І погострив серця свого мужністю.

Сповнившись ратного духу,

навів свої хоробрі полки

на землю Половецьку

за землю Руську.

Тоді Ігор глянув на світле сонце й побачив

від нього тьмою всіх своїх воїнів прикритими.

І сказав Ігор до дружини своєї:

«Браття і дружино!

Краще ж потятим би бути,

ніж полоненим бути.

То ж сядьмо, браття, на своїх борзих коней

та побачимо синього Дону!».

Спало князю на ум бажання

(і жадання йому знамення заступило)

скуштувати Дону великого.

«Хочу-бо, — сказав, — списа переломити

кінець поля Половецького,

з вами, русичі,

хочу голову свою покласти

або попити шоломом з Дону».

 

О, Бояне, солов’ю старого часу!

Коли б ти ці походи ощебетав,

скачучи, солов’ю, по мисленому дереву,

літаючи розумом попід хмарами,

звиваючи слави обох половин цього часу,

линучи стежкою Трояновою через поля на гори!

Співати треба пісню Ігореві, того (Велеса) внуку:

«Не буря соколів занесла через поля широкі —

галки стадами біжать до Дону великого».

Або заспівати треба, мудрий Бояне, Велесів внуче:

«Коні іржуть за Сулою —

дзвенить слава в Києві;

труби трублять у Новгороді —

стоять стяги в Путивлі».

 

Ігор жде милого брата Всеволода.

І сказав йому відважний тур Всеволод:

«Один брат, один світ світлий — ти, Ігорю!

Обидва ми Святославичі!

Сідлай, брате, своїх борзих коней,

а мої ж готові,

осідлані під Курськом раніше.

А мої ж куряни — досвідчені воїни:

під трубами повиті,

під шоломами виплекані,

кінцем списа згодовані,

путі їм відомі,

яруги їм знайомі,

луки у них тугі,

сагайдаки відкриті,

шаблі вигострені;

самі скачуть, як сірі вовки в полі,

шукаючи собі честі, а князю — слави».

 

Тоді вступив Ігор-князь в золоте стремено

і поїхав по чистому полю.

Сонце йому тьмою путь заступало;

ніч, стогнучи йому битвою, птахів розбудила;

свист звіриний піднявся:

Потривожений Див кричить на верху дерева,

велить послухати землі незнаній Волзі,

і Помор’ю, і Посуллю,

і Сурожу, і Корсуню,

і тобі, тмутороканський ідоле!

А половці невторованими дорогами

побігли до Дону великого;

кричать вози опівночі,

мов лебеді розполохані.

 

Ігор до Дону воїнів веде.

Уже-бо біду його стережуть птахи по дуб’ю,

Вовки битву підстерігають по яругах,

орли клекотом на кості звірів зовуть,

лисиці брешуть на черлені щити.

О руська земле, уже ти за горою!

 

Довго ніч темніє:

Ранкова зоря сховалася,

Туман поля покрив.

Щебет солов’їв заснув,

гамір галок пробудився.

Русичі великі поля черленими щитами перегородили,

шукаючи собі честі, а князю — слави.

 

З раннього ранку в п’ятницю

потоптали вони поганські полки половецькі

і, розлетівшись стрілами по полю,

помчали красних дівчат половецьких,

а з ними золото, і паволоки, і дорогі оксамити.

Покривалами, і опанчами, і кожухами

почали мости мостити

по болотах і багнистих місцях, —

і всякими узорчастими тканинами половецькими.

Черлений стяг, біла хоругов,

черлений бунчук, срібне древко списа —

хороброму Святославичу.

Дрімає в полі Олегове хоробре гніздо.

Далеко залетіло!

Не було воно для кривди породжене

ні соколу, ні кречету,

ні тобі, чорний вороне, поганський половчине!

Гзак біжить сірим вовком,

Кончак йому дорогу показує

до Дону великого.

Другого дня вельми рано

криваві зорі світанок провіщають;

чорні хмари з моря ідуть,

хочуть прикрити чотири сонця,

а в них тріпочуть сині блискавки.

Бути грому великому!

Іти дощу стрілами з Дону великого!

Тут списам поламатися,

Тут шаблям погриміти

об шоломи половецькі

на річці на Каялі,

біля Дону великого!

О руська земле, уже ти не за горою!

 

Ось вітри, Стрибожі внуки,

віють з моря стрілами

на хоробрі полки Ігореві.

Земля гуде.

Ріки каламутно течуть.

Порохи поля прикривають.

Стяги розвіваються.

Половці йдуть від Дону

і від моря,

і з усіх сторін

руські полки обступили.

Діти бісові

гучним криком поля перегородили,

а хоробрі русичі

перегородили черленими щитами.

 

Смілий туре Всеволоде!

Ти стоїш в обороні,

прискаєш на воїнів стрілами,

гримиш об шоломи мечами харалужними.

Куди тур поскакав,

своїм золотим шоломом посвічуючи,

там лежать поганські голови половецькі.

Поскіпані щаблями гартованими шоломи оварські

тобою, смілий туре Всеволоде!

⇐ Предыдущая123Следующая ⇒

Поделиться: