Поняття спадкового права, спадкування. Види спадкування

ВСТУП

Інститут спадкового права протягом свого історичного розвитку зазнав кардинальних змін. Останнє його оновлення було проведено з прийняттям Цивільного кодексу, який вступив в законну силу з 2004 року. Даний кодекс містить низку новел, зокрема і в інституті спадкового права, які не були відомі раніше. Наприклад, спадковий договір, заповіт з умовою тощо. Крім того, інакше вирішується низка питань, що мають істотне значення для учасників правовідносин спадкування: запровадження заповіту під умовою, скасування поняття “виморочного майна”, котре переходить до держави, зміна характеру спадкування вкладів у кредитні установи та ін. Так, на даному етапі інтеграції України з європейською спільнотою важливим є приведення правових норм до відповідності із загальними нормами Європейського та міжнародного права. Важливим є врегулювання спадкування предметів особистого вжитку, так як за законодавством УРСР у цьому питанні виникала розбіжність.                                                                         Таким чином, на думку законодавця ті нововведення, які включені в Цивільний кодекс України, дозволяють привести цивільне законодавство, в тому числі спадкове, у відповідність до світових стандартів.                                                           Вперше Цивільний Кодекс України дає визначення поняття спадкування і розширює тлумачення спадкоємства взагалі (ст.1216 ЦК України). Перед кожною людиною рано чи пізно постає питання, що вона залишить нащадкам після себе? Адже успадковується буквально все: добре ім’я, здоров’я, набуті матеріальні блага і, навпаки, зганьблене ім’я, хвороби та борги. Проте якщо дивитись на спадкування як на правочин, то об’єктом спадкування є права і обов’язки, якими володів спадкодавець.                                                                                               Основним об’єктом спадкування переважно є право власності, що залишається після смерті власника, кому має перейти майно, в якому порядку та обсязі - всі ці проблеми спадкового права з найдавніших часів і до нашого часу залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожної людини, оскільки в тій чи іншій мірі торкається його інтересів. Між тим, спадкове право забезпечує правонаступництво у цивільних правах та обов язках на випадок смерті їх носія, визначає долю майна померлого. Більш того, економічна ситуація в Україні потребує комплексного вивчення відносин, які виникають при спадкуванні за заповітом, а також законодавства, що регулює ці відносини.

Дослідження проблем спадкового права в умовах ринку, а саме спадкування за заповітом, має важливе теаретичне і практичне значення.

Основна мета роботи полягає в комплексному вивченні як теоретичних, так і практичних організаційно-правових питань спадкування за заповітом в контексті цивільного законодавства.

Завдання: визначити поняття заповіту, форми заповітів, значення спадкування і спадкового права в Україні; вивчити принципи реалізації спадкових прав.               Предметом дослідження в роботі є система нормативно-правових актів і ділової практики, яка регулює усі взаємозв’язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі правового регулювання заповіту

Об’єктом дослідження в роботі є різнобічна за своїм змістом й обсягом система правовідносин щодо спадкування за заповітом, яка характеризує процес укладання, форми й зміст заповіту.

 

 

           

    Розділ І: Загальні положення про спадкування

Права заповідача

 

1). Заповісти на свій розсуд усе своє майно одній або кільком особам-спадкоємцям, визначивши частки кожного спадкоємцям першої та другої черги.

2). Заповісти усе майно одній особі або декільком особам які не належать ні до першої ані до другої черги спадкоємців за законом.

3). Право заповісти усе своє майно юридичній особі або кільком юридичним особам, що знаходяться в Україні.

4). Право на свій розсуд заповісти усе майно державі Україна.

5). Право на свій розсуд заповісти все своє майно іноземним громадянам, іноземним фірмам, іншій державі, крім випадків, коли Україна перебуває з цими державами в стані війни.

6). Право на свій розсуд залишити частину свого майна одній або кільком особам що входять або не входять до кола спадкоємців за законом, а іншу частину не заповідати взагалі, і в такому випадку вона буде успадковуватися на загальних умовах спадкування за заповітом.

7). На свій розсуд позбавити права спадкування законних спадкоємців шляхом прямого позбавлення, після якого спадкове майно стає виморочним і переходить у власність держави, або шляхом побічного позбавлення - заповідач ігноруючи спадкоємців за законом заповідач заповідає все майно одній особі.

8). Заповідач має право у будь-який час змінити зміст заповіту. Зміна заповіту може проводитись лише заповідачем особисто шляхом складання тексту нового заповіту або подання нотаріусу заяви про зміну певних пунктів заповіту.

9). Право скасувати заповіт шляхом складання нового заповіту, або поданням заяви нотаріусу.

10). Право на особливі заповідальні розпорядження.

 

ВИСНОВКИ

 

Розглянувши та дослідивши тему курсової роботи, я дійшла наступних висновків: 1. Спадкове право - сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадкування. Інститут спадкового права в усіх правових системах є одним із найважливіших. Його значимість обумовлюється також тим, що об’єктом спадкування переважно є право власності.

      2. Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження зроблене у встановленій законом формі називається заповітом.

      3. Існують дві юридично дієві форми заповітів: нотаріально завірений заповіт і заповіт, що прирівняний до нотаріально завіреного.

      4. Заповіт складається в двох примірниках. За бажанням заповідача заповіт може складатися в більшій кількості примірників. Один з них зберігається в нотаріальній конторі, інший (інші) видається заповідачу.

      5. Одним із головних принципів спадкового права – принцип свободи заповіту, який знайшов своє законодавче закріплення в ст.1235 ЦК України. Принцип свободи заповіту є загальновизнаним як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Принцип свободи заповіту характерний для цивільного законодавства багатьох країн.

      6. Заповідач має право заповісти своє майно на свій розсуд. Заповідач може призначити спадкоємцями за заповітом будь-яких осіб, які як входять в коло спадкоємців за законом, так і не є спадкоємцями за законом.

      7. Спадкове право - сукупність цивільно-правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов'язків померлої особи за правом спадкування. Власник, після смерті якого залишилось майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями.

      8. Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Це означає, що воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже кому буде належати належне спадкодавцю майно після його смерті.

      9. Заповідач у будь-який час вправі скасувати складений ним заповіт, змінити його чи скласти новий заповіт.

  10. Виконання заповіту врегульоване у гл.85 ЦК. Згідно зі ст.1286 ЦК заповідач має право на призначення виконавця заповіту. Він може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту). Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, його виконання може бути доручено будь-кому з них. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання останнього може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.

    11.  Виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень. Він зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також Інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативна база:

1. Закон України “Про нотаріат” http: //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=3425-12& pass=dCCMfOm7xBWMi36EZieWz6q6HI4EYs80msh8Ie6

2. Земельний кодекс України http: //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=2768-14

3. Конституція України від 28 червня 1996р. – К.: Право, 1996. – 62с

4. Методичні рекомендації щодо вчинення нотаріальних дій, пов’язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя  http: //www.minjust.gov.ua/0/18563

5. Наказ Міністерства юстиції України від 23 квітня 2001р. " Про внесення змін і доповнень до Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових прав ". - 2001. - № 26. - Ст.22.

6. Сімейний кодекс України http: //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=2947-14

7. Цивільний кодекс України http: //zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=435-15

Основна література:

8. Ветрова Н. Спадкування за заповітом»// Закон і бізнес – 2005.№ 13 – с.75;

9. Дідух Г. «Загальні положення про спадкування»// Праця і зарплата; - 2010. №29. – с. 93;

10. Кравець А. «Оформлення права на спадщину»// Урядовий кур’єр. – 2007.№170 – с.45;

11. Панченко М.І. Спадкове право України/ - К.: Знання, 2010. – 76;

12. Українська газета № 45(185), стаття « Нове про заповіти», від 18 грудня 2008 року

13. Фурса С. Я. Спадкове право. Теорія і практика: . К., 2002р. - 496с.

14. Харітонов О., Цивільне право України: Підручнк. – К.: Істина. 2003. – с.324;

15. Цивільне право України: академічний курс: у 2-х частинах / За ред. Я.М.Шевченко. – К.: ІнЮре, 2003.

16. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — 2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Кн. 1. — 736с.

17. Цивільне право: Підручник: у 2 т./ В.І.Борисова, Л. М. Баранова, Т. І. Бегова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. –Х.: Право, 2011.-Т.1.-656с.

18. Цивільне право: Підручник: у 2 т./ В.І.Борисова, Л. М. Баранова, Т. І. Бегова та ін.; за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. –Х.: Право, 2011.-Т.1.-656с

19. Шахрайчук І. А. Спадкове право України: Д.: ДНУ, 2000р. – 224с.

20. Шевчук Л. В. Заповіт, як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві України. / НАНУ. К., 2001р. – 170с.

21. Юридичний журнал. Павлова Людмила. Виконавець заповіту: процедура призначення та його повноваження. Видача свідоцтва виконавцю заповіту №5/2005

22. Юридичний журнал. Ярослав Ковальчук // Право на складання заповіту /– 2006. – № 10 (52). – С. 32–33.

 

ВСТУП

Інститут спадкового права протягом свого історичного розвитку зазнав кардинальних змін. Останнє його оновлення було проведено з прийняттям Цивільного кодексу, який вступив в законну силу з 2004 року. Даний кодекс містить низку новел, зокрема і в інституті спадкового права, які не були відомі раніше. Наприклад, спадковий договір, заповіт з умовою тощо. Крім того, інакше вирішується низка питань, що мають істотне значення для учасників правовідносин спадкування: запровадження заповіту під умовою, скасування поняття “виморочного майна”, котре переходить до держави, зміна характеру спадкування вкладів у кредитні установи та ін. Так, на даному етапі інтеграції України з європейською спільнотою важливим є приведення правових норм до відповідності із загальними нормами Європейського та міжнародного права. Важливим є врегулювання спадкування предметів особистого вжитку, так як за законодавством УРСР у цьому питанні виникала розбіжність.                                                                         Таким чином, на думку законодавця ті нововведення, які включені в Цивільний кодекс України, дозволяють привести цивільне законодавство, в тому числі спадкове, у відповідність до світових стандартів.                                                           Вперше Цивільний Кодекс України дає визначення поняття спадкування і розширює тлумачення спадкоємства взагалі (ст.1216 ЦК України). Перед кожною людиною рано чи пізно постає питання, що вона залишить нащадкам після себе? Адже успадковується буквально все: добре ім’я, здоров’я, набуті матеріальні блага і, навпаки, зганьблене ім’я, хвороби та борги. Проте якщо дивитись на спадкування як на правочин, то об’єктом спадкування є права і обов’язки, якими володів спадкодавець.                                                                                               Основним об’єктом спадкування переважно є право власності, що залишається після смерті власника, кому має перейти майно, в якому порядку та обсязі - всі ці проблеми спадкового права з найдавніших часів і до нашого часу залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожної людини, оскільки в тій чи іншій мірі торкається його інтересів. Між тим, спадкове право забезпечує правонаступництво у цивільних правах та обов язках на випадок смерті їх носія, визначає долю майна померлого. Більш того, економічна ситуація в Україні потребує комплексного вивчення відносин, які виникають при спадкуванні за заповітом, а також законодавства, що регулює ці відносини.

Дослідження проблем спадкового права в умовах ринку, а саме спадкування за заповітом, має важливе теаретичне і практичне значення.

Основна мета роботи полягає в комплексному вивченні як теоретичних, так і практичних організаційно-правових питань спадкування за заповітом в контексті цивільного законодавства.

Завдання: визначити поняття заповіту, форми заповітів, значення спадкування і спадкового права в Україні; вивчити принципи реалізації спадкових прав.               Предметом дослідження в роботі є система нормативно-правових актів і ділової практики, яка регулює усі взаємозв’язки і взаємозалежності, що присутні в проблемі правового регулювання заповіту

Об’єктом дослідження в роботі є різнобічна за своїм змістом й обсягом система правовідносин щодо спадкування за заповітом, яка характеризує процес укладання, форми й зміст заповіту.

 

 

           

    Розділ І: Загальні положення про спадкування

Поняття спадкового права, спадкування. Види спадкування

Спадкове право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов'язків до інших осіб у порядку правонаступництва.

Загальні положення про спадкування встановлює главою 84 ЦК України.

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) [1, ст.1216].

Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це — безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі заяви про прийняття спадщини.

Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом " Про нотаріат". У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. №4 " Про практику розгляду судами України справ про спадкування".

Види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Глава 85 ЦК України регулює здійснення права на спадкування. Прийняття спадщини. Згідно зі ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Тобто прийняття спадщини є юридичною дією (одностороннім правочином) спадкоємця, що виражає його згоду бути спадкоємцем спадкодавця. Не можна прийняти лише частину спадкового майна. Якщо спадкоємець вже прийняв спадщину, то він не може відмовитися від неї.

Акт прийняття спадщини має зворотну силу. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття. З цього ж часу прибутки від майна є його власністю і він має нести усі витрати щодо спадкового майна.

Порядок прийняття спадщини у новому ЦК України значно змінений: він диференційований залежно від того, проживав постійно спадкоємець із спадкодавцем на час відкриття спадщини чи ні. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених чч.2-4 ст. 1273 ЦК України. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини [1, ст.1268].

Згідно зі ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття останньої не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла 14 років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

 

                   1.2. Час і місце відкриття спадщини

 

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення. На день відкриття спадщини визначається кількість спадкоємців і склад спадщини. З часу відкриття спадщини починають обчислюватися строки на прийняття або відмову від неї. До спадкування застосовується законодавство, що діяло в момент відкриття спадщини.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місце відкриття спадщини — останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Таким чином, місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті, коли громадянин помер у санаторії, у службовому відрядженні. Спадкове право місцю смерті значення не надає.

Відносини спадкування регулюються законодавством місця відкриття спадщини. Правильне визначення місця відкриття спадщини має значення для встановлення органів, які мають вживати заходів щодо її охорони, яким слід подавати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї, претензії кредиторів. Нотаріуси за місцем відкриття спадщини приймають заяви спадкоємців про прийняття спадщини або про відмову від неї, видають останнім свідоцтво про право на спадщину.

                              1.3 Черги спадкування

 

Перша черга – діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той з подружжя, який його пережив, та батьки.

При визначенні осіб, які вважаються дітьми спадкодавця, необхідно керуватися відповідними нормами Сімейного кодексу України (далі – СК України). Так, згідно зі ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік – батьком дитини. Презумпція батьківства діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена протягом десяти місяців після припинення шлюбу, визнання його недійсним, походить від подружжя, а відтак – батьком дитини буде чоловік її матері [2, п.2ст.122]. 

У випадку, коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження дитини, а походження дитини від батька – як у добровільному порядку, коли чоловік подає заяву про визнання себе батьком дитини, так і в судовому - за відсутності такої заяви.

Спадкові права усиновлювачів та усиновлених відповідно до ст. 1269 ЦК України прирівнюються до спадкових прав родичів за походженням.

До подружжя належать особи, шлюб яких зареєстровано в органах РАГС, та особи, що уклали релігійний шлюб, який законодавець прирівнює до шлюбу громадянського.

Друга черга – рідні брати та сестри спадкодавця, дід та баба, як з боку батька, так і з боку матері. До таких спадкоємців віднесені як повнорідні, так і неповнорідні брати і сестри спадкодавця, тобто досить, щоб у спадкодавця з братом чи сестрою був спільним або батько, або мати. Так звані зведені брати та сестри, тобто діти від першого шлюбу чоловіка та жінки, спадщини один після одного не набувають.

Третя черга – рідні дядько та тітка спадкодавця, тобто брати і сестри батьків спадкодавця.

Четверта черга - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

П’ята черга – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Поняття «шостий ступінь споріднення» невідоме широкому загалу. Під час обгово-рення проекту ЦК країни в літературі зазначалося, що пересічний громадянин навряд чи зрозуміє зміст цього терміна [18, с.117].

У ст. 1505 проекту ЦК України від 25.08.96 р. пропонувалося дати розгорнутий зміст понять ступенів споріднення. На жаль, ця пропозиція не знайшла підтримки, хоча навряд чи це є виправданим.

Ступінь споріднення визначається за кількістю народжень, що відділяють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цієї кількості.

Так, родичами четвертого ступеня споріднення є діти рідних племінників (двоюрідні онуки) і рідні брати та сестри діда, баби (двоюрідні дід та баба) спадкодавця.

Родичами п'ятого ступеня споріднення є діти двоюрідних братів і сестер (двоюрідні племінники і племінниці) і діти двоюрідного діда і баби (двоюрідні дядьки та тітки) спадкодавця.

Родичами шостого ступеня споріднення є діти двоюрідних правнуків і правнучок (двоюрідні праправнуки і праправнучки), діти двоюрідних племінників і племінниць (троюрідні онуки і онучки) і діти двоюрідного дядька і тітки (троюрідні брати і сестри) спадкодавця.

До п'ятої черги спадкоємців за законом віднесені також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

 

12345Следующая ⇒

Поделиться: