Сила як засіб міжн. акторів. Елементи сили.

Незважаючи на те, що 1) сила здавна активно використовується як засіб у МВ і 2) з силою пов’язана проблема війни і миру як одна з центральних проблем МВ, немає повної ясності відносно змісту поняття сили. Найчастіше під силою мають на увазі здатність міжн. актора нав’язати свою волю і тим самим вплинути на характер МВ у власних інтересах.

З кінця 40-х рр. у ТMB набули поширення два підходи до розуміння сили - атрибутивний і біхевіоріальний (біхевіористський), до яких пізніше додався третій - структуралістський.

Атрибутивний підхід характерний для представників політичного реалізму. Вони розглядають силу міжн. актора, насамперед держави, як щось властиве йому з самого початку, як його невід’ємну властивість. Звідси, Г. Моргентау розглядає міжн. політику як політику сили. При цьому він не проводить різниці між силою, могутністю, владою і впливом, виражаючи все це одним терміном «power». Він виступає для нього як узагальнена характеристика для позначення цілі та засобу політики держави на світовій арені. Моргентау виділяє наступні елементи сили: воєнні ресурси, промисловий потенціал, природні ресурси, геостратегічні переваги, чисельність населення, культурні характеристики (національний характер), національна мораль, якість дипломатії і державного керівництва.

На відміну від Г. Моргентау, інший впливовий представник школи політичного реалізму О. Уолферс прагне провести різницю між силою (владою, міцю) і впливом міжн. авторів. На його думку, сила це здатність актора змінити поведінку інших міжн. акторів шляхом примусу. Вплив - це його здатність змінити вказане поведінку за допомогою переконання. У той же час він підкреслював, що між силою і впливом є певний континуум, що їх відмінності не абсолютні.

Другий підхід - біхевіористський - пов’язує силу з поведінкою міжн. актора, його взаємодіями на світовій арені. На такий підхід, звертають увагу рос. дослідники на чолі з академіком Е. Поздняковим «Баланс сил в мировой политике: теория и практика».

Однак останнім часом великою популярністю користується структуралістський підхід до розуміння сили, його предтечею можна вважати відомого фр. соціолога Р. Арона. Він розглядав силу лише як один із елементів державної могутності. В цьому випадку могутність грунтується на використанні сили, в тому числі й для здійснення ефективної зовнішньої політики. Могутність міжн. актора - це здатність нав’язати свою волю іншим, вона виражає соціальні відносини. Тим самим уже Р. Арон поставив силу в залежність від характеру і природи широкого комплексу зв’язків і взаємодій між державами. Основи такого підходу, який одержав назву структуралістського, виходили з теорії взаємозалежності та набули поширення в 70-і рр.

Р. Арон робить предметом свого аналізу не лише різницю між силою і впливом, але також між силою і міцю, міцю і владою, співвідношенням сил і владними відносинами. Спільне між ними він вбачає у тому, що сила і міць у МВ, як і влада на внутрішньозагальних відносинах, залежать від ресурсів пов’язаних з насильством. Будучи прихильником веберовского підходу, Р. Арон виходить з того, що феномен влади включає три елементи: територію, монополію на легітимне фізичне насильство та інститути. У МВ, які відрізняються відсутністю монополії на легітимне насильство і слабкою роллю інститутів у врегулюванні спорів, властиві для влади відносини командування і авторитету часто проявляються як прямий примус або загроза насильства. Тут основна мета не контроль над адміністративними або інституційними механізмами, що дозволяють здійснювати політичний і соціальний вплив, а реалізація «вічних цілей держави», якими є його безпека, сила і слава. Влада тісно пов’язана з потужністю і силою держави. Однак їх не можна змішувати. Влада поняття внутрішньополітичне, тоді як потужність відноситься до зовнішньополітичної характеристиці держави. Орієнтація влади на зовнішньополітичні цілі свідоцтво завойовницької політики. Але влада суверена будь то наслідний монарх або партійний лідер відрізняється від влади завойовника: перший прагне виглядати легітимним виразником суспільства, відповідати його традиціям і законам, другий же спирається (принаймні спочатку) на відверту силу. Таким чином, прояви владних відносин на міжн. арені пов’язані з імперськими амбіціями і тенденціями.

Теоретики взаємозалежності (Р. Кохейн і Дж. Най) звернули увагу на перерозподіл сили у взаємодії міжн. акторів, на переміщення основного суперництва між ними з воєнної сфери у сфери економіки, фінансів та на збільшення у зв’язку з цим можливостей малих держав і недержавних суб’єктів МВ. Отже, великий внесок школи взаємозалежності полягає в тому, що вона показала неправомочність зведення феномену сили тільки до її воєнного компоненту. Він витісняється іншими елементами сили, в першу чергу такими, які належать до сфери економіки, фінансів, нових технологій і культури, Водночас слід визнати поспішність положень представників цієї школи про відмирання ролі воєнної сили у відстоюванні міжнародними акторами своїх інтересів (збройний конфлікт у районі Перської затоки, війна Росії на Кавказі, дії НАТО в Югославії з весни 1999 р.).

У зв’язку з цим прихильники структуралістського розуміння сили, спираючись на позитивні здобутки політичних реалістів і особливо теоретиків взаємозалежності, запропонували в сучасних умовах поняття «структурна сила». Під структурною силою треба розуміти здатність міжн. акторів забезпечити чотири соціальні потреби, які знаходяться в основі сучасної економіки: безпеку (оборонна могутність), знання, виробництво і фінанси. Фр. соціологи Б. Баді та М.-К. Смуц виділяють елемент структурної сили як технологія. Технологічна могутність є не просто продовженням економічної і торгової сили, але й відіграє самостійну роль у системі засобів міжн. акторів. Вона знаходиться в основі трьох вирішальних для сучасної міжнародної діяльності феноменів: автономії рішення актора у воєнній сфері, його політичного впливу, а також культурної привабливості.

Сила і насильство спрадавна є найбільш поширеними і вирішальними в арсеналі коштів міжн. авторів. З поняттям сили пов’язана одна з центральних проблем МВ проблема війни і миру. На його основі автори судять про можливості один одного, будують плани своєї взаємодії, приймають рішення, оцінюють ступінь стабільності міжнародної системи. Нарешті, категорія «сила» виконує значну методологічну роль у науці про МВ, будучи важливим інструментом їхнього наукового аналізу: про значення «силового чинника» ведуться дискусії між різними науково-теоретичними школами, сила виступає критерієм різноманітних моделей систем МВ.

 

⇐ Предыдущая6789101112131415Следующая ⇒

Поделиться: