IІI. РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ

1. Створення нової системи організації охорони здоров’я
на засадах медичного страхування

Основні проблеми, які передбачається розв’язати

Проблема перша: фінансова незахищеність пацієнтів.

Загальний обсяг (сума державних, приватних) витрат на охорону здоров’я в Україні у 2015 році становив 7,8 відсотка валового внутрішнього продукту. Це нижче, ніж в середньому в європейському регіоні (9,5 відсотка валового внутрішнього продукту у 2014 році), але приблизно стільки ж і навіть більше ніж, наприклад, у сусідніх Польщі та Румунії (6,4 та 5,6 відсотка валового внутрішнього продукту у 2014 році). Однак, якщо в середньому у 2014 році в країнах ЄС частка державних витрат у структурі загальних витрат на охорону здоров’я становила 75,4 відсотка (у Польщі — 71 відсоток, у Румунії — 84 відсотки), в Україні у 2015 році державні витрати в цій сфері становили лише 48,7 відсотка, майже всі решта 49,3 відсотка витрат (або понад 76,5 млрд. гривень) було сплачено безпосередньо пацієнтами в момент отримання медичних послуг або придбання лікарських засобів. Таким чином, українці, які порівняно з жителями країн ЄС поки що мають значно нижчий рівень доходу та соціальних стандартів, є набагато менш захищеними у випадку хвороби — вони мусять платити за утримання системи охорони здоров’я з власної кишені значно більшу частку своїх доходів, ніж більш заможні жителі країн ЄС. Розподіл серед пацієнтів лікарських засобів та медичних послуг, закупівля яких здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, пов’язаний із корупційними ризиками, внаслідок чого не забезпечується справедливий та рівний доступ громадян навіть до тих обмежених ресурсів, які надаються державою. Як наслідок, близько 3,8 відсотка домогосподарств в Україні (або 640 тис. родин) потерпають від катастрофічних витрат на медицину. В результаті 92 відсотки населення боїться потрапити у фінансову скруту у випадку хвороби.

Проблема друга: низька якість та ефективність послуг.

Середня тривалість життя при народженні в Україні є значно нижче від середньої тривалості життя при народженні в країнах ЄС, при цьому Україна є четвертою в світі державою за кількістю лікарняних ліжок та другою у європейському регіоні за середнім рівнем тривалості госпіталізації. Отже, маючи значно більшу мережу закладів охорони здоров’я, кількість лікарняних ліжок та лікарів, українці значно частіше від жителів країн ЄС звертаються до лікарів, частіше і довше лежать у лікарнях, при цьому мають значно гірші показники здоров’я, більшу смертність та меншу середню тривалість життя. І причини цього однозначно полягають не у кількісному дефіциті медичної інфраструктури, а в її якісній відсталості, неефективній моделі загальної організації української системи охорони здоров’я, передусім в організації її фінансування та управління нею.

Проблема третя: марнування бюджетних коштів — “гроші ходять за інфраструктурою, а не за пацієнтом”.

Фінансування медичних закладів відбувається за постатейним кошторисним принципом. Нормативи витрачання коштів, затверджені МОЗ, чітко визначають структуру фінансування окремих поліклінік та лікарень. Такий підхід має цілий ряд недоліків: у керівництва закладів не залишається управлінської гнучкості, щоб оптимізувати їх діяльність, зменшувати неефективні видатки та запроваджувати інноваційні, не передбачені організаційними та клінічними настановами організаційні практики; відсутні стимули для будь-якого покращення роботи закладу — адже отримання фінансування жодним чином не залежить від результатів діяльності (ані від кількості наданих послуг, ані від їх якості), гроші з бюджету бюджетній медичній установі надаються лише на підставі того, що вона існує, а заробітна плата її персоналу — за вихід на роботу та відпрацьований час.

Ефективне фінансування охорони здоров’я вимагає пулінгу (акумулювання) коштів для того, щоб перерозподілити ризик витрат на лікування (ризик страхового випадку) між якомога більшою кількістю застрахованих осіб. На відміну від інших державних зобов’язань витрати на лікування окремого громадянина важко передбачити з причини ймовірності таких витрат та їх обсягу. Загалом, чим більшою є величина страхового пулу, тим стійкішим він є фінансово, однак мінімальні обсяги покриття становлять від 450 тис. до 1,5 млн. застрахованих осіб. В Україні станом на 2016 рік існує 793 регіональних пули коштів, що призводить до надзвичайно високої фрагментації у фінансуванні.

Проблема четверта: застарілі та неефективні механізми обліку та звітності.

Розв’язання проблем якості та ефективності в галузі охорони здоров’я, як і запровадження сучасних підходів до фінансування, ускладнюється недосконалим та застарілим обліком пацієнтів та медичних послуг, що базується на паперовій статистичній звітності часів СРСР. Впровадження засобів електронної охорони здоров’я (eHealth) та сучасних інструментів обліку носить несистемний та фрагментарний характер. Управління галуззю, особливо в умовах реформування, має відбуватися на основі актуальної та надійної інформації щодо обсягу та результатів медичної допомоги, що потребує запровадження сучасних інструментів eHealth. Державна політика в цій сфері на сьогодні відсутня.

Проблема п’ята: слабка первинна ланка медичної допомоги.

Більшість проблем пацієнтів мають вирішуватися на первинному рівні. Проте в Україні тільки 20 відсотків пацієнтів звертаються до лікарів первинної ланки у разі виникнення проблем із здоров’ям, тоді як інші 80 відсотків звертаються до лікарів-спеціалістів, до фармацевтів в аптеках, займаються самолікуванням. Така ситуація призводить до неефективного витрачання ресурсів системи, а також становить небезпеку для здоров’я пацієнтів.

Поточне фінансування первинної ланки є вкрай низьким, не працює механізм стимулювання праці медичних працівників, що надають первинну медичну допомогу, лікарі отримують заробітну плату без урахування результатів роботи. Рівень забезпеченості обладнанням є низьким.

Слабка первинна ланка медичного обслуговування, на якій відбувається найбільше контактів пацієнта із системою охорони здоров’я, не сприяє попередженню та виявленню захворювань на ранніх стадіях, а також зниженню факторів ризику розвитку захворювань.

Основні кількісні показники, якими характеризується ситуація

Україна суттєво відстає від сусідніх держав за показниками середньої очікуваної тривалості життя при народженні — 71,38 року у 2015 році, тоді як в країнах ЄС він становить 80,6 року, Польщі — 77,5, Словаччині — 76,7, Литві — 73,6 року.

Україна має суттєво вищі показники тривалості госпіталізації порівняно з країнами ЄС — 11,2 дня (2015 рік), тоді як в країнах ЄС — 8,2, Польщі — 6,9, Словаччині — 7,3, Литві — 8.

Мета, якої передбачається досягнути

До кінця 2017 року — запровадження нових методів фінансування первинної допомоги з використанням нормативу на одного жителя, визначення гарантованого пакета послуг, а також фінансування спеціалізованої допомоги за принципами глобального бюджету, забезпечення доступу до якісної первинної медичної допомоги для всього населення України.

У середньостроковій перспективі — створення та запровадження нової моделі фінансування, яка передбачає чіткі та прозорі гарантії держави щодо обсягу безоплатної медичної допомоги, кращий фінансовий захист громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних коштів та скорочення неформальних платежів, створення стимулів до поліпшення якості медичної допомоги, що надається населенню державними та комунальними закладами охорони здоров’я, та підвищення ефективності процесу її надання.

Цільові кількісні показники, яких передбачається досягнути
до кінця 2017 року і в середньостроковій перспективі

В результаті запровадження реформи фінансування системи охорони здоров’я очікується покращення таких показників:

Показник	2015 рік	2017 рік	2018 рік	2019 рік	2020 рік
Середня тривалість госпіталізації, днів	11,2	11	10,5	9,5	9,2
Рівень госпіталізації пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (випадків на 1000 населення)	36,2	36	35	33	30
Лікарі первинної ланки, що надають послуги первинної медичної допомоги згідно з договорами, укладеними із населенням, осіб		7000	10 000	15 000	20 000

Відповідність пріоритету Програмі діяльності Кабінету
Міністрів України, іншим стратегічним документам,
міжнародним зобов’язанням

Пріоритет відповідає:

Програмі діяльності Кабінету Міністрів України;

Стратегії сталого розвитку “Україна — 2020”, схваленій Указом Президента України від 12 січня 2015 р. № 5;

Угоді про асоціацію;

Меморандуму з МВФ.

Результати роботи за попередній період

Прийнято постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 932 “Про затвердження Порядку створення госпітальних округів” та від 30 листопада 2016 р. № 875 “Про внесення змін до Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 р. № 1013 “Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я”.

Розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення Національної служби здоров’я України”.

Суть підходу, який пропонується реалізувати
в середньостроковій перспективі

Проведено аналіз трьох можливих варіантів розв’язання проблеми: фінансування системи охорони здоров’я шляхом добровільного приватного медичного страхування; запровадження обов’язкового медичного страхування з оплатою індивідуальних внесків як нарахувань на фонд заробітної плати; універсальне медичне солідарне страхування з повною оплатою з державного бюджету. За результатами аналізу було обрано варіант універсального медичного страхування. Універсальне медичне солідарне страхування передбачає, що фінансування системи охорони здоров’я здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, що надійшли у вигляді загальнонаціональних податків. Таким чином, досягається перший елемент медичного страхування, суть якого полягає в тому, що посильні грошові внески на випадок хвороби сплачуються великою кількістю громадян заздалегідь, а зібрані кошти спрямовуються на лікування тих, кого спіткала хвороба.

Ця частина моделі не потребує змін, оскільки в Україні передоплата громадянами за медичне обслуговування вже сьогодні здійснюється у вигляді сплати загальних податків до державного бюджету. Подібна практика поширена в багатьох високорозвинутих країнах світу, у тому числі майже у половині країн ЄС (зокрема Велика Британія, Іспанія, Італія, Ірландія, усі Скандинавські країни), і набуває дедалі більшого поширення.

Пропонується запровадити другий обов’язковий елемент медичного страхування — чіткі правила передоплати за конкретно одержану у разі настання хвороби необхідну медичну допомогу. Необхідно буде змінити не принцип збору коштів, а принцип їх використання. На сьогодні бюджет охорони здоров’я розподіляється між закладами незалежно від кількості та якості наданих ними послуг. Після запровадження страхової моделі постачальники послуг повинні будуть перейти на договірні стосунки з державою, змагаючись за право обслуговувати громадян за кошти державного медичного страхування.

⇐ Предыдущая38394041424344454647Следующая ⇒

Поделиться: