Природокористування як сфера впливу держави

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ………………………………………………………6

1.1. Природокористування як сфера впливу держави………………………………6

1.2. Поняття управління та система органів управління в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки………………………………………………………………...13

1.3. Основні напрями регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів………………………………………………...21

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ……………………………………………………………..33

2.1. Структура та повноваження Департаменту екології та природних ресурсів в Київській області…………………………………………………………………...33

2.2. Загальна характеристика природнього середовища Київської області……..38

2.3. Стан природокористування в Київській області в 2016 році………………...47

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМА РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ….59

3.1. Зарубіжний досвід системи органів управління охороною навколишнього природнього середовища…………………………………………………………..59

3.2. Напрями реформування та удосконалення системи регіонального управління в сфері природокористування……………………………………………………...68

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...75

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..79

ВСТУП

Сучасне постіндустріальне суспільство економічно розвинених країн перебуває в постійному пошуку ресурсів свого подальшого розвитку. Незважаючи на використання нових технологічних можливостей, практичного досвіду та наукових досягнень соціуму, зберігається залежність людства від природних ресурсів та продуктів їхнього перероблення. Роль використання природних ресурсів для розвитку економіки збільшується у країнах, де неефективно працюють політичні, правові, фінансові, соціальні інструменти розвитку. Актуальним залишається питання регулювання процесів природокористування з огляду на те, що держава виступає єдиним легітимним інститутом, котрий володіє усією повнотою влади щодо контролю в даній сфері.

За роки незалежності в Україні проводилися численні спроби реорганізації системи управління природокористуванням, які не привели до необхідного результату: підвищенню ефективності управлінської діяльності та виконання соціальних запросив громадян. Існуюча система регіонального управління природокористуванням на сьогодні не є достатньо дієвою, не відповідає сучасним вимогам та потребам суспільства, процесам трансформації національної економіки, змінам в економічних та інституціональних відносинах в країні.

Разом з тим, необхідність удосконалення системи управління природокористуванням викликана проведенням реформи управління в Україні та адаптацією до євроінтеграції. Одночасно важливою умовою підсилення ефективності та цілісності системи управління в сфері природокористування та охорони довкілля, впорядкування результативності взаємозв’язку між складовими системи регіонального управління є процес удосконалення міжвідомчого розмежування функцій управління природокористування в Україні. Тому дослідження цієї проблеми та розробка та науково-практичних рекомендацій до проведення розмежування функцій управління є актуальною темою.

Дослідженню теоретичних та прикладних аспектів проблеми управління в сфері природокористування присвячені численні публікації у наукових і спеціальних виданнях, праці провідних вчених Буркинського Б.В., Бистрякова І.К., Веклич О.О., Голян В.А., Данилишина Б.М., Мельника Л.Г, Міщенко В.С., Пахомової Н.В., Рихтера К.К., Степанова В.Н., Харічкова С.К., Хвесика М.А, Хлобистова Є.В. та інших науковців. У наукових розробках представлена наявність різних методологічних та прикладних наукових підходів, широко використається поресурсний підхід до аналізу організації і управління природокористуванням

Метою написання роботи є досконале вивчення теоретичних та практичних основ системи регіонального управління у сфері природокористування.

Для реалізації поставленої мети першочерговими завданнями дослідження є:

- розкрити суть природокористування як сфери впливу держави;

- розглянути поняття управління та система органів управління в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки;

- дослідити основні напрями регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів;

- описати структуру та повноваження Департаменту екології та природних ресурсів в Київській області;

- навести загальну характеристику природнього середовища Київської області;

- оцінити стан природокористування в Київській області в 2016 році;

- охарактеризувати зарубіжний досвід системи органів управління охороною навколишнього природнього середовища;

- обгрунтувати напрями реформування та удосконалення системи регіонального управління в сфері природокористування.

Об’єктом дослідження є управління у сфері природокористування в Київській області. Предметом дослідження є відносини, пов’язані з регіональним управлінням у сфері природокористування.

При написанні курсової роботи використовувалися різні наукові методи. Так, теоретичні аспекти роботи досліджувались із застосуванням загальнонаукових та спеціальних методів, аналізу й синтезу, індукції й дедукції. Практична частина роботи досліджувалася за допомогою таких методів, як: горизонтальний та вертикальний аналіз, трендовий метод, метод порівняння, графічне зображення.

Інформаційною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених з даної тематики, а також нормативно-правові акти України, що визначають особливості регіонального управління у сфері природокористування, а також підручники, періодичні видання, наукові статті, галузеві інструкції.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. В першому розділі розглянуто теоретичні основи регіонального управління у сфері природокористування. В другому розділі досліджено стан природокористування в Київській області. В третьому розділі узагальнено проблеми та напрямки удосконалення система регіонального управління у сфері природокористування.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМА РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

ВИСНОВКИ

Регіональне управління природокористуванням є складовою частиною регуляторного процесу держави, оскільки природні ресурси - це один із видів економічних ресурсів, що використовується як джерело засобів існування людського суспільства, один з основних чинників, що зумовлюють фізичну здатність будь-якої економіки до зростання.

Під управлінням в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки прийнято розуміти поетапний процес розробки й реалізації стратегічних і тактичних рішень, спрямованих на раціональне використання та охорону навколишнього природного середовища на організаційних, економічних і правових засадах.

Забезпечення ефективного природокористування з боку держави можливе за умов:

- реалізації стратегічної мети державного управління природокористуванням, що полягає в максимальному збереженні природних ресурсів, їхньому раціональному використанні, запобіганні негативним наслідкам використання, забезпеченні прав і свобод кожної людини, що стосуються збереження сприятливих умов життя у процесі природокористування та розвитку, відтворення навколишнього природного середовища для прийдешніх поколінь, формування в населення ощадливого ставлення до використання природних ресурсів,

- державного управління з використанням принципів комплексності, оптимізації, платності, децентралізації управлінської діяльності в галузі використання природних ресурсів, балансу інтересів суб’єктів процесу природокористування, посилення участі держави у фінансуванні природоохоронних заходів, екологізації природокористування,

- визначення та урахування у процесі прийняття управлінських рішень індикаторів узгодженості еколого-економічних інтересів,

- створення системи економічного стимулювання природоохоронної діяльності, заходів щодо зниження забруднення навколишнього природного середовища,

- формування ринку природних ресурсів за жорсткого контролю з боку держави.

Організаційно-економічний механізм управління природозахисною діяльністю має забезпечити ефективну взаємодію та координацію роботи різних державних і суспільних організацій, які займаються охороною навколишнього середовища на різних рівнях: державному, регіональному та місцевому. Вони мають бути незалежними в організаційно-правовому та фінансовому відношеннях від виконавчих органів державної влади і діяти в межах відповідних екологічних законодавств.

Функціями державного управління в галузі охорони навколишнього середовища, пов’язаними з виробленням єдиної екологічної політики, є облік природних ресурсів та оцінювання їх стану; ведення державних кадастрів природних ресурсів; планування і прогнозування природокористування, фінансування, матеріально-технічне забезпечення природоохоронних заходів, нормування якості навколишнього середовища; розроблення і видання відповідних правових актів, розробка нормативно-технічної документації, розміщення, проектування, будівництво та введення в експлуатацію господарських та інших об’єктів, що впливають на довкілля; стандартизація природоохоронних заходів, проведення екологічної експертизи, контролю.

Департамент екології та природних ресурсів київської обласної державної адміністрації а Київській області є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки. Департамент очолює директор, який має заступників. Для узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції Департаменту, створюється. Завдання та права Департаменту визначені П оложення м про департамент .

Аналіз загального стану навколишнього природного середовища в Київській області показує, що з одного боку, екологічна ситуація в області загалом задовільна. З іншого боку, можна зазначити, що в області наявні екологічні ризики і проблеми щодо стану повітряного басейну, поверхневих водних об’єктів та підземних вод. Рівень забруднень навколишнього середовища в області не є об’єктивно обумовленим, а наявні екологічні ризики і проблеми, при умові ефективної і цілеспрямованої роботи в цьому напрямі, можуть бути суттєво зменшені.

Екологічні проблеми Київської області, як і усіх регіонів України, належать до найактуальніших і потребують невідкладного вирішення. Відповідно до цього пріоритетними напрямками діяльності на наступний рік визначено:

- в галузі нормування природокористування: видача дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферу та здійснення заходів в рамках запровадження концепції регулювання охорони атмосферного повітря;

- в галузі управління відходами: здійснення заходів щодо організації в області збирання ресурсоцінних компонентів побутових відходів та їх утилізації; запровадження системи роздільного збирання побутового сміття; збору небезпечних відходів у складі побутових (відпрацьованих люмінесцентних ламп; хімічних елементів живлення, фарб і розчинників, побутових миючих засобів, технічних мастил, аерозолів, прострочених медикаментів, електричної та електронної техніки, що вийшла з ладу, приладів, що містять ртуть тощо).

- в галузі заповідної справи: забезпечення послідовного розширення та впо- рядкування мережі природно-заповідного фонду, винесення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натуру, розбудова регіональної екомережі області;

- в галузі економіки природокористування: посилення контролю за цільовим використанням коштів місцевих природоохоронних фондів; стимулювання природоохоронної ресурсозберігаючої діяльності суб’єктів господарювання;

- в галузі моніторингу довкілля, екологічної освіти і зв’язків з громадськістю: інформування широкого загалу населення про стан довкілля, формування екологічної культури та свідомості громадян.

Під час проведення реформування державного управління охороною навколишнього середовища в Україні з метою поступового запровадження принципу децентралізації влади, а також ураховуючи схожість у державному устрої, найбільш цікавим має бути досвід Франції.

Побудована Національна контрольно-інспекційна система в сфері раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення ресурсної і екологічної безпеки буде відповідати загальновизнаній логіці суб'єкт-об'єктних відносин, тобто відсутності ситуації підпорядкування контрольних органів тій системі, відносно якої вони здійснюють контроль, та дійсно реалізовувати принципи дотримання національних інтересів України щодо переходу до збалансованого природокористування та сталого розвитку шляхом впровадження адекватних інституційних перетворень та відповідних заходів адміністративної реформи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: ( офіц. текст: за станом на 26 червня 1996 р.) / Верховна Рада України. – К. : «Преса України», 1997 р. – 80 с.

2. Водний кодекс України від 06 червня 1995 р. № 213 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95.

3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14.

4. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 № 3852-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3852-12.

5. Кодекс про надра від 27.07.1994 № 132/94-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Z013200.html.

6. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 № 1264-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12.

7. Про екологічну експертизу: Закон України від 09.02.1995 № 45/95-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show.

8. Про тваринний світ: Закон України від 13 грудня 2001 року № 2894-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2894-14.

9. Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020: Указ Президента України від 12.01.2015 № 5/2015 [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.Ua/laws/show/5/2015.

10. АверкинаМ. Ф. Індикатори діагностики забезпечення стійкого розвитку міст / М. Ф. Аверкина // Наукові записки. Серія «Економіка». - 2011. - Вип. 23. - С. 7.

11. Алібек'ова Ю.Т. Еюлош-орієнтоване управління адміністративною територією в зарубіжній практиці / Ю. Т. Алібеюва // Вісн. СумДУ Сер. «Економіка». - 2013. - № 3. - С. 45 - 56

12. Бабина Е. Н. Рыночный механизм управления природопользованием / Е. Н. Бабина // Российское предпринимательство. - 2006. - № 10 (82). - С. 28-31.

13. Боковикова Ю. В. Природокористування як сфера впливу держави / Ю.В. Боковикова // Розвиток системи державного управління в Україні. - (53). – 2016. – С. 1-6.

14. Борейко В.І. Економіка довкілля та природокористування: Навч. посібник. – Рівне: НУВГП, 2011. – 255 с.

15. Буркинський Б.В. Економічний вектор стратегії сталого розвитку України / Л.Є. Купінець,С.К. Харічков //Екологія і природокористування. - 2012. - Вип. 12. - С. 163-173.

16. Голян В.А. Економічне регулювання землекористування як важлива детермінанта нарощування потенціалу аграрного природокористування / В.А. Голян, Д.С. Нірода, А.Б. Поліщук// АгроСвіт: інформаційно-аналітичний журнал. - 2011. - № 23 - С.2-6.

17. Данилишин Б.М. Економіка природокористування / Б.М. Данилишин, М.А. Хвесик, В.А. Голян. - К.: Кондор, 2009. - 465 с.

18. Дорогунцов С.І. Оптимізація природокористування. В 5-ти томах. - Т. 1. – К.: Кондор, 2004. – 291 с.

19. Залєвська-Шишак А.Д. Основні напрями державного регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в Україні / А.Д. Залєвська-Шишак // Економіка. – №24. – 2014. – С. 46-54.

20. Залєвська-Шишак А. Д. Важелі державного регулювання природоохоронної діяльності як основа економічної безпеки в Україні. / А. Д. Залєвська-Шишак // Стратегічні пріоритети забезпечення економічної безпеки України: зб. матеріалів наукового-практичного круглого столу (27-28 вересня 2012 р., м. Феодосія). - Феодосія : Вид-во «Київський університет ринкових відносин», 2012. - 106 с. - С. 58-62.

21. Крутякова В.І. Напрями реформування системи регіонального
управління та організації контролю в сфері природокористування / В.І. Крутякова, С.К. Харічков // Економічні іеервації. – № 44. – 2011. – С. 128-133.

22. Макарова Н.С. Економіка природокористування: Навчальний посібник / Макарова Н.С., Гармідер Л.Д., Михальчук Л.В. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 322 с.

23. Матюшенко О. І. Досвід управління охороною навколишнього природного середовища в економічно розвинутих країнах / О. І. Матюшенко // Держава та регіони. Сер. «Державне управління». - 2013.- №4(44). - С. 37-42

24. Олейникова Я. Зарубежный опыт охраны окружающей среды в аспекте управления / Я. Олейникова // Ученые заметки ТОГУ : электрон, науч. изд. - 2014. - Т. 5. - №4. - С. 767-775.

25. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: Підручник / За заг. ред. д.е.н., проф. Л.Г. Мельника та к.е.н., проф. М.К. Шапочки. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2015. – 759 с.

26. Павлов В.І. Економіка природокористування: Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення / Павлов В.І., Борейко В.І., Меліхова Т.Л. – Рівне: НУВГП, 2008. – 136 с.

27. Про стан навколишнього природного середовища Київської області у 2016 році / Департамент екології та природних ресурсів // Регіональна доповідь. К.: 2017. – 235с.

28. Пустовойт Л.А. Система державного управління Республіки Франція: досвід для України / авт.-уклад. Л. А. Пустовойт, за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка. - К.: НАДУ, 2010. - 56 с.

29. Рассадникова С.І Принципові засади удосконалення системи управління природокористуванням / С.І. Рассадникова// Економічні інновації: збірник наукових праць. - О., 2015. - Вип. 60, Книга II: С. 127-137.

30. Рассадникова С.І. Система управління природокористуванням: процеси удосконалення та теоретичні основи / С.І. Рассадникова // Економіка: реалії часу. Актуальні проблеми секторальної економіки. - №5(21). – 2015. - С. 167-174.

31. Соціально-економічний потенціал сталого розвитку України та її регіонів: нац. доп. / за ред. акад. Нан України Е. М. Лібанової, акад. НААН України М. А. Хвесика. - К. : ДУ іЕпСР НАН України, 2014. - 776 с.

32. Тішкова Н.Л. Система органів державного управління охороною навколишнього середовища в країнах Європейського союзу:
досвід Німеччини та Франції / Н.Л. Тішкова // Державне управління та місцеве самоврядування. - №3(26). – 2015. С. 90-101.

33. Київська обласна державна адміністрація: Департамент екології та природних ресурсів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://koda.g ov.ua/oblderzhadministratsija/struktura/strukturni-pidrozdili-oda/depa rtam ent –ekolo gii-ta-pri rodnikh-re/.

34. Костель М. В. Узгодження еколого-економічних інтересів у системі управління природокористуванням / М.В. Костиель [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/15853/1/750d.pdf.

35. Рассадникова С.І. Методологічні принципи оптимізації функцій управління природокористуванням [Електронний ресурс] / С.І. Рассадникова //Матеріали четвертої Міжнародної науково-практичної Інтернет - конференції «Актуальні проблеми теорії та практики менеджменту», ОНПУ, 21-22 травня 2015 року м. Одеса // Режим доступу: http://economics.opu.ua/files/science/2015/men_ 2015/80.pdf.

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

1.1. Природокористування як сфера впливу держави………………………………6

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ……………………………………………………………..33

2.2. Загальна характеристика природнього середовища Київської області……..38

2.3. Стан природокористування в Київській області в 2016 році………………...47

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...75

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..79

ВСТУП

Для реалізації поставленої мети першочерговими завданнями дослідження є:

- розкрити суть природокористування як сфери впливу держави;

- дослідити основні напрями регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів;

- описати структуру та повноваження Департаменту екології та природних ресурсів в Київській області;

- навести загальну характеристику природнього середовища Київської області;

- оцінити стан природокористування в Київській області в 2016 році;

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Природокористування як сфера впливу держави

Сутність природокористування полягає у використанні природних ресурсів таким чином, щоб отримати максимальний зиск від властивостей будь-якого природного ресурсу. Природокористування розглядається вченими як економічно, екологічно, соціально обґрунтоване використання природних ресурсів, а також критерії, на яких має базуватися таке обґрунтування. Ефективне природокористування націлено на отримання вигід з урахуванням певних умов, причому однією з найбільш актуальних виступає умова забезпечення природними ресурсами майбутніх поколінь відповідно до ідей сталого розвитку [22, c. 137].

Тому ефективне природокористування передбачає отримання не лише фінансових, але і соціальних, і навіть соціокультурних ефектів, якщо мати на увазі культуру подальшого розвитку суспільства.

У процесі державного управління природокористуванням визначально закладено протиріччя: держава всіма можливими засобами стимулює розвиток, отже, стимулює використання природних ресурсів, що залучені до господарського обігу, та тільки держава здатна окреслити межі зростання і в такий спосіб обмежити або спрямувати розвиток. Критерії економічного зростання та фактори екологічного змісту входять у певне протиріччя, розв’язати яке автоматично ринок не в змозі. Відтак необхідне втручання держави, яка на користь суспільства має надавати перевагу компромісним рішенням, що передбачають як економічні цілі, так і цілі неекономічного змісту.

Державне управління природокористуванням є складовою частиною регуляторного процесу держави, оскільки природні ресурси - це один із видів економічних ресурсів, що використовується як джерело засобів існування людського суспільства, один з основних чинників, що зумовлюють фізичну здатність будь-якої економіки до зростання. При цьому звужувати управління лише до регулювання процесів природокористування вважається недоцільним, оскільки наявність незаконного використання природних ресурсів актуалізує управлінську функцію державного контролю.

Зважаючи на глобальність та комплексність проблеми, стратегічна мета державного управління природокористуванням полягає в максимальному збереженні природних ресурсів, раціональному використанні їх, запобіганні негативним наслідкам використання, забезпеченні прав і свобод кожної людини, що стосуються збереження сприятливих умов життя у процесі природокористування та розвитку, відтворення навколишнього природного середовища для прийдешніх поколінь, формуванні в населення ощадливого ставлення до використання природних ресурсів.

Реалізація цієї мети здійснюється через розроблення екологічної політики, що має передбачати значне покращання якості природного середовища та екологічних умов життя людини, формування збалансованої, екологічно орієнтованої моделі розвитку економіки, екологічно конкурентоспроможних виробництв [13, c. 5].

Державне управління природокористуванням має розглядатися крізь призму основних соціально-економічних процесів, що відбуваються не тільки в країні, а й на планеті Земля. Це війни, економічні кризи, техногенні катастрофи, антропогенний вплив людини на природні процеси тощо. Відтак, доцільно уточнити загальні принципи державного управління природокористуванням. До них відносяться, зокрема, такі:

1) принцип комплексності. Передбачає врахування виключно комплексних досліджень наявності та якості природних ресурсів, вчасні заходи до запобігання виникненню природоресурсних проблем, урахування об’єктивних обмежень природноресурсного та еколого-економічного потенціалів; використання всіх компонентів природного ресурсу, взаємопов’язане використання та охорону природних ресурсів у цілому;

2) принцип оптимізації. Передбачає прогноз розвитку різних галузей та адміністративно-територіальних одиниць, оцінювання стану здоров’я населення, всебічне оцінювання впливу виробництва на середовище та його відповідні реакції, аналіз економічних, екологічних та соціальних процесів, багатоваріантний аналіз можливих ситуацій, створення та експлуатацію природно-технічних, еколого-економічних систем, що передбачають моніторинг (безперервне збирання інформації про навколишнє природне середовище) та на його основі прогнозування небажаної або небезпечної ситуації. Органи державного управління приймають рішення про необхідність зупинення виробничого процесу з метою зменшення навантаження на природне середовище, забезпечення більш ефективного природокористування, вибір найкращого варіанта відновлення природних ресурсів, оптимального вирішення господарських завдань з урахуванням інтересів екології. Практичне здійснення принципу оптимальності потребує чіткого визначення критеріїв оптимальності. Провідне значення в їхньому формуванні належить самій людині, її потребам, характер яких повинно бути з’ясовано, виходячи із загальних і фундаментальних законів розвитку суспільства. У першу чергу необхідно враховувати, як закони створюють умови для розвитку людини, для вдосконалення способу життя, тобто наскільки оптимальним є природокористування, що створює умови не лише для реалізації первинних матеріальних потреб, а і для збільшення споживання благ, збагачує духовне життя і творчі здібності людини. До таких критеріїв можна віднести: економічні, соціальні, екологічні, рекреаційні. Правильно визначити оптимальний варіант використання ресурсів можливо тільки з урахуванням результатів, що знаходяться в межах прогнозованого майбутнього. Отже, оптимізуватися повинен не тільки сучасний, але й майбутній розвиток процесів природокористування;

3) принцип платності. Передбачає відшкодування використання ресурсів природи, економію їх, вирівнювання умов господарювання, стимулювання високоефективного природокористування. З еколого-економічної точки зору плата за природні ресурси повинна враховувати глобально-регіональний вплив природокористувачів на природні системи. Економічні механізми здійснення екологічної політики закріплено в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексі України про надра, Законі України «Про екологічну експертизу», Законі України «Про природно-заповідний фонд України», у концепціях, міжнародних угодах, постановах та інших законодавчих актах;

4) принцип децентралізації управлінської діяльності в галузі використання природних ресурсів. Природокористування здійснюється на великих територіях і є специфічним територіально та за видом ресурсу, що використовується. Децентралізація управління шляхом делегування частини владної компетенції із загальнодержавного рівня на рівень органів регіональної влади дозволяє враховувати природно-географічні й соціально-економічні особливості окремих територій країни під час реалізації державної політики у сфері природокористування;

5) принцип посилення участі держави у фінансуванні природоохоронних заходів. Передбачає перерозподіл державою частини доходів підприємств (через механізми плати за забруднення довкілля, користування природними ресурсами, погіршення якості природних ресурсів та ін.) до бюджету та позабюджетних екологічних фондів з метою акумуляції коштів для фінансування природоохоронних витрат і заходів природокористування, сума визначається державним бюджетом. Отже, держава має реальну можливість впливати на цей процес;

6) принцип балансу інтересів суб’єктів процесу природокористування. Передбачає рівність прав усіх учасників процесу природокористування: інвестора, розробника програм, користувача природних ресурсів - виробника, споживача та суспільства в цілому;

7) принцип екологізації природокористування. Передбачає:

- екологічне навчання керівників підприємств, організацій і установ, що пов’язані з використанням природних ресурсів, а також державних службовців та керівників органів місцевого самоврядування;

- підвищення рівня природоохоронної освіти населення, пропаганду охорони навколишнього природного середовища;

- упровадження прогресивних технологій видобутку природної сировини, упровадження маловідходних та безвідходних виробництв;

- збереження та відновлення екологічних систем;

- розширення природоохоронних територій;

- зменшення та ліквідацію забруднення навколишнього природного середовища [18, c. 132].

Очевидність протиріч між економічними та екологічними інтересами зумовлена необмеженістю економічних потреб, що призводить до постійного зростання тиску на довкілля, у той час як екологічна потреба є вираженням необхідності його збереження. Відтак виникає необхідність поєднання довгострокового та поточного узгодження дій усіх суб’єктів природокористування, що визначається на рівні держави шляхом визначення індикаторів узгодженості еколого-економічних інтересів . Такі індикатори мають складати систему, що повинна ґрунтуватися на інформації щодо економічних, соціальних та екологічних результатів розвитку суспільства, відображувати ступінь реалізації сучасних еколого-економічних потреб у поєднанні зі ступенем досягнення довгострокових цілей чи обмежень, які визначають можливість реалізації таких потреб у майбутньому.

Екологічний аспект сталого економічного зростання є надзвичайно розгалуженим. Ним охоплюється забезпечення коеволюції суспільства і природи, людини і біосфери, відновлення гармонії між ними; створення не лише для нинішнього, а й для майбутніх поколінь реальних можливостей задоволення своїх основних життєвих потреб; здійснення теоретичних досліджень і розроблення практичних методів ефективного використання природних ре сурсів; розгортання маловідходних і безвідхідних технологій, широке упровадження біотехнологій; поступовий перехід від енергетики органічного палива до альтернативної енергетики, що ґрунтується на використанні відновлюваних джерел енергії; цілеспрямоване екологічне виховання населення.

Можливість регуляторного впливу на сферу природокористування забезпечується передусім використанням економічних методів та інструментів, оскільки сфера природокористування є складовою всієї системи суспільного виробництва.

Держава має забезпечити створення системи економічного стимулювання природоохоронної діяльності, заходів щодо зниження забруднення навколишнього природного середовища. Ця система має сприяти формуванню «екологозбалансованої» поведінки виробника та споживача. До системи економічного стимулювання належать: оподаткування; субсидування; пільгове кредитування природоохоронної діяльності; прискорена амортизація природоохоронних фондів тощо.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» [6] в ст. 41 визначає економічні засади природокористування. Зокрема, до економічних заходів забезпечення охорони навколишнього природного середовища поза іншим віднесено визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища.

Окрему увагу слід звернути на проблему ліквідації забруднень навколишнього природного середовища внаслідок аварій та катастроф. Можливим економічним механізмом запобігання їм або пом’якшення їхніх наслідків є екологічне страхування відповідальності підприємств - джерел підвищеного ризику у зв’язку з аварією, технологічними проблемами або стихійними лихами, що призводять до забруднення навколишнього природного середовища. Стимулювання державою страхових компаній до введення екологічного страхування дозволить вирішити економічні завдання стосовно: компенсування втрат, економічного стимулювання запобігання аваріям за рахунок протиаварійних витрат з боку страхової компанії при зменшенні витрат самого страховика, підвищення ефективності використання грошових засобів, що концентруються у страхових фондах.

Раціональне використання природних ресурсів у сучасних умовах потребує особливого механізму їхньої капіталізації з урахуванням потреб екологічної безпеки та майбутніх поколінь. В умовах дефіцитності природних ресурсів та можливості отримання коштів від їхнього продажу для розвитку територій у ринковій економіці постає питання створення ринку природних ресурсів за умови жорсткого контролю з боку держави.

Необхідно актуалізувати дані державних кадастрів та забезпечити доступ до них органів державної влади та місцевого самоврядування, що мають повноваження у сфері природокористування, створити біржі природних ресурсів, визначити на рівні держави механізм проведення аукціонів, за якого купівля права власності та права на оренду природних ресурсів має відбуватися за жорсткого екологічного контролю та комплексної екологічної експертизи. Адже цивілізований ринок природних ресурсів може активізувати залучення іноземного капіталу до галузей, що експлуатують природний капітал [22, c. 139].

Обмеженість та вичерпність природних ресурсів, можливість маніпулювання країнами за їхньої відсутності свідчить про необхідність контрольованого використання з максимально можливим їх збереженням, що вимагає прогнозування та планування діяльності з боку держави у сфері природокористування.

Таким чином, забезпечення ефективного природокористування з боку держави можливе за умов:

- формування ринку природних ресурсів за жорсткого контролю з боку держави.

12 3 4 5 6 7 8 9 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2019-06-10; Просмотров: 149; Нарушение авторского права страницы