.І. Міжнародна торгівля. Навчальний посібник. К.: МАУП 2003.

15. Дерлоу Д. Ключові управлінські рішення: Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. – К.: Всеувито: Наук, думка, 2001. – 242 с

16. Добровольська А.Б. Формування ринку міжнародного туризму в Україні і організаційні пріоритети його розвитку. – Київ, 1997.

17. Дудчак В. І., Мартинюк О. В. Митна справа: Навч. посібник. – К: КНЕУ, 2002. – 310 с.

18. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств за редакцією Багрової І.В. – Київ: Центр навчальної літератури 2004. – 580 с.

19. Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000 р. – 207 с. – (Вища освіта XXI століття);

20. Киреев А. Международная экономика. – M., 1998. – T. I.

21. Козик В.В., Панкова Л.А., Карп’як Я.С. Зовнішньоекономічні комерційні операції та контракти: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури 2004. – 608 с.

22. Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення. Навчальний посібник. – К.: ВД „Професіонал”, 2004. – 288 с.

23. Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу то варів (Відень 1980р.) // Международное частное право: Учеб. пособие. —X.: Консум. — 1998.

24. Коноплев В.Т. Международный маркетинг. – Донецк, 1998.

25. Котлер Ф. Основы маркетинга. – М.; СПб.; К., 1999.

26. Красавина Л.М. Международные валютно-кредитные и финан совые отношения. – М., 1994.

27. Кредісов А.І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. – К.: Фенікс, 2000.

28. Мазаракі A.A., Ващенко Н.П. Світовий ринок товарів і по слуг. – Київ, 1996.

29. Макогон Ю. В., Орехова Т. В. Международный менеджмент: Курс лекций. – Донецк: Дон НУ, 2003. – 277с.

30. Международный менеджмент: Учеб. для вузов / Под ред. С. Э. Пивоварова, Д. И. Баркана, Л. С. Тарасевича. А. И. Майзеля. – СПб.: Питср, 2000. – 624 с.

31. Наймушин А.Д. Основы организации рекламы. – М., 1992.

32. Основи біржової діяльності на товарному і фондовому ринках: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2002.

33. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів «Інкотермс-2000» (публікація МТП № 560) // Урядовий кур'єр. — 2002.—№63,68.

34. Панченко С.Г. Міжнародний менеджмент: Навч. посібник. – К.: КДЕУ, 1996. – 80 с.

35. Папирян Г.А. Экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 2000.

36. Петрашко Л. П. Валютні операції: Навч. посібник.– К.: КНЕУ, 2001. –200 с.

37. Родченко В. В. Международный менеджмент: Учеб. пособие. – К.:МАУП,2000. – 240 с.

38. Рожков Л.Я: Международное рекламное дело. – M., 1994.

39. Рут Френклін Р. Філіпенко, Антон. Міжнародна торгівля та інвестиції /Пер. з англ. – К.: Основи, 1998.

40. Сапрунова В. Туризм: эволюция, структура маркетинг. – М., 1997.

41. Світова економіка: Підручник / А.С.Філіпенко, О.І.Богач, О.І.Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2000.

42. Сохацька О.М. Біржова справа: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003.

43. Транснаціональні корпорації: Навч. посібник / В. Рокоча, О. Плот-ніков, В. Новицький та ін. – К.: Таксон, 2001. – 304 с.

44. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник. 2-ге вид. випр. і доп. / За заг. ред. А.І.Кредісова. – К.: ВІРА–Р, 2002.

45. Фомичев В.Й. Международная торговля: Учебник. - М.: ИНФРА-М. 1998.-496 с

46. Ходаківська В.П., Беляев В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і практика. – Київ, 2002.

47. Циганкова Т.М, Петрашко Л. П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К.: КНЕУ 2001.

48. Чудновский А.Д. Туризм и гостиничное хозяйство. – М., 2000.

Додаток 1

ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТАПІВ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Чинники зовнішнього середовища	Особливості торговельних процесів		Регулювання
І етап
• Промислові революції • Залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообміну • Прогрес у розвитку транспортної мережі світу • Революція в засобах зв'язку	• Вивезення товарів • Лідерство Великобританії на світовому ринку • Випередження темпів зростання світового товарообороту порівняно з ростом промислового виробництва		• Перевага політики протекціонізму • Зародження політики фритредерства
ІІ етап
• НТП у виробництві товарів • Розвиток транспортних шляхів і поліпшення якісних характеристик транспортних засобів • Розвиток монополістичного виробництва	• Вивезення капіталу • Швидке зростання товарообігу • Зміна співвідношення сил на світовому ринку (зменшення впливу Великобританії та Франції) • Концентрація торговельних зв'язків між найбільш розвинутими країнами		• Посилення протекціоністських тенденцій • Перехід від захисного до наступального протекціонізму
ІІІ етап
• Наслідки Першої світової війни (економічні та політичні) • Економічні кризи (1920 - 1921 рр., 1929 - 1933 рр.) • Початок формування двох світових систем господарства	• Тривале та глибоке порушення торговельних зв'язків • Різкі коливання обсягів товарообігу • Переважно сировинна структура експорту та імпорту		• Посилення митного протекціонізму • Крах міжнародної валютної системи та виникнення валютних блоків
IV етап
• Посилення диференціації двох світових систем господарства • Розпад світової колоніальної системи • Формування регіональних інтеграційних угруповань • Поява глобальних міжнародних організацій		• Збільшення темпів росту світового товарообігу • Зрушення в товарній структурі експорту • Послаблення позицій країн, що розвиваються • Посилення позицій Японії, ФРН, Італії, Канади; зменшення питомої ваги США, Великобританії та Франції в світовому експорті		• Перехід до політики лібералізації зовнішньоторговельних зв'язків • Реалізація комплексу митно-тарифних заходів під егідою ГАТТ
V етап
• Посилення міжнародної конкуренції • Зміцнення існуючих і поява нових інтеграційних угруповань • Індустріалізація більшості країн, що розвиваються • Проблема заборгованості країн, що розвиваються • Розпад світової соціалістичної системи господарства		• Різке збільшення обсягів торгівлі • Підвищення ролі зовнішньої торгівлі в економічному розвитку країн • Значні коливання рівня світових цін • Зрушення в товарній структурі експорту (послуги, промислові товари) • Поширення усталених і довгострокових відносин • Збільшення частки внутрішньо фірмових поставок у світовій торгівлі • Підвищення ролі країн, що розвиваються • Посилення конкуренції між країнами Тріади (США, Японія, країни ЄС) • Активізація зустрічної торгівлі		• Перехід від тарифного до нетарифного регулювання • Неопротекціонізм • Стимулювання експортного виробництва • Поява тенденції до створення замкнутих економічних блоків

Додаток 2.

Функції товарних бірж

Додаток 3.

Типізація товарних бірж.

Додаток 4.

Характеристика біржових угод

Вид угоди	Різновид угоди	Суть і мета угоди
1. Угоди на реальний товар	Угоди з негайною поставкою наявного товару (кеш, спот) 1.2. Угоди на товар з поставкою в майбутньому (угоди на строк, або форвардні)	Товар, що передається на біржі, знаходиться на одному з її складів і передається покупцеві негайно (до 15 днів) після укладання угоди Угода передбачає поставку продавцем реального товару за ціною, зафіксованою в контракті в момент його укладання, та у термін, обумовлений у контракті
2. Термінові (ф'ючерсні) угоди	Подібні угоди не передбачають обов'язків сторін поставити або прийняти реальний товар у термін, що обумовлений у контракті, а передбачають купівлю-продаж права на товар
3. Спекулятивні операції	3.1, Гра на підвищенні цін в майбутньому	Операції з реальним товаром
	3.2. Гра на різниці цін на окремі товари	Операції з ф'ючерсними контрактами
	3.3. Операції з ф'ючерсними контрактами	На один і той же товар з близьким і віддаленим строками На один і той же товар на різних Ринках На різноманітні взаємозамінні товари На товар та його похідні
4. Операції хеджування	Страхування від можливих втрат у разі зміни цін при укладання угод на реальний товар

Міжнародна торгівля

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Львів - 2011

Укладач: Дідович І.І., к.е.н., доцент, доцент

ЗМІСТ

Тема 2. Показники розвитку міжнародної торгівлі 10

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-05-08; Просмотров: 204; Нарушение авторского права страницы