Про розвиток і формування особистості

" Яке коріння — таке й насіння"; " Мудрим ніхто не родиться"; " Мудрим ніхто не вродився, а розуму навчився"; " Дитя — що тісто: як замісив, так і виросло"; " Яке дерево, такі й квіти, які батьки, такі і їхні Діти".

Методи й засоби виховання

" Хто б'є дитину, той не виховує добру людину"; " Боги й діти живуть там, де їх хвалять"; " Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш"; " Добрий приклад кращий за сто слів"; " Лагідні слова роблять приятелів, а гострі — затятих ворогів"; " Жорстокість породжує тупість і дурість".

Моральне виховання

" Любов, як перстень, — не має кінця"; " Щастя той здобуває, хто в праці розуму набуває"; " Мораль чиста — краще всякого намиста"; " Гідність людини визначається її вчинками"; " Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога"; " Догоджай не людям, а совісті своїй"; " Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає"; " Хто честі не має, ані сто кувачів йому не прикує"; " Не місце людину красить, а людина — місце".

Розумове виховання

" Голова без розуму, як ліхтар без свічки"; " Свій розум — цар у голові"; " У кого розум — у того й щастя"; " Що в мудрого на гадці, те в дурного на язиці"; " Не краса красить, а розум"; " По одягу зустрічають, по розуму проводжають"; " На свій розум надійся, та й за чужий тримайся"; " Золото без розуму—сміття"; " Наука для людини — як сонце для життя"; " Де більше науки, там менше муки"; " Вчення в щасті прикрашає, а в нещасті утішає"; " Талановитими людьми стають лише у праці"; " Хто закінчує вчитися, той перестає жити".

Трудове виховання

" Коріння праці гірке, але плоди — солодкі"; " Умій працювати й помічників добирати"; " Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається"; " У праці — краса людини"; " Землю прикрашає сонце, а людину — праця"; " Без роботи — ані хліба, ані хати, ніде і води взяти"; " Дерево шанують, як добре родить, а людину — як добре робить"; " Людина свою долю працею кує".

Естетичне виховання

" Весняне сонце, як дівчини серце"; " Сонце гріє, сонце сяє, вся природа воскрешає"; " Як музика іскриста, то й душа чиста"; " Весна — днем красна"; " Весна гарна квітами, людина характером"; " Краса людини — в красі характеру".

Фізичне виховання

" Без здоров'я немає щастя"; " Найбільше багатство в світі — то здоров'я"; " Здоров'я людини — багатство країни"; " Як дитина бігає і грається, то й здоров'я усміхається"; " Розпусник гуляє — гнилу душу має"; " Сила без голови шаліє, а розум без сили міліє"; " У здоровому тілі — здоровий дух".

Родинне виховання

" Хто батьків шанує, той вовіки не загине"; " Дружна сім'я гори зрушить"; " Без сім'ї й без роду — хоч з мосту та в воду"; " Нема цвіту білішого над ожиноньку, нема роду милішого над дружиноньку"; " В хаті жінка три куги держить, чоловік — четвертий"; " Жінка для світу, теща для привіту, матінка рідна краще всього світу"; " На красиву жінку приємно дивитися, а з розумною добре жити"; " Чоловік без жінки — як без розуму"; " До людей — по розум, до матері — по серце"; " Молитва матері з дна моря рятує"; " Хто матір забуває, того Бог карає"; " Діти — не поле засіяне, їх треба доглядати"; " Умів дітей родити, умій І навчити"; " Принеси, Боже, здалека родину, то ми і в будень зробимо неділю"; " Не бажай синові багатства, а бажай йому розуму"; " Любов до батьків — основа всіх доброчинностей".

Провідне місце у процесі навчання займає проблема забезпечення інтелектуального розвитку людини, оскільки інтелект — головне багатство не тільки окремої особистості, а й певної соціальної спільноти, країни загалом. Багатовіковий досвід людей із сивої давнини, коли ще не виділилися такі науки, як психологія, генетика, свідчить, що розумними людьми не народжуються, а стають у результаті наполегливої праці над собою (" Талант — не птах, що прилітає зненацька", " Розум приходить не тільки з роками, а й з шипами", " Талант добувають працею" та ін.). Тому люди придумують засоби, які сприяли б розумовому розвитку дитини з раннього віку. Найбільш поширені з них — загадки. їх використовують у родинному вихованні, у процесі організації різноманітних ігор, своєрідних інтелектуальних змаганнях. Широке використання загадок спрямоване на створення ситуацій для дії рушійної сили. Адже навчання — це процес. Як і будь-який інший процес він має у своїй основі рушійну силу. Передусім це результат дії суперечностей між пізнавальними й практичними завданнями з одного боку і наявним рівнем знань, умінь і розвитку — з іншого. Коли перед людиною в будь-якій сфері діяльності постає певне завдання, а рівень знань недостатній, або й відсутній, виникають запитання: " Чому? ", " Як? " та ін. Виникає рушійна сила, яка виявляється у підвищенні розумової активності, у потягу особистості до певних дій, спрямованих на набуття нових знань, щоб знайти відповідь на внутрішнє " Чому? " Ця закономірність лежить в основі проблемного навчання і випливає із закономірностей функціонування людського мозку: людина мислить лише тоді, коли перед нею постає завдання. Особливо важливо це в роботі з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку, які виявляють невгамовну активність у пізнанні навколишньої дійсності. Невипадково їх називають " чомучками".

Звертаються до загадок і використовують їх з метою включення розуму дитини в цікаву для неї активну діяльність, яка сприяє її інтелектуальному розвитку. У загадках відображено різні аспекти об'єктивної дійсності: рослинний і тваринний світ, явища природи, різноманітну діяльність людей.

Наведемо лише окремі групи народних загадок, відгадування яких вимагає напруження розумових сил людини, а отже сприяє її інтелектуальному розвитку.

1. Два брати у воду дивляться, та вони повік не зійдуться.

2. Не багнет, не куля, не меч і не снаряд, а людину вбиває.

3. Не суша і не вода: ні ногами не підеш, ні на човні не попливеш.

4. Через річку повисло червоне коромисло.

5. Без рук, без ніг, а ворота відчиняє.

6. Гуляє по полю, та не кінь.

7. Ввечері вмирає, а зранку оживає.

8. Коли немає — чекають, коли прийде — тікають.

9. Я — вода, і на воді плаваю.

10. Без ніг, без рук, без язика, а кричить.

11. Без крила летить, без кореня росте.

12. Батько — високий, мати — низька, син — гарячий, дочка — мокра.

13. Зайде в дім — не виженеш дрючком, прийде час — сам вийде.

14. Вночі спить на землі, а вранці тікає.

Відповіді: 1. Береги. 2. Блискавка. 3. Болото. 4. Веселка. 5. Вітер. 6. Вітер. 7. День. 8. Дощ. 9. Крига. 10. Луна. 11. Місяць. 12. Небо, земля, вогонь, вода. 13. Промінь сонця. 14. Роса.

 

Ім’я Леоніда Глібова ввійшло в історію української літератури як ім’я славнозвісного талановитого байкаря. Але творча спадщина митця українською мовою — це не тільки байки, це й цикл віршів для дітей, а також ліричні поезії.

Леонід Глібов був лагідною людиною і глибоким ліриком у душі. Часто його можна було побачити десь у зеленому гаю чи на березі річки, де він сидів із замріяними очима — очима лірика. І хоча ліричних поезій українською мовою у творчому доробку Глібова небагато, вони вражають своєю ліричністю, пісенністю, романтичністю.

Поезія «Журба» не була для мене новою, вона відома мені як чудова мелодійна пісня, музику до якої написав Микола Лисенко. Прекрасні слова і музика цієї пісні полюбилися людям, і вона стала народною. Цей факт знову таки свідчить про надзвичайну ліричність поезії Глібова.

Вірш «Журба» написаний в народнопісенній традиції. В уяві читача постає чудовий український краєвид:

Стоїть гора високая,

Зелений гай шумить;

Співають пташки голосно

І річечка блищить…

Поет з надзвичайною зворушливістю виписав пейзаж у своєму творі, забарвив його лагідними тонами.

І якщо під час опису природи відчувалося замилування поета нею, зворушеність його душі, то коли автор розкриває нам свої почуття і думки, ми відчуваємо його схвильованість. У поезії Глібов передав цілу гаму своїх почуттів і емоцій — від радості, що її дає життя, до невимовного суму від того, що життя швидкоплинне, а молодість — скороминуща.

Особливого ліризму поет досягає завдяки зверненню до засобу образного паралелізму. Так, зіставляючи життя людини з явищами природи, Глібов шукає в цих явищах відгук своїм власним почуттям і настроям, своєму смуткові за безповоротно втраченою молодістю. Наприклад, дні своєї молодості він порівнює з хвилями річки:

Ой річечко, голубонько!

Як хвилечки твої —

Пробігли дні щасливії

І радості мої!

Поезія «Журба» відкрила для мене зовсім іншого Леоніда Глібова — людину з лагідною душею, людину-лірика, людину з надзвичайно глибоким відчуттям всесвіту.

Леонід Глібов любив Чернігівщину, часто приїжджав помилуватися краєвидами, поблукати старенькими вулицями, відпочити на березі річки Снов. Під час одного з таких приїздів він замислився над тим, що ще недавно по цій землі ходив Тарас Шевченко, писав, малював, а сьогодні його вже нема. Так народилася поезія " Журба", яка була покладена на музику М. Лисенка і стала улюбленою піснею кількох поколінь " Стоїть гора високая".

У поезії автор описав лагідну, ніжну теплу пору року — літо. Вона так само чудова, як і молодість, та ліричний герой засмучений. Він розуміє, що скоро прийде осінь і нагадає, що щасливі дні промайнули, молодість минула. Від цього болить серденько у героя, тяжко йому на душі:

Як хороше, як весело

На білім світі жить!..

Чого ж у мене серденько

І мліє, і болить?

А болить воно від усвідомлення, що природа змінна, але вічна. Пройдуть холодні осінні дощі, прошумлять снігові заметілі і знову землю уквітчає зеленню та квітами весна. Життя ж людини скороминуче, до неї ніколи не повернеться юність, ніколи їй більше не пережити щастя молодості, ніколи не зустрітися з дитинством.

Ой річечко, голубонько!

Як хвилечки твої —

Пробігли дні щасливії

І радості мої!

До тебе, моя річечко,

Ще вернеться весна;

А молодість... не вернеться —

Не вернеться вона!..

Поезія " Журба" — це свідчення не тільки великого ліричного таланту Леоніда Глібова, а й патріотизму, мудрості, глибокого знання українських народних образів-символів. У цій поезії є і верба — символ весни і самої України, і гора — символ висоти людського духу, і річку, яка символізує плинність часу, початок і кінець людського життя. " Журба" витримана Глібовим у стилі народної пісні. І змістом, і духом вона близька до народного мелосу. " Завдяки глибокій життєвості, яскравій емоційній виразності, винятковій мелодійності звучання, — писав Б. Деркач, — вона за життя поета стала народною піснею".

 

Одним з найважливіших завдань розвитку особистості дитини молодшого шкільного віку є освоєння їм духовного багатства, природної краси, культурно-історичного досвіду народу, що створюється століттями величезною кількістю поколінь.

У зв'язку з цим виникає необхідність пошуку нових підходів до визначення змісту виховання і освіти, до створення особово-орієнтованої моделі виховання і освіти дітей молодшого шкільного віку. Одним з дієвих засобів виховання такої людини є використання усної народної творчості на уроках читання.

Можливість використання усної народної творчості в школі, для розвитку творчої активності дітей молодшого шкільного віку, обумовлена специфікою змісту і форм творів словесної творчості українського народу, характером знайомства з ними і мовним розвитком школярів. Діти добре сприймають фольклорні твори завдяки їх м'якому гумору, ненав'язливому дидактизму і знайомим життєвим ситуаціям. Усна народна творчість – неоціниме багатство кожного народу, вироблений століттями погляд на життя, суспільство, природу, показник його здібностей та таланту.

Проблему вивчення епічної літератури, зокрема казки досліджували у різних напрямках: психологічному, лінгвістичному, психолого-педагогічному. Означеною проблемою займалися такі вчені: (В.Г.Белінський, М.К.Боголюбська, М.С.Вашуленко, Л.С.Виготський, О.В.Запорожець, С.І.Дорошенко, О.І.Соловйова, В.С.Мартиненко, О.П.Усова, К.Д.Ушинський, О.Н.Хорошковська та ін), фольклористи (В.Ф.Анікін, А.Ф.Афанасьєв, М.О.Булатів, М.Забілін, О.І.Капіца, Е.В.Помєранцева, В.Я.Пропп, І.П.Сахаров, І.М.Снігирьов, П.В.Шейн та ін.) визначили важливе значення словесної творчості народу в житті людини.

Українська казка – джерело народної мудрості, один із найпопулярніших жанрів усної словесності. Перебуваючи сьогодні головним чином у сфері дитячого фольклору, вона зберігає архаїчні елементи, водночас виховує ідеали краси, доброти, милосердя, засуджує жадібність, корисливість і нечесність.

Казковий епос як частина усної народної прози є значною частиною української словесності. Казковий епос є складовою багатьох прогресивних народних традицій – культурних, духовних, моральних, сімейно-побутових – необхідних для всебічного і повноцінного розвитку особистості. Усвідомлення і використання цих знань учнями сприятиме їхній успішній професійній діяльності у майбутньому.

Витвори українського народного мистецтва через особливу форму виразу відношення до сприйнятої дійсності, через багату тематику, зміст, різносторонньо впливають на дитину, учать образно мислити, в звичайному предметі або явищі бачити незвичайне, закладають основи естетичної культури, формують пошану до результатів діяльності багатьох поколінь і уміння творчо застосовувати отриманий досвід в нестандартних ситуаціях.

У теорії шкільного виховання питання сприйняття фольклору в різних аспектах розглядалися дослідниками і практиками (К.Д.Ушинський, О.І.Капіца, Г.С.Виноградов, О.П.Усова, Є.О.Флерина, М.Ю.Новіцька, Р.П.Боша, Н.Ф.Самсонюк та інші). Дослідники відзначають великий інтерес дітей до творів усної народної творчості. Визначений вплив творів словесної творчості народу на образність і виразність мові дітей молодшого шкільного віку.

Усвідомлюючи важливість вивчення казкового епосу для формування гармонійно розвиненої особистості та урахування різнопланового наукового інтересу вчених до питання етично-естетичного розвитку дітей підтверджує актуальність теми бакалаврського дослідження «Методика роботи над казковим епосом на уроках читання».

Під впливом казкового епосу як жанру усної народної творчості відбувається етично-естетичний розвиток дітей: формуються різноманітні етичні якості, поняття про норми поведінки в сім'ї, суспільстві, здійснюється закладка основ для розвитку у школярів патріотичних відчуттів.

В цілому ж дослідження, присвячені усній народній творчості як засобу етично-естетичного виховання, містять вказівку на те, що усна народна творчість таїть в собі величезні можливості по формуванню творчої спрямованості особі дитини-школяра. В науково-педагогічній літературі є дослідження, присвячені питанням формування творчої активності в процесі інтеграції різних видів художньої діяльності за допомогою усної народної творчості. Саме тому в масовій практиці роботи шкільних установ твори казок використовуються односторонньо, в основному як засіб етично-естетичного виховання і ознайомлення з явищами суспільного життя.

Мета дослідження – узагальнення методів роботи над казкою на уроках читання в початковій школі.

Об’єкт дослідження – процес вивчення казкового епосу.

Предмет дослідження –засоби вивчення казкового епосу в початковій школі.

Завдання:

· на основі аналізу наукової-методичої літератури розкрити поняття «казковий епос», «казка», дати їм загальну характеристуку;

· дослідити та класифікувати українські казки, що вивчаються в початковій школі;

· проаналізувати програму та підручники з літературного читання в початкових класах;

· з’ясувати роль та місце казки у навчальній діяльності школярів;

· дослідити ефективність методів та прийомів роботи над казкою;

Для вирішення поставлених завдань було застосовано методи дослідження: емпіричні, теоретичні та частково-пошуківі.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел.

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

Поделиться: