Характеристика психолого-педагогічного про-цесу формування громадянської культури особистості

 

Визначення структурних компонентів громадянської культури особи (структурна модель) передбачає виявлення взаємозв’язку, взаємозумовленості різних елементів у їх функціональній єдності (функціональна модель).

 

Необхідно підкреслити насамперед положення про складність функціональності процесу формування виділених інтегративних якостей у рамках загальної громадянської культури особистості. Різноманіття причинних зв’язків усіх трьох підсистем у структурі цілісної системи інтегральної властивості особи виступає у вигляді своєрідного замкнутого кола, всередині якого кожна підсистема є умовою розвитку іншої та зумовлена нею. Крім того, тут мають місце як одно-багатозначні, так і багато-однозначні детермінації (див. рис. 1.4). Тому надзвичайно складно охарактеризувати послідов-ність процесу формування навіть окремих інтегративних якостей, що складають сукупність загальної культури людини.

 

Функціональна модель громадянської культури особис-тості включає аналіз динамічного процесу розвитку інтегра-тивних якостей громадянськості на рівні всіх трьох підсистем цілісної системи громадянської культури людини. Причому, як орієнтує сучасна психологічна наука, такий аналіз необхідно розпочинати, використовуючи суб’єктно-генетичний метод, насамперед, з боку “внутрішньої причин-

 

ності, саморуху і творчого самовтілення, тобто з боку її

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 102 Формування громадянської культури особистості школяра

 

саморозвиваючого суб’єктного ядра, що визначає якісну специфіку, першопочаткову єдність психічного життя в його зародженні, становленні, структурі, функціях і генетичній динаміці” [Татенко В., 1996, 362-363].

 

Динамічний процес на рівні такого ядра – підсистеми ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи – представ-ляє сутність генетичного напряму психолого-педагогічних досліджень, який В. Татенко позначає як “психологію розвитку”, “генетичну психологію” [1996, 337]. Він охоплює насамперед передумови виникнення відповідної проблеми, які включають усвідомлення особою суспільних вимог. Це усвідомлення проходить через те суспільне оточення, суспільне благо, в яке особа потрапляє через відповідне забезпечення суспільством соціальних засобів. Суспільне благо забезпечує той відповідний рівень можливостей соціального оточення особи (сім'ї, рідної домівки, території двору, вулиці, села, міста, регіону, країни, держави), який дає змогу відповідним чином задовольняти і правильно формувати різнобічні біологічні, соціальні, економічні і духовні потреби людини.

 

Зміст цього динамічного, соціально-особистісного, пси-холого-педагогічного процесу схематично можна розкрити в такій послідовності (рис. 2.1): ДПГВ₁ – динаміка процесу здійснення громадянського вчинку на рівні підсистеми цін-нісно-нормативної регуляції громадянської поведінки особи; В – суспільні вимоги до громадянської поведінки; СБ – су-спільне благо, в оточенні якого перебуває особа; Н – норми громадянської поведінки; Ц – громадянські цінності; І – ідеа-ли громадянської поведінки; ПО – потреби особи; СП–НСП (дихотомія протилежних цінностей: СП – справедливість; НСП – несправедливість); М – мотиви; У – соціальна уста-новка; ЗС та ВС – зовнішні та внутрішні стимули; ГД – громадянська діяльність.

2. Аналіз педагогічного процесу формування			103
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи
І	М	ЗС

 

ДПГВ₁ = В + СБ ––Ц –– ПО –– СП –– НСП ––– У –– ГД

 

Н                    М         ВС

 

Рис. 2.1. Динаміка процесу громадянського вчинку на рівні першої підсистеми (підсистеми ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки)

 

Серед суспільних вимог до громадянської поведінки людини розрізняють загальнолюдські громадянські цінності, які лежать в основі суспільного розвитку всіх країн і конкретної країни (повага до життя і свободи, толерантність, плюралізм, об’єктивність, соціальна солідарність, автоном-ність думки (незалежність тощо).

 

Окреслимо схематично послідовність здійснення гро-мадянського вчинку особистості від перебування людини в сфері суспільного буття, суспільного блага до здійснення громадянської дії-ставлення. Таку послідовність розуміємо як здійснення окремого циклу в кожній новій ситуації, яка актуалізується особистістю в результаті перебування її в сфері реального суспільного блага та зумовлюється суспільними вимогами до громадянської поведінки особи.

 

Перед тим, як охарактеризувати власне динаміку здійс-нення громадянського вчинку, розкриємо сутність та взаємо-зв’язок відповідних структурних елементів цього процесу.

 

У процесі спілкування й життєдіяльності людини виникають проблемні ситуації, в яких можливе функціо-нування громадянських дій особи. У процесі розв’язання людиною проблемної ситуації ідеальні суспільні вимоги зустрічаються з реальністю. Володіючи певним усвідом-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 104 Формування громадянської культури особистості школяра

 

ленням суспільних вимог, перебуваючи в позиції певного суспільного блага, особа зіставляє ці життєві умови з вимо-гами. Так з’являється передумова для виникнення головної суперечності – зіткнення протилежних суспільних громадян-ських цінностей – справедливості й несправедливості, які дуже часто взаємопоєднані та певним чином корелюють з іншими цінностями відповідної інтегральної властивості особи: демократичних цінностей – рівності й нерівності (демократична культура); моральних цінностей – добра і зла (моральна культура); правових цінностей – законності і беззаконності (правова культура); політичних цінностей – свободи і несвободи/необхідності (політична культура) тощо.

 

Не випадково в процесі реалізації конкретних вчин-кових ситуацій в самому осерді функціонування ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки особистості постає дихотомія справедливості – несправедливості.

 

Справедливість розглядається таким компонентом громадян-ської культури людини, людських відносин взагалі, необхід-ність і обов’язковість якого визнається всіма. Ще україн-ський гуманіст С. Оріховський-Роксолан у 1543 р. визнавав справедливість найвищою цінністю в державі, основне призначення якої є піклування про інтереси своїх громадян [1995, 26, 34, 37, 38, 44-47]. На його думку, справедливість полягає в тому, що є наданням людині всього того, що їй належить: спокою, свободи, можливості виконувати свої обов’язки і призначення згідно з істиною та вірою. І поряд із справедливістю ставив мужність, чесність, гідність. Він вважав ознакою великого мудрого розуму свого правителя, успіху його слави, “якщо до цієї (справедливості) громадян-ської додаси також божественну справедливість, яка є благочестям від Бога” [Оріховський С., 1995, 48].

 

Справедливість (повний аналіз змістової характерис-тики цієї цінності див. у підрозділі 1.4) є такою сутнісною

2. Аналіз педагогічного процесу формування	105
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

якістю особистості, яка пов’язана з оцінкою нею інших людей, з оцінкою відносин людини і громадянського суспіль-ства, відносин людини і держави. Як зазначає І. Бех, “ця оцінка мусить бути гранично об’єктивною, і ця об’єктивність стосується їх різноманітних справ і поведінки” [1998, 51].

 

Але для того щоб проблемна ситуація стала реалізову-ватись, необхідно підкріпити ці однозначно ідеально пози-тивно сформульовані суспільні вимоги усвідомленням за-гальнолюдських норм громадянської поведінки, особистіс-ними оціночними уявленнями, які в процесі регуляції своєї поведінки (у багатстві різнопланових реальних ситуацій, конкретних життєвих умовах) можна творчо застосовувати.

 

Перехід проблемної ситуації у відповідну проблему та її вирішення здійснюється за допомогою суспільних норм,

 

цінностей і мотиваційних дій. Як зазначаємо в одній із перших праць, присвячених методології системного підходу в аналізі суспільних процесів і явищ, суспільні норми дають опору внутрішній діяльності особи в тій чи іншій ситуації, допомагають їй осмислити наступну свою поведінку в руслі апробованого соціального досвіду, задають загальні, законо-мірні в соціальному плані рамки прояву відповідної актив-ності особи, прокладають соціально виправдані шляхи від проблем до процесів, від свідомості до поведінки [Костів В.,

 

1996а, 28].

 

Для того щоб проблемна ситуація перетворилась у проблему індивідуального особистісного розвитку, необ-хідно нормативний механізм доповнити ціннісним, завдяки якому можливе обґрунтування власного шляху розв’язання проблеми, яка виникає, окреслюється своєрідне самови-значення особи в світі громадянських цінностей. На думку О. Киричука та І. Тисячник, “самовизначення – процес по-шуку і знаходження в координатах ціннісно-смислової свідо-мості свого місця в житті, результатом якого є трансформація

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 106 Формування громадянської культури особистості школяра

 

особистісних смислів в якісно нові психологічні утворення – світосприйманні настанови і диспозиційні структури, що репрезентують вищий рівень саморегуляції людини” [1995, 41].

 

Громадянські цінності в системі громадянської куль-тури особи виступають у якості світоглядної орієнтації її громадянської свідомості. Як зазначає М. Бурова-Ілієва, ціннісна орієнтація – це та якісна характеристика особи, яка найконкретнішим чином об’єднує психічне й соціальне в людині, впливає на гармонійне поєднання й розвиток її потреб, інтересів, мотивів, відносин, соціальних установок, спрямованості і посідає важливе місце в регуляції її пове-дінки [1982, 1]. М. Боришевський серед духовних цінностей як детермінант громадянського виховання особистості виді-ляє такі власне громадянські цінності: патріотизм, що є ви-явом самовідданої любові до рідної землі, її народу, держави; громадянський обов’язок як почуття відповідальності за сучасне й майбутнє нації, держави; інтерес до історії рідного краю, його минулого, прагнення збагнути величні етапи в історії Батьківщини, причини трагічних занепадів, страждань народу; шана видатних людей, героїв нації, які жертовно служили народові, збагачували його культуру; національна свідомість і самосвідомість, прагнення до ідентифікації зі своїм етносом, нацією; національна гідність у поєднанні з повагою до всіх етносів; усвідомлення етносу, нації як носіїв неповторного, своєрідного в системі загальнолюдських цін-ностей [1997, 23-24]. У більшості випадків окрема громадян-ська ціннісна орієнтація характеризується зв’язаністю, взаємозумовленістю різних конкретних ціннісних орієнтацій, наявністю домінантної, стержневої орієнтації особистості, що, зокрема, визначає характер усіх інших (в якості подібної домінанти може виступати ціннісна ієрархія життєвих цілей, ідеалів громадянської поведінки).

2. Аналіз педагогічного процесу формування	107
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

Вищою формою особистісних громадянських цінностей виступає ідеал. Ідеал громадянської поведінки як цілісне уявлення особистості про основну спрямованість життя гро-мадянина, його роль у суспільстві, зразок людських відносин у всіх сферах життєдіяльності, включає й оцінку суспільних відносин, уявлень про різні конкретні цілі, дану з погляду добра і зла, справедливого і несправедливого. В. Болгаріна та Ю. Терещенко трактують ідеали як можливість прагнення до еталону, принципів дій і поведінки, засобу світоглядного самовиявлення, критеріїв життєдіяльності, як одну з методо-логічних підвалин соціалізації учнівської молоді [1997, 17].

 

Ідеал детермінує вибір практично всіх інших цінностей особи, визначає загальну ціннісну спрямованість свідомості та поведінки людини, ніби цементує її цілісність. Основні функції ідеалу громадянської поведінки виявляються дієви-ми, активно проявляються у тому випадку, якщо він не зали-шається тільки у свідомості, а в поєднанні з особистісними домаганнями й потребами виступає стимулом, спонукає до конкретної громадянської діяльності.

 

Важливе місце в осмисленні специфіки функціонування ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи з погляду пріоритетних цінностей належить таким світовим громадян-ським цінностям-ідеалам, як свобода, братерство і рівність; честь, благородство, альтруїзм; самостійність, гідність, здат-ність генералізувати думки; підприємництво, демократизм, неординарність. Пошуки особистості в світі цінностей, визначення істинних ідеалів, вибір мети й необхідних засобів до їх реалізації становлять грані різнобічної діяльності людини, які розкривають зусилля для її світоглядної орієнтації, особистісного самовизначення.

 

У результаті таких пошуків створюються основні ціннісно-світоглядні установки особи, що впливають на подальший розвиток динамічного процесу на рівні цієї

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 108 Формування громадянської культури особистості школяра

 

першої підсистеми. Згідно з положеннями Д. Узнадзе, уста-новка, яка не є феноменом свідомості – це специфічний стан суб’єкта, що характеризується готовністю до здійснення дій, спрямованих на задоволення його актуальної потреби [1966, 170]. За положеннями науковців його школи (В. Гріголава, Ш. Надірашвілі, А. Прангішвілі, Ш. Чхартішвілі та ін.), уста-новки виробляються на основі життєвого досвіду людини, акумулюють у собі результати її виховання, спілкування з іншими людьми, навчальної й трудової діяльності. На їх думку, установка виробляється на неусвідомленому подраз-нику (але в жодному разі не на несвідомому), який завжди можна усвідомити, якщо перед суб’єктом поставити відпо-відне завдання [Гріголава В., 1987, 161]. Нерідко одна установка з часом щезає, інші завдяки частому повторенню або великій особистісній значущості фіксуються в психіці як стійкі утворення.

 

У певних ситуаціях установки актуалізуються, але їх втілення в конкретних діях і вчинках залежать від того, на якому рівні проходить поведінка: на імпульсивному чи вольо-вому. На першому з них імпульс породжує актуальну уста-новку, і вона тут-таки переходить у дію, що не контролю-ється свідомістю. Для вольової поведінки (другий рівень) характерний акт об’єктивації, що виявляється в усвідомленні ситуації, що виникла. Завдяки цьому людина отримує мож-ливість “вивільнюватися від примусу імпульсу актуальної потреби і, значить, поставити питання про свою майбутню поведінку: тепер вона сама вирішує, як має чинити” [Узнадзе Д., 1966, 397]. Причому зміст вирішення у конкретному випадку дуже часто відповідає основній, закріпленій у житті установці особи [там само, 406].

 

Оскільки установка ніколи не представлена у свідомо-сті, а характеризує стан суб’єкта, вона може іноді актуалі-зуватись в основі явищ свідомих феноменів і давати напрям

2. Аналіз педагогічного процесу формування	109
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

поведінки суб’єкта. Ця його поведінка то представлена в свідомості (план об’єктивації), то не представлена (план установки), але сама установка, що управляє цими двома видами поведінки, ніколи не дається суб’єкту в свідомості [Гріголава В., 1987, 166].

 

Така концепція установки розкриває механізм пере-творення поглядів, переконань, цінностей у громадянські поведінкові акти, організовуючи багатозначність особистіс-них якостей у цілісну структуру. Як підкреслюють дослід-ники, установка на рівні об’єктивізації служить психоло-гічним механізмом формування й функціонування ставлення особи. Ціннісна орієнтація особи – конкретний прояв ставлення, що відбувається у формі фіксованих установок

 

[Водзинська В., 1968, 31, 48-54].

 

Центральною детермінуючою ланкою в механізмі цін-нісно-нормативної регуляції поведінки людини є потреби особистості. Вони виступають як об’єктивна суперечність між соціальним суб’єктом та об’єктивними умовами його існування [Марченко Т., 1990, 127], як основна рушійна сила, що спонукає особу до включення в певну діяльність. Як за-значає В. Ганжин, потреби показують певне стягнення особи стосовно дійсності й самої себе, ту міру її вимогливості, яка здатна стати вирішальною силою процесу, спрямованого на реалізацію ідеалів і вимог [1987, 92]. У формуванні грома-дянської культури людини особистісні потреби служать своєрідним пусковим механізмом у вияві й завершенні дихо-томії справедливості й несправедливості, що й актуалізує їх у якості важливих чинників громадянського виховання.

 

Своєрідним вираженням необхідності задоволення тієї чи іншої потреби є інтерес [Ханіпов А, 1987, 26], дія якого проявляється й завершується в процесі мотивації. Психологи визначають мотив як свідомість (тією чи іншою мірою), певне спонукання особи. Причому будь-яка дія має найчас-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 110 Формування громадянської культури особистості школяра

 

тіше не один, а декілька мотивів, які, як правило, ієрархічно зорганізовані. У формуванні громадянської культури особи власне ціннісний мотив проявляється тільки тоді, коли усвідомлення проходить через дихотомію справедливості й несправедливості, тобто так чи інакше демонструючи переваги суб’єкта в світі громадянських цінностей.

 

У процесі формування мотивації вчинкової ситуації особистість підходить до розв’язання проблеми. Мотивація реалізації вчинку – це динамічна система зіставлення, становлення різних мотивів, що спрямовує й організує в їх цілісному взаємозв’язку вибір громадянської поведінки.

 

Мотиваційній діяльності властиві такі функції: оці-ночна (здійснює контроль за спрямованістю громадянської поведінки до найбільш суттєвих для людини цінностей-цілей, визначає ціннісний смисл вчинків, формує стійкі по-чуття справедливості, внутрішнього задоволення), спонукаль-на (ґрунтується на розвитку волі, спроможна мобілізувати людину, посилювати здатність особи до управління своїми емоціями, розширює можливості для утвердження в свідо-мості й поведінці суспільно-значущих громадянських ціннос-тей, гуманістичних ідеалів громадянської поведінки), виправ-дально-захисна (дає змогу людині ухилятися від існуючих суспільних вимог, зберігаючи видимість благопристойної громадянської поведінки, реалізує такі варіанти як хибне саморегулювання (ґрунтується на задоволенні антигромадян-ських цілей), відхилення від самоосуду, самоконтролю (де-формована мотивація) й справедливе обґрунтування вчинку, здійснення автентичного вибору, коли смисл виправдання правомірний і самокритичний) і прогностична функція (до-помагає визначити ціннісний смисл всієї громадянської поведінки людини, нерідко веде до творення свого реального “Я”, перегляду застарілих норм і вимог, передбачення

2. Аналіз педагогічного процесу формування	111
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

певних станів і вчинків, що супроводжуються аналогічними мотивами, потребами).

 

Мотиваційна діяльність відбувається, як правило, в тому випадку, коли є можливість вибору, існують різні варіанти задоволення однієї й тієї ж потреби. Часто в такій ситуації має значення стимуляція поведінки. Як зазначають дослідники, стимули (зовнішні і внутрішні) – це такі спону-

 

качі діяльності й активності людини, які опосередковують потреби й засоби для їх задоволення, сприяють перетворен-ню засобів задоволення потреб, з одного боку, й формують самі потреби, способи їх задоволення, мотиваційну сферу, з іншого, сильно впливаючи цим самим на особистість у цілому.

 

У процесі перетворення зовнішнього впливу у внут-рішню спонукальну силу діяльності особистості, у ході складної психічної діяльності, поєднаної із системою потреб, відбувається мотиваційна діяльність, в якій часто зовнішній вплив перетворюється у внутрішню спонуку до дії [Стан-кевич Л., 1987, 115]. Кращий варіант, якщо відбувається ланцюг прийнятих довільних рішень на основі усвідомлення суб’єктом власної здатності приймати рішення, що є дієвим фактом свідомого прийняття норми як мотиву його індиві-дуальної поведінки [Бех І., 1995, 7]. У деяких випадках зов-нішні стимули домінуюче діють на механізм функціонування першої підсистеми цілісної системи громадянської культури особи, в результаті чого внутрішня спонука як результат ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки, виключається і сформульований нами вивершений ланцю-жок цього механізму зразу ж скорочується. Тут актуальними постають сформовані установки, комплекси особи, які сприяють реалізації громадянської діяльності вже на підсві-домому (імпульсивному) чи несвідомому рівні.

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 112 Формування громадянської культури особистості школяра

 

Отже, якість такої мотиваційної активності у сфері громадянської культури особистості проявляється тільки в особистісній діяльності, зіставленій з основами громадян-ськості у вигляді конкретного вчинку, лінії поведінки.

 

Особистісна громадянська діяльність включає різні форми активності людини, виступає завершальним етапом динамічного процесу на рівні підсистеми ціннісно-норма-тивної регуляції поведінки особи. Така діяльність можлива й реальна у всіх вище означених видах громадянських відносин особи.

 

Таким чином, динаміка функціонування механізму цін-нісно-нормативної регуляції поведінки особи, тобто реаліза-ція процесу громадянської поведінки на шляху від актуа-лізації відповідних потреб у результаті створення проблемної ситуації до здійснення вчинку (громадянської дії-відно-шення) відбувається орієнтовно таким чином.

 

Акт механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регу-ляції громадянської поведінки особистості – це складний, діалектичний процес, у рамках якого реалізуються, виходячи з умов реального буття особи, проблемні ситуації. Проблем-на ситуація, як результат взаємозв’язку особи й середовища, вимагає свого розв’язання. Ситуація спричиняє певний рівень, міру напруженості між рівнем володіння суспільними благами й актуальними потребами особи. Через зіткнення різних можливостей вирішення проблемної ситуації, поділ цінності громадянськості в межах справедливості й неспра-ведливості, актуалізуються внутрішні потенції особи. Відпо-відно до засвоєних нею норм громадянської поведінки, сфор-мованих громадянських цінностей, зіставлення рівня дома-гань з самооцінкою особи, а також у зв’язку з наявними певними установками особи в результаті складної системи мотивації (з можливим підключенням внутрішніх і зовнішніх

2. Аналіз педагогічного процесу формування	113
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

стимулів) реалізується конкретна громадянська дія-став-лення.

 

Як зазначає І. Бех (аналізуючи, правда, процес мораль-ного розвитку особистості), конкретне довільне рішення, що знайшло своє завершення в моральному вчинку особистості, стає прообразом певної моральної якості, яка повноцінно розвивається в процесі систематичних повторень особистіс-них вчинків із описуваною структурою [1995, 7]. У нашому ж випадку завершення процесу громадянського вчинку веде до відповідного розвитку конкретної громадянської якості особи за рахунок впливу на цю якість тієї дії-ставлення, яка відбулась, тобто до встановлення рівня громадянської куль-тури нового порядку (нового якісного рівня, спрямованого у позитивну чи негативну сторону). Відносини, як відповідний зв’язок між громадянськими якостями особи та охарактери-зованим циклом дії механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки, багаті й здатні на нові проблемні ситуації і т. д.

 

У результаті неодноразового повторення всього циклу (в багатстві громадянських відносин, у які потрапляє особа) проходить збагачення однієї чи декількох разом взятих інте-гративних якостей, актуальних саме для конкретного виду громадянського ставлення. Сукупність окремих сформованих громадянських якостей суттєво впливає на спрямованість громадянської поведінки. Така космополітична, патріотична, націоналістична чи шовіністична спрямованість громадян-ських дій, у свою чергу, пронизує всі інтегративні власти-вості особистості на рівні першої підсистеми (ціннісно-нормативної регуляції поведінки) та другої підсистеми (громадянських відносин і громадянських якостей), що й забезпечує в цілісному їх взаємозв’язку появу та розвиток системної властивості – загальної громадянської культури особистості.

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 114 Формування громадянської культури особистості школяра

 

Ще раз підкреслимо, що такий процес здійснення громадянського вчинку якраз не повинен характеризуватися спрощено через сукупність послідовних дій в окремому циклі громадянської поведінки (від потрапляння особи в проблемну ситуацію до вчинення громадянської дії-став-лення). Взаємозв’язки тут є настільки складними, що одно-значної поведінки навіть у типових ситуаціях часто не можна очікувати. У кожному конкретному випадку необхідно враховувати десятки, а то й сотні детермінантних чинників, одні з яких можуть домінувати саме тут і тепер, інші ж зіграють певну роль в інших ситуаціях.

 

Необхідно зазначити, що такий цикл громадянських вчинків учнівської молоді здійснюється відповідно до віко-вих особливостей розвитку дитини та її індивідуального досвіду громадських відносин. Науковці підкреслюють зна-чущість саме перших кроків у такому громадянському становленні. Зокрема, І. Бех стверджує: “Уперше прийняте суб’єктом і реалізоване у вчинку довільне... рішення має відіграти в його духовному світогляді визначальну роль. Адже це є, власне, момент творення нової доброчинної за спрямуванням психічної сутності, що надалі визначатиме його внутрішню позицію щодо світу людей і світу речей у цілому” [1995, 7].

 

Формування громадянської культури особистості здійс-нюється в соціальному (вплив середовища, сім’ї, оточення), педагогічному (вплив батьків, вихователів, психологів) та особистісному (саморозвиток, самовдосконалення) аспектах. Зокрема, в педагогічному розумінні громадянське виховання – це процес систематичної, планомірної взаємодії вихователів і вихованців у формуванні громадянської свідомості та само-розвитку, самовдосконаленні громадянської поведінки, який передбачає кінцевий результат (гармонійний особистісний розвиток громадян, оптимізацію громадянської міжособис-

2. Аналіз педагогічного процесу формування	115
громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

 

тісної взаємодії) і засоби його реалізації (наявність мети, програм, засобів, методів і виконавців).

 

Спрямування процесу формування означених елементів громадянської культури особи передбачає насамперед розріз-нення домінуючих позитивних і “западаючих” негативних ланок у сукупності сформованих компонентів культури, по-будоване на результатах діагностики. Діагностика громадян-ської культури особистості передбачає виявлення рівня сформованості окремих її інтегративних показників на основі відповідних ознак, що буде показано нижче.

 

Використовуючи підходи дослідників (С. Карпенчук [1998, 11-19] та ін.), кожний із компонентів громадянської культури учнівської молоді розглядається нами з трьох аспектів.

 

Когнітивний аспект елементів громадянської культури, як усвідомлююче самопізнання, уявлення учня про самого себе (“Я–реальне”), полягає у відчутті індивідом своєї гро-мадянської належності і національної незворотності, відпо-відності своєї поведінки суспільним стереотипам громадян-ськості, засвоєнні знань про громадянські якості та їх відмінності, орієнтації в громадянських цінностях своєї та інших держав.

 

Афективний аспект, як емоційно-оціночне сприйняття міри своєї громадянськості, пов’язаний із ступенем прийнят-тя особистістю своєї громадянської належності, оцінкою нею своїх особливостей і якостей громадянської поведінки, праг-ненням (чи його відсутністю) щось змінити в цих особ-ливостях і якостях.

 

Регулятивний аспект, як саморегуляція та самореалі-зація громадянської поведінки, передбачає здійснення інди-відом вчинків відповідно до його постійного орієнтиру на “Я–ідеальне”, до власних уявлень про стиль поведінки громадянина, налагодження взаємостосунків з представни-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 116 Формування громадянської культури особистості школяра

 

ками різних груп та громад, визначення громадянської орієнтації.

 

Таким чином, уточнення функціональної моделі форму-вання громадянської культури особистості сприяє усвідом-леному зіставленню науковцями і практиками взаємопоєд-наних елементів її структурної моделі, спонукає вихователів і вихованців до усвідомлення генезису громадянської вчин-кової діяльності, допомагає об’єктивніше відібрати методики для виявлення зони актуального розвитку й саморозвитку інтегративних громадянських якостей, продумати систему відбору змісту, форм і засобів ефективного формування цілісної громадянської культури учнівської молоді.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: