Поняття управління та система органів управління в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки

 Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Механізм екологічного управління передбачає комплексне поєднання і використання адміністративно-правових, економічних, фінансово-кредитних, соціально-політичних, морально-психологічних та інших інструментів і стимулів.

Механізм управління природокористуванням і екологічною безпекою – це цілісна сукупність методів та інструментів управління, за допомогою яких організуються, регулюються і координуються процеси природокористування в сукупності з виробничими і соціально-економічними процесами, забезпечується належний рівень екологічної безпеки виробництва і споживання, відтворюється якість природного середовища як специфічного суспільного блага [30, c. 168].

У відповідності з загальними принципами управління основними складовими його структури є три елементи: об’єкт управління, засоби управління, мета управління.

До об’єктів управління належать взаємозв’язки окремих технологічних процесів щодо навколишнього середовища, а також сумарна дія виробництв, галузей і всього господарства в цілому.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

До основних ланок механізму управління природокористуванням й екологічною безпекою відносять сукупність адміністративно-контрольних та економічних інструментів.

В Україні потрібно застосувати з урахуванням світового досвіду прямі й непрямі методи еколого-економічного регулювання, зокрема:

- встановлення економічних обмежень на господарську діяльність;

- створення систем екологічної сертифікації, послуг та інших об’єктів;

- впровадження в практику процедури заявки про вплив на навколишнє середовище;

- ліцензування господарської та іншої діяльності;

- комплексна еколого-економічна експертиза;

- створення екологічно справедливого ринку, при якому не отримує переваг у конкурентній боротьбі продукція з найгіршими екологічними характеристиками або яка виробляється за технологіями з відносно нешкідливим впливом на навколишнє середовище, а також знімається з обігу на ринку продукція, небезпечна для здоров’я і навколишнього середовища;

- зміна податкової політики в галузі охорони та раціонального використання довкілля;

- запровадження системи екологічного страхування (з прийняттям Закону «Про екологічне страхування»);

- запровадження системи екологічного аудиту;

- врахування природного фактора при економічній оцінці господарських рішень [34].

 Господарський механізм управління природокористуванням включає:

- правові норми природокористування;

- організаційну структуру управління;

- загальнодержавне планування;

- госпрозрахункові умови раціонального природокористування.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

До виключної компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього природного середовища відповідно до Конституції України належать:

- визначення основних напрямів державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища;

- затвердження загальнодержавних екологічних програм;

- визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі щодо прийняття рішень про обмеження, зупинення (тимчасово), або припинення діяльності підприємств і об'єктів, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- визначення повноважень Рад, порядку організації та діяльності органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

- встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території республіки.

Верховна Рада України відповідно до Конституції України може приймати до свого розгляду й інші питання охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Оскільки управління в галузі охорони навколишнього природного середовищем здійснюється на трьох рівнях: національному, регіональному та місцевому, Верховна Рада України визначає розподіл повноважень між цими рівнями управління.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року «Про основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки» територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони природи визначається територіальними обсягами природних геоекосистем і враховує загальнодержавні (у масштабах усієї України), регіональні (охоплюють територію в межах кількох областей) і місцеві (охоплюють територію в межах області або району) інтереси.

При цьому управління природокористуванням здійснюється як за територіальним, так і за відомчим принципами.

Територіальний принцип поширюється на всіх природокористувачів і всі об’єкти природи в межах держави в цілому або певної адміністративно-територіальної одиниці. На загальнодержавному рівні управління здійснює Кабінет Міністрів України, а на регіональному – обласні та районні державні адміністрації.

Відомчий принцип управління природокористуванням передбачає зосередження в одній галузі (міністерстві, державному комітеті) управління певним видом природних ресурсів: землею, водою, лісами, вугіллям та іншими корисними копалинами [26, c. 65].

Кабінет Міністрів виконує наступні функції:

- здійснює реалізацію екологічної політики держави, визначеної Верховною Радою України;

- забезпечує розробку державних цільових, міждержавних та регіональних екологічних програм;

- координує діяльність міністерств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;

- встановлює порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів;

- встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;

- приймає рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

- організовує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;

- приймає рішення про зупинення (тимчасово) діяльності підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

- керує зовнішніми зв’язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Кабінет Міністрів України може здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.

На реалізацію своїх повноважень Кабінет Міністрів України видає Розпорядження та Постанови. Так, Кабінетом Міністрів України затверджені документи:

- щодо загального управління навколишнім природним середовищем;

- щодо охорони атмосферного повітря;

- щодо охорони і раціонального використання водних ресурсів;

- щодо охорони і раціонального використання лісів;

- щодо раціонального використання надр;

- щодо поводження з тваринним світом;

- щодо поводження з відходами та інші.

Місцеві органи влади включають Місцеві Ради (сіл, міст, районів, областей), державні обласні та районні адміністрації, виконавчі органи місцевих Рад, міських та сільських голів.

Обласні та районні державні адміністрації, виконавчі органи місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища у межах своєї компетенції:

- здійснюють реалізацію рішень відповідних Рад;

- координують діяльність місцевих органів управління, підприємств, установ та організацій, розташованих на території місцевої Ради, незалежно від форм власності та підпорядкування;

- організовують розробку місцевих екологічних програм;

- визначають в установленому порядку нормативи і розміри зборів за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів;

- організовують збір, переробку, утилізацію і захоронення відходів на своїй території;

- формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів;

- погоджують поточні і перспективні плани роботи підприємств, установ і організацій з питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;

- забезпечують систематичне та оперативне інформування населення, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища та захворюваності населення;

- організовують екологічну освіту та екологічне виховання громадян;

- приймають рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення [32, c. 93].

Мінприроди України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та у межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, пестицидами і агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Спеціальні органи (Міністерства, Департаменти, Державні комітети і комісії та обласні управління Міністерства охорони навколишнього природного середовища України) забезпечують втілення в життя державної природоохоронної політики. При цьому в своїй практичній діяльності вони керуються Законами України та Постановами Кабінету Міністрів України.

В останні роки в Україні прийнято низку законів і постанов Кабінету Міністрів із питань метрології, стандартизації та сертифікації в галузі природокористування й охорони довкілля з метою наближення їх до світових норм, особливо норм країн членів Європейського Союзу. З 1990 року Верховною Радою України було ухвалено понад 25 природоохоронних законів та організована Державна екологічна інспекція

Отже, організаційно-економічний механізм управління навколишнім середовищем включає, таким чином, такі системи:

- територіальне прогнозування і програмування стану навколишнього середовища,

- економічне стимулювання ресурсоощадної і середовищно-захисної діяльності підприємства;

- організаційні заходи, які забезпечують виконання природоохоронних робіт.

Кінцевою метою такого механізму є «екологізація» прийняття господарських рішень на рівні підприємств і організацій, які б передбачали охорону навколишнього середовища як невід’ємну частину внутрішнього підприємницького планування: підприємства, які діють у відповідності з внутрішніми критеріями економічної ефективності (в рамках прийнятого природоохоронного законодавства), у підсумку забезпечують прийнятні для суспільства, визначені в територіальних програмах рівні якості навколишнього середовища й екологічної безпеки.

Система обґрунтування розвитку територій і передпроектних розробок щодо вибору певних господарських рішень, яка склалася при переході до ринкової економіки, вимагає корінних змін щодо врахування екологічних вимог. Всі охоплюючі її розробки за напрямками і змістом можуть бути об’єднані в дві групи.

Перша включає галузеві (республіканські) схеми розвитку і розміщення галузей народного господарства і промисловості, проекти земле- і лісопорядкування, обласні, районні, міські схеми інженерних мереж енерго- і водопостачання, водовідведення, транспорту, меліоративного і гідротехнічного будівництва тощо (техніко-економічні обґрунтування – ТЕО), будівництва великих і складних підприємств та споруд, схеми розвитку ТПК, галузевих територіальних програм. У цих проектуваннях наголос робиться на виробничо-економічні питання.

Соціально-екологічні екскурси носять службовий, підлеглий характер: питання, пов’язані з охороною навколишнього середовища, нерідко розглядаються як такі, що «нав’язані» додатково, і не впливають на вибір рішень, а природоохоронні заходи, які пропонуються, як правило, неповні, розрізнені, ігнорують багато питань, не враховують витрат.

Майже на всіх державних підприємствах розроблено схеми структурних взаємозв’язків служби охорони природи з підрозділами виробництва, які охоплюють питання контролю з охорони навколишнього середовища. Практика свідчить, що все те, що було виявлене в результаті контролю, і приховувалося, і не виконувалося. Розробкою заходів і планових показників щодо охорони навколишнього природного середовища займаються різні підрозділи виробництва, а тому немає єдиного підходу до організації природоохоронного планування і розподілу функцій між окремими групами і виконавцями.

Таким чином, під управлінням в сфері природокористування, охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки прийнято розуміти поетапний процес розробки й реалізації стратегічних і тактичних рішень, спрямованих на раціональне використання та охорону навколишнього природного середовища на організаційних, економічних і правових засадах.

 

 

⇐ Предыдущая123456789Следующая ⇒

Поделиться: