Міжн. неурядові організації як учасники МВ

Серед нетрадиційних міжн. акторів останнім часом все більше зростає роль міжн. неурядових організацій. Перші такі організації з’явилися ще в XIX ст. (Британське і Міжн. товариства боротьби проти рабства, 1823 p.), а наприкінці ХХ ст. їх налічується вже понад 4 тис. Неурядові організації розрізняються за своїми розмірами, структурою, направленістю діяльності та її завданнями. На відміну від держав і міжурядових організацій, їхні рішення не мають для держав юридичної сили. Основною «зброєю» неурядових організацій у галузі міжнародної політики є мобілізація міжнародної громадської думки, а методом досягнення цілей - тиск на міжурядові організації (насамперед на ООН) і безпосередньо на ті чи інші держави. Так, зокрема, діють Грінпіс, Міжн. амністія, Міжн. федерація з прав людини. Тому таких міжн. акторів ще називають «міжнародними групами тиску».

ТНК як учасник МВ Значний вплив на суть і направленість змін у характері міжн. взаємовідносин справляють такі специфічні неурядові організації як ТНК. Вони, образно кажучи, «підточують» національний суверенітет держав у такій важливій сфері суспільних відносин як економіка. Мова йде про підприємства, заклади й організації, метою яких є отримання прибутку і які діють через свої філії одночасно в кількох державах. Водночас центр управління і прийняття рішень тієї або іншої ТНК знаходиться в одній із цих держав. Найбільші ТНК володіють величезними ресурсами, що дозволяє їм справляти суттєвий, а іноді й визначальний вплив у своїх інтересах як на політику окремих країн, так і на МВ в цілому. Характерним прикладом у цьому плані в роль американських кампаній у скиненні уряду Сальвадора Альєнде в Чилі у вересні 1973 p. Про зростання ролі та впливу ТНК свідчить і той факт, що в сучасному світі налічується понад 7 тис. цих міжн. акторів, які мають 26 тис. філій у різних країнах на всіх континентах. Екон. процеси, які контролюються транснаціональними корпораціями, охоплюють більшу частину світової торгівлі, фінансових обмінів і передач передових технологій.

Нарешті, ще одним нетрадиційним актором сучасних МВ виступає окремий індивід. Згідно концепції фр. юриста Ж. Селля, держава є по суті, фіктивним утворенням, яке залежить від юридичної техніки, а всі його акти виконуються індивідами з метою захисту колективних інтересів. Індивід фактично перетворюється, хоча б частково або додатково, у суб’єкта МВ слідом за державами, міжнародними організаціями і приватними об’єднаннями міжн. масштабу. Тому в плані МВ і згідно міжн. права треба виділити а) індивіда, якого слід захитати та б) індивіда, котрого слід покарати. Права індивіда в міжн. масштабі захищають Всесвітня декларація прав людини 1948 p., норми міжн. гуманітарного права на основі Женевської угоди від 12 серпня 1949 p., пакти про громадянські й політичні права та про екон., культурні і соціальні права (обидва ратифіковані майже сотнею держав у 1990 p.) та ін. Дотримання прав людини стало свого роду міжнародним критерієм оцінки політики держав.

У цілому, говорячи про зростання ролі та значення індивідів у МВ, звернемося до праці Дж. Розенау «Індивіди, що змінюються, як джерело глобальної турбулентності». Дослідник обґрунтовує такий висновок трьома важливими положеннями. По-перше, останнім часом громадяни набули більш високих аналітичних здібностей. По-друге, такий сплеск індивідуальних здібностей мав тим більше значення, що шляхом сприйняття й узагальнення громадяни справляють сьогодні все більший вплив на формування загальної картини міжнародної політики. По-третє, світова політична система знаходиться сьогодні на етапі бурхливої трансформації, що робить її особливо вразливою для мікрополітичного впливу. А саме на мікрополітичному рівні поведінка індивідів справляє визначальний вплив на розвиток міжн. подій. Звичайно, роль індивідів як міжн. акторів не можна переоцінювати, адже на макрополітичному рівні світової політики традиційні актори в особі держав зберігають свої позиції.

Однак єдиної відповіді серед учених на питання, хто із суб’єктів (учасників, акторів) МВ буде визначати їх зміст і характер у близькому і більш віддаленому майбутньому, немає. Але разом з тим не викликає жодних сумнівів та обставина, що зміни в МВ значною мірою залежать від цілей, які ставлять перед собою міжн. актори, а також від вибору ними засобів для їх досягнення.

 

Цілі та засоби в МВ.

У найзагальнішому розумінні, ціль у МВ - це прогнозований бажаний результат дії, яка є його причиною або, іншими словами, спонукальним мотивом. Тут треба погодитися з класичним положенням К. Маркса, що «майбутній результат діяльності існує спочатку в голові людини ідеально, як внутрішній образ, як спонукання і ціль. Ця ціль як задача визначає спосіб і характер дій людини, і їй вона повинна підпорядковувати свого діяльність».            

Натомість, засоби виступають шляхами, способами, методами та знаряддями досягнення цілей. Тобто, цілі та засоби є діалектичне взаємозалежними і взаємозв’язаними категоріями. Це означає, що жодна ціль не може бути досягнута без відповідних засобів, які повинні відповідати поставленій цілі. Весь спектр засобів, які застосовують учасники МВ зводиться до трьох основних типів. У першому випадку - це сила, переконання й обмін, у другому - сила та переговори, у третьому - переконання, торг, погроза і насилля. Не важко помітити, що полюсами цієї типології засобів виступають насилля і переговори. При цьому насилля і погрози виступають елементами сили, а переконання і торг - елементами переговорів. Тут ми неминуче виходимо на необхідність характеристики сили як серцевини МВ.

Засоби - шляхи, способи, методи і знаряддя досягнення цілей. Цілі та засоби діалектично взаємопов’язані категорії Ніяка, навіть сама реальна мета не може бути досягнута без відповідних засобів. У свою чергу, засоби повинні відповідати меті.

Специфіка засобів, потенційно або актуально що знаходяться в розпорядженні міжн. акторів, випливає з особливостей МВ і перш за все з тієї обставини, що вони застосовуються до середовищ, на які в більшості своїй не поширюється влада окремої держави. Різні фахівці називають різноманітні типи засобів, що використовуються учасниками МВ в їх взаємодії. Однак в остаточному підсумку це різноманіття зводиться до обмеженої кількості типів: в одному випадку це сила, переконання і обмін, в іншому сила і переговори, в третьому переконання, торг, загроза і насильство.

Разом з тим вихід на потребу аналізу сили в МВ відбувається і через категорію «стратегія», яка встановлює відповідність між цілями та засобами. Характер і динаміку будь-якої стратегії визначають три основних чинники: 1) суттєвий вплив на когось або на щось; 2) засоби та способи далекосяжного впливу; 3) перспективно-динамічна орієнтація цілі. Тобто, стратегія може бути визначена як довготермінова лінія поведінки, яка поєднує науку та мистецтво у досягненні перспективної цілі за допомогою відповідних засобів. Не применшуючи ролі дипломатичних засобів, треба констатувати, що вирішальним засобом міжн. акторів у досягненні своїх цілей аж до останнього часу залишалася сила, насамперед воєнна сила. Хоча в сучасних умовах учасники МВ змушені коригувати свою стратегію з опорою на силу, змінюється і зміст самого поняття «сила», але вона продовжує залишатися важливим засобом міжн. акторів.

 

⇐ Предыдущая567891011121314Следующая ⇒

Поделиться: