Внутрішня і зовнішня політика директорії унр

Директорія УНР - найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

1. Обрання Директорії. У серпні 1918 р. замість Українського національно-державного союзу, створеного у травні 1918 р. опозиційними гетьманату українськими соціалістичними партіями, було утворено Український національний союз (УНС). До його складу ввійшли: українські есери, українські соціал-демократи, українські соціалісти-федералісти, низка дрібних громадсько-політичних організацій. На переговорах з представниками гетьманату керівники УНС поставили такі вимоги: проведення аграрної реформи з метою ліквідації великого землеволодіння і забезпечення землею трудового селянства; встановлення демократичних свобод; підготовка демократичного виборчого закону.

14 листопада 1918 р. Павло Скоропадський видав грамоту про федерацію України з Росією (він мав на увазі Росію без влади більшовиків). Відреченням від державної самостійності гетьман розраховував як не на допомогу, то хоча б на прихильність з боку дипломатів Антанти. П. Скоропадський призначив новий уряд Української держави. у якому переважали політики проросійської орієнтації. Ці події прискорили початок антигетьманського повстання.

Уночі проти 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання Українського національного союзу, де розглядалося питання про збройний виступ проти режиму П. Скоропадського. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Української Центральної Ради. На цьому засіданні було обрано тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки - Директорію у складі Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. Директорія створювалася з конкретною метою - для ліквідації гетьманського режиму. Після здійснення цієї мети и передбачалося по-новому визначити форму державної організації УНP.

2. Перемога антигетьманського повстання. 15-Лйстолада Директорія переїхала до Білої Церкви, поблизу якої дислокувалися загони січових стрільців. Цього ж дня було розповсюджено звернення Директорії до громадян України, яке закликало до антигетьманського повстання. Від свого імені С. Петлюра звернувся до народу з універсалом, де закликав підтримати повстання проти гетьманського режиму. Ці заклики знайшли підтримку, і незабаром петлюрівські загони розрослися у велику повстанську армію.

16 листопада 1918 р. загони січових стрільців зайняли Білу Церкву та Фастів і виступили в напрямку Києва. Уже в першому бою, що відбувся 18 листопада 1918 р. під Мотовилівкою (30 км від Києва), повстанці завдали поразки гетьманським військам у складі полку сердюків і офіцерської дружини. На бік Директорії перейшли елітні, але нечисленні гетьманські збройні сили - Запорізька та Сірожупанна дивізії. 14 грудня 1918р. війська Директорії після дводенного загального штурму оволоділи Києвом. Цього ж дня П. Скоропадський підписав грамоту про зречення від влади і під охороною німецьких військ виїхав до Німеччини.

3. Проголошення Декларації Директорії. Відновлення УНР. Незабаром після вступу до Києва повстанських військ, до столиці 19 грудня 1918р. урочисто в'їхала Директорія. 26 грудня в Декларації - програмному документі нової влади - було проголошено відновлення Української Народної Республіки з республіканською формою державного устрою і призначено перший уряд на чолі з В. Чехівським - Раду Народних Міністрів.

В основу будівництва держави було покладено так званий «трудовий принцип», відповідно до якого влада повинна була належати трудовим радам:

- вища державна влада передавалася Директорії УНР;

- законодавча - Трудовому конгресу (обраному без участі нетрудових класів - поміщиків і капіталістів);

- виконавча - уряду (Раді Народних Міністрів), а на місцях - трудовим радам селян, робітничому класу, трудовій інтелігенції; зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції'.

Приходу Директорії до влади сприяли: народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для антигетьманського повстання.

4. Внутрішня політика Директорії. За дорученням Директорії уряд скасував гетьманське законодавство і відновив дію законів УНР (у тому числі закону УНР про національно-персональну автономію), ухвалив нові законодавчі акти - про передачу поміщицької землі селянам без викупу, закон про автокефалію Української православної церкви (1 січня 1919 p.), закон про скликання Трудового конгресу України (5 січня 1919 р.) та ін.

Директорія прийняла постанову про негайне звільнення всіх призначених за гетьманату чиновників. Запроваджувався державний контроль над виробництвом і розподілом продукції. Відновлювалися 8-годиний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок. Нова влада заявила про запровадження демократичних свобод.

Після проголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані у Києві Акта Злуки Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) і УНР до складу Директорії УНР увійшов Є. Петрушевич. 23 січня 1919 р. в Києві було скликано Трудовий конгрес народу (400 делегатів), який висловив довіру Директорії. Сесія Трудового конгресу, який виконував роль передпарламенту об'єднаної України, враховуючи загострення воєнно-політичної ситуації в державі, тимчасово передала всю законодавчу, виконавчу і судову владу Директорії УНР. Голові Директорії доручили здійснювати функції глави держави.

⇐ Предыдущая78910111213141516Следующая ⇒

Поделиться: