ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ В УКРАЇНІ У 1919 Р. « ВОЄННИЙ КОМУНІЗМ »

У 1919 р. більшовики запроваджують нову політи­ку, яка дістала назву «воєнний комунізм» . В основі цієї політики лежав насильницький злам економіч­ної системи, яка досі грунтувалася на товарно-грошо­вих відносинах. У країні запроваджувався товарообмін без посередництва грошей.

Основні напрямки політики «воєнного комунізму»:

— націоналізація промисловості, фінансів, транспор­ту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада народного гос­подарства;

— ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;

— встановлювалась державна монополія на найваж­ливіші продовольчі товари.

На всій Україні вводилася продовольча розклад­ка: все зерно, крім необхідного мінімуму, селяни по­винні були здавати державі за встановленими держа­вою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчу­вання. Усі ці заходи запроваджувались декретом Все­українського Виконавчого Комітету (12 квітня 1919 p.).

У містах було введено систему пайків, які розподі­лялися за «класовим принципом»: більше — вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робітникам воєнних підприємств, майже нічого — так званим не­трудовим елементам і членам їх сімей. Таким чи­ном, зникали матеріальні стимули праці, функціону­вання народного господарства, вводилась мілітаризація виробництва. Робітників, які кидали роботу, оголошу­вали злочинцями.

У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив «хрес­товий похід за хлібом», маючи на увазі насамперед Україну.

Хлібозаготівля в Україні відбувалася з вели­чезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був окроплений кров'ю.

Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалось різким звуженням суверенітету Ук­раїни. Під прикриттям так званого «воєнно-політич­ного союзу братських республік» російському центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Російські чиновники зневажливо стави­лись до українських звичаїв, мови та культури. Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Ця політика була однією з най­важливіших складових частин «воєнного комунізму». Були проведені репресії реальних і потенційних про­тивників більшовизму.

Початок 1920 р. був одночасно початком нового ета­пу української революції. Радянська влада вертала на Україну з величезним досвідом, із загартованими си­лами. IV Всеукраїнський з'їзд Рад, що відбувся в травні 1920 р. в Харкові, був оглядом дотеперішнього досвіду й дав основи радянського будівництва в Україні.

У чому ж виявилася сила більшовиків, що присту­пили вже до мирного будівництва?

Передусім, під час денікінщини виявилося, що тру­дящий народ в Україні за більшовиків, бо він власни­ми руками прогнав білогвардійського напасника. Дру­ге те, що на IV конференції КПУ 16 березня 1920 р. об'єдналися з більшовиками в одну партію українські комуністи-боротьбисти. Це була дуже важлива подія, бо тепер зібралися в одну партію, під одним крилом усі революційні сили України, що дотепер ішли окре­мими стежками.

А досвід існування прогресивних режимів в Європі того часу свідчив якраз про протилежне. Суспільство України й тоді, й зараз — не однорідне за своїм со­ціальним складом. І комуністична партія висловлю­вала й тоді, а особливо тепер, інтереси лише частини громадськості, меншої частини суспільства.

Впровадження законодавчо однопартійної системи привело до того, що політика вже в 20-ті роки з життя нашого суспільства щезла. Щезла політика, як спе­цифічна сфера діяльності людей, в якій проявляються і зіштовхуються відмінності інтересів класів і груп, відбувається пряме громадське співставлення позицій і відшукуються засоби приведення їх до певного ди­намічного компромісу. Політика щезла.

І от тепер, на IV з'їзді, об'єднана ця революційна сила клала міцні основи радянської влади в Україні. Вона проголосила братерську федерацію України з Ра­дянською Росією, вона урегулювала земельне питання в Україні, означила, хто й як може користуватися з землі; вона, врешті, дала радянському будівництву на селі сильну опору проти власників, зорганізувавши сільську бідноту в комітети незаможників. Вона виз­нала за доконче потрібне, щоб військо й державна скарбниця були спільні з Радянською Росією, щоб в об'єднаних федерацією радянських республіках був один держплан, одне управління радянським господар­ством: адже ж тепер, начебто, ні в Україні, ні в Росії не було так, як за влади буржуазії, що визискувала б одну країну на користь другій; і тут і там владу тримав в руках робітник з селянином, що самі боролися проти визиску. Правда, як сьогодні очевидно, більшовики відібрали владу в буржуазії, але не віддали її народу.

⇐ Предыдущая891011121314151617Следующая ⇒

Поделиться: