Тема 1: Людина та економіка

Тема 1: Людина та економіка

План

Людина як фактор і кінцева мета виробництва. Економічні якості людини.

Питання для самоконтролю.

1. Охарактеризуйте основні сторони людини економічної?

2. Які потреби існують у людини – працівника і людини – власника?

3. Охарактеризуйте економічні потреби.

 

 

Тема 2: Предмет та метод економічної теорії.

План

Предмет та функції економічної теорії.

Методи і способи економічного дослідження

Тема 3: Виникнення та основні етапи розвитку економічної теорії.

План.

Розвиток економічної теорії в епоху Стародавнього світу.

Економічна думка епохи феодалізму.

3. Класична політична економія:

а) меркантилізм;

б) фізіократія;

в) класична школа;

Економічні терміни та категорії: виробництво, меркантилізм, фізіократи, класична економічна школа, ринок, економічна освіта.

–1–

Економічна теорія як наука, пройшла довгий шлях свого становлення та розвитку. Разом із розвитком людського суспільства поступово нагромаджується досвід і вміння у процесі виробництва. Ці знання закріплюються і передаються із покоління в покоління у вигляді різних заповідей та правил поведінки. Перші спроби визначення і вивчення економічних процесів і явищ були зроблені в працях мислителів Давнього Єгипту, Китаю, Індії. Ряд економічних явищ, що стали об’єктивним дослідженням економічної теорії були відомі ще стародавнім грекам: обмін, гроші, ціна, торгівля, прибуток, позичковий процент. У творах Ксенофонта, Платона, Аристотеля були зроблені перші спроби теоретичного осмислення економічного ладу тогочасного суспільства.

Слово “економія” є заголовком відомого твору Ксенофонта, в якому в формі діалогу висвітлюється правила ведення домашнього господарства і землеробства. Такий зміст (наука про домашнє господарство, землеробство і домоводство) це слово зберігало протягом століть.

Такий же зміст у слово “економія” і похідне від нього “економіка” вкладав і Аристотель. Він вперше проаналізував економічні явища рабовласницького ладу Стародавньої Греції і став, по суті, першим вченим – економістом. Аристотель був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Та оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, він досліджував товарно – грошові відносини, і здійснив це найґрунтовніше серед античних мислителів. Аристотель розрізняв простий товарний обіг від обігу грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він помітив відмінності між споживною вартістю і вартістю товару.

Наступним найбільш відомим періодом розвитку економічної думки стає епоха феодалізму

–2–

 

–3–

Як самостійна наука економічна теорія сформувалася в період становлення капіталізму та формування національного ринку (ХVII ст.).

А) Першою теоретичною школою був меркантилізм (від італійського “купець”). Меркантилісти вивчали в основному зовнішню торгівлю, в якій вони вбачали основне джерело багатства. Вони вважали, що багатство людей - це гроші, золото. Меркантилісти радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото і вважали таку політику доцільною. Англійський меркантиліст Томас Мен обґрунтував таке положення: баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. Для цього треба: “продавати щорічно на більшу суму, ніж купляти...”. Один з найбільш видатних представників меркантилізму Атуан де Монкрет’єн дав тодішній економічній теорії нову назву – “політична економія”, тобто наука державного управління економікою.

Деякі ідеї меркантилізму притаманні і першим російським економістам (Посошков І.Т., Орлін-Нацокін А.Л.). Вони піклувалися про збільшення товарообігу всередині країни, а зовнішню торгівлю розглядали як засіб розвитку промисловості і сільського господарства.

Б) Поступово з проникненням торгового капіталу в сферу виробництва змінювалися і погляди ідеологів буржуазії. Виникла наукова школа фізіократів (від грецького “влада природи”). Яскравим представником цієї школи був Ф.Кене. Фізіократи вважали, що джерелом багатства є виробництво, хоча є тільки одна його галузь – сільське господарство, де багатство виникає природним шляхом. З часом погляди їх дещо змінюються – ріст багатства вони пов’язували тільки з природною родючістю землі. На цій підставі не вважали промисловість галуззю, де створюється приріст доходу. Сама по собі природа без застосування капіталу і праці не може постійно примножувати суспільне багатство.

В) Іншою школою економічної теорії стала класична школа. Видатними представниками цієї школи були У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Вони вважали, що багатство нації створюється у сфері матеріального виробництва, в усіх його галузях. Ріст багатства відбувається тоді, коли первісно втілена у виробництво сума вартостей (у вигляді грошей, товарів) переростає на додаткову величину (прибуток). Так було зроблено відкриття, яке дозволило економічній теорії стати наукою.

Представники класичної політичної економії вперше проаналізували розвиток суспільного виробництва як економічний процес, якому властиві внутрішні закони.

Певний внесок у розвиток економічної теорії внесли К.Маркс і Ф.Енгельс.

Подальша розробка економічної теорії здійснювалася за двома основними напрямками: марксистським та вченням американського економіста А.Маршалла. Важливу роль у розвитку економічної теорії відіграла праця Дж.Кейнса “Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей” (1936 р.), в якій значне місце відведено дослідженню державного регулюванню економіки.

Певний внесок у розвиток економічної теорії внесли також вчені України. На Україні економічна думка склалася у XIV - XVI ст.. Багато науково обґрунтованих ідей є у Г.Сковороди, І.Вишенського, Я.Козельського. Але найвагоміший внесок у розвиток світової економічної думки внесли українські вчені XIX – XX ст. С.А.Подолинський та М.І.Туган-Барановський.

Багатьом економістам, особливо економістам з економічно – математичних методів аналізу, за великий внесок в розвиток економічної теорії було присуджено Нобелівські премії. Серед них: американці Пол Самуельсон, Василь Леонтьєв, Мілтон Фрідман, англієць Фрідріх фон Хайєн, француз Моріс Алле, росіянин Л.В.Канторович та інші.

 

Питання для самоконтролю.

1. Зародження економічних знань.

2. Меркантилізм.

3. Особливості фізіократії.

4. Класична буржуазна економічна теорія.

 

 

План

Питання для самоконтролю.

1. Економічний зміст власності.

2. Різноманітність форм власності.

3. Економічні форми реалізації власності.

4. Еволюція відносин власності.

5. Роздержавлення. Форми, методи, напрямки, суперечності.

6. Основні шляхи приватизації державного майна в Україні.

 

 

План.

Товар і його властивості.

Теорії вартості.

Питання для самоконтролю.

1. Назвіть головні відмінності між натуральним і товарним виробництвом.

2. Загальна характеристика товарного виробництва.

3. Особливості форм товарного виробництва.

4. Характеристика властивостей товару.

5. Порівняйте теорії вартості.

6. Особливості дії закону вартості.

 

 

План.

Питання для самоконтролю.

1. Класифікація економічної системи.

2. Дати порівняльну характеристику національним моделям господарювання.

 

 

План.

1. Виникнення, суть і функції грошей.

Теорії грошей.

Види грошей.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте характеристику функцій грошей.

2. Які основні етапи розвитку українських грошей?

3. Види грошей та їх характеристика.

 

 

План.

Причини і суть інфляції.

Види інфляції.

Питання для самоконтролю.

1. В чому полягає суть інфляції.

2. Назвіть і поясніть основні види інфляції.

3. Які основні причини інфляції в Україні.

4. Які види інфляції властиві економіці України.

5. Назвіть монетарні методи стабілізації грошової системи.

 

 

План.

Питання для самоконтролю.

1. Особливості виникнення та існування ринку.

2. Характеристика інфраструктури ринку.

3. Дія закону попиту.

4.  Дія закону пропозиції.

 

 

Підприємства та їх види.

Фонди підприємств.

Витрати виробництва.

Питання для самоконтролю.

1. Назвіть основні принципи підприємницької діяльності в Україні.

2. Які види підприємств можуть діяти в Україні?

3. Структура фондів підприємства.

4. Суть менеджменту та його форми.

5. Особливості маркетингової діяльності.

 

 

Тема 12: Орендні відносини.

План.

Умови договору.

Питання для самоконтролю.

1. Особливості договору оренди землі.

2. Види орендних платежів.

3. Права і обов’язки орендаря.

4. Права і обов’язки орендодавця.

5. Припинення договору оренди земельної ділянки.

6. Дострокове розірвання договору оренди.

 

 

План

Тема 14: Трудові ресурси.

План:

Позичковий процент.

5. Суть та природа прибутку.

Економічні терміни та категорії: заробітна плата, мінімальна та реальна заробітна плата, власність, рента, позичковий процент, прибуток, сімейні доходи, вартість робочої сили, суспільні фонди споживання, дивіденд, чистий доход, орендна плата, первинні доходи, кінцеві доходи, матеріальне виробництво, нематеріальне виробництво, споживчий бюджет, необхідний продукт, додатковий продукт, трудові відносини, відрядна форма зарплати, почасова форма зарплати, фонд оплати праці, індексація доходів, добробут населення.

 

–1–

 У загальноприйнятій трактовці доход — це певна кількість засобів в грошовій, або натуральній формі, що одержується в результаті підприємницької, або будь-якої іншої діяльності. При створені доходу вироблена продукція реалізується на ринку і перетворюється в грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, який належить розподілити. Тому правильне розуміння змісту усієї теми потребує з’ясування однієї із важливих стадій суспільного відтворення — стадії розподілу, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. При цьому треба зрозуміти, що об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який іде на задоволення особистих потреб безпосередніх виробників, і додаткового продукту, який використовується для задоволення загальних суспільних потреб. Необхідно з’ясувати структуру доходів, мати чітке уявлення про доходи, які безпосередньо пов'язані з результатами праці (про частину з них буде йти мова в наступних питаннях), доходи, які безпосередньо не зв’язані з результатами праці і доходи від власності.

–2–

 Рента властива передусім сільському господарству, де у процесі виробництва беруть участь природні процеси і біологічні фактори. Разом з тим треба мати на увазі, що провідна роль у розвитку сільськогосподарського виробництва завжди належить економічним факторам. У сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференціальну, абсолютну, монопольну. Диференціальна рента має такі природні та економічні умови утворення та існування , як: а) відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок по відношенню до місць реалізації продукції; б) обмеженість землі і виникнення у зв'язку з цим необхідності залучати у господарський оборот також ділянки землі, відносно гірші за родючістю і місцезнаходженням; в) наявність товарне—грошових відносин, що створюють необхідну економічну умову перетворення додаткового продукту, який створюється на кращих землях, у диференціальну ренту; г) особливості дії закону вартості у сільському господарстві.

Розрізняють дві форми диференціальної ренти — першу і другу.

При аналізі другого виду ренти – абсолютної ренти –треба виходити із того, що при обмеженості земельних ресурсів і гірші землі не будуть надаватися в користування безкоштовно; вони теж повинні приносити доход володарю землі. Такий доход, що отримує володар із будь-якої ділянки землі, у тому числі і гірших, називають абсолютною рентою. Причиною її є монополія на приватну власність на землю, яка закріплює високу норму прибутку в сільському господарстві понад середню норму прибутку. Монопольної ренти—надприбуток, який утворюється у результаті різниш між монопольною ціною та вартістю рідкісних продуктів.

 

–3–

Особливості даного питання – це розкриття суті заробітної плати, виявлення механізму визначення її загального рівня, форми і системи заробітної плати. Труднощі вивчення цього питання полягають у тому, що в економічній літературі немає єдиного визначення заробітної плати. Більшість економістів розглядає заробітну плату, або ставку заробітної плати, як ціну, що виплачується за використання праці. К.Маркс вважав, що хоча заробітна плата на поверхні капіталістичних відносин виступає як плата за працю, але насправді вона є перетвореною формою вартості і ціни товару робоча сила. До такого визначення близько підходив А.Сміт. Заробітна плата існує у двох формах: погодинній і відрядній. Погодинна зарплата — це оплата праці, або вартості і ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Відрядна форма оплати праці проводиться за нормами і розцінками, встановленими відповідно до розряду виконуваних робіт. На перших етапах розвитку капіталізму переважала погодинна зарплата, згодом її замінила відрядна, а в сучасних умовах панівною формою знову стала погодинна зарплата. Кожна форма заробітної плати включає певні системи. Для погодинної форми — це проста почасова оплата, почасова—преміальна, почасова—прогресивна тощо. В економіці розвинутих країн світу застосовуються такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні і колективні форми оплати. Також розрізняють грошову, або номінальну, і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, отриманих за годину, день, тиждень, місяць. Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату при існуючому рівні цін після вирахування податків. Номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в одному і тому ж напрямку. Так, на початку 90—х років номінальна заробітна плата в Україні зростала надзвичайно високими темпами, але реальна заробітна плата за цей самий період помітно знизилась, оскільки ціни на товари зростали значно швидше, ніж номінальна заробітна плата.

–4–

Дане питання передбачає вивчення доходу, який одержує власник грошей за те, що надає їх для користування функціонуючим підприємствам або окремим особам. Такий доход називається позичковим процентом. Гроші самі по собі не можуть виробляти товари та послуги. За гроші підприємець купує засоби виробництва, завдяки яким виробляється товар. Частину готової продукції одержана завдяки використанню грошей, які підприємець взяв у борг. Цей борг треба не тільки повернути, але й заплатити за користування грішми встановлену ставку. Ставка позичкового процента — це ціна, що сплачується за використання грошей. Слід пам’ятати, що позичковий процент — це не абсолютна величина, а лише процент від кількості позичених грошей. Наприклад, коли позичено 100 грошових одиниць, а через рік треба повернути 120, то річна ставка проценту складає 20%. Ставка проценту визначається попитом та пропозицією на грошовому ринку. Рівень позичкового проценту залежить від багатьох факторів (ризик, термін на який дається позика, рівень податків, конкуренція на грошовому ринку).

Слід розрізняти номінальну та реальну ставку позичкового проценту. Номінальна ставка - це кількісний вираз процентної ставки у відповідності із поточним курсом грошової одиниці. Реальна ставка — це номінальна ставка за мінусом рівня інфляції.

 

–5–

В умовах ринкової економіки прибуток трактується із різних позицій: як бухгалтерське та як економічне явище. З позиції бухгалтерів прибуток — це те, що залишається від загальної виручки підприємства після оплати вартості матеріалів, капіталу і праці, використаних даним підприємством. Але таке трактування прибутку не враховує дійсних витрат підприємства, ігнорує економічні (приховані) витрати, тобто платежі за економічні ресурси, якими володіє сама фірма, або їх використовує (витрати на заробітну плату, ренту, позичковий процент). Тому мова повинна йти про чистий, або економічний прибуток. Це те, що залишається підприємству після відрахування всіх витрат — явних і прихованих. Такий прибуток - це по суті винагорода, яку одержує підприємець за те. що він організує виробництво, керує ним, впроваджує інновації, ризикує. Виконуючи свої функції, підприємець забезпечує перевищення виручки (доходу) від реалізації продукції. Особливу увагу у цій частині треба приділити питанню про джерела прибутку. У загальному вигляді таким джерелом є вдосконалення організації виробництва та професіональне, кваліфіковане управління. Але в значній мірі залежить також від загального стану економіки, наявності певного ступеня економічної влади, існування монополії. Прибутки, що отримують окремі підприємці розрізняються за своєю величиною. Диференціація прибутку зумовлена такими факторами: кількість вкладених у виробництво засобів, рівнем прибутковості вкладень, рівнем витрат на виробництво, швидкість обігу капіталу, ринковою ціною. Прибуток виконує у ринковій економіці такі функції: джерела розвитку, стимулу виробництва, орієнтира розподілу ресурсів.

 

Питання для самоконтролю.

1. Види ренти та механізм її формування.

2. Заробітна плата та її види.

3. Особливості позичкового проценту.

 

 

План.

Суть і функції фінансів.

Кредитна система країни.

Питання для самоконтролю.

1. Види і функції фінансів.

2. Особливості кредитної системи.

3. Види банків та їх функції.

4. Види цінних паперів.

5. Характеристика фондової біржі.

 

 

План .

Економічні функції держави.

Монетарна політика держави.

5. Зовнішньо – економічна політика держави.

Економічні терміни та категорії: адміністративні (прямі) методи регулювання, економічні (непрямі) методи регулювання, державні закупівлі, трансфертні платежі, індикативне планування, цільові програми, метод прямого регулювання цін, витрати, прибуток, дотації, бюджет, податки, фінанси, гроші, бюджетний дефіцит, емісія грошей, облікова ставка, комерційний банк, інфляція, маржа, гранична маржа, автаркія, торгівля, контракт, торговий баланс, імпорт, експорт, митні тарифи, ліцензія, релятивна перевага, “ноу-хау”.

–1–

Держава виконує чисельні політичні, військові, економічні, правові та інші функції. Всі вони тісно взаємопов’язані та залежать від рівня розвитку економіки.

В умовах ринкових відносин роль держави у регулюванні макроекономічних процесів особливо зростає. Це пов'язано з тим, що багато питань соціально – економічного характеру ринком вирішуються погано або не вирішуються взагалі.

Все багатоманіття економічних функцій, що здійснюються державою, може бути зведене до таких:

1) перерозподіл національного доходу через одержавлення фінансів;

2) створення та розвиток соціально – економічної інфраструктури;

3) регулювання зовнішньоекономічної діяльності та охорона навколишнього середовища;

4) раціоналізація економічної структури суспільства;

5) фінансування і організація науково-дослідних та конструкторських робіт і т.ін.

Державне регулювання економіки відбувається двома методами: прямим і непрямим регулюванням. Пряме – ґрунтується на використанні адміністративних заходів і юридичних норм; виступає у вигляді директивних планів, наказів, заборон, фондування тощо. Непряме – це застосування економічних важелів впливу на господарські суб'єкти: ставок податків, мита, державних замовлень тощо. Система державного регулювання економіки в Україні, яка перебуває на перехідному етапі побудови соціальної ринкової системи, лише формується.

–2–

Податки – це обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи. З допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень в центральний державний бюджет і більше 70% — в місцевий.

Податки сплачуються з моменту розпаду первіснообщинного ладу і виникнення держави, але їх розгалужена система сформувалася лише при капіталізмі.

Виділяють прямі і непрямі податки. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносять податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих—податки на доходи фізичних та юридичних осіб (подохідний, помайновий, із спадщини, дарів тощо). До непрямих зараховують митні, а також акцизи.

Як головне джерело бюджетних надходжень податки виконують фіскальну і соціально—економічну функції (стимулювання економічного зростання, структурні реформи, забезпечення оборони країни, розвитку освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища, пенсійного забезпечення тощо).

Основними принципами побудови податкової системи є:

а) загальність;

б) стабільність;

в) обов’язковість;

г) соціальна справедливість.

В даному контексті особливого значення набуває фіскальна політика держави. Фіскальна політика—це зміни, які вносить уряд країни у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

Згідно а одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Навпаки, якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика. Вона включає скорочення державних витрат або збільшення податків.

Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів. Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

 

–3–

Фінанси—це система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконуваних державою соціально—економічних функцій.

З точки зору речового змісту фінанси е сукупністю всіх грошових коштів, їх розподілу і використання. Повніше суть фінансів розкривається через такі категорії, як податки, бюджетне фінансування, платежі, відрахування, доходи і витрати, прибуток, дотації, які характеризують конкретні види руху грошових ресурсів та економічні відносини в країні.

В соціально—орієнтованій економіці фінанси виконують різні функції, серед яких можна виділити три головних, а саме: розподільчу, регулюючу та контролюючу. Крім того фінанси держави виконують функції ефективності, справедливості і стабільності.

Фінансова система включає: державні фінанси, фінанси підприємств та фінанси населення.

Фінанси підприємств—це певна сукупність грошових фондів, Що забезпечують процес виробництва та відтворення у рамках даного підприємства а також сукупність форм і методів їх утворення і їх витрачання.    

Фінанси населення—це грошові фонди, що формуються з доходів громадян, отриманих на основі трудової, господарської та іншої діяльності або із спадщини.

Державні фінанси є сукупністю грошових фондів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються.

До складу державних фінансів входять: 1) бюджети різних рівнів державного управління; 2) позабюджетні фонди; 3) державний кредит. Через ці ланцюги фінансової системи держава впливає на чисельні економічні та соціальні процеси, на вирішення територіальних та галузевих проблем.

Важливу роль у складі державних фінансів відіграють бюджети державного та місцевого рівня, які в цілому утворюють єдину бюджетну систему—державний бюджет. Отже, державний бюджет—це фінансова програма діяльності уряду на певний строк (переважно рік); склад майбутніх доходів і видатків держави; кошти, які концентруються в руках держави для виконання своїх функцій.

Державний бюджет складається із двох частин: доходної і видаткової. Доходи держави формуються переважно за рахунок податків, які є головним джерелом надходжень до державного бюджету, а також надходжень від зовнішньоекономічної діяльності. Видатки держави йдуть на утримання державного апарату і здійснення ним своїх функцій (підтримання громадського порядку, оборона тощо); на фінансування заходів по соціальному захисту населення, на освіту, культуру, охорону здоров я; на забезпечення функціонування народного господарства.

Кошти державного бюджету можуть використовуватись також на урядову допомогу іншим країнам.

Часто необхідні державі видатки виявляються вищими можливих доходів. В такому випадку виникає бюджетний дефіцит. Тобто, це величина перевищення видатків бюджету над його доходами.

Світовий досвід показує, що величина бюджетного дефіциту не повинна перевищувати 2—3 % ВНП. Наявність дефіциту, що перевищує граничне можливий розмір, вимагає невідкладних заходів щодо його скорочення. Ці заходи, зокрема, включають зменшення бюджетних видатків, додаткову емісію грошових знаків та позик коштів у громадян, інших держав та міжнародних фінансових організацій, що неминуче призводить до державного боргу.

За допомогою державного бюджету здійснюється розподіл та перерозподіл валового національного продукту і національного доходу. В Україні в 1993р. через державний бюджет перерозподілялось близько 80% національного доходу.

–4–

Монетарна, або кредитно—грошова політика—це діяльність керівних кредитно—грошових установ, спрямована на протидію циклічним тенденціям у функціонуванні банкової системи шляхом регулювання розмірів емісії грошей і величини та структури грошової маси. Її мета - допомогти економіці в досягненні загального рівня виробництва, який характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Скерована на збільшення грошей під час спаду ділової активності та її обмеження під час інфляції, щоб стримати видатки.

Основними інструментами монетарної політики є:

1) операції центральних банків на відкритому ринку (купівля-продаж державних облігацій комерційним банкам та населенню); при цьому купівля цінних паперів збільшує резерви комерційних банків, продаж—зменшує;

2) зміна норми обов'язкових резервів. Зменшення резервної норми збільшує можливість кредитування з боку комерційних банків та створення ними нових грошей, а збільшення резервної норми—навпаки;

3) зміна облікової ставки. Підвищення облікової ставки процента, за яким комерційні банки отримують кредит, знижує інтерес до позик центрального банку і таким чином обмежує пропозицію грошей, і навпаки.

Додатковими засобами вибіркового контролю є гранична маржа, тобто мінімальний процент початкового внеску при купівлі акцій для запобігання спекуляції акціями або для пожвавлення ринку; регулювання розмірів споживчого кредиту і “агітаційна” робота з комерційними банками по недопущенню надмірного збільшення або скорочення кредиту.

Переваги монетарної політики полягають у її гнучкості, незалежності від політичного тиску.

–5–

Практично усі країни світу взаємодіють одна з одною в політичній, правовій, економічній сферах. Лише одиничні країни існують в умовах державної автаркії - замкнутої національної економіки.

Особливого значення набуває зовнішньоекономічна політика держави. Вона включає зовнішню торгівлю, оборот послуг, капітал, виплат та інші господарські відносини із зарубіжними країнами та їх окремими регіонами.

Ключова роль у зовнішньоекономічній діяльності країни належить зовнішній торгівлі, яка являє собою торгівлю між країнами, одну з основних форм економічних зв’язків між ними. Зовнішня торгівля значною мірою опосередковує науково – виробничу кооперацію і міжнародну спеціалізацію, відображає їх вартісну структуру. Вона здійснюється через комерційні угоди, які оформляються зовнішньоторговельними контрактами.

Зовнішня торгівля складається з вивозу (експорту) і ввозу (імпорту) товарів та послуг, співвідношення вартості яких утворює торговий баланс. Якщо експорт перевищує імпорт, тоді торговий баланс є активним, і навпаки, якщо імпорт стає більшим від експорту—торговий баланс є пасивним. З метою стимулювання або обмеження експорту та імпорту товарів держава впроваджує певну зовнішньоторговельну політику.

Інструментами зовнішньоторговельної політики є митні тарифи, ліцензування (видача державного дозволу на вивіз-ввіз товарів), контингентування (встановлення експортних та імпортних квот або контингентів), пряме і непряме субсидіювання експорту тощо.

Основними напрямами зовнішньоторговельної політики е державний протекціонізм і політика вільної торгівлі. Протекціонізм—це політика держави, спрямована на використання економічної слабкості торгових партнерів для захоплення їх ринків збуту і забезпечення закупок дешевої сировини та палива, а також на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Для сучасного протекціонізму характерне посилення ролі гнучкіших, порівняно з митом, технічних обмежень,_ тобто вимог стосовно стандартів, нормативної документації, маркірування товарів, охорони навколишнього середовища і т. ін.

Україні вигідно спеціалізуватися на продукції, для створення якої в неї є найсприятливіші можливості і переваги, а саме на виробництві продукції важкого машинобудування, сільського господарства, металургії; вона може також зайняти гідне місце на світових ринках з патентно—ліцензійної торгівлі, “ноу-хау”, різноманітних послуг, туризму тощо.

 

Питання для самоконтролю.

1. Характеристика економічних функцій держави.

2. Податки та їх види.

3. Державний бюджет та його особливості.

4. Монетарне регулювання економіки

Питання для самоконтролю.

1. Особливості сучасного світового господарства.

2. Входження України у світове господарство.

3. Глобальні проблеми сучасності та їх вирішення.

 

 

План.

Питання для самоперевірки.

1. Міжнародні валютні системи та їх характеристики.

2. Міжнародні фінансово – економічні організації та їх роль у світовому господарстві.

 

Література:

 

1. Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. проф. А.П.Гальчинського.—К.: Вища шк., 1995.-509с.

2. Основи економічної теорії: Підручник /С.Дзюбик. О.Ривак,—К.:Основи, 1994.—336с.

3. Словник ринкової економіки: За ред. проф. Дратвера Б.Л.—Кіровоград: Видавництво КДПУ ім. Володимира Винниченка, 1996.—95с.

4.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ За ред.Г.Н. Климка, В.П.Нестеренка.-К.: Вища шк., 1994.—559с.

5. Макконнелл К.Р., Брю С.А. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2т.: Пер. с англ. 11-го изд.-М.:Респу6лика, 1993.

6. Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. проф. С.В. Мочерного.—К.: Видавничий центр «Академія», 1998.-464с.

7.  Основи економічних знань/ За ред. проф. С.В. Мочерного.—К.: Феміна, 1995.—352с.

8. Основи економічних знань: Запитання і відповіді/ За ред. проф. С.В.Мочерного.— К.: Феміна, 1996.—272с.(“Альма-матер”).

9. Економічний словник—довідник: За ред. док. екон. наук, проф. С.В.Мочерного.— К.:Феміна,1995.-368с.

10. Основи економічної теорії: Підручник: У 2-х кн./ Ю.В. Ніколенко, М.М. Діденко, А.В. Шегда та ін.-К.: Либідь, 1994.

11. Самуельсон П. Економіка: Підручник.-Львів:Світ, 1993-496с.

12. Туган—Барановский М.І. Політична економія: Курс популярний.—К.: Наукова думка, 1994.-264.

13. Економіка України (журнал).-1996, 1997.

14. Економікс (додаток до газети «Кіровоградська правда»).—1997.

15. Основи економічної теорії. Методичні вказівки/ Б.Л.Дратвер, І.В.Олійник, Н.О.Пасічник.-Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ                      ім. В.Винниченка.-1999.-60 с.

 

Тема 1: Людина та економіка

План

12345678910Следующая ⇒

Поделиться: