ПАР ділиться на 9 провінцій

Західна Капська провінція (Кейптаун)           Північна Капська провінція (Кімберлі)

Східна Капська провінція (Бішо)                                      КваЗулу-Наталь (Пітермаріцбург)

Вільна Країна (Блумфонтейн)                           Північно-Західна провінція (Мафікенг)

Гаутенг (Йоганнесбург)                                                      Мпумаланга (Нелспрюйт)

Лімпопо (Полокване)                                                

Економік а ПАР – індустріально-аграрна країна, найбільш розвинена в економічному відношенні в Африці. Іноземний капітал займає сильні позиції в економіці. В добувних галузях переважає англ. капітал, у нафтопереробній, автомобільній – капітал ТНК країн Зах. Європи і США). Провідні галузі промисловості – гірнича (найбільший світовий продуцент платини, золота, хрому), автомобільна, металообробна, металургійна, машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, цементна, текстильна, харчова. Сильні позиції ПАР на світовому ринку визначаються передусім багатством її надр.

 

Нігерія

Загальні відомості. Офіційна назва — Федеративна Республіка Нігерія. Столиця — Абуджа (400 тис. осіб). S= 933 тис. км² (31у сві­ті). Населення — понад 130 млн осіб (10). Дер­жавна мова — англійська. Грошова одиниця — найра.

Географічне положення. На півдні Нігерія має ши­рокий вихід до Гвінейської затоки. Безпосередніми су­сідами цієї країни є: на півночі — Нігер, на заході — Бенін, на сході — Чад і Камерун. У цілому географічне положення Нігерії є середньо-сприятливим для її роз­витку. Віддалені від океану частини мають набагато гірше географічне положення, ніж прибережні.

Історія виникнення та розвитку. До появи тут євро­пейців на території сучасної Нігерії існували держави народів гауса та йоруба. Найвідоміші з них Іфе, Бенін, Борну. З другої половини XV ст. на узбережжі Гвіней­ської затоки з'явилися європейці. Нинішнє узбережжя Нігерії в середні віки стало частиною так званого Не­вільницького Берега. Тут здійснювалася інтенсивна торгівля рабами, звідси їх вивозили до інших частин світу, переважно до Америки. У XIX ст. тут виник сул­танат Сокоти. На другу половину цього століття припадає британська колонізація нинішньої території Ні­герії. Тут було створено власну колонію і протекторат Нігерія. З I960 р. проголошено незалежність, Нігерія стає членом Британської Співдружності Націй, ау 1963 р. федеративною республікою. З того часу й донині від­буваються державні перевороти, які стали нормою жит­тя, та правління військових; протягом 1967—1970 pp. навіть тривала громадянська війна, під час якої заги­нуло понад 2 млн осіб.

Державний устрій і форма правління. Нігерія — федеративна держава, президентська республіка. Гла­ва держави й уряду — президент. Законодавча влада належить парламенту, який складається з 360 депу­татів. Країна складається з 36 штатів і 1 столичного округу.

Природні умови та ресурси. У рельєфі Нігерії пе­реважають рівнини та височини. Узбережжя низо­винне, заболочене та вкрите мангровими лісами. Далі на північ рівнина стає все горбистіша, поступово підні­мається, врешті-решт утворюючи плоскогір'я Джос і Баучі. Біля кордону з Камеруном у гірському масиві Адамава знаходиться г. Дімланд (2042 м). Це найви­ща точка країни.

На більшій частині території Нігерії панує екваторі­альний клімат. Протягом року середні температури коливаються від +26 °С до +33 °С. Кількість опадів дуже зменшується від південного узбережжя на північний схід від 4000 мм до 500 мм. Це пов'язано з тим, що на узбережжі клімат впродовж цілого року вологий, а на північному сході спостерігається тривалий сухий сезон, коли дмуть вітри із Сахари.

Найбільшою річкою Нігерії є повноводний Нігер. Це велика судноплавна водна магістраль. Великих озер немає, за винятком прикордонного Чаду. Це озеро впро­довж року, залежно від сухого та вологого періодів, то розливається, то різко зменшує свою площу.

У вологих південних районах країни багатий рос­линний світ. Тут поширені густі екваторіальні ліси з цінними видами дерев, зокрема червоним деревом та олійною пальмою. Зі зменшенням опадів у північно­му напрямку ліси спочатку переходять у савану, а по­тім і в напівпустелю. Тваринний світ у густозаселеній Нігерії дуже винищений.

Основу мінеральних ресурсів Нігерії складають енер­гоносії та руди кольорових металів. Видобувають нафту (110 млн т), природний газ, кам'яне та буре вугілля. Значними є запаси залізної та титанової руд, олова, цинку, свинцю. Є родовища молібдену, вольфраму, цирконію, ніобію, урану. Поширені родовища хімічної сировини (фосфорити, кухонна сіль) та буді­вельних матеріалів (азбест, вапняки, мармур).

Населення. Середня густота населення в Нігерії ста­новить приблизно 150 осіб на 1 км². Цей показник змен­шується у північному напрямку. Народжуваність у країні одна з найвищих у світі та дорівнює 42 %о. При смертності 13 %о природний приріст становить 29 %о. Сільське населення все ще переважає, однак частка міського населення швидко зростає та вже перевищила 44 %. Етнічний і релігійний склад населення надзвичай­но строкатий. Народи гауса, йоруба, ібо становлять близько 20 % жителів країни, фульбе — 11, ібібіо — 6, канурі — 5, едо — 4 % і т. д. Різноманітний релігійний склад населення: мусульмани-суніти становлять близь­ко 50 %, протестанти — 27, католики — 13, прихиль­ники традиційних африканських вірувань — 10 % .

Господарство. За обсягом ВНП Нігерія друга після ПАР країна Африки. В економіці домінує сільське гос­подарство. Рослинництво працює як на задоволення продовольчих потреб (вирощують просо та сорго, рис і кукурудзу), так і на експорт (какао, арахіс, природний каучук, бавовна). За обсягами вирощування проса та сорго Нігерія займає у світі відповідно друге та третє місця, а арахісу та какао — четверте та шосте відповід­но. У тваринництві розводять кіз, велику рогату худо­бу та овець. Харчовий раціон жителів приморських районів, а також тих, які мешкають уздовж річки Нігер і біля озера Чад, доповнює риба. її виловлюють понад 400 тис. т на рік.

Серед галузей промисловості виділяється гірничодо­бувна, що представлена насамперед нафтовидобуванням. Інші основні галузі добувної промисловості дають країні вугілля, уран, олово, сіль і фосфати. За видобут­ком урану Нігерія посідає п'яте місце у світі. Інший важливий сектор індустрії країни зайнятий переробкою сільськогосподарської сировини. Серед них виділяють­ся бавовноочисні та текстильні підприємства. Зростає виробництво в цементній промисловості.

Транспортне забезпечення країни недостатнє. У Нігерії взагалі немає залізниць. Дуже мала протяжність автомобільних шляхів — 20 тис. км. Крім того, лише 30 % з них мають асфальтове покриття. З метою судно­плавства використовують р. Нігер, а також порти мор­ського узбережжя, звідки вивозиться переважно нафта та сільськогосподарська продукція. Міжнародні аеро­порти функціонують у столиці та в місті Агадасі.

Культура та соціальний розвиток. Історико-культурна спадщина небагата. Архітектурні об'єкти датуються XVI ст. Рівень соціального розвитку все ще низький. Письменних у країні трохи більше 50 %. Менше поло­вини населення має доступ до якісної питної води. По­гана ситуація і з медичним обслуговуванням: на 6 тис. осіб припадає аж один лікар. Вражаючою є смертність дітей до 1 року — понад 85 %. Короткою є також серед­ня тривалість життя чоловіків і жінок, відповідно — 52 та 54 роки. Великі проблеми в Нігерії і з дотриман­ням прав людини. Ця держава має один з найвищих у світі рівнів злочинності та корумпованості.

Федеративна Республіка Нігерія визнала незалеж­ність України 11 березня 1992 р. Підписання Протоко­лу про встановлення дипломатичних відносин між дво­ма державами відбулося 10 грудня 1992 р. Зовнішньо­торговельний оборот між двома країнами постійно зро­стає з великим додатним сальдо для України.

США

1. США займають площу 9, 629 млн. кв. км. За територією поступаються лише РФ, Канаді й КНР. Морська економічна зона країни простягається на 200 морських миль. Чисельність населення перевищує 305 млн. осіб. Державним святом країни є День Незалежності, що святкується 4 липня. США має володіння – Пуерто-Ріко, Віргінські острови, Гуам, Східне Самоа, Уейк, Мідуей.

З географічної точки зору США поділяється на три окремі частини: 1) основна 4662 км х 4583 км; 2) Аляска – 1, 53 кв. км; 3) Гавайські острови (24 острови) – 16, 8 тис. кв. км. Аляска знаходиться в субарктичному і арктичному поясах, для Каліфорнії, Гаваїв, частини Флориди й Мексиканського нагір’я характерний тропічний клімат. Приблизно половину території країни займають рівнини й невисокі гори – Аппалачі, Скалисті, Височина Лаврентія, Центральна рівнина, Великі рівнини. На заході США рельєф підвищується. Тут знаходяться плато гірської системи Кордильєр, плато Колорадо, хребет Сьєра-Невада. Поблизу узбережжя Тихого океану тягнуться Берегові хребти. Найвищою точкою країни є гора Мак-Кінлі (6194 м), що знаходиться на Алясці. Найнижча точка США – впадина Долини Смерті (- 86 м). Територією штатів протікає повністю або частково цілий ряд великих рік: Міссурі (4086 км), Міссісіпі (3765 км), Ріо-Гранде (3605 км), Юкон (3185 км), Св. Лаврентія (3057 км), Арканзас (2347 км), Колорадо (2333 км), Огайо (2100 км). На кордоні з Канадою розташовано 5 великих озер. З них Мічиган повністю належить США. Найбільшим з великих озер є Верхнє – 82414 кв. км.

У країні розорано бл. 20% території. Ліси займають майже 40% всіх земель. Це переважно хвойні ліси. В Каліфорнії росте секвойя, на півдні Флориди – тропічні ліси. Основні промислові ліси знаходяться в штатах Вашингтон і Орегон. Але значна частина деревини імпортується з Канади та екваторіальних країн. На території США збереглися представники типово північноамериканської фауни – бізони, алігатори, ведмеді грізлі У федеральній власності знаходиться 27,7% території, яка відведена під національні та пам’ятні парки, парки штатів, заповідники дикої флори, рекреаційні території.

Понад 50% потреб США у мінеральних ресурсах забезпечується за рахунок імпорту. Експорту корисних копалин практично немає. У США значні запаси залізної руди. Це високоякісні гепатити з вмістом заліза 50 – 55%. Але видобуток триває з середини ХІХ ст., тому багато родовищ випрацювано. Основним регіоном видобутку руди нині є Приозер’я (штати Мічиган і Мінесота (70 і 21% загальнонаціонального видобутку). Видобуток тут йде відкритим способом. Руда імпортується також з Бразилії, Ліберії, Венесуели, окатиші – з Канади. Країна володіє найбільшими в світі запасами кам’яного вугілля. Добувається в Аппалачському, Іллінойському та Західному басейнах переважно відкритим способом. Є високоякісним. Використовується в тому числі й для виробництва штучних тканин. Є похилий вуглепровід, за допомогою якого вугілля з західних штатів передається в південні. Перша нафтова свердловина була встановлена в США у 1859 р. у Передаппалачському басейні. За запасами нафти країна входить в першу світову десятку. Нині в країні два основних басейни – Мексиканський (Техас, Луїзіана, Алабама, Міссісіпі) і Аляска. У першому видобуток в основному ведеться на шельфі. В Алясці знаходиться унікальне нафтове родовище Прадхо-Бей на узбережжі моря Бофорта. Його запаси оцінюються в понад 2 млрд. т. Складнощі видобутку тут викликані вічною мерзлотою. Запаси традиційного природного газу є істотно вичерпаними. Натомість зростає видобуток вугільного метану і сланцевого газу. Родовища останнього зосереджені в Техасі, в Аппалачському басейні, в штатах Пенсільванія і Нью-Йорк. Запаси сланцевого газу є найбільшими в світі й оцінюються в 300 млрд. куб м. Завдяки зростанню його видобутку в останні роки США вийшли на місце в світі за видобутком газу (620 млрд. куб. м) і змогли відмовитися від імпорту скрапленого газу. Різниця між видобутком і споживанням (650 млрд. куб. м) компенсується за рахунок імпорту газу з Канади. Країна має значні запаси фосфоритів, що добуваються в районі Мексиканської затоки і у Флориді. Мідь добувають на плато Колорадо, золото – у великому басейні. Значні запаси молідебну зосереджені у Колорадо, Юті, Нью-Мексико.

Населення країни поділяється на 5 груп: білі – 79%, негри – 13%, азіати – 5%, індіанці, ескімоси, алеути – менше 1%, гавайці – 0, 18%. З 2000 р. в країну в’їхало понад 12 млн. емігрантів. Нині народжених в інших країнах бл. 36 млн., з них 11 млн. – народжені в Мексиці. Англійську рідною мовою вважають 216 млн., іспанську – 33 млн., китайську – 2,5 млн., вірменську – 1,7 млн., французьку – 1,6 млн., німецьку – 1,4 млн.

Дослідники стверджують про зупинку амер. «плавильного котла» і ідентифікують сучасне амер. суспільство як етнічну «миску салату». Під впливом масової імміграції з країн Азії, Африки і Латинської Америки посилюється «пористість» етнічного простору, оскільки в ньому спостерігаються крупні вкраплення спільнот китайців, корейців, бірманців, мексиканців Для прикладу в «чайнатауни» доступ 100% американця є практично неможливим. Виникають місця, де володіти англійською мовою зовсім необов’язково. В чайнатаунах поступово стала відроджуватися трацийна структура китайського суспільства (конфуціанство, культ формальних і неформальних керівників, замкненість, «тріади»). Расово-етнічний фактор відіграє все більшу роль, тому дослідники говорять про «мультикультурність» амер. суспільства, а деякі передбачають його азіатизацію. Перегини навпаки стали проявлятися після схвалення расового законодавства, яке приписувало університетам і керівникам установ і бізнесу приймати на роботу у першу чергу небілих. В деяких містах чорні й мексиканці буквально витісняють білих. Детройт і Балтімор нагадують окуповані поселення з комендантською годиною протягом доби – на вулицях і вдень тут можна зустріти білих. А в Атланті навіть в центрі білі не прогулюються навіть вдень. Білі не відвідують ті кінотеатри, в які ходять чорні; в університетських кампусах білі й чорні студенти тримаються відособлено; навіть на стадіонах під час матчів сідають окремо.

Разом з тим всі американці надзвичайно патріотичні. Це їм прищеплюється зі школи.

Найбільшими етнічними групами є німецька, ірландська, англійська й афро-американська, кожна з яких нараховує понад 20 млн. Понад 6 млн. нараховують італійська, мексиканська, французька, польська, корінних американців, голландська, шотландсько-ірландська. Ще 28 груп нараховують понад 1 млн. кожна. До 1965 р. основна маса іммігрантів (70%) прибула з Англії, Ірландії та Німеччини. Після схвалення нового імміграційного закону у 1965 р. домінувати стали вихідці з Латинської Америки і Азії. Як наслідок, сформувалися потужні кластери з більше ніж третиною небілого населення – Техас, Каліфорнія, Нью-Джерсі та ін. Бурхливими темпами відбувається іспанизація Південного Заходу – своєрідна мирна «реконкіста» земель, колись відібраних у Мексики. Іспаномовні складають 30% населення Техасу і 33% Каліфорнії. Для вихідців з третіх країн характерна ендогамність – укладення шлюбів у межах своїх етнічних груп. На початку 1990-х рр. виявилося, що є не лише чайнатауни. У Нью-Йорку є Південний Бронкс, де говорять лише на іспанській. Мер Майямі, який облюбували «нові росіяни» і московська богема, говорить з великими труднощами англійською мовою. У Каліфорнії є підприємства якими і володіють китайці і на яких працюють лише китайці. Білий «середній клас» поступово витісняється корейцями з престижних районів Лос-Анджелесу. Половина офіцерів прикордонного контролю у Сан-Франциско азійського походження. Російська «братва» б’є негрів у Гарлемі, а негри витісняють євреїв з Брукліна. Але від імміграції країна відмовитися не може. Дешева праця іммігрантів дає країні бл. 10 млрд. дол. щорічно.

Нині в американському суспільстві виділяють 4 групи іммігрантів. 1) що зберігають свою культурну самобутність і здійснюють повсякденну діяльність у межах своїх етнічних груп (тотальна ідентичність). 2) що зберігають свою ідентичність вибірково, живуть в етнічних групах, але знаходяться в комунікації з загальним стилем життя (часткова ідентичність). 3) неприєднані – як правило представляють сферу науки, культури чи мас-медіа. 4) гібриди – що народилися у міжнаціональних сім’ях.

У США статистика виділяє три регіони, які поділяються на 9 районів. На Півночі проживає 36% населення. Найкрупнішими штатами тут є Нью-Йорк – 19,2 млн., Іллінойс – 12,7, Пенсільванія – 12,4, Огайо – 11,5. Північ поділяють на 4 райони – Нова Англія (Массачусетс, Коннектикут), Середньо-Атлантичні штати (Нью-Йорк, Пенсільванія), Північно-Східний Центр (Огайо, Іллінойс), Північно-Західний Центр (Міннесота, Міссурі, Канзас). На Півдні мешкає 37% населення. Найчисельніші штати – Техас – 21,8, Флорида – 16,7 млн. На Півдні статистика виділяє 3 райони: Південно-Атлантичні штати (Вірджинія, Джорджія, Флорида), Південно-Східний Центр (Теннессі, Алабама, Міссісіпі), Південно-Західний Центр (Техас, Луїзіана). На Заході проживає 27% населення, зокрема у Каліфорнії 35,2 млн. Тут статистика виділяє два райони: Гірські штати (Колорадо, Арі зона, Невада, Юта) та Тихоокеанські штати (Каліфорнія, Вашингтон, Аляска, Гавайї).

Середня тривалість життя в країні складає для чоловіків 74,5, для жінок – 80,2 роки. У США більшість становлять протестанти – 56%. Римо-католиків 28%, іудеїв – 2 %. Актуальною для США є проблема корінних жителів. Індіанці (переважно племені лакота) заселяють значні частини штатів Небраска, Півн. і Півд. Дакота, Монтана, Вайомінг, що сумарно вдвічі перевищує територію Франції. У грудні 2008 р. індіанці лакота розірвали всі договори з США і проголосили створення індіанської держави. Цю державу готові визнати Болівія, Венесуела, Куба, Чилі, ПАР.

Дослідники виділяють 6 потенційних оплотів сепаратизму в США:

1) Техас. Тут дві державні мови – англійська й іспанська. Республіка Техас існувала протягом 1836 – 1845 рр. Зараз цей штат займає друге місце у федерації за чисельністю населення й матеріальним достатком;

2) Каліфорнія сплачує найвищі податки. А. Шварценегерр підписав міжурядову угоду з Великою Британією, що суперечить конституції; 3) Нью-Йорк. Популярним є відновлення вільного міста Нью-Йорк, яким він був до Громадянської війни; 4) Вермонт був незалежним протягом 1777 – 1791 рр. Нині користується підтримкою ідея заснування другої Вермонтської республіки чи Республіки зелених гір;

5) Проект Нової Мексики; 6) Штат Мічиган поділений однойменним озером на дві частини. Населення північної частини на 70% фіни. Тому вони вважають цю частину штату частиною Фінляндією і в зв’язку з цим серед них популярна ідея Верхнього Мічигану.

США

З економічної точки зору виділяють 4 макрорайони: Північний Схід, Середній Захід, Південь і Захід.

Північний Схід називають майстернею нації. Це колиска Америки. Саме його мешканців почали називати янкі. Саме тут зародився промисловий пояс США. В його межах розташований північно-східний мегаполіс, який називають «Головною вулицею» країни. Тут розташовані економічна столиця Нью-Йорк та політична Вашингтон. Нью-Йорк – найбільший фінансовий, промисловий, транспортний, торговий і культурний центр США. Він дає 1/10 сумарного ВВП країни. Особливо важливим є його фінансове значення. Місцеві фондова і товарна біржі найбільші в світі. У промисловості місті виділяються три групи галузей. По-перше, це галузі важкої промисловості, зв’язані з портовою функцією міста і переробкою сировини – нафти, кольорових металів. По-друге, це галузі, що виникли з орієнтацією на робочу силу й споживача – машинобудування, швейна, харчова. По-третє, це поліграфічна промисловість, яка створила місту славу «столиці новин». Нью-Йорк відіграє «законодавчу» роль у світі культури і видовищ. У місті проживають представники 177 національностей. Не менше 2/5 його жителів це іммігранти та їх діти.

Вашингтон – столиця США з 1800 р. Нагадує європейське місто. Тут немає хмарочосів. У місті заборонено будівництво споруд, вищих, ніж Капітолій – резиденція конгресу. У Вашингтоні мало промислових підприємств, але місто є значним науковим і культурним центром.

Якщо Нова Англія довгий час була головним районом легкої промисловості, то славу «амер. Руру» ще в ХІХ ст. набула західна частина Пенсільванії, де розташований Аппалачський басейн. Головний центр цієї вугільно-металургійної бази – Пітсбург, що набув титулу «металургійної столиці». Проте вже досить довгий період цей район переживає занепад і відноситься до категорії депресивних.

Середній Захід є районом крупної промисловості і сільського ггосподарства. Тут базі багатих ресурсів палива і сировини сформувалися такі значні промислові центри як Чикаго, Детройт, Клівленд. У другій половині ХХ ст. склався і Приозерний мегаполіс. Столицею цього макрорайону можна назвати Чикаго. Це найбільший в США транспортний вузол, головний ринок зерна і худоби. В агломерацію Чикаго входять десятки міст-супутників, міст-«спалень».

Багатством Середнього Заходу є не лише залізна руда, але й винятково сприятливі грунтові й агро кліматичні умови. Займаючи 1/5 частину території країни, макрорайон дає половину с/г продукції. У його межах знаходиться молочний пояс країни, для якого притаманні крупні ферми. Тут само знаходиться і кукурудзяний пояс, де фермери розводять м’ясну худобу і свиней. На півночі – пояс ярової пшениці, що видіснила традиційні прерії, а на півдні – пояс озимої пшениці.

Південь називають макрорайоном великих змін. Довгий час тут панувала монокультура бавовнику. Тепер регіон займає лідируючі позиції в країні за видобутком нафти, природного газу, вугілля, фосфоритів, за потужністю електростанцій, нафтохімічних комбінатів. Тут концентрується 9/10 випуску тканин, тютюнових виробів. Бавовняний пояс сильно скоротився, але с/г стало багатогалузевим та інтенсивним. За рівнем добробуту Південь поступається іншим макрорайонам, особливо це стосується «негритянських штатів» - Міссісіпі та Алабами.

Дослідники поділяють Південь на декілька частин. Це Старий Південь, знаменитий своїми тютюновими плантаціями – саме тут винайдені й випускаються цигарки «Мальборо». Тут само – головний район виробництва курчат-бройлерів. Це Глибокий Південь, який прославився монокультурою бавовнику. Символом його швидкого розвитку є місто Атланта. Це «сонячний» штат Флорида, який щороку відвідують 50 млн. туристів і відпочиваючих. Майамі є найбільшим курортом світу. Цитрусові звідсіля розвозяться по всій країні. На мисі Канаверал розташований головний космодром США. Це Новий Південь (Техас), що після «нафтової лихорадки» перетворився в один з найбільш заможних регіонів США. Його головними центрами є ультрасучасні Даллас і Хьюстон. Тут знаходиться крупне аерокосмічне виробництво, звідси керують космічними польотами.

Захід – самий молодий і динамічний макрорайон США. Тут самі високі гори, найглибші каньйони, найбільші пустелі (Арізону називають «Єгиптом в Америці») і найбільш родючі долини. Тут найбільше змішення англо-американської, іспано-американської, азіатсько-американської і індіанської культур. Тут контрастне сусідство величезних міст і майже безлюдних просторів. Довгий час макрорайон спеціалізувався на добувній промисловості й пасовищному тваринництві. Динамічно почав розвиватися після Другої Світової війни. На преріях Великих рівнин розводять ВРХ, вівці. Це край ранчо, ковбоїв і родео. У Скалистих горах багато мідних, молібденових, золотих рудників і вугільних розрізів. Разом з тим тут багато національних парків і гірськолижних курортів. На Тихоокеанському Заході виділяється «золотий» штат – Каліфорнія, який називають «державою в державі». Це головний науковий і військово-промисловий центр США. Також головний с/г штат країни. Центральна долина являє собою 700 км фруктовий сад. У Каліфорнії всього вдвічі менше авто, ніж в інших 49 штатах.

Лос-Анджелес дякує своїм зростанням с/г, золоту, кінематографії, а останнім чином – комплексу галузей військової орієнтації, виробництву літаків, ракет, космічних кораблів, приладів і електроніки. Як промисловий центр поступається лише Нью-Йорку. Місто протягнулося вздовж узбережжя на 120 км, деякі вулиці мають до 16 тис. номерів будинків. Це найбільш одноповерхове місто США. В агломерацію входить понад 220 населених пунктів.

Сан-Франциско вважається найкращим містом США. Поряд знаходиться знаменита Силіконова долина. До складу Заходу входить також Аляска – новий ресурсний район та Гавайї – острови ананасів і туризму.

У США бл. 2 млн. ферм. В середньому на кожну припадає 190 га. Фермерська сім’я має статок у 5 разів більший ніж середньостатистична американська сім’я, зайнята в іншій сфері економіки. С\г США забезпечує 15% працездатного населення. 30% фермерів мають вищу освіту, половина з них – вчений ступінь. Американці тратять на їду бл. 11% своїх прибутків; у ВБ – 11,2, Франції – 14,8, ФРН – 17,3%. Укладаються угоди місцевих громад з фермерами. Вони передбачають внесок у виробництво, купівлю овочів, молока за заниженими цінами. Ця система «тейкей» виникла в Японії у 1970-х рр. У США почала впроваджуватися з 1985 р. Субсидії на с/г у США складають 16%; у ЄС – 32%.

Канада

1. З демографічної точки зору країна поділяється на 5 районів. Центральний район включає провінції Онтаріо (12,3 млн.) та Квебек (7,5 млн). До Атлантичного району входять Нью-фаунленд і Лабрадор (520 тис.), Нова Шотландія (950 тис.), Нью-Брансуїк (750 тис.). Три провінції Манітоба (1,2 млн.), Саскачеван (1) та Альберта (3,2) складають Центральний район або «Прерії». До Тихоокеанського району входять Британська Колумбія (4,2 млн.). І нарешті Далеку північ складають Юкон (31 тис.), Північно-Західні території (42 тис.), Нунавут (27 тис.).

На 5% території південного сходу проживає 2/3 всіх канадців. Тут густота населення перевищує 100 чол. на кв. км. Більше ¾ населення країни проживає не далі 200 км від кордону з США. Ойкумена являє собою стрічку, довжина якої у 40 разів перевищує її ширину. У надзвичайно багатих ресурсами північних районах, які складають 70% території Канади, мешкає всього 1,5% населення. В основному це індіанці та ескімоси (інуїти).

Міське населення складає 78%. Найкрупніші міста – Торонто (понад 5 млн.), Монреаль (3,6), Ванкувер (2,2), Оттава (1,2), Калгарі (1), Едмонтон (980 тис.). Щороку до Канади прибуває бл. 250 тис. іммігрантів. Це забезпечує 2/3 приросту населення. Понад 50% - це вихідці з Азійсько-Тихоокенського регіону (найбільше з КНР (16%), Індії та Пакистану (18%). 19% іммігрантів прибуває з Європи, 18% - з Африки і Близького Сходу, 7,5% з Латинської Америки, 2,5% - з США. Кожен шостий мешканець країни народився за її межами. У країні проживає 100 різних етнічних груп. Два найбільших народи – це англоканадці й франко канадці. Їх називають народами-засновниками Канади. Згідно політики двомовності, запровадженої «Актом про офіційні мови» 1969 р. і закріпленої в конституційній «Хартії прав і свобод» 1982 р. парламентські дебати, державні документи обов’язково публікуються англійською та французькою мовами і лише після цього набувають юридичної сили. Індіанські народи офіційно називають першими націями країни. Вони нині розмовляють на 58 мовах. Їх чисельність, включаючи метисів, складає 1,3 млн. 350 тис. з них проживає на територіях резервацій (2,5 тис. площею 30 тис. кв. км), для яких характерні самоуправління й колективні права на землю. Канадську Арктику заселяють ескімоси (50 тис.), яких називають інуїтами – людьми. У 1999 р. була створена спеціальна територія Нунавут, де ескімоси складають 85% населення.

Терміни нація чи народ в Канаді не застосовуються. До всіх інших етнічних груп застосовують назву «етнічне визначення плюс канадці». У політичній культурі з 1971 р. прийнята концепція багато культурності чи «єдності через багатоманітність», що закріплено «Канадським актом про багато культурність» 1988 р.

Зростає число осіб, які ідентифікують своє походження як канадське – за 20 років з 3% до 30%. Натомість, число осіб, які визначають своє походження як чисто британське впало в 6 разів, як чисто фр. у 10 разів. Англоканадці в структурі населення складають 40%, франко канадці – 27%. Інші великі етнічні групи (чисте походження + змішане): німці – 710 тис. + 2 млн., італійці (730 тис. + 540 тис.), українці (330 тис. + 750 тис.), китайці (940 тис. + 160 тис.), голландці (320 тис. + 610 тис.), поляки (260 тис. + 560 тис.). Рідної мовою 58,5% вважають англійську, 22,6% - французьку, 2,9% - китайську, 1,6% - італійську, 1,5% - німецьку. Єдиною офіційною мовою Квебеку є французька, Брансуїку – французька й англійська, всіх інших провінцій – англійська, Нунавуту – 8 мов – англійська, французька, ескімоська і 5 індіанських.

Найбільша церква – католицька 45,2%. Англоканадці – переважно прихожани протестантської Об’єднаної церкви Канади, створеної у 1925 р. в результаті об’єднання англіканської (8,1%) та частини пресвітеріанських, баптистських, конгрегацій них і євангелістських общин (11,5%). Понад 10% - прихильники інших протестантських громад. 1% - православні, 1,2% - іудеї, 0,9% - мусульмани, 0,6% - буддисти, 0,5% - уніати.

2. Канада – конституційна монархія, фактично – федерація з парламентською формою правління. Утворена в 1867 р. внаслідок схвалення Акту про Британську Північну Америку. Він був основним конституційним документом до 1982 р., коли парламентом був ухвалений новий Конституційний акт. Останній консолідував Акт 1967 р. і всі додатки до нього, додав формулу зміни Конституції, а також Хартії прав і свобод. Складовою частиною Конституції є неписані звичаї. АТУ – 10 провінцій і 3 території федерального підпорядкування.

Реальна влада належить парламенту, який виконує законодавчі та виконавчі функції і складається з монарха, сенату й палати громад. Монарха в країні представляє генерал-губернатор, що призначається Короною за поданням прем’єр-міністра і володіє переважно церемоніальними повноваженнями.

У палаті громад 301 депутат, що обираються за мажоритарною системою терміном на 5 років. Лідер партії, що отримала перемогу, формує уряд. Друга партія має назву «офіційної опозиції». Останні вибори відбулися 14 жовтня 2008 р. Перемогла Консервативна партія – 142 мандати (57,5%). Її лідер став прем’єр-міністром. Друге місце посіла Ліберальна партія (Стефан Діон) – 78 мандатів. На третьому місці Квебецький блок – 49 мандатів. Нова демократична партія отримала 37 мандатів.

Сенат (104 місця) розглядає і затверджує законопроекти, схвалені палатою общин. Не має законодавчої ініціативи з фінансових питань, контролю над виконавчою владою, вотуму недовіри уряду. Сенатори призначаються генерал-губернатором за рекомендацією прем’єр-міністра за нормою представництва від суб’єктів федерації. Йдуть на пенсію по досягненні 70 років.

Найважливіші повноваження належать центру. Провінції відають питаннями майнових і цивільних прав, опосередкованого оподаткування, використання природних ресурсів – збір на право розробки надр (роялті). У сферу спільної компетенції входить імміграція, розвиток с/г.

 

46. Мексика, офіційна назва Мексиканські Сполучені Штати — держава в Північній Америці, що граничить на півночі з США, на південному сході — з Белізом і Гватемалою, на заході омивається водами Каліфорнійської затоки і Тихого океану, на сході — водами Мексиканської затоки і Карібського моря. Мексика є найпівнічнішої з країн Латинської Америки і найнаселенішою з испаноговорящих країн.

Мексика розташована на півдні Північної Америки і займає бо?льшую частина Середньої Америки. На півночі Мексика граничить з США (а саме з штатами Каліфорнію, Арізона, Нью-Мексіко і Техас), довжина кордону 3141 км. На схід від міста Сьюдад-Хуарес до Мексиканської затоки кордон проходит по звивистій річці Рио-гранде. Декілька природних і рукотворних відміток визначають кордон з США на захід від Сьюдад-Хуарес до Тихого океану. Із заходу і півдні Мексику омиває Тихий океан, а зі сходу — Мексиканська затока і Карібське море. На південному сході Мексика граничить з Гватемалою (871 км.) і Белізом (251 км.). Мексика є північною частиною Латинської Америки і самою густонаселеною испаноговорящей країною.

Практично вся територія Мексики знаходиться на Північно-амер.й плиті, лише Нижня Каліфорнія знаходиться на Тихоокеанській плиті і Плиті Кокос. З точки зору фізичної географії, територія на схід від перешийка Теуантепек, яка складає 12,1 % території країни і складається з п'яти мексиканських штатів Кампече, Чьяпас, Табасько, Кинтана-Роо, і Юкатан розташована в Центральній Америці. З точки зору геологічної будови мексиканський для Трансу вулканічний пояс відділяє північний регіон країни. Геополітично Мексика вважається північноамериканською країною.

S= Мексики складає 1 972 550 км.?, у тому числі близько 6 тис. км.? островів в Тихому океані (включаючи острів Гуадалупе і архіпелаг Ревілья-Хихедо), Каліфорнійській і Мексиканській затоках і Карібському морі. За площею території Мексика займає 14 місце в світі.

Довжина берегової лінії Мексики складає 9330 км. — 7338 км. з тихоокеанського боку і 2805 км. з атлантичною. Виняткова економічна зона Мексики, яка тягнеться на 370 км. від обох побережжя, займає площу 2,7 млн км.?. Ширіна мексиканської суші зменшується при русі на південь від кордону з США, а потім згинається на північ у вигляді 500-кілометрового півострова Юкатан, так що столиця штату Юкатан місто Меріда виявляється північніше чим Мехіко або Гвадалахара.

Рельєф Мексика пересічена з півночі на південь двома гірськими хребтами Сьерра-Мадре Східна і Сьерра-Мадре Західна, які є продовженням Скелястих гір Північної Америки. Зі сходу на захід в центрі країни проходит мексиканський для Трансу вулканічний пояс, також відомий як Поперечна Вулканічна Сьєрра і Сьєрра Невада. На нім знаходяться найвищі гори Мексики: пік Орісаба (5700 м), Попокатепетль (5462 м), Істаксиуатль (5286 м) і Невадо-де-Толука (4577 м).

Мексиканське нагір'я розташовується між хребтами Західна і Східна Сьерра-Мадре, тягнучись від кордону з США на півночі до Поперечної Вулканічної Сьєрри на півдні. Низький хребет розділяє нагір'я на дві частини — Північна і Центральна Меса. На території Північної Меси розташовуються штати Сакатекас і Сан-Луис-Потоси, середня висота цієї частини нагір'я складає 1100 м. Плато Північної Меси пересічене вузькими окремими хребтами і пониженнями, найбільше з яких — Больсон Мапімі. Висота Центральної Меси складає 2000 м, на її території розташовані багаточисельні долини, сформовані древніми озерами (див. Теськоко?). У долинах Центральної Меси розташовані найкрупніші міста Мексики — Мехіко і Гвадалахара.

Хребти півострова Нижня Каліфорнія тягнуться уздовж побережжя Каліфорнії до південного закінчення півострова на відстань 1430 км. Висота гір — від 2200 м на півночі до 250 м на півдні, поряд з містом Ла-Пас. Декілька крупних гірських хребтів розташовано в південній і південно-східній частині країни. Сьерра-Мадре Південна тягнеться 1200 км. уздовж південного берега Мексики від південно-західної частини вулканічного для Трансу поясу до практично плоского перешийка Теуантепек. Середня висота гір цього хребта — 2000 м. На південь від перешийка починається хребет Сьерра-Мадре-де-Чьяпас?, який тягнеться 280 км. уздовж берега Тихого океану від кордону штатів Оахака і Чьяпас до кордону з Гватемалою. Середня висота хребта складає 1500 м, максимальна — 4000 м (вулкан Такума) Гідрографія

Річкові басейни в Мексиці: синім кольором позначений басейн Тихого океану, коричневим — Мексиканської затоки, а жовтим — Карібського моря. Сірим кольором відмічені внутрішні (безстічні) басейни.

На території Мексики протікає близько 150 річок, 2/3 яких впадають в Тихий океан, а останні — в Мексиканську затоку і Карібське море. Не дивлячись на очевидний достаток водних ресурсів, розподіл їх по країні дуже нерівномірно. П'ять річок — Усумасинта, Гріхальва, Папалоапан, Коацакоалькос і Пануко — складають 52 % середньорічного об'єму поверхневих вод, причому чотири з них (за винятком Пануко) впадають в Мексиканську затоку і розташовані в південно-східній Мексиці (15 % території і 12 % населення країни). Північна і центральна частини країни (47 % території і майже 60 % населення Мексики) мають доступ до менш ніж 10 % водних ресурсів.

На території басейну річки Бальсас, яка знаходиться на півдні країни, проживає близько 10 % всього населення Мексики. Найбільше в Мексиці прісноводе озеро — Чапала, розташовано в 45 км. на південний схід від Гвадалахари. Раніше озеро Теськоко? мало бо?льшую S=, але було осушено в 1967 році із-за постійних повеней.

На півострові Юкатан розташована велика кількість так званих сенотов — природних колодязів, що утворилися при розмиванні вапнякової кори дощовою водою, яка потім зливається з підземними річками.

Клімат Тропік Раки розділяє Мексику на зони з тропічним і помірним кліматом. Температури в областях на північ від 24ой паралелі в зимовий період нижче (середньорічні температури складають від 20 °C до 24 °C), тоді як в областях на південь температура відносно постійна і залежить в основному від висоти — на висоті від 1000 м (південні частини обох прибережних рівнин і півострів Юкатан) середня температура знаходиться в межах від 24 °C і 28 °C.

На висотах від 1000 до 2000 м середня температура лежить в межах від 16 °C до 20 °C. Вище 2 тис. метрів температура знижується до діапазону 8 °C — 12 °C. У Мехіко, який розташований на висоті 2300 м, середня температура дорівнює 15 °C.

Осідання на території Мексики сильно залежать від пори року і району. Області з сухим кліматом: Нижня Каліфорнія, північно-західний штат Сонора, північне і частина південного нагір'я. Рівень опадів в цих регіонах складає 300—600 мм/год і менше. У більшості населених областей південної частини нагір'я, у тому числі в Мехіко і Гвадалахарі, середньорічний рівень опадів рівний 600—1000 мм/год. Низькі прибережні райони з боку Мексиканської затоки отримують більше 1000 мм опадів в рік. У найбільш вологому регіоні — південно-східній частині штату Табасько — випадає близько 2000 мм опадів в рік. На півночі плато і в горах Східною і Західною Сьерра-Мадре інколи йде сильний сніг.

Мексика розташована в поясі ураганів, і всі прибережні райони схильні до їх дії в період з червня по листопад. З тихоокеанського боку урагани виникають не так часто і не дуже сильні. Декілька ураганів в рік проходят по східному берегу Мексики, приносячи з собою сильні вітру, дощі і руйнування. Ураган Гілберт у вересні 1988 року прошел прямо над містом Канкун, зруйнувавши безліч готелів, після чого дістався до північно-східного побережжя і викликав повені в місті Монтеррей, які з'явилися причиною людських жертв.

Грунти, рослинність і тваринний світ На півночі і північному заході Мексики розташовані пустелі (Чиуауа, Сонора) з примітивними сероземами. Вологіші місця мають сіро-коричневі грунти, придатні для зрошуваного землеробства. Виростають: кущ креозоту, різні акації і мімози, декілька сотів видів кактусів, 140 видів агав, а також юки, седумы, дазіліріон і інші сукуленти. Характерна форма рослинності — чапараль.

Вологіші південні райони Центральної Меси мають родючі червоно-бурі, коричнево-червоні і червонувато-чорні грунти, на яких вирощують традиційні споживчі культури: боби, кукурудзу, томати, а також кунжут, арахіс та інші. Раніше в цьому районі переважали хвойно-твердолисті ліси. В даний час грунт Центральної Меси схильний до інтенсивної ерозії, яка загрожує до 90 % сільськогосподарських земель країни в цілому. На гірських хребтах довкола плоскогір'я виростають змішані і хвойні ліси субтропічного типа. До висоти 1200—1400 м виростають низькорослі дубові ліси переважно з вічнозелених видів, вище 1700 м домінують різні види сосен. У хвойних лісах на висотах до 4 000 м зростають ялиці, кипарис, а також відома длиннохвойная сосна Монтесуми. У гірських лісах зустрічаються чорний ведмідь, рись і інші звіри. Вище за ліси на конусах вулканів квітнуть альпійські луги.

Краще за всіх в Мексиці збереглися ліси в гірських масивах і на рівнинах Юкатана на схід від Теуантепекського перешийка не дивлячись на вирубку найбільш коштовних порід, ще практиковане вогневе для підсічки землеробство і збільшення площ плантацій. Ці ліси складають 15 % від території всіх лісів країни (до приходу іспанців під ними було близько 70 %).

У південних лісах і редколесьях живуть переважно неотропічні тварини. Зустрічаються мавпи, ягуари, тапір, мурахоїд, сумчастий опосум, з півночі приходять єноти і дикобрази. Світ птиць особливо багатий: колібрі, строкаті папуги, тукани, зонтична птиця, грифи і безліч інших. Що також багато плазують — ігуани, черепахи і змії.

найнижча крапка: озеро Салада                                     найвища точка: вулкан Орісаба — 5611 м

Ресурси: нафта, срібло, мідь, золото, свинець, цинк, природний газ і деревина.

Природні погрози: цунамі уздовж побережжя Тихого океану, вулкани і руйнівні землетруси в центрі і на півдні країни, а також урагани в Мексиканській затоці. Поточні екологічні проблеми: забруднення нечисленних ресурсів прісної води на півночі, їх відсутність або погана якість в центрі і крайньому півдні; неочищені стоки каналізації і промислові стоки, що забруднюють річки в міських районах; вирубка лісів і запустинювання; серйозні забруднення повітря в столиці і містах уздовж кордону з США.

Населення Мексики — близько 107 млн чоловік (згідно перепису 2007). Сучасний етнічний склад складає представників з трьох груп: європейців, місцевих індійців і африканців. Білі складають 30 %, метиси 56 %, індійці 12 % і 2 % останні групи(азіати, мулати і негри) У 2005 році на кожну жінку доводилося 3,7 дитяти і цей показник продовжує швидко падати.

Згідно статистиці, приблизно 40 % населення Мексики проживає в п'яти штатах: 14 млн до Мехіко, 8,7 млн у Федеральному окрузі, 7,1 млн у Веракрусе, 6,6 млн в Халісько і 5,4 млн в штаті Пуебла. Менше всього мексиканців живе в штаті Південна Нижня Каліфорнія — всього 512 тис. чоловік. 84 % мексиканців проживає у власних будинках і окремих квартирах, 19,6 % має удома комп'ютер. У 1994 році Мексику прийняли в клуб багатих країн (OECD). По кількості багатих сімейств мексиканці стоять на четвертому місці (після США, Німеччини, Японії), але при цьому 60 % населення проживає в бідності, а 27 % нижче за рису бідності. По культурних особливостях етнологи ділять індійців на 62 етнічних групи, причому близько 30 з них мають свою мову. Найбільша за чисельністю група — науатль в Центральній Мексиці (ок. 1,3 млн чоловік), а також нащадки майя в Чьяпасе, Табасько і на півострові Юкатан (800 тис. чоловік). Багаточисельні також сапотеки, миштеки, тараумара і отоми.

З 100 млн мексиканців більше 50 % ще не досягли віку 20 років. Приріст населення складає 1,6 % у рік. Оскільки в сільській місцевості робочих місць мало, це стимулює величезну міграцію населення в місто, де в даний час зосереджено дві третини населення. Офіційно рівень безробіття складає 2,5 %. Але ця статистика не враховує цілу армію людей, зайнятих поденною працею: згідно приблизним оцінкам, вони складають від 40 до 55 % з 37,5 млн тих, що працюють.

У Мексиці практично немає іноземних робітників, за винятком штату Чьяпас, де в с/г працюють сезонні робітники з Гватемали. У 1970-і і 1980-і роки біженці з країн Центральної Америки, де йшли громадянські війни, шукали постійну роботу в Чьяпасе і інших районах Мексики.

 Внутрішня політика

Глава держави Президент, що обирається на шестирічний термін без права перевибрання. Президентські вибори проходят в один тур і переможець визначається простою більшістю голосів. Президентом Мексики вибраний в 2006 році Феліпе Інохоса Кальдерон, від правоцентристської Партії «Національна дія» (ПНД).

Як глава виконавчої влади Президент керує всім державним апаратом, призначає і звільняє вищих посадових осіб Федерації і Федерального округу, очолює озброєні сили. Йому надано право законодавчої ініціативи, і практично переважну більшість законопроектів обговорюваних і стверджуваних Конгресом, виходить від виконавчої влади. Президент володіє правому вето, яке не набуло поширення в Мексиці тому, що в системі зв'язків Конгресу і Президента, що фактично склалася, останній має можливість повністю контролювати законодавчий процес. Президент має право вводити надзвичайне положення, припиняти дію конституційних гарантій, реалізовувати можливість федеральної інтервенції у внутрішні справи штатів. Він видає декрети, що мають силу закону. Разом з широкими повноваженнями президент в своїх діях зв'язаний з безліччю писаних і неписаних умовностей і обмежень. Перш за все, він зобов'язаний дотримувати конституцію, по-друге, його термін правління лімітований 6-у роками. Ставити питання про другий термін означає порушити один з основних ідеалів Мексиканської революції – «неперевибрання». Точно також президент не може відкрито зазіхнути на основні демократичні завоювання революції, на закон про аграрну реформу, про націоналізацію нафтовидобування і її первинної переробки, на той, що став вже традиційним незалежний зовнішньополітичний курс країни і ін. Це зумовлює спадкоємність політики кожної адміністрації по ряду кардинальних напрямів, а також забезпечує їй широку підтримку населення

Законодавча влада Конституція вдягається законодавчою владою двопалатний конгрес. Нижня палата, або палата депутатів, складається з 500 членів. Виборці вибирають депутатів на трилітній термін на основі загального вибіркового права: один депутат від кожних 250 тис. чоловік населення або для його частини, яка перевищує 125 тис. чоловік. З 500 депутатів 300 чоловік вибираються по одномандатних вибіркових округах; останні 200 чоловік — на основі пропорційного представництва. Верхня палата, або сенат, складається з 128 членів, по 4 члени від кожного штату і федерального столичного округу, що обираються прямим загальним голосуванням на шестирічний термін, з повною ротацією його членів кожні шість років.

Конгрес збирається щорік на сесію, яка проводиться з 1 вересня по 31 грудня. Під час перерви в роботі парламенту законодавчі повноваження належать постійній комісії, що призначається обома палатами. Конституція забороняє перевибори на всі державні пости, у тому числі в обоє палати конгресу. У 1993 була прийнята поправка до конституції, що виключає т.з. «пункт підлеглості», відповідно до якого, якщо партія набере 35 % голосів по всій країні, вона автоматично отримує більшість місць в палаті депутатів. Ця поправка не дозволяє жодної з партій отримати більше 315 місць в нижній палаті. Поправки до конституції приймаються при схваленні їх не менше 325 депутатами. Отже, жодна з партій сама по собі не може вносити поправки в основний закон країни

Головна функція конгресу полягає в ухваленні законів і декретів по питаннях, віднесених до компетенції Федерації. Право законодавчих ініціатив належать Президентові, депутатам і сенаторам, законодавчим органам штатів. Будь-які проекти законів і декретів, обговорення яких не входить у виняткову компетенцію тієї або іншої Палати, обговорюються в обох Палатах. Законопроект, схвалений тією Палатою, в яку він був внесений, прямує для обговорення в іншу. Якщо інша Палата його схвалить, він прямує виконавчій владі, яка за відсутності заперечень негайно опубліковує його. При цьому проект стане законом або декретом, якщо набере в кожній з палат 2/3 загального числа голосів. Далі його публікує виконавча влада.

Конгрес також уповноважений: утворювати нові штати; встановлювати податки; визначати принципи, на основі яких виконавча влада може випускати позики; оголошувати війну; оголошувати амністію засудженим. У повноваження Палати представників входить: затверджувати федеральний бюджет; спостерігати за точного виконання відомств Контролера казначейства своїх функцій; призначати керівників і інших службовців відомства Контролера казначейства; розглядати звинувачення, що пред'являються державним посадовим особам; схвалювати призначення членів Високого Суду Федерального округу, що надаються Президентом.

До виняткової компетенції Сенату відноситься: аналіз зовнішньої політики, затвердження міжн. договорів і дипломатичних угод. Сенат також уповноважує Президента направляти національні війська за межі території країни.

Обоє палати мають право створювати комісії для розслідування діяльності федеральних міністерств, адміністративних департаментів і підприємств з переважаючою державною участю.

Виконавча влада Здійснюється Президентом. Президент формує уряд, який відповідальний перед ним. До складу уряду входять міністерства, очолювані державними секретарями і адміністративні департаменти.

Всі постанови, декрети, рішення і накази Президента мають бути скріплені підписом Держсекретаря або глави адміністративного департаменту; інакше вказані акти не підлягають виконання. Кожна з палат може викликати державного секретаря і главу адміністративного департаменту для здобуття інформації по обговорюваному закону, що відноситься до їх відомства або діяльності. У штатах законодавча влада належить палатам представників, а старанна — губернаторам (обираються на 6 років). Варто відзначити, що Конституція наділяє штати повноваженнями, якими не володіє центральна влада, хоча на практиці мексиканські штати мають обмежену реальну владу.

Судова система Мексиканська судова система розділена на федеральні суди і суди штатів, які застосовують відповідно федеральне і місцеве законодавство. На чолі федеральної судової системи коштує верховний суд, що складається з 22 суддів, призначається президентом на шестирічний термін, з відома сенату. Верховний суд має судову і адміністративну владу над нижчестоячими судами.

Президент призначає також суддів до 12 виїзних окружних судів, що складаються з трьох суддів; у 9 унітарних виїзних окружних судах і 68 окружних судах, що складаються з одного судді. Суди федерації розглядають: всі спори по цивільних і кримінальних справах; всі спори пов'язані з морським правом; всі спори в яких однією із сторін виступає Федерація; всі спори виникають між двома штатами або штатом або Федерацією. Разом з судами загальної юрисдикції в Мексиці існує і інтенсивно розвивається система адміністративної юстиції. Законодавчо були створені суди спеціальної юрисдикції, у тому числі податковий суд і управління по арбітражу, що відповідає за вирішення трудових конфліктів.

Політичні партії Партійна історія Мексики почалася з моменту утворення революційно-інституційної партії (ПРИ) в 1929 р. До кінця 80-х років останні партії не грали якої-небудь ролі в політиці держави. Лише після реформи виборного законодавства, яка проходила у декілька етапів, політична система перетворилася у відкритішу і демократичнішу. Всю історію партійної системи Мексики можна розділити на три етапи. На першому етапі на політичній арені знаходиться лише одна партія – ПРИ. Це період тривати з її освіти в 1929 р. до закінчення Другої Світової війни. З початку 60-х років і до економічної кризи можна спостерігати зачатки деякого плюралізму в Мексиці, проте на гегемонії, що стала до того моменту фактично державною, партії це ніскільки не позначається. І, нарешті, третій етап, який почався під час кризи 80-х років і тривати до сьогоднішнього дня, коли в державі спостерігається реальна багатопартійна система.

За результатами виборів липня 2006 в Палаті Депутатів (500 місць) представлені партии:Партия Національної дії — 207 місць, права, революційно-демократична партія — 127, ліва, революційно-інституційна партія — 106, центристська, Зелена Екологічна партія — 17, центристська, Конвергенція за демократію — 17, лівоцентристська Партія праці — 11, леваядругие — 15 місць.

Мексика адміністративно ділиться на 31 штат (исп. estados) і один федеральний округ (Distrito Federal). Штати ділиться на муніципалітети, залежно від населеності і розмірів штату їх число може різнитися від декількох штук до сотень.Кожен штат має свою конституцію і губернатора, який обирається загальним прямим голосуванням.Федеральний округ — особлива політична освіта, що включає центральну частину столичного мегаполісу Мехіко. З 1997 жителі столиці обирають главу уряду округу, який має менші права, чим губернатори штатів.

Економіка Мексика – індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, тютюнова, хімічна, сталеплавильна, нафтова, гірнича, текстильна та легка промисловість, моторобудівна, туризм. Паливно-енергетичний баланс М. характеризується переважанням нафти і газу. Транспорт: залізничний, автомобільний. морський. Бл. 60% зовніш. вантажообігу здійснює морський тр-т. Найважливіші мор. порти: Гуаймас, Коацакоалькос, Саліна-Крус, Тампіко, Веракрус, Акапулько, Прогресо, Масатлан, Мансанільо, Енсенада, Ла-Пас і Санта-Росалія. Дві головних авіакомпанії – «Аеромехіко» і «Мехсікана» мають в своєму розпорядженні велику мережу авіаліній всередині країни і здійснюють польоти в США, країни Латинської Америки і аеропорти Європи. 32 міжн. і 30 внутрішніх аеропортів обслуговують також інші численні міжнародні і місцеві авіакомпанії.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 427,4 млрд. Темп зростання ВВП – 4,8%. ВВП на душу населення – $4459. Прямі закордонні інвестиції – $ 5,8 млрд. Імпорт – $ 136,8 млрд (г.ч. США – 74,8%, також Японія, Німеччина, Франція). Експорт - $ 125 млрд (г.ч. США – 82%, також Канада, Японія, Іспанія).

Сучасний стан економіки країни. У кінці ХХ ст. (1997) промисловість становила 28,3% ВВП, сфера послуг і торгівля - 65,3%, сільське і рибне господарство - 6,1%. Приріст обсягу виробництва мексиканської економіки щорічно становив у 1995 - 6,2%, 1996 - 5,1%, 1997 - 7%, 1998 - 5,3%. Значна частина мексиканської промисловості базується на переробці природних ресурсів, особливо нафти, і на первинній обробці сільськогосподарської продукції. Мексика продукує також широкий асортимент товарів легкої промисловості і тривалого користування, має добре розвинену скляну промисловість. Підприємства обробної промисловості зосереджені в місті Мехіко і навколишній його промисловій зоні, а основні підприємства чорної металургії знаходяться в північних містах Монтеррей і Монклова та на західному побережжі. Металургійні заводи Мексики задовольняють попит на сталь всередині країни. Найважливіші види продукції обробної промисловості - автомобілі, продукти харчування, чавун і сталь, хімікати, напої і електротехнічні товари.

Промисловість Мексики зосереджена головним чином в зоні з 80-км радіусом від міста Мехіко і в містах Монтеррей і Ґвадалахара. Промисловий коридор тягнеться вздовж більшої частини північного кордону Мексики. Видобуток нафти зосереджений на східному побережжі від Тампіко до Вілья-Ермоса, на морських бурових установках в затоці Кампече. Більшість ферм по розведенню великої рогатої худоби знаходиться в північних і центральних штатах, в них зосереджена і велика частина інших корисних копалин. Малорентабельне виробництво кукурудзи, бобових, гарбуза, баклажанів і чилійського червоного перцю розміщено по всій країні, за винятком тих районів, де цьому перешкоджають клімат і природна рослинність. Товарне с/г найбільш розвинене в районах на півночі від долини Мехіко і на північно-західних схилах і в долинах Західної Сьєрри-Мадре, особливо в штатах Сіналоа і Сонора, де вирощуються, в основному на експорт, фрукти і овочі. Товарні тропічні культури вирощуються на центральному побережжі і на півдні: цукрова тростина, пенька, банани, манго, гуайява, папайя і ананаси.

С/г Мексики У 1997 в с/г було зайнято 22% працюючих, воно давало 6,1% ВВП, тоді як у 1950 в ньому було зайнято 58% працюючих, і воно дало 22,5% ВВП. Більша частина виробництва зосереджена в приватних товарних фермах або на ехідос, землях, що обробляються за традиційною мексиканською системою землекористування, відповідно до якої земля є колективною власністю селянської общини. Найважливіші сільськогосподарські культури: пшениця, рис, ячмінь, маїс і сорго. Важливі експортні культури: фрукти і овочі, особливо помідори, апельсини, манго і банани, кава. Розведення великої рогатої худоби в Мексиці зосереджене в північно-центральному регіоні. Велике значення в тваринництві країни мають також коні, мули, осли, вівці, кози і свині. Комерційний лов риби добре розвинений вздовж берегів Каліфорнійської і Мексиканської затоки. У цій галузі господарства переважають кооперативи.

Енергетика У 1995 встановлена потужність електростанцій Мексики становила 31 600 МВт, з них 54% припадало на ТЕС, що працювали на нафтовому або газовому паливі, 6,64% - на обох видах палива, 6% - на вугіллі, 28,8% - ГЕС, 2,38% - геотермальні електростанції, 2,1% - на АЕС.

Туризм. Мексику відвідали в 2008 році 22 млн.и 126 тис. іноземних туристів, що на 3,3% більш ніж за аналогічний період 2007 років, повідомив президент Національної конфедерації по туризму Miguel Torruco Marques.

За минулий рік іноземний туризм приніс економіці Мексики 13 мільярдів 529 млн.ів доларів, відзначив глава відомства на брифінгу в четвер. Маркес відзначив, що, не дивлячись на світову фінансову кризу, приплив іноземних туристів в 2009 році збільшиться. По прогнозах Національної конфедерації по туризму, в 2009 році Мексику відвідає близько 23 млн.ів туристів, що на 3,6% більше в порівнянні з минулим роком. Доходи від туристичного бізнесу складуть не менше 23 мільярдів доларів.

У 2008 році Мексику відвідали більше 10 тис. рос. туристів. Згідно оцінкам Національної конфедерації по туризму, цього року більше 15 тис. росіян зможуть познайомитися з пам'ятками Мексики. За прогнозом Міжн. валютного фонду (МВФ), ВВП Мексики скоротиться в 2009 році на 3,7%. "МВФ прогнозує, що мексиканська економіка скоротиться приблизно на 3,7% цього року ", - говориться в опублікованій в середу доповіді МВФ "Перспективи розвитку світової економіки" (World Economic Outlook) .Ранее експерти фонду заявляли, що економіка країни впаде на 2% в поточному році. За даними МВФ, особливо негативно вплине на мексиканську економіку зменшення інвестицій, скорочення виробництва і експорту.

В той же час, як наголошується в доповіді, в 2010 році Мексика почне виходити з кризи і економічне зростання може скласти 1%.В Мексиці на початку січня була прийнята загальнонаціональна програма по боротьбі з фінансовою кризою.Першочергове завдання уряду полягає в наданні допомозі мексиканцям, що втратили роботу, організації їх професійної перепідготовки, а також створенні нових робочих місць. В рамках антикризової програми прийнятий ряд конкретних заходів по підтримці населення країни. Так, було прийнято рішення заморозити ціни на бензин до кінця цього року, а також понизити на 10% цін на газ. Фіксовані ціни на енергоносії обернуться для населення і бізнесу економією в розмірі понад 3,3 мільярдах доларів.Крім того, для підтримки малоімущих верств населення уряд субсидуватиме покупку нової побутової техніки і електроприладів.Президент Мексики Феліпе Кальдерон також оголосив про збільшення грошових коштів, що виділяються на фінансування державних програм будівництва доступного житла і іпотечного кредитування. Фінансування цих програм буде збільшено на 28% і 40% відповідно і складе понад 13 мільярдів доларів.

 

Австралія

1. Австралійський союз займає площу 7 692 024 кв. км (6 в світі) і у 2009 р. мала 21, 6 млн. чол. населення. Державними святами є День Австралії 26 січня – у 1788 р. у Сіднейській бухті висадилася частина команди так званого 1 флоту Великої Британії; День АНЗАК 25 квітня – встановлене в честь об’єднаного австрало-новозеландського корпусу, що цього дня 1915 р. висадився на півострові Галіполі в Туреччині; День народження англійського монарха – 2 субота червня (не відзначається у Західній Австралії). Під управлінням Австралії перебувають 7 «зовнішніх територій» - острів Норфолк, острови Коралового моря у Тихому океані, острови Аш мор і о. Картьє, острови Херл і Макдональд, Кокосові острови в Індійському океані, а також Австралійська територія Антарктики.

В 1642 р. Абель Тасман відкрив Тасманію. Освоєння ж Австралії розпочалося з експедиції Джеймса Кука, який у 1770 р. причаливши до Сіднейської бухти оголосив Новий Південний Уельс володінням Британії. За Новим Південним Уельсом утворилися нові колонії – Тасманія, Західна Австралія, Вікторія, Південна Австралія. У 1900 р. британський парламент схвалив текст конституції єдиної держави Австралійського Союзу, що почав існувати як домініон з 1 січня 1901 р. До 1927 р. була збудована нова столиця федерації – Канберра. За Вестмінстерським статутом 1931 р. домініон набув фактично повної незалежності. 1948 р. схвалений закон про австралійське громадянство, 1953 р. був утверджений національний прапор, 1984 р. – національний гімн. 1986 р. парламент схвалив рішення, за яким британські закони не поширюються на Австралію, а Таємна рада втратила функції апеляційної інстанції. На початку 1990-х рр. лейбористи висунули ідею перетворення країни в республіку, але на референдумі 1999 р. вона не отримала підтримки.

 З півночі Австралія омивається мілководними Тіморським і Арафурським морями, на заході й півдні Індійським океаном. На схід від континенту знаходяться мілководні Коралове і Тасманове моря. Вздовж північно-східного узбережжя тягнеться Великий бар’єрний риф. Тасманія відділена від континенту Басовою протокою шириною понад 200 км.

Австралія самий низький і плоский (100 – 500 м) і самий засушливий континент. Являє собою плато, вгнуте всередині. Широкі рівнини займають 95%. На Заході розташовані найбільші пустелі: Велика піщана пустеля, пустеля Гібсона, Велика пустеля Вікторія. Найбільш засушливий регіон – Центральна низовина. На Заході є декілька напів зруйнованих гірських систем висотою до 1500 м. Ближче до центру знаходиться найбільш в світі кам’яний моноліт Улуру діаметром 8 км і висотою 335 м. Горами фактично є лише розташовані на півдні Великого вододільного хребта Австралійські Альпи. Тут у Снігових горах знаходиться найвища точка країни – гора Костюшко (2228 м).

60% території займають безстічні області. Найбільша водна система Мюррей (2520 км) – Дарлінг (бл. 2000 км). Остання в засушливі роки губиться в пісках не досягаючи Мюррею. На півдні Центральної низовини як залишки висохлого моря збереглися безстічні солоні озера, повністю заповнені водою лише під час дощів: Ейр (9500 кв. км), Торренс (5900 кв. км) та ін. Поширені також і озера вулканічного походження та прибережні озера. На о. Тасманія є льодовикові озера. Контингент багатий підземними водами. Ліси займають 21% території. 81% з них припадає на евкаліпти, 10% - на акації. Евкаліптів більше 500 видів висотою від 10 до 100 м, акацій більше 600 видів. На Тасманії є букові ліси.

Запаси корисних копалин Австралії мають світове значення. В країні зосереджено 90% світових запасів танталу, 34% - нікелю, 29% - урану, 23% - свинцю, 18% - цинку. Австралія входить в першу шістку за запасами бокситів, кам’яного вугілля (6%), бурого вугілля (20%), кобальту, міді (7%), промислових (15%) і коштовних алмазів, золота, срібла (11%), залізної руди (10%), марганцевої руди (7%).

40% території Австралії розташовано північніше південного тропіку Козерога у тропічній і субтропічній зонах з двома сезонами – дощовим (листопад-травень) і сухим (липень-жовтень). У прибережній частині цієї зони випадає 1000 – 2000 мм опадів. Але на 50% території країни випадає менше 300 мм. Часті посухи, що можуть тривати від 3 до 6 років підряд. У зонах центральних пустель клімат різкоконтинентальний від 40-50 вдень до -4-5 вночі.

Густота населення – бл. 2,6 чол. на кв. км. До 90% населення сконцентровано у містах і населених пунктах міського типу, понад 60% у 5 містах-міліонерах. Основна частина населення – нащадки переселенців з Англії і Ірландії та з континентальної, переважно Південної, Європи. Вони складають 90% населення країни. Впродовж останніх трьох десятиліть зростає азійська імміграція (в’єтнамці, китайці, філіппінці та ін.) Зараз вони складають бл. 7% населення. Доля європейської імміграції впала до 40%. Число аборигенів складає понад 420 тис. (2,1%). Сформувався австралійський варіант англійської мови. Широко використовуються також італійська, грецька, китайська. Середня тривалість життя – одна з найвищих в світі: 77,1 роки у чоловіків та 82,3 роки у жінок. Вік виходу на пенсію – для чоловіків 65 років, для жінок 60 років.

Переважають християни – 68%. Серед них католиків 26,6%, послідовників Англіканської церкви – 20,7%, Об’єднаної церкви – 6,7%, пресвітеріан і реформаторів – 3,8%. Прихильників індуїзму 1,9%, ісламу – 1,5%.

2. Австралія одночасно і конституційна монархія і федерація, заснована на поєднанні британської і американської державної організації. Поправки до конституції 1900 р. приймаються лише на загальнонаціональних референдумах, мають бути схвалені 4 з 6 штатів та обома палатами федерального парламенту.

Адміністративно країна поділяється на 6 штатів: Новий Південний Уельс (6,7 млн.), Вікторія (5 млн.), Квінсленд (3,8 млн.), Західна Австралія (2 млн), Південна Австралія (1,6 млн.), Тасманія (500 тис.), а також дві території – Австралійська столична територія (330 тис.) і Північна територія (200 тис.).

Главою держави формально є англійська королева – королева Австралії і глава Співдружності. На федеральному рівні її представляє генерал-губернатор, у кожному штаті – губернатор. Генерал-губернатор призначається королевою за рекомендацією прем’єр-міністра терміном на 5 років.

Законодавча влада належить федеральному парламенту. За неучасть у виборах – штраф. Парламент складається з сенату і палати представників. В сенаті – 76 сенаторів (по 12 від кожного штату і по 2 від території), що обираються на 6 років. Половина сенаторів переобирається через кожні три роки, одночасно з виборами до Палати представників. В останній – 148 депутатів, що обираються кожні три роки за преференційно-пропорційною системою. Число депутатів залежить від числа виборців у кожному штаті, але за кожним штатом закріплено не менше 5 місць. Північна територія має у ПП одного представника, Австралійська столична територія трьох.

Останні парламентські вибори відбулися у листопаді 2007 р. Ліберально-національна коаліція, очолювана прем’єр-міністром Джоном Говардом, що 11 років перебувала при владі, отримала 47% голосів виборців, а Трудова (лейбористська), очолювана Кевін Рудд – 53%. Важливу роль в перемозі останньої відіграла обіцянка вивести війська з Іраку та ратифікувати Кіотський протокол.

Географічне розташування Австралії на околиці велетенської Азії ставило під сумнів її виживання в якості форпоста “білої цивілізації”. До Другої світової війни країна в економічному й військово-політичному відношеннях була тісно пов’язана з Великою Британією, але після капітуляції Франції перед гітлерівською Німеччиною наприкінці червня 1940 р. Лондон попередив уряди Австралії й Нової Зеландії, що вони повинні шукати захисту у США. Із захопленням японцями в лютому 1942 р. головної британської військово-морської бази в Сінгапурі Австралія опинилася безборонною перед ворогом. Лише прибуття верховного командувача союзними військами в південно-західній частині Тихого океану амер. генерала Дугласа Макартура й контингенту військ США, чий штаб розташувався в Мельбурні, заспокоїли громадськість.

21 січня 1944 р. була укладена Австрало-новозеландська угода, що передбачала обмін інформацією та фактами, які викликали обопільну зацікавленість, а також створення постійного секретаріату для співпраці у вирішенні проблем повоєнного устрою в АТР. Обидві країни тоді задекларували намір заснувати спеціальну міжн. організацію для безпеки Тихого океану й запросили зацікавлені країни приєднатися до угоди. Однак провідні держави антигітлерівської коаліції розцінили тоді цю угоду як внутрішньополітичний аспект життя Британської імперії й не надали їй великого значення. Тому справжнім початком самостійної австрало-новозеландської дипломатії стала угода від 6 лютого 1947 р. про створення Південно-тихоокеанської комісії для сприяння соціально-економічному розвиткові народів Океанії. Тоді її підписали також представники Великої Британії, Нідерландів, США і Франції. З часом Лондон і Амстердам вийшли з комісії, котра поповнилася представниками 22-х нових незалежних держав і несамоврядних територій, перетворившись у Тихоокеанське співтовариство.

Післявоєнний економічний бум спричинив нестачу робочої сили в Австралії й пом’якшення імміграційного законодавства. Головну роль у тогочасному й сьогоднішньому політичному житті країни відіграють три партії: Австралійська лейбористська партія (заснована у 1891 р., лідер – Кім Бізлі), Національна партія (створена у 1916 р., керівник – Джон Андерсон) і Ліберальна партія Австралії (заснована у 1944 р., лідер – Джон Говард, нині - правляча). Останнім часом у якості “третьої сили” у змаганні між Лейбористською та коаліцією Національної й Ліберальної партій виступає створена в 1977 р. на базі лівого крила лібералів Австралійська демократична партія (лідер – Мег Ліс).

Сполучені Штати з великим небажанням пішли на розширення своїх зобов’язань у південній частині Тихого океану, погодившись на паралельне з мирним договором із Японією створення військово-політичного блоку ANZUS (Australia, New Zealand, United States) у вересні 1951 р. У свою чергу, Австралія стала однією з небагатьох країн, які суттєво підтримали США в Корейській війні (4,5-тис.ний контингент), а на початку 60-х рр. ХХ ст. після заснування Малайзії Канберра підтримала Велику Британію у конфронтації з Індонезією. Побоювання експорту комуністичної революції Пекіном спричинило активну участь Австралії у підготовці Організації договору Південно-Східної Азії (вересень 1954 – червень 1977 рр., South-East Asia Treaty Organisation) за участю США, Великої Британії, Франції, Нової Зеландії, Таїланду, Філіппін і Пакистану.

Австралійський уряд прагнув довести Вашінгтону, що на нього можна покластися у вирішенні міжн. проблем, і взяв участь у В’єтнамській війні. Але відрядження на неї новобранців викликало суперечливу реакцію всередині країни й спричинило перемогу на парламентських виборах у грудні 1972 р. Лейбористської партії. Новий прем’єр-міністр Едуард Гоу Уїтлем обіцяв краще ставлення до аборигенів, надання державної незалежності Папуа-Новій Гвінеї, дипломатичне визнання КНР, припинення військово-фінансової допомоги сайгонському режиму та проамериканському урядові Камбоджі й боротьбу з расизмом усередині Співдружності, а також жорсткіший урядовий контроль над оброблювальною промисловістю. У перші два роки перебування при владі лейбористський уряд поставив собі за мету забезпечити скорочення розриву в соціальних стандартах між корінними австралійцями та іммігрантами, зокрема, щодо отримання вищої освіти та застрахованої служби охорони здоров’я. Але розширення соціальних програм спричинило зростання інфляції, загострене світовою енергетичною кризою 1974 р. Коли лідер опозиційної Ліберальної партії Джон Малькольм Фрейзер зібрав у листопаді 1975 р. достатньо голосів, щоб загальмувати прийняття бюджету, генерал-губернатор Джон Керр, який представляв королеву Єлизавету ІІ (з 6 лютого 1952 р.) і мав лише теоретичні повноваження, вирішив ними скористатися й відправив Уітлема у відставку з посади прем’єр-міністра. За урядування Д.М.Фрейзера (1975-1983 рр.) австралійське суспільство стало поляризованішим, один австралієць із 6-ти в той час жив у бідності чи майже біля межі бідності. Безплатна медична допомога надавалася лише біднякам, які були визнані такими після перевірки їхньої спроможності, чи пенсіонерам за старістю. Але на міжнародній арені уряд Д.М.Фрезера продовжував курс лейбористів, приступивши до втілення доктрини “Австралія – середня держава”, що передбачала першочергове забезпечення національних інтересів. У березні 1983 р. ліберально-національна коаліція зазнала поразки на загальних виборах, і лейбористи повернулися до влади (до березня 1996 р.). Перебування їхнього лідера Роберта Джеймса Лі Хоука на посаді прем’єр-міністра позначилося примиренням між діловими колами та профспілками, федеральний уряд відігравав роль третейського судді. Експансивний характер і впевненість у відстоюванні спільних для австралійців цінностей (національна система охорони здоров’я, залучення іноземних інвестицій, боротьба з корупцією та ін.) зробили Р.Хоука на якийсь час найпопулярнішим прем’єр-міністром в історії Австралії.

Лейбористи сповідували філософію ринкової економіки, послаблення державного протекціонізму стосовно національної промисловості та збільшення процентних ставок і утримання грошових надходжень під своїм контролем. Економічні труднощі початку 90-х рр. ХХ ст. спричинили зміну лідера правлячої партії, яким став Поль Кітінг, що з мінімальною перевагою забезпечив перемогу своєї партії в березні 1993 р.

На початку ХХІ ст. Австралія являє собою країну зі складною космополітичною культурою, де збереглася расова упередженість щодо азійських іммігрантів. За показниками кінця 90-х рр. ХХ ст. країна посідала 13-е місце серед учасників Організації економічної співпраці та розвитку (створена у грудні 1960 р. і об’єднує 28 економічно розвинених держав та ЄС у якості особливого члена). Хоча рівень інфляції за споживчими цінами знизився до 1,8 %, безробіття складало 756 тис. чол. на 19,5 млн. чол. населення, а зовнішній борг збільшився до 222 млрд. австралійських доларів.

Таким чином, для сучасної Австралії характерна парадоксальна ситуація: з одного боку країна відноситься до найрозвиненіших в економічному відношенні з ВВП на душу населення у $ 22200 і середньою тривалістю життя населення 79,75 років, а з іншого – зберегла деякі ознаки країн, що розвиваються: сировинні продукти (кам’яне вугілля, глинозем, залізна руда, цинк, мідь, нікель, алмази та ін.) складають головну статтю її експорту, продукція обробної промисловості не витримує конкуренції з відповідними товарами з ЄС, США і Японії, а в найголовніших галузях панує іноземний капітал. Щоправда, останніми роками в Австралії структурна перебудова економіки з орієнтацією на виробництво складнішої техніки і стабільними 4-відсотковими темпами приросту.

 

Нова Зеландія

Маловідомим є той, однак, безперечний факт, що не Швеція, а невеличка Нова Зеландія (268,68 тис. кв. км, 3,9 млн. чол.) має претендувати на роль першої держави загального благоденства. Початок її створенню поклав уряд Ліберальної партії у 1891-1912 рр., який вперше у світі надав виборчі права жінкам й запровадив пенсії по старості, а також обов’язковий арбітражний розгляд трудових конфліктів, що дозволило захистити слабкі в той час профспілки. Ліберали приймали капіталістичні засади економіки – приватну власність і ринок, але водночас прагнули використати державну владу, щоб унеможливити експлуатацію найслабших й досягти гармонійного національного консенсусу. З часом зростання числа промислових робітників прискорив заснування самостійної Лейбористської партії Нової Зеландії (1916 р.), котра перемагала на парламентських виборах і формувала уряди у 1935-1949, 1957-1960, 1972-1975, 1984-1990 рр. й нині перебуває при владі (з грудня 1999 р., лідер і прем’єр-міністр – Хелен Кларк). Партія перебувала на соціал-реформістських позиціях, слідувала гуманістичним традиціям лібералів, розширюючи соціальні гарантії й пільги для бідних, та намагалася захистити новозеландських фермерів і промисловців від коливань світових цін шляхом посилення державного контролю за збутом і розподілом.

Уже перший лейбористський уряд Майкла Джозефа Севеджа запровадив у Новій Зеландії сучасну систему соціального забезпечення, гарантувавши робітникам встановлений мінімум зарплати, скоротивши завдяки суспільним роботам на кшталт “Нового курсу” Франкліна Рузвельта безробіття, підвищивши пенсії й прийнявши у 1938 р. Акт про соціальні гарантії, що на десятиліття раніше від Великої Британії започаткував фактично безплатну систему охорони здоров’я. По завершенні Другої світової війни були запроваджені пільги на дітей без перевірки заможності родини. Цим завершилося створення цілісної та всеохоплюючої системи соціального забезпечення, що спиралася на високий попит на світовому ринкові на сільськогосподарську продукцію країни й за котрої не існувало страху перед злиденністю як у білих новозеландців, так і у маорі. Показово, що і правоцентристська Національна партія (заснована у 1936 р. в результаті об’єднання колишніх лібералів і Партії реформ, лідер – Дженні Шиплі), котра спирається на впливові ділові кола та фермерів і перебувала при владі у 1949-1957, 1960-1972, 1975-1984 і 1990-1999 рр., визнавала необхідність розвитку системи соціального забезпечення, але робила акцент на зменшенні ролі держави й наголошувала на важливості індивідуального підприємництва. Перший уряд Національної партії на чолі з Сідні Холландом навіть попередив політику британських консерваторів, коли дозволив на пільгових умовах мешканцям викупати державне житло. Наступний уряд Кейта Халіока відмінив смертну кару, призначив спеціальних урядовців, які мали розбирати справи громадян, що програли їх проти урядових установ, а також запровадив компенсації при нещасних випадках і зрівняв у оплаті праці жінок із чоловіками. Третій прем’єр-міністр від Національної партії Роберт Малдун залишив після себе пам’ять тим, що встановив найвищі пенсії по старості в історії країни.

До середини 80-х рр. ХХ ст. не існувало суттєвих розбіжностей між двома провідними політичними партіями і у зовнішній політиці Нової Зеландії, оскільки як і Австралія, ця держава для гарантування своєї безпеки потребувала могутнього союзника перед лицем багатомлн.них азійських держав. Входячи до складу Британської імперії, а пізніше – Британської співдружності, обидві країни покладалися на Лондон і зробили помітний внесок у спільну з ним боротьбу на фронтах обох світових воєн у Європі й на Близькому Сході. Нова Зеландія, на відміну від Австралії, після падіння у 1942 р. Сінгапура навіть вирішила не повертати основну частину своїх військ на батьківщину. А оскільки загроза з боку Японії посилювалася, у Новій Зеландії було розміщено амер. дивізію морської піхоти.

Тому після завершення Другої світової війни основним союзником країни стали США, котрі з охотою пішли на розширення своїх зобов’язань на півдні Тихого океану коли “холодна війна” перекинулася на Азію. Нова Зеландія стала учасником таких військово-політичних блоків, як ANZUS, SEATO і ANZUK (створений у 1971 р. для оборони Малайзії та Сінгапуру), відрядила свої війська для захисту Малайзії під час її конфронтації з Індонезією, а також символічний контингент до В’єтнаму у 60-і рр.

Але в 1984 р. лейбористський уряд Девіда Лонгі, вчасно відчувши близьке завершення “холодної війни”, виступив проти проведення Францією ядерних випробувань на тихоокеанських атолах, заборонив доступ до портів країни американських та інших військових суден з ядерною зброєю на борту й атомними двигунами, проголосив Нову Зеландію та навколишню 200-мильну акваторію без’ядерною зоною, задекларувавши намір досягти перетворення в таку зону всієї південної частини Тихого океану.

4 серпня 1985 р. в Аваруа, адміністративному центрі самоврядного володіння Нової Зеландії – Островів Кука, почала роботу ХVІ сесія Південно-тихоокеанського форуму (заснований 5 серпня 1971 р. для сприяння регіональній політичній співпраці) за участю представників Нової Зеландії, Австралії, Західного Самоа, Фіджі, Тонга, Науру, Папуа-Нової Гвінеї, Соломонових островів, Тувалу, Кірібаті, Вануату і новозеландських автономних територій Ніуе та Островів Кука. Через два дні вони схвалили Договір про створення без’ядерної зони у південній частині Тихого океану (договір Раротонга, за назвою острова, де він був підписаний). Угода забороняла державам-учасницям виробляти, набувати чи отримувати будь-які ядерні вибухові пристрої, а також здійснювати поховання радіоактивних відходів чи інших радіоактивних речовин у межах зони дії Договору. На півдні вона проходить на рівні 60 градусів південної широти, на півночі – екватором, на заході – між територіальними водами Австралії й Індонезії, на сході – суміщається з кордоном Договору про заборону ядерної зброї в Латинській Америці від 14 лютого 1967 р. (“Договір Тлателолько”).

Одночасно новозеландський уряд започаткував програму глобальної реконструкції економіки, спрямовану на звільнення від концесійної залежності від Лондона й побудову більш індустріалізованого, ринкового господарства, здатного до світової конкуренції. Як наприкінці ХІХ ст. новозеландці виступили першопрохідцями у створенні держави загального благоденства, так і в 90-і рр. ХХ ст. вони виявилися піонерами у відмові від суспільства гарантованих соціальних пільг. Держава відмовилася від практики опіки колективних угод із заробітної плати, належні їй підприємства були приватизовані чи перетворені на корпорації, фінансовий сектор звільнений від урядового регулювання, а ринки національних виробників – відкритими для конкуренції. Але демократичні парламентські традиції були збережені, як і законодавчий каркас держави, ідеалом котрої є рівність усіх перед законом, незалежно від раси релігії чи походження. До того ж уже в 1993 р. в результаті здійснених заходів ринково-монетарного характеру, зокрема лібералізації ринку робочої сили та стимулювання експорту, позначилося стабільне зростання основних економічних показників. Рівень інфляції в новій Зеландії (1,3 % на 1999 р.) є одним із найнижчих серед індустріальних країн, ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності ($ 17400 на 1999 р.) неухильно збільшується й наближається до рівня головних західноєвропейських країн. Разом із тим зберігається відносно високий показник безробіття (7 % на 1999 р.) і зовнішньої заборгованості - $ 53 млрд. на 1998 р.

 

49. Бразилія, офіційна назва Федеративна Республіка Бразилия — найбільше за площею і населенням держава в Південній Америці. Займає східну і центральну частину материка.

Столиця - м. Бразіліа             S= 8 млн 514 тис. 876,599 км

Населення 187 млн 334 тис. чол.; 84.3% - городяни

Бразильці - назва всього населення країни в цілому. Расовий склад населення старше 10 років за даними на вересень 2006: білі 56.5%, змішані (парду, pardo) 33.2%, чорні 9.6%, жовті 0.7%, індійці 0.1%

Державна мова: Бразільський діалект португальської мови

Доля двосторонньої торгівлі з Бразилією в звороті зовн. торгівлі Росії на 2007 рік – 0,949% (24-е місце, об'єм звороту 5 млрд 237,60 млн $; у 2006 р. доля складала 0,846% від загального звороту рос. зовнішньої торгівлі, 28-е місце, об'єм звороту 3 млрд 712,60 млн $)

Найбільша протяжність з півночі на південь 4320 км., зі сходу на захід 4328 км. Граничить з Французькою Гвіаною, Сурінамом, Гайаною, Венесуелою, Колумбією, Перу, Болівією, Парагваєм, Аргентиною, Уругваєм. Протяжність сухопутних кордонів близько 16 тис. км. Зі сходу омивається Атлантичним океаном, декілька островів в якому також належать Бразилії (найважливіший — Фернанду-ді-Норонья). Протяжність берегової лінії — 7,4 тис. км.

Значний вплив на культуру країни зробила Португалія, колишня метрополія. Офіційною і практично єдиною розмовною мовою країни є португальський. По віросповіданню більшість бразильців — католики, що робить Бразилію країною з найбільшим католицьким населенням в світі.

Географічне положення Бразилія — найбільша держава Латинської Америки, займає майже половину континенту. Столиця — Бразіліа. На півночі граничить з Венесуелою, Гайаною, Сурінамом, Французькою Гвіаною, на півдні — з Уругваєм, на заході — з Аргентиною, Парагваєм, Болівією і Перу, на північному заході — з Колумбією. На півночі і сході омивається водами Атлантичного океану. Територія — 8.514.215,3 км.?., що складає 5,7 % від площі всієї суші світу. Бразилія — п'ята по величині країна світу (після Росії, Канади, Китаю і Сполучених Штатів Америки).

Рельєф На півночі країни знаходиться Амазонська низовина (Амазонія) — обширна долина однієї з найбільших річок світу. На півночі вона поступово переходить в горбисті рівнини північної частини Гвіанського плоскогір'я (висота 150—700 м, окремі вершини до 1200 м), оточені уздовж державного кордону крутими скелями Серри-Імери, Серри-Паріми і Серри-Пакарайми (гора Рорайма — 2772 м). Майже всю територію країни, що залишилася, займає Бразільське плоскогір'я, яке підвищується на південь і північний схід і круто обривається до вузького краю берегової низовини Пріатлантічеськой. Крайні гірські масиви (Серра-ду-мар, Серра-да-Мантікейра та інші) досягають висоти 2890 м (гора Бандейра). На захід від приатлантических масивів і залишкового кряжа («бразилид») — Серра-ду-Еспіньясу на місці тектонічних западин розкинувся пояс рівнин пластів і моноклинарно-пластовых (лавове плато Парани та інші); у центрі і на півночі переважають цокольні плоскогір'я і рівнини, які чергуються з плато, — шападами. На заході на територію Бразилії заходить акумулятивна низовина верхів'я річки Парагвай — Пантанал.

Клімат Для Бразилії характерний жаркий клімат. Середньомісячна температура вагається від 16 до 29 °C; лише на високих східних масивах середня температура липня від 12 до 14 °C; можливі заморожування. Але режим опадів і типи клімату різні. На заході Амазонії екваторіальний вологий клімат (осідання 2000—3000 мм в рік, амплітуди середніх місячних температур 2—3 °С), на сході Амазонії і прилеглих пологих схилах Гвіанського і Бразільського плоскогорий — субекваторіальний з посушливим періодом до 3—4 місяців (осідання 1500—2000 мм, на побережжі близько 3000 мм в рік). В центрі Бразільського плоскогір'я і Пантаналі — субекваторіальний вологий клімат (осідання 1400—2000 мм в рік) з великими амплітудами температур (особливо крайніх — до 45—50 °С); на північному сході плоскогір'я кількість опадів знижується до 500 мм і менше в рік, а дощі випадають украй нерегулярний: це район частих і тривалих засух. На східному кордоні клімат тропічний пасатний, жаркий і вологий, з коротким посушливим сезоном. На півдні плоскогір'я постійно вологий клімат, тропічний на плато Парана і субтропічний в піднесених східних районах до півдня від 24° північної широти.

Внутрішні води Річкова мережа дуже густа. Вся Амазонія, південь Гвіанського і північна частина Бразільського плоскогорий зрошується системою річки Амазонки; південь Бразільського плоскогір'я — системами річок Уругвай і Парана, захід — припливом Парани — річки Парагвай, схід належить до басейну річки Сан-Франсисько, північно-східний і східний кордони плоскогір'я зрошуються короткими річками, які впадають безпосередньо в Атлантичний океан (найбільша річка Парнаїба). Лише Амазонка зі своїми західними і східними припливами повноводна впродовж всього року і судноходна. Всі річки Бразільського плоскогір'я (окрім річок крайньої півночі) мають різкі коливання витрати води із значними паводками (зазвичай влітку), мають пороги і водопади (у тому числі Ігуасу на однойменному припливі Парани, Урубупунга і Сеті-Кедас — на Парані, Паулу-Афонсу — на Сан-Франсисько), мають великі запаси гідроенергії, але судноплавні лише на коротких ділянках, за винятком Парнаїби і Сан-Франсисько.

Грунти і рослинність У Бразилії переважають ліси на червоних латеритних (ферралитных) грунтах. По запасах твердої деревини Бразилія займає перше місце в світі. Густі влажноэкваториальные вічнозелені ліси — гілеї, або сельва, з коштовними видами дерев (понад 4000 видів) займають західну частину Амазонії; під ними поширені підзолисті латеритні грунти. На сході розташовуються низовини. На невисоких горбах, які обрамували Гвіанське і Бразільське плоскогір'я, у зв'язку з наявністю посушливого сезону, поширені листопадно-вічнозелені ліси, а в грунтах процес підзоління виражений слабкіше і непостійний. Подібні типи грунтів і рослинності, але з проявом висотної поясної, характерні для східних, навітряних і високих горбів і масивів Бразільського плоскогір'я; їх західні схили одягнені переважно сезонно вологими лісами. Центральна частина плоскогір'я зайнята саванною (кампос) на червоних латеритних грунтах, місцями з корою — кангою: найбільш поширені чагарникові мелкодеревные савани — кампос серрадос; уздовж річок тягнуться галерейні ліси, в яких зростає особливо коштовна воскова пальма карнауба. На сухому північному сході плоскогір'я — напівпустинне рідколісся (каатинга) з ксерофітних і сукулентных дерев і чагарників, на червоно-коричневих і червоно-бурих грунтах. На рівномірно вологому півдні знову з'являються вічнозелені листяні і змішані ліси з хвойної Бразільської араукарії з вічнозеленим листяним підліском (у тому числі з «парагвайського чаю» — йерба-мате) на красноземных грунтах, які займають піднесені плато до півдня від 24° с. ш.; в низовинах на пористих осадових породах з червонувато-чорними грунтами поширені бездеревые трав'янисті савани, — кампос лимпос. У Пантанал значна S= під болотами.

Тваринний світ Вважається, що Бразилія має більше число як наземних хребетних тварин, так і безхребетних, чим будь-яка інша країна світу. Це висока різноманітність фауни може бути пояснена значними розмірами країни, а також великою варіацією типів її екосистем. Числа відносно різноманітності фауни сильно залежать від джерела, як через те, що навіть таксономисты інколи розходяться в думках відносно класифікації видів, так і через нестачу даних і інколи неповну або застарілу інформацію. Постійно виявляється новий вигляд, а інші, на жаль, продовжують вимирати. Бразилія має найбільше число видів приматів серед всіх країн, близько 77 видів, найбільше число видів прісноводих риб (більше 3000 видів). Вона займає друге місце по числу видів земноводних, третій по числу видів птиць, і п'яте по числу видів плазунів. Багато хто з видів знаходиться під загрозою, особливо ті, які живуть в екосистемах, що зараз значною мірою знищені, таких як атлантичний ліс.

Тривалість життя Загальна — 71,69 років     Чоловіки — 67,74 років Жінки — 75,85 років

Етнічні групи         білі (португальці — 20 %; італійці — 14 %; іспанці — 8 %; німці — 6,6 %)

мулати — 38,5 %;   чорні — 6,2 %;              азіати — 5,8 % (араби — 5,3 %, останні японці і ін.)

індійці - 0,43 % (тупи-гуарани, же, араваки, карибы, пано і ін.)

Так само є самбо (афро-индейцы) і пардо (коричневі) - їх кількість точно не відома.

Фертильність Як і в інших країнах третього світу, що розвиваються, демографічний перехід в Бразилії здійснився лише на початку ХХI століття. У 1950 році населення країни складало 52 млн. чіл., в середньому на жінку доводилося 6,2 дитяти при середньому прирості населення понад 3% в рік. У 2000 році населення зросло до 170 млн. чіл., але фертильність знизилася до 2,2 живих народжень в середньому на одну жінку (2,0 за оцінкою на 2008 рік) і природний приріст знизився до 1,5% в рік (до 1,0%, враховуючи еміграцію в 2007 році). При цьому рівень народжуваності в різних расових і класових групах Бразилії знижувався неоднаково: серед білих бразильців, він знижувався швидше чим серед чорного населення, тому сталося істотне зниження долі білого населення в країні з 63,0% в 1960 р. до менше половини (49,7%) в 2007:

Письменність населення 2003 рік     загальна — 86,4 %      чоловіки — 86,1 %      жінки — 86,6 %

Релігія Близько 74 % населення країни — прихожани Римсько-католицької церкви, що робить Бразилію країною з найбільшою кількістю прихожан даної конфесії.

Близько 15 % від всіх жителів сповідає протестантизм. Послідовників спіритизму 1,3 % (близько 2,3 млн.ів чоловік).

Африканські традиційні релігії, такі як Candomble, Macumba, і умбанда — наступна найбільша група.

900 000 Мормонів по всій країні, або 0,5 % населення. 680 000 Свідків Єгови .

120 000 членів єврейського співтовариства (0,065 % всього населення), їх общини розташовані в основному в крупних містах Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро, ме?ньшие за чисельністю общини розташовані в Бразіліа, Курітіба, Порту-Алегрі

Бразилія — країна з найбільшим числом віруючих азіатських релігій на Західному світі. Буддизм, синто і інші азіатські релігії також мають велике число прибічників.

Є приблизно 28 000 мусульман, що складає 0,015 % від всього населення.

Окремі люди практикують синкретичні культи (суміш різних релігій, наприклад, католицизму і місцевих релігій індійців).

Внутрішня політика За формою правління Бразилія є конституційною республікою, главою виконавчої влади є президент, який обирається на 4 роки з правом подальшого перевибрання. Найвищим законодавчим органом є Національний конгрес, що складається з двох палат: федерального Сенату (81 місце) і Палати депутатів (513 місць).

Вища судова влада — Верховний Федеральний Суд, який відповідає за правильність тлумачення і вживання Конституції Бразилії.

Конституція Протягом свого існування Бразилія мала сім конституцій: Конституція 1824 року — перша бразильська конституція, складена імператором Педру I. Ця конституція описує спадкову надзвичайно централізовану монархію, де право голоса мали тільки землевласники. Конституція 1891 року — республіка була проголошена в 1889 році, але нова конституція була обнародувана тільки в 1891. Це федералістька конституція, моделлю для якої була конституція США. Проте, жінкам і громадянам без освіти все ще заборонялося голосувати.

Конституція 1934 року — коли Жетуліо Варгас прийшов до влади у 1930 році, він відмінив конституцію 1891 року і прийняв нову тільки в 1934, частково щоб залишитися на новий термін. З 1932 року жінкам надано право голосу, що вплинуло на голосування по цій конституції та було закріплено в ній.

Конституція 1937 року — Жетуліо Варгас використував загрозу комуністичного повстання як повод для встановленя власної диктатури фашистського типу. Він ввів нову корпоралістську конституцію, моделлю для якої став режим Муссоліні, тим самим створивши так звану «Естадо Ново». Конституція 1946 року — після військового перевороиу, що скинув Жетуліо Варгаса, Збори прийняли більш демократичну конституцію. Конституція 1967 року — після перевороту 1964 року, що скинув Жуана Голарта, військова диктатура прийняла надконституційний «Інституційний Акт». Ця тоталітарна конституція просто переписувала цій акт.

Конституція 1988 року — сучасна конституція, прийнята після падіння диктатури.

Сучасна конституція 1988 року була обнародувана 5 жовтня 1988 року, після дворічного процесу написання її з нуля Конституційним Конгресом, обраним в 1986 році. У цілому ця конституція вкриває більше аспектів, ніж переважна більшість конституцій — багато законів інших країн у Бразилії вписані в конституцію, наприклад закони щодо соціального забезпечення і оподаткування. Ця конституція дуже демократична, що є відповіддю на період Військової диктатури, гарантує всі права людини і значно обмежує здатність держави обмежувати свободу, карати образи та регулювати особисте життя мешканців. З іншого боку, вона не надає чітких правил економічного регулювання країни. За наступні роки, особливо починаючи з 1995 року, до конституції було вненено багато поправок, позбавляючись від застарілих або неясних положень та пристосувуючи її до економічних реформ (що досить часто критикується). Станом на березень 2006 року до неї внесено 52 поправки.

АТУ Бразилії Адміністративно Бразилія поділяється на 26 штатів та Федеральний округ, який містить столицю країни, місто Бразиліа (див. список штатів у статті АТУ Бразилії). Штати у свою чергу поділяються на муніципалітети, зараз у країні налічується 5560 муніципалітетів. Бразильські муніципалітети не обов'язково містять лише одне місто, а їх територія дуже сильно варюється. Штати звичайно об'єднують у п'ять великих регіонів, звичайно для статистичних цілей та для організації судової влади.

За устрієм влади Бразилія — федерація, проте муніципалітети включені як автономні політичні об'єкти, що робить федерацію потрійною: тобто Союз, штати і муніципалітети. Всі штати та муніципалітети мають власні уряди, яки обираються у кожній федеральній одиниці незалежно від федерального уряду. Не дивлячись на їх відносну автономію, всі штати та всі муніципалітети мають однакову модель адміністрації (див. нижче), як встановлено Конституцією.

Федеральний уряд не втручається у справи окремих регіональних адміністрацій, хоча і просуває економічне зростання в бідніших регіонах за допомогою призначених для цього державних агентств, таких як Управління для розвитку Північного Сходу (SUDENE, засновано в 1959 році), і Управління для розвитку Амазонського регіону (SUDAM, 1966). SUDENE і SUDAM розподіляють федеральні кошти на проекти розвитку цих регіонів та спостерігають за податковими стимулами з ціллю стимулювати інвестиції в регіони. Проте, політика цих агентств сильно змінюється залежно від федеральної адміністраціїи, а функції агентств часто частково перекриваються з місцевими урядами.

Федеральні органи влади Виконавча влада Луїз Інасіу Лула да Сілва — президент республіки з 2003 року

Федеральна виконавча влада здійснюється перш за все президентом республіки, її віце-президентом, главою державної канцелярії та кабінетом міністрів. Президент республіки, згідно конституції, має дуже великі повноваження, він є як главою держави (тобто представляє Бразилію у міжн. відносинах), так і главою уряду (тобто має значну виконавчу владу і назначає міністрів). Крім того, президент бере участь у законодавстві шляхом президентських наказів та внесення законів у парламент. Президент обирається всенародним голосуванням по мажоритарній системі терміном на чотири роки, з можливостю одного переобрання. В результаті рішення уряду залежать від політичної орієнтації президента, яку він повинен показувати під час виборчої кампанії.

Глава державної канцелярії (порт. Chefe da Casa Civil) вважається найвищим посадовцем виконавчої гілки влади після президента та віце-президента та є головним помічником президента. Глава державної канцелярії відповідає за спостереження виконання всіх президентських наказів і бюрократичних процедур адміністрації президента. Він також відповідає за переговори з Конгресом і губернаторами штатів. Тому він загалом вважається «другою найбільш впливовою людиною в Бразилії».

Міністерства: станом на 2007 рік у Бразилії існує 23 міністерства, які регулюють всі гілки виконавчої влади. Всі міністри назначаються президентом песпубліки. Крім того, існує 6 агенцій міністерського рівня: офіс віце-президента, державна канцелярія, генетальний секретаріат, кабінет інституційної безпеки, генеральна прокуратура та центральний банк.

Законодавча влада Федеральна законодавча влада представлена двопалатним Національним Конгресом, який складається з Федерального Сенату і Палати Депутатів. Верхня палата, Федеральний Сенат, має 81 місце, по три члени від кожного штату або федерального округу, обраних по пропорційній мажорітарній системі на восьмирічний термін. Третина з них обитається після чотирьохрічного періоду, дві третини після наступного чотирьохрічного періоду.

Нижня палата, Палата Депутатів, має 513 місць, на які депутати обираються за пропорційною системою на чотирьохрічний термін. Місця наділяються штатам пропорційно до їх населення, але кожний штат має мінімум вісім і максимум 70 місць. В результаті маленькі штати мають деяку перевагу.

У Національному конграсі представлені п'ятнадцять політичних партій. Тому що є дуже звичайним для політиків міняти партії, пропорція місць у конгресі, що належить той чи іншій партії, постійно змінюється.

Судова влада Федеральний Верховний Суд - суд вищої інстанції Бразилії. Він складається з 11 членів, висунутих президентом та схвалених Федеральним Сенатом. Суд розглядає випадки, що стосуються президента, Конгресу, судової влади, урядових міністрів, дипломатичні і політичні питання та питання адміністративного поділу країни.

Вищий Суд Правосуддя складається з 33 суддів, також призначених президентом та схваленних Сенатом. Він розглядає випадки, що стосуються губернаторів штатів і Федерального округу, членів судової влади, і державних міністрів. Територія країни поділяється на п'ять регіонів, кожний з яких містить декілька штатів. Кожний регіон містить федеральний Апеляційний Суд - останню судову інстанцію для суперечок між приватними особами. Кожен регіон, у свою чергу, поділяється на Судові Секції з територією, що не обов'язкого відповідає територіям штатів. Федеральні судді у цих районах мають справи з випадками, що мають відношення до профспілок, громадських організацій і деяких політичних злочинів. Виборчі суди відповідають за реєстрацію політичних партій і контроль їх фінансів. Вони також вибирають дату виборів та розглядають випадки, що стосуються виборчих злочинів. Трудові суди є посередниками в конфліктах між керівництвом підприємств і працівниками, а військові суди мають юрисдикцію у випадках, що стосуються службовців озброєних сил.

Бразильська судова система часто критикується за неефективність, випадки політичного фаворитизму та корупцію, проте, пропозиції реформ завжди погрязали в довгих діскусіях і не приводили до змін. Постійно крититується і бразилька система виправних установ - у в'язницях часто дуже жорсткі умови, часто трапліються масові спроби втечі та бунти, в результаті яких багато увязнених було вбито за останній час.

Штати Як вже вказувалося, за конституцією 1988 року всі штати мають схожу модель адміністрації, з досить високим ступенем автономії та вибірними і незалежними від центрального уряду губернаторами, парламентами та судами. Штати мають право збирати власні податки та утримувати частину податків, зібраних федеральним урядом. Федеральний округ до 90-х років мав призначеного мера, але зараз також має вибірного губернатора.

Виконавча влада штатів Главою виконавчої влади штатів є губернатор (Governador) та призначені ним секретарі. На виборах кожен з 27 губернаторів повинен набрати більш ніж 50 відсотків голосів, при цьому, у випадку необхідності, провидиться другий тур виборів.

Законодавча влада штатів Законодавча влада штатів здійснюється Законодавчою Асамблеєю, яка на відміну від федерального парламенту є однопалатною. Депутати вибираються на чотири роки шляхом подібним до депутатів Палати Депутатів Національного Конгресу, згідно пропорційній системі голосування, у якій весь штат вважається одним виборчим округом. Вибори проводяться одночасно з виборами президента і депутатів Конгресу.

Судова влада штатів Кожний штат, також як і Федеральний округ, складає судовий район. Існують спеціалізовані суди першої інстанції для фамільних та ділових тяжб. Рішення судів першої інстанції зазвичай виносяться одним суддею. Бразильська судова система також використовує суд присяжних у випадку злочинів, здійснених проти людини. Рішення окружних судів можуть бути переглянуті судами другої інстанції. У кожному штаті Бразилії є один суд другої інстанції, так званий Суд Правосуддя. Деякі штати раніше мали Апеляційні суди з дещо іншою юрисдикцією, але зараз у всіх штатах судом вищої інстанції є Суд Правосуддя. Рішення цього суда зазвичай виносять три судді, так званих desembargadores.

Муніципалітети В Бразилії не має різниці між містами та іншими населеними пунктами, в усіх випадках використовується слово cidade. Різниця між ними може бути зроблена тільки тому, що деякі населені пункти є центрами судових округів, у такому випадку вони називаються Sedes de Comarca. Окрім цього, тільки розмір і важливість відрізняє один населений пункт від іншого.

Муніципалітет — територія, що охоплює одну міську область, центр, від якої бере свою назву, і декілька інших міських або сільських областей. Центр муніципалітету повинен бути найбільшим за населенням містом в його межах, якщо інше місто виростає більше, воно звичайно відділяється від муніципалітету, формуючи ще один.

Муніципалітети користуються відносною автономією: вони можуть мати свою власну конституцію, яка є основним законом, збирати податки та інші грошові збори, мати муніципальну поліцію (хоча з дуже обмеженими повноваженнями), приймати будь-який інший закон, який не суперечить конституціям штатів та держави, та мати власну символіку (тобто прапор, гімн і герб). Проте, не всі муніципалітети використовують всю повноту цієї автономії. Наприклад, лише декілька муніципалітетів мають місцеві поліцейські сили, деякі з муніципалітетів не збирають податки (щоб привернути інвесторів або нових мешканців) і багато з них не має прапора (хоча всі вони повинні мати герб).

Муніципалітетами управляє вибраний мер і однопалатна Палата Рідників. У муніципалітетах з більш ніж з 200 тис. мешканців мер повинен бути вибраний більш ніж 50 % голосів виборців. Виконавча влада здійснюється префектурою.

У Бразилії є муніципалітети дуже різні за площею та населенням. Муніципалітет Алтаміра в штаті Пара має площу 160 тис. км², що більше, ніж S= багатьох країн світу. Декілька муніципалітетів мають понад 1 млн. мешканців.

До 1974 року Бразилія мала один муніципалітет рівня штату, штат Гуанабара, зараз поглинутий містом Ріо-де-Жанейро.

Федеральний округ — аномальна федеральна одиниця, оскільки він не організований так як муніципалітети, але й не має такого рівня автономії, як штати (хоча й класифікується серед них) і близько пов'язаний з центральною владою. Він вважається єдиним муніципалітетом, та ділиться на центр (безпосередньо місто Бразиліа) і кілька міських районів (так звані міста-супутники). Міста-супутники адміністративно утворюються та управляються безпосередньо губернатором федерального району і не мають дійсної автономії.

Політичні партії Сучасна система політичних партій Бразилії почала складатися в 1945 році наприкінці ери Варгаса, коли президент Жетуліо Варгас застував Соціал-демократичну і Лейбористську партії для підтримки своєї слабшаючої адміністрації. Ряд інших партій виникли протягом 1950-х і початку 60-х років, але лише деякі з них мали вагомий політичний вплив. Військова диктатура, встановлена у 1964 році, згодом відмінила всі політичні партії та замінила їх єдиною урядовою партією, Національним Альянсом Оновлення та відокремленою опозиційною партією, Бразильським Демократичним Рухом. Під час пом'якшення режиму в 1979 році, уряд відмінив ці дві організації і дозволив іншим партіям брати участь у виборах, але все ще з істотними обмеженнями. Після відновлення цивільного уряду в 1985 році, Бразилія знову легалізувала всі політичні партії. У цей час сформівалася дуже фрагментована багатопартійна система. 10 партій з найбільшим числом презставників у Палаті Депутатів:

Вибори Вибираються президент і віце-президент Республіки. Термін повноважень — 4 роки. Попередні вибори відбулися 1 жовтня 2006 р. Президент, що діє, — Луіс Інасиу Лула та Силва. Віце-президент Жозе Аленкар, що діє.

Парламент Двопалатний Національний конгрес. Складається з Федерального сенату (81 місце: 3 члени від кожного штату і округу) і Палати депутатів (513 місць). Обираються на 4-річний термін. 1 жовтня 2006 відбулися чергові парламентські вибори.

Бразилія розділяється на 26 штатів і 1 федеральний (столичний) округ. Бразилія організована по федеральній моделі, штати Бразилії мають значну автономію уряду, законотворчої діяльності, суспільної безпеки і оподаткування. Урядом штату очолює губернатор, вибраним прямим голосуванням, кожен штат має свій законодавчий орган .

Збройні сили Бразилія має найбільші в Латинській Америці збройні сили, що з 1999 року поділяються на звичайні три рода військ. Повне число солдат складає 317 тис., які позподіляються приблизно на 200 тис. у Армії (сухопутних військах), та по 50 тис. у Військово-морському флоті та Військовій авіації. Чоловіки призиваються на службу в віці 19 років, хоча існує багато засобів відмовитися від служби — з 1,7 млн. чоловіків, що щорічно досягають призивного віку, тільки 133 тис. призиваються до збройних сил. Чоловіки та жінки можуть служити добровольцями з віку у 18 років.

Фінансування зброіних сил відносно ВВП дуже мале, та склало лише 9,9 млрд. доларів США (1,1 % ВВП) в 2005 році. Це пояснюється відсутністю як зовнішніх, так і внутрішніх ворогів, та великим розміром Бразилії відносно сусідів. Зараз основними задачами збройних сил є охорона кордонів та просування економічного розвитку в Амазонії, боротьба з транспортом наркотиків з Андійського регіону та поліцейські операції.

Бразилія має відносно розвинуту військову промисловість, хоча через ряд зовнішньополітичних (падіння режиму Саддама Хусейна в Іраку, розширення контролю США над арабськими країнами) та внітрішніх (падіння військової диктатури в 1985 році) причин, з початку 1990-х років виробництво різко впало. Зараз основними статтями бразильського експорту зброї є авіаційна техніка та артілерійські ракети, проте Бразилія імпортує більше зброї, ніж експортує.

Економіка Бразилія — найбільш розвинена в Латинській Америці країна. Має найбільший серед латиноамериканських країн економічний потенціал, проте диференціація в доходах дуже велика, як і різниця в розвитку східних і західних регіонів.

Економічні райони

Зазвичай Бразилія ділиться на 5 економічних регіонів.

Північний   Північно-східний          Південний       Південно-східний         Центрально-західний

Найекономічніше розвиненим є південно-східний регіон, де розташовані основні економічні центри країни — Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу і Белу-Орізонті. Сан-Паулу незрідка називають локомотивом, який тягне всю економіку Бразилії. Південний — головний сільськогосподарський регіон країни, де обробляється рис, пшениця і соя. У центрально-західному регіоні переважає тваринництво.

С/г У с/г Бразилії зайняте 20 % робочої сили. По експорту сільськогосподарської продукції Бразилія знаходиться на третьому місці в світі, її доля в світовому експорті цієї продукції складає 6,1 %. Доля сільськогосподарської продукції в експорті Бразилії досягає майже третини.

Технічні культури Кава є одній з головних статей експорту Бразилії. У 2008 році зібрано 2790,8 млн тонн кави, таким чином Бразилія знаходиться на першому місці в світі по цьому показнику. По його виробництву Бразилія стоїть на 1 місці в світі. Бразилія займає 1 місце в світі по виробництву цукрового очерету, з якого робиться етанол, використовуваний в основному, як паливо для автомобілів. У 2008 році зібрано 648 млн тонн. Вирощуються також какао-боби (208 тис. тонн), бавовник (3,9 млн тонн) і соя (59,9 млн тонн).

Споживчі культури Основними споживчими культурами Бразилії є пшениця, кукурудза і мал. У 2008 році зібрано: кукурудза — 59 млн тонн (збирається два урожаї), рис — 12 млн тонн, пшениця — 5 млн тонн

Тваринництво Тваринництво грає важливу роль в с/г Бразилії і більш всього поширено в Центро-западе країни. У 2002 році в країні налічувалося 176 млн. голів великої рогатої худоби, 30 млн. свиней, 1050 млн. голів свійської птиці і 15 млн. овець.

Промисловість У промисловості зайняте 15 % робочої сили, доля промисловості у ВВП складає 38,5 %.

Гірничодобувна промисловість. У Бразилії добуваються більше 40 видів корисних копалини. Найбільш значимими є залізна і марганцева руди. Добувається більше 200 млн. тонн залізняку в рік, приблизно 80 % експортується. Бразилія займає одне з перших місць в світі по видобутку бокситів. Видобуток цинку, міді і нікелю здійснюється для внутрішнього ринку. Бразилія — постачальник стратегічної сировини: вольфрам, ніобій, цирконій, слюда і ін. Потреби в нафті[2] Бразилія забезпечує лише наполовину і вимушена імпортувати її. Річна потреба в нафті складає 75 млн. тонн. У 1970-х роках в Амазонії знайдені значні запаси золота, нині її видобуток складає приблизно 80 тонн в рік. Знайдені родовища вугілля, проте вугілля низької якості і його видобуток складає близько 5 млн. тонн в рік. Бразилія займає 17 місце серед основних експортерів текстильної продукції. 50% експорту доводиться в основному на США, Німеччину і Аргентину. Об'єми експорту за останніх 10 років змінюються трохи і склали на 2006 рік близько 5 млн. дол. В даний час в Бразилії налічується близько 15 тис. текстильних підприємств, в яких зайнято близько 1 млн. робітників.

Устаткування існуючих підприємств вельми різне. Разом з наявністю окремих виробництв з сучасним машинним парком, більшість заводів і фабрик працюють на застарілих верстатах, що негативно позначається на якості продукції, що випускається. Дана обставина, за оцінкою Бразільської асоціації текстильної промисловості, сильно впливає на конкурентоспроможність Бразільських товарів на світовому ринку.

Бразилія займає 6-7 місце в світі по вжитку продукції текстильної промисловості. У процентному співвідношенні це виглядає таким чином: бавовна – 62%; полиэстер – 13%; нейлон – 6%; віскоза – 4%; джут – 3%; інші – 4%. Дані по виробництву і вжитку в Бразилії основних текстильних волокон в 1997 році по полиэстеру складали 156 і 320 тис. т., по бавовні 545 і 830 тыс.т. Близько 80% бавовни що купується Бразільською промисловістю є завезеним з-за кордону. Фахівці пояснюють це наступними причинами: скорочення площ для обробітку бавовни; зниження цін на бавовну; низькі показники якості Бразільської бавовни (великий вміст домішок, коротке волокно) в порівнянні з товаром традиційних виробників (Індія, Китай, Пакистан, Узбекистан).

Головним виробником бавовни в Бразилії є штат Парана. У 2005 році очікується подальше поступове зниження виробництва бавовни в Бразилії і подальший перехід національних виробників на дешевшу сировину, завезену з-за кордону.

Взуття. Ця галузь налічує близько 4 тис. підприємств, на яких працюють більше 200 тис. чоловік. Головними продуктивними регіонами взуттєвої продукції є наступні штати Ріо-Гранде-де-Сул, Сан-Пауло, Мінас-Жерайс. Основні покупці Бразільської взуттєвої продукції – це США (на 1,3 млрд.долл.), Англія і ФРН (по 100 млн.долл.), Канада і Нідерланди (по 50 млн.долл. у рік) Оброблювальна промисловість займає понад чверть у ВВП. Головними галузями є нафтопереробка і хімічна промисловість.

Автомобільна промисловість. Щорік Бразилія виробляє більше 1,5 млн. автомобілів. Основними виробниками автомобілів в країні є фірми «Ськанія», «Мерседес-бенц» і «Фіат». Головним виробником автобусів є «Мерседес-бенц».

Легка промисловість. Текстильна промисловість — головна галузь легкої промисловості Бразилії. По виробництву виробів з текстиля Бразилія займає 6-7 місце в світі. 80 % бавовни до Бразилії ввозиться з-за кордону. Це пояснюється низькою якістю Бразільської бавовни. Розвинена взуттєва промисловість — в країні працюють більше чотирьох тис. взуттєвих заводів.

Енергетика. Бразилія має величезний гідроенергетичний потенціал. Енергетика на 99 % заснована на ГЕС. У Бразилії знаходиться найбільша в світі ГЕС Ітайпу. У 2005 році вироблено 546 млрд. кВт·ч. Бразилія експортувала 7 млн. кВт електроенергії, а імпортувала 39 млрд. кВт — в основному з Парагвая.

Транспорт. Транспорт в Бразилії розвинений украй нерівномірно, залізниці в основному знаходяться на сході країни.

Автодороги, всього — 1 751 868 км., у тому числі

Аеропорти всього — 4276, Залізниці всього — 29 252 км., до тому числі

Торгівля Експорт: 137,5 млрд доларів Статті експорту: машини, сталь, соя, взуття, кава

Партнери по експорту: США — 19,2 %, Аргентина — 8,4 %, Китай — 5,8 %, Нідерланди — 4,5 %, Німеччина — 4,2 %

Імпорт: 91,4 млрд доларів Статті імпорту: машини, транспортне устаткування, хімічні товари, електроніка

Партнери по імпорту: США — 17,5 %, Аргентина — 8,5 %, Німеччина — 8,4 %, Китай — 7,3 %, Японія — 4,6 %

Економіка Бразилії офіційно вступила в стан рецесії після того, як за перші три місяці 2009 р. ВВП країни знизився на 0,8%, повідомляє ВПС News із засланням на дані Бразільського інституту географії і статистики (IBGE).

Проте, даний спад набагато краще зафіксованого в останньому кварталі 2008 р. падіння Бразільської економіки на 3,8%. В той же час більшість експертів чекали, що спад з січня по березень складе від 1,2% до 3,8%. За словами представників IBGE, до кінця 2009 р. Бразільська економіка здатна вийти з мінуса і показати зростання ВВП до 1%, проте це буде "нелегке завдання".

В кінці травня президент Бразилії Луіс Інасио Лула та Силва виражав надію, що Бразільська економіка зможе уникнути рецесії в 2009 році і продовжити зростання. Голова Центробанку Бразилії Енріке Мейрелліса також раніше заявляв, що говорити про можливість технічної рецесії Бразільської економіки в 2009 р. доки рано.

Бразилія, як і раніше, залишається лідером міжн. туризму в Південній Америці і займає друге місце по числу туристів в Латинській Америці.

У 2008 році Бразилію відвідали більше 5 млн.ів іноземців.

Тут можна знайти все відразу: культурна різноманітність і природні пейзажі, великі міста і океанські пляжі. Бразилія відома у всьому світі завдяки карнавалу і яскравому святкуванню Нового року. Високий сезон доводиться на грудень, січень і лютий, і в протилежність європейським курортам менше всього туристів відвідують країну з червня по серпень.

За даними Бразільського інституту туризму (Embratur), в 2008 році іноземні туристи витратили в Бразилії 5,785 млн.а доларів, і доходи тур індустрії виросли на 16,8% в порівнянні з 2007 роком.

гору Корковадо, де розміщена усесвітньо популярна статуя Христа-рятівника.

 50. АРГЕНТИНА Географічне положення - займає південно- східну частину Південної Америки.
S= 2,8 млн. кв. км.         Населення - 39,7 млн. осіб ( 2008 р.).

Столиця - Буенос-Айрес - 3 млн. осіб, з передмістями - 12 млн. осіб (2008 р.)

Інші великі міста - Кордова (2 млн. мешканців), Росаріо (1,1 млн.), Мендоса (800 тис.), Ла Плата (700 тис.).

АТУ: 22 провінції: Буенос-Айрес, Жужуй, Катамарка, Кордова, Коррієнтес, Ла-Пампа, Ла-Ріоха, Мендоса, Місьйонес, Неукен, Ріо-Негро, Сальта, Сан-Луїс, Санта-Крус, Санта-Фе, Сантьяго-дель-Естеро, Сан-Хуан, Тукуман, Формоса, Чако, Чубут, Ентре-Ріос, одна національна територія - Вогняна Земля і один федеральний столичний округ.

Офіційна мова - іспанська. В країні також використовуються німецька, французька та італійська.
Релігія: більшість аргентинців (93%) - католики. В країні проголошено повну свободу віросповідання.

Грошова одиниця - песо = 100 сентаво

Національне свято - 25 травня - річниця Травневої Революції (1810), 9 липня - День незалежності

Членство у міжн. організаціях - ООН, СОТ, МБРР, МВФ, МЕРКОСУР, МФКК, ОАД, ЛААІ (Латиноамериканська асоціація інтеграції), ЛАЕС (Латиноамериканська економічна система).

НАСЕЛЕННЯ Аргентина - типова країна переселенців. Нечисленне індійське населення було майже повністю винищене в процесі іспанської колонізації у XVI ст. і наступних захоплень земель Пампи і Патагонії аж до кінця XIX ст. Аргентинська нація сформувалася з креолів, які частково змішалися з місцевими індійцями, а в XIX-XX ст.ст. з європейськими іммігрантами. Тому Аргентина належить до "найбіліших" країн Латинської Америки. Цим пояснюються жорсткі обмеження в імміграційній політиці для мешканців країн Африки та Азії, а також деяких сусідніх країн.

Більш як 85% населення Аргентини не є її корінними жителями. Національний склад іммігрантів був і залишається дуже різноманітним: переважають іспанці та італійці, чимало французів, німців, англійців, а також представників слов'янських народів.

За часів правління іспанської корони колонізатори зіткнулися з великою кількістю індійських племен. Серед них були андські північно-західні племена діагуїта, племена гуарані. Після наступу іспанців всі вони зазнали рабства і жорстокої експлуатації. Окрім цих племен, які вели осідлий сільськогосподарський спосіб життя, землі Аргентини населяли мисливці і кочівники. Саме вони чинили збройний опір іспанцям, який у подальшому було придушено. В Гран-Чако це були гуайкуруаномовні племена, а в південній Пампі до 1870-х років переважали араукани, які прийшли з гірських районів Чилі. Область Буенос-Айреса населяло плем'я куеранді, а Патагонію - індійці тегуельче.

В Аргентині мешкає багато вихідців з дореволюційної Росії, в основному українців, білорусів, росіян. Культура і побут аргентинців формувалися під впливом традицій багатьох країн і народів. Згідно з існуючим законом, кожен, хто народився на території країни, вважається аргентинцем. У 70-80 рр. XX ст. Аргентина перетворилася на країну еміграції, насамперед за рахунок "відпливу мізків".
Релігійний склад: католики становлять 90% віруючих (відвідують церкву не більше 20%), протестанти - 2%, іудаїсти - 2%, інші релігійні общини - 6%.

Дані досліджень свідчать, що в 1810 р. населення Аргентини становило понад 400 тис. осіб. Близько 30% з них були індійці, їх чисельність відчутно скоротилася в доколумбівську епоху, коли аборигенів налічувалося майже 300 тис. осіб. Близько 10% аргентинців на початку ХІХ ст. становили негри і мулати, нащадки рабів, яких незаконно ввезли в країну через Буенос-Айрес. Європейців і метисів (нащадків змішаних шлюбів) тоді було найменше. З середини ХІХ ст. в країну почала прибувати нова хвиля іммігрантів, в основному з Іспанії та Італії. Корінне населення і метисів відтіснили в андські провінції або вони розсіялися серед нових поселенців. З цього часу в прикордонних областях Аргентини переважають метиси - вихідці з Парагваю, Чилі і Болівії. Лише наприкінці ХХ ст. зростає їх кількість у містах країни. Майже половину мігрантів наприкінці ХІХ ст.-на початку ХХ ст. становили італійці і близько третини - іспанці. Якщо у 1869 р. аргентинці іноземного походження становили 12% всього населення, то у 1914 - близько третини, а у великих містах ця пропорція була 2 до 1. На кінець ХХ ст. знизився потік імміграції, зменшилася відповідно частка іноземців серед громадян республіки.

Значний вклад у формування національної культури Аргентини зробили італійські іммігранти. Їхній вплив у країні був настільки великим, що й нині в Буенос-Айресі дуже поширена італійська мова. Друге місце за значимістю в житті Аргентини належало полякам та іспанцям. Британські переселенці принесли з собою великий капітал, почали розвивати м'ясопереробну промисловість і будувати залізниці. Французи сприяли розвитку виноградарства і виноробства, німці споруджували ферми і створювали кооперативи. Сфера послуг розвивалася завдяки зусиллям японців, сирійців і ліванців.

Найбільший вплив у національній економіці і политиці мають вихідці з портових міст країни. В їхніх руках зосереджена зовнішня торгівля, банки, великі об'єкти індустрії. Їх називають портовими людьми.

Національна мова Аргентини - іспанська. Вона запозичила чимало іноземних слів, особливо італійського походження. Можна почути баскський, сицилійський, уельський, гельський діалекти.

Статистика свідчить, що міське населення становить 89% від населення країни.

За станом на 2001 рік, 26,54% - населення Аргентини у віці від народження до 14 років, 63,04% - 15-64 роки і 10,42% - більше 65 років. При цьому народжуваність у 2001 році становила 18,41 на 1000 осіб, смертність відповідно - 7,58. Середня тривалість життя в країні - 75,26 років. Серед чоловіків цей показник становить 71,88 років, серед жінок - 78,82.

ГЕОГРАФІЯ Рельєф

Велика довжина території Аргентини з півночі на південь забезпечує різноманітність природних умов. За будовою поверхні країну можна розділити на дві частини: підвищену - західну і південну і рівнинну - східну.

Вздовж усього західного кордону Аргентини простяглися могутні Анди, що виникли під час альпійського гороутворення. На північному заході (до 28° пд. ш.) на висоті 3000-4000 м розміщується широке вулканічне плато Пуна-де-Атакама, кам'янисті ділянки якого чергуються з солончаковими западинами. Зі сходу плато обрамлює Східна Кордільєра (м. Галан, 6600 м) з величними сніговими вершинами, а з заходу - пасма вимерлих вулканів, серед яких вулкан Льюльяйльяко (6723 м), вулкан Антофалія (6100 м), гора Охос-дель-Саладо (6880 м) та інші.

На південь Анди різко вужчають. У Головній Кордільєрі знаходяться найвищі вершини Південної Америки, увінчані сніговими шапками: Аконкагуа (6959 м), Тупунгато (6800 м), Мерседаріо (6770 м).

На пд Анди знижуються до 2000 м, стають більш розчленованими, кордон снігової лінії опускається до 1200 м.

На південь від 41° пд. ш. починаються Патагонські Анди. Тут збереглися сліди древнього заледеніння. А вологий і прохолодний клімат на півдні сприяє розвитку сучасних льодовикових форм рельєфу. Льодовики спускаються вниз довгими химерними язиками. Біля підніжжя гір вони створюють живописні форми рельєфу. Вирішальний вплив на утворення форм рельєфу Вогняної Землі мало заледеніння, тому на острові переважає морений ландшафт. Північна його частина - низовинна, південна - гориста. На схід від Анд витяглися в меридіональному напрямку Прекордільєри і Пампінські Сьєрри. Ці гори древнього походження, для них характерні плоскі вершини і круті асиметричні схили. З горами чергуються глибокі долини (вальєс) і широкі міжгірні улоговини, зайняті солончаками. У районах Сан-Хуана, Сан-Луїса, Ла-Ріохи зустрічаються специфічні форми рельєфу - меданос і ареналес - утворення рухомих пісків.

На південь від річки Ріо-Колорадо і на схід від Анд лежить Патагонія. Її поверхня складається зі ступінчастого плато з крутими схилами, розчленованими глибокими каньйонами. Східці спускаються із заходу на схід до Атлантичного океану з висоти 2000 м до 100-150 м.

Древня кристалічна основа Патагонської платформи вкрита великим чохлом морських і континентальних, у тому числі давніх водольодовикових відкладень. Весь північний схід Аргентини займає Лаплатська низовина, що складається з рівнин Гран-Чако, Пампа і межиріччя Парани та Уругваю. Рівнина Гран-Чако полого знижується від передгір'їв Анд на схід. Межиріччя Парани і Уругваю - рівнинна область, утворена червоними пісковиками і мергелями, покритими товстим шаром глинистого алювію та лісом. Північна частина цієї рівнини - лавове плато, центральна - плоска заболочена низовина, південна - горбиста рівнина, перетнута пісчаниковими грядами - кучильяс. Пампа за рельєфом ділиться на північно-східну - низьку (Вологу) і південно-західну - високу (Суху). Низька Пампа - плоска рівнина, що знижується з 250 м на заході до 20 м на сході. Висока Пампа лежить на рівні 300-600 м. Її поверхня хвиляста, ряди піщаних дюн чергуються з солончаками і солоними озерами, а рівнинність порушується древніми середньовисотними масивами.

Клімат Аргентина лежить у трьох кліматичних поясах: тропічному, субтропічному і помірному. Середньорічні температури коливаються від +24С на півночі до +5С на півдні. Клімат країни формується переважно під впливом морських повітряних мас з Атлантичного океану. Проте більше ніж половина території лежить у зоні недостатнього зволоження, що пов'язано з розташуванням гірських систем, які затримують вологі вітри. На більшій частині території країни клімат помірний. На північному сході - клімат субтропічний, вологий, зима м'яка. На півдні країни набагато холодніше і більшу частину року йдуть дощі. У Буенос-Айресі літні місяці дуже спекотні, і більшість жителів відразу після Різдва виїжджають відпочивати. У січні і лютому місто пустіє. Взимку для європейців погода дуже приємна, температура знижується, але не набагато.

Гідрографія Серед водних ресурсів Аргентини головна роль належить річкам. Більшість з них має стік в Атлантичний океан. Найбільш розвинута річкова мережа на північному сході країни, де дві багатоводні ріки Парана та Уругвай зливаються в гирло Ла-Плати. За довжиною і площею басейну ріка Парана є другою річкою Південної Америки після Амазонки. На території провінції Місьонес вона тече в скелястій ущелині і рясніє порогами і водоспадами. Нижче, виходячи з ущелини, зливається зі своєю головною притокою - річкою Парагвай. Нижче гори Дьяманте Парана розширюється до 50 км, а після впадіння у неї річки Уругвай утворює естуарій Ла-Плати шириною до 300 км. Річки Парана, Уругвай і Парагвай мають нерівномірний режим стоку з літньо-осіннім максимумом і переважно дощове живлення. Рівень води дуже коливається, тому нерідкі повені, що завдають великих збитків країні.

Найбільші річки північної Аргентини - це притоки Парани: Пількомайо, Ріо-Бермехо, Ріо-Саладо. Вони течуть по рівнинній місцевості, влітку розливаються; взимку, в посушливий період, міліють.

Гірські річки Анд мають льодовиково-дощове живлення і відрізняються рівномірним режимом стоку. Вони несуть багато уламкового матеріалу і, не отримуючи додаткового живлення, губляться в піщаних рівнинах.

Ріки Патагонії - Ріо-Негро, Ріо-Колорадо, Чубут, Ріо-Десеадо, Санта-Крус беруть початок в Андах і течуть глибокими і вузькими долинами в Атлантичний океан. Вони маловодні, порожисті і мають змішане льодовиково-снігове живлення.

Майже третина території Аргентини або безстічна, або має тільки внутрішній стік. Це центр області Гран-Чако, замкнуті улоговини Прекордільєр, обширні простори західної і південної Пампи. Тут річки короткі, часто губляться в пісках або в солоних озерах. Ці райони потерпають від нестачі питної води. У країні багато озер, особливо в Патагонії і в північній частині межиріччя рік Парани та Уругваю. У Патагонії озера переважно льодовикового походження. Найбільші з них: Буенос-Айрес, В'єдма, Лаго-Архентино, Науель-Уапі.

Рослинність Розташування Аргентини в трьох кліматичних поясах створює умови для росту на її території різноманітної рослинності: від тропічних лісів на півночі до напівпустель у Патагонії і Пуна-де-Атакама.

У Гран-Чако поширення рослинності залежить від забезпечення вологою. У долинах рік ростуть вічнозелені ліси і гаї, переважно з воскової пальми. Відкрита східна частина Гран-Чако вкрита злаковою рослинністю, західна, де значно сухіше, ксерофітною чагарниковою рослинністю типу "монте" з колючих акацій, кактусів, мімоз. Третина території Гран-Чако вкрита сухими лісами, в яких особливу цінність становить дерево квебрахо (з іспанської - "зламана сокира"). Воно має дуже тверду деревину, а в його корі міститься танін - речовина, з якої отримують дубильний екстракт.

Зустрічаються тут дерево гуаякан, що дає тверду деревину чорного кольору, чаньяр - з їстівними плодами, схожими за смаком на фініки. У північному Межиріччі ростуть вологі субтропічні ліси. Тут поширені араукарії з цінною деревиною, кедр, лапачо та астроніум, смола якого використовується для отримання скипидару. Далі на південь переважає чагарникова рослинність, заболочені території вкриті очеретами, тростинами, лататтям, а піднесені сухі - луками з багатим трав'яним покривом. Зустрічаються розріджені ліси з акацій, мімоз, страусового дерева, на берегах річок - пальмові гаї.

Простори Пампи - пасовища, частина яких розорана і використовується під землеробство. У перекладі з мови індіанців-кечуа "Пампа" означає "позбавлена деревної рослинності". Колись степи Вологої Пампи були вкриті численними злаками (ковила, перловник, дике просо) і барвистим різнотрав'ям. Але з розвитком землеробства тут почали розмножуватися бур'яни, і степи втратили свій початковий вигляд. У Сухій Пампі поширена ксерофітна рослинність: низькорослі дерева, колючі чагарники, жорсткі трави. Аналогічна рослинність поширена на захід від Пампи, у міжгірних долинах, де жорсткі злаки і ксерофітні чагарники чергуються з кактусами. Рослинний покрив Патагонії має напівпустельний характер. Деревної рослинності майже немає, крім вербових лісів по долині ріки Ріо-Негро. Долини рік вкриті луками із злаків. На плато, де сильні вітри і літня спека, ростуть подушкоподібної форми чагарники і жорсткі злаки. Лише на північ від річки Ріо-Негро зустрічаються чагарники аргентинського м'ятлика, ковила, типчак, вівсяниця. Злакові степи поширені і в передгір'ях Анд. Вологі східні схили Прекордільєр на висоті від 400 м до 1600 м вкриті густими лісами, переважно лаврами, від 1600 м до 2500 м - вільховими лісами, які вище змінюються злаковими степами. На східних посушливих схилах Анд - бідна напівпустельна рослинність. В Пуна-де-Атакама поширені жорсткі злаки і ксерофітні чагарники. У передгір'ях Анд зустрічаються ліси буку з підліском з бамбука і папороті. У вологих Патагонських Андах - густі змішані ліси з хвойних, вічнозелених і листяних дерев. Серед них зустрічаються ендеміки. Ліси займають 21,6% території Аргентини.

Тваринний світ Аргентини не такий багатий і різноманітний, як в інших країнах Південної Америки, але він має чимало ендемічних видів. До них належать пампаський олень, пампаська кішка, магеланова собака. Вони мешкають в Андах, їх передгір'ях і в малонаселених областях Патагонії.

З хижих звірів зустрічаються: на півночі країни - ягуар, реліктовий очковий ведмідь, пума (Чако і напівпустелі Патагонії). На відкритих просторах багато броненосців і гризунів (віскаша, мара, туко-туко та інші). На берегах водоймищ мешкають нутрії і видри.

В Андах мешкають ендемічні тварини, серед них: два види лам - вікунья і гуанако, але нині вони зустрічаються рідко, і маленькі гризуни чинчильї (шиншили), які через своє м'яке сріблясте хутро майже повністю винищені. У країні багато птахів: південноамер. страус-нанду, теру-теру, різні види папуг та інші. У лісах зустрічається колібрі. На болотах і озерах безліч водоплавних птахів з яскравим забарвленням. На берегах водоймищ зустрічаються фламінго і чапля. У саванах і лісах багато змій і ящірок. Для охорони рослинного і тваринного світу створені національні парки (Лос-Гласьярес, Науель-Уапі, Ланін, Лос-Алерсес та інші).

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ

Аргентинська Республіка - федеративна республіка. Чинна конституція діє від 24 серпня 1994 р. Глава держави - президент. Президента і віце-президента обирає населення шляхом прямого голосування в кожному виборчому окрузі країни. Якщо жоден з кандидатів на посаду президента не набере 40 відсотків голосів, то проводиться другий тур виборів між двома кандидатами на посаду президента, які набрали більшу кількість голосів. Президент і віце-президент обираються на 4 роки і можуть бути обрані на другий строк поспіль. Президент є головнокомандувачем збройних сил країни. Нинішній Президент Аргентинської Республіки - Крістіна ФЕРНАНДЕС де КІРШНЕР. Віце - президент - Хуліо Сесар Клето КОБОС. Обрані 28 жовтня 2007 р.

Законодавча влада здійснюється Національним конгресом - парламентом, який складається з двох палат: Сенату і Палати депутатів. Сенат складається з 72 сенаторів, які обираються прямим голосуванням: по 3 представника від кожної із 22 провінцій від федерального столичного округу і від національної території Вогняна Земля. Строк повноважень Сенату - 6 років. Його склад поновлюється кожні З роки на третину. Нинішній склад Сенату поновлено на одну третину 28 червня 2009 р.Голова - Хуліо Сесар Клето КОБОС .До Палати депутатів обираються 257 депутатів прямим загальним і таємним голосуванням за системою пропорційного представництва строком на 4 роки. Склад Палати депутатів кожні 2 роки поновлюється наполовину (поновлена наполовину 28 червня 2009 р.). Голова - Едуардо Альфредо ФЕЛЬНЕР.

Виконавча влада здійснюється президентом та урядом. Нинішній уряд сформовано 10 грудня 2007 року, останні зміни зроблені 7 липня 2009 р. Глава уряду Аргентинської Республіки - Президент Аргентинської Республіки - Крістіна ФЕРНАНДЕС де КІРШНЕР. Голова уряду - Анібаль ФЕРНАНДЕС

Політичні партії Громадянський радикальний союз 1891 р. У 1957 -1973 р. мала назву Громадянський радикальний союз народу. З березня 197З р. повернула початкову назву. 2, 9 млн. членів. Голова - Херардо Рубен МОРАЛЕС. Рух за інтеграцію і розвиток 1963 р. на базі угруповання, яке відкололось від партії Громадянський радикальний союз. 145 тис. членів. Карлос САФФОРЕ. Луіс АКОСТА РІВЕЛЬЛІНІ. Комуністична партія Аргентини 1918 р. на з'їзді, скликаному марксистською течією, яка входила до Соціалістичної партії. До 1920 р. партія називалась Інтернаціональна соціалістична партія Аргентини. Тривалий час перебувала в підпіллі. Партія непримиренності . Ств під назвою Громадянський радикальний союз непримиренних у 196З р. в результаті розколу партії Рух за інтеграцію і розвиток. 197З р. нинішню назву. Прогресивно-демократична партія - 1909 р. 100 тис. членів. Cоціалістична партія 2003 р. в результаті злиття Соціал - демократичної партії і Народної соціалістичної партії. Голова Рубен Ектор ХІУСТІНІАНІ. Союз демократичного центру. Християнсько-демократична партія.

ЕКОНОМІКА В економічному відношенні Аргентина - одна з найбільш розвинутих країн Латинської Америки. ВНП на душу населення становить 2370 доларів за рік. Але економіка її значною мірою залежить від іноземного капіталу. Однак держава продовжує зберігати міцні позиції в атомній промисловості, видобутку нафти, газу і вугілля, виробництві електроенергії, військовій промисловості, виплавці чавуну і сталі, залізничному транспорті, морському судноплавстві. Іноземний капітал майже повністю контролює автомобільну, тракторну, нафтохімічну, хімічну, фармацевтичну, тютюнову промисловість, будівництво. У важкій індустрії виділяються машинобудування, нафтопереробка, чорна металургія. Є цементні, целюлозно-паперові підприємства. Розвинуті текстильна, шкіряно-взуттєва галузі. Провідна галузь - харчова. Аргентина спеціалізується на товарному виробництві продуктів тваринництва, зернових і олійних культур. За виробництвом та експортом м'яса (2,5 млн. т на рік, понад 50 млн. голів великої рогатої худоби), за настригом вовни Аргентина посідає одне з перших місць у світі.

Близько 80 відсотків вартості експорту припадає на сільськогосподарську продукцію. Основні сільськогосподарські культури - пшениця, кукурудза, соя; плодівництво і виноградарство (розвинуте виноробство). Аргентина - один з найбільших у Латинській Америці виробників парагвайського чаю - маті та екстракту кебрачо. Понад 80% експорту - сільськогосподарська продукція: м'ясо і м'ясопродукти, шкіра, вовна, зернові .

Експорт: м'ясо, м'ясопродукти, вовна, шкіра, зернові, олійні, молочні продукти, устаткування.

Імпорт: машини і промислове устаткування, сировина і напівфабрикати, паливо.

Різке загострення в грудні минулого року ситуації в Аргентині (масові хвилювання, введення надзвичайного стану, відставка президента та уряду, заява Аргентини про призупинення виплат по зовнішнім боргам) стало закономірним наслідком наростаючої упродовж минулих років великомасштабної політичної, фінансової і социальної кризи. "Банкрутство" економічних реформ в Аргентині, здійснюваних з початку 90-х рр., які донедавна розглядалися як зразок підходу до економіки, що розвивається, спеціалісти безпосередньо пов'язують з прорахунками економічної політики, яка проводиться у суворій відповідності з порадами МВФ.

Суть аргентинських фінансових перетворень полягала в доларизації національної фінансової системи на основі принципів "currency board" ("валютної ради"). Основними заходами були прирівняння песо до долара і пряме пов'язування емісії грошей з валютними резервами Центробанку. Це значно підвищило фінансову стабільність, але обмежило можливості економічного маневру (наприклад, облікова ставка змінювалася відповідно до американської навіть тоді, коли економіка країни цього не потребувала).

В перші роки ці реформи, які проводилися в умовах високого рівня довіри населення президенту країни, дозволили Аргентині домогтися стабільності національної грошової одиниці і побороти гіперінфляцію. Це забезпечило надходження в країну інвестицій і високі темпи росту. Однак платою за фінансову стабілізацію стали висока залежність економіки від іноземних інвестицій, зовнішньоторговельний дисбаланс і високий рівень безробіття (18%). І вже четвертий рік продовжується найтриваліший в історії країни спад виробництва (в 2001 р. - 11%) з усіма його соціальними наслідками.

Сукупний розмір боргу сягнув 155 млрд. дол. (зовнішній - 132 млрд. дол., з яких близько 50 млрд. дол. становить просрочений борг держави перед банками), що в п'ять разів більше річного експорту. Щорічне зниження бюджетних витрат лише поглиблювало спад і посилювало соціальну напруженість. Характерно, що криза виникла при зовнішньо стабільних фінансових показниках - незмінний курс песо і фактично відсутність інфляції.

Аргентинську кризу, як правило, пояснюють жорсткою "прив'язкою" курса песо до долара і проблемою зовнішнього боргу. Її навіть використовують як аргумент проти політики сильної національной валюти і стабільного валютного курсу.

Однак насправді причини кризи полягають у непродуманій грошово-кредитній і бюджетній політиці, яка не враховувала специфіку потреб економіки країни і сліпо наслідувала стандартні вимоги МВФ (урізання непроцентних витрат, досягнення бездефіцитного бюджету здебільшого шляхом залучення займів, пріоритет виплати зовнішніх боргів). Цей курс не вирішив внутрішніх соціальніх та економічних проблем, призвів до кризи у фінансовій сфері, стабільність якої прагнули забезпечити. Таким чином, досвід Аргентини ще раз підтвердив давно відому істину - не буває сильних фінансів у країні зі слабкою економікою.

Привертає увагу подібність сценарію развитку кризи в Аргентині з російською ситуацією 1995-1998 рр. (фіксація курсу національної валюти, швидке зростання доходності боргових паперів і нарощування держборгу, розвиток фінансово-спекулятивного сектора при падінні золотовалютних резервів, зміна уряду). Саме тому аргентинські економісти закликають сьогодні використовувати післякризовий досвід Росії для виведення економіки з глухого кута.

Цей досвід, зокрема, підказує, що підтримання стабільного валютного курсу не є причиною кризи, а, навпаки, сприятиме зміцненню довіри інвесторів. Але це може дати позитивний результат лише за умови грамотної побудови бюджетної і грошово-кредитної політики, спрямованих, насамперед, на зростання внутрішнього виробництва, що забезпечить податкові надходження, необхідні для виходу з боргової кризи.

Очевидно тому нове керівництво, оголосивши про тимчасову заминку в обслуговуванні держборгу, спочатку заявило, що не має наміру девальвувати національну валюту песо і відмінювати прив'язку його до долара. Замість цього в країні планувалося ввести в обіг вже третю паралельну валюту (у вигляді облігацій "архентино") з "плаваючим" курсом, з допомогою якої передбачалося поступово витіснити фіксований песо з обігу і за рахунок цього попередити різку девальвацію національної валюти.

Однак в умовах триваючого в країні політичного та економічного хаосу, зростання цін і фактичного обезцінення національної грошової одиниці новий Президент Аргентини T. Дуальде не лише підтвердив дефолт, але й оголосив про девальвацію песо.

З 7 січня ц.р. в країні були введені два курси песо: "офіційний" - 1,4 песо за 1 долар США, який переважно використовуватиметься у зовнішній торгівлі, і "неофіційний", який визначає ринковий попит і пропозиції. У майбутньому планується повністю перейти до політики "плаваючого" курса. Крім того, в лютому 2002 року розпочалися переговори з МВФ про реструктуризацію зовнішнього боргу Аргентини і надання їй міжнародними фінансовими організаціями нових кредитів у розмірі 15-20 млрд. доларів. Одночасно з цим керівництво країни заявило про намір проводити протекціоністську політику щодо національного капіталу, ввести часткове регулювання цін, реалізувати масштабні соціальні проекти і суттєво підвищити мінімальну оплату праці.

Поки що не відомо, чи вдасться сумістити прагнення досягти фінансової стабілізації і пріоритетної підтримки вітчизняного виробництва, проведення структурних і соціальних реформ. Вдалося досягти компромісу у домовленостях з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями, а також у прийнятті зваженої економічної програми, від чого залежатиме здатність держави рефінансувати свій внутрішній борг і вирішити економічні проблеми країни.

 

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться: